Олесь Поліщук Her name was Magil and she called hself Lil



Сторінка4/12
Дата конвертації04.11.2016
Розмір2.16 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

8. Док
- Ти не допомогти? – Боб стоїть на порозі кухні склавши руки, Ван-дер-Хайт миє тарілки у великому алюмінієвому тазику.

- Треба ж пса покормити, – Док тиче пальцем у сіру звірюгу, що трусить поруч з ним.

- А де хлопці?

- Там біля води на колодах примостились.

Швейцарським ножем Док розрізає пластиковий пакет «Педігрі» та насипає повну П’єрову миску. Ставить її біля іншої з водою. Виливає решту води з неї та наливає свіжу. П’єр без поспіху підходить до свого обіду, але їсти починає з апетитом.

Док таки заглядає до кухні, бере дві пляшки води та десяток пластикових стаканів. Як повертається до берега, чує як П’єр хрумтить своїм обідом.

Назустріч Доку йде засмучений з хворобливим виглядом Юлік. За звичкою, Док робить вигляд, що не помічає його.

- О, це справжня турбота про своїх товаришів. Водичка, це те що треба. Ще якби ти сигарети у Боба взяв. Не здогадався ж? – радо вітає Дока Сруль.

- Не здогадався. Більш за те. В мене з ранку лежить у кишені пачка «Данхіла». Я про неї геть забув. Старію вже, - Док розстібує тоненьку «блискавку» на кишені сірої курточки «Рібок» і витягає темно-зелену пласку європейську пачку сигарет. - Знаєте, я сам теж візьму одну. Хоч не курю майже зовсім.

Всі дружньо хапають по сигареті. Док припалює від командирської запальнички першим.

- Знаєш, тут у нас без тебе маленький конфлікт вийшов з Юліком. Ми його врешті погнали від себе, – Командир говорить не виймаючи сигарети з рота та клацаючи запальничкою, щоб прикурив наступний.

- А, уламок імперії, – Док маше рукою. - Безнадійно.

- Він казав у тебе з Шелапетом виникла якась суперечка. Рік тому, – промовляє Командир до Дока.

- Було щось. Шелапет, земля йому пухом, був людиною дуже нудною. Тут він заладив «скажи чі-із» ... Ну раз повторив, ну два... Не можна навіть передати, чому дратував нас тоді. Та Гаррі – живий тому свідок, - Док простягає руку долонею до гори вказуючи на Гаррі. Той мовчки киває, затягуючись ароматним тютюном.

- Тут нема про що говорити, – нарешті висловлюється він.

- Щось почалось складатись, – Командир далі звітує перед Доком. - Шелапет скоріш за все був постійним поштарем між Бобом та Парамоном. Хто це такий, не знаю.

- Так Парамонов, це ж з третьої групи. Теж москвич. Що, не пам’ятаєш? Працював у КГБ. А останнім часом у нього з Бобом спільний бізнес. Ну, згадав? – якщо Сруль щось знає, його важко зупинити.

- Парамонова знаю, – непевно озивається Командир. - Ага, зрозумів... Слухай, Сруль, звісно Боб сам казав про Парамона. А ти знаєш про їх ... що вони працюють разом ще з якогось іншого джерела?

- Мені Валя про це казала, – стулює плечами Сруль. - І не один раз.

- Яка Валя? – першим реагує Кірьян.

Сруль відчуває, скоріше ніж здогадується, що щось в його відповіді не так.

- Я ж вам вже натякав, Шелапета Валентина. Вона мені розповідала, що Парамон з Бобом великі друзі і мають спільний бізнес. Партнер у них в Австрії один. Шелапет їм консультації в банку організовував.

- А що в тебе з Валентиною спільного? Вибач, якщо якісь чоловічі справи.

- Не знаю про що ти, але Валентина то подруга моєї першої жінки. А я як приходжу гуляти з дитям, то бачу її там часто. Вона мені якось і розповіла про московських друзів Боба.

- Французи кажуть шукайте жінку, але не додають при цьому, що тих жінок треба шукати через Сруля. – посміхається Док.

- На те вони й французи, – філософськи зауважує Сруль.

- До речі, ти її теж повинен пам’ятати, – звертається Кірьян до Дока.

- Я? – щиро дивується той. - Звідки можу пам'ятати, як навіть не представили нас? Так здалеку бачив, що хтось...

- Як це звідки? - в свою чергу дивується Кірьян. - Це ж твоє улюблене оповідання. Про твою залікову книжку і двох хвойд у нашій кімнаті в гуртожитку. Ти мене лякаєш. Невже забув?

- Та ні. Та сцена у мене і зараз як перед очами. Але до чого тут Валентина... Ти хочеш сказати що одна з тих і була та Ва... - дружній регіт не дає Доку договорити.

- Ну, наука, ти даєш! – Командир аж почав червоніти.

- Ну і котра ж з них була Валя? – Док хмурить брови, чим викликає новий напад сміху.

- Гола, хто ж ще! – нарешті пояснює Кірьян.

- Слухай, ти з Шелапетовою жінкою потім зустрічався, невже не пізнав її? – ще червоний Командир все допитується в Дока.

- А він, як була гола, не туди дивився. Правда ж? – не вгаває Кірьян.

Док заплющує очі. В памяті проскакують статичні чорно-білі кадри, наче фотографії. Дійсно, гола дівчина. Бліда шкіра, темне волосся нашвидкуруч стягнуте в кобилячій хвіст. Такого ж кольору волосся в низу живота. Витягнуті груди з блідими сосками, нагадують груші. Хіба це Валентина?

- Хлопці, я з дитинства погано пізнаю людей, особливо дівчат. Цілком серйозно вам кажу. То в мене така вада, – Док щиро виправдовується. - Потім, у мене й гадки не було, що це може бути та сама жінка. Та й вона мене не пізнала.

- Їм тоді було не до тебе. Вони тебе просто не помітили. – каже Кірьян, свідок цієї старої ще студентської історії.

Дійсно, ті кілька давно минулих хвилин могли б прикрасити якусь легку комедію про студентське життя. В ті далекі часи, з великими труднощами Док вибив з доцента своє «відмінно» з диференційованого заліку. Справа була у заліковій книжці. Доцент мав кудись їхати і конче було потрібно поставити залік до книжки саме зараз. Та книжка разом з іншими лежала у кімнаті гуртожитку, де жили юні Командир з Кірьяном. Док помчав туди. Восьма година вечора. На диво, він зустрів їх у коридорі перед дверима власної кімнати.

- В тебе нічого не вийде, - дружньо сказали вони Доку. - Там, в кімнаті, дві дівчини стосунки з’ясовують.

- Плювати мені на них, скажи тільки де ті книжки.

- У шафі, на полиці. – знизуючи плечима пояснили йому.

Вже що казали одна одній ті дві дівки, які не поділили двох студентів, Дока не стосувалось. Вразило його тільки те, що одна з них була цілком гола, а друга в дешевому зимовому пальті. Вони стояли одна напроти другої, лаялись та сильно жестикулювали. Така сюрреалістична сцена не могла не знайти відгуку у художній душі Дока. Але не вплинула на тодішню його поведінку. Він чемно привітався до дівок, які його дійсно не помітили, швидко знайшов свою залікову книжку і вийшов у коридор, де його зустріли нещасні залицяльники, тепер з ніяковими посмішками. – Ну як там?

Запевнивши, що все йде нормально, Док побіг до свого улюбленого доцента. Так значить от де Шелапет знайшов свою дружину.

Поки товариші теревенили про щось, натхнені кумедним випадком більш як двадцятирічної давнини, Док витяг тоненького блокнотика і кулькову ручку, та заходився креслити таблицю. Цього разу він не всівся, а вмостився стоячи трохи віддалившись від інших, які чи не через кожні тридцять секунд заходились сміхом.

Але Док не втрачав контакту з ними. В зосередженій на таблиці голові, промайнула оцінка того реготу: «Чи схожий такий настрій на поминальний? Мабуть так. За рік люди звикають до всього. І все ж таки така черствість сприйняття чимось таки обумовлена».

Ситуація для Дока стала значно конкретнішою – в його голові вже склався план дій як відновити події, яким він не був свідком та знайти того чи тих, хто обікрав чи Шелапета чи Боба, швидше останнього, тому що Шелапету вже нічого не було потрібно.

«Хтось скористався обставинами», - крутилась думка. Одна залишалась проблема – той «користувач» обізнаний з усіма деталями пригод Шелапета, чи просто гроші сліпо впали йому в руки?

Нарешті цілеспрямований Док вирішує, що все готове і звертається до Командира, який ніяково посміхається спогадам про бурхливі студентські пригоди. Ті пригоди зводились до трьох основних обставин: іспити, випивка та дівки. Іноді це збігалось, але тільки іноді. В часи їх навчання в інституті «особи жіночої статі» туди не приймались. Ситуація давно змінилась, так що це вже історія. Ще були карти, Док якось не виділив їх одразу. Дійсно, карти більш поєднували його з групою ніж дівчата.

Командир все ще ніяково посміхається розповіді Кірьяна, як до нього у ліжко потрапила незнайома дівчина, а він цього навіть не помітив. Сруль вже не може триматись рівно на ногах і згинається від сміху. З такою посмішкою Командир і втуплюється у сторінку блокноту, що Док підніс до його очей. Звісно він зненацька нічого не розуміє.

- Дивіться, пане Командир, – Док хоч і жартівливою, але повагою пробує компенсувати оте невчасне тикання блокнотом. - Це такий приблизний розклад подій.

Док вказує тоненькою ручкою «Паркер» на щось середнє між таблицею та графіком із замальованими клітинками. Док називав це про себе діаграмою Ганта.

- Дивись, Шелапет приїхав до Києва десь близько четвертої дня. Так зараз почали приходити поїзди з Москви. Це, звісно, припущення. Конкретно, якби було справжнє слідство, можна було б дізнатись у співробітників банку, які зустрічали Шелапета на вокзалі. Але для загальної реконструкції подій, гадаю, в цьому нема потреби.

- Ти певен того, що його зустрічали? – питає Кірьян, може трохи роздратований тим, що не дали йому до кінця розповісти як у Командира допитувався хто з ним в ліжку, а той відповідав з похмілля, що хай відчепиться від нього, адже геть один він.

- Ну, тут і припущень не треба. Шелапет, тільки цим і вихвалявся, що його тут на руках носять. Гаррі свідок, не мені одному казав, як у Боба збирались тоді. Настрій у Шелапета був, здається, піднесений, з колоніальним присмаком. Щось на зразок місії білої людини.

- Може за це його хтось шокером і тарахнув, – знов ніяково посміхається Командир, тому що того настрою ніяк не міг позбутись.

- Формально такий мотив цілком можна включити як альтернативу Бобовим грошам, – вставляє Док. - Але як жарт, таке припущення проживе довше.

Док піднімає ручку вгору, просячи таким чином уваги всіх. Темний метал ручки відбиває бузковим кольором.

- Взагалі, я тут подумав ось про що. Це щодо грошей. Шелапет, очевидно, сам був зацікавлений у тому, щоб зустрітись саме з Бобом. Гадаю він тут таки отримував певні комісійні за свою роботу. Тому всякі спекуляції про передачу пакета співробітникам фірми, чи навіть Пармезану, серйозно сприймати не можна.

Док за звичкою обводить очима всіх. Ще як говорив, за частим шмиганням здогадується, що до компанії приєднався і Ван-дер-Хайт. Він стоїть трохи ближче до берега, обпершись спиною до дерева.

- Хто такий Пармезан? - риторично питає Док. - Завгосп. Завідуючий господарством. Ось він воду передав мені, ми її п’ємо зараз. Хай він у Боба довірена особа, але Щелапет з ним переговори вести не став би. Уявіть на хвилинку, що Шелапет хотів щось обговорити, ну хоч би сума комісійних його не влаштовувала. Тоді який такий Пармезан, це тільки з Бобом. Так що ще не відомо, Боб чи Шелапет був ініціатором їх безпосередньої зустрічі.

- Слухай, з тебе всякі версії так і сиплються, – у Гаррі блищать очі. - Виходить Боб міг бути з Шелапетом у конфліктних стосунках.

- Ну, Гаррі, це ти сказав. Але ж відомо, хто співпрацює, той не гарантований від конфліктів. Припустимо, що Шелапет не задоволений діловими стосунками з Бобом. Або якісь раптом відкрились інші причини. Він багато знав, і нашкодити міг не мало. Якщо вони просунулись до певних відносин, тут все може бути.

- Не може! – Боб, що вже хвилину слухав Дока, робить крок йому назустріч.

Док сприймає це заперечення, та й саму появу Боба цілком спокійно.

- Як версія, твої конфліктні стосунки з Шелапетом, цілком має право на існування.

- Скажи, навіщо я збирав вас тут, витрачав ще гроші та сили, коли все зводиться до наших з Шелапетом стосунків. Це ти, Мегре, не туди заїхав, – Боб, грає втомленого та не оціненого відповідно одинака.

- Боб, якщо виходити з таких примітивних положень, то взагалі виникає повне безглуздя. Просто повторюсь. Припустимо, що з Шелапетом не трапився приступ, так би мовити, з природних причин, а хтось допоміг йому шокером. Зробимо ще одне спрощення. Шокер, то не цеглина і не кухонний ніж, які, як кажуть, є знаряддям під рукою. Той шокер треба дістати, тому що в магазині він не продається. А якби й продавався, то дістати його, все рівно то є якесь діяння. Так от наскільки знайти шокер є важкою задачею ми вважати не будемо.

Припустимо хтось прикладається шокером до Шелапета. У школі займався радіотехнікою, і в телевізорах тієї доби використовувались трансформатори на п'ятнадцять кіловольт. Сам я не потрапляв під ту напругу, але за багатьма чутками, такий удар є болісним, але не смертельним. У шокері, чув, напруга вища і призначений він для гарантованого виключення свідомості в людини. Принаймні цілеспрямовано діяти така людина деякий час не зможе. Але якщо це і зброя, то не смертельна, така ж як і гумові кулі. Однак існують поодинокі випадки невдалого застосування як куль так і високої напруги. Припустимо, що з Шелапетом вийшло саме це.

Виникає питання: Якщо це збіг обставин, то Шелапета просто хотіли на якийсь час знешкодити. Якщо точно знали про його хворобу та пов’язаний з нею ефект від застосування високої напруги, то дійсно хотіли вбити. Так от повторюю, виникає питання навіщо?

Після паузи Док продовжує :

- Навіщо треба щоб рибалка Шелапет знепритомнів, чи помер?

Док вказує пальцем на Боба.

- Боб зібрав нас тут, я так принаймні зрозумів, щоб з’ясувати, чи не скористався хтось шокером, щоб заволодіти грошима, які Шелапет так драматично не передав Бобові. Очевидно, що Боб ці гроші не отримав, але мова їде не тільки про їх повернення, а й про моральний бік цієї справи.

- Нарешті я почув те, що хотів. – Боб виглядає трохи розчулено. - Подібна думка занозою сиділа в мене у голові трохи не рік. По тому як ніде не змогли знайти грошей, та й про документи не забувайте. А, потім, ті позначки від шокера, вони наче вказують, що щось таки трапилось.

- Почекай, Боб, – Док знов піднімає ручку, і далі звертаючись до всіх. - Погодьтесь, ми знаходимось в області гіпотез. Якщо метою зловмисника є гроші, то навіщо йому взагалі чіпати Шелапета? Ось приблизний розклад вечора в п’ятницю. Шелапет приніс гроші, тебе, Боб, не застав. Якщо хтось знав би, що в Шелапета в сумці, чи десь ще, лежать гроші, то їх напевне той хтось міг би витягти, завдяки своїй спритності і розхлябаності Шелапета. Певен, що передача грошей була рутинною справою і він, як кажуть, розслабився. Але ж цього не сталося. Інакше

Шелапет вже як йшов з офісу Боба підняв би галас.

Назавтра, хтось з набагато більшим ризиком чи глушить, чи, що мало вірогідно на мій погляд, вбиває Шелапета щоб загребти гроші. Значить про існування грошей він дізнався під час або після вечірки. Як і від кого?

Добре, їдемо далі. Ось цей зловмисник схопив гроші і що тепер?.

Док знов почав відгинати пальці.

- Зловмисник втік з грошима. Зовсім дурне припущення. Не дивно, що ніхто так не зробив.

Зловмисник приховує десь гроші, чекаючи на перевірку. Тому що Шелапет прийде до тями і підніме галас. Або нахабно тримає їх при собі, певний, що удар шокером виявився смертельним. Тоді далі, використовуючи паніку, спокійно везе їх геть звідси.

Дивіться як ми пристосовуємо можливий перебіг подій до положень гіпотези про шокер. Все що сказав про дії зловмисника з шокером має сенс, якщо Шелапет взагалі не розставався з грошима, тобто потяг їх до берега на рибалку. А зловмисник знав, чи дізнався про це.

Інакше замість померлого, бачили б розгубленого Шелапета в якого вкрали з під ліжка чужі гроші. Можливо це теж призвело до фатального серцевого нападу, але це вже інша гіпотеза.

Док крутить головою з боку на бік, що у всіх відомих народів, крім болгар, означає негативний результат.

- Можна, хіба що зробити попередній висновок, якщо крадіжка грошей була мотивом всієї пригоди:

Перше. Хтось наперед знав про те, що Шелапет привіз гроші і про їх суму достатню для ризику.

Друге. Він знав, що Шелапет не розставався з грошима і потяг їх з собою до бази відпочинку і, далі, до берега разом з крючками, вудками та іншим причандаллям.

Третє. Те, що був використаний шокер, вказує на певну готовність до дій, тобто про їх спланований, а не спонтанний характер.

Четверте. Ця людина повинна була заскочити Шелапета зненацька. Тобто щоб як він прийшов би до тями, не зміг вказати на нападника. Інакше ставка робилась би на навмисне вбивство. А таке маловірогідне.

- Ти казав про інші мотиви. – Командир не виходив з ролі головуючого.

- Звісно, крім грошей можна назвати якісь інші людські взаємини. Вже згадував взаємини Боб – Шелапет. Можна припустити шантаж з боку Шелапета. Боб ініціює серцевий напад у Шелапета, використовуючи шокер. Чиїми руками? Нагадаю, Боба не було. У цьому випадку, навіщо Бобу ініціювати якесь розслідування, завдяки якому ми тут зараз сидимо? Можна, звісно, припустити, що Боб насправді гроші отримав. А зараз затіяв комедію, щоб приписати комусь крадіжку цих грошей. Таким чином, були вони обертовими коштами, а стали персональним надбанням Боба. Іншими словами, знайти цапа відбувайла щоб прикрити втрату грошей.

Може Шелапет дійсно перебіг комусь дорогу. Може це пов’язано з його відношенням з дружиною. Не виключаю, що ці стосунки були на межі розлучення.

Дурна справа..

Але мені здається, що все ж таки це є збігом обставин. Я маю на увазі загублені, саме загублені, а не вкрадені гроші та документи, смерть від інфаркту та слід від електричного розряду. До речі у якому місці знайдено ті сліди. Ти знаєш щось про це?

Боб на диво довго не відповідає.

- Ти таки людина з фантазією, Док. Не дай боже тобі в гестапо працювати, чи НКВД... Фахівці знайшли мітки від шокера на лівій руці, ззаду трохи вище ліктя. - Боб показує на собі, піднявши складену ліву руку вище голови. А Док відмахується від Боба:

- Хімлера та Берію давно стратили.

- Тобто, цілком можливо, що хтось міг прикластись ззаду. Те, що Док казав. Щоб не бачив хто це заподіяв, – робить висновок Командир.

- А чому ти Валю згадав, та розлучення? – питає раптом Сруль в Дока.

- Ну, це чиста абстракція. Просто зв’язок між Шелапетом та його дружиною напевне існує. Значить тут можливий конфлікт. Я не володію якоюсь конкретною інформацією. Мене спитали – я відповів. Якісь конфліктні відношення могли виникнути спонтанно з ким завгодно. Вистачило Шелапету розуму дражнитись за день до смерті про неповноцінність України. Може він з кимсь сперечався про кількість риби у річці, чи ще про щось.

- То дійсно здогадки, але Валя дійсно хотіла розлучитись з Шелапетом. Та повернутись до Києва. Ось чому і питаю, чи чув ти про таке, – Сруль із значенням качає головою.

- Ні, звідки ж. Взагалі мав дуже мало справ з Шелапетом. А ти, Сруль, бачу, досить добре обізнаний у його справах.

- Не Шелапета, а Валентини. Вона досить багато часу проводила у Києві. В неї тут батьки. Як перейшов Шелапет з «Аерофлоту» до банку, в неї з ним були постійні конфлікти. Так що планувала вона розлучитись, можливо до Києва переїхати. Тут у неї дружок був. Моя перша якось мене вмовила залишити для неї ключі від моєї квартири. А я тоді їхав на десять днів у відрядження. Але це було ще у вісімдесят восьмому.

- Я тут не бачу безпосереднього зв’язку. Але, повторюсь, все може бути.

- От ти виходиш з того, що ніхто не знав про перевезення грошей. А Валя розповідала, що Шелапет для Боба гроші возить разом зі своєю секретаркою. Так що вона про це точно знала.

- Виходить і ти знав.

- Тільки в принципі. Конкретно мені ніхто про таке не повідомляв. Чесно кажучи, не здогадувався навіть що то за перевози такі. Моє діло маленьке.

- Ну добре, а ти в свою чергу чи не розповідав комусь? – питає Боб.

- Ні, навіщо це мені. Кажу ж не звертав на те перевезення уваги. Валя дорікала Шелапету не тим що гроші возить до Києва, а тим що секретарку...

- От ти напився тоді, може ляпнув щось типу «Знов Шелапет ти гроші привіз, а з друзями не ділися». Я тебе знаю, – Боб чіпляється до Сруля.

- Якщо ти дійсно мене знаєш, то знаєш і те, що п’яним я довго не буваю. – Сруль розводить руками, розчаровуючи Боба своєю відповіддю.

Док розуміє, що відтепер імпровізоване розслідування піде шляхом Срулевих чуток. Йому це здається не цікавим і малопродуктивним. Він підходить до Командира, бере одну з останніх сигарет «Данхіл». Просить у Командира запальничку і починає тихенько заповнювати свою таблицю, іноді запитуючи в Командира про що розповідав Юлік.

До місця, де над стовбуром поваленого дерева схилився Док тихенько підходить його вірний П’єр. Він переминається з лапи на лапу якусь хвилину, а потім піднімається на задніх лапах, поставивши передні на стовбур. Так він міг бачити що Док робить. П’єр досить довго дивиться у блокнотик, як би це робила маленька дитина. Док терпляче чекає, коли собаці набридне дивитись на незрозумілу сторінку і він подивиться Доку у вічі. А тоді каже:

- Ось, П’єр, як все складається.

Задоволений повагою до нього, пес стає на чотири лапи та, повагавшись, іде до стоянки машин. Мабуть скучив за «Ровером». Док дивиться йому в слід і між тим думає, наскільки малоймовірним є те, що Шелапета так ніхто і не помітив до того моменту, як впав він на березі.

«Треба обов’язково визначити того, хто мав шанс витягти гроші з сумки». Ще Док подумав, що доля самої сумки є ключем до рішення.

«Просто казка Андерсена якась».


9. Сруль

Це шановане всіма єврейське ім’я стало його назвиськом ще в інституті. Придумав і впровадив це, звісно ж Док. Як і назвисько Боб чи Гаррі. Той Док взагалі великий майстер все вигадувати. Одного з своєї групи взагалі прозвав Безголовим тільки тому, що на початку першого курсу той протягом години разів вісім повторив як він прийде до дому та дочитає книжку «Вершник без голови». Таким чином, Док нагороджував своїх товаришів не тільки закордонними іменами.

Сруль ніколи не ображався, що таким способом перекрутили його цілком типове українське прізвище. І справа не в філософічності Сруля, а в бажанні хоч яким чином бути на виду, займати якесь значуще місце у групі. Тобто, як вже Док придумав назвисько, значить думав про мене, а це вже багато значить. Звідси його занадто голосні розмови та сміх. Взагалі якась екзальтована поведінка.

Між тим його спроби самоствердження були зайвими. Принаймні із стороннього погляду. В інститут він прийшов високим хлопцем з солом’яного кольору волоссям та виразними сірими очима. Вії мав, як це не рідко буває, на заздрість всім дівчатам. Взагалі в ті роки було в його обличчі щось лялькове.

Але і зовнішність була не головним. Сруль мав, і має зараз, чималі здібності, але найбільш вражала його фантастична пам’ять.

Здається голова в Сруля здатна вмістити всі факти з оточуючого життя. Наприклад, номери телефонів та адреси, старі та теперішні, з датами всіх змін. Його голова зберігала досьє на всіх знайомих, звичайно ж з датами народження та інших ключових (і не дуже) подій життя.

Всі ці відомості Сруль у будь який час міг видати своєму співрозмовнику. Скидається на те, що Сруль не дуже пишався такою своєю якістю – вважав, що і інші мають саме таку ж пам’ять. Міг ще студентом, наприклад, сказати тому ж Доку, посміхаючись загадково мов Джоконда :

- Сьогодні шістнадцяте квітня.

- Ну і що з того? – питав Док на те.

- Ну, два роки тому ми ходили у кіно, дивились чеський фільм «Кінець агента». Пам’ятаєш ми втекли з лекції з ТАРу?

Бідний Док, який не міг поскаржитись на пам’ять, дійсно пам’ятав, що дивився той фільм, пам’ятав де та з ким. Але протиприродно пам’ятати точну дату та розклад лекцій на той день. Не міг би пригадати, чи взагалі пропускав лекції з ТАРу, тобто теорії автоматичного регулювання. А Сруль міг сказати, що протягом року, як їм читали ТАР він пропустив чотири лекції. Це було такого та такого числа, а причини були такі ось.

Не можна сказати, що цю якість не цінили товариші по групі. Але те як Сруль користувався цим Божим даром викликало у друзів у більшості негативні відчуття - від здивування до роздратування.

Однак, у Сруля ніколи не було проблем із іспитами. Достатньо було прочитати конспект за кілька годин до початку. Одного разу він таким чином разом з Доком готувався до іспиту з теоретичної механіки. Той відверто не хотів вчити цей не потрібний йому предмет і, врешті, опинився в типовому для Сруля положенні – прийшов складати іспит нічого не знаючи. У коридорі перед аудиторією він зустрів Сруля, який тільки роздобув чудовий конспект. Справа була за малим, цей конспект треба було за пару годин встигнути прочитати і з першого ж разу запам’ятати. І Док і Сруль – читали конспект вони разом – однаково добре справились з цим завданням. Різниця була в тому, що для Дока то була екстремальна подія, про яку пам’ятає все життя. Не рідко у спогадах смакуючи те відчуття супермена, який читає і миттєво розбирається у матеріалі. А Сруль навпаки, не бачив в цьому нічого цікавого. Ну склав черговий іспит на «добре». Мабуть дадуть стипендію. В квітні купить на барахолці плаща «Болонью» – свою давню мрію.

Ще Сруль мав дуже специфічні відносини з жінками. Якось так виходило в нього, що в тих стосунках не було ніякої напруги. У товаристві жінок Сруль мінявся. Він не ліз з себе, щоб довести свою значущість, а поводився мило та спокійно. Дівчата та молоді жіночки не сприймали Сруля як такого собі кавалера і, врешті, поводили себе з ним як з подругою. Аж до того, що Сруль за звичаєм знав всі їх визначні дати від днів народження та втрати невинності до менструальних циклів. А зважаючи на його пам’ять, він дуже високо був оцінений жінками, які бачили в ньому високого класу пліткаря. При цьому Сруль не був меркантильним і радий був безкорисно поділитись своєю інформацією. Часто дівчата використовували Сруля щоб дізнатись щось про його одногрупників, до яких їх ставлення було зовсім іншим.

«Чи Боб часом не з євреїв? Ні, а дуже схожий.»

«Чи правда, що у Командира багата бабуся живе у Канаді? Не дарма бачу, одягається він у все таке незвичне.»

«А Кірьян дійсно закоханий досі у свою шкільну подругу? Важко уявити.»

«А що це за пихатий хлопець ходить іноді з тобою? Дивиться на всіх як на комах якихось. Треба ж таке нещастя, як симпатичний хлопець так завжди якийсь зарозумілий.»

Сруль неодноразово одружувався, підпадаючи під вплив чергової дівчини. Спитайте його і він дасть вам вичерпну з того інформацію. Взагалі за амурними пригодами Сруль міг би дати фору всім ловеласам. Наскільки легко він входив в довіру до жінок, настільки природним їм здавались і статеві стосунки з ним. Сруль практично ніколи не був ініціатором цих фізичних відносин. Все виходило якось само собою. Він злягався в тому числі з чиїмись нареченими та заміжніми жінками, які, всі до одної, не вважали це якимсь гріхом. Адже то був Сруль, а це не враховується. Очевидно і Сруль не вважав це чоловічою перемогою, а тільки засобом підтримати добрі стосунки з жінками. А ті, і це Сруль добре засвоїв, часто більш впливові ніж чоловіки.

Один з не багатьох, хто грамотно і ефективно використовував Сруля був Док. Було це на перших курсах інституту, Док був киянином, а джерелом інформації часто був гуртожиток, де проживала більшість групи. Доку потрібен був агент, який завжди був обізнаний в поточній ситуації. Кращої кандидатури ніж Сруль і придумати було б важко. Але згодом, Док цілком засвоївся і як тільки він це зрозумів, особливі відносини з Срулем припинились.

Командир, людина розумна, чомусь саме Дока чи Гаррі вважав живими комп'ютерами. Насправді таким був саме Сруль, який уособлював якусь досконалу базу даних. Наче як кара за дар пам’яті, Сруль був фактично позбавлений всякої ініціативи, або синтетичного мислення. Поганенько було в нього і з аналітикою, не кажучи вже про евристичні його якості. Тільки факти.

Якщо у студента Сруля спитали б які дівчата йому подобаються, він відповів би що ті, які носять білі ажурні панчохи. Тому що він чув від дівчат, що ті панчохи зараз у моді і всі ті дівки про такі мріють, а ті що мають, то носять не знімаючи.

Спитайте про таке у Боба і він намалював би вам стрункі ноги та круглу попу, не пошкодувавши на це останнє паперової площі.

Як і у переважної більшості людей, сутність Сруля з роками не змінилась. Зовні він погладшав, постійно носив окуляри і вже не здавався лялькою. Він так і не здобув авторитета у чоловіків, хоча був вправним спеціалістом з комп’ютерного обладнання. Все так само він був своїм у жінок, тепер серед своїх кількох екс-дружин, їх розлучених та одружених подруг. З усіма він підтримував добрі стосунки і був корисний наскільки це було можливо.

Тому нічого дивного не було у тому, що Валентина – дружина Шелапета – свого часу звернулась саме до Сруля з питанням, чи не відомо йому щось про пригоди її чоловіка у Києві, куди той підозріло часто їздить у відрядження. Та ще й тягне іноді туди свою секретарку. Валентина не з тих жінок, яка промовчала б та страждала від невірного чоловіка. Як тільки підозра визріла в її голові, вона одразу перейшла до наступу на Шелапета. Той виправдовувався, бідолаха, що секретарка потрібна йому для роботи і ще вона хоче побачити Київ, тому що любить всяку старовину.

«Що може дивитись у Києві ця шльондра?», – риторично запитувала Валя в Сруля. - «Ясно що везе її сюди, подалі від мене та наших московських знайомих. Старовину вона любить. Дівці двадцять років, одна старовина для неї то мій дурний чоловік».

Сруль кивав головою, повністю з Валею погоджуючись. Знайомі вони були вже чи не двадцять років і невеличка помилка вийшла в базі даних Сруля, як він представив її подругою своєї дружини. Знайомі були з часів як він вчився на комп’ютерника, а вона на скрипальку.

Сруль був їй тоді як радник з ким зустрічатись з його одногрупників. Її фаворитом тоді був Командир, але врешті вийшла заміж за москвича Шелапета. Радником Сруль був не тільки з метромоніальних питань. Обоє, але кожен по своєму, пам’ятали як студентка музичного училища Валентина за допомогою Сруля засвоювала техніку орального сексу. Перепитувала того майже кожні двадцять секунд «А так тобі приємно?»

Сруль допоміг Валі з’ясувати, що Шелапет часто їздить до Києва, щоб виключно зустрітись з Бобом, оминаючи філію свого банку. Ця новина приголомшила Валю. Якщо Командир чи Кірьян були щось на зразок офіційних залицяльників часів навчання, з якими по черзі спала, то про Боба, і як одного вечора вона пішла по руках в його компанії, краще було б не згадувати. Хіба що про те, як вона не знайшла на ранок нічого із своєї білизни і їй подарували триста совєтських рублів – великі гроші на той час.

І от її товстий та нудний чоловік знов плутається з Бобом. Тим збоченцем. Про який бізнес згадує Сруль? Валя швидко переконала того, що Шелапет навіщає Київ виключно заради оргій. Тільки що проголошена незалежність України стала додатковим доказом, що нема йому що в Києві робити.

Скоріш Валя, ніж Сруль, виробила план як прослідкувати за Шелапетом у Києві. По перше не треба зважати на те їде Шелапет з секретаркою чи без неї. У колах до яких належить Боб, та секретарка є не більше ніж внеском до чергової оргії. Як тільки Шелапет поїде, Валя зателефонує Срулю чи Марині – першій дружині Сруля. Вона була низькоросла та помітно кривонога. Після тридцяти в неї виросли вуса. А одружився з нею Сруль ще студентом, тому що носила тоді білі ажурні панчохи. Так от, зателефонує та попередить. Шелапет завжди зупиняється в готелі «Москва», що домінує над Хрещатиком. Туди підійде Сруль, або Марина і вони прослідкують чи зустрівся Шелапет з Бобом.

Сруль скорегував план Валентини, що було для нього зовсім не типовим. Валентина з її вільним фахом цілком забувала про відмінність буденних днів від вихідних. Сруль дізнався, що після святкування ювілею групи на березі Дніпра, Боб та Шелапет як тільки дозволяла погода, їздили до цього місця на рибалку. Туди вони їздили з жінками, в тому числі і з Шелапетовою секретаркою. Наче подруга однієї з Срулевих дружин була раз на цій рибалці. Їй сподобались нудиська вдача в тій компанії та її невтомний партнер, з яким познайомилась того ж дня.

Пригадувала вона і тоненьку, «зовсім без грудей», дівчину. З її наголосу на «а», зрозуміло, що вона з Москви. Опікувався нею більше Боб. Принаймні так Валя з Срулем зрозуміли з опису оповідачки. Згадувала вона і товстого сивого москвича, який дійсно ловив рибу. Робив це поза територією, десь за парканом. Він єдиний носив цілий день плавки, а з риби, наче, майже нічого не впіймав.

Сруль вмовив Валентину вважати тільки на ті відрядження Шелапета, які припадали на вихідні і які він проводив на рибалці.

І ось рік тому Валентина зателефонувала Срулю, що її Шелапет терміново збирається до Києва. І везе ту шльондру з собою. Казала, що терпець її увірвався. Їде до батьків зараз же, а Сруля просить дізнатись про подробиці тієї «рибалки». Як на біду, Сруля запровадили на день у відрядження. Коли ж він зателефонував до Боба у офіс, то йому дуже зраділи і запросили на вихідні до бази відпочинку. Просили допомогти з підготовкою.

Так у п’ятницю він потрапив у команду по закупам. За кермом свого старенького «Москвича» був Пармезан – вірний помічник Боба. Він оплачував всі покупки. Ван-дер-Хайт в основному вибирав що та скільки купити. Сруль, мабуть, був доданий щоб заважати двом іншим. Він безперервно нив, що тільки з вокзалу, нічого не їв цілий день, бо вінницькі жлоби навіть не здогадались пригостити його хоч обідом. Врешті його ниття дало ефект – Пармезан купив йому батончик «Марс», потім дуже дорогі два сандвіча з шинкою і на останок плитку білого шоколаду «Світоч» та літрову пляшку «Кока-коли». Останню Сруль любив дуже сильно на тій підставі, що Док завжди схвально відгукувався про цей напій.

Так вони і заявились до офісу – Хайт та Пармезан обвішані коробками та пластиковими пакетами, а Сруль з недопитою вкритою росою пляшкою.

Ніяк не можна сказати, що Сруль почав пити коньяк в офісі Боба цілком голодним. Але це не завадило йому дуже швидко сп’яніти. В такому вигляді його і застав Боб, який відчував себе римським імператором часів занепаду – тут митниця ріже без ножа, він не може зустрітись з Шелапетом, заради якого все це придумав, та ще стихійна оргія в його офісі. І Сруль був уособленням всього цього занепаду. Але за поточними справами Боб забув про унікальну здатність Срулевого організму швидко виходити із стану сп’яніння. Через кілька годин Сруль був вже цілком тверезим. Настільки, що він добре засвоїв Хайтову об’яву як їхати до бази відпочинку наступного дня. На всяк випадок він теж покричав та посвистів, щоб не відставати від інших.

Сруль добре чув, як Шелапет з Юліком домовлялись іти по домівках. Як тільки двері за ними зачинились, Сруль знайшов телефон у тихому куточку офісу Боба і зателефонував батькам Валентини. Та була вдома і Сруль доповів про всі події та переміщення Шелапета.

З почуттям виконаного обов’язку Сруль приєднався до своїх товаришів за столом, які теж збирались розходитись. Док умовляв Хайта підкинути його до аеропорту Бориспіль. Підігрітий коньяком та сентиментальними спогадами, Хайт погодився.

Важко зрозуміти, чи це була гра з боку Сруля, чи дійсно він хотів за всяку ціну бути як всі, але в стані протверезіння він розігрував як міг з себе ще п’яного. Тому він поплескав тоді Дока по плечу та заходився питати його про його візити до Польщі. Док відповідав дуже прискіпливо. Про те, що Польща дуже швидко виходить з кризи. Що там уміють керувати. А чи не бачив у дев’яностому році як селяни торгували яблуками на Маршалковській, розстеливши газету просто на тротуарі. А тепер по об’єму інвестицій Польща перша у східній Європі. Обігнала і Чехію і Угорщину.

- А ти, Сруль, бачу цікавишся особистим життям Шелапета? – раптом спитав його Док.

- Ні. Чи вірніше, не зовсім, – Сруль відкинув тоді прикидатись п’яним. - Валя, його дружина просила повідомити її. Ти її не знаєш. Так що чекає на Шелапета в готелі великий скандал. Як кажуть жінки, любовний трикутник – Шелапет, секретарка та Валентина.

Док з розумінням та певною нудьгою помотав головою.

- Мені б такі проблеми. О, вже восьма година. Наче не пізно, а треба йти. Оскільки їду з вами до Борисполя, то до завтра. Всього тобі найкращого.

Цікавило сьогодні Сруля, чому Док не згадав ту їхню розмову та те, що сталось потім. Очевидно, що за драматичних обставин, що склались, з’явились деякі речі, про які краще помовчати. Але про що саме? Тут Сруль за звичкою покладатися на інших, розраховував на Дока.

Трохи незграбно він почав провокувати його - що тобі відомо про Валентину та її стосунки з Шелапетом? Чи знав про можливість розлучення?

- Ні, звідки ж. Взагалі мав дуже мало справ з Шелапетом. А ти, Сруль, бачу, досить добре обізнаний у його справах.

Сруля вразило, що Док трохи не один в один повторив річної давнини своє питання про його обізнаність в справах Шелапета. І тут Сруля понесло розповідати про гроші, замість того, щоб викрити обізнаність Дока в стосунках Шелапета з його жінкою. Але ті знання не давали будь якого позитивного ефекту, а теза «Валя знала про гроші» тягла на сенсацію. Тому Сруль видає досить довгу тираду:

- От ти виходиш з того, що ніхто не знав про перевезення грошей. А Валя розповідала, що Шелапет для Боба гроші возить разом зі своєю секретаркою. Так що вона про це точно знала.

Док робить висновок, який дуже тішить Сруля :

- Виходить і ти знав.

Тепер Сруль визнаний одним з найбільш поінформованих у цій справі. Можна все заперечувати, чи робити якісь спекуляції. До речі, час нагадати Бобу про уміння пити та фактично не п’яніти:

- Якщо ти дійсно мене знаєш, то знаєш і те, що п’яним я довго не буваю.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка