Олесь Бердник



Сторінка51/51
Дата конвертації05.05.2016
Розмір9.41 Mb.
1   ...   43   44   45   46   47   48   49   50   51

КОРІНЬ ЯВОРА

Ріс над тихим прозорим потоком явір. З невеличкого паростка став він могутнім віковим деревом. Під час спеки або в негоду давав притулок у своєму затінкові пастухам і мандрівникам, щедро дарував своє гілля для гнізд пташиних, оберігав кручу від обвалу. Пишна зелена крона явора бавилась з вітрами, раділа блакитній безодні неба, насолоджувалася прохолодою весняних дощів. Та якось прокотився над тим краєм шалений ураган, пройшла небачена злива. Бурхливі потоки води оголили коріння дерева. Глянули гілля й листя додолу — жахнулися. — Які потворні, покорчені, гидкі нарости приліпилися до нас, — загукали вони. — Дурні! — сказав їм Ворон, що відпочивав на верхів'ї явора. — То ж ваше коріння. Без нього і вас не буде… — Ні, ні! — бурмотіло гілля. — Нам виродків не треба. Пора позбутися цих потвор. І покликали вони короїдів, жучків та ще цілу хмару всілякої нечисті: благали вони позбавити їх від потворного коріння. — Гаразд! — сказали ті і взялися до праці. Незабаром кореневище було з'їдене. Впало могутнє дерево. Зів'яла пишна крона. Розмили дощі високу кручу, земля посунулася вниз і загатила долину, перетворивши прозорий потік у покрите ряскою та водоростями замулене болото.



ХТО ТАКИЙ СОНЯШНИК?

Спочатку земні рослини не мали квіток. Високі дерева, велетенські трави покривали гори, степи, долини. Та куди не глянь — жодної квітки! Звернулися дерева, чагарі, трави до Сонця: — Полум'яний батьку! Ти запалюєш у грозовій хмарі багатобарвну райдугу, прикрашаючи небо. Подаруй і нам дещицю тих барв. Замислився господар денного Неба. Довго мовчав. Не міг придумати, чим зарадити рослинам на далекій землі. Озвався син Сонця, золотоволосий принц: — Я піду на землю та й оздоблю зелень барвами райдуги. — Це небезпечно, — тривожно відповів батько. — Покидати сонячну оселю не можна безкарно. Розпорошившись на далекій планеті, ти можеш не повернутися до рідного дому… — Я все'дно піду, — затявся на своєму золотоголовий принц. — Ти даруєш радість усесвітові, а я хочу подарувати її деревам і травам. Зітхнув батько, проте, що мав робити, — згодився. Прилетів син Сонця до землі, веселковим колесом почав обходити світ. І затріпотіла природа від блаженства. Велетенськими запашними квітами вкрилися магнолії, ніжно усміхнулася рожевими пелюстками на узліссі шипшина, срібнодзвінно заспівали серед трав блакитноокі дзвоники, небесними вічками глянули на світ незабудки-братики, сором'язливо захиталися на вітрах білі гвоздики… Безліч квітів покрили безмежні простори, ніби різнобарвна ріка розлилася по землі, одухотворюючи природу, відкриваючи людям світ краси й творчості. Зупинився сонячний принц та й поглянув довкруж. А побачивши плоди своєї праці, щасливо засміявся. Махнувши полум'яними крильми, хотів було вернутися додому. Та де там! Витративши силу на творення квітів, він віддав свою силу землі, тож не зміг уже повернутися до осяйної оселі батька. Заридав самотній Ярило у небі, ховаючись за темний обрій. А знесилений принц упав на землю, заливаючись гіркими слізьми. На світанку він встав, напружив усі сили, щоб полетіти, коли з'явиться Сонце, але зміг лише підняти назустріч батькові своє пломеніюче обличчя. З тої пори цар-квітка, золотоголовий соняшник, невідступно дивиться на схід: батько обіцяв йому в прийдешньому повернення до рідної осяйної оселі…



СКАЗАННЯ ПРО КАЛИНУ



Якось юні богатирі Русі рушали на прю з ворогами, які немилосердно спустошували рідний край. Покидаючи свої села й городища, юнаки прощалися зі своїми нареченими. Після стрибків над священним вогнищем, вожак богатирів звернувся до дівчат і сказав так: — Нещадний бій чекає на нас, любі подруги. Та ми повернемося, якщо ви берегтимете нам вірність. Ви маєте поклястися в тому перед вогнем. А ми дамо священну клятву завжди прагнути до вас! Згодилися дівчата а тими словами. Тож, запаливши кільце вогнів, воїни та їхні наречені переступили стіну багаття і промовили слова клятви. Поскакали комонні богатирі на битву. А дівчата зберігали їм вірність. Доля берегла юних воїнів. Неушкодженими вийшли вони з кривавої січі, здолали ворогів Русі (так колись називалася українська земля). Весело верталися додому, радіючи майбутнім зустрічам. Та в батьківських городищах на них чекала біда. Поки вони змагалися на західних кордонах батьківщини, зі сходу прийшли кочові орди, убили матерів, старих та дітей, а юні діви, зберігши вірність, зібралися в храмі й підпалили його. Жодна наречена не вийшла до ворогів з вогню… Скам'яніли богатирі, уздрівши попелище й пустелю там, де недавно вирувало радісне життя. Опустилися могутні руки, смутком переповнилися серця. Навіщо їм сила й молодість, коли не стало наречених? Одначе сказав вожак богатирський: — Ми дали судженим своїм клятву вірності. Маємо дотримати її. У всіх краях, у всіх світах будемо шукати коханих, доки не знайдемо! Спитали дружинники: — Як знайти нам коханих у краю Світовида? Хто нам вкаже шлях? — Запитаємо у Охоронців Священного Дуба, — вирішив вожак. Знайшли воїни притулок Охоронця Священного Дуба в густому лісі на березі Славути. Вислухав столітній самітник богатирів, гострим поглядом пронизав душу вожакову, ніби зважуючи глибину його почуття. Суворо мовив: — Нема ще мосту між нашим світом і краєм Світовида. Тільки через смерть ідуть люди туди, забуваючи про рідних, котрих залишаю тут. І там теж блукають, забуваючи, хто вони й звідки прийшли. Чи певні ви того, що не забудете любові своєї, перейшовши у країну Світовида? — Певні! — твердо відповіли богатирі. — Тоді доганяйте своїх суджених на небувалій стежині, — ласкаво сказав Охоронець Священного Дуба. — Я навчу вас, як пройти туди. І якщо ваша любов перевершує страх смерті, в рідному краю залишиться знак вашого подвигу. Але широка, ой, глибока, гей, бездонна країна Світовида, діти мої! Високі там гори, страшні прірви, неосяжні простори! Хто скаже, скільки вам шукати наречених? — Хай і всю вічність? — всі як один мовили юнаки. — Навчи нас! Запалив Охоронець велетенське багаття на священній галявині, звелів богатирям на конях у повному бойовому обладунку ввійти у вогняне коло. Ті послухалися. Промовив самітник заповітне слово і богатирі зникли. Не вернулися вони й донині, хоч минуло вже тисячу літ… Та раптом з'явилася в селах і городищах Русі небувала рослава: поміж темно-зеленого листя розцвітали ніжні білі суцвіття, восени на гілках червоніли криваві ягоди — гіркі, проте напрочуд цілющі. Дівчата полюбили сумну рослину, яку назвали калиною і почали вплітати червоні ягоди в коси та вінки. І сказав людям Охоронець Священного Дуба: — Любіте, люди, дивну рослину. Вона є знаком із краю Світовида від богатирів, котрі рушили на пошук вірних наречених. Білі квіти — то їх мрія, червоні ягоди, сповнені гіркоти, то краплі кривавого поту героїв, які невтомно шукають вас…

СЕРЦЕ МАТІОЛИ

Спочатку Матіола розквітала вдень, розкриваючи ніжні пелюстки назустріч Сонцю, славлячи його появу дивними пахощами. Якось прокинулася Матіола напровесні, глянула довкола і вгледіла неподалік терновий кущ, що його гілки легенько похитувалися під подихом вітру. Здивувалася Матіола: поміж листям терну палахкотіло яскравим вогнем щось золотисте, живе, гаряче. Іскри від нього падали на її пелюстки, і їй було радісно від тих доторків. — Це тернове серце, — зітхнула Матіола. — Люблю тебе, колюче деревце, за твоє полум'яне серце… Мовчав терен, загадково всміхався. Минав час. І раптом завважила Матіола, що вогняне серце вже пульсує серед гілля вікового дуба. Захоплено потягнулася квітка до могутнього дерева. — Так це в тебе таке добре, іскристе серце? — прошепотіла вона, відкриваючи пелюсточки назустріч дубові. — Люблю тебе, мій славний велетню! Збентежений дуб шепотів щось, але Матіола не чула його слів. Вона була охоплена полум'ям кохання. Пізніше — о диво! — глянула Матіола на гілля дуба, але серця вогняного там уже не побачила. Воно сяяло в синьому небі — кругле, сліпуче, високе, даючи світло й життя всьому світові. — Так це небо має таке дивовижне серце? — захоплено вигукнула Матіола, відкриваючи обійми бездонному блакитному просторові, де палахкотіло сонце. — Люблю тебе, прекрасне небо! Та не вмістило серце Матіоли такої любові. Затріпотіла вона під палючими променями світила і, в'янучи, схилилася на землю. Намагалися терен і дуб прикрити її від немилосердної спеки, але Матіола вже не чула голосів докору й ласки. Врятувала закохану квітку вечірня прохолода. Прив'ялі пелюстки вона скропила вологою, вдихнула нове життя. Розплющила квітка оченята й простогнала: — А де ж полум'яне серце? — Ти більше не зможеш жити вдень, — зітхнув вечір. — Не побачиш безжального серця неба. Та заспокойся, поглянь угору: довкола сяють зорі — полум'яні квіти в нічному саду неба. Вони відчувають твою любов, твій чарівний запах… Відтоді розквітає Матіола вночі, даруючи далеким зорям свою красу. Інколи на її пелюстках іскриться крапля прозорої вологи. «Нічна роса», — кажуть люди. Та це не так. То Матіола плаче, згадуючи недосяжне для неї полум'яне серце неба…  



ЗМІСТ

 

Сини Світовида Подвиг Вайвасвати Дике поле Покривало Ізіди Окоцвіт Лабіринт Мінотавра Жива вода Серце Матіоли та інші легенди  

 

 

notes



Примітки


1


Аїд — у еллінському міфологічному пантеоні бог підземного царства мертвих.

2


Піфія — жриця-пророчиця у Дельфійському храмі бога світла Аполлона.

3


Олімп — гора у Фессалії, на якій, як вважали древні греки, живуть боги Зевс, Гера, Афродіта, Гермес і т. д.

4


Гіматій — верхня одежа у греків, накидка, плащ.

5


Містерія — втаємничена драма, священне дійство з участю міфічних персонажів.

6


Борей — бог північного вітру.

7


Тартар — у грецькій міфології безодня у підземному царстві, де панує Велика Ніч і куди бог неба Уран поселяв своїх потворних дітей, а Зевс замкнув переможених титанів. У Тартарі знаходяться корені землі й моря, всі кінці й початки.

8


Фаетон — у грецькій міфології син Геліоса, бога Сонця. Фаетон попросив у батька дозволу проїхатись у його колісниці, запряженій крилатими вогнедишними кіньми, та не міг їх стримати, і вони, наблизившись до Землі, ледь не спопелили її. Зевс блискавкою знищив колісницю, і Фаетон загинув.

9


Гема — невеликий різьблений камінь з рельєфним зображенням.

10



Драхма — грошова одиниця у Елладі.

11



Протей — у грецькій міфології морський бог, безсмертна і мудра істота, яка могла віщувати майбутнє. Міг набирати різного вигляду, тому був невловимий.

12



Кронос(Хронос) — титан, наймолодший син бога неба Урана й богині землі Геї, батько бога Зевса. Його ім’я поступово злилося з назвою часу хроносом.

13



Фатум — доля.

14

За уявленнями прадавніх греків, Харон — перевізник душ через ріку Ахерон у підземному царстві Аїда.



15



Адонаїодне з імен бога Яхве, верховного божества в іудаїзмі.

16



Ойкумена — коло землі, відоме еллінам, яке вони вважали всесвітом.

17

Язичниками іудеї називали інаковірців.



18



Xорив — гірське пасмо в Єгипті, де нібито легендарний Мойсей вперше побачив бога.

19



Орфічні містерії — таємнича посвята у храмах, де проповідувався культ міфічного Орфея чарівного музиканта й мудреця.

20



Озіріс — син богині неба Нут, володар потойбічного світу, батько сонячного бога Гора.

21



Ієрофант — старший жрець у єгипетських храмах.

22



Мінотавр — людинобик, якого цар Мінос поселив у Крітському лабіринті. Греки регулярно посилали для нього данину — семеро дівчат і юнаків. Герой Тесей подолав чудисько, вибравшись з лабіринту з допомогою нитки Аріадни, доньки Міноса.

23



Йога (інд.) — єднання, зведення докупи. Древній мудрець Патанджалі розробив це вчення про спеціальні психофізичні вправи, при яких людина розвиває нетрадиційні здібності єднання з природою. Розрізняють кілька йог — раджа-йога (царська), карма-йога (праця), хатха-йога (фізичні вправи).

24



Ріші — святий, мудрець.

25



Садху (інд.) — аскет, подвижник.

26



Дева (інд.) — боги, небесні жителі.

27



Ашрам (інд.) — школа, притулок для навчання йогів.

28



Гуру (інд.) — наставник, учитель.

29



Асури (інд.) — демони, супротивники девів, богів.

30



Кальпа (інд.) — мільйоннолітні цикли розвитку природи.

31



Карма (інд.) — закон причин і наслідків, що тче людську долю.

32



Браміни, кшатрії, шудри — касти жерців, воїнів, трудящих в індуїзмі.

33



Аватара — земне втілення бога Вішну, небесний посланець.

34



Ману, Рама — древні міфічні законодавці індуїзму.

35



Двічінароджений — титул браміна.

36



Парія, чандала — найнижчі касти, недоторкані.

37



Крішнавтілення Вішну, міфічний герой багатьох легенд.

38



Кшатрій (інд.) — каста воїнів у індуїзмі.

39



Майтрейя — легендарний учитель грядущого, при якому, як вірять народи Сходу, настане епоха миру й любові для всіх народів землі.

40



Вакх — у греків бог виноробства, веселощів, свят.

41



Діоніс — бог світла в римській міфології (гр. — Аполлон).

42



Європа — вкрадена Зевсом дівчина, її ім’ям названо материк.

43

Морське божество у грецькій міфології.



44



Скена (гр.) — підвищення для театральних вистав. Звідси сучасне «сцена».

45



Жнана-йога (санскрит.) — йога знання.

46



Ракшаса — в індуїстській міфології злий демон, що часто маскується під людину.

47



Сур’я — в давньоіндійській міфології бог Сонця.
1   ...   43   44   45   46   47   48   49   50   51


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка