Основні течії сучасної ісламської думки. Термінологічний дискурс Проблема правильного використання термінів одна з ключових у світовому ісламознавстві. Якщо для 19 ст



Скачати 349.8 Kb.
Дата конвертації26.05.2016
Розмір349.8 Kb.
Основні течії сучасної ісламської думки. Термінологічний дискурс

Проблема правильного використання термінів – одна з ключових у світовому ісламознавстві. Якщо для 19 ст. на перше місце виходили проблеми розробки понятійного апарату для визначення фундаментальних елементів ісламу, то для 20–21 ст. більшої актуальності набуває необхідність винаходу понять, які описують численні ісламські ідеології та вчення. Серед найуживаніших таких термінів можна виділити "ісламське відродження", "фундаменталізм", "ісламізм", "політичний іслам", "ліберальний іслам", "традиційний іслам", "радикальний іслам", "модернізм", "реформаторство", тощо. Також можна відмітити певну кількість термінів, які є допоміжними по відношенню до вищезазначених, а в ЗМІ та окремих наукових роботах використовуються як альтернативні. Серед них –"ваххабізм", "джадідізм", "ісламофашизм", "нативізм", "салафізм", "євроіслам" тощо.

У сучасному ісламознавстві не існує єдиної точки зору на те, які терміни можна вважати абсолютно універсальними, і хоча можна віднайти поодинокі випадки проведення термінологічних семінарів, проте загалом навіть у межах окремих академічних дискурсів не існує єдиної термінологічної системи.

Аналіз ісламознавчого доробку дозволяє виділити окремих визначних науковців, в роботах яких наявним є осмислення термінів: для англомовного академічного дискурсу це у першу чергу Дж. Еспозіто, Б. Тібі, М. Крамер, Б. Льюіс, Б. Лоуренс, для французького – О. Рой, М. Родінсон, Ж. Берк; для російського – Л. Сюкіяйнен, О. Малашенко, З. Левін, О. Ігнатенко, тощо. Проте загальна кількість публікацій, присвячених трансформаціями ісламських суспільств, держав, ідеологій та питанням взаємодії мусульман з немусульманами на сьогодні не може бути обчисленою.

У межах цієї роботи розглядаються основні парадигми тлумачення таких понять як "політичний іслам", "фундаменталізм", "ліберальний іслам", "ісламізм", "ісламське відродження". Такі поняття як "традиційний іслам", "консервативний іслам", "модернізм", "реформаторство" залишись поза основними межами дослідження і розглядаються опосередковано, хоча заслуговують на окреме дослідження.

Кожен з вищенаведених наукових термінів набуває певних конотацій під час використання у ЗМІ, і можна відмітити вплив цих конотацій на використання терміну в академічному дискурсі, тож виділяємо їх окремо.



Ісламське відродження

конецформыначалоформыIslamic revivalism, Revivalisme islamique, النهضة الاسلامية , исламское возрождение

Найчастіше термін використовується для опису процесів зростання ролі ісламу в суспільстві.

У контексті дослідження конкретних ісламських спільнот використовується на означення різкого збільшення кількості свідомих мусульман порівняно до кількості формальних мусульман. Якщо ж розмова йде про глобальні світові процеси, то термін позначає активізацію різного роду ісламських ідеологій.

Л. Сюкіяйнен пропонує використовувати альтернативний термін "пробудження ісламу", що краще характеризує процеси вирішення принципово нових проблем, які виникають при контакті мусульман з немусульманським суспільством [27].

Коли ж мова йде про ситуацію на Україні, то термін "відродження" більш влучно визначає ситуацію в Криму, зокрема через такі специфічні обставини, як репатріація кримських татар. Що дозволяє Е. Муратовій дати наступну емпіричну інтерпретацію поняттю: "процес, який характеризується активізацією, після певної перерви, ролі ісламської релігії в житті суспільства" [20–а, с. 177]. Водночас, коли мова йде про "історично неісламські" регіони, термін "пробудження" описує нюанси ситуації краще.

Відомий американський вчений Дж. Еспозіто використовує термін "ісламське відродження" як альтернативу таким термінам як "фундаменталізм", "ісламізм" або "політичний іслам", кожен з яких має свої недоліки (сере яких – вкоріненість в християнському дискурсі, насиченість негативними конотаціями, обмеженість, тощо). Islamic revivalism – процес зростання релігійного руху у соціальному і в особистому житті. Початок цих процесів вчений відносить до к. 60–х – п. 70–х рр. 20 ст. "Ісламське відродження набирало нескінченно різноманітних форм від країни до країни. Однак деякі теми повторювались знову і знову: відчуття того, що існуюча політична, економічна та соціальна система зазнала невдачі; розчарування Заходом; пошук ідентичності і більшої автентичності та переконання, що іслам пропонує самодостатню ідеологію для держави та суспільства і є дієвою альтернативою для світського націоналізму, соціалізму і капіталізму" [22, с. 27–28].

За своїм змістовним наповненням "ісламське відродження" являється родовим поняттям по відношенню до таких родових понять як "ісламський фундаменталізм", "ісламізм", "політичний іслам", "реформаторство", тощо. Проте часто використовується як синонімічне до них і рівноположене.

Негативні конотації, пов’язані з цим терміном, мають відношення в основному або до локальних конфліктів (пр. – чеченська війна, палестинські інтифади, теракти в країнах Заходу), або до дискурсу міжцивілізаційного зіткнення (для чого характерним є негативне оцінення ісламської культури [28], акцентування демографічних проблем, демонізація образу мусульманина, формування дискурсу тотальної загрози ісламу – ідеологічної, демографічної, військової, тощо).

Політичний іслам

The political islam, L'islam politique, الإسلام السياسي, политический ислам

На сьогодні можна виділити дві основні тенденції визначення терміну "політичний іслам". У межах першої мова йде про політичний іслам як про факт участі мусульман, ісламських рухів, ісламських партій у політичному процесі держави [21, с. 252 та ін; 6, с. 96; 16, с. 199; 7, с. 22; 9, с. 450].

У межах другої тенденції "політичний іслам" тлумачиться як рух мусульман за оволодіння владою з метою тотальної ісламізації держави і світу, також як ідеологія або сукупність ідеологій, ядром яких є уявлення про принципову неможливість розділити політику та релігію, необхідність ведення боротьби за ісламізацію держави та світу взагалі, тощо [24; 39].

Поза спеціалізованими роботами, можна відмітити тенденцію до змішування таких явищ як політична активність мусульман, ісламська політична думка, політичні ідеології, популярні серед мусульман.

Ісламський вчений Мухаммад Ашмаві використовує термін "політичний іслам" на означення принципу тотальної взаємопов’язаності релігії та політики і не визначає це явище як позитивне: „Лише диявольський та викривлений розум може спробувати політизувати релігію чи сакралізувати політику” [32, 11]. Проблема сучасного ісламу полягає у тому, що відбулась сакралізація і тих елементів соціального життя, які напряму не визначені Аллахом і розроблялись людьми. Зокрема, сакралізація політики. „На рівні громадянського суспільства, політизація релігії та сакралізація політики розділила мусульман на фракції та секти... Конфлікти між ними, коли вони звинувачували одне одного у невір’ї та атеїзмі були в основі не релігійні, а політичні” [32, с. 15]. Тож, релігія та політика тлумачаться як антагоністи. Серед характеристик релігії – „універсальність та цілісність” [32, с. 11], серед характеристик політики – „обмеженість у просторі та часі, неповноцінність” [32, с. 11].

Російський вчений Л. Сюкіяйнен також говорить про те, що "мирське" (у тому числі і "політичне") та "релігійне" в ісламі становлять дві різні сфери життя, що не можна говорити про нерозділеність релігії та політики в ісламі, хоча між ними і нема нездольної перешкоди [26]. "В ісламі в релігійній сфері діє принцип: дозволено лише те, що прямо дозволено, а в мирському житті діє презумпція дозволеності всього того, що прямо не заборонено" [26].

Термін часто використовується у бінарній опозиції "політичний іслам" vs. "ліберальний іслам", також в літературі можна зустріти протиставлення "іслам політичний" vs. "іслам".

У межах академічного дискурсу можна відмітити усталене сприйняття політичного ісламу як неоднорідного процесу. В залежності від засобів, які вважаються придатними для ісламізації політики, виділяються щонайменше два полюси політичного ісламу: "поміркований" ("рух мусульман–демократів") [52], для якого характерним є впровадження своїх ідей в життя за допомогою легальних мирних засобів: участь у виборах, референдуми, мітинги протесту, демонстрації, публікації у ЗМІ, поширення літератури просвітницького характеру, тощо; "радикальний іслам" (також можливе використання термінів "джихадізм", "ісламо–екстремізм", "ісламізм", тощо), представниками якого найефективнішим шляхом досягнення влади вважається практика насилля, актуалізується ідея про протистояння дар аль–іслам та дар аль–гарб, мусульман та лицемірів від ісламу, тощо[14]. Представники академічного дискурсу фіксують той факт, що на сьогодні ісламо–екстремізм не домінує у політичному ісламі [14], хоча, звичайно, користується більшою увагою ЗМІ.

Також відмічається неоднорідність конкретних структур–репрезентантів політичного ісламу (неурядових релігійно–політичних організацій), в яких можна виділити і поміркований і екстремістський рухи [13, с 136].

Вивчення політичного ісламу у більшості випадків має на меті винайдення засобів ефективної боротьби з ним. Загальний висновок таких робіт можна описати наступними тезами:

– політичний іслам має бути ліквідовано;

– засади політичного ісламу у соціальних проблемах суспільства, тож у першу чергу слід вирішувати їх, позбавляючи прибічників політичного ісламу соціальної бази;

– радикальні течії політичного ісламу можна перемогти за допомогою поміркованих течій;

– поміркований політичний іслам так само являє собою загрозу суспільному ладу через те, що у будь–який момент може переродитись на екстремізм;

– для подолання ідеологій політичного ісламу необхідна ідеологічна обробка суспільства. [14; 21; 22; 23].

Проте існує і інша точка зору, згідно якій політичний іслам являє собою загрозу миру та стабільності лише в тому випадку, коли для нього не існує можливість отримати владу легальним шляхом. Саме неможливість легально впливати на політичне життя держави призводить до радикалізації політичного ісламу. Неправильним є тлумачення політичного ісламу як ворога – це породжує можливість радикалізації поміркованих політичних ісламських партій [21, с. 339, 311], водночас, неправильним є ігнорування політичних ідеологій ісламу або прирівнення їх в дослідженні до секулярних політичних "комунізм", "фашизм" [10]. Необхідним є налагодження комунікацій з представниками політичного ісламу для вирішення спільних проблем, що, звичайно, не знімає проблеми принципово різного підходу до світоустрою, проте запобігає взаємній демонізації і дозволяє вирішувати спільні проблеми [41].

Серед альтернативних термінів для "політичного ісламу" можна виділити наступні: "політична активність мусульман" або "ісламська політична активність" [16, с. 199; 7, с. 22], "ісламський політичний процес" [9, с. 450], також – "ісламізм" або "фундаменталізм" [39; 13, с.138; 7, с. 22; 1, с. 17; 35, с. 14], ”джихадізм” (в основному, коли йдеться про рух талібів або діяльність аль–Каїди, хоча науковцями тлумачиться ширше [10], тощо.

Конотації в основному негативні: „загроза політичного ісламу”, „політичний іслам – глухий кут розвитку суспільства”, „політичний іслам породжує екстремізм”, „загроза людству”, „кровожерливість”, „прагнення руйнації”, „безкомпромісність”, „адіалогічність”. Акцентується момент загрози звичному світоустрою, загрози світовому розмаїттю. У випадку спроб надання цьому терміну позитивних конотацій, мова йде про протиставлення політичного ісламу (як справжнього ісламу) безвідповідальній пасивності, також – політичного ісламу (як способу ведення політичних справ відповідно до Корану та Сунни) та тероризму або анархії.

Ліберальний іслам

The Liberal islam, L'islam libéral, الإسلام الليبرالي, ліберальный ислам

Термін „ліберальний іслам” введено до наукового обігу у 50–х роках 20 ст. Асафом Алі Асґар Фізі, юристом, професором права, на означення тих течій ісламської думки, які можна порівняти з європейським лібералізмом. До європейського академічного дискурсу термін увійшов завдяки роботам Ч. Кузманаконецформыначалоформы.

Ліберальний іслам – термін вельми умовний. Ч. Кузман конецформыначалоформыКузман використовує його радше не на означення єдиної течії ісламської думки, але визначає як сукупність проявів ісламської думки, які можна прирівняти до досягнень європейського лібералізму, при вирішенні таких питань, як "ісламська держава чи держава мусульман" ("теократія", "демократія"), "рівність всіх людей перед законами держави" ("права жінки", "права немусульман"), "свобода думки", "свобода совісті", "релігійна свобода", "цивілізаційний прогрес", тощо [43, с. 4].

У суто ісламських колах термін загалом не можна назвати популярним, зокрема через те, що в європейській науковій думці існує усталена тенденція до тлумачення ліберального ісламу як ісламу прогресивного (на противагу ісламу консервативному або ісламу радикальному), також важливим фактором є сприйняття "ЛІ" як наслідку переосмислення ісламу у відповідності до вимог європейської культури. До цього можна додати і той факт, що відповіді частини "ліберальних мусульман" на "класичні питання" (серед яких: "шлюб мусульманки та немусульманина", "відношення до сексуальних меншин", "можливість для жінки бути імамом у присутності чоловіка", тощо) визначаються як такі, що протирічать Корану, Сунні, фатвам основних правознавців. Слід виділити окремо, що жоден з ісламських вчених, чиї погляди можуть бути витлумаченими як ліберальні, не використовує цього терміну ані на визначення тенденцій розвитку ісламської думки, ані на означення власних поглядів. Доробок ісламських вчених, який охарактеризовано Ч. Кузман конецформыначалоформыКузманКу як аналог європейського лібералізму, за іншими класифікаціями може бути схарактеризовано як фундаменталістський (від поміркованого до радикального), ісламістський, модерністський, реформаторський, салафітський, тощо. Особливо це помітно у відношенні Ю. Кардаві, Р. Ганнуші, М. Абдо, А. Разіка, А. Наїма, М. Аркуна, Т. Рамадана тощо.

Французький вчений О. Рой, так само, як і Ч. Кузман конецформыначалоформыКузманКцузман застерігає від використання термінів "ліберальний іслам" та "ліберальні мусульмани" як синонімів для словосполучень "позитивний іслам", "прогресивний іслам", тощо. За його словами, для ісламських мислителів підтримка "Заходом" їх поглядів в такій формі буде своєрідним "поцілунком смерті" [50, с. 57].

Загалом можна говорити, що поза інструментальним використанням терміну Ч. конецформыначалоформыKurzman, "ЛІ" по суті тлумачиться як другий член бінарної опозиції "Добро" vs. "Зло", яка набуває вигляду "позитивний іслам" vs. "негативний іслам", "прогресивний" vs. "консервативний", "ліберальний" vs. "радикальний" тощо. Окремо можна виділити "ліберальний іслам" vs. "політичний іслам". "Ліберальні мусульмани" визначаються як такі, з ким можна вести діалог, проте користь від такого діалогу визначається як незначна через відсутність у них політичної сили та ідеологічного впливу "ліберального ісламу" на мусульманські суспільства. Також поза межами поглядів ідеологів, коли мова йде про реалізацію ліберального ісламу, справедливою здається теза російського вченого Л. Сюкіяйнена, який визначає таких мусульман як людей, для яких "іслам – не більше аніж рамка, яка дозволила б обґрунтувати сприйняття, перед усім, західних ліберальних, демократичних, у цьому сенсі позитивних цінностей" [26].

Серед синонімів терміну "ліберальний іслам" можна відмітити "реформаторство", "модернізм", "поміркований фундаменталізм", "євроіслам" (або "європейський іслам") тощо. Використання синонімів можливе за умови витлумачення "Ліберального ісламу" як ідеології, аналогічної європейському лібералізму, обґрунтованої за Кораном та Сунною [17, с. 140].

Щодо окремих відомих мусульман термін "ліберальний" може використовуватись як синонім для "секулярний" (що, наприклад, можна зустріти по відношенню до Іршад Манджі або С. Абу Фадль), хоча правомірність вживання словосполучень "секулярний мусульманин", "секулярний рух в ісламі" викликає сумніви.

Серед усталених конотацій терміну можна виділити позитивні (в основному – "західні") та негативні (в основному – "ісламські"). Позитивні: "сучасний іслам", "прогресивний іслам", "іслам, позбавлений напластувань середньовіччя", тощо. Негативні: "винахід Заходу (США, Ізраїля, шайтана)", "засіб викривлення ісламу", "своєрідний "троянський кінь", мета винаходу якого – знищення уявлення про іслам як про єдність", "лицемірство мусульман, які намагаються відвернути увагу від принципово войовничої природи ісламу", тощо.



Фундаменталізм

Fundamentalism, fondamentalisme, الأصولية , سلفية ال , фундаментализм

Термін „фундаменталізм” виникає у США на початку 20 ст. Генеза терміну відбувалась поступово. Якщо для 10–х років характерним було використання слова „fundamentals” (у значенні „основні принципи [віри]”), то вже у 1920 році пастор Куртіс Лі Лоус (Curtis Lee Laws) використовує термін «Fondamentalist” на визначення того, хто вступає у „бій за основні принципи” з ліберальною теологією, дарвінізмом, критицизмом Біблії, тощо. Під час подальшої дискусії „фундаменталісти” протистоять „модерністам”, в результаті чого, в залежності від дискурсу, слово "фундаменталіст" може мати як суто позитивні конотації ("той, хто захищає основи релігії"), так і суто негативні ("не здатний логічно мислити”, „фанатичний”, „безрозсудно відданий авторитету Біблії”), які стають основними для секуляризованого суспільства.

Для сучасного академічного релігієзнавчого дискурсу фундаменталізм визначається як "ідеологія релігійних та релігійно–політичних рухів та течій, які активно виступають за повернення до джерел або богословській основі віровчення, за очищення релігії" [30, с. 4–5].

Увага у першу чергу приділяється фундаменталістським рухам в монотеїстичних релігіях, хоча в окремих випадках мова може йти навіть про індуїстський фундаменталізм [8]. У неспеціалізованих дослідженнях фундаменталізм може тлумачитись як "радикальна релігійність у більшості основних релігій" [4, с. 118].

Події Ісламської революції під проводом аятоли Хомейні зосередили увагу науковців на феномені ісламського фундаменталізму, згодом акценти досліджень змістились на зв’язок фундаменталістських ідеологій та тероризму. Термін є водночас надзвичайно дискусійним і загальновживаним. Для французького академічного дискурсу 80–х – 90–х рр. характерним є використання терміну "ісламізм", для арабомовної літератури – ال سلفية та الأصولية. Якщо говорити про сучасний ісламознавчий світовий процес, то через наявність більш досконалих засобів комунікації, в кожному окремому академічному дискурсі можна відмітити паралельне існування всіх термінів, найчастіше синонімічних одне одному, хоча в окремих випадках можна відмітити виділення понятійних нюансів.

На сьогодні не можна виділити єдиного визначення терміну "ісламський фундаменталізм". Бассам Тібі визнає ісламський фундаменталізм за "політичну ідеологію, базовану на політизації релігії для досягнення соціополітичних та економічних цілей" [34, с. iv]. Натомість, Йоган Янсен відстоює твердження про принципово дуальну природу ісламського фундаменталізму – "фундаменталізм ісламський – то мішанина політики і релігії" [40, с. 11].

По відношенню до ісламізму ісламський фундаменталізм може визначатись як співвідношення теорії, "ідеологічної бази" ("ІФ") та практики ("І") [1, с.17; 19, с. 120], хоча найчастіше це взаємозамінні поняття [7; 23; 24; 39; 21; 13; 47; 35].

Окремо слід виділити точку зору французького дослідника О. Роя, який розрізняє "фундаменталізм" та "ісламізм" за критерієм відношення до ролі держави в процесі ісламізації світу. За його думкою, для ісламістів характерним є акцент на досягненні влади, на введенні шаріату, на тотальній ісламізації держави, тоді як фундаменталісти виходять з інших позицій – для них характерним є звернення до суспільства (коли всі в суспільстві починають керуватись законами Аллаха, тоді автоматично в суспільстві встановлюється соціальна справедливість) [49]. Також наступним явищем стає неофундаменталізм – масовий рух одинаків за ісламізацію, визначальними рисами якого стають презирство до традиційних ісламських суспільств та ненависть до неісламських суспільств. Рух людей, які вже не належать до традиційних ісламських суспільств і водночас не можуть належати європейській або американській культурі, і в результаті починають боротьбу за створення ідеального суспільства [49].

Єгипетський вчений М. Ашмаві (погляди якого визначають як такі, що лежать у площині ліберального ісламу, фундаменталізму, політичного ісламу) розрізняє два різновиди ісламського фундаменталізму – „активний політичний фундаменталізм” та „раціоналістичний духовний фундаменталізм” [32, с. 78]. Спільним для представників цих течій є ідея поширення ісламу в світі та джерела ісламу (Коран, Сунна, Сіра). Водночас, різниця між цими течіями очевидна і полягає в різниці підходів до тлумачення норм ісламу та засобів, які мають використовуватись для ісламізації світу.

Для представників активного політичного фундаменталізму характерним є дослівне тлумачення термінів, використання аятів Корану та хадисів як гасла, абсолютизація війни як метода ісламізації світу, акцент на протистоянні мусульман з немусульманами, сакралізація політичної складової людської діяльності, визначення законів ісламської держави як sharia, намагання відновити халіфат як взірець ідеальної держави, зрештою, прагнення політичного фундаменталізму – розбудова майбутнього через повернення до минулого.

Натомість, для представників раціоналістичного духовного фундаменталізму характерним є відновлення первісне змістовне навантаження термінів, використання тексту лише з урахуванням контексту, актуалізація принципів dawa (заклик до ісламу), акцент на мирному співіснуванні з немусульманами, діалозі, толерантності; визнання законів будь–якої держави встановленими людьми (в окремих випадках в основі законів людей можуть лежати настанови Аллаха), визнання історичного Халіфату лише однією з спроб розбудови держави на ісламських засадах; зрештою – розбудова майбутнього через використання набутків минулого [32, с. 79–83].

На теренах СНД найдетальніша розробка теми ісламського фундаменталізму належить З. Левіну. За його схемою фундаменталізм – реакція на загрозу вірі [15, с. 50]. Виділяються дві основні форми фундаменталізму – "модернізаторство" (протест проти архаїки традиційного суспільства") [15, с. 50] та "охоронництво" (відповідь на загрозу, яку несе вплив зовнішніх ідеологій). Останнє у свою чергу існує удвох формах – "відродженці" (захисники чистоти Слова Бога) та "реформатори" (боронителі Духу Одкровення) [15, с. 50–52].

Серед причин виникнення ісламського фундаменталізму (у всіх його формах) називають колонізаційні процеси, які призвели до зіткнення ісламізованих суспільств з західними ідеологічними, політичними, економічними системами. "Іслам стверджується як джерело ідентичності і як практична ідеологія на тлі політичної фрустрації, економічних криз і соціальної дестабілізації" [3].

У бінарних опозиціях протиставляється поміркованому ісламу [40, с. 29], секулярним тенденціям в ісламських країнах, модернізаторським рухам, тощо.

У загальних схемах, мета яких – описати весь простір розвитку сучасної ісламської думки, фундаменталізм може виступати як частина тріади "консерватизм–фундаменталізм–модернізм" [26].

Серед синонімів терміну "ісламський фундаменталізм" можна виділити "ісламське відродження" (islamic revivalism) як основний для західної думки [7, с. 22; 42; 1, с. 14].

Також виділяються терміни "ісламський нативізм" [40, с. 36–40], (Янсен 36–40), "комуналізм" [12, с. 67], "інтегрізм" [41].

Термін "фундаменталізм", як вже говорилось, виник у межах англомовного християнського дискурсу. Серед набутих протягом існування негативних конотацій слід виділити "буквалізм", "фанатизм", "неспроможність критично оцінювати тексти", тощо. Коли розмова іде про "ісламський фундаменталізм", серед основних негативних конотацій можна виділити "агресивність", "авторитаризм", "антидемократизм", "тоталітаризм”, також ісламський фундаменталізм визначається як нащадок більшовизму (або марксизму–ленінізму чи комунізму), фашизму або нацизму [45; 38].

На противагу "західним" уявленням, в арабомовному дискурсі негативні конотації пов’язуються з терміном "фундаменталізм" лише тією мірою, якою вважається, що це спроба "Заходу" зруйнувати "єдність Ісламу". Саме слово الأصولية позбавлено негативних конотацій, зокрема і через спорідненість з терміном «أصول الدين” («коріння релігії”, назва дисципліни, яку дуже умовно перекладають як «теологія”) [33, с. 256; 44, с. 166]. Так само і термін "ال سلفية" за походженням не має негативних конотацій. Більше того, для будь–якого мусульманина звернення до основ релігії є нормою.

У випадку, коли мова іде про необхідність передати негативні конотації «західного” терміну «фундаменталізм” використовується словосполучення «إسلام_سياسي” (досл. переклад – «політичний іслам”).

Ісламізм

l'islamisme, Islamism, إسلام_سياسي, исламизм

Термін "ісламізм" виник у межах французького наукового дискурсу в умовах, коли рівень та характер наукових досліджень зробили недоцільним використання сформованого у межах християнського дискурсу терміну "конецформыначалоформыmahométisme" на позначення релігії "іслам". Вперше термін було використано Вольтером у 1753 р. у роботі "Abrégé de l'Histoire Universelle depuis Charlemagne jusques à Charlequint”, де було подано і визначення: "релігія називається ісламізм, що означає присвячення себе волі Бога" [54].

Протягом 19 століття термін «l'islamisme” використовувався і ісламознавчих роботах як основний (див., напр., "конецформыначалоформыMahomet, et les origines de l’islamisme" та "конецформыначалоформыL'Islamisme et la science" Е. Ренана або "L’Islamisme d’après le Coran l’enseignement doctrinal et la pratique" Garcin de Tassy), проте в окремих випадках можна було зустріти використання термінів "конецформыначалоформыmahométisme" та "l’islam" (пр. – конецформыначалоформыCh. Scholl "L’Islam et son Fondateur"). Поступово зростання кількості та якості матеріалу, збільшення джерельної бази досліджень і вплив англомовних та німецькомовних ісламознавчих шкіл призводять до того, що вже на початку 20 ст. термін "l’islam" стає основним терміном, який використовується на позначення релігії "іслам", а після завершення робіт над чотиритомною "Енциклопедією ісламу" (1938 р.), термін l’islamisme" виходить з ужитку.

проте вже наприкінці 70–х рр. виникає пропозиція використовувати цей термін на позначення "політичних проявів" релігії іслам, що викликає певні дискусії в французькому ісламознавстві, зокрема через можливість хибного розуміння терміна читачами. проте вже для 80–х рр. дискусії стають неактуальними, а термін остаточно починає використовуватись на позначення різних форм ісламу, які можна було визначити як "політично заангажовані".

Термін стає альтернативою суто французького "конецформыначалоформыintégrisme" (пропозиція М. Родінсона) та суто англійського "fundamentalism".

За перекладною літературою видно, що "L’Islamisme" може використовуватись як синонім таких термінів як "політичний іслам", "фундаменталізм", "ісламський активізм", "інтегрізм", тощо.

З розширенням міжнародних наукових комунікацій виникає необхідність створення системи співвіднесення цих термінів між собою з метою прояснення їх особливості та доцільності використання в тому чи іншому контексті. Прикладом такого переосмислення термінів можна назвати семінар під назвою "Чи є ісламізм загрозою?", проведений на базі журналу "Middle East Quarterly" у грудні 1999 р. Також, відмітимо роботи О. Роя, в яких розмежовуються "неофундаменталізм/фундаменталізм", "ісламізм", за принципом визначення ролі держави в процесі ісламізації суспільства і світу [49].

Серед основних визначень терміну ісламізм в його новій редакції можна виділити наступні:

"Ісламізм – ідеологія і практична діяльність, орієнтовані на створення умов, в яких соціальні, економічні, етнічні та інші проблеми та протиріччя будь–якого суспільства (держави), в якому існують мусульмани, вирішуватимуться виключно з використанням ісламських норм, прописаних у шаріаті" [8].

Тлумачення ісламізму як ідеології або системи ідеологій, що розвинулись в межах сучасного ісламу, знаходимо також у роботах Мартіна Крамера, який витлумачує ісламізм як "іслам, що переформульовано як сучасну ідеологію" [41; 39 (Kramer)], Дж. Еспозіто ("ісламізм – ідеологія, яка використовується на підтримку політичного та соціального ісламського активізму" [39, (Esposito)], О. Роя [49; 50], О. Малашенка [18], тощо.

Якщо ж звернутись до ісламського дискурсу, то "Ісламізм" перекладається арабською як (إسلام_سياسي (за перекладом роботи Ашмаві) або الإسلاموية (промови Хасана ат–Турабі, тощо) проте використання останнього терміну не дає можливості розрізнення "ісламський" та "ісламістський".

Також слід відзначити, що відомі представники сучасного ісламу, які визначаються вченими як ідеологи ісламізму або ісламісти, стверджують, що не створюють нового розгалуження ісламу на позначення якого необхідно вводити новий термін, а лише виправляють викривлення, впроваджують справжній іслам (пр. – промови та писання Рашида Ганнуші, Юсуфа Кардаві, Хасана ат–Турабі, Саїда абу Фадль, тощо).

Для англомовного та російськомовного наукового та журналістського просторів характерним є наявність значної кількості негативних конотацій терміну "ісламізм". Зокрема, йдеться про принципову ворожість ісламістів (як носіїв ісламізму) до Європи та Заходу [55], західних ідей та цінностей ( "в конецформыначалоформыісторії Новітніх часів ісламізм являє собою третю, після комунізму та нацизму, ідеологічну спробу завоювання влади над світом" [2], також принципову ворожість до християнства [8, коментар Р. Силантьєва], тощо. Також в залежності від поглядів автора, діяльність ісламістів в тому чи іншому конкретному регіоні може пояснятись впливом США, Росії, "Заходу", капіталізму, навіть сіоністів.

Якщо говорити про спеціалізований науковий ісламознавчий дискурс, то можна відзначити наступні більш–менш усталені характеристики явища, описаного поняттям "ісламізм":

– Ісламізм виник як відповідь на виклики сучасного світу ("відповідь на поширення ідеологій комунізму, соціалізму, капіталізму" [39; 2], "Ісламізм – відповідь сучасних людей на виклики сучасних проблем та ідеологій" [39; 1, с. 17], в основі своїй є антиімперіалістичним.

– Мета ісламістів – зміни поточного стану всіх сфер життя, їх ознака – соціальна активність [39, (Fuller); 20; 7, с. 22; 17, с. 48]. Якщо мета класичного ісламізму – досягнення влади в державі задля поширення змін в бік її ісламізації [49; 17, с. 48], то метою сучасних ісламістів є у першу чергу поширення ісламської духовності, моралі, норм життя для того, щоб змінити світ [17, с. 68; 39].

– У спрощеному вигляді прагнення ісламістів можуть тлумачитись як введення шаріату, основною ознакою чого (в спрощеному вигляді) є застосування коранічних покарань. у найпоширенішому тлумаченні введення шаріату можливе лише після повного усвідомлення його сенсу.

– Методи, якими користуються ісламісти, кардинально різняться. поширений погляд про обов’язкову наявність у ісламістів ідей щодо збройного оволодіння владою, не відповідає дійсності [39, (Esposito); 50]. ісламісти використовують збройні методи лише у тих випадках, коли легітимні шляхи отримати владу виявляються неможливими. одним з центральних методів ісламістів є "джихад", який тлумачиться по–різному представниками різних форм ісламізму. "джихад як дауа" для поміркованих, та "джихад як збройна боротьба" для радикальних форм ісламізму.

– У дослідженнях, присвячених феномену ісламізму, можна знайти класифікації різних форм ісламізму, проте автори цих класифікацій зазначають їх умовність як через те, що часто представники формально єдиного руху пропагандують принципово різні методи та цілі, так і через трансформацію поглядів ісламістів через зміну політичних та економічних умов. Найчастіше описуються дві полярні форми ісламізму та заявляється можливість численних варіацій між ними. Наприклад, О. Малашенко виділяє поміркований ліберальний та радикальний консервативний ісламізм [17, с. 90] і відмічає, що відома численна кількість випадків підтримки "радикалами" демократії, так само як відомо, що співробітництво ліберальних ісламістів з світською владою має свої межі. А. Д. Богатуров також пропонує виділяти дві основні течії ісламізму – "помірковані, реформістські форми та радикальні екстремістські", проте таке розділення для нього є суто інструментальним – для перемоги над останніми необхідна підтримка перших як лояльних до влади форм прояву ісламської самосвідомості [8], так само і Р. Ланда [14].

Частина дослідників акцентує увагу саме на радикальних, екстремістських формах ісламізму [29; 46]. У таких випадках можливим є використання термінів "ісламський радикалізм", "радикальний ісламізм", "ісламський екстремізм" [27], проведення паралелей з такими ідеологічними системами як фашизм [46; 38] та комунізм [29; 53; 38; 45], однозначне протиставлення ісламізму Заходу, постулювання західного шляху розвитку (економічного, політичного, культурного) як єдиного позитивного, проте таки можливим є навмисне звуження поля аналізу до окремої проблеми з метою винайдення суто практичних засобів її розрішення [27].

Слід також відмітити, що для досліджень, присвячених більш загальним темам, є характерним звуження поняття "ісламізм", використання його на означення радикальних, екстремістських рухів, спрямованих на силове оволодіння владою з метою ісламізації держави [5, с. 272].

– Явищами, які антагоністичні ісламізму, можуть бути названо "модернізм/реформаторство" [17, с. 129], іслам [31; 32, с. 175], коли ж мова йде про цивілізаційний рівень – демократія, західні цінності, тощо.

Загалом, термін ісламізм поза межами французької мови, за окремими винятками, з більшою кількістю негативних конотацій, аніж терміни фундаменталізм" та "політичний іслам". акцентується його дестабілізуюча роль і по відношенню до ісламських суспільств, і по відношенню до демократичних суспільств Заходу.

Протягом 20 ст. ісламський фактор набуває все більшого значення, дослідження процесів „ісламського відродження” є надзвичайно різноманітними за науковим рівнем, акцентуванням окремих питань, використанням термінів, мірою звільненості від конотацій. Можна виділити ряд вчених, які користуються авторитетом в академічних дискурсах різних країн. Слід відзначити плідну взаємодію секулярних вчених з релігійними. Виникнення нових засобів комунікації робить можливим ознайомлення з найновішими тематичними публікаціями із практично всіх країн світу. Проте водночас попри такі позитивні моменти, можна відмітити явище, яке можна визначити як „термінологічна безвідповідальність”, яка призводить до мішанини понять, хибного тлумачення окремих феноменів, тощо. І хоча можна відмітити випадки поодиноких термінологічних семінарів в різних країнах (іноді вони мають інтернаціональний характер), слід зазначити, що на сьогодні виникла нагальна необхідність проведення сучасного глобального наукового ісламознавчого проекту, своєрідного „собору” науковців, присвяченого термінології.

Список використаної літератури:



  1. Авдеева С. О. Исламский радикализм: генезис понятия //Сходознавство.- 2007.- № 38.- С. 13-21

  2. Амусья М., Перельман М. Что такое Исламизм? [Електронний ресурс] Сервер "Заграница".- Електрон. дан.- Режим доступу: http://world.lib.ru/a/amusxja_m/060222_amper_islam.shtml.- Загл з екрану

  3. ан-Наим, А. А. На пути к исламской реформации: гражданские свободы, права человека и международное право [Електронний ресурс] Музей и общественный центр им. Андрея Сахарова.- Електрон. дан.- Режим доступу: http://www.sakharov-center.ru/row/towenter.htm.- Загл. з екрану

  4. Армстронг К. Мухаммад: История Пророка /Пер. с англ. Л. Янгуразовой.- К.: София, 2008.- 447 с.

  5. Армур Р. Ислам и христианство: непростая история.- М.: ББИ им. св. апостола Андрея, 2004.- 336 с.

  6. Джемаль Г. Освобождение ислама.- М.: Ummah, 2004.- 413 c.

  7. Еспозіто Дж. Ісламська загроза: міф чи реальність.- Л.: Кальварія, 2004.- 336 с.

  8. Игнатенко А. А. конецформыначалоформы Исламизм как глобальный дестабилизирующий фактор [Електронний ресурс] Научно-исследовательский институт социальных систем МГУ им. М. В. Ломоносова.- Електрон. дан.- Режим доступу: http://www.niiss.ru/nb/News/ignatenko.htm.- Загл. з екрану

  9. Икбал Дж. Юнус Управление в мусульманских общинных организациях // Мусульмане в публичном пространстве Америки: надежды,
    опасения и устремления /Пер. с англ. И. Мюрберг.- М.: Идея-Пресс, 2005, С. 442-478

  10. Ислам в контексте диалога цивилизаций [Електронний ресурс] ИА Информационное агентство "НЕТДА".- Електрон. дан.- Режим доступу: http://senat.netda.ru/kmd-sf_itog2002/expert071.htm.- Загл. з екрану

  11. Котин И. Ю. Ислам в Южной Азии и Великобританки.- С-Пб.: Петербургское востоковедение, 2008.- 287 с.

  12. Котин И. Ю. Ислам в Южной Азии.- С-Пб.: "Азбука-классика"-"Петербургское востоковедение", 2005.- 254 с.

  13. Куліш І. Соціально-історичні та політичні джерела виникнення ісламського фундаменталізму //Іслам і Україна.- К.: Ансар Фаундейшн, 2005.- с. 135-154

  14. Ланда Р. Г. Политический ислам: предварительные итоги [Електронний ресурс] Институт религии и политики .- Електрон. дан.- Режим доступу: http://i-r-p.ru/page/stream-library/index-2160.html.- Загл. з екрану

  15. Левин, З.И. Реформа в исламе. Быть или не быть?: опыт системного и социокультурного исследования М.: Ин-т востоковедения РАН: Крафт+, 2005. — 240 с.

  16. Мазруи Али А. Мусульмане между еврейским примером и опытом чернокожых: воздействие американской политики //Мусульмане в публичном пространстве Америки: надежды, опасения и устремления /Пер. с англ. И. Мюрберг.- М.: Идея-Пресс, 2005.- С. 187-219

  17. Малашенко А. В. Исламская альтернатива и исламистский проект.- М.: Московский Центр Карнеги, 2006.- 224 с.

  18. Малашенко А. В. Полюбить радикала [Електронний ресурс] Отечественные записки.- Електрон. дан.- Режим доступу: http://www.strana-oz.ru/print.php?type=article&id=668&numid=14.- Загл. з екрану

  19. Малышева Д. Ислам в современном мире //Новый мир.- 2002.- №2.- С. 115-128

  20. Мантаєв М. "Ваххабизм" и политическая ситуация в Дагестане [Електронний ресурс] Библиотека диссертаций.- Електрон. дан.- Режим доступу: http://torrents.ru/forum/viewtopic.php?t=573998.- Загл. з екрану

20-а. Муратова Э. Политологический анализ процесса возрождения ислама в Крыму //Іслам і Україна.- К.: Ансар Фаундейшн, 2005.- с. 175-214

  1. Олбрайт М. Религия и мировая политика.- М.: Альпина Бизнес Букс, 2007.- 352 с.

  2. Пайпс Д. Запретить ислам? [Електронний ресурс] danielpipes.org.- Електрон. дан.- Режим доступу: http://ru.danielpipes.org/article/4881.- Загл. з екрану

  3. Пайпс Д. Поддерживать умеренных мусульман [Електронний ресурс] danielpipes.org.- Електрон. дан.- Режим доступу: http://ru.danielpipes.org/article/4444.- Загл. з екрану

  4. Пайпс Д. Радикальный ислам борется против цивилизации [Електронний ресурс] danielpipes.org.- Електрон. дан.- Режим доступу: http://ru.danielpipes.org/article/4320.- Загл. з екрану

  5. Султанов, Ш. Запад против Ислама.- К.: Оріяни, 2005.- 24 с.

  6. Сюкияйнен Л. Ислам и перспективы развития современного мира [Електронний ресурс] Центразия.- Електрон. дан.- Режим доступу: http://www.centrasia.ru/newsA.php4?Month=9&Day=19&Year=2006.- Загл. з екрану

  7. Сюкияйнен Л. О правовых средствах борьбы с исламским экстремизмом и основных направлениях государственной политики в отношении ислама [Електронний ресурс] Библиотека Гумер.- Електрон. дан.- Режим доступу: http://www.gumer.info/bogoslov_Buks/Islam/syk/prav_sred.php.- Загл. з екрану

  8. Фаллачи О. Ярость и гордость [Електронний ресурс] Бібліотека Альдебаран.- Електрон. дан.- Режим доступу: http://lib.aldebaran.ru/author/fallachi_oriana/fallachi_oriana_yarost_i_gordost/

  9. Фукуяма Ф., Н.Самин - Против консенсуса: Ислам как созидательная сила [Електронний ресурс] Центразия.- Електрон. дан.- Режим доступу: http://www.centrasia.ru/newsA.php?st=1032903000 ЦентрАзия.- Загл. з екрану

  10. Фундаментализм: Зб. наук. пр.- М.: Інститут востоковедения РАН – Изд-во „Крафт+», 2003.- 264 с.




  1. Amadou Hampâté Les Entretiens du Monde.- Paris: Gallimard, 1981.

  2. Aswmawi, Muhammad Said Islam and the Political Order.- Washington: CRVP, 1994.

  3. Ayubi, Nazih Political Islam: Religion and Politics in the Arab World.- London: Routledge, 1991.

  4. Bassam Tibi The Challenge of Fundamentalism: Political Islam and the New World Disorder. Los Angeles: University of California Press, 2002.

  5. Boubekeur A. Political Islam in Europe [Електронний ресурс] Centre for European Policy Studies.- .- Електрон. дан.- Режим доступу: http://www.ceps.eu.- Загл. з екрану



  6. EL-Muhammady M. Liberal Islam: Emerrging Trends, Issues, Concerns [Електронний ресурс] mpf.org.- Електрон. дан.- Режим доступу: http://www.mpf.org.my/articles/liberalislamcollection/uthmanhandouts.pdf.- Загл. з екрану

  7. Hadar Leon T. The "Green Peril": Creating the Islamic Fundamentalist Threat Електронний ресурс] Cato Policy Analysis.- Електрон. дан.- Режим доступу: www.cato.org/pubs/pas/pa-177.html.- Загл. з екрану

  8. Is Islamism a Threat? A Debate [Електронний ресурс] Middle East Quarterly.- Електрон. дан.- Режим доступу: http://www.meforum.org/article/447.- Загл. з екрану

  9. Jansen Johannes J.G. Podwójna natura fundamentalizmu islamskiego / Translator: Łojek-Magdziarz Aleksandra.- Kraków: LIBRON, 2005.

  10. Kramer M. Coming to Terms: Fundamentalists or Islamists? [Електронний ресурс] by Martin Kramer - Електрон. дан.- Режим доступу: http://www.geocities.com/martinkramerorg/Terms.htm.- Загл. з екрану

  11. Kramer M. The Mismeasure of Political Islam [Електронний ресурс] by Martin Kramer.-Електрон. дан.- Режим доступу: http://www.geocities.com/martinkramerorg/Mismeasure.htm.- Загл. з екрану

  12. Кузман, конецформыначалоформыСharles Liberal Islam: A Source Book.- Oxford: Oxford University Press, 1998.

  13. Lawrence B. Defenders of God: The Fundamentalism Against The Modern Age.- San Francisco: Harper and Row, 1989.

  14. Lewis Bernard Communism and Islam //International Affairs.- 1954.- Vol. 30.- № 1.- P. 1-12.- Режим доступу до статті: http://www.jstor.org/stable/2608416

  15. Pipes D. "Islamism Is Fascism": An Interview [Електронний ресурс] danielpipes.org.- Електрон. дан.- Режим доступу: http://www.danielpipes.org/article/81.- Загл. з екрану

  16. Pratt D. Terrorism and Religious Fundamentalism: Prospects for a Predictive Paradigm //Marburg Journal of Religion: Volume 11, No. 1 (June 2006) p.1-15

  17. Roy O. Al-Qaeda in the West as a Youth Movement: the Power of a Narrative [Електронний ресурс] CEPS Policy Briefs.- Електрон. дан.- Режим доступу: http://www.ceps.eu.- Загл. з екрану

  18. Roy O. Islamisme, fondamentalisme et néo-fondamentalisme : de quoi parleton? [Електронний ресурс] Електрон. дан.- Режим доступу: http://www.cholonautas.edu.pe/modulo/upload/neofund.pdf.- Загл. з екрану

  19. Roy O. Islamic Terrorist Radicalization in Europe [Електронний ресурс] European Islam Challenges for Society and Public Policy.- Електрон. дан.- Режим доступу: http://www.ceps.eu.- Загл. з екрану

  20. Sieny S. Controversial Questions about Islam and Comments.– al–Madinah: Al-Rasheed Printers, 2005.- 90 p.

  21. Springborg Robert Political Islam and Europe Views from the Arab Mediterranean States and Turkey [Електронний ресурс] The Centre for European Policy Studies Book Store.- Електрон. дан.- Режим доступу: / http://shop.ceps.eu/downfree.php?item_id=1488.- Загл. з екрану

  22. конецформыначалоформыThatcher M. Islamism Is the New Bolshevism //The Guardian.- Feb. 12.- 2002

  23. Voltaire l’Essai sur les mœurs et l’esprit des nations [Електронний ресурс] classiques.uqac.ca.- Електрон. дан.- Режим доступу: classiques.uqac.ca/classiques/Voltaire/essai_moeurs_esprit_nations/essai_moeurs.pdf.- Загл. з екрану

  24. Zemni S. Islam, European Identity and the Limits of Multiculturalism [Електронний ресурс] Zemni.- Електрон. дан.- Режим доступу: http://www.flwi.ugent.be/cie/CIE/zemni3.htm.- Загл. з екрану







База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка