Олесь Поліщук Her name was Magil and she called hself Lil



Сторінка5/12
Дата конвертації04.11.2016
Розмір2.16 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

10. Боб
- Ти взагалі, Сруль, чоловік чи баба? – Боб не на жарт сердиться.

По-перше на Сруля з його ідіотською балаканиною жіночого перукаря з мильного серіалу. Боб любив ті серіали. Особливо латиноамериканські. Може підсвідомо, але дійство на екрані нагадувало йому вимріяний ним стиль життя – безліч тупих, нічогеньких та широкозадих дівчат верзли потік дурниць з приводу однієї якоїсь нескладної думки. От саме серед тих розмальованих дуреп і крутився за законом жанру пєдік-перукар схожий на Сруля.

Сердився Боб і на Шелапета – той втяг в їх стосунки свою балакучу та скандальну дружину. Та добре знайома і підтримує тісні стосунки з Срулем. А цей як нап’ється чи просто в раж впаде, то заради бути в центрі подій вибовтає все і про всіх. Тобто про кожного з присутніх тут можна сказати, що вони могли знати, що Шелапет повезе гроші до бази відпочинку.

Звісно, можна погодитись з Доком. Те, що гроші потрапили до бази не означає, що Шелапет повинен таскати їх з собою. Але Боб знав яким занудою був покійний, його страх перед найменшим ризиком. Скоріш за все Шелапет таки мав гроші і документи при собі.

Боб раптом згадав, як набрид йому Шелапет ще рік тому. Набридла його скнарість, жадібність та постійне скиглення з приводу його страшного ризику. Переводь, казав, ці гроші через банк. Мудак.

Що вже казати про його занудливу рибалку, оте сидіння з ранку до вечора серед смердючих черв’яків. Згадав Боб і Шелапетів мізерний улов, який він обов’язково намагався потрошити на очах у всіх інших. Боб згадав Шелапетову товсту, нудну і, одночасно, серйозну фізіономію, його брудні, в крові та кишках руки.

Від споминів, що накотились Боба відчутно сіпнуло. Що він робить? Навіщо це побудоване на піску розслідування? І дійсно, сто разів правий той Док, який відверто проштовхує думку про трагічний збіг обставин.

Так, пропали гроші. Навряд чи їх повернеш за таких обставин. Боб ніяк не був скнарою як Шелапет. Та і від Шелапета здихався. Прости, Господи, такі думки... Але життя йде далі, і рік, що минув показав, що не так вже погано йде.

Якби не його секретарка, що припала Бобу до душі, не бачити Шелапету ні легкого приробітку, ні дніпровської рибалки. Як же її звали? Алла? Ні, Аля. Як він міг забути!.. Тоненьке худе дівча, а як працює язиком. Звивистий візерунок асоціацій знов нагадав Бобу про проблему з недоречною ерекцією зранку.

- Я хотів би категорично встановити такі початкові умови, – Боб не встигає до кінця вкотре подумати про якусь узагальнену жінку, яка потрібна для вирішення його маленької проблеми, як зненацька починає таке виголошувати твердим беззаперечним голосом. – Шелапет привіз гроші і документи сюди, до бази. Він з тим пакетом, так умовно буду його називати, не розставався. Хтось з тут присутніх знав про пакет і гроші в ньому. Можливо вже обшукав всі речі Шелапета, які він залишив у першому будиночку.

Боб встає зі стовбура та показує рукою в напрямку першої від дороги спальні.

- Не знайшов там пакет, – продовжує Боб – і розшукав Шелапета на березі. Потім оглушив його шокером, який очевидно привіз з собою. Метою цього зловмисника було знищення Шелапета, тому що іншим шляхом заволодіти грошима він не міг.

- Тобто мова йде про навмисне вбивство? – першим реагує Кірьян.

- Саме так! Шелапета вбили, забрали гроші і це не зійде з рук. Врешті ці гроші якось повинні таки спливти. Двадцять тисяч «зелених» не така вже мала сума.

- Може мова йде про змову? – втручається Док. Він задирає голову, тому що Боб досі стоїть обличчям до будиночка, де Шелапет в останнє залишив свої речі. – Припустимо, що всі в мікроавтобусі змовились в той час, коли Шелапет мирно спав. Мабуть його скандальна дружина таки зіпсувала нещасному останню ніч на цьому світі. Принаймні Сруль про це подбав.

- Нам вряд чи вдасться це з’ясувати, – Сруль театрально зітхає. – Валентина невдовзі вийшла заміж за швейцарця, продала свою московську квартиру за вісімдесят тисяч доларів. Тепер мешкає у Берні. В неї там свій будинок. Тобі, Док, він сподобався б. Такий надсучасний.. я бачив фото..

- Слухайте, я вже казав, що початкові умови передбачають одного зловмисника. Не розхитуйте цієї версії. І досить базікати про все і ні про що! Нема ніякого значення де живе зараз Валентина, хто дрючить ту хвойду і в якому будинку. Зрозумів, Сруль? – Боб почав виходити з рівноваги, переводить важкий погляд на Дока. – Ми вже натішились твоєю фантазією. Припустимо це, припустимо те. Досить цієї казуїстики. Краще подумай що трапилось насправді. Принаймні в рамках такої версії.

Останнє речення Боб виголошує майже примирливо. Якось швидко він став видихатися.

Можливо, що саме це спровокувало Гаррі.

- Добре, це я привіз з собою шокер та приставив його до Шелапета. Потім натиснув кнопку. Шелапет затрусився і впав. Іноземні гроші, що він тримав у руці впали та розсипались, – Гаррі говорить як завжди повільно та докладно. – Я подивився, що ці папірці у нас не ходять, тому що не схожі на купоно-карбованці, та і пішов собі. Бо був певен.. – Гаррі піднімає вказівний палець угору і хитро прищулює очі, – Шелапет невдовзі оговтається. От і вся історія, Боб. Куди гроші ділися, я не знаю. Що трапилось далі з Шелапетом теж не розумію. Версія твоя вичерпалась. Підемо вип’ємо ще по чарці. Може для цього випадку знайдеться краща горілка. І все це я розповідаю тільки для того, щоб остаточно не псувати враження від нашої поїздки сюди.

Боб досить довго сидить нерухомо та ні на кого не дивлячись. Нарешті сумно качає головою і каже, знов таки у простір.

- Здається я зрозумів тебе, Гаррі. Ти насправді хотів сказати, що все це розслідування не матиме ніяких наслідків. Воно, тобто розслідування, тобі вже набридло і чому б не зізнатися умисне і припинити всю цю комедію, що на твою думку затяглась, - Боб нарешті дивиться на Гаррі, який виглядає ззовні незворушним. – Я вже казав тобі, що маємо з тобою різні світогляди. Я багато вкладаю, щоб ще більше отримати. Тобі аби день до вечора. Та спробуй зрозуміти. Я не подарую зухвалого криміналу щодо мого партнера. Це не пройде. Якщо в мене не стане повноважень я звернусь до офіційних властей. Але і своїми силами я думаю, що зможу дати лад цій справі. Так що будемо вважати, що ти пожартував. І я вдячний тобі, бо всі зрозуміли завдяки твоїй заяві, що я в свою чергу не жартую.

- А дійсно, чи маємо ми право судити людину, якщо припустити, що хтось таки зробив таке навмисно? – Командир запитує це, дивлячись на Боба. - Що, врешті, стане результатом? На що ти розраховуєш?

- Командире, мені потрібно знати хто це, як зробив і чому. Хочу цієї людини зректись, хочу щоб і ви, мої старі друзі, викинули цю людину з свого життя. Якщо він в бізнесі, ми викинемо його назавжди з гри. Якщо це заради прямого збагачення, то на користь ті гроші йому не підуть, будьте певні. Може ця людина була у скрутному становищі, чи миттєве запаморочення, то таке теж треба врахувати. Хочу, що б гроші та документи мені повернули, а зі злодієм розібратись по справедливості. А всякі суди, тюрми... Я, відверто, про таке і не думав. Так у нас не прийнято.

Боб не уточнив що означає «у нас», хоча мав на увазі своє оточення, яке не дуже дружило з законами.
11. Гаррі
Десь Боб був правий, коли визначив спосіб життя Гаррі як «день до вечора». Хоча Гаррі народився та виріс десь у військовому містечку в Азербайджані, мав він ментальність класичного українського селянина. Поміркованість та обережність аж до самообмеження. Питання «навіщо це мені потрібно?» чи «навіщо мені з цим зв’язуватись?» у таких людей є первинними.

Чи був Гаррі амбітним хлопцем під час навчання? Ніхто з оточення не відповість категоричним «так» чи «ні». До деякої міри, у деяких обставинах амбітність його проявлялась. Врешті Гаррі був одним з найкращих студентів в групі. Але вчився він без фанатизму. При цьому Гаррі розмірковував приблизно так. Оскільки він вже записався на навчання, тобто для себе вирішив, що воно йому потрібно, то і вчитись треба добре, щоб був відповідний результат. У студентських розвагах Гаррі був невибагливий – трохи випити, трохи музики та кіно, трохи карт (бажано не на гроші), трохи жінок. До останніх він був практично байдужим.

Випробуванням для Гаррі виявилось люмпенське заводське середовище, куди він потрапив після закінчення інституту. На якийсь час він втратив контроль над собою – пиячив та плутався з заводськими хвойдами наскільки йому дозволяло його здоров’я. Але те саме селянське підґрунтя («що це у вас, куме, третій день картопля стоїть не доглянута?») не дозволило йому хоч якось серйозно захопитись оргіями. Гаррі кидає завод, переселяється у Черкаси, де на той час жили його батьки – військові пенсіонери. Гаррі знаходить скромну роботу в обчислювальному центрі якоїсь установи. Одружується з милою провінційною дівчиною, отримує скромну квартирку, як у них народжується дочка.

Протягом десятиліття Гаррі нічого не міняє в своєму житті кардинально. Не робить спроби зробити кар'єру, чи взагалі якимсь чином виділитись. І в той же час він повсякденно пильно стежить за обставинами свого такого тихого життя і контролює його.

Неуважним оточуючим життя Гаррі видається тихим та природнім. Як міському жителю здається природнім город повний стиглих помідорів. І навряд чи він здогадується якою працею дається ця природність.

От і зараз Гаррі мислить конкретно та послідовно. Без страху та якихось інших комплексів. Він не любив нічого ускладнювати, як це було притаманно, наприклад, Доку. Всі ці ігри розуму були йому не цікаві. Віддавав він перевагу міркуванням, що не дуже відривались від фактів.

А факти були такими. Рік тому в цьому самому місці помер Шелапет. Особисто Гаррі бачив його трохи не останнім з прибулих. Шелапет лежав на спині, тому що його повернув так Командир. Насправді він впав на правий бік, підібравши під себе ноги. Тому як поклали його на спину, ноги неприродно висіли у повітрі. Одягнений Шелапет був тільки у якогось відразливого коричневого кольору шорти. Частково вони були замочені бо Шелапет впав на краю води. В тих місцях шорти були густо обліплені піском. Так само як ноги та живіт. На спотвореному судомою обличчі застиг вираз здивування. Принаймні Гаррі так здалося. Гаррі тоді спитав Командира, що саме маніпулював з тілом Шелапета, чи певен того, що той дійсно помер. Доки Командир довго пояснював, супроводжуючи свою мову рефреном «ну не знаю», до берега підійшов Боб. Він тільки-но приїхав з митниці, де як з’ясувалось сьогодні, пив та пхав гроші корумпованому митному керівництву. Обличчя його було геть сіре. Він довго копався в правій кишені. Витяг нарешті пачку незмінного «Мальборо» і так само довго витягав сигарету. Припалити її він так і не наважився і тільки промукав не виймаючи її з рота: «От і погуляли».

Потім повернувся і як сомнамбула нетвердими кроками пішов геть від берега.

Гаррі цілком довіряв тому, що казав Боб. Логіка Гаррі була проста – навіщо Бобу оцей весь клопіт, якби дійсно в нього не пропали гроші, а Шелапет зненацька не помер зі слідами електричного розряду на руці. Схилявся Гаррі і до того, що це зробив хтось з прибулих. У дивний збіг обставин, на який натякав Док він не дуже і вірив.

Гаррі чесно вважав, що перевірити людей на непричетність є самим швидким способом позбутись проблеми. Тому Гаррі для себе почав з самого простого – переліку дійових осіб.

Ось Док. Його з нами не було. Значить він вибуває з кола підозрюваних. Що він сам казав про те, що в нього з’явились гроші і тому він теж під підозрою? В цьому весь Док – завжди перемудрить. Не було його, значить непричетний. Алібі, іншими словами.

Боб. Знов Док розводив навколо Боба всякі спекуляції. Боб є постраждала сторона та ініціатор розслідування. Правда, робить це якось по дурному. Так, Гаррі ніколи не був про Боба гарної думки.

Сам Гаррі з Шелапетом теж нічого не робив. То і самого себе можна виключити.

Хто ж зостається? Командир, Кірьян, Сруль, Юлік та Ван-дер-Хайт.

Не скільки не вагаючись, Гаррі розділив всіх по будиночках, в яких розмістились тоді. Він, Гаррі, Командир та Кірьян розмістились у дальньому. Хайт – один – там де кухня. Шелапет з Юліком пішли у найближчий до в’їзду. А от Сруль так і не кинув свої речі у якийсь з будиночків. Він хотів поселитись у тому, де кухня, але Хайт йому відмовив. Казав, що місця забиті за Бобом та ще кимсь. Зараз це не є важливим. Так Сруль, що вмить образився на весь світ, залишився біля столу, де сьогодні снідали. Командир про щось його вмовляв, але Сруль тільки кричав у відповідь. Вичитував Командир і Хайта, що той веде себе некоректно. Та Хайт тільки відмахнувся. Значить Сруль був біля столу, підсумував Гаррі.

Командир і Кірьян. Гаррі напружив пам'ять. Шкода, що Сруль не пішов з ними, а то проблем з фактами не було б. Гаррі цінив таланти оточуючих. Отже, Командир і Кірьян. Вони зайшли в будиночок першими, так що Гаррі застав вже як ті домовились де чиє ліжко. Але побачивши Гаррі почали хором пропонувати вибір йому. Гаррі ніколи на таке не зважав – йому було байдуже де він пролежить кілька годин після того, як добре вип’є і закусить. Врешті Командир з Кірьяном вийшли разом. Вони взагалі, як згадувалось Гаррі, не розставались того ранку. Гаррі залишився в кімнаті, щоб передягтись у старенькі спортивні брюки замість брюк повсякденних, у яких влітку ходив на роботу вже п’ять років. На ці поминки по Шелапету він теж їх надів.

Як вийшов на ганок, то з нього побачив всіх крім Шелапета. Хайт порався на ганку біля кухні, Сруль сидів на лавці за столом, повернувся до всіх спиною та курив. Його смугаста сумка, схожа на жіночу господарську, стояла на столі. У всьому цьому була якась демонстрація, що Гаррі не любив. Нарешті Юлік стояв біля зовнішнього крану водогону і зі своїм занудством втягнув всіх (крім, звісно, ображеного Сруля) в дискусію, чи може він запити ліки водою з цього крану. Ліки, це Гаррі запам’ятав точно, не дозволяли Юліку вживати спиртне. Юлік по черзі дивився то на Хайта то на Командира з Кірьяном, хлопаючи денцем емальованого кухля по долоні. Він не наважувався зробити ковток води аж поки всі не махнули на нього рукою. Гаррі так і не помітив, чи запив Юлік ті ліки, Ван-дер-Хайт зник всередині кухні, а Командир з нерозлучним Кірьяном подались до берега. Там через хвилину вони і знайдуть непритомного, як їм здавалось спочатку, Шелапета. Вони покличуть Хайта, це зробив начебто Кірьян, який врешті відірвався від Командира і підбіг до галявини перед будиночками. У Хайта він питатиме про ліки, чи є вони десь на базі. Аптечка мається на увазі. Кірьян казав все це таким тоном, що Хайт мовчки збіг з ганку і попрямував до берега. Дорогою Хайт називає ім’я Юліка, згадує його вагання кількахвилинної давнини і риторично питає чи не захопив якихось серцевих засобів з собою.

Важко сказати, чому Гаррі так і залишився тоді нерухомим на ганку. Кірьян з Юліком за хвилину вибігли з коробкою в руках та теж подались до берега. Тут настала черга Сруля. Він не поспіхом піднявся з лавки, переставив навіщось свою смугасту сумку зі столу на те місце де тільки-но сидів, потім без подиву чи якихось інших емоцій подивився на Гаррі. Далі кинув йому :

- Підемо і собі подивимось, що там трапилось.

Не чекаючи Гаррі, він не поспіхом пішов до берега.

Ну і які висновки можна зробити з цих спогадів? Виходить Командир з Кірьяном, які знайшли Шелапета теж непричетні. І справа не в тому, що їх було двоє, а Боб розшукує одинака. Все відбулось занадто швидко, а бідний Шелапет видно вже деякий час лежав на березі. Якщо так, то чи можна виключити Командира з Кірьяном? Гаррі був схильний так і зробити.

Тобто залишається Ван-дер-Хайт, Сруль та Юлік.

Непоганий результат, але і прямі факти, тобто те, чому Гаррі був свідком закінчились.

Сруль є свідком всього, тому що весь час просидів на лавці. Хайт таскав та розставляв те, що привезли, він навряд чи є надійним свідком. Юлік теж.

Але хтось з цих трьох ніяк не свідок, а виконавець цього злочину.

Якщо підходити з позиції Боба, яку чомусь озвучив Док, то єдиний в кого з них з'явились «зайві» гроші це Ван-дер-Хайт. Він спробував за цей рік себе у бізнесі. Його діло начебто виявилось невдалим, але ж якісь гроші в нього він вклав. Звідки вони? З обривків розмов між Бобом та Хайтом, Гаррі зрозумів, що той розраховує на допомогу Боба. Яку допомогу Гаррі точно не збагнув – щось недочув, а в більшості просто не зрозумів про що йдеться. Але Ван-дер-Хайт весь час порався на кухні. Важко повірити, що встиг непомітно збігати до берега з шокером в руках. До речі, той шокер на що схожий?

Сруль на відміну від Хайта мав можливість встати з лави і тихенько підкрастись до Шелапета ззаду. Таку не складну картину Гаррі уявляв собі у всіх деталях. Ось Сруль навшпиньки нечутно підкрадається з пакісним виразом на обличчі до нещасного, тицяє в нього чимось на зразок пістолета і Шелапет падає непритомний. Сруль розвертається на 180 градусів і тою самою ходою не міняючи виразу обличчя повертається на своє місце. Дурнувата сумка на столі, Гаррі навіть посміхнувся, слугувала додатковою маскувальною ширмою. Варіант цілком можливий, але мотив... Де гроші?

У Юліка теж з грошима нічого на краще не змінилось. Але Гаррі ніяк не міг пригадати що Юлік робив після того як всім остогид зі своїми питаннями. Він наче розтанув у повітрі. Ось він дивиться по черзі на всіх, чекає що хтось відповість. Але Хайт зникає на кухні, Сруль взагалі не повернув голови. А що робив сам Гаррі? Зійшов з веранди, зробив кілька кроків і почув якийсь галас від берега. Не те, щоб щось голосне, але незвичне. Він знов піднявся, може щось побачить звідти. Але дерева затуляли геть все. Тут якраз повернувся Кірьян. Звернувся до Хайта. Гаррі напружує пам’ять, навіть заплющує очі. Юлік встиг зникнути з двору. Хайт направив Кірьяна до Юліка, а той вже був у своєму будиночку. Звідти і винесли коробку з ліками, аптечку, якщо вживати вірні терміни.

Юлік, до речі, був на той момент найбільш обізнаним у справах Шелапета. Якщо питати, хто знає що і як у Шелапета десь знаходилось, що він взяв з будиночка до берега, то саме Юлік тому безпосередній свідок. Адже Гаррі був певен, що Шелапет кинув свої речі саме до першого будиночка.

Отже, Ван-дер-Хайт кандидат на підозри щодо виникнення в нього грошей, Сруль – з точки зору зручності для нього без свідків виконати напад, а Юлік виявився найбільш обізнаний в тому, що Шелапет прихопив з собою, а що залишив у будиночку.

В принципі, і Ван-дер-Хайт і Юлік могли фізично оглушити Шелапета та забрати гроші. Очевидно, що Сруль повинен був би бути свідком того нападу. Якби Сруль був нормальною людиною, то не було б сумніву, що він виконував би на той момент роль сторожа при Шелапеті. Ніхто не зважився б на таке. Але Сруль тоді впав в транс, а в такому стані він не є нормальним свідком. І все ж таки Гаррі мав перепитати Сруля.

- Сруль! – Гаррі гукає до щільного натовпу, що схилився до чогось не видимого, що лежало на стовбурі. Він тільки зараз усвідомив, що сидить осторонь всіх. – Сруль!

Замість Сруля, якого Гаррі взагалі не бачив, До нього повільно повертається Боб.

- Що Гаррі, знов хочеш зізнатися? – Боб не повертаючи угодованого корпусу викручує шию щоб подивитись на Гаррі.

- Ні, я Сруля хочу спитати.

Сруль вже встиг рукою розштовхати своїх товаришів і виставити свою біляву голову десь на рівні заду того ж таки Боба.

- Чого тобі?

- Ти сидів тоді на лавці фізіономією до берега і повинен був бачити як Шелапет до берега сходить. Може за ним хтось йшов слідом? Невже ти нічого не пам’ятаєш? Я в таке не повірю, – Гаррі повільно водить рукою в напрямок берега та в бік де, на його думку, повинна знаходитись лавка біля столу. Але як водив ще, то зрозумів, що за кущами Сруль не так вже багато міг бачити. Хотів про це сказати, але Сруль перебиває його.

- Про бачити не може бути й мови. Я, Гарріку, зняв окуляри, а без них... Чув, що хтось проходить...

Сруль помовчав, потім піднявся на повний зріст, відсторонює Боба, тому що його туша затуляє Сруля від Гаррі.

- Шелапет дійсно проходив повз мене та ляпнув щось образливе. Я зараз і повторювати не хочу. Я йому відповів і він пошкандибав до річки.

- Що він тобі сказав? – Гаррі строго дивиться на Сруля. – Зараз важливі найменші деталі.

- Ну, з Шелапетом я бачився в готелі, як прийшов туди з Валентиною. Вже після нашої п’янки. Валентина попросила мене бути свідком. Ми піднялись до його номеру, Шелапет відкрив двері... Що казати, Валентина вигнала з номера Шелапетову секретарку, а Шелапет через хвилину вигнав мене. Я стояв в коридорі з Мариною, поки вони там лаялись.

Сруль мовчить якусь хвилину, а потім додає:

- А сказав мені Шелапет тоді «Що, Сруль, місця собі не знаходиш? Це всіх стукачів така доля». А я йому відповів : «Іди, може на вудку ще собі секретарку піймаєш». При цьому Сруль недоречно посміхнувся. Так Гаррі здалось.

- Ясно, – тільки й спромігся Гаррі і похитав головою.

Замкнене коло якесь. Але проміжний список виконавців все ж залишився.

Гаррі починає шукати свої сигарети в безлічі кишень і чітка думка в його голові остаточно згасає.

Гаррі вже затиснув знайдену сигарету губами і почав шукати по кишенях сірники. Але як шукав сигарети, то на сірники не натрапляв. В яких кишенях Гаррі не шукав сигарети? Невже починати шукати з початку?
12. Боб

- Значить, Сруль, ти організував Вальчину облаву на Шелапета, – Боб десь в глибині був радий такому розвитку сюжету – справжня мильна опера.

- Ну, очевидно. Вона мене заздалегідь попросила. Мене та Марину, мою першу дружину.

- Скажи, Сруль, а скільки разів ти одружувався? – питає Боб, адже з колії мильної опери зіскочити досить важко.

- Тричі, якщо не враховувати, що я зараз одружений на Яні, а вона моя друга дружина.

- Значить весь час ти слідкував за Шелапетом. При цьому встиг зголодніти, напитись, протверезити і доповісти Вальці, що Шелапет у Києві, поселився в готелі «Москва». Далі ти зустрічаєшся з нею біля готелю і ви всі йдете до Шелапета щоб впевнитись – він поселився в готелі разом з секретаркою Алею. Ну ось ви впевнились і що далі?

- Результат тобі відомий, Валя розлучилась з Шелапетом і, невдовзі, вийшла заміж за швейцарця.

- Валя не розлучалась з Шелапетом, олух. Вона наступного дня овдовіла.

- Я кажу про те як вона хотіла зробити, а не як вийшло насправді.

- А може вона передумала розлучатись. Дивіться... – Боб оглядає усіх наче запрошуючи до дискусії. – Валя і компанія знають що Шелапет їде до Києва з секретаркою, яка надає йому секс послуги. Доречи, це є цілковитою правдою. Хоча що з того? Особливо тобі, Сруліку.

Боб тицяє пальцем в Сруля, який на цей момент помітно знітився.

- Вона знає, що Шелапет везе гроші від Парамона. Знає, що везе ті гроші мені. Від тебе дізнається, що всі їдуть до річки...

Боб перериває сам себе і навіть піднімає вказівний палець лівої руки.

- О! Док фактично уводить другий мікроавтобус з поля зору, а, значить, потенційних свідків стає менше. Про це Сруль теж напевне знає. От тут і виникає план прибрати Шелапета. Справа в тому, що Шелапет на розлучення так не пішов би. Принаймні Вальці все не дісталось би. Скільки вона отримала за їх московську квартиру – вісімдесят тисяч доларів, кажеш? Багата наречена.

Боб вкотре обводить очами всіх слухачів. Помічає, що Командир викотив нижню губу, що в нього означало великий сумнів.

- Який стан здоров'я в Шелапета, Валя знала краще за всіх. Інфаркт йому був забезпечений. Думаю година лайки в готелі теж не додала Шелапету здоров'я. Залишається дати тобі, Сруль, шокер щоб ти тицьнув нещасного у зручний момент. Ще й гроші, що він віз, то є тобі премія. Тому ти й не поспішав селитись, як тут кажуть всі. Чекав, як Щелапет піде рибалити.

- Ну це ти, Боб, щось вже дуже фантазуєш про таке Вальчине рішення. Я її теж трошки знав. Свого часу. Вона на таке не здатна, – Командир вирішує трошки загальмувати Боба домисли.

- Люди міняються, Командир. Та маленька хвойда стала справжньою акулою. А Сруля вона просто підставила. Думаю, Сруль не винен в тому що скоїв, тому що діяв під її впливом. Ну яка нормальна людина піде, як він каже, свідком ловити Шелапета з секретаркою. Якийсь мікс наївності з дурістю, – Боб пішов на певні хитрощі, щоб підловити Сруля.

- Я нічого такого не робив. Що ти до мене причепився? Говориш про мене як про божевільного, – Сруль захищається, але в цілому залишається цілком спокійним.

Боб згадав раптом, як чіплявся до батька в дитинстві з думкою, що танкову броню треба робити не з заліза, а з подушок. А коли батько не звернув на це уваги, то продемонстрував йому експеримент на кухні – по черзі бив молотком по подушці та по газовій плиті. Якщо подушка залишилась цілком без ушкоджень, то плита геть позбулась емалевого покриття. Дід Вартан наступного тижня привіз нову.

Сруль не захищався, стояв мовчки, наче його не стосувалось це обвинувачення, що й нагадало Бобу про броню з подушок.

Раптом заговорив Док:

- Скажи Боббі. А де дівся шокер, про який весь час говорять. Знайшли його?

- Ні. Той шокер, то тільки припущення.

- Припущення, кажеш. Значить ці мітки на Шелапеті це є сліди від електричного розряду і не обов'язково від шокеру?

- Розряду, шокера – це ж одне й те саме.

- Не думаю, що шокер здатен створити відмітини, не схожі на електричний розряд іншого походження.

- До чого ти все це кажеш. Хай це буде не шокер, а щось інше, але слідчі запевнили мене, що до Шелапета приклали електроди з великою напругою.

- Може Шелапет ремонтував телевізор і включив його зі знятою задньою стінкою, або якось напруга від свічок запалення...

- В Шелапета не було машини та й телевізори він не ремонтував.

- Може він зробив собі якийсь рибальський пристрій, браконьєрський, щоб рибу глушити?

- В мене таке враження, що ти мені зуби заговорюєш. Я про Сруля висунув припущення...

Док перебиває Боба:

- Так і я про нього. Навряд чи Сруль встигнув би тицьнути Шелапета шокером, знайти гроші та документи і повернутись назад. Встигнути це зробити так, щоб ніхто не помітив його відсутність.

- От тут ти помиляєшся, – Гаррі викидає нарешті свою смердючу сигаретку – На всяк випадок Сруль поставив велику сумку на стіл, яка була ширмою між ним і тими, хто дивився. Від кухні в першу чергу. А сам сидів, трохи не лежав, так що його майже не було видно.

- Однак Шелапет його побачив.

- Це Сруль нам таке каже.

- А це Боб нам каже. Версія його мені здається вже занадто фантастичною. Ви все таки не враховуєте моральні фактори.

- Якщо Сруль записався в свідки до Вальки, то міг піти далі.

- Чи всі свідки стають вбивцями, Боб? – Док зводить брови разом і з цікавістю дивиться на Боба. – І ще одне питання. Звідки ти знаєш, що суперечка Шелапета з дружиною в готелі тривала годину?

Боб якщо заходив у тупик, то кардинально міняв обстановку.

- Однак версію про Сруля пропоную прийняти, – констатує він. – Підемо, Док, трохи прогуляємось.

- Підемо. Але в мене ще одне питання. Як планували ви з Шелапетом, секретарка повинна була їхати з ним до бази?

- Ні, у випадку як поїде група.

- Так що вона робила б два дні в готелі сама?

- Наївний ти, Док. До неї на той день в чергу стояли інші клієнти.

- Ясно, підемо прогуляємось. Десь П’єр ховається, бісова тварина.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка