Підсумкова робота



Скачати 170.21 Kb.
Дата конвертації05.05.2016
Розмір170.21 Kb.
Харківський обласний науково- методичний інститут безперервної

освіти

Факультет підвищення кваліфікації

Кафедра методики природничо- математичної освіти

ПІДСУМКОВА РОБОТА

Диференційоване навчання на уроках математики

Виконав слухач курсів підвищення кваліфікації

за напрямом « Математика»

Собко Н. В.

спеціаліст І категорії

Харківська загальноосвітня школа І- ІІІ ступенів

№ 140 Харківської міської ради Харківської області

Московський район

19. 10. 09-13. 11.09 р.

Рецензент:

Колесникова Л.В.

ст. викладач кафедри методики природничо-математичної освіти




Харків 2009

Зміст



  1. Вступ ......................................................................................................3

  2. Диференційний підхід до учнів в процесі навчання..........................5

2.1 Сутність диференціації навчання.....................................................5

2.2 Характеристика основних форм диференціації навчання.............6

2.3Організація диференційного навчання на уроках математики......9


  1. Висновок..............................................................................................13

  2. Список використаної літератури.......................................................15

І . Вступ

Шкільне життя- лише частина цілісного процесу життєдіяльності

дитини. На кожному ступені школи слід сповна реалізовувати такі фактори навчання і виховання, як навколишнє соціокультурне середовище, засоби масової інформації, сучасна техніка, створювати умови для повноцінної життєдіяльності дитини. Повнота, яскравість думок, почуттів, образів, які переживають учні у навчально- виховному процесі,- необхідна умова розквіту їхньої індивідуальності.

Гуманістичні цінності освіти зумовлюють зміну авторитарно- дисциплінарної моделі навчання на особистісно орієнтовану.Найголовнішими ознаками такого навчання є багатоваріантність методик, уміння організувати навчання одночасно на різних рівнях складності, утвердження всіма засобами цінності і гідності дитячої особистості.

Диференціація навчання і виховання учнів стає одним із основоположним принципом роботи середніх загальноосвітніх навчальних закладів, в яких необхідно створювати педагогічну систему на засадах врахування освітніх потреб, можливостей і пізнавальних інтересів школяра, яка забезпечує як роботу з обдарованими дітьми, так і запобігання неуспішності і відставанню учнів.

Навчання учнів математиці- це навчання їх математичній діяльності. Математична діяльність – формування та розвиток розумової діяльності визначеної структури. Мета викладання математики вимагає від учителя: передати учням певну систему математичних знань, навичок; навчити усній і письмовій математичній мові; допомогти учням досягти обов’язкових результатів навчання, навчити застосовувати набуті знання для розв’язання найпростіших завдань життєвої практики та вивчення інших навчальних предметів; ознайомити з шляхами пізнання реальної дійсності, математичними методами; навчити користуватися математичними інструментами та приладами, а також умінню самостійно здобувати знання (робота з підручником, науково-популярною літературою).

Принцип доступності вимагає, щоб обсяг і зміст навчального матеріалу були під силу учням, відповідали рівню їх розумового розвитку та запасу знань, вмінь і навичок. Слід відмітити, що спрощений зміст навчання знижує його розвивальні і виховні можливості. Тому рекомендується, щоб зміст завдань для учнів знаходився в зоні їх найближчого розвитку.

Творча діяльність людини в усіх галузях життя можлива за наявності міцних знань основ наук, узагальнених умінь та навичок і розвитку її духовних сил (певних позитивних якостей розуму і характеру, почуттів переконань).

Перед кожним новим поколінням життя ставить усе складніші завдання і для їх розв’язання потрібний все вищий рівень освіченості особи.

Становлення наукового світогляду учнів неможливе без ознайомлення зі специфікою математичних методів пізнання. Формування уявлень про математичне моделювання, розуміння зв’язку математики з дійсністю.

У зв’язку з впровадженням нових критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів в основу системи навчання був покладений рівневий підхід і технологія рівневої диференціації як сукупність форм і методів навчання, що враховують індивідуальні особливості учня, його потреби та інтереси. Рівнева диференціація навчання є запорукою розвитку дітей з різними здібностями й інтересами.


ІІ.Диференційний підхід до учнів в процесі навчання

2.1.Сутність диференціації навчання

Поняття « диференціація» (з латинської differentia-«різниця», «відмінність») означає поділ, розчленування чого-небудь на окремі різнорідні елементи. У вітчизняній дидактиці принцип диференціації розглядав К. Д. Ушинський. Він вважав, що поділ класу на групи не тільки не шкідливий, а й потрібний, якщо наставник уміє, працюючи з однією групою, розподіляти свою увагу та дати іншим необхідну вправу.В.О.Сухомлинський також вважав диференційний підхід одним з найефективнішим із форм індивідуалізації навчання.

Під диференціацією слід розуміти організацію процесу навчання за декількома різними навчальними планами, програмами; різнорівневі завдання, формування окремих груп, створених на основі врахування будь-яких узагальнених індивідуальних особливостей школярів.

Диференціація навчання є варіантом індивідуалізації, способом реалізації індивідуального підходу до учнів. Відмінність диференціації від індивідуалізації полягає в тому, що врахування індивідуальних особливостей учнів здійснюється в такій формі, де учні групуються на основі будь-яких особливостей для окремого навчання в умовах класу. Диференційний підхід в навчанні – це засіб реалізації індивідуального підходу.

2.2. Характеристика основних форм диференціації навчання.
Розрізняють декілька форм диференціації повної середньої освіти:

-за характером організації навчального процесу( зовнішня- профільна, внутрішня- рівнева) ;

-за змістом навчання (поглиблене, профільне,стандартне) ;

-за структурою системи освіти (загальноосвітні школи, ліцеї, гімназії ).

Суттєвіше розглянемо диференціацію навчання за характером організації навчального процесу.

Профільне навчання - вид диференційованого навчання, яке передбачає врахування освітніх потреб, нахилів і здібностей учнів і створення умов для навчання старшокласників відповідно до їхнього професійного самовизначення, що забезпечується за рахунок змін у меті, змісті, структурі та організації навчального процесу (Концепція профільного навчання ). Профільне навчання спрямоване на набуття старшокласниками навичок самостійної науково-практичної, дослідницько-пошукової діяльності. Розвиток їхніх інтелектуальних, психічних, творчих, моральних, фізичних якостей, прагнення до саморозвитку та самоосвіти.

Вже починаючи з 8-9 их класів, з метою професійної орієнтації учнів та сприяння у виборі ними напрямку профільного навчання у старшій школі, здійснюється допрофільна підготовка. На старшій ступені школи пріоритет віддається різноманітним формам профільного вивчення предметів

Рівнева диференціація навчання передбачає групову діяльність учнів у навчальному процесі. Така діяльність дає змогу індивідуалізувати процес навчання, створити умови для спілкування. Взаємний контакт школярів у процесі виконання завдань сприяє встановленню колективних стосунків, формуванню почуття обов’язку та відповідальності за спільну працю. Під час роботи в групі учні мають можливість відразу з’ясовувати незрозумілі для себе питання, своєчасно виправляти помилки, допущені в процесі розв’язування вправ, вчитися вислуховувати думку свого товариша, відстоювати та обґрунтовувати правильність власних суджень, приймати рішення.

В умовах класно-урочної системи навчання рівнева диференціація постає ефективним засобом формування в учнів самооцінки та самоконтролю.

Головна особливість рівневої диференціації полягає в тому, що навчаючись в одному класі, за однією програмою та підручником, школярі можуть засвоювати навчальний матеріал на різних рівнях. Учбово-виховний процес будується на основі поваги до учня як особистості, за ним визначаються не тільки обов’язки (зокрема засвоєння матеріалу на обов’язковому рівні), але і права. Найважливішим з них є право вибору – отримати у відповідності до своїх здібностей підвищену підготовку з предмету чи обмежитись обов’язковим рівнем його засвоєння; у тому числі і в системі контролю необхідно дотримуватись цих умов (висвітлення вимог до обов’язкової підготовки, їх посильність та відкритість для учнів, можливість підвищеної підготовки і т.д.). Важливою функцію контролю стає не тільки фіксація рівня навченості, але й стимулювання досягнення тієї підготовки, яку учні спроможні отримати при вивченні шкільних дисциплін.

Основні принципи рівневої диференціації:

а) з самого початку вивчення теми до учнів необхідно донести вимоги до обов’язкової підготовки, тобто, виділяється базовий рівень ЗУН, який вони повинні досягти в результаті навчання;

б) учбовий процес зорієнтовується так, щоб всі учні змогли досягти обов’язкових результатів навчання по кожній темі;
в) індивідуалізація, яка дає змогу враховувати індивідуальні якості та рівень навчання кожної дитини;

г) добровільність у виборі рівня навчання, який повинен бути посильним, але не заниженим;

д) послідовність і системність у підвищенні рівнів навчання;

е) відповідність між змістом навчання, контролем та оцінкою.


Реалізувати на практиці викладання принципи рівневої диференціації можливо, використовуючи різні методи і форми навчання, різні прийоми роботи з учнями.

Для успішного проведення диференційованого навчання вчителю необхідно:

а) проводити перспективний аналіз власної діяльності : з якою метою планується виконання тих чи інших завдань, чому їх треба виконувати саме на даному етапі уроку, як продовжити розпочату роботу на наступних уроках;

б) враховувати загальну готовність учнів до наступної діяльності;

в) передбачати труднощі, які можуть виникнути в учнів під час засвоєння матеріалу;

г) використовувати диференційовані завдання індивідуального та групового характеру в системі уроків;

д) вивчити індивідуальні особливості та навчальні можливості учнів, вміло використовувати засоби заохочення тощо;

е) визначити критерії об’єднання учнів у групи;

ж) використовувати й удосконалювати здібності і навички учнів у груповій та індивідуальній роботі;

з) здійснювати постійний зворотний зв’язок на уроці, систематично й об’єктивно аналізувати роботу учнів;

і) планувати діяльність учнів з формування в них навичок самостійної діяльності і вміння керувати власним навчальним процесом;

к) відмовлятися від малоефективних прийомів організації навчання, заміняючи їх раціональнішими за даних умов.


У процесі використання диференційованих завдань необхідно здійснювати поступовий перехід від колективних форм роботи учнів до частково самостійних і повністю самостійних у межах уроку або системи уроків. Такий підхід дає можливість учням брати участь у виконанні завдань, складність яких зростає.

2.3 Організація диференційного навчання на уроках математики


В умовах одночасного навчання в класі дітей з різним рівнем навчальних можливостей постає проблема оптимальноїхї організації їх пізнавальної діяльності. Вирішенню цієї проблеми сприяє здійснення внутрішньокласного диференційного навчання, обов’язковою умовою якого є створення динамічних навчальних груп.

Одним із критерієм рівневої диференціації є об’єднання дітей у групи з урахуванням їх самооцінки. У кожній групі слід пропонувати учням добірку завдань на вибір. Тоді кожний учень має просуватися від зони найближчого розвитку до зони актуального розвитку. Така організація роботи можлива, якщо вчитель знає мотивацію навчання кожного учня, а також рівень засвоєння кожним попереднього матеріалу. Оскільки в диференційованих завданнях прискорюється період від дій у співпраці з учителем до частково або повністю самостійної роботи, то слід цілеспрямовано формувати в учнів уміння і навички працювати самостійно.Але внаслідок такого поділу учнів, утворюються змішані гупи з різними рівнями навчальних досягнень, що є малоефективним у досяженні поставлених навчальних задач.Групова робота базується на соціально-типових, спільних властивостях (особливостях, якостях, характеристиках) притаманних групі учнів як частині класу, і характеризується можливістю виконання спільних або індивідуальних рівневих завдань.

Найбільш ефективним є розподіл на групи за рівнем навчальних можливостей. Тоді диференціація може здійснюватися за обсягом або змістом матеріалу, мірою допомоги вчителя та іншими ознаками.

Групи учнів не постійні, їх кількісний і якісний склад може і повинен змінюватися залежно від рівня досягнень учнів, змісту теми тощо. Об’єднуючи учнів у групи, вчитель одержує можливість організувати навчання різне за змістом, рівнем складності, обсягом завдань, тобто враховує індивідуальні запити школярів за певних умов. Необхідно звернути увагу на те , що поділ дітей на групи не повинен ні в якому разі їх ображати.

Враховуючи рівень пізнавальних можливостей учнів, застосовують різні прийоми організації навчальної діяльності :

а) за ступенем складності;

б) за ступенем самостійності;

в) за обсягом.

Диференціація за ступенем складності передбачає застосування таких завдань, які потребують різної грунтовності висновків та узагальнення ;які розраховані на різний рівень роботи, що виконується; на завдання репродуктивного або творчого характеру.

Диференціація за ступенем самостійності передбачає застосування завдань однакової складності, але з різною мірою допомоги кожній групі школярів.Наприклад, для виконання завдання найсильнішій групі ставиться лише мета, а способи її досягнення учні добирають самостійно.Учням другої групи пропонується незначна допомога- конкретизація завдання, вказівка на прийом розв’язання. Третій групі для розв’язування завдання надаються зразок розвэязання, додаткові питання, схеми , рисунки тощо, тобто, найбільш повна інформація. Як можемо бачити, залежно від рівня сформованості у дітей навичок розв’язування пізнавальних завдань, інформація дозується від найменш до найбільш повної.

Диференціація за обсягом передбачає завдання однакового змісту, але диференціюється чи то його обсяг, чи час на його виконання.

Розглянемо приклади моделювання диференційованих завдань.

Моделювання диференційованих завдань за ступенем складності:

(Математика, 6- ий клас, тема «Подільність чисел»)

1- ша група.

1.Дільником числа 48 є:

а) 5; б) 7; в) 12; г) 18.

2.На 5 ділиться число:

а) 552; б) 150; в)541; г)359.

3.Спільним дільником чисел 42 і 63 є:

а) 27; б) 9; в)6; г)7.

2- га група.

1.Знайдіть найбільший спільний дільник чисел 28 і 42.

2.Поставте замість зірочок такі цифри, щоб число 532** ділилося на 2 і на 3. Розгляньте всі можливі випадки.

3.Чи є взаємно простими числа 245 і 500?

3- тя група.

1.Якої найменшої довжини повинна бути дошка, щоб її можна було розрізати без залишків на рівні частини завдовжки як 72 см, так і 96 см?

2.Запишіть усі правильні дроби зі знаменником 16, у яких чисельник і знаменник- взаємно прості числа.

Моделювання диференційованих завдань за ступенем самостійності:

(Математика, 6- ий клас, задачі на множення дробів)

Задача.Довжина кімнати дорівнює 6м, її ширина становить 75% довжини, а висота- 35% ширини. Знайти об’єм кімнати.

1-ша група. Підказка . 75%=0,75; 6* 0,75=_,_;

35%=_,_ _;....

Згадай, як обчислити об’єм прямокутного паралелепіпеда.


2- га група. Підказка. 75%= 0,75, ...Згадай, як знайти дріб від числа.

3- тя група.


Моделювання диференційовання завдань за обсягом:

Математика, 6- ий клас. Тема: «Ділення звичайних дробів» )

Завдання. Обчисліть....(пропонується 12 виразів)

1-ша група. 4 вирази за 3 хвилини ;

2-га група. 8 виразів за 3 хвилини ;

3- тя група. 12 виразів за 3 хвилини.

Моделювання диференційовання завдань за часом:

1-ша група. 12 виразів за 10 хвилин ;

2-га група. 12 виразів за 7 хвилин ;

3-тя група. 12 виразів за 4 хвилини.

Аналогічні різнорівневі завдання діти виконують вдома, внаслідок чого

системно, з великою долею самостійносі діти виконують велику кількість завдань свого рівня, що дозволяє їм отримувати стійкі знання з кожної вивченої теми на обраному ними навчальному рівні. Такі різнорівневі завдання охоплюють дітей з високими навчальними досягненнями, дозволяють їм працювати переважно над складними завданнями в досить високому темпі, що стимулює їх пізнавальний інтерес і як наслідок – пізнавальну активність. Водночас діти з низькими навчальними досягненнями відпрацьовують більш прості завдання , не витрачаючи часу, наприклад, на списування з дошки незрозумілого, також і вдома вони можуть самостійно виконувати завдання за зразками, не вдаваючись до автоматичного переписання завдань з розв’язників.Дуже важливим є те, що дітей з середніми навчальними досягненнями при цьому ефективному навчальному процесі є більшість, тобто, вони мають змогу активно працювати на кожному уроці, не вичикуючи ні на менш, ні на більш самостійних однокласників. Вагома позитивна перевага диференційованої організації навчання - це достатньо сильне автоматичне стимулювання учнів до утримування ними не тільки стійких результатьів навчання , а й їх підвищення.

Важливим засобом удосконалення математичної освіти є використання сучасних підручників, збірників задач і завдань, які враховують необхідність диференціації навчального матеріалу та дидактичних завдань.

ІІІ. Висновок


Диференційоване навчання – це достатньо ефективна технологія навчального процесу.

Вживаючи слово « технологія», ми розуміємо , що до цього процесу залучається велика кількість вимог до вчителя , до учнів, до організації самих умов навчання.

Суттєва перевага диференційного навчання – це можливість охоплювати всіх без винятку учнів активним вивченням математики, що дозволяє останнім отримувати як мінімум - базові ЗВН з предмета, а також створення умов для навчання на більш високому рівні тим учням, які мають здібності , інтерес до предмета.

Різні способи диференційного навчання чи то групові , чи то індивідуальні дозволяють розвивати не тільки розумові здібності дитини , а й її особисті людські , психічні якості. Працюючи індивідульно, дитина стає більш самостійною, допитливою; працюючи в групі, вона вчиться аргументувати, доводити свою думку, вчиться слухати, що сприяє розвитку її комунікабельних якостей; можливо, навіть не свідомо, дехто розвиває риси лідера, а інший – риси точного та пунктуального виконавця.

Вид диференційного навчання є найбільш психологічно – комфортним для учнів, так як при ньому враховуються індивідуальні можливості кожної дитини . За рахунок значної самостійної роботи не тільки на уроках, а й вдома, дитина має можливість підвищувати сомооцінку і впевненість в своїх силах, що сприяє виконанню подальшої , можливо, більш складної роботи, а в цілому – розвитку її здібностей .

Для успішного проведення диференційного навчання, вчителю необхідно враховувати досить багато аспектів, які були вище названі , тому не можна сказати, що така організація навчання є легкою. Але вчитель - це професіонал, який постійно вчиться, що дає йому змогу адаптуватися до вимог часу, реалізовувати свій творчий потенціал. Реаліїї сьогодення вимагають від кожного вчителя професійної компетенції, яка і дозволяє використовувати інноваційні методики і технології.

Використання диференціації навчання вносить значні зміни в сам процес, визначальною рисою якого стає взаєморозуміння, взаємоповага, творче співробітництво. Завдяки їй розвиваються такі риси, як співпереживання, довіра, підтримка,

Отже, найголовнішими ознаками сучасного особистісно орієнтованого навчання єутвердження всіма засобами цінності і гідності дитячої особистості, багатоваріантність методик, серед яких диференціація навчання стає основоположним принципом роботи середніх загальноосвітніх навчальних закладів.При цьому дана технологія не обмежує вчителя в виборі методів, засобів і форм навчання – все це знаходиться повністю в компетенції вчителя.

ІV. Список використаної літератури:



  1. Унт Н. Индивидуализация и дифференциация обучения.- М. : Педагогика, 1990. – 120 с.

  2. Бабанский Ю. К.Оптимизация учебно- воспитательного процесса.-М. : Педагогика, 1982.- 89 с.

  3. Бабанский Ю. К. Выбор методов обучения в средней школе. –М. :Педагогика, 1981. - 68 с.

  4. Щукина Г. И. Педагогические проблемы формирования познавательных интересов учащихся.- М.: Педагогика, 1988. – 82 с.

  5. Лозова В. І. Цілісний підхід до формування пізнавальної активності школярів. – Х.: Світ дитинства, 2000.- 56 с.

  6. Русанівський В. М. Український орфографічний словник. К. : Довіра, 2006. – 558 с.

  7. Янченко Г. ,Кравчук В. Математика. Підручник для 6 класу. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2006. – 271 с.

  8. Возняк Г., Возняк О. Збірник диференційованих контрольних і самостійних робіт. 5 клас. – Тернопіль. : Підручники і посібники, 2008. – 94с.

  9. Бевз Г. П. Методика викладання математики. – К. : Вища школа, 1989. – 78 с.


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка