Олесь Поліщук Her name was Magil and she called hself Lil



Сторінка9/12
Дата конвертації04.11.2016
Розмір2.16 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

21. Юлік
Юлік почуває себе морально та фізично пригніченим. Не треба було сюди їхати. Отой мордоворот Рябий не вміє водити автобус. Від цього Юліка, який не снідав сьогодні, почало мутити. Не пішов йому й сніданок та ота клята лимонна горілка.

Винен врешті він сам. Все хотів бути як всі. А це в Юліка ніколи не виходило. Життя, як завжди, пройшло десь поруч, а він, відповідно, осторонь.

Хтось тут на базі щось розслідував, помилявся, сперечався. Кірьян чогось просить пробачення. За що пробачення? Юліку невідомо. Знайшли, очевидно, ті дурнуваті гроші. Юлік і зараз чує про якусь з Шелапетових сумок та його ж таки злощасний фотоапарат.

А розклад дня Юліка є зовсім інший. Після сніданку та легкої гризні з Бобом, давав свідчення Командиру, де гризня була вже не легка і, трохи, не з усіма. Потім довге та болісне блювання в кущах за його будиночком. І все це під пильним оком Докового пса. Потім чи то сон чи забуття на ліжку в кімнаті, де його розбудив Командир.

- Прокидайся, Юліку, час обідати.

І зараз важний Боб сидить головою за столом і роздає нагороди. Двісті доларів. Значить і Юлік заробив таку суму. Це за півроку його заробітна платня. А Сруль і собаці вибиває таку ж премію. Ну, на таке Боб не погодиться. Але і тут Юлік помиляється.

- О-Кей , собаці теж двісті зелених. Док, отримаєш їх для свого пса, – каже Боб.

І тут Юліка прориває, бо набридло йому все.

- Знаєш, Боб, мені від тебе подачки не треба. Та ще й з вкрадених грошей. Я у ваші бандитські діла вплутуватись не хочу. Соромно мені, що група де вчився, з роками перетворилась у купу покидьків. І ще не відомо хто з вас страшніший – відверті ворюги при грошах чи холуї без грошей, як ти, Сруль.

- Чого це без грошей? В мене двісті доларів є, – заперечує Сруль поки Юлік переводить подих.

- А ти красавчик вчений свої дипломи теж чи купив чи вкрав, а може так тобі дали як долари для собаки, за якісь заплічні діяння, тому що всім ти торгуєш, – це Юлік вже Доку. – Зняти треба з тебе всі твої звання включно з дипломом про вищу освіту.

Док видно перебуває у доброму настрої, тому що цілком спокійно, тримаючи стаканчик з пивом відповідає Юліку.

- Навіть якщо такі більшовички як ти знімуть з мене всі регалії, все одно я залишусь тим чим є. От і ти із себе ніколи не вистрибнеш. Я при твоїх кумирах дійсно отримав кілька дипломів. Важливих та впливових, не буду сперечатись. А ти, шановний, що отримав? Чого досяг? Тепер, як і завжди, я роблю те, що вважаю за потрібне і дуже радий тому, що суспільство, хочеться вірити, починає ставитись до такої позиції з повагою. Більшовизм же базується на кістках таких недолугих невдах як ти. Крім заздрощів та злоби ніяких інших інстинктів. Сірість та убогість – ось що тебе задовольнило б. Зверни увагу, ти все тільки псуєш, тому що не здатен щось створити. Ти і зараз кажеш: забрати, заборонити, відмінити. Хочеш позбавити мене вченого звання – виступи моїм опонентом, доведи, що все, що я декларував не варто дисертації. Так ні, тобі такий шлях не подобається – «расстрєлять і точка».

Док відпиває пива і продовжує.

- На нещастя, я є системним аналітиком. Це страшна наука – вона про все і про всіх. Щодо тебе, то підказує мені, що з тобою треба розмовляти твоєю ж мовою. За твоє базікання, за те що з легкістю ображаєш людей, хоча права в тебе такого нема, судиш і вироки виголошуєш, то і тебе доцільно судити тим же способом. Тільки не сприймай це як пусті погрози. Так, гроші знайшлись. Якась елементарна справедливість відновлена. Чув мабуть, що рік тому в Боба відняли двадцять тисяч обертових коштів, значить хтось не отримав зарплату, комусь не вистачило грошей на ліки, а нещасний купон ще більш знецінився... Так погано це чи добре, що гроші знайшлись?

Док ще раз прикладається до стаканчика.

- Але про Шелапета далеко не все з’ясовано. Що насправді з ним сталось? І конкретно щодо тебе – так і не ясно селився чи ні Шелапет в цьому будиночку. Якщо ні, а деякі факти говорять саме про це, то чому ти вдаєш, що він там був? Що ти приховуєш? Так, гроші у Шелапета ніхто не відібрав, але це не значить, що такої спроби не було. Нарешті могли бути і інші причини. Юлік, не дозволяй собі такого свинства судити оточуючих. Це дорого коштує.

- Не судіть і вас не осудять, - цитує Біблію Боб з розумінням качаючи головою. - Я з радістю не дам тобі грошей. Як людині, що апріорі налаштована до мене вороже. Ти ці класові підходи кинь, інакше самому буде гірше. Повір мені. І Док правду каже, для таких як ти в нас відповідні засоби знайдуться.

- Що і мене прикінчите, як посильного Шелапета, давайте! – Юлік зривається на хрип. – Не хочу більше бути тут. Боб, відвези мене у Київ, негайно.

- Зараз, вже біжу, – Боб кидає їсти та запалює сигарету – погана прикмета.

- Я не буду з вами, покидьками, сидіти за одним столом.

- То сядь на землю, тільки подалі, за собакою, – це вже в Гаррі почав псуватись настрій. – Юлік, ти тут співчутливих до твого чванства не знайдеш. Он пес співчував тому яка в нас проблема і таки допоміг. А ти і дізнатись нічого не хочеш і на всіх тобі наплювати, ти хоч чогось хочеш, можеш сформулювати?

Але Юлік звертається знов до Боба

- Боб, відвези мене у Київ.

- Юлік, у Київ зараз ніхто не їде. Бачиш люди випили, хто сяде за кермо? З іншого боку, Київ від цього місця не далеко, он ворота відчинені, он дорога. А хочеш, Дніпро ж поруч. Допливеш до річкового вокзалу, чи куди тобі ще треба.

- Гониш, значить.

- Не гоню, хоча і хвилини не минуло як ти сам хотів піти. Просто відчепись від мене, дай спокійно цей день завершити. Набрид вже ти всім.

Боб запалює чергову сигарету, Юлік встає і плететься до веранди свого будиночку.

- Хайт, а де твої фірмові відбивні? Забув? І принеси, будь ласка, оту пляшку «Кіглевича». Хоча ні, я сам за нею піду. – Боб зривається з місця і попереду Хайта їде до кухні.
22. Боб
- Рябий, відвезеш отого Юліка до Хацапетовки. До автобусної станції.

- Яка там станція, хазяїне. Так, зупинка.

- Ну зупинка. Дай йому двадцять тисяч. Думаю вистачить на білет до Києва. Як гадаєш? – Боб тиче рябому пачку купоно-карбованців.

- Може і вистачить. Там на місці розберуся. А коли вести?

- Зараз можеш?

- Хазяїне, я тут випив грам сто.

- А я думаю, куди горілка з «Кіглевича» дівається. Не сумно тобі одному пити?

- Нормально. То як з тим Юриком? Зможе почекати?

- Юліком! Почекає звісно годину-другу.

Боб бере почату пляшку горілки та всі, що залишились банки з пивом.

- Гуляємо далі, хлопці. Юліка Рябий відвезе до Хацапетовки як трохи відійде від випитого, – каже Боб сам розливаючи горілку.

Боб відкладає звичним жестом ніж та виделку на порожню тарілку. Справжня смакота.

На тарілці написано великими блідо-зеленими літерами «Общепит». Виделка вилита з алюмінію, а ніж то Бобова витончена фінка – тьмяна сталь, чорний пластик рукоятки.

- Таке лобіо я пробував в Сванетії, там в горах роблять його майже солодким. А я більш люблю гострий, як роблять в Абхазії. Там подають його з абсолютно прісним сиром сулугуні та сирим копченим м’ясом, - поринає у кулінарні спогади Боб. – А взагалі, Хайт, ти справжній чарівник. Не розумію, навіщо тобі були всі інститути та райкоми, коли ти маєш такий кулінарний талант? До речі, де ти навчився готувати лобіо?

- Дружили з грузинськими товаришами, вони ї навчили.

- Ну, да. «Широка страна моя родная». І все ж таки. Як ми нівечимо самі своє життя. Ну навіщо тобі, з огляду на твоє прожите життя, було вчити обчислювальну техніку.

- Так не можна говорити, Боб. – вступився за Хайта Командир. - По-перше ніхто не знає як складеться життя...

- Давай без демагогії, Хайт більш ніж хто інший здогадувався як його життя складеться.

- Більше за тебе, Боб? – не без єхидства запитує Хайт.

- Про мене поговоримо окремо. А я продовжу за тебе, Командир. По-друге, навіть працюючи професійним партійцем знання комп’ютера можуть знадобитися і, нарешті, така освіта – шлях до вченого звання і відповідної кар’єри. Але штука в тому, що Хайт вибирає кулінарний ухил, то чому не пішов вчитись на харчовий?

- Я знаю відповідь, – дві чарки горілки та півтори банки пива зробили Гаррі доброзичливим та веселим. – Є таке поняття як хобі. Якби Хайт став професіоналом, то вбив би в собі цей талант та потяг до кулінарії. Розумієте хлопці? Вбив би. А так це його віконце у світ. А інакше він навчився б робити котлети з туалетного паперу. Які ми не одну сотню з’їли. Тому що це все справжнє ... - Гаррі замовкає, підбираючи слово. Здається горілка на нього таки відчутно вплинула. - От. Справжній «Общепит»! – Гаррі тиче виделкою в бліденький напис на своїй порожній тарілці.

- Ну, добре. А ти Гаррі і сам живеш за таким принципом? В тебе є хобі, а свою роботу ти робиш аби здихатись, – Боб не вгаває.

- Точно. Я не люблю свою роботу. Вона тупа та остогидла мені давно. Чим я займаюсь? Я придаток до ненадійного комп’ютера. Був би надійним, якби не псувався трохи не щодня, то і я не був би потрібен, мене б вигнали з роботи. А так я бігаю по залу (вісімдесят квадратних метрів) та по складу, щоб ця шарманка якось працювала. Все. А взагалі все це плюс те, що той комп’ютер робить нікому не потрібно. Все дарма.

- Ну ти хоч не дарма вчився, як я або Хайт. А кому ще навчання пішло на користь? – Боб приготувався складати перелік, тобто робити свою улюблену роботу на ситий шлунок.

– Сруль, ти ж теж навкруги обчислювальних машин крутися ...

- А що я? Я як Гаррік. Ця робота мені не подобається, а іншої я не знаю. Ще й платять копійки.

- Копійок зараз нема, – вставляє своє слово Командир

- А-а... – тільки відмахнувся Сруль

- А от ти Командир. Тобі те що вчив в інституті якось потрібно сьогодні?

- А як же. Обчислювальна математика, – пробує жартувати Командир. - Не було у нас свого часу такого курсу як демонтаж та продаж комп’ютерних деталей.

Командир витягує нижню губу – думка прийшла.

- Хоча в останній рік я сильно натаскався на конфігураціях персоналок. І тут, якось, фундаментальні комп’ютерні знання не були зайвими. Кажу ж, не знаємо ми як складеться життя.

- Про тебе, Кірьян, не питаю – ти фанат наладки комп’ютерів.

- От і не питай Боб, все це пусті балачки, а в мене, бачиш, нерви ні на що не гідні. Та і не знаю де далі буду працювати. Взагалі мене облиште.

- Добре, добре. Вибач. Ну а ти Док що скажеш? Ти ж у нас вчений, Мабуть зовсім інакше на все дивися?

- Як сказати. Я чогось згадав покійну матір. Завжди її дивувало, як на маленькій ділянці росте солодка малина та гіркий часник. Здавалось би одна земля, а кожний бере те, що йому потрібно. Так і у нас виходить. Кожний виніс з інститутських років щось своє. Хіба ж сам процес навчання це не є навчання?

- Я пропустив, скромно кажучи, три чверті всіх занять. Все, практично, пройшло повз мене, - сповідується Боб.

- Ну от бачиш. Ти навчився як закінчити інститут та не ходити на заняття. Я сам не дуже любив ходити на всі лекції та практичні. І цьому теж треба було вчитись. От Сруль не дасть збрехати...

- Точно, Док. Ми з тобою на першому курсі, особливо у другому семестрі ходили до інституту рідше ніж Боб.

- А ти що записував? – питає Боб.

- Я знаю, – впевнив Боба Сруль.

- Можу зізнатись, що зараз дуже важко виділити, що знав з інституту, а чому навчився потім, – не без резонерства виголошує Док. – Нас вчили дуже не погано, вчили основам, теоріям. Згадайте як курси називались – теоретичні основи цифрових машин, теорія автоматичного регулювання, теорія алгоритмів та програм, теорія моделювання... Мабуть досить. З іншого боку, нас не вчили працювати на конкретних тогочасних обчислювальних машинах. І слава Богу. Хоча професор Валєєв пророкував всім нам ходити біля тих приладів та капати в них маслом. Експлуатація.

- Щодо мене, то його пророцтво справдилось, – каже Гаррі з сумом.

- Ну, не знаю. Здається тут все залежить від тебе самого. Я сам швидко прибився до системного забезпечення, спочатку операційні системи, а потім системне забезпечення прикладних задач.

- От ти стільки раз повторив оте слово «системний» наче тобі за нього надбавку платять, – каже Командир. – Це мені нагадує 1980-й рік, коли все було «олімпійське».

- Чому, системний підхід – ефективний засіб аналізу задач та процесів. Доречи, в комп’ютерних справах застосовується з 1961-го року. До цього комп’ютер розглядався як цілісна машина. Звідси і совєтьська абревіатура – ЕОМ, тобто машина. Ми майже не вчили ні операційні системи, ні системне програмування, ні навіть теорію систем. А між тим, все це має практичне застосування. І, комп’ютерами все це не починалось, та ними не закінчується. Візьміть хоча б наше сьогоднішнє розслідування.

- Ну тоді твій пес є найкращим системним аналітиком, чи як ти там кажеш? – стверджує Боб. – Повинен поступитись йому своїми вченими причандалами.

- Досить з того, що ти йому премію видаєш, – каже Док. – А його знахідка, це цікавий момент в цій досить заплутаній справі.

- Ой, все. Не хочу чути нічого більше. Гроші знайшли, я, може, дещо помилявся, бо Шелапета хватив серцевий напад, от і закрутилося. - Боб на справді відмахувався рукою від подібних розмов.

- Тим краще, на нас не давить загроза звинувачення, то можна розібратись в деяких моментах.

- Ну, наприклад...

- Наприклад, наскільки Шелапет був успішний у своєму банку. Як він сам оцінював свою роль. От тільки що ти дізнавався кому потрібні зараз інститутські знання, а кому ні. А як щодо Шелапета? – запитує Док Боба.

- Ой, то треба було його питати. Не знаю. Мабуть не дуже. Був якось відповідальний за українську філію. Але ж вона навіть не другорядна. Є в мене підозра, що Шелапет більше тут надувався, ніж дійсно важив у банку. Е-е ... «Столичному».

- Дивіться, як горілка нашої молодості. – вставив зауваження Сруль.

- Возив якісь інструкції, тестував персонал, якісь в банку були конфлікти. Шелапет завжди «входив до складу», як він висловлювався. Коли щось у них сталось з програмним забезпеченням, до речі втратили вони тоді чималі гроші, то він привозив з Москви програмістів. Однак так нічого і не знайшли.

- От я і кажу, був Шелапет посереднім адміністратором. Людиною непримітною і аж ніяк не творчою. В тебе теж підробляв кур’єром.

- Ну і що з того? – запитує Боб якого вже починає дратувати те згадування Шелапета.

- А то, чому його не замінили кимсь іншим? – Док дивиться кудись у простір, тому Боб не може спіймати його погляд. Чи не жартує часом?

- А навіщо його міняти? Так, він середнячок... був. Але свої справи виконував добре. Ну і про це видно і мова не йшла.

- Тебе він влаштовував? Не думав, що кращого треба було знайти? – допитується Док.

- Не забувай, що він мій інститутський товариш. І до нього в мене інше ставлення, ніж до будь кого з вулиці.

Боб відхилився назад, тому що Хайт забирав його тарілку.

- Ніж залиш. Я сам, – Боб відкладає фінку і, видно, пообіцяв Хайту самостійно її помити.

- Справа в тому, – продовжує Док, – що він напевне виконував ще якусь функцію, причому спільну для свого банку та тебе. Якийсь симбіоз облаштувався між банком та тобою і Шелапет його забезпечував.

Боб подумав, що весь процес, весь задум на сьогодні от-от вислизне з його рук і він нічого з тим зробити не може. В таких випадках Боб застосовував зустрічний вогонь, як він таке називав подумки.

- Ну дійсно, Шелапет привозив сюди може кілька разів своє банківське керівництво. Усі задоволені: я отримав прямий контакт з людьми у банку, а це кредити в Росії. Для мене це є необхідним елементом. Далі, керівники, яким за п’ятдесят досхочу награлись з класними хвойдами, київська філія хоч у такий спосіб довела свою необхідність. До того, ж мої кредити оформлялись через нашу філію. Не розумію, що ти тут знайшов?

- По-перше це знаєш ти, а ми не знаємо, по друге це розширює мотиви можливого вбивства Шелапета.

- Звісно, ревнощі за шлюхами. Не сміши. Видно, що ти, наука, на цьому не розумієшся. Тут груповуха, а він каже симбіоз інтересів. Аналітик хєров.

- Я не про ревнощі, а про те, що Шелапет міг спробувати шантажувати своє керівництво, підставити тебе тим самим. Звідки москвичі знають чи не пастка все це?

- Ну а як знаєш про шантаж? У мене таких відомостей нема, – Боб нахилився вперед на своєму табуреті. Менш за все він сподівався, що Док, який за визначенням нічого не знає раптом зробить такі припущення.

- Від Валентини, – розвівши долоні, як про цілком простеньку річ каже Док.

- Ага! – Боб навіть привстає, що не так просто. – Ось весь твій системний аналіз. Це плітки від Валентини.

- Ні, вона тільки сказала, що це вона влаштувала Шелапета на роботу до банку «Столичний».

- Чекайте, це ви про Шелапетову Валентину? – запитує Командир.

- Угу, – цідить Боб, тому що розмірковує який зв’язок між прийняттям на роботу та шантажем. Ну звісно, спільні знайомі.

„А знаєтє, что ваш муж...” – заговорила в Бобовій голові противна московська говірка. Так, могло таке статись. У цьому випадку чи говорити про певну спробу шантажу вже Боба щодо його трансферу готівки. Боб закусив нижню губу. Знов на нього накотила злоба на Шелапета. Не по християнські все це. Док теж у душу лізе. На що це йому?

- А чим, Боб, Шелапет діставав тебе? – питає Док, наче читає Бобові думки.

- А це не твоє діло.

- Не зовсім ввічливо, але на частину запитання ти відповів – Шелапет таки діставав і тебе.

- Ну діставав. Знаєш Док, залиш мене у спокої, прошу тебе.

- Добре, – несподівано швидко погоджується Док.

Боб помічає, що настрій Дока трохи змінився: на губах грає ледь помітна посмішка, очі сяють зеленкуватим вогнем, щоки порозовішали.

«Він божевільний» – подумав Боб. – «Його не зупинити».

- Дякую, Ван-дер-Хайт, – голосно каже Док, як той ставить перед ним чашку та чисту чарку. – Це щось до кави?

- Ірландський лікер, а кава, вибачаюсь, розчинна. Але «Якобс» чи «Джекобз». Ніколи не знав як правильно вимовляється. Взагалі, дивні речі – я відібрав до десерту коньяк та каву «Бразеро», це «Нестале», а привезли лікер з «Якобсом».

- Ван-дер-Хайт, панове, єдиний з нашого товариства, хто ні разу не сказав ні слова під час нашого розслідування, – при цих словах Дока Хайт якось завмер на мить, а Боба аж перетрусило – контроль втрачено.

- І не те, що йому нема чого сказати, а, просто, мовчання золото, – Док дивиться як Хайт розкладає ложки.

- А саме Хайт повинен знати куди дівся Шелапет як він зник з автобуса, – декларує Док і продовжує:

- Командир з Кірьяном пішли вперед, Гаррі затримався з громадським багажем, як і Юлік (ще один перл), а Хайт залишився біля «Латвії». Що там сталось? Тобі вдалось розбудити Шелапета, чи він вже помер? – Док від узагальнень переходить до прямих питань.

- Ти що був тут, що таке кажеш? – несподівано Кірьян питає Дока, але той не відповідає.

Боб дивиться на Хайта – «Невже він? Невдаха».

- Я розбудив Шелапета, а він одразу почав шукати свою сумку.

- Сруль, а ти не пам’ятаєш цю блакитну сумку на сидінні між вами? – питає Док

- Не було її там, це точно.

- Вона стояла біля Юліка, а він сидів перед Шелапетом. – тихим голосом відповідає Сруль.

- Біля Юліка? – здається і Док чимось здивований.

Бобу все набридло. З іншого боку, гроші лежать в пакунку на кухні, за столом розливається аромат кави, а в чарці густий білий лікер. Чого не вистачає? Сигарети.

23. Ван-дер-Хайт
«Збулася мрія ідіота». Зануда Док та людина-записна книжка Сруль зараз таки візьмуться за нього. Той, бачте, пам’ятає, а інший вміє робити висновки.

- Чи не організував Шелапет тобі кредит? – зненацька питає Док, дивлячись на Хайта.

Ну яке йому діло організовував чи організував.

- Це комерційна таємниця, – відповідає Хайт і стуляє губи точно так як колись, як ставили йому на іспиті «задовільно» та ще й на додаток з мало приємним коментарем від викладача.

- Справа в тому, Хайт, чи тебе підставив хтось, чи випадково так сталось, але вів ти себе, по всьому видно, не адекватно. І сьогодні, кажу ж, не краще.

- Шелапету стало погано. В нього видно закотилась сумка з грошима. Він її шукав... Коротше, сидів в автобусі, а поки я вийшов та поговорив з Юліком, то він теж вийшов, мабуть. Коротше, знайшов я його в кущах, де ви сьогодні сумку знайшли.

- І був він уже непритомний. – не запитує, а стверджує Док

- І був він уже в агонії. Тільки хрипів.

- О Боже! – зойкнув Гаррі, однак цілком по діловому подивився на Хайта. – Хто ж із Срулем розмовляв?

- О так от, Гаррі. Тепер розумієш? – Док ткнув в бік Гаррі вказівним пальцем, як це роблять рок-співаки на своїх концертах.

- Оце так-так! – вигукує Сруль. – Хайт!

- Замовкни, Сруль. – звично цідить Хайт.

- Ні, не замовкну, навіщо ти весь час брешеш? – Сруль підвищує голос як він може.

- Ти не суди так строго, – каже Док до Сруля – Хайту дуже не хотілось хоч як вплутуватись в справу з Шелапетом, що назрівала, тому хотів представити хід справи так, наче Шелапет помирає на березі. Одне мені не ясно. Як ти зумів дотягти важкого Шелапета від сараю до берега.

Док для певності проводить вказівним пальцем.

Хайт тільки зараз зрозумів наскільки завжди неприємним був йому той Док. Скоріш навіть не зрозумів, а відчув. Бридке чуже створіння.

- На руках доніс, – так таки тихо відповідає Хайт.

- Ну а Юлік з сумкою що робив?

Питання Дока повисло в повітрі.

- Або вона просто так стояла біля нього, або сам Юлік туди її відтяг, – робить припущення Командир.

- Що значить, «просто так»? – питає Док. – Хтось її поставив туди без відома Шелапета?

- Коротше кажучи, – Док промовляє після досить довгої паузи. – Всі питання зводяться до двох речей: чи хтось стрільнув в Шелапета шокером, чи він сам впав у коматозний стан, чи хтось прицілювався до сумки, чи вона гуляла салоном випадково. Одне ясно – якщо це був злочин, то це була невдала спроба.

- Я вам все сказав, – Хайт повільно сідає на лавку.

- Знаєш, те, що ти все замовчував раніше хоч якось виправдано, але сьогодні навіщо ти мовчав?

- А ви мене не питали, - відповів Хайт.

«Горбатого могила виправить» – подумав про себе він.

- Виходить так … - не поспіхом починає Док. Та Хайт його перебиває.

- Виходить так, що Шелапету було погано. Очевидно ще з ранку. Він, може, наковтався якихось ліків, так що спав весь шлях до бази. Я його ледь розбудив. Хоча не певен, що він до кінця прокинувся. Як розплющив очі, то все питав про сумку. Я її не знайшов біля нього і вирішив, що її винесли з машини. Спитав про це у Юліка – він може підтвердити. Як повернувся, Шелапета в автобусі вже не було. А знайшов його в кущах біля сараю. Очевидно, що сам знайшов сумку та закинув її за задню стінку. Де собака її знайшов сьогодні. Все інше ви знаєте. Якби знав де сумка, то не було б ніякої справи, а так…


24. Юлік
Юлік вмів підслуховувати. В тих вправах не було ніякого гріху. Ще в школі батьки казали йому, що підслуховуючи він виконує учнівський, піонерський або комсомольський обов’язок. Але ж оскільки тим батькам доводилось неодноразово переконувати свого слухняного сина, то значить весь час виникали в нього якісь вагання.

Зараз в Юліка вагань нема. Підслухати – це означає правильно себе далі вести. Так, відмовився він від тих брудних грошей, але хоче цілим з цієї пастки вибратись.

Ось чує Юлік як Боб образливими словами повідомляє, що відвезуть його з бази. І хто? Отой злочинець, та ще й на підпитку. То погоджуватись Юліку на таке чи ні?

Може дійсно, задля особистої безпеки, вийти тихенько за ворота, та іти дорогою до найближчого села, а там заявити про те, що тут сталося. Хай всіх допитають. Хоча, хто це буде робити. Відкупиться Боб. Двісті доларів, то Юліка заробітна платня за півроку. Призначити такі гроші собаці, що знайшла сумку. Жах.

Юлік навіть радий, що мав силу волі, не пив, а тільки з’їв смачний Хайтів суп. Ті, судячи з мовчанки, зараз за столом давляться ще чимось. Що таке лобіо? Щось грузинське, видно. Всі заговорили одночасно, нічого не розібрати.

Поки щось почути неможливо, Юлік розмірковує над своїми діями. Навіщо він замовчував все про Хайта, як той цікавився сумкою, як опікався хворим Шелапетом. Чи була в цьому байдужість до всього, чи певна повага до минулого Хайтового статусу. Товариш по партії.

П’яні дурні розмірковують про сенс навчання. Спитали б у відмінника Юліка. Навчання, то повсякденна вперта праця із засвоювання матеріалу. Систематизація, ось що головне в навчанні – конспект, додаткова література з бібліотеки. І, головне, мета – не залишити жодного нез’ясованого питання в поданому матеріалі.

Що там верзе наш «вчений»? Що він такий самий сачок як і Боб? Як на сповіді. З однаковим успіхом кожен з них може стати кандидатом наук. Все прогнило... Юлік навіть не помітив як перемістив присудження Доку вченого ступеня з брежнєвського на теперішній час.

Системний аналіз... Знайшовся кібернетик. Аби словами спекулювати. Бреше Док складно. Йому б диктант з російської, більше трійки не отримає. Знов про Шелапета торочать. З глузду з’їхали. Всі шантажують кожного. Погано чути, прокляття. А ось і Юліка самого почали згадувати. Бачте, сумка біля нього опинилась. Ну і що з того? Мені вона навіщо. Та навкруги стільки людей було та сумок. Не інакше, на нього хочуть повісити смерть Шелапета.

Треба звідси йти.

Раптом за столом настає тиша. Юлік ще сильніше прислухається, сховавшись за дверима з кімнати до веранди будиночка. Щось чути, але з протилежного вікна, що виходить до масиву всюдисущих кущів перед парканом.

Юлік відходить від дверей та пробирається повз численні ліжка до відкритого вікна. Виглядає з нього. Вздовж будиночків прокладена вузенька асфальтована стежка. Звуки, що чув тільки що то були чиїсь кроки. Чиї? Наче всі крім нього сидять за столом. Рябий? Навіщо він там лазить?

Ось знов щось задзеленчало. Юлік знов висовує з вікна свою велику голову. Придивляється. На асфальті протягнута біла мотузка, вона веде до такого ж вікна у будиночку з кухнею. Юлік шукає очами другий кінець мотузки, повертає голову і відчуває як та мотузка обвивається йому навкруги шиї.

1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка