Післямова



Сторінка10/28
Дата конвертації05.05.2016
Розмір4.13 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   28

Сейчас я завершаю работу над новим произведениемі, героями которого будут люди труда, каждодневно проявляющие свои способности созидателей, люди, которне стремятся жить в гармонии с природой, то єсть не только используют ее, но и делают все, чтобн улучшать, обогащать живой мир планети.

Большое место в новом произведении занимают проб­леми воспитания подрастающего поколения, работа кол­

1 Йдеться про роман «Бригантина».

лектива учителей, преданньгх советских патриотов, ищущих, активно мыслящих, сильньгх своей гуманистической страстностью педагогов, которые имеют дело с трудньши подростками. Наряду с зтим хотелось осмислить и другие жизненные процессы, которые волнуют нашего современника.

Пользуюсь случаем, чтобы передать привет всем литовским друзьям, от души поблагодарить за братское внимание к украинской литературе, в частности, и к моєму творчеству.

С уважением

Олесь Гончар.

Ноябрь, 1972

4 грудня 1972 Шудрі М.А.

Шановний Миколо Архиповичу!

Моє слово про сценарій «Одвічна жарина».

Сценарій оригінальний, поетичний.

Для трьох балад, що мають складати цей кінотвір, вда­ло відібрано колективні постаті: Шкурат, боєць Андрій Ткач, Луї Арагон.

Як на мій погляд, варто б ширше показати батьківську землю Яновського: степову Нечаївку, музей письменни­ка, брилу пам'ятну (на місці хати, в якій Яновський наро­дивсь), нову школу, що носить нині ім'я письменника. Є змога докладніше показати його земляків, молодь, нове українське село.

Хотілось би більшої чіткості й виразності в монолозі, де йдеться про Дніпрогес, власне, про мистецький образ нової, Радянської, України. І чи не варто було б дати «гуч­нішу» назву для фільму, скажімо «Поет степів»?

Загалом же, повторюю, сценарій справляє гарне вра­ження, він справді художній, написаний з любов'ю до

4. XII. 72

Ол. Гончар.

16 грудня 1972

Щербицькому В.В.

Дорогий Володимире Васильовичу!

Обставини змушують мене звернутись до Вас із цим листом суто особистим.

Протягом останніх років мені доводиться жити й пра­цювати в атмосфері, яку не можу назвати інакше як атмо­сферою цькування й систематичної послідовної дискри­мінації. Це почалось при Вашому попередникові, це ж в дещо іншій формі продовжується й нині. Міг би на­звати безліч фактів, але обмежусь кількома, навіть не найголовнішими. Мене «не знайшли», коли йшлося про поїздку в парламентській делегації до Рима. За прихильне слово про мене, опубліковане у вечірній газеті, було вла­штовано «рознос» редакторові аж на Секретаріаті (ще до Вашого приходу в ЦК). Читачі звернули увагу, що нема мене й серед лауреатів Ленінської премії в нинішньому збірнику, присвяченому розвиткові української культури (редактор т. Скаба). Хоч, здавалось би, мав би бути, як і всі інші лауреати. І так без кінця: там «забули», там «не включили», там «не знайшли»... Можна було б на ці речі не звертати уваги, якби не повторювались вони раз у раз, якби не почувалася тенденційна уперта послідовність, яв­на упередженість, що її дехто сприймає як сигнал і навіть «вказівку» ігнорувати цього автора й далі, щоденно цьку­вати й дискримінувати його.

Я був до глибини душі схвильований добрим словом, почутим від Вас 7 грудня в клубі Ради Міністрів. Мав на­дію, що цим кладеться край усім несправедливостям, біль­шим та меншим образам, нездоровій обстановці і що на­решті матиму нормальні умови для творчої роботи. Цьо­го, на жаль, не сталося. Адже після того, навіть у Вашій (в цілому глибокозмістовній) доповіді на святі в пала­ці «Україна» не знайшлося в переліку письменницьких імен місця для автора «Прапороносців» і це при тому, що мої твори стоять на першому місці за кількістю ви­дань в братніх республіках, не кажучи вже про те визнан­ня, яким вони впродовж багатьох літ користуються на Україні.

Гірко писати про це. Але вирішив прояснити деякі ре­чі, що про них Ви можете й не здогадуватись.

Як комуніст і письменник я не дав ніяких підстав для такого до себе ставлення. Чверть століття з потрійною на­пругою віддаюся творчій та громадській праці, і нічим я не вронив честі свого народу й честі комуніста.

Ось і зараз незважаючи на постійну «війну нервів» закінчив новий твір про нашу сучасність, написав, крім того, нариси про Алтай (маю навіть подяку від Алтайсь­кого крайкому КПРС), зріють нові задуми. Газета «Прав­да» теж, до речі, вважала за потрібне надати місце для мо­го виступу, де викладено погляди на актуальні проблеми творчості. Де б не доводилось бути в Росії чи в інших республіках всюди як літератор відчував і відчуваю ста­влення дружби й поваги. І тільки тут, у республіці, хтось і далі нагнітає навколо мого імені туман недоброзичливос­ті та різних вигадок, дарма що це йде врозріз зі ставлен­ням численних читачів до мене й до моєї праці. Мені відомо, хто нагнітає цей туман (з міркувань далеко не принципових). Але чи не пора б уже сказати тим — окре­мим — мстивим і озлобленим, що не личить їм вдаватись до таких методів, не личить в такий спосіб використову­вати своє відповідальне становище?

Ні, не про вражене самолюбство йдеться. Йдеться про ненормальність становища письменника, яка впадає у вічі багатьом, про явище сумне й безпрецедентне в наш час.

Дорогий Володимире Васильовичу. Була колись нелег­ка смуга у Вашому житті. Саме Ви пережили дні свавілля і знаєте, яка вона, несправедливість, на смак. Ніщо не змінило тоді мого ставлення до Вас, бо й тоді я захоплю­вався Вашою мужністю й партійною принциповістю і ра­дувався, що правда кінець кінцем взяла своє. Бо й тоді, як і зараз, керуюсь одним критерієм в оцінках людей кри­терієм справедливості. Сподіваюсь на таке ж ставлення й до себе; знов і знов сподіваюсь, знаючи Вашу принципо­вість і широкий, небайдужий погляд на життя й майбутнє народу, якому всі ми віддаємо себе до кінця.

З незмінно глибокою пошаною

Олесь Гончар.

16.XH.72

P.S. Листа не надіслано адресату.

8 січня 1973 Бурлакову CP.

Шановний товаришу Бурлаков!

Спасибі за прихильне Ваше слово про книжку1. Радий, що вона знайшла дорогу до сердця і що так розумно й емоційно прочитана

Хай таланить Вам у Новому році і ще й далі на просто­рах літ.

З щирою пошаною

Ваш Ол. Гончар.

8.01.73

27 червня 1973 Барабашу Ю.Я.



Дорогий Юрію Яковичу!

Прочитав се есе, і, як мені здається, Світлана Петрівна [Князева] не матиме до Вас нічого, крім слова похвали. Особливо ґрунтовний і, помоєму, зовсім оригінальний розгляд «Прапороносців». Свіжо й поновому, «оком фі­лософа» глянуто на цей та й інші твори, і це є істотним доповненням до раніш сказаного. Отже, піддослідний із глибини літературознавчої реторти щиро Вам каже: мерсі.

Деяка скоромовка з'явилася в кінці, де йдеться про «Циклон», «Тронку», але цьому теж є пояснення: автора статті підганяли строки. А може, це мені лише здалось.

Про це ж і до Павла Олексійовича моє прохання. Особ­ливо турбує мене, що в них там вийшло біля могили Не­відомого солдата. Шкодую, що піддався на їхні умовляння, хоч і зараз мені здається, що не зовсім етично зніматись біля такого тяжкого й священного місця. У них же своя моііа: «Без цього епізоду до Москви не можемо повернутись...»

Тож, будьте ласкаві, дуже суворо й вимогливо переглянь­те, і особливо це місце. Може, взагалі краще без нього.

Сердечне вітання Вам і всім Вашим.

Ол. Гончар.

27.06.73


P.S. На сесії я маю бути.

1 Йдеться про надруковану в газеті рецензію на книжку О. Гончара .Про наше письменство».

12 жовтня 1973

ШолоховуМ.О.

Дорогой Михаил Александрович!

Пишу Вам издалека, изза океана, где мне в качестве дипломата на 3 месяца на сессии ООН суждено сейчае коротать дни среди сумрачных небоскребньгх ущелий.

Хочу поздравить Вас с юбилеем творческого труда. Хо­чу сказать, как много значит для меня в жизни автор «Ти­хого Дона». Помню наш разговор в гостинице «Россия». Помню, каким светом дружбн и доверия светились ясные степные шолоховские глаза. Спасибо Вам за зто.

Желаю от всей души Вам доброго здоровья. Пусть и в зту осень тепло и не одиноко Вам будет, пусть еще много лет весело радует Вас бессмертная лазоревая степь.

Знайте, что любовь еще одного человека с Вами в зти дни.

Належно и навсегда Ваш Олесь Гончар.

12.Х. 73 НьюЙорк

1973 р. Нуші Станку, м. Бухарест

Люба, дорога Нушечко!

Останнім часом, як Ви бачите, ми рідко стали Вам пи­сати і почуваємось перед Вами за це винними, але так складаються обставини, що не завжди маємо можливість їх змінити. Цей рік для нас дуже тяжкий. Важко хворіла донька, хворів син, тепер — Леся, та й донька ще не зо­всім одужала. Нажалілися Вам, хоч знаємо, що і Вам не­легко. Але ми тепер радіємо, що Ваш дорогий муж уже краще почувається, і всією душею бажаємо, дорога Нушо, щоб уже тепер було у Вас все добре.

З почуттям глибокої вдячності одержали ми від Вас за­прошення на відпочинок (спершу нам передав це запро­шення Фаніш Няну, а тепер ось маємо і письмове підтве­рдження Вашої гостинності й доброти). Як би було чудо­во, коли б ми могли зустрітися. Але з усього видно, що в цьому році нічого у нас з поїздкою не вийде, знову все до­

ведеться перенести на майбутнє літо. Ми певні, що таки зустрінемось, зможемо привітати Вас і разом ще раз гля­нути на красу Вашого Причорномор'я.

У нас тут у видавництві «Дніпро» вийшла книга Захаріяі «Гра зі смертю». Нам сказали, що Вам уже послали примірники, чи одержали? Вийшла вона великим тира­жем, так що багато хто зможе її прочитати у нас і ще біль­ше полюблять творчість Вашого мужа. Ми читаємо її з ве­ликим інтересом.

Раді були читати у Вашому листі, що Вам припали до душі малюнки нашої художниці і, як Ви пишете, що для Вашої наболілої душі це була на якийсь час відрада. Хо­тіли б частіше для Вас це робити, бо знаємо, що Вам теж нелегко дістається все у житті, доводиться долати немало всяких життєвих скрут.

Одержали від Вас поздоровлення на день народження Олеся. Дякуємо Вам за це, хоч і з запізненням. В цьому ро­ці був цей день сумний, бо в дуже тяжкому стані була наша донька, та й досі з її здоров'ям ще дуже багато клопотів.

Засмутило нас також те, що Вам нездоровиться, що Ви себе постійно перевтомлюєте. Бережіть, щадіть себе, бо Ви всім потрібні.

Бажаємо Вам, дорогий друже, щоб не боліла Ваша доб­ра душа, щоб були й були у Вас сили на долання всього, що виникає так несподівано. Ми Вас згадуємо завжди з почуттям дружби й любові, хочемо, щоб все Вам було доб­ре в житті. Вам і Вашому дорогому Захарія. Дружньо Вас обіймаємо.

Ваші Валя, Олесь.

1973

'Захарія Станку (1902 1974) румунський письменник.



8 листопада 1973 Професору

Бернгардту Г. Блюменталю, керівнику відділу іноземних мов і літератури коледжу Ла Салль (нині університет), Філадельфія, Пенсільванія 19141

Шановний пане Блюменталь!

Вельми вдячний Вам за Ваше щиросердечне запро­шення виступити в коледжі Ла Салль з лекцією про су­часну радянську літературу. Оскільки я виїжджаю із СІЛА 21 листопада 1973 року, то єдиною можливою датою для проведення цієї лекції є 15.11, четвер. Якщо це зручно для Вас, я буду готовий виступити на Вашому семінарі то­го дня, і насамперед хотів би обговорити питання про взаємозв'язки між національними літературами в Радян­ському Союзі.

Часу обмаль, і я просив би Вас зателефонувати мені перед 15 листопада, для того щоб підтвердити нашу домов­леність і з'ясувати деякі дрібніші деталі.

Мій телефон: (212) 5353418.

З повагою О. Гончар.

8 січня 1974 До Глухівського райкому

КП України, першому секретареві райкому

Шановні товариші!

Звертаюсь до вас у справі, яка без Вашого втручання навряд чи може бути розв'язана.

В місті Глухові мешкає родина Матосових. Матосова Ольга Василівна багатодітна мати, має медаль «Мате­ринства І ст.», працює медсестрою в райлікарні. Чоловік Матосової в Глухівській СШ №2 учителем, зараз він тя­жко хворий. Ця багатодітна сім'я (у них шестеро малих дітей) проживає в аварійному будинку. Щоправда, роди­ну прийнято до кооперативу (ще в 1971 році), але, на­

скільки мені відомо, кооперативний будинок не будуєть­ся і родина Матосових далі залишається в тяжкому стані з житлом. Наїї звертання про допомогу надходять формаль­ні відписки.

Ось чому я змушений звернутися до Вас, товариші. Розумію, що в місті, очевидно, складно з житловим фон­дом, але ясно мені й те, що при бажанні можна зробити щось, допомогти сім'ї у цьому, зрештою, винятковому випадку, зважаючи також і на те, що шестеро малолітніх дітей цієї сім'ї не мають зараз, як мені відомо, елементар­них умов для життя й навчання.

Не маю сумніву, що Ви уважно поставитесь до цього клопотання, і я Вам буду вдячний за це.

З пошаною

О. Гончар.

8.01.1974

10 березня 1974 Будапешт,

Держ. бібліотека ім. Горького

Шановний товаришу Ласло Шандор!

З Вашого листа я з приємністю дізнався, що Ви пере­клали моє оповідання «Весна за Моравою» і маєте намір включити його до збірника. Я не заперечую, щоб змінити назви й дати: «Весна за рікою».

Щодо решти Ваших запитань, то повідомляю: під час війни був я у військах 2го Українського фронту, звання гвардії старший сержант, мінометник гвардійського пол­ку (див. Романтрилогію «Прапороносці»). Брав участь у форсуванні Тіси, в боях за визволення Будапешта, Терексентміклоша та інших міст. Додому повернувся з Балатонфюреда. Від тих часів зріднився з вашою землею, досі зберігаю в душі образ Вашого народу.

Всього найкращого бажаю Вам у житті і творчості.

З пошаною Олесь Гончар.

16 червня 1974 Першому секретареві ЦК

Компартії України тов. В.В. Щербицькому

Дорогий Володимире Васильовичу!

Є в Києві школа № 92, яка носить ім'я Івана Франка. Школа ця щодо своїх освітніх та історичних традицій по­сідає виняткове місце серед шкіл столиці республіки. їй понад сто років. Тут перебував Іван Франко, тут у 1918 ро­ці відбулася перша міська комсомольська конференція, тут навчалися О.О. Богомолець, А.Ю. Кримський, В.І. Липський, Д.М. Петрушевський, Ю.В. Кондратюкта інші ви­датні діячі вітчизняної науки і культури.

Нещодавно Київська міськрада прийняла ухвалу про злиття школи № 92 ім. І. Франка зі школою №30. Моти­вом для такої ухвали став висновок комісії про необхід­ність капітального ремонту будинку по вул. Леніна, 11, в якому школа розташована. Дійсно, цей будинок вимагає капітального ремонту. Проте це не може бути підставою для рішення про злиття вказаних шкіл, при якому номер 92ї школи формально хоча й зберігається^ але фактично вона перестає існувати.

Доля цієї школи хвилює зараз багатьох. Адже йдеться про саме існування цієї найстарішої української школи Ки­єва, що має славну традицію, а як пам'ятка історії та куль­тури повинна б зараз перебувати під охороною держави.

Ось чому прохання до Вас, дорогий Володимире Васи­льовичу, втрутитись в цю справу з тим, щоб переглянути вищезгадане рішення і винести ухвалу про збереження школи №92 ім. Івана Франка як окремої одиниці та повер­нення її в будинок по вул. Леніна, 11 після його капіталь­ного ремонту.

З глибокою пошаною

0. Гвтар.

16.06.1974

19 серпня 1974

Ломідзе Г.Й.

Дорогой Георгий Иосифовичї

Только вот — е некоторьш опозданием — узнал о Вашем юбилее и о высокой награде, увенчавшей достойно Ваш ньшешний труд, и пишу, чтобк поздравить Вас с зтим от души.

Видимо, Вы знаєте, что и на Украине Ваше имя пользуется большим уважением, неотделимо для нас оно от таких понятий, как честность, добросовестность, принципиальность, научная глубина исследований и к тому же — братское чувство, согревающее весь труд жизни.

Добра Вам на все грядущие лега.

Ваш Олесь Гончар.

19.08.74

8 грудня 1974 Лепснонісу А.А.

Уважаемый товариш Лепснонис!

Спасибо за присланнме стихи Саломеи Нерис. Да, Ли­тва вправе гордиться такой позтессой. Читаешь се с наслаждением. Есть в ее стихах все, присущее большому позту: предельная искренность и раскованность чувств, любовь к жизни, любовь к Родине. И, конечно, всюду светитєя ум.

У нас на Украине поззии Саломеи Нерис сегодня знают уже многие, а завтра, я уверен, ее будут знать еще лучше, сделают полноценнее переводы, она зтого заслуживает. Вашу страничку мемуаров о ней тоже прочитал с интересом.

Всего Вам доброго.

Ол. Гончар.

S.XII. 74 Киев

19 березня 1975

Шаповалу ІМ.

Шановний Іване Максимовичу! Виконую Ваше прохання: посилаю «Прапороносці» з автографом для кобзаря О.С. Коваля.

Радий був зробити приємність такій людині. І обом Вам і йому весняного настрою. Творчого натхнення!

Олесь Гончар.

19.03.75 Київ

26 квітня 1975 Лубківському РМ.

Дорогий Романе!

З весняними світлими святами вітаю Вас і родину.

Дякую за журнал, за слово в «Л.У.» про виставу заньківчан (слово і кваліфіковане, і написане з душею). Хай Вам щастить. Добра Вам в усьому.

Ол. Гончар.

26.4.75


12 травня 1975 Бурлакову С.Р.

Дорогий Сергію Романовичу! Дякую за привітання, і за книжечку, і за вірш з посвя­тою. Гарна книжечка. Степова, задумлива. Є в ній щось і сосюринське, і від неба Васильківського... Чи все це, мо­же, від Дінця? Особливо сподобались: «За чорнояр'ям степ у чебрецях», і «Літепло», і «На крейдяній околиці села»...

Одне слово, є в ній поетичне євшанзілля. Вітаю. І но­вих Вам звершень. Вам, і друзям, і місту юності привіт!

Ол. Гончар.

29 червня 1975

Жураховичу CM.

Глибокошановний Семене Михайловичу! Дякую Вам за книжку. Прочитав я і «Гору над морем» (повість справляє хороше враження, зокрема своїм сумо­витим гумором), і «Вірменські зустрічі», але з особливою цікавістю, простотаки з душевною жагою читались «Шля­хи полтавськії». Звичайно, і тому, що йдеться про рідні краї і що озивається Сокілка, і що вітер самого часу віє звідти такий свіжий, молодий... Від новели про полтав­ський базар із грушами, із тіткою я просто в захопленні. Як тонко, правдиво, делікатно, розумно! Ось вона, гуман­ність, непоказна, вроджена, та, яка й не догадується, що вона є вершиною життя. Оце ті речі, які, я певен, для чи­тача не пройдуть безслідно. Так само й «Матенадаран», і особливо «Переписувач», цей натхненний гімн трударям культури, її безіменним лицарям... Одне слово, Ви може­те бути вдоволені цим своїм сучасним пергаментом. Жива тут думка й живе почуття. Безсумнівний творчий успіх, як це кажуть у нас. Я Вас вітаю.

Ол. Гончар.

29.06.75

16 вересня 1975 Дяченку М.Г.

Шановний поете й земляче!

Прочитав Ваші вірші, декотрі з них (скажімо, оцей про «вічність і мир») справляють дуже гарне враження, а в де­котрих інших... стежте, щоб за філігранністю рядка, за музикою фрази не губилося живе, безпосереднє почуття. Іноді в поезії так довго «шліфують», що аж зашліфовують зміст... Надішліть мені ще з десяток Ваших віршів (вони ж у Вас мають бути), хотілось би дати десь підбірочкою, циклом, щоб познайомити Вас із читачем. І про себе на­пишіть докладніше: що робите, де працюєте і т.п.

Переклад Ваш з Гоголя теж нібито звучить, але щоб оцінювати його це треба, звичайно, вивіряти рядок за рядком, слово за словом (зараз не маю такої можливості).

Гоголь явище в літературі унікальне, він дав нам поетич­ний синтез двох мов, на їхній основі витворив свою влас­ну стилістику, свою, тільки йому властиву, поетику, не­повторну (і ніяким правилам непіддатну) структуру фра­зи, і все це передати мовою, яка йому була духом своїм теж рідна, завдання, помоєму, дуже складне... Та, мо­же, якраз тим і цікаве.

Одне слово, Вам в літературі буде що робити, виходьте на цю ниву упевнено, без зайвого остраху, з сумлінністю й терпінням трударя.

Бажаю Вам всього творчого, всього найкращого.

Ол. Гончар.

6.ІХ.75


Крим. Айвазовське

16 листопада 1975 Тютюннику ГЖ

Дорогий Григоре!

Прочитав оце «Коли сходив місяць», і аж день посвіт­лішав. Давно не зазнавав такої радості від прочитаного... Ось воно, те, що треба людям і літературі, щоб не забува­ла, якою вона повинна буть. Пиши, пиши. Дай тобі, Бо­же, тверезості та здоров'я. Три тищі тобі ще перекидати цих модрин1 з таким міцнющим та смольним духом.

Вітаю!

Олесь Гончар.



16.Х1.75

1 Мається на увазі, що герой новели Іван Срібний розвантажує з ваго­на три тисячі дощок.

Квітень 1976 Земляку В.С.

Дорогий Василю!

З весняними світлими святами вітаю тебе і сімейство. А ще з 23м квітня, яке теж входить гармонійно до цього сонячного комплексу... Презентую тобі мініатюри (сказа­ти б, Великі Мініатюри) давніх майстрів, а Олі Білокур для поетичних студій... Щастя Вам, дорогі.

Ол. Гончар.

10 вересня 1976 Фащенку В.В.

Глибокошановний Василю Васильовичу!

Повертаю рукописі. Праця, на мій погляд, вдумли­ва, серйозна, багато думок своїх, не позичених, а деко­трі сторінки, зокрема прикінцеві, написані просто нат­хненно.

Спасибі Вам за це, за добрі почуття та великодушність.

Зауваження та уточнення знайдете на берегах книги. Це все на Ваш роздум, на Вашу волю. Особливо прошу вмислитись ще раз в ті місця, де йде мова про Фолкнера, Хемінгуея та інших західних. Тут потрібен такт, точність, щоб мимоволі не виникло враження, що ми їх недо­оцінюємо як художниківгуманістів. Адже у великому ча­совому й гуманістичному плані вони, зрештою, «люди на­шого полку», наші побратими. Як Ви на це? А загалом, повторюю, стаття на доброму рівні, і читач це, я певен, оцінить.

Успішної Вам праці та міцного здоров'я.

З щирою повагою Ваш Ол. Гончар.

10.ІХ.76 Київ

'Йдеться про передмову до 6томного видання творів О. Гончара.

28 вересня 1976

Глущенку MM.

Дорогий Миколо Петровичу!

Був зі всіма нашими на Вашій виставці, і так вона мене схвилювала, що захотілось зробити Вам хоч якусь невели­ку приємність... Якщо буде такою оця книжечка, то при­йміть її як знак вдячності за той світ краси, що відкрився нам на виставці, де ми ніби заново побачили Вас, на­тхненного поета української природи, поета життя!

Літа Вас не беруть (хоч, здається, ще якийсь ювілей над Вами прошумів). Чи, може, літа високі якраз і побіль­шують почуття закоханості в прекрасне? Така сила, така свіжість, таке творче буяння...

Вітаю вас від душі!

Олесь Гончар.

28.09.7бр.

1 травня 1977 Киценку М.П.

Дорогий Миколо Петровичу!

Як гарно ви написали про терен. А я ж його чомусь так люблю! Для мене він такий гарний, як для когось кокосо­ві пальми!.. Прищу. Постараюся (улітку). Півзими відбув у лікарні, а зараз поступово входжу в трудову колію. Вітаю Вас із святом!

Ол. Гончар.

5 травня 1977 Вільде Д.Д.

Телеграма

Глибокошановану Дарину Дмитрівну зі славним юві­леєм всією душею вітає щирий шанувальник її чудового, блискучого таланту. Ще багатьох вам творчих повноквітнихлГт.

Олесь Гончар.

20 липня 1977

Стрижепюку CC.

Дорогий Станіславе!

Добрий вірш про млини. Надто ж оце:

Млинам тече в коші Чумацький Шлях І мелеться на золото світанку

Думаю, Василь [Земляк] порадувався б. І, звичайно, добре було б йому вірш присвятити, світлій і мудрий душі його.

Одне лише слівце «мука» мені здалося якимсь дисгар­монійним. Хоч білодідівські словники вже й узаконюють його, але куди природніше для нашої мови було б у цьому контексті «борошно», «борошенце»...

Вітання родині й Анатолієві Колісниченку. Добра всім Вам!

Ол. Гончар.

20.07.77 Київ

27 жовтня 1977 Лубківському P.M.

Дорогий Романе Мар'яновичу!

«У творі я розв'язую проблеми...»

Як Вам подобається цей тон? Сиджу й міркую: невже я міг висловлюватись з такою банальною категоричністю? Та й чи діло письменника розв'язувати проблеми, подіб­но до кросвордів? Письменник взагалі не стільки розв'я­зує проблеми, скільки ставить їх, порушує, заторкує, — якщо вони важливі, то й це вже немало.

Одначе оце самовпевнене «я розв'язую» наводиться (як таке, що належить мені) в рецензії на «Берег любові» в №10 «Жовтня». Розмова з автором статті справді була колись, але ж як вона викладена, в яких інтонаціях! Та й чи варто було ще раз після позаторішньої публікації ро­ману знову ось переказувати зміст твору (а саме з цього складається рецензія), твору, який уже встиг розійтися тиражем понад два мільйони, і отже, треба сподіватись, читачеві загалом відомий?

1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   28


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка