Олесь Поліщук Her name was Magil and she called hself Lil



Сторінка12/12
Дата конвертації04.11.2016
Розмір2.16 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

37. Док
У гаражі, що розмістився у підвалі підтримується ідеальний порядок. Може тому, що є він просторий і вмістив би ще два таких «Ровера».

Док повільно обходить машину придивляючись, чи часом не пошкоджена десь. Але робить це не дуже уважно – болить голова і він ще не склав собі звіт про події сьогоднішнього дня.

Ситуація з викраденими грошима патова – Док дуже аргументовано здогадується про Хайта, підозрює Юліка в замовчуванні, але на може визначити наскільки сам засвітився, як нейтралізував Шелапета.

Аж ось П’єр виводить ситуацію з патового положення. Як тільки Док взяв знайдену псом сумку до рук, стало зрозуміло, що хтось підкинув її туди. І зробив це дуже незграбно – як Док витягав рік тому папери з цієї сумки, в ній не було фотоапарату «Нікон».

І знов Док залишається розгублений. Що це – дурість чи провокація. Тому він робить вигляд, що нічого не помітив і дає змогу Бобу насолодитись щастям повернутих грошей. Сам Док не виключав того, що можливо веде заочну війну з Хайтом. Тоді повернення сумки з грошима це є відповідь на його розслідування. Його розслідування, чи Боба розслідування?

Тепер Юлік та команда Хайта. Док не оцінив їх страх та недовіру одного до одного. Юліка прибрали брутально, розраховуючи на кримінальний статус Рябого. Тобто за довгий час співпраці Хайт та Рябий добре порозумілись. До того ж гроші. Десь Хайт їх скоріш за все позичив. Можливо на короткий термін і гроші треба повернути. Прямий напад Рябого міг би допомогти вирішити цю проблему. Наприклад, Рябий як трофей отримує авто, віддає гроші Хайту, після чого Хайт легалізує Рябого, тобто організує для нього документи. Цілком вірогідна угода.

Док здогадався про такий розклад, як зрозумів, що це не самогубство, а Юліка повісили. Це міг зробити тільки Рябий. Значить він дезавуйований і наступним кроком буде насилля з його боку. Єдине що могло допомогти самому Доку та й іншим – підготуватись до дій Рябого. Як результат Док вбиває людину. Хай злочинця, але Док дивувався сам собі як спокійно і буденно він це зробив. Люди взагалі не знають на що здатні, а на що ні.

Висновок невтішний: справа Шелапета не закінчена. Хайт фактично вислизнув. Положення його, можливо, критичне. Хоча б в зв’язку з боргом. Так складається, що для власної безпеки треба продумати ще якісь превентивні дії.

Розкрились двері ліфту. З нього виходить жінка. В одній руці вона несе таблетку, можливо того ж «Тайленолу», в інший склянку, в якій води на один ковток.

- На, - каже лаконічна руда красуня та простягає до Дока руку з таблеткою.

- Угу, - Док запиває таблетку, - на воді економиш?

Док тільки зараз відчув сильну спрагу.

- Точно, - каже жінка і цілує у сиву скроню щастя свого життя.

- П’єр вже спить, - шепоче вона йому на вухо такі інтимні відомості.


38. Боб
Боб відкидається на спинку старенького, але широкого та зручного ліжка. Ні, він не любить всі ці сексуальні терміни як от «оргазм» чи «мастурбація» або навіть «мінет». Ну проводить дівчина під час сексу кілька разів руками по своїх грудях, так що? Може вказувати на те пальцем та каркати: «ось, мастурбація»? Життя складніше за всі ці ханжеські дефініції, тому сприймати таке явище як секс треба простіше.

Але кудрява голова Мітьки не поспіхом качається під Бобовим животом тому що займається саме мінетом, а вільна рука заглибилась у власний пах і в той самий ритм гладить власні статеві органи.

Останніми роками (роками!) Боб не відчував справжнього задоволення від сексу. І все тому, що спомини з молодості повністю перекреслювали нові враження. І що непокоїло Боба, так те, що він поступово ставав бранцем своїх усталених звичок. От і зараз Боб, дивлячись на кругленьку Мітькіну попу відчув першу солодку судому. Оргазм? Так, але який. Все в минулому.

Мітька треться щокою об живіт Боба – мабуть хоче стерти сперму. Піднімає до Боба своє завжди усміхнене обличчя з сірими безсоромними очима.

- З тобою мені завжди добре.

- Я теж відчув щось фантастичне, - бреше Боб і пальцем витирає краплину з Мітькіної щоки.

- Не чіпай, - несподівано швидко відхиляється Мітька і одним рухом стає не коліна поруч з Бобом. Бере в руки свої чималі груди та направляє їх в сторону Бобового обличчя.

- Поцілуй, - чи то просить чи наказує вона.

Боб знайомий з Мітькою вже сім років. Службовий роман з апетитною дівчиною за цей час переріс в хронічні стосунки з овдовілою жінкою, що має дворічну доньку. Батьком тієї доньки є саме Боб. Так що їх стосунки не позбавлені певного благородства.

- Я в душ, - об’являє бадьора Мітька, - підеш зі мною?

- Ми вдвох там не розійдемося, - ліниво відповідає Боб, якого потягло на сон, а в її пропозиції від запідозрює організацію нових сексуальних вправ. А з нього досить.

- Як хочеш. Не кури тут, дитина спить в сусідній кімнаті.

- А я кинув. Не казав тобі хіба?

- Поздоровляю. Відкривай своє шампанське.

- Це «Тетінжер». Еліта. Відкрию, як ти пустиш мене до ванної.

Мітька виходить з ванни гола, але з великим посірілим від прання рушником на шиї.

- Біжи митись, я подивлюсь як там наше дитя, - Мітька не впускала жодного шансу нагадати Бобу хто батько її дочки.

На відміну від коханки, Боб виходить з ванної кімнати у сніжно білому махровому халаті, який він колись поцупив у готелі «Холідей-Інн». А може їх можна було забирати. Боб так тоді і не зрозумів.

- Відкривай, - Мітька бере в руки пляшку, - «Тетінжер», німецьке?

- Французьке, з Реймсу, 1988 року.

- Ах, 1988-го, я ще була незаміжня. Візьмеш мене з собою, як поїдеш до Франції. Хочу Париж подивитись, – Мітька ставить пляшку на стіл та виразним жестом запрошує Боба – відкривай.

- Ти хоч щось вдягни, - просить її Боб.

- Я тобі гола вже не подобаюсь? – Мітька приймає журнальну позу, а сірі очі світяться сміхом.

- З роками помічаєш не стільки зовнішність скільки характер. Ти, наприклад, завжди підіймала мені настрій.

- Я знаю ще щось, що тобі підіймала, - Мітька підходить впритул до Боба та розводить поли його краденого халату, - О, і труси встиг надіти. Натягни ще бронежилет для комплекту.

Боб відкорковує пляшку та розливає напій у високі бокали.

- За нас.

- За нас.

Мітька морщиться після першого ж ковтка – кисле.

- Брют, - Боб заспокоює свою кохану жінку, - все інше – газований сурогат.

- Не знаю, Боб. Хоч там що, а я люблю солодке.

- З таким смаком не просись до Парижу, засміють тебе там.

- Були б гроші, то ніхто не всміхнеться.

- Все ти знаєш. До речі, про гроші. Я приніс тобі як завжди, - Боб з бокалом в руці підходить до стільця, на спинці якого висить його піджак в тонку клітинку. Він дістає з внутрішньої кишені портмоне, а з нього кілька зелених купюр.

Мітька як завжди стрімко опиняється поруч з Бобом, бере гроші вільною рукою, робить ще ковток і рукою з грошима показує на зовнішню кишеню піджака.

- А це що в тебе за пакет?

- О, це я з роботи забрав фотографії поляроідні. Тут і Юліка є останній знімок. Ти все ж таки вдягни щось, застудися.

Боб розгортає пакет, а Мітька тим часом швидко, одним рухом, надіває тоненький халатик і робить ще один ковток. Рідкий випадок, коли настрій її погіршав.

- Просила тебе, не нагадуй мені про Юліка.

- Не можу тебе зрозуміти, це ж твій покійний чоловік.

- Це нещасне створіння яке ми використали та знищили.

- Ні, люба. Знищив себе він сам. Так, ми в певному сенсі використали його. Але я розумію це як таку собі угоду. Щось на зразок фіктивного браку. – Боб разом з халатом накинув на себе роль резонера і повільно з бокалом в руці походжає кімнатою.

- Ніякої угоди він зі мною не складав. Я обдурила його, скористалась його наївністю та незайманістю, якщо таке можна говорити про чоловіків.

- Не згоден з тобою. Ти подарувала йому себе. Повір, кожний хотів би опинитись на його місці. А ти подумала, як важко мені було усвідомлювати, що ти з ним, таким бридким…

- Подарувала. Я вагітна була. Не смій так про нього казати! Ти, зарозумілий розпусник. Судиш інших по собі. Ненавиджу таких як ти!

- Заспокойся, не плач. Ну, не треба. Розумієш, - Боб знов крокує кімнатою, - наше життя складається з компромісів. Я не можу розвестись зі своєю мимрою, бо її родина тримає мене за це… Тобі теж потрібен соціальний статус. Юлік просто опинився в потрібний час в потрібному місці. Врешті його неповноцінність є з точки зору наших з тобою стосунків найкращим варіантом. Я тобі це зараз доведу. Не плачеш вже?

Боб нарешті допиває свій «Тетінжер» і розкриває пакет з фотографіями.

- Ось. Фотки з тієї рокової поїздки. Дивись, от Юлік, Гаррі, Кірьян та Сруль біля «Пежо». Це перед тим, як вирушити.

- Боже, ти всіх назвиськами називаєш. Жах.

- У нас так прийнято було. Ти мене, до речі, теж Бобом кличеш, а я тебе Мітька.

- Роза Гройсман, - Мітька робить елегантний кніксен та всміхається.

- А це Командир та Хайт. Зніми мене, каже, біля твого «БМВ». Я до чого веду. Хто з них найкращий кандидат на фіктивний брак? Дивись, крім Юліка всі вовки, а значить, нашим відносинам капець. Вибирай, дівчино, чи я чи він.

- Добре, Боб. Я все розумію, але Юлік такий нещасний…

- Це природа, відбір. Дарвіна пам’ятаєш?

- Ніколи з таким не трахалась, – Мітька розглядає фотографії. - Слухай, а це хто з собакою?

- А, це страшна людина. Назвисько Док, а собаки П’єр, уявляєш? Думаю, що він нишком поламав тоді мій поляроїд. Не сподобалось йому фотографування. Так одна його карточка тільки і залишилась.

- А це ж не твій «БМВ»?

- Це його драндулет. Досить дорогий, а головне - англійський.

- Англійський… Теж знайшов на що упадати.

- Ти нічого не розумієш. Є елітні речі. Ця пляшка, наприклад, його машина, печінковий паштет з «Херодсу» …

- «Херодсу»? Не лайся при дитині. От з ним, з ним я б не лягла у ліжко, - Мітька тиче пальчиком у Докову фотографію. - Худий, злий, якийсь сивий, весь у сірому та ще із собакою. Теж якась зла та противна. Точно, Боб, що страшна людина. Навіщо він тобі?

- Я так тебе зрозумів, лялечка, що з усіма іншими ти б в ліжку поскакала б?

- Не починай. Скажи краще навіщо тобі такий виродок?

- Він не виродок. До речі, кандидат якихось там наук.

- О, а кажеш не виродок.

- Це він розкрутив той випадок з Шелапетом. Якраз одразу як це фото я зробив.

- А що там розкручувати, позбавився тієї мінетчиці. От і все.

- Ай, баби. Гроші в мене тоді вкрали. І Юлік твій, знов ж таки з невігластва свого став жертвою тих крадіїв. Головного з них Док пристрелив, як дізнався про Юліка.

- Боже, вбивця. Ну, Боб, і знайомі ж у тебе.

- Знайомі – супер. Цей Док як Шерлок Холмс швиденько розібрався що тоді сталось і таки повернув мені гроші.

- Ну це вже щось. Мабуть дозволила б тому Доку поцілувати мене сюди, - Мітька дражнить Боба.

- А штука в тому, що Шелапет віз гроші в блакитній сумці «Аерофлот» і саме пес її знайшов там, на базі відпочинку. Фантастика. Ну тут крадії і почали… Ти тільки не кажи нікому. Це офіційно все не так, розумієш.

- Ці сумки у вас наче чорна лейба. Я теж читала Стівенсона.

- Чому сумки? – в Боба уривався терпець. - Сумка була тільки одна.

- Одна цього літа, як Юлік загинув, одна минулого літа, як помер Шелапет.

- Ти таки нічого не зрозуміла. Цього та минулого літа справа стосувалась однієї сумки. Її Шелапет привіз з Москви.

- Помиляєшся. З усіма своїми Доками та собаками. Сумку Шелапета минулого року привіз до дому Юлік.

- Про що ти кажеш?

- Про подрану блакитну сумку «Аерофлот», яку Юлік привіз з того невдалого пікніка коли Шелапета прихопив інфаркт. Вона і досі валяється на нашому захаращеному балконі. Показати?

- Ага, - тільки і може сказати Боб.

Мітька їде до балконних дверей і не зважаючи на мороз виходить на балкон.

- Надінь щось, ти ж застудишся, - Боб потерпає від холоду навіть стоячи в кімнаті. Але та тільки відмахується. Громихає якимсь залізяччям та достає блакитну сумку.

- Бр-р, холодно. На тобі твою сумку. І налий мені ще цієї кислятини. Якщо справа в тому, що без кислого в Париж не пускають, то можу випити ще пляшку оцету.

Боб тим часом наливати подрузі брют не поспішає. Він повільно розстьобує та застьобує блискавку на сумці, яка звісно ж була порожня. На брудній синтетичній тканині було написано «Aeroflot».

- Та не смикай ту сумку. Кажу ж минулого року Юлік привіз її з пікніка.

- Ну, і що він сказав тобі тоді.

- Гадаєш я пам’ятаю. Рік минув, – Мітька махає рукою. – Щось казав, що не знає як Шелопетова сумка потрапила до нього.

- Як це не знає? Що в нього запаморочення було якесь?

- Ніякого цього, Боб. Ця синя сумка порожня лежала в середині нашої сумки, яку Юлік брав з собою. Як вона до сумки потрапила Юлік не знав. Гадав, що в тому безладі все переплуталось.

- Сумка в сумці … Ось тобі і Юлік.

- Що? Знов ти за своє.

- Помовчи краще. Юлік наш був або дурень, або свідомо покривав тих хто вбив та пограбував Шелапета.

- Боже, Шелапета теж вбили? Це той Док, а?

- Який Док! Це Хайт, бісова душа, все організував. А Юлік … Добре, проїхали. Хочеш ще шампанського? Хоча я зараз випив би горілки.

- Ти що, Боб! Ти ж на машині і тобі їхати через годину.

- Добре, забудь. Врешті Док мене попереджав. Голова, - Боб стукає пальцем по фотографії Дока, яка все ще лежить на столі. – Закинь цю сумку на балкон, а краще викинь це дрантя.

- Ні це пам'ять про Юліка. Хай лежить. Я віднесу назад.

- Як хочеш. І глянь вже як там мій «БМВ», будь ласка.

Мітька виходить на балкон, не дивлячись кидає сумку кудись у куток. Потім перехиляється через поручень та дивиться у низ. Крижаний вітер завертає тоненький халатик і Боб із хиттю розглядає круглу Мітькину попу, до якої був майже байдужий пів години тому. У нього зараз нема ніякого сумніву як він проведе наступну годину.
39. Гаррі
Що може бути кращим ніж посидіти суботнім вечором на дивані та почитати газету. Цим вечором Гаррі читає «Кієвскіє вєдомості». Це не совковскька якась агітка. Сучасна європейського рівня газета. Гаррі починає читати її з останньої сторінки, там друкують анекдоти, а буває і фото голої красуні. Теж непогано роздивитись, а то його домашні жінки ні під який критерій не підпадають.

Далі ближче до початку ідуть плітки, спорт та усякий кримінал. Цього разу газета виявилась не цікавою, бо основна кримінальна стаття присвячена збереженню оточуючого середовища та розкраданню радіоактивного залізяччя з Чорнобильської зони.

Гаррі вже почав перегортати сторінку до політики, як боковим зором побачив знайоме прізвище. На вставці до кримінальної статті був заголовок: «Загадкове вбивство активіста партії Зелених».

У тій вставці було всього десять рядків. Але Гаррі кілька хвилин читає та перечитує їх.

- Чуєш, Дуня, - кличе Гаррі дружину.

- Чого тобі? Бачиш я у ванні. Ніяк те прання не закінчу. Читаєш свою газету, так хоч не заважай. Скільки тобі казала, що треба купити пральну машину. Он привезли до клубу «Арісон» чи «Арістон» всього за двісті доларів.

- Та почекай ти. Тут написано, що невідомі з невідомих причин в офісі партії зелених в місті Славутич застрелили Івана… коротше кажучи Ван дер Хайта застрелили.

Гаррікова дружина Дуня, яку насправді звали Марія, склала руки на фартусі з клейонки і мовчить. Бо жалко було Ван дер Хайта, з прізвища, видно, іноземця, причому відомого, як справило вбивство таке враження на чоловіка. А з іншого боку треба встигнути все перепрати та подивитись по телевізору серіал як плачуть багаті люди.


Київ 2005-2010



1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка