Основи етики та естетики



Сторінка1/8
Дата конвертації03.11.2016
Розмір1.18 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8
ОСНОВИ ЕТИКИ ТА ЕСТЕТИКИ

ЕТИКА: ПРЕДМЕТ І ЗНАЧЕННЯ

ПЛАН:

1. Що таке етика: суть і зміст.



2. Структура етики. Категорії.

3. Взаємодія етики з іншими науками .

4.МОРАЛЬ — СОЦІАЛЬНЕ ЯВИЩЕ: СПОСІБ СОЦІАЛЬНОЇ РЕГУЛЯЦІЇ

4. 1. Соціальна природа; суть, специфіка, функції моралі

4.2. Моральна культура особи

5 Суть моральних цінностей.

6 Професійна етика

1. Що таке етика: суть і зміст

Етика — галузь філософії наука про мораль, що осмислює, узагальнює, систематизує історію становлення і розвитку етичних теорій, концепцій, що обґрунтували природу, суть, специфіку, функції моралі, закономірності її розвитку і функціонування, взаємозв'язок з іншими формами матеріального і духовного життя людей. Етика моральна філософія — відрефлектоване теоретичне моральне знання про суть і призначення людини, що відображає моральну свідомість в усій її складності і суперечливості, конкретно-історичну практику у її розмаїтті і колізіях. Рівень моральності особи і суспільства залежить від сукупності умов і факторів. Важливу роль у формуванні моральної культури людини і суспільства має відігравати моральне просвітництво, що несе знання про моральні цінності, дає розуміння морального виміру поведінки особи, дій соціальних суб'єктів, життя суспільства.

Кожна з галузей науки має предмет, що розкривається в змісті, системі теорій, законів, категорій, принципів та ін. і виконує особливі функції у взаємодії з практикою, досліджує певну сферу суспільних відносин, ті або інші явища, процеси. Роздуми на етичні теми виникли в сивій давнині віків в індійській і китайській філософії, а потім продовжені, особливо в стародавній грецькій філософії. Відтоді і аж до сучасності не було і немає єдності в розумінні суті і завдань етики. А без вирішення суті питання етики, моралі, напевно, не зрозуміти ні історії етики, ні етичні проблеми сучасності. поняття (етики).

Поняття етика етимологічно походить від стародавнього грецького слова etos, яке спочатку (зокрема, ще в «Іліаді» Гомера) означало місцеперебування, спільне житло. Згодом набуло нового значення: звичай, темперамент, характер. Історія слова етос зафіксувала те важливе спостереження, що звичаї і характери людей народжуються в спільному житті. Видатний мислитель античності Аристотель беручи за основу значення слова етос як характеру (темпераменту), формулює прикметник ethicos — етичний, визначивши особливість людської доброчинності, а саме доброчинності характеру (мужність, мудрість, помірність, справедливість та ін), які відрізняються від доброчинностей розуму. Для визначення науки, що вивчає етичні чесності. Аристотель сформував новий іменник ethice — етика, що зустрічається в назвах творів («Велика етика», «Нікомахова етика», «Евдемова етика»). Так, у IV ст. до н. е. етична наука одержує назву, що носить і досі.

Історія становлення поняття етика повторюється ще раз на римському ґрунті. Приблизним латинським аналогом слова «etos» є слово «mos» (moris), що також означає вдачу і характер людини, крій одягу і моду, звичай і порядок. Стародавній римський філософ Цицерон, орієнтуючись на грецький досвід і прямо посилаючись на Аристотеля, сформував прикметник «moralis» (що належить до характеру, звичаїв), а від нього пізніше виникає поняття «moralitas» — мораль. Отже, за етимологічним змістом грецьке «ethice» і латинське «moralitas» збігаються. Ці поняття народилися не в стихії народної свідомості, а створені філософами для визначення певного явища.

У процесі історико-культурного розвитку поняття етика і мораль наповнюються різним змістом. У суспільній свідомості мораль стали розуміти як реальні явища (звичаї суспільства, сталі норми поведінки, оціночні уявлення про Добро, Зло, Справедливість тощо). Етику ж почали розглядати як науку, що вивчає мораль, реальне явище предметну сферу. Хоча в повсякденному слововживанні поняття мораль, моральність відмінності у значенні не завжди дотримуються. Російським аналогом терміна мораль є поняття нравственность (моральність). Першоджерелом стало слово нрав (характер, тобто сукупність душевних якостей, що відрізняються від розуму; пристрасті, волі та ін.), від якого утворено прикметник нравственный, що і став основою слова нравственность. Уперше поняття моральність (нравственность) зустрічається у словнику російської мови кінця XVIII ст. Поняття мораль і моральність часто ототожнюються, і є досить підстав. У сучасній літературі за ними закріплюється, наслідуючи німецького філософа Георга Гегеля, розуміння моралі як форми суспільної свідомості, сукупності усвідомлюваних людьми принципів, норм, правил поведінки, а моральності — як утілення таких принципів, правил і норм у реальній поведінці людини та стосунках між нею й іншими людьми. Отже, історія (пам’ять) термінів дозволяє зробити висновок, що етика — це наука про мaраль (моральність).

Що ж таке мораль як соціальне явище, і яку предметну сферу моралі вивчає етика? Мораль — реальне явище, предметна сфера. Правда, у живій мові поняття етика, мораль і досі вживаються як взаємозамінні. Досить звичайні для повсякденності словосполучення, як етика студента, молодіжна етика, етичні норми мають на увазі певні моральні процеси та якості. З іншого боку, якщо мова йде про моральну теорію, моральну філософію, то маються на увазі етичні вчення.

Відомий філософ Іммануїл Кант говорив: «Дві речі наповнюють душу завжди новим і дедалі сильнішим здивуванням і благоговінням, чим частіше і триваліше роздумуємо про них, — це зоряне небо наді мною і моральний закон в мені». У сучасності, як ніколи раніше, для демократичної держави дуже гостро стоять етичні проблеми. Розбудовувати молоду демократичну державу мають люди душевно чисті, високо етичні, охоплені загальнолюдськими цінностями. Людина як природна — істота тлінна і обмежена. Поняття і межі її життя відміряні дуже блідо. Але, боячись темряви небуття, людина ні за яких умов не хоче миритися з тьмою і прагне вирватися з лещат часу і простору, тягнеться до безсмертя. Прагнення безсмертя, бажання піднятися вище за себе, вийти за природні межі ніде не знаходять такого повного задоволення, як на моральному просторі. Стародавні філософи вважали людину чимось середнім між тваринами і богами. Скориставшись таким порівнянням, можна сказати: моральність і є те, що виводить людину з тваринного стану і підіймає до божественних висот.

Мораль — одна з форм духовного життя, один із найдавніших, універсальних способів соціальної регуляції, має загальнолюдський сенс і конкретно-історичний зміст. Моральний вимір дає уявлення про міру людяності суспільства і особи. Мистецтво і релігія, філософія і право завжди звертались до проблем Добра і Зла, Справедливості, Гуманності, сенсу життя і щастя людини та узагальнювали досвід духовних пошуків. Особливо гостро проблема місця і ролі моральних цінностей у суспільному житті постала у XX ст. у період пострадянських трансформацій, зокрема, в Україні. Найвидатніші досягнення науково-технічного прогресу обернулися катастрофічними наслідками для людини (проблема війни в ядерний вік, глобальна екологічна криза, проблеми хвороб і голоду, взаємодії культур і освіти стали планетарними проблемами). Вирішення їх без опори на моральність людського існування здається неможливим. Оскільки інтелект, не наповнений, не пронизаний моральністю (моральними цінностями) здатний зруйнувати не тільки навколишній світ, але й самого себе. Моральне відродження і духовне вдосконалення людини — мета і засіб прогресивного розвитку суспільства і людства.

Людина підіймається до моральних висот тоді, коли саме життя (як мінімум, власне!) прагне сформувати мораль. На такому шляху, якщо брати всю суспільну біографію людини, її історичний розвиток, багато завоювань і багато невдач. Проте завоювання не посилювало моральну волю людини і суспільства, а невдачі не ослабляли її. Разючий факт полягає в тому, що людина тим наполегливіше, завзятіше, упертіше прагне до моральних ідеалів, чим далі відстає від них реально. Як запашна троянда зростає на удобреному ґрунті, так чистота моральних помислів ішла корінням у бруд суспільних невдач, виникаючи як їх заперечення. І як не погодитися із Софоклом, що моральний початок в людині є найбільша її таємниця, найбільше чудо. І якщо є мораль, то непомітна, але зате її відсутність позначається фатально.

Здається, що від моралі нічого не залежить. Зневажання її норм часто нічим не загрожує: ну чому не відвернутися від друга, якщо така дріб'язковість допомагає твоїй кар'єрі, чому не відмовитись від батька, якщо того вимагають політичні інтереси, чому не обдурити, якщо це може принести явну вигоду. Але варто, однак, стати на такий шлях, як стає ясним, що це шлях в безодню. Раптом виявляється, що все — і господарські успіхи, і соціальна стабільність, і психологічне самопочуття — безвідривно від моралі. Те, що здавалося невидимою, майже ефемерною, річчю, що нічого не означає, раптом обертається грізною руйнівною силою. Мораль мстить за зневажливе ставлення до її законів. І нікому — ні людині, ні суспільству — не дано безкарно зневажати її закони. Ця істина вистраждана людством.

Історія термінів підводить до узагальненого визначення: етика є наука про мораль. Відомо, що жодна людська спільність не могла існувати і розвиватися без узгодження різноманітних суперечливих (часто протилежних) інтересів людей, дотримання певних взаємних обов'язків, правил поведінки, що поступово ставали звичними, загальноприйнятими, перетворювались на звичаї, традиції, стійкі норми моральної поведінки. Отже, суспільство в процесі історичного розвитку сформувало особливий соціальний інструмент, за допомогою якого може регулювати і спрямовувати поведінку кожної людини, щоб не тільки не руйнувала, а навіть зміцнювала суспільний організм. Інструментом (соціальним інститутом) суспільної самоорганізації і є мораль.

Мораль існує у двох формах: особистих якостей (моральні якості людей — милосердя, відповідальність, скромність, чесність та ін.) і сукупність суспільних норм поведінки й оціночних суджень (таких, наприклад, як «не вкради», «не вбий» та інші і «справедливо, порядно, доброзичливо» тощо). Моральні якості характеризують особу з позицій її здатності спілкуватися із собі подібними і співіснувати з ними, виступають як риси характеру і проявляються у взаємодії з іншими людьми. Моральні норми й оціночні уявлення виражають інтереси тих чи інших соціальних груп, суспільства і стають основою поведінки людей. Це знаменник різноманіття індивідуальних дій, один із способів зведення індивідуального до соціального, визначають тип поведінки, який необхідний конкретно-історичному суспільству або його більшості.

Отже, моральні якості (властивості особи), з одного боку, і моральні норми та оціночні уявлення, з іншого, реалізуються в стосунках, взаємодії між індивідами й виражають суспільні зв'язки між ними. У першому випадку цей зв'язок виступає в суб'єктивно-особистій формі, а у другому — як об'єктивований, надіндивідуальний зв'язок. Це дозволяє говорити про мораль як соціальні відносини. Моральне життя людини розпадається на два рівні, дві сфери — сущого і належного. Сфера сущого виражається в реально існуючих звичаях, дійсних ціннісних значеннях реальних форм суспільних зв'язків між людьми. Сфера належного передбачає нормативні настанови моральної свідомості. Отож мораль не зводиться лише до моральної свідомості, а є і ціннісний зміст, який полягає в існуючих суспільних відносинах, у практичній взаємодії людей.

Узагальнюючи поведінку людей (практику), мораль виробляє певні вимоги, веління (імперативи) «як повинно бути», які підтримуються громадською думкою і (або) власною совістю людини (переконаннями). Тому мораль, перш за все, виступає як система вимог, норм і правил поведінки людини, що історично склалися і дотримання яких має добровільний характер.

Мораль є таким імперативним способом, за яким визначається ставлення людини до дійсності, який регулює людську поведінку з позицій принципового протиставлення Добра і Зла. Прагнення і здатність моралі оцінювати вчинки людини, дії соціальних суб'єктів з позицій Добра, Зла, Справедливості підкреслює її оцінювальний характер. Мораль — особлива форма взаємодії людини з дійсністю, з конкретними людьми, соціальними спільностями представниками світу природи і цінностей культури.

Отже, мораль зосереджена на людині й проявляє себе в ній як суспільний початок, об'єднує людей, які залучені у різні види діяльності й взаємодії. Найвищий сенс призначення моралі виражається у забезпеченні цілісності і гармонійності міжлюдської взаємодії, наступності історичного розвитку суспільства. Мораль не зводиться ні до релігії, ні до права, ні до будь-яких інших форм духовно-практичного життя, а має свою специфіку й відіграє важливу роль у житті людини й суспільства. Отже, мораль є складною сферою життя людини і суспільства, що виражає ступінь їх людяності, сферу духовної культури і є предметом вивчення етики.

Етика — наука про особливу сферу людської життєдіяльності, специфічний інститут — мораль. Метою етики є раціональне обґрунтування моралі та виявлення її природи, суть, місця та її призначення в розвитку людини і суспільства. В етиці осмислюються, узагальнюються, систематизуються історичні форми моральності, аналізуються етичні доктрини, теорії, що прагнуть пояснити природу,закономірності розвитку, функції моралі, а також здійснюється аналіз механізмів моральної орієнтації і регуляції, виражених у системі цінностей, норм, принципів, понять моральної свідомості. Правда, відразу слід обмовитись, що нарівні з класичною позицією на етику як науку про мораль, існує думка серед мислителів, які займаються етичними проблемами, і, що етика не є наукою. Видатний мислитель-гуманіст Альберт Швейцер це пояснює тим, що «наука як опис об'єктивних фактів, обґрунтування існуючих між ними взаємозв'язків і узагальнення всієї сукупності накопиченого матеріалу можлива лише тоді, коли мова йде про ряд однорідних фактів, що повторюються або про один факт серед явищ, коли в наявності матерія, в яку належить внести порядок. Науки про людське бажання і діяння немає і не може бути. Тут може йти мова лише про суб'єктивні і єдині своєрідні факти, взаємозв'язок яких прихований в загадковому людському Я».

Якщо з об'єктом вивчення етики більш або менш ясно, то складніше з її предметом. У процесі історичного розвитку цивілізації людства предмет етики змінювався. Це обумовлено двома обставинами. По-перше, змінювався сам об'єкт вивчення — мораль (те, що моральне в одних умовах, ставало аморальним, щонайбільше ненормальне в інших, умовах, що змінилися). По-друге, змінювався предмет етики і внаслідок розвитку самого етичного знання, відкриття нових сторін, регулятивних механізмів моралі, що свідчило про різні ступені і рівні її пізнання. Обидва ці процеси в їх взаємній залежності знайшли відображення в історії світової етичної думки. Характерним тут є те, що мораль, виступаючи об'єктом вивчення етики як науки, не створює етичні норми, правила, а лише встановлює, що в суспільстві або в історичну епоху вважатимуть або вважали добром або злом. Мораль не визначає, що є добро, а що — зло. Цим займається етика, визначаючи мораль, тобто, що добре, що погано з нормативної точки зору. Отже, предметом етики виступають моральні норми. Тому, етика — наука, об'єктом вивчення якої є мораль. Норми моралі.

Норма — це зразок, правило, принцип діяльності, визнаний соціальною організацією і заданий для виконання її членам. Для етики важливо, як ці норми виникли. Існують дві протилежні позиції. Матеріалісти пояснюють походження моральних норм з потреб суспільного життя (регулювання відносин між індивідом і колективом); теологи вважають, що джерело моральних норм надприродне — Бог. У підтвердження думок релігійні мислителі посилаються на Святе Писання, особливо Євангеліє, указують, що Святе Писання пронизане особливим ставленням до морального Добра і Зла. Це видно і в зображенні осіб, і в описі подій. Відомо, що Ісус Христос сам гідний наслідування зразок етичної досконалості. Священне Писання підкреслює моральну сторону справи, і тому зобов'язує людей подумати про те, чи свідчить це про надприродне походження моральних норм. Мабуть, певно, свідчить. Адже саме джерело, як стверджують теологи, узгоджене з думкою і волею Бога. А ось чи всі моральні істини можуть стати правилами поведінки — це вже інше питання.

Отже, позиція релігійних мислителів з приводу джерела моральних норм викликає сумнів. Чи є відмова від позиції теологів доказом істинності позиції матеріалістів? Необхідно подумати. Якщо норми формувалися з потреб суспільного життя, то все морально, що служить суспільству. Чи можна погодитися з такою тезою? Спірне питання. В історії суспільства такий підхід уже існував. Люди насильно переробляли у гвинтики та інші деталі піраміди влади, що повинні були підкорятися тому, що визначалося як суспільні інтереси. Така практика неминуче руйнувала моральну свідомість: у суспільстві, де йшло безжалісне полювання на людей незалежних, вільнодумних, високі моральні якості ставали не тільки зайвими, але й небезпечними.

Реальний розвиток суспільства — складне поєднання, завжди несподівана рівнодіюча людської особистої і групової долі, дій, мети, але зовсім не є результатом єдиного, спрямованого (ким і куди спрямованого?) будівництва. Отже, вважати, що норми сформувалися тільки з потреб суспільного життя, не зовсім вірно. Мабуть, джерелом моральних норм завжди є людська діяльність і розум, можливо, саме тих незалежних і вільнодумних людей. Розум здатний пізнати істину. Розум може визначити, добрі або погані людські вчинки і людське ставлення до них. Істина про добро спирається на розуміння природи людини і її мети, бо благо те, що відповідає цій природі і меті самого буття. Жодна з моральних норм не може суперечити розуму і людській природі. У більшості випадків, коли висловлюємо думки, що є моральними нормами обов'язок, доброчесність, обговорюємо одну з проблем етики. Щоб наповнити зміст етики, треба знайти те загальне, що властиве моральним нормам. Що є загальним і властивим тільки моральним нормам? На це запитання відомі філософи — етики давали найрізноманітніші відповіді і жодна з них не є повністю задовільною. Але ближче до істини, вважає дехто з філософів, підійшов англійський філософ — етик Джон Мур. Загальним для всіх етичних норм і етикою називав науку, що займається розв'язанням питань: Що таке Добро? Що таке Зло? Та такий підхід може мати багато значень. Якщо люди говорять: «Зараз вчиняю добре» або «Вчора у мене був хороший обід», то кожне з таких речень деяка своєрідна відповідь на запитання. Точно також кожна думка, що виражає схвалення або осуд на адресу людей або речей, що існували, існують або існуватимуть, дає деяку відповідь на запитання: «Що таке Добро?». Але не в такому значенні ставить запитання наукова етика. Ні ця, ні безліч подібних відповідей не можуть увійти до етичної системи, тому що етика наука, яка має причини і принципи, достатні для вирішення питання про правильність кожної окремої відповіді.

Отже, Що таке Добро? Дати відповідь на це запитання дуже складно. Описати суть поняття можливо тільки тоді, коли поняття є чимось складним. Можна дати визначення, наприклад, коню, тому, що кінь має багато різних властивостей і якостей, які можете перерахувати. Поняття ж добро — таке ж просте, як і поняття жовте, синє, тощо. Але поки не дамо визначення, етичні міркування можуть виявитися помилковими. Тому використовуємо інший метод, визначимо поняття через описовість. Спільним для всіх етичних норм, що характеризують поняття добро, є прикметник хороший. Отже, добро це ті відносини, вчинки, до яких є застосовним прикметник хороший. І етика прагне встановити властивості, притаманні всім хорошим предметам.

Добро і Зло — це категорії етики, які в гранично узагальненій формі означають моральне і аморальне у вчинках і мотивах людей, в явищах соціальної дійсності. Такий підхід до визначення провідних категорій етики може підштовхнути до думки, що в науці етиці мало наукового. Тому виникає проблема науковості етики. Науковість етики пов'язана з глибоким пізнанням діяльності людини, з метою і значенням життя. Треба пам'ятати, що окремі павуки зі своїми позитивістськими настановами вносять у цю сферу мало з того, що пояснює такий зв'язок. Питання про сенс людського життя пов'язане з проблемою людського буття і буття взагалі, а тому дійсна філософія буття — опора етики. Науковою ж маємо право назвати лише ту етику, що пов'язана з такою філософією.

Часто прагнуть поняття наукової етики пов'язати з гіпотезою еволюції людини. Еволюціонізм підкреслює, що етичні принципи мінливі, що погляди на добро і зло міняються. Така мінливість самих основ поведінки повинна б вести до повної відносності в етиці: що є добром, а завтра стане злом і навпаки. Однак людина сприймає добро і зло не як відносні, а як абсолютні незмінні цінності. Обставини міняються, люди по-різному здійснюють погане і добре, але суть цих цінностей міняється не більше, ніж сама людина. У людині виявляємо другорядні, випадкові зміни, а принципово, за своєю природою, людина залишається тією ж. Саме ця незмінність самої її суті і дозволяє називати людьми тих, хто дуже відрізняється від інших істот і вважати їх здатними до морального життя. Гіпотеза еволюції етики, а не людини взагалі, важлива лише для позитивістської науки про мораль. Для етики гіпотеза еволюції має другорядне значення, однак змінюються умови життєдіяльності людини, її можливості і відносини, змінюється і мораль, а отже, і етика.

Релігійна етика всією системою поглядів впливає на людину, на мету її буття, на сенс існування, формує особливу поведінку людини. Якщо говорити про самі основи поведінки, дуже багато з її моральних заповідей співпадають з науковими принципами, які людина повинна була б покласти в основу своїх дій навіть без релігійних джерел. Така, заповідь про любов до ворогів — важкий для науки і військової справи принцип поведінки. Однак людина, що керується розумом (а не ідеологією), визнає його етичну велич. Окрім того, більшість моральних принципів, з якими зустрічаємося в Біблії, стають повністю зрозумілими, оскільки проголошують милосердя, співчуття, допомогу. І тут треба відмітити, що вже дві тисячі років теологи намагаються додати науковості відкритій етичній істині. Так, Хома Аквінський увів ідеї Аристотеля в межах християнської етики.

У просвітницькій діяльності церква по обов'язку служіння займається моральними питаннями, піднімає свій голос, коли виникають етичні проблеми. Наприклад, Папа Іоанн Павло II у своїх працях багато говорив про етичні проблеми. Так, неодноразово виражав своє ставлення до моральних проблем, які прогрес біології і медицини породили в подружній і сімейній сферах життя. Розглядаючи релігійну етику, не повинні забувати її особливість, що деякі етичні норми доповнені в релігійних писаннях істинами надприродними. Ці істини приймаються на віру, і розум може бути з ними не згодний (наприклад, істиною про освячуючу душу благодать, і істиною про єднання з Богом у вічному житті тощо). Необхідно наголосити, що постійно виникають нові проблеми в змісті етики, в її предметі відбуваються зміни. Особливо це характерне для західної етичної думки. Інтерес виявляється до нормативної етики, прикладних галузей етики. Почали активно розвиватися такі її різновиди, як медична етика, екологічна, педагогічна та ін. У сучасності етика вийшла за межі однієї тільки науки, наприклад, медицини і здобула комплексний характер. Проблеми евтаназії, самогубства, аборту, ставлення до безнадійно хворих людей, інвалідів, які поступово вмирають, до фізично і розумово відсталих, стариків і самотніх — усе потребує з позицій етики, моралі, уваги, їх змушує нагадати про трагедії і нещастя життя, про рани і обов'язки, хвороби і страждання, а отже, і задуматися над самою головною філософською проблемою — проблемою життя і смерті.

2. Структура етики. Категорії

Структура будь-якої науки завжди зумовлена тими завданнями, які ставляться, і тими функціями, які наука реалізує в суспільстві. Етика — не виняток. Зміст етики заданий самим її об'єктом і предметом дослідження і має дві основні складові. Одна пов'язана з вивченням і теоретичним обґрунтуванням походження і історичного розвитку моралі, з осмисленням різних форм і напрямків етичних вчень. Друга складова — охоплює весь спектр проблем, що становлять зміст етики або загальної теорії моралі. Це систематизоване розуміння суті моралі, законів її функціонування і розвитку, ролі в житті людини і суспільства. При всій якісній своєрідності її історичних типів, множині етичних вчень, розвиток моралі цілісний і спадкоємний в єдиному історичному процесі. Емпіричне і теоретичне в етиці.

  1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка