Онищук Ігор Георгійович



Скачати 422.27 Kb.
Дата конвертації07.05.2016
Розмір422.27 Kb.
МіністерствО освіти і науки України

ХАРКІВСЬКА Національна академія МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

Онищук Ігор Георгійович



УДК 330.341.1:330.322



Формування інноваційної моделі інвестиційної політики регіону


Спеціальність 08.10.01 – розміщення продуктивних сил

і регіональна економіка
Автореферат


дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Харків – 2005

Дисертацією є рукопис


Робота виконана в Харківській національній академії міського господарства Міністерства освіти і науки України
Науковий керівник – доктор економічних наук, професор

Лушкін Володимир Андрійович,

Харківська національна академія міського господарства, професор кафедри економіки і управління в будівництві і міському господарстві



Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Амітан Веніамін Наумович,

Інститут економіко-правових досліджень НАН України, завідувач відділом економіко-правових проблем розвитку територіальних систем


кандидат економічних наук

Письмак Володимир Петрович,

Міністерство аграрної політики України, начальник департаменту міжнародної інтеграції, інвестиційної політики і розвитку аграрного бізнесу



Провідна установа – Інститут регіональних досліджень НАН України, відділ моніторингу регіонального розвитку, м. Львів.

Захист відбудеться “_8__” __квітня___ 2005 р. о __10___ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.089.01 в Харківській національній академії міського господарства за адресою: 61002, м. Харків, вул. Революції, 12, в залі засідань вченої ради.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківської національної академії міського господарства за адресою: 61002, м. Харків, вул. Революції, 12.

Автореферат розісланий “_4__” __березня_____ 2005 р.




Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Момот Т.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Формування інноваційної моделі інвестиційної політики регіону – ключова економічна проблема сучасності. Водночас інноваційна активність в економіці України залишається досить низькою, що обумовлюється багатьма негативними чинниками. Економічну, соціальну та екологічну ситуацію значно погіршили кризові явища в усіх галузях господарського комплексу. Формування ефективних інструментів залучення інвестицій в економіку регіонів є одним із головних шляхів забезпечення їх сталого економічного розвитку. Механізм залучення фінансових ресурсів у соціально-економічний розвиток територій потребує нових наукових підходів та детального всебічного дослідження. Для цього необхідно об’єднати економічні інтереси населення та органів місцевого самоврядування.

Новим явищем сучасного економічного життя є розуміння того, що інтелектуальний потенціал, спеціальні знання та комунікації стають основними факторами випереджаючого розвитку як підприємств, так і регіонів. Для активізації інвестиційної політики в економічних системах різних рівнів діють багато класичних і нових інструментів, але саме наявність науково обґрунтованих підходів до формування інноваційної моделі інвестиційної політики, збалансованих механізмів інвестування в розвиток регіонів, професійного управління інвестиційною стратегією суттєво впливає на темпи регіонального розвитку.

Дослідження та використання чинників активізації інвестиційної діяльності в містах і регіонах, пошук інноваційних технологій з якісно новими перевагами, які дозволяють залучити до соціально-економічного розвитку ресурси населення та дрібних інвесторів, створення найбільш привабливих умов інвестування у місцеву промисловість і соціальну інфраструктуру – це актуальні проблеми інвестиційної регіональної політики.

Вивченню проблем, пов’язаних з інноваційно-інвестиційною діяльністю, присвячені праці багатьох зарубіжних і вітчизняних вчених та фахівців. Теоретичні основи економічної політики, інвестицій та інновацій розробляли такі відомі зарубіжні вчені й практики, як Г.Александер, Р.Брейлі, А.Вебер, Дж.Кейнс, А.Льош, С.Майєрс, П.Самуелсон, У.Шарп, Й.Шумпетер.

Вагомий внесок у дослідження питань залучення інвестицій у місцеву економіку зробили В.Н.Амітан, А.Г.Гальчинський, М.С.Герасимчук, А.П.Голиков, М.І.Долішній, С.І.Дорогунцов, О.В.Кухленко, В.А.Лушкін, В.К.Симоненко, Л.М.Шутенко та інші.

Проблеми розвитку ринкової інфраструктури та інвестиційної сфери, теорії і практики регулювання ринкової економіки досліджували В.А.Абрамов, В.М.Геєць, В.І.Куценко, В.К.Мамутов, С.І.Мочерний, А.І.Сухоруков, М.Г.Чумаченко, Л.С.Шевченко.

Слід відмітити зростання зацікавленості вітчизняних вчених і фахівців до питань інноваційного розвитку економіки, формування нової парадигми інноваційної політики, про що свідчать праці В.П.Александрової, О.М.Алимова, О.І.Амоші, Ю.М.Бажала, О.О.Лапко, В.П.Письмака, В.І.Сергієнко, В.І.Торкатюка, Р.Б.Тяна, В.С.Яцкова та інших.

У більшості праць відомих учених висвітлюються питання ефективного управління соціально-економічним розвитком територій, сучасні теоретичні підходи до інвестиційної діяльності, але практично не досліджені проблеми формування дієвого механізму інвестиційної політики регіонів, включаючи основну, найбільш ефективну її складову – інновації, а також методологічні підходи до вирішення окреслених питань. Саме цим обумовлюється актуальність теми та необхідність самостійного дослідження проблем формування інноваційної моделі інвестиційної політики регіону.



Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження безпосередньо пов’язане із планами науково-дослідних робіт: Інституту економіко-правових досліджень НАН України за темою: 3.1.10.23 “Економіко-правове забезпечення розвитку міських систем промислового регіону” 2003–2006 рр. (номер державної реєстрації 0103U005967); Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України за темою: 3.1.5.85 “Схема (Прогноз) розвитку і розміщення продуктивних сил регіонів (областей) на період до 2005 року” (комплексне фундаментальне дослідження, номер державної реєстрації 0104U003168); Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції за темою: “Прикладні розробки у сфері розвитку економіки і торгівлі” (бюджетна програма 2004 р., номер державної реєстрації 1201050); КП “НДІСЕП міста”, м. Київ, за темами: “Розробка Київської міської Програми розвитку промисловості на інноваційній основі до 2006 р.” (місцева бюджетна програма), номер державної реєстрації 0103U005313; “Розробка Програми розвитку інвестиційної діяльності у м. Києві на 2003–2010 рр.” (місцева бюджетна програма, номер державної реєстрації 0103U005992).

Автор брав участь у виконанні досліджень стосовно аналізу сучасного стану, особливостей регіональної інвестиційної політики окремих регіонів, міст Києва, Харкова, Донецька, аналізу сучасного стану формування інвестиційної політики та управління інвестиційною діяльністю на місцевому рівні, опрацюванні сучасних та перспективних методів інвестиційної діяльності апробації механізмів реалізації інноваційних проектів.

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у розробці теоретико-методологічних засад формування інноваційної моделі інвестиційної політики регіону.

Досягнення поставленої мети зумовило необхідність розв’язання таких задач:

вивчити економічну природу інвестицій і сутність інвестиційного процесу, концептуальні засади інноваційної політики України;

дослідити основи формування, умови реалізації, стан і тенденції розвитку регіональної інвестиційної політики;

провести аналіз норм сучасної правової системи України щодо сприяння здійсненню інвестиційної діяльності;

визначити основні напрями розбудови моделі інноваційного розвитку регіональної економіки;

дослідити тенденції розвитку інноваційної інфраструктури та визначити механізми стимулювання інвестування інноваційної діяльності;

дослідити практику програмування інноваційного розвитку промислово розвинутих регіонів відповідну організацію управління;

розробити інноваційну модель інвестиційної політики регіону, визначивши її основні елементи та їх взаємозв’язок.

Об’єктом дослідження є процес формування механізму і методики актуалізації та розвитку інвестиційної діяльності регіону.

Предмет дослідження – сукупність соціально-економічних відносин, які виникають у процесі формування інноваційного механізму інвестиційної діяльності регіону.

Методи дослідження. Теоретичну і методологічну основу дисертаційного дослідження становлять фундаментальні положення економічної теорії, цивільного й господарського права, сучасних теорій державного управління та місцевого самоврядування, наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених і практиків з проблем інноваційної та інвестиційної діяльності, прогнозування і програмування регіонального розвитку, принципи й методи управління територіально-локалізованими об’єктами.

Як один з найважливіших методологічних і методичних підходів використано системний, застосований з урахуванням мультидисциплінарного характеру дослідження. Системний підхід дав змогу розглядати систему органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, кредитно-фінансових установ, підприємницький корпус, наукові організації та населення регіону як цілісний комплекс взаємопов’язаних, об’єднаних спільною метою елементів, що виконуючи закріплені за ними функції, використовують відповідні методи для досягнення визначеної мети.

При вирішенні поставлених завдань використано низку взаємодоповнюючих методів: порівняльно-історичний – передбачав вивчення проблеми та дослідження тенденцій; аналітичний – порівняння, систематизацію та узагальнення; прогностичний – моделювання; статистичного аналізу – визначення динаміки інноваційно-інвестиційної діяльності в регіонах; регіонального аналізу – виявлення особливостей інвестиційної політики регіонів.

Інформаційною базою роботи є нормативно-правові акти Верховної Ради України і Кабінету Міністрів України, статистичні дані щодо впровадження інноваційних розробок і проектів, досягнень науково-технічного прогресу в економіку регіонів і країни, аналітичні матеріали науково-дослідних і консалтингових організацій та підприємств, мережі Internet.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у розробці методологічних підходів до вдосконалення механізму інноваційно-інвестиційної політики регіону, що дозволило отримати наступні наукові результати:

вперше:

розроблена методика формування інноваційної моделі інвестиційної політики регіону;

визначені напрями розвитку державно-приватного партнерства в інвестиційній сфері, а також комерціалізації результатів інноваційних досліджень і розробок;

удосконалено:

теоретичні основи формування інвестиційної політики регіону як складової світової ринкової економіки в частині визначення взаємозв’язків і збалансованості економічних, соціальних та екологічних цілей розвитку;

економічний механізм управління інвестиційною діяльністю регіонів з обґрунтуванням необхідності введення певних змін до державної економічної політики щодо концентрації внутрішніх джерел інвестування;

методи підбору механізмів інвестиційної політики регіонів, враховуючи специфіку розвитку та соціально-економічний стан територій, на основі консорціумного інвестування;



дістало подальшого розвитку:

правове забезпечення інвестиційної діяльності регіонів та органів місцевого самоврядування у законодавчому полі України;

напрями і принципи формування інвестиційної політики регіонів та розвитку інвестиційної діяльності шляхом стимулювання ділової активності, створення необхідних умов для внутрішніх і зовнішніх інвесторів, комунікаційного забезпечення інвестиційного процесу;

критерії і показники оцінки впливу інвестиційного фактору на розвиток регіонів, застосування яких дозволяє комплексно вивчати дію нововведень у галузевому та регіональному аспектах;



класифікація інновацій, обґрунтування поняття соціально-важливих інновацій випереджаючого розвитку як багатопланових, універсальних, високоефективних, життєво важливих для суспільного розвитку.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що запропоновані автором основні методичні матеріали використані при розробленні інноваційних програм розвитку і планів інвестиційної діяльності міст Донецька, Харкова та Києва. Розроблена автором методика формування інноваційної моделі інвестиційної політики регіону використана Головним економічним управлінням Донецького міськвиконкому при розробці Програми соціально-економічного розвитку м. Донецьк на 2004 рік (довідка № 01/23-282 від 20.01.2005 р.). Пропозиції щодо методики формування програм інноваційного розвитку промисловості використані КП “Науково-дослідний інститут соціально-економічних проблем міста” при розробці розділів “Київської міської програми розвитку промисловості на інноваційній основі до 2006 року” (довідка № 190-1042/1 від 22.12.2004 р.). Запропоновані інноваційні підходи до економічного розвитку регіонів та іпотечного механізму інвестування житлового будівництва використані Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції (довідка № 58-31/50 від 18.01.2005 р.). Запропоновані автором напрями удосконалення економічного механізму управління інвестиційною діяльністю регіонів та розвитку інноваційної інфраструктури використані Харківським міськвиконкомом при розробці “Програми стратегічного розвитку спеціального режиму інвестиційної діяльності на території м. Харкова на період до 2011 року”, алгоритм розрахунку регіональної ефективності інвестиційної стратегії використано для міських програм (довідка № 1837/08-11 від 19.11.2004 р.). Результати досліджень застосовуються в навчальному процесі кафедрами економіки підприємства та менеджменту і маркетингу Державної академії житлово-комунального господарства Держжитлокомунгоспу України (довідка № 19/01-14 від 20.01.2005 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є науковою працею, що базується на проведених автором дослідженнях і містить нові, науково обґрунтовані розробки щодо формування інноваційної моделі інвестиційної політики регіону. Наукове дослідження здійснювалось автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційного дослідження апробовані на: міжнародній науково-практичній конференції “Внесок академіка В.І.Вернадського в дослідження проблем розвитку і розміщення продуктивних сил” (м. Київ, березень 2003 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Ефективність державного управління в контексті глобалізації та Євроінтеграції”, секції “Формування інноваційних механізмів соціально-економічного розвитку” (Українська академія державного управління при Президентові України, м. Київ, квітень 2003 р.); ІХ всеукраїнських муніципальних слуханнях “Житлово-комунальна реформа – першочергове завдання місцевого та регіонального розвитку” (м. Київ, “Пуща-Озерна”, вересень 2003 р.); ІІІ міжнародній науково-практичній конференції “Суспільно-географічні проблеми розвитку продуктивних сил України” (м. Київ, квітень 2004 р.), інших науково-практичних конференціях і семінарах, у публікаціях в науково-технічних журналах і збірниках наукових праць.

Публікації. Основні положення дисертації викладені у 10 наукових працях, опублікованих у фахових наукових виданнях, загальним обсягом 3,4 друк. арк., які особисто належать автору.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків.

Основний текст викладений на 208 сторінках, в тому числі 5 таблиць, 21 рисунок, робота містить 16 додатків на 16 сторінках; список використаних джерел включає 272 найменування.



Основний зміст дисертаційної роботи

У першому розділі – “Фундаментальні чинники інноваційного розвитку економіки регіонів” – обґрунтовано економічну природу інвестицій і сутність інвестиційного процесу, визначені концептуальні засади інноваційної політики, розглянуті стан і тенденції розвитку, основи формування та умови реалізації регіональної інвестиційної політики.

Сучасне трактування природи інвестицій ґрунтується на принципах класичної політекономії, неокласичної та кейнсіанської концепцій. Класики економічної теорії зосередили свої дослідження на сфері виробництва і вважали, що інвестиції – це речові фактори виробництва. У неокласичній теорії проблема інвестицій розглядається у зв’язку із поясненням рівноваги попиту і пропозиції на ринку товарів. Представники кейнсіанського напряму визначають місце інвестицій у системі розширеного відтворювального процесу, враховуючи, що саме попит створює сукупну пропозицію, а власне інвестиції виконують ряд доходоутворюючого чинника.

Характерною особливістю економічних теорій посткейнсіанства є те, що в поясненні найважливіших економічних проблем вирішальна роль відводиться інвестиціям. Порівняно із методологічним підходом відомих учених-класиків М.М.Туган-Барановського, М.Д.Кондратьєва, Й.А.Шумпетера до визначення поняття інвестицій, ототожненням їх із капіталовкладеннями і споживанням сучасні наукові уявлення розширюють базу цього поняття.

Серед категорій, що з’явилися у постіндустріальному періоді розвитку виробництва і безпосередньо стосуються інвестицій, чільне місце посідає інтелектуальний капітал. Знання та вміння людини віднесли свого часу до капіталу відомі економісти П.Дракер, А.Сміт, Г.Фішер, В.Шульц. Фундаментальна особливість людського капіталу полягає в його постійному динамічному розвитку.

Інвестиції з фінансового погляду включають усі види активів, укладених у господарську діяльність з метою одержання доходу, а з економічного – це видатки на створення, розширення, відновлення та модернізацію основного капіталу, пов’язані з цим зміни оборотного капіталу. З цього витікає економічна природа інвестицій, обумовлена закономірностями процесу розширеного відтворення продуктивних сил суспільства, а інвестиційна діяльність повинна забезпечити не лише економічне піднесення, але й розвиток соціальної сфери, підвищення рівня життя населення.

У результаті дослідження визначено, що розмаїття суб’єктів інвестиційного процесу, джерел інвестування, необхідність зміни всієї системи відтворювальних відносин у цій сфері, входження нашої країни у світовий інвестиційний ринок вимагають системного підходу до теорії інвестицій та їх наукового визначення як “ресурсу” розвитку. Дослідження економічної сутності інвестицій дозволило обґрунтовано підійти до розуміння інвестиційної політики, інвестиційної діяльності та інвестиційного процесу, визначити специфічні характеристики й особливості формування інвестиційної політики, ролі інвестицій у соціально-економічному розвитку регіону.

Автором визначені основні напрями державної інвестиційної політики як комплекс заходів, що забезпечують формування сприятливого інвестиційного клімату і підприємницького середовища з метою досягнення збалансованого розвитку регіонів і країни (рис. 1).

Однією із форм інвестиційної діяльності є інноваційна діяльність, направлена на розробку та впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу, яка на сучасному етапі стає основою економічного розвитку регіону.

Рис. 1. Основні напрями державної інвестиційної політики


Сукупність науково-технічних, технологічних і організаційних змін, що відбуваються під час реалізації нововведень, перетворення знання в інновацію, тобто послідовний ланцюг подій від формування новаторської ідеї до виробництва та практичного використання продукту, технології або послуги – все це є інноваційним процесом. Основні етапи інноваційного процесу показані на рис. 2.

Створення новації Етап 4. Комерціалізація новації

Етап Етап Етап

1 2 3
ФД – фундаментальні дослідження;



ПД – прикладні дослідження;

ДКР – дослідно-конструкторські роботи.

ФД ПД ДКР Момент повернення інвестицій

Бюджетне

фінансування Реінвестиції Інвестиції у виробництво


Життєвий цикл інновації

Рис. 2. Основні етапи інноваційного процесу

При формуванні інноваційних проектів важливим є врахування класифікаційних ознак інновацій, їх рівня, життєвого циклу продукту, застосування механізму ефективної їх реалізації. Спираючись на визначені в роботі класифікаційні ознаки інновацій, запропоновано виділити ще один тип – соціально важливі інновації випереджаючого розвитку, тобто багатопланові, універсальні інновації, які швидко окуповуються, життєво важливі для розвитку економіки регіонів і країни, можуть бути застосовані в різних галузях і регіонах.

Концептуально державна стратегія інноваційного розвитку економіки повинна орієнтуватися на вирішення триєдиного завдання: по-перше, здійснення заходів національного і регіонального рівня щодо розвитку науково-технологічного потенціалу, особливо людського капіталу; по-друге, стимулювання інноваційної діяльності суб’єктів економіки; по-третє, заохочення та розширення попиту на інноваційні продукти, технології, знання. Реалізація зазначеної стратегії вимагає: здійснення цілеспрямованої промислової та інвестиційної політики, направленої на активізацію нововведень у виробництві; створення сприятливих інституційних умов для інноваційно-інвестиційної діяльності, захисту національного ринку, виробництва і капіталу; наступальної стратегії на зовнішніх ринках; залучення до інноваційного процесу малих і середніх підприємств; тісної інтеграції виробництва, фінансів, науки та освіти для випереджаючого розвитку науково-технологічної сфери.

Регіональна інвестиційна політика включає найбільш пріоритетні напрями використання інвестиційного капіталу з метою одержання максимального економічного та соціального ефекту. Ефективність інвестицій оцінюється в основному двома параметрами. По-перше, це суто економічний показник, який характеризує співвідношення між отриманим результатом і витратами згідно з інвестиційним проектом. По-друге, це показник соціального розвитку, який включає підвищення рівня життя людей, зниження рівня безробіття, розвиток особистості, покращення стану природного середовища тощо. На основі проведеного аналізу зроблено висновок, що сучасна інвестиційна діяльність у регіонах країни характеризується деформованою територіальною структурою інвестицій, диспропорціями у залученні іноземних інвестицій. Значно меншими від потреб є обсяги інвестицій у розвиток інфраструктури міст і регіонів. Зокрема, інвестиції в основний капітал у м. Києві є більшими у 10,5 разів, у Полтавській області – у 6,9 разів порівняно із Чернівецькою областю. Високі рівні інвестування в інфраструктуру – характерні для міст Києва і Севастополя, а в промислово розвинутих регіонах (Донбас, промислове Придніпров'я, Харківщина) частка інвестицій в інфраструктуру є меншою від середнього показника в країні.

Із загального обсягу іноземних інвестицій у 2003 році – 6,6 млрд. дол. США, 82% припадає на 10 регіонів – м. Київ, АРК, Дніпропетровську, Донецьку, Запорізьку, Київську, Львівську, Одеську, Полтавську та Черкаську області, з них на м. Київ – 33,9%. Простежується тенденція високої інвестиційної активності регіонів, загальний рівень розвитку яких є вищим за середній у країні. Низькою привабливістю для інвестора характеризуються регіони зі зниженим розвитком продуктивних сил і високою часткою агропромислового сектору у виробництві, де очікування швидкої економічної віддачі від інвестування є маловірогідним.

У результаті дослідження визначені наступні особливості проведення інвестиційної політики в регіоні: структури органів місцевого самоврядування є одночасно суб’єктами та об’єктами в інвестиційному процесі, інвестором і емітентом; її основними напрямами є формування власної стратегії інвестування та регулювання інвестиційної діяльності. Формування коротко- і середньострокових завдань регіональної інвестиційної політики, бюджетного забезпечення повинно починатися на рівні органів місцевого самоврядування, враховуючи державні соціальні стандарти та гарантії.

У другому розділі – “Механізм запровадження сталого розвитку економіки України” – досліджено стан правового забезпечення інноваційно-інвестиційної діяльності, визначені основні напрями та методика формування моделі інноваційного розвитку регіональної економіки.

Правову основу інвестиційної діяльності на території України складає система законодавчих та підзаконних актів, що регулюють різні суспільні відносини. Їх можна згрупувати за наступними ознаками: законодавчі акти, які регулюють економічні відносини та здійснення інвестиційної діяльності в різних сферах господарювання; такі, що регулюють особливості пошуку та впровадження інвестицій, і такі які визначають особливості здійснення інвестиційної діяльності в окремих галузях і певних територіях. Автором виділено два основних напрями розвитку правової бази – поглиблення системи міжнародних угод, які регулюють сферу інвестицій, та удосконалення національного законодавства, його гармонізація із європейськими нормами. Від часу проголошення незалежності держави прийнято понад 70 нормативно-правових актів щодо науково-технічної, інноваційної та інвестиційної діяльності. Основними є Закони України “Про інвестиційну діяльність”, “Про іноземні інвестиції”, “Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України”, “Про інноваційну діяльність”, “Про наукову та науково-технічну діяльність” тощо. Водночас недоліки, фрагментарність правових засад інвестиційно-інноваційної діяльності в країні стримують процес її розвитку. Перехідний період становлення незалежної держави знайшов певне відображення у безсистемному формуванні законодавчого поля, коли норми базових законів не реалізуються повністю на державному і місцевому рівнях.

У системі законодавства є визначальні нормативні акти при здійсненні інвестиційної діяльності. До них слід віднести екологічне законодавство, з питань стандартизації і сертифікації, ліцензування, інформатики, особливих відносин з інвесторами.

Проведені дослідження підтвердили необхідність застосування таких засобів залучення приватних інвестицій, як договір концесії, лізинг, договір управління суб’єктами підприємництва, що формують базу державно-приватного партнерства в інвестиційній сфері.

Досвід розвинутих країн світу свідчить про можливість залучення приватних інвестицій у міське господарство в особливо великих обсягах за рахунок державно-приватного партнерства. Загальний алгоритм реалізації таких проектів побудовано на концесійних засадах. Аналогічний механізм залучення іноземних кредитів під гарантії держави за участю коштів вітчизняного інвестора використовується в Україні при будівництві автомагістралі Одеса–Київ, інших об’єктів.

Прийняті Закони України “Про інноваційну діяльність”, “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні”, інші нормативні акти створили правову основу для реалізації нового стратегічного курсу – інноваційної моделі розвитку економіки, що сприяло ефективному використанню наявного науково-технічного потенціалу, його збереженню в країні. Закон України “Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технопарків та інноваційних структур інших типів” визначає правові й економічні засади діяльності технологічних парків, але не вирішує проблеми їх ефективного функціонування.

Таким чином, проведений аналіз показав, що в Україні наразі ще не сформовано системного, наукового підходу до законотворчої діяльності та моніторингу впровадження нормативних актів.

Активізація новацій в інвестиційному процесі є важливою умовою структурного оновлення суспільного капіталу та його позитивної динаміки.

Особливості структури капіталу в нашій країні є однією із головних причин довгострокової економічної кризи. Про глибину економічних деформацій свідчить перш за все співвідношення між галузями виробництва та послуг. В Україні цей показник дорівнює 49 і 51%, у країнах Європейського союзу – 29 і 71%, у США обсяги фінансових послуг перевищують обсяги промисловості.

Завдання структурної інноваційної перебудови визначає необхідність опрацювання концептуальних основ, критеріїв, інструментів і механізмів економічної політики, яка в рамках фінансових, структурних та інституційних обмежень забезпечила б зростання обсягів інвестицій у нововведення, належну мотивацію інноваційного підприємництва. Дослідження свідчать, що понад 80% приросту ВВП пов’язане з технологічними нововведеннями, натомість в Україні у 2003 році практично в усіх регіонах зменшилась кількість інноваційно активних підприємств на 18%, освоєних нових видів продукції – на 68%, частка інноваційної продукції в обсягах промисловості – на 2%. Запровадження моделі інноваційного розвитку регіону вимагає використання сучасних методів регіонального менеджменту – стратегічного планування і регіонального маркетингу. В роботі визначені основні етапи циклу стратегічного планування розвитку регіону. Прикладом застосування регіонального маркетингу можна назвати розробку Київським науково-дослідним інститутом соціально-економічних проблем міста інвестиційного паспорту м. Києва.

Формування місцевих бюджетів і фінансова стійкість регіонів є визначальними факторами у формуванні системи стратегічного планування розвитку територій. Дослідження показали, що фінансово стійким вважається регіон, у якому частка внутрішніх джерел фінансування складає не менше 80% загальних потреб. Лише 5 областей (АРК, Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Одеська) та м. Київ є за цим критерієм фінансово стійкими, що забезпечує самодостатність й ефективність регіональної інвестиційної політики. Важливий інструмент впливу на розміщення продуктивних сил – регіональна податкова політика, яка повинна враховувати відмінності та особливості кожного регіону, формувати податкові стимули інноваційної діяльності.

Результати діяльності національного науково-технічного комплексу визначаються показником наукоємності ВВП. Проведений аналіз виявив стале зниження цього показника при наявності зростання витрат на НТР у розрахунку на одного виконавця (табл. 1).

Таблиця 1


Динаміка показників наукоємності ВВП


Показник

1995

2000

2001

2002

Номінальний ВВП, млрд. грн.

54,5

170,1

204,2

220,6

Обсяг НДДКР, млрд. грн.

0,71

2,0

2,3

2,5

Наукоємність ВВП, %

1,3

1,18

1,13

1,13

Кількість наукових виконавців НДДКР, тис. осіб

180

121

113

107

Витрати на 1 виконавця, тис. грн.

3,9

16,5

20,4

23,4

Примітка. Розраховано за даними Державного комітету статистики України у порівняльних цінах 2002 р.
У 2003 році за рахунок коштів державного бюджету підприємствами та організаціями України виконувались 52 державні науково-технічні та цільові програми. З них 4 – спрямовано на розвиток державного управління, 10 – на вирішення енергетичних та екологічних проблем, 12 – проблем охорони здоров’я. Також виконувались 473 проекти, з яких 233 мали інноваційну спрямованість. Важливим чинником інноваційного розвитку є участь України в єдиному європейському дослідницькому просторі, що прискорить формування національної інноваційної політики, сприятиме у міжнародній науково-технічній кооперації областей, суттєво підвищить ефективність зазначених програм.

Проведені дослідження підтвердили, що на сучасному етапі розвитку регіонів основними стають наступні напрями: економічна інтеграція, створення регіональної ринкової інфраструктури, розроблення та застосування моделі інноваційного розвитку. Вони потребують формування механізмів взаємодії організаційних, правових, фінансових, природних, технологічних, інформаційно-інтелектуальних, інноваційних, політичних та інших ресурсів для досягнення синергетичного ефекту розвитку суспільства. Головною складовою розвитку стає інноваційна інвестиційна діяльність. Найбільш ефективними методами державної підтримки інноваційної діяльності та реалізації інноваційних проектів в умовах дефіциту фінансових ресурсів визначені: виважена податкова політика, формування інноваційних фондів, регіональних і державних програм, створення національної фінансово-кредитної системи для пільгового, довгострокового кредитування інновацій, ефективне використання іноземних інвестицій, формування бюджету розвитку територіальної громади, діяльність вільних економічних зон і територій пріоритетного розвитку. Таким чином, на нинішньому етапі розвитку економіки нашої країни зазначені чинники стають основою формування інноваційної моделі інвестиційного розвитку регіонів.

У третьому розділі – “Формування інноваційної моделі соціально-економічного розвитку регіонів” – обґрунтовано засади формування організаційної складової інвестиційної програми регіонального розвитку, підходи до програмування інноваційного розвитку промисловості в м. Києві, розглянуто інноваційно акцентовану модель піднесення економіки регіону.

Трансформація економічної системи вимагає нових методичних підходів до інвестиційного процесу, управління інвестиційною діяльністю, організаційних методів побудови економічної політики в регіоні. Територіальні утворення стають основною ланкою управління економічним розвитком, а центром будь-якої системи цілей їх розвитку є поліпшення якості життя населення. У розгорнутому вигляді така система цілей являє собою ядро – розвиток регіону як багатофункціональної системи, інтегрованої у вітчизняну і світову економіку, що створює сприятливе середовище для життя й економічної активності, а також підцілі – підвищення доходів і рівня зайнятості, покращення загальних умов життя як результат зростання ефективності віддачі ресурсів і бюджетних коштів. Взаємозв’язок цілей соціально-економічного розвитку та інвестиційної політики регіону схематично наведений на рис. 3.


Рис. 3. Схема взаємозв'язку цілей соціально-економічного розвитку та інвестиційної політики регіону


Теоретичні основи моделі організації та управління соціально-економічним розвитком території, міста чи регіону ґрунтуються на тому, що свою економічну діяльність людина здійснює не ізольовано, а в суспільстві. Ця взаємодія людей вимагає певних методів господарювання та управління. Використання програмно-цільового методу, що втілюється у програмах різного рівня, є одним із важливих елементів науково обґрунтованого впливу на процеси розвитку регіональної економіки. Такі цільові програми до 2010–2020 років розроблені практично в усіх регіонах, великих містах країни. В м. Києві розроблені та реалізуються 48 державних, регіональних, комплексних, галузевих і цільових програм соціально-економічного розвитку.

Механізмом управління інвестиційною діяльністю в регіоні узагальнено можна визначити складну систему спеціалізованих структур, спеціальних заходів та інструментів впливу на економіку, в тому числі податкову тарифну і митну політику. Запропонована організаційна схема механізму управління інвестиційною діяльністю регіону наведена на рис. 4.


13

Рис. 4. Організаційна схема механізму управління інвестиційною діяльністю регіону


У дослідженні визначено основні принципи формування сучасної системи управління інвестиційною діяльністю регіону: гарантії фінансово-економічної безпеки інвесторів; відкритої участі і рівних умов; формування зацікавленої участі населення; відповідальності влади за результати діяльності.

Прикладом ефективної реалізації запропонованого механізму управління інвестиційною діяльністю є програмування інноваційного розвитку промисловості у м. Києві. Київською міською радою затверджена Програма розвитку промисловості на інноваційній основі до 2006 року, яка розроблена з використанням запропонованих у роботі організаційно-інвестиційних механізмів реалізації інноваційних проектів і програм. Підвищує ефективність інноваційної політики система підпрограм і цільових, локальних програм для кожного району міста, які діють в єдиному комплексі міського розвитку.

Фінансування Програми інноваційного розвитку промисловості у м. Києві забезпечується за рахунок бюджетів усіх рівнів, пайової участі підприємств та організацій, цільових фондів, кредитних ресурсів, коштів іноземних інвесторів тощо. Обсяги фінансових ресурсів міста за 1997– 2002 роки збільшились майже у 5 разів і мають стійку тенденцію до зростання (табл. 2).

Таблиця 2

Формування фінансових ресурсів міста Києва


Показник

2002

2003

2004

Ресурси бюджетів, всього, млн. грн.

10340,0

13292,4

11731,2

У тому числі: державного

5734,3

8645,9

6873,0

місцевого

4605,7

4646,5

4858,2

Ресурси підприємств і організацій

11057,8

11926,6

14572,2

Ресурси позабюджетних фондів

3977,2

4372,7

4951,3

Кредитні ресурси, надані банками

18105,0

23536,0

30600,0

Кошти іноземних інвесторів

1429,0

1729,9

1770,0

Всього фінансових ресурсів, млн. грн.

44909,0

54857,6

63624,7

Примітка. Дані Київського міського управління статистики.
Процес створення інноваційної інфраструктури у м. Києві потребує запровадження нових організаційно-економічних форм ринкових взаємовідносин між наукою, виробництвом і споживачами – інноваційних центрів та бірж, центрів комерціалізації технологій, венчурних компаній, бізнес-інкубаторів, технопарків і технополісів, інвестиційних банків і фондів, використання можливостей малого та середнього бізнесу. Зазначене є складовою інноваційно акцентованої моделі економічного розвитку міста чи регіону.

Для м. Києва розроблена і запропонована організаційна структура інноваційно-інвестиційної системи муніципального рівня (рис. 5), яка складається з трьох органічно поєднаних підсистем – управлінської, інвестиційної та інноваційної. Створення Центру інноваційного розвитку як управляючої установи забезпечує сприяння та координацію інноваційної діяльності, формування нормативної та ресурсної бази, відповідної інфраструктури.



Рис. 5. Організаційна структура інноваційно-інвестиційної системи муніципального рівня
Для оцінки загальних результатів техніко-економічної ефективності реалізації інвестиційних програм запропонована наступна модель оцінки інтегрального соціально-економічного ефекту:

Дз = Σ (І1 + ПДВ1 + ППГ1 +ППП1 + ВПУ1 + ПВЗ1) , (1)

де Дз – сума загальних річних надходжень від реалізації і-го інвестиційного проекту (програми); І1 – обсяг інвестицій, передбачений при реалізації і-го проекту; ПДВ1 – податок на додану вартість від реалізації і-го проекту; ППГ1 – прибутковий податок з громадян від створення додаткових робочих місць; ППП1 – податок на прибуток підприємств; ВПУ1 – обсяги пайової участі на розвиток соціальної інфраструктури; ПВЗ1 – плата за користування земельними ресурсами.

Реалізація конкретних завдань інноваційної стратегії вимагає застосування таких інструментів, як підтримка впровадження дифузії інновацій, іноземної високотехнологічної експансії, “точок зростання”.

Узагальнюючи вимоги до критеріїв та інструментів реалізації стратегії інноваційного розвитку, модернізацію інвестиційного процесу в регіоні можна визначити детермінованою багатофакторною моделлю, що описується функцією:

MR = F (O, КД, КR, KP, P, W, X, RK, RJ, RM, B, N) , (2)

де MR – темпи модернізації економіки; О – обсяг промислового виробництва; КД – державні бюджетні інвестиції; КR – асигнування із місцевого бюджету; KP – власні кошти підприємств; P – продуктивність праці; W – валова додана вартість; X – податкові пільги; RK – рівень кредитних ставок; RJ – рівень інфляції; RM – рівень монополізації на ринку продукції; B – прожитковий мінімум; N – платоспроможність населення.

Розрахунок регіональної ефективності інвестиційного проекту запропоновано проводити за наступною формулою, що являє собою відношення соціально-економічних результатів до пов’язаних з цим витрат:



, (3)

де – регіональна ефективність інвестиційного проекту; – приріст чистого регіонального доходу при реалізації проекту; І – обсяг інвестицій у проект; Р – обсяг дефіцитних ресурсів для проекту; – норма регіональної ефективності і-го обмеженого ресурсу; n – кількість видів обмежених ресурсів.

Запропонований у роботі алгоритм розрахунку регіональної ефективності інвестиційної стратегії включає наступний порядок: визначаються пріоритети розвитку, найбільш ефективні для цього інвестиційні проекти, проводиться комплексний аналіз проектів, розрахунок регіональної ефективності варіантів реалізації проектів, найбільш ефективні проекти включаються до програм розвитку, проводиться оцінка інтегрального соціально-економічного ефекту від реалізації програм розвитку регіону.
ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання – розробки теоретико-методологічних засад формування інноваційної моделі інвестиційної політики регіону, що виявляється в таких результатах:



  1. Проведені дослідження підтверджують, що проблема інноваційного розвитку країни потребує не лише збільшення кількості інноваційних структур. Необхідним є також досягнення рівності прав суб’єктів господарювання, реальної конкуренції, якості і стабільності ринкових механізмів, подолання корупції, обґрунтований, розумний протекціонізм вітчизняного виробництва, заохочення інноваційного попиту, реальної підтримки науково-технологічного комплексу, сучасної культури підприємництва і професійного менеджменту. Цього можна досягти тільки в результаті реалізації довгострокової інвестиційної політики, стратегічних напрямів інноваційного розвитку.

  2. Важливим інструментом державної інноваційної політики в умовах значного дефіциту коштів повинен стати програмно-цільовий метод розвитку науково-технологічної діяльності, який покликаний забезпечувати ресурсами не випадкові відомчі інтереси, а комплексний розвиток економіки регіонів і країни. Водночас, слід ураховувати, що широко окреслені пріоритети часто суперечать методам стимулювання інвестиційно-інноваційної діяльності, де основним інструментом мотивації є пільги щодо оподаткування суб’єктів науково-технологічної сфери.

  3. Методологія розвитку інноваційно-інвестиційного процесу в регіонах повинна включати: підвищення ефективності інвестування шляхом укладання коштів у заходи комплексного спрямування; гармонійне поєднання територіального й галузевого підходів до управління інвестиційними процесами; оптимальне поєднання прямих і портфельних інвестицій в економіку регіонів; стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності власними коштами підприємств, податкове стимулювання процесу реінвестування в регіональну економіку, залучення коштів банківської системи і заощаджень населення; забезпечення прискореного введення в експлуатацію найважливіших виробничих потужностей, продукція яких є конкурентоспроможною і користується попитом за межами регіону й держави.

  4. Системна реалізація окреслених заходів і пропозицій для прискореного розвитку інвестиційної діяльності потребує дієвого організаційного та методичного, адміністративного, громадського й наукового супроводження щодо використання існуючих законодавчих засобів, коригування нормативно-правового забезпечення затверджених державних програм, моніторингу прийнятих рішень, інноваційної діяльності в цілому.

  5. Проведені дослідження підтвердили можливість залучення приватних інвестицій у розвиток міського господарства у великих обсягах за рахунок приватно-державного партнерства, яке реалізується на концесійних засадах, договорах лізингу, управління суб’єктами підприємництва тощо.

  6. Аналіз розроблених механізмів розвитку і підтримки інвестиційної сфери великих міст свідчить про необхідність удосконалення регіональної інвестиційної політики за допомогою таких інструментів, як формування місцевих нормативів інвестиційної діяльності; створення бюджету розвитку; місцева фіскальна політика (податкове кредитування); цільова бюджетна підтримка на конкурсній основі; ініціювання ділової активності в підприємницькому середовищі тощо.

  7. Одним із найефективніших учасників інноваційних процесів є малі та середні підприємства, бізнес яких безпосередньо пов’язаний з комерційним освоєнням результатів наукових досліджень і які є найбільш активними ланками технологічних зв’язків “науковий продукт – виробництво – споживання”. Наявність великої кількості ризиків різних класифікацій у діяльності малих і середніх підприємств, відсутність ресурсів вимагає правової, організаційної та фінансової підтримки їхньої діяльності. Недосконалість саме цих інститутів створює великі перешкоди інноваційному розвитку.

  8. Доведено, що інноваційна інфраструктура включає організації та підприємства, які здійснюють: венчурне (ризикове) фінансування інноваційних проектів; інформаційне і маркетингове забезпечення інноваційної діяльності; рекламу і реалізацію науково-технічної продукції, інжинірингові та консультативні послуги щодо впровадження нововведень; патентно-ліцензійні послуги; концесійні та лізингові послуги; страхування суб’єктів інноваційної діяльності тощо. Фінансування інновацій є найбільш ризиковим, але дає можливість отримати високий прибуток, якщо фінансуючі організації беруть участь у нововведеннях як партнери, а не тільки як кредитори.

  9. Необхідно здійснити перехід від статичних організаційних структур до гнучких, які сприяють прогресивним зрушенням у виробництві, орієнтуються на піонерні інноваційні проекти. До них слід віднести матричні (програмно-цільові) структури, діяльність яких спрямовується на інновації, а саме центр інноваційного розвитку, інвестиційно-фінансові групи та інші структури, створені органами місцевого самоврядування та підприємствами.

  10. Обґрунтовано, що основними регіональними структурами інноваційної діяльності можуть бути інноваційні об’єднання, які виникають навколо ініціаторів піонерних інноваційних проектів; наукові парки, що проводять дослідження в широкому діапазоні наукових дисциплін і забезпечують перелив знань з одних галузей науки в інші; інкубатори – організаційні структури науково-технічної сфери, що спеціалізуються на створенні сприятливих умов для ефективної діяльності малих інноваційних фірм з метою реалізації оригінальних науково-технологічних ідей; технопарки і технополіси, що діють на основі єдиної інноваційної програми, прискорюють упровадження новітніх досягнень у суміжні галузі економіки і забезпечують значний інтегральний ефект.

  11. Удосконалення правового забезпечення інвестиційної діяльності, розвиток інноваційної інфраструктури, формування механізмів взаємодії організаційних, фінансових, природних, інформаційних, інтелектуальних, інноваційних, політичних та інших ресурсів для досягнення синергетичного ефекту розвитку суспільства, які об’єднані в регіональні програми розвитку, складають основні елементи інноваційної моделі інвестиційної політики регіону.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ



Статті у наукових фахових виданнях:

  1. Онищук І.Г. Продуктивні сили як провідна економічна категорія суспільного розвитку // Матеріали наук.-практ. конф. “Внесок академіка В.І.Вернадського в дослідження проблем розвитку і розміщення продуктивних сил”: У 2 ч. – К.: РВПС України НАН України, 2003. – Ч. 2. – С. 314–315.

  2. Онищук І.Г. Ефективність енергоощадних заходів на муніципальному рівні // Економіка України. – 2003. – № 11. – С. 84–86.

  3. Онищук І.Г. Інноваційна діяльність – основа стратегії соціально-економічного розвитку територіальної громади (на прикладі м. Києва) // Схід. Серія: економіка. – 2003. – № 8(58). – С. 31–34.

  4. Онищук І.Г. Територіальні аспекти розвитку інфраструктури міст // Схід. Серія: економіка. – 2004. – № 4(62). – С. 5–7.

  5. Онищук І.Г. Регіональна інвестиційна політика: сучасний стан і напрями розвитку // Комунальне господарство міст: Наук.-техн. зб. Серія: економічні науки. – К.: Техніка, 2004. – Вип. 56. – С. 49–58.

  6. Онищук І.Г. Управління інноваційними проектами у міському господарстві // Матеріали ІІІ Всеукр. наук.-практ. конф. “Суспільно-географічні проблеми розвитку продуктивних сил України”. – К.: ВГЛ Обрії, 2004. – С. 121–122.

  7. Онищук І.Г. Територіальні аспекти інноваційного розвитку інфраструктури міст // Вісник Національного університету водного господарства та природокористування. Економіка. Зб. наук. пр. – Рівне, 2005. – Вип. 1(29) – С. 117–122.

  8. Онищук І.Г. Особливості управління інвестиційною діяльністю територіальних утворень // Економіка промисловості України: Зб. наук. пр. – К.: РВПС України НАН країни. – 2004. – С. 220–223.

  9. Онищук І.Г. Формування організаційно-інвестиційного механізму реалізації інноваційних проектів // Регіональна економіка. – 2004. – № 4. – С. 73–81.

  10. Онищук І.Г. Розвиток форм і методів підтримки інноваційних проектів соціально-економічного розвитку територіальних утворень // Продуктивні сили і регіональна економіка: Зб. наук. пр.: У 2 ч. – К.: РВПС України НАН України, 2004. – Ч. 1. – С. 230–236.


АНОТАЦІЯ

Онищук І.Г. Формування інноваційної моделі інвестиційної політики регіону. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.10.01 – розміщення продуктивних сил і регіональна економіка. – Харківська національна академія міського господарства України Міністерства освіти і науки України, Харків, 2005.

Дисертаційна робота присвячена розробці теоретико-методологічних засад формування інноваційної моделі інвестиційної політики регіону.

Розкрито вплив економічного механізму управління інвестиційною діяльністю регіонів з обґрунтуванням необхідності внесення певних змін у державну економічну політику щодо концентрації внутрішніх джерел інвестування. Визначено напрями розвитку державно-приватного партнерства в інвестиційній сфері, а також комерціалізації результатів інноваційних досліджень і розробок. Удосконалено теоретичні основи формування інвестиційної політики регіону як складової світової ринкової економіки в частині визначення взаємозв’язків і збалансованості економічних, соціальних, екологічних цілей розвитку. Розроблено методику формування інноваційної моделі інвестиційної політики регіону.



Ключові слова: інновація, інноваційний розвиток, інноваційна модель, інноваційно-інвестиційна діяльність, ефективність нововведень, інвестиційна політика регіонів, державно-приватне партнерство.

АННОТАЦИЯ


Онищук И.Г. Формирование инновационной модели инвестиционной политики региона. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.10.01 – размещение производительных сил и региональная экономика. – Харьковская национальная академия городского хозяйства Украины Министерства образования и науки Украины, Харьков, 2005.

Диссертационная работа посвящена разработке теоретико-методологических основ формирования инновационной модели инвестиционной политики региона, в частности решению задачи ее инновационного моделирования в условиях трансформации системы экономических отношений. В работе углублены теоретико-методологические основы и усовершенствованы методические подходы касательно оценки состояния, тенденций и прогнозирования развития инновационной инфраструктуры. Раскрыто влияние инновационного фактора на развитие регионов как процесса их структурного и качественного усовершенствования путем использования новых знаний для возрастания объемов общественного производства и удовлетворения общественных потребностей.

Предложены определения инновационного развития, основанного на внедрении новосозданных или усовершенствованных технологий, продукции или услуг, а также организационно-технических решений производственного, административного, коммерческого и другого характера, которые существенным образом улучшают структуру и качество производства или социальной сферы.

В работе уточнена сущность экономического механизма управления инвестиционной деятельностью регионов с обоснованием необходимости изменений к государственной экономической политики относительно концентрации внутренних источников инвестирования.

Определена система критериев и показателей оценки влияния инвестиционного фактора на развитие регионов, применение которых позволяет комплексно изучать действие нововведений в отраслевом и региональном разрезе.

Получили дальнейшее развитие вопросы правового обеспечения инвестиционной деятельности регионов и организации местного самоуправления в законодательном поле Украины, усовершенствованы и систематизированы принципы формирования инвестиционной политики и развития инвестиционной деятельности регионов путем стимулирования деловой активности, создания необходимых условий для внутренних и внешних инвесторов коммуникационного обеспечения инвестиционного процесса.

Проведен анализ разработанных механизмов развития и поддержки инвестиционной сферы больших городов, который позволил более детально обосновать их структуру и территориальную организацию, определены приоритеты и разработаны практические рекомендации по формированию новых форм управления инвестиционной политикой с помощью таких инструментов, как формирование местных нормативов инвестиционной деятельности на территории региона, создание бюджета развития.

Разработки и предложения, изложенные в диссертации, дают возможность комплексного исследования и оценки роли инновационной инвестиционной деятельности в переходной период, активизации трансформационных процессов, выявления региональных особенностей хозяйственной деятельности системы, сохранения ее значимости в решении социальных проблем городов, формировании стратегии и тактики развития в новых условиях хозяйствования.

Ключевые слова: инновация, инновационное развитие, инновационная модель, инновационно-инвестиционная деятельность, эффективность нововведений, инвестиционная политика регионов, государственно-частное партнерство.

ANNOTATION

Onyshuk I.G. Forming of the innovation model of regional investment politics. – Manuscript.

The dissertation on competition of a scientific degree of the candidate of economic sciences on a specialty 08.10.01 – Accommodation of productive forces and regional economy.

The thesis manuscript is devoted to development of theoretical and methodological bases of forming of the innovation model of regional investment politics.

The influence of economic mechanism of regional investment activity management is clarified. The author proves the necessity of making some changes in state economic policy, which concern concentration of internal investment sourses.

The directions of development of state and private partnership in investment sphere are determined. And the ways of commercialization of innovation researches results are outlined.

The theoretical bases of forming regional investment policy, as a part of the global market economy, are advanced. It concerns the question of determination of interrelations and equation of the economic, social and ecological purposes of development. The technique of formation of the innovation model of investment policy of a region is established.



Key words: innovation, innovational development, innovation model, innovation and investment activity, efficiency of innovations, the investment policy of regions, state and private partnership.

Онищук Ігор Георгійович




Формування інноваційної моделі інвестиційної

політики регіону


Спеціальність 08.10.01 – розміщення продуктивних сил

і регіональна економіка
Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Відповідальний за випуск Торкатюк В.І.

Підписано до друку “___” _________ 2005 р.

Формат 60 x 84 1/16


Папір офісний. Друк на ризографі

Обл.-вид. арк. 0,9

Тираж 100 прим.

Замовлення №

_____________________________________________________________
Сектор оперативної поліграфії ІОЦ

Харківської Національної академії міського господарства



61002, Харків, вул. Революції, 12


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка