Олексій Кононенко Месник



Сторінка9/9
Дата конвертації05.05.2016
Розмір1.83 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

* * *
Знову зарядив рівненький дрібний дощ. Модест, як сторожова, весь час прислухався. Нікого не почув, не побачив, не зустрів. Навіть звірі поховалися.

«Унылая пора, очей очарованье…» – рядок засів у голові і не підпускав інші думки. Пройшов урочище Тарапатчин: ще хвилин сорок – і Холодний Яр.

«Що вони там роблять у таку непогоду? Шукають? Знайдуть, як же! Бісового батька!..»

От із цього місця й починається Холодний Яр. Дощ, на подив, припинився, хмари розійшлися і відкрили далеке сонечко. Модест, крадучись, ішов між деревами, не пропускаючи повз вуха жоден звук.

«Тут велика сосна, галявина, де ми з Ланою влаштували привал. Праворуч ледь помітна стежина до ріки, ліворуч, за густим чагарником, така ж стежина до озера. Недопалок! Чужий… Вони пішли до ріки. Добре, нікуди не дінуться».

Модест обійшов чагарник і ковзнув до озера. Вода відкрилася зненацька. Він бував біля озера кілька разів і так було завжди. Саме із цього місця озеро виглядало таким, яким його малював у своїх оповідках дід Башкир.

Із цього боку камені лежені, що вросли в землю, на другому – смуга берега, вкрита опалим листям. Під одним із цих каменів має бути оберіг. Під яким? Підійшов ближче, уважно вдивляючись у камені. Почуття небезпеки охопило його раптово. Підняв голову – на тому березі стояв Льолік. Усміхався і тримав на прицілі.

«Зайшли з боку річки…»

– А ми тут нічого не чіпали… Встигнемо. Тобі ж доручено, шукай, продовжуй.



Кількох секунд було досить, аби Модест визначив, що двоє знаходяться по боках, у кількох метрах від нього, а один – за Льоліком у кущах на другому березі.

«Усі зі зброєю. Важкувато доведеться. Але… Це мій ліс! Я його знаю, а вони тут чужинці. Спробую… Іншого виходу немає».

Усміхнувся Льоліку негарною усмішкою, відставив ліву ногу, вперся нею, показушно розслабився… «Ніколи не думав що гратиму нінзю…»

– Так, мля, ваша взяла… А що ж самі не знайшли? Проблем було б менше.

– Не там шукали. Ти ж на карті таке намалював, що чорт ногу зламає!

– Карту читати вміти треба, дебіли. Погано в школі вчилися…

– Перед смертю наговоритися хочеш… Так це будь ласка Раз ми на місце вийшли, якось знайдемо…

– Не поспішай, Льолік, – вийшов до нього через кущ Пастух. – Він напевно знає, ми землю будемо рити до зелених віників.



– Так ні чорта він не знає! Бундючиться тільки! Знав би – давно забрав і змився, – глипнув на Пастуха Льолік.

Цього було досить, аби Модест зробив те, що спланував, – стрибнув уперед на найбільший валун, відштовхнувся усіма кінцівками і приземлився біля дерев. Ще секунда – і він був недосяжний. Постріл, здавалося, налякав сонце, бо воно відразу ж сховалося за хмари. Куля вдарила в камінь, висікла іскри, вибила фонтан дрібних гранітних бризок і тюкнула спокійну воду. Вода зашипіла, випустила цівку пари, розійшлася колом…
* * *
Здоровенний бичок стояв з пістолетом, підпираючи спиною дерево. Він люто витріщав очиці на всі боки. Бичок умів ламати киї в більярдних і трощити столики в кафе. У місті він стріляв тільки в тирі та по пляшках на пустирі. Там було все по іншому. Тут, у лісі, треба було спіймати або підстрелити якогось ведмедя, який ховався за деревами.

Бичок нічого не розумів, він узагалі по життю міркував туго. Злякатися ще не встиг. Бурхлива лють змінилася непевністю, страх був на черзі, на підході. Але страх так і не встиг підійти, Модест прийшов швидше. Він виник у метрі від стрільця, що втиснувся в сосну, і, на своє щастя, першим побачив бичка. Той зауважив лише обрис фігури… Модест не стримував удар. По перше, ожилі за спиною не входили в його плани, а по друге, він упіймав кураж. Кулак вліпився в скроню точно, звучно. «Як на бойні, – майнула думка, – бичок, він і в лісі бичок!» Стрілець був важковаговик, він не відлетів, просто упав на бік як підкошений і беззвучно перевернувся на спину. «Мінус один!» – Модя відступив за дерево…
* * *
Сашуня сидів на голці. Поки він ще приховував це від братви, але багато хто вже тримав його на відстані. Тому що був непередбачуваним, дратівливим, вибуховим. Замість Сашуні мав їхати інший, але в того, іншого, якась лажа приключилася, чи то ногу підвернув на тренуванні, чи то руку вивихнув. Бажання особливого у Сашуні не було, чого він не бачив у цьому грьобаному селі?…

А ще сон дурний приснився Сашуні. Наче стоїть він на балконі з полковником. Це сусід, полковник у відставці… О! Сусід – що треба! Коли сусід пенсію одержує – лафа! П’є, доки все до копієчки не спустить, але із Сашунею ділиться, треба тільки встигнути перехопити. Отож, стоять вони на балконі, курять. І раптом у Сашуні випадає сигарета з десятого поверху. Нахиляється, щоб впіймати, і вивалюється сам. Хтось хапає його за штани і тягне нагору. А цей хтось – сам же Сашуня! Сашуня Сашуню тягне! Майже підняв, так штани порвалися… І полетів Сашуня! І плаче Сашуня на балконі! Раптом дзвінок у двері. Відчиняє Сашуня, а за дверима стоїть Сашуня і матюкається на всі заставки: «Боляче, мля!..» Присниться ж така нісенітниця.

Пістолет Сашуні не довіряли, та й сам він особливо за ствол не хапався. Була у Сашуні піка, улюблена іграшка, тоненька, із сталі. Він навіть спеціальну кишеню для неї спорудив. Кишеню піхви. Бив пікою Сашуня в печінку, кров немає, а людині капець, кров назовні не витікає, всередин розтікається.

Сидів Сашуня зі своєю пікою під коренем вивернутого дерева і матюкався пошепки. Щоб гроші роздобути, треба ще якусь чортівню відшукати і мужика завалити. Мужик від’їхав, а штучку цю, хреновину, без нього ніяк. Бабу його впіймали, так Сашуня і не попробував, перебрав горілочки, нічого не вийшло. Зі злості пару раз мацнув її по пиці, щоб не либилась… Тепер от мужик її з’явився десь тут, у лісі. Впіймати б швидше, Сашуня пасок шкіри зі спини виріже за всі свої поневіряння.

Бррр! За комір потекла вода! Сашуня підхопився на рівні. З за корча по плечі висунувся. А перед очима черевики. Потужні. Брудні… Відривається черевик від землі і починає летіти. Прямо Сашуні в голову. «Знову сон, чи що?…» Встиг Сашуня заревіти, як звір:

– А а а!!! – Дерева здригнулися…



«Мінус два! Мій ліс мені допомагає!»
* * *
«Чужих поклав, залишилися свої, Льолік і Пастух… Тьху! Які ж вони свої?! Добре було б, якби розійшлися, так ні ж, удвох ходять, прикривають один одного. Нічого, почекаю».

Модест кружляв навколо озера. Льолік і Пастух причаїлися між каменями, як в окопі. Позаду них озеро, до лісу метрів п’ять, непоміченим не підійти.

День падав за обрій, дощик знову мрячив, з неба, із глибини лісу, з усіх боків підступала темрява.

«Сьогодні повня», – згадалися слова Лани.
* * *
Жабов дуже квапився. Рішення він прийняв – збирати манатки! Ганна чекала його на островах, далі разом на край землі, квитки з відкритою датою вже у неї… Від усіх цих шефів, бергамотів, модестів, розбірок, виборів…

Набридло! Тим більше, після проколу з митарем. Що говорити шефу? Як пояснювати? І полетів би вже сьогодні.

Так ні ж! Браслет! Скільки разів про нього розказував, що й сам повірив. А раптом справді ця штучка має чарівну силу? Тоді б йому усі були до одного місця!.. Сам піде до озера, переконається, однокласничкові нині не до пошуків, він свою азіатку виручає, якщо живий ще… Прости, Господи!

Поруч з Жабовим сопів у дві дірки Бек. Ще недавно Бек працював тренером кікбоксерів, Саня зманив його «зеленими». Знав, що недовго залишилося топтати рідну землю, але без охорони якось незвично, а усіх, хто був під рукою, розпихав по різних справах. Та й добре, людина нова, майже нічого не знає, ходить за спиною, поглядає, як би хто чого не надумав.

Джип ішов по розкислій ґрунтівці під лісопосадкою рівно, фари вихоплювали з темряви голі дерева, зоране поле. Нарешті вперлися у стіну дерев. Ліс. Звідси до ріки година пішки, а там до озера рукою подати. Плащ намети, потужні ліхтарі, зброя. Джип двічі квакнув, проводжаючи їздців до лісу…
* * *
Модест все продумав. Треба зважитися на неочікувані дії зібратися, сконцентрувати увагу, сили – один хибний крок і… Повернувся до того місця, де ліс відступив від озера, до валунів, влаштувався зручніше, так, щоб не подумали, щоб навіть не припустили, що він поруч, завмер.

Повний місяць на якісь долі секунди показувався в дірках хмар, вихоплював пейзажі, що здавалися фантастичними неземними. Озеро наче притягувало місяць. Місяцю дуже хотілося викупатися, попірнати в озері, він заради цього нахабно розсовував своїми крутими боками похмурі хмари.

Ага! Місяць освітив озеро, валуни. Є! Ось вони! Між каменями смужка сантиметрів десять… Плече, рука, бік… Тепер стати зручніше, злитися з деревом, адже вони теж стежать. Тільки б не промахнутися. Одного треба прибрати, щоб залишитися один на один, тоді план спрацює… І мовчать же, гади! Де ж ти, місяцю?!

Місяць вискочив крізь хмари зненацька, не краєм показався, а засяяв увесь, як величезний мідний гріш. «Малюк» готовий був полетіти у вузьку щілину між каменями…

Раптом… Один з противників вистромив голову, роззираючись… І «малюк» полетів! Полетів радісно, бо не доведеться пірнати між валунів, бо ціль видно і вона близько. «Малюк» зробив те, чого так довго його вчив у сільській бойні господар, – увіткнувся прямо в середину лоба. Модест за цей час проскочив кілька метрів, і дерева сховали його. Два постріли вслід розбудили нічну тишу, застогнали дерева, приймаючи грудьми шматочки свинцю.

«Мінус три! Тепер один на один. Він, хто б там не залишився, з валунів не вийде…»

Модест вийшов до озера з іншого боку. Валуни гіркою виднілися на другому березі. Але людина за валунами тепер ховалася так, що навіть при з’яві місяця її не було видно. Модест швидко роздягнувся і, коли хмари щільно закутали місяць, ковзнув до води. Озеро було маленьким, але глибоким, холодна вода обпікала. Ще раз виміряв очима відстань до протилежного берега і беззвучно сховався під водою.

Випірнув так само беззвучно, піднявся по коліна у воді, до валунів три кроки. Мертва людина лежала головою до озера, «малюк» стирчав посеред лоба, в розплющених очах відбивався повний місяць. Жива людина лежала на животі, спиною до Моді, виставляючи поперед себе чорний ствол обріза.

«Мертва людина, жива людина і… мокра людина…» – подумав Модест, роблячи крок. Жива людина різко перевернулася на спину. Але мокра людина вже летіла, і зупинити її було неможливо.

Льолік, а це йому пощастило прожити довше всіх із четвірки, вистрілити не встиг. Лівою Модест підбив руку з обрізом, а правою врізався в горлянку, в кадик. Тобто Льолік вистрілити встиг, але куля полетіла в небо над голими кронами дерев, прямісінько в центр величезного жовтого тіла місяця. Дерева полегшено зітхнули. Кулак не врізався в горло, він увійшов так, що Модест кісточками відчув твердий валун…

«Мінус чотири! Все!»

Піднявся, висмикнув ніж з лоба мертвої людини, ополоснув у воді. З розбитого коліна текла кров. «Об камінь…»

Місяць більше не ховався, чи то хмари розійшлися, поступившись його нахабству, чи то він сам схитрував і опустився нижче хмар. Модест прикидав, пірнути за одягом, а чи піти берегом. Він знесилився… Раптом побачив, як тіло Льоліка зсунулося з валуна, щось зблиснуло. Прямо в камені відбивав світло повного місяця золотий браслет. Точнісінько як розповідав дід Башкир.

Мокра людина повільно опустилася на коліна, простягла руку, і рука безперешкодно увійшла в камінь, торкнулася холодного металу… Модест нічого не міг зрозуміти. Він підніс золото до очей, підвівся. Виходить, браслет оберіг існував! Виходить, він є! Із глибини, від серця, із душі вирвався первісний крик:

– Ого го го!!!



Два яскравих промені зійшлися на оголеному торсі репетуючого чоловіка, осліпили, повернули до дійсності.

– І голосом тебе Господь не скривдив! Усіх збереш, а навіщо?

– Саня?!

– А як же без мене? Ми ж з тобою завжди разом на розкопках були. Вибач, я трохи затримався, але не спізнився!



Голос у Сашка тремтів, говорив він багато – нервував. Браслет блищав у світлі місяця. Саня очей не відводив. Горилоподібний суб’єкт, який стояв у Сашка за спиною, нічого не міг зрозуміти, але так само, як і господар, тримав мокру людину на мушці.

– Докинеш? – запитав Жабов.

– Донесу! – луною відгукнувся Окунь.

– Не треба! – збився з подиху однокласник.



«Зараз вистрілить, – майнуло у Модиній свідомості, – Господи, коли це все скінчиться…» Він відштовхнувся, але підсковзнувся на мокрому камінні. Гуркіт пострілу і різкий біль у правому плечі усвідомилися в одну мить. Його жбурнуло на найвищий гострий валун, біль вдарив у голову, в п’яти, повернувся в спину… Місяць покотився в озеро.

Далі все було як в уповільненому кадрі. Модеста підкинуло, він ударився спиною об камінь, змахнув руками, браслет злетів догори й опустився на валун. Не відлетів, не відскочив, не розбився, а ввійшов у камінь. Блиснув і… сховався, зник, пропав.

Жабов вистрілив у камінь. Ще, ще й ще… Але кулі, висікаючи іскри, летіли в ліс. Бек дивився на господаря і нічого не міг зрозуміти. Мокра людина лежить за каменями і не подає ознак життя, більше ворогів не видно. Про всяк випадок Бек узявся стріляти куди заманеться. Дерева стогнали, кричали, волали, але їх ніхто не чув. Над світом плив величезний величний мідний місяць.

Продираючись крізь кущі, ковзаючись на мокрому листі, підвертаючи ноги, Жабов біг до валунів. Обдираючи нігті, підриваючи пучки пальців, намагався підняти валун. Бек допомагав господарю. Марно! Камінь вріс у землю. Браслет залишився маревом, видінням, обманом.

Жабов повернувся до голого непорушного тіла однокласника. І в цей час, у цю секунду поруч почувся рик, який перейшов у кошмарне виття, що змушувало мозок плавитися, нутрощі опускатися, серце холонути.

Страх повернувся до Олександра Жабова в одну мить. І вже нічого не було під місяцем: ні браслета, ні однокласника Моді Окуня, ні озера, ні лісу, ні Холодного Яру, ні вірного охоронця. Тільки Саня і страх. Бек теж злякався, він різко підвівся, при цьому добряче стусонув коліном Жабова.

«Я не один!» – спалахнула думка.

– Усе! Валимо звідси! Згубне місце! – прорізався голос в охоронця.



Допоміг Жабову піднятися. Той дивився наче крізь нього Бек умів готувати кікбоксерів до наступного раунду після нокдауну, вмів приводити до тями. Це був саме той випадок Він заліпив розгонистого, дзвінкого ляпаса так, що голова Жабова мотнулася і тільки дивом не відскочила.

– Слухай… мудак! Якщо ми один одного не підстрахуємо нам капець! Патрони є? Ставай! Спина до спини! Ходімо Йди вперед!



Ляпас подіяв. Жабов підняв ліхтар і револьвер з єдиним патроном і вирушив до ріки. Він увесь час відчував квадратну спину Бека.

Йшли вічність. Виття супроводжувало їх, зупиняло, збивало зі шляху. Один раз Бек побачив великі палаючі очі звіра зовсім поруч. Вистрілив кілька разів, але виття не затихало. Більше не ризикував, беріг патрони.

Вони виходили з лісу разом з темрявою. По небу бродила бліда тінь місяця. Крізь дерева вже було видно машину.

Раптово сколихнулася нічна темрява, і пружний сірий звір упав на людей. Гострі ікла розкроїли Жабову плече. Бек дико закричав, миттєво повернувся, обхопив сірий тулуб і разом з ним покотився по мокрій землі.

Жабов побіг до машини, відкинув револьвер, вивудив пульт. Джип неголосно квакнув, рятівні дверцята відчинилися… Раптом почувся голосний хрип помираючої людини і несамовите виття…

– Пропадіть ви всі пропадом!!!



Руки тремтіли, ключ вискакував із щілини… Нарешті джип заревів, підстрибнув і рвонувся в степ…
* * *
Мокрий чоловік лежав на валунах і підсвідомо кликав жінку по імені Лана. Раптом відчув на обличчі дотик чогось жорсткого і теплого. Повернулася свідомість. Розплющив очі. У лісі було ще темно. Мокрий чоловік бачив лише палаючі очі. Ніг своїх не відчував. Поворухнув руками. Спробував підняти голову. Гострий біль вибухнув у спині, простромив усе тіло. Чоловік скрикнув і знову знепритомнів…

Модя біг мокрим лугом. Поруч з ним неслася величезними стрибками сухорлява вовчиця… Але… Це був не Модя. Це юний Слав біг по ранковій росі. Йому було холодно. Потім він почав зігріватися. На голому тілі раптом з’явився одяг. Вовчиця лизнула шорстким язиком і почала віддалятися. Далі, вище… В небо… Ла на!..

Мокрий чоловік отямився від дотику шорсткого і теплого. У лісі було світло. Над ним стояв капловухий Полкан діда Митрофана і старанно вилизував лице. Тіло мокрого чоловіка було акуратно загорнуте в одяг. Модя побачив гумові чоботи, відвислі на колінах штани і фуфайку діда Митрофана.

З за спини діда з’явився Душман, нахилився.

– Ну що, ти свої справи закінчив? Годі прохолоджуватися, поїхали, допоможеш наші справи закінчити.



– А справ вистачить на кожен вік… – проскрипів дід Митрофан, загортаючи в газету міцний тютюн.
Р. S

Кримінальна хроніка

Смерть авторитета
В обласному центрі К. у результаті розбірок між кримінальними групами загинув один із відомих авторитетів Фроменький У. Ф. на прізвисько Бергамот. Автомобіль, у якому він їхав, вибухнув на перехресті вулиць імені Леніна та імені Петлюри в центрі міста. Бергамот помер на місці, водій і охоронець потрапили до лікарні у важкому стані. Правоохоронці вважають, що в місті почався перерозподіл сфер впливу між злочинними угрупованнями.

Газета «Нічні вісті»
Ні правого, ні винного не убивайте і не веліть убити його; якщо і буде винний смерті, то не губіть ніякої християнської душі. Паче ж усього гордині не майте в серці й у розумі, але промовляйте: смертні ми, сьогодні живі, а завтра в домовині…

Повчання Володимира Мономаха
Смерть у морі
На узбережжі Карибського моря в районі острова Барбадос зафіксований черговий напад акули на людину. Жертвою став емігрант із Європи пан Жабов. Коли жертву з розмочаленими ногами і відкушеною рукою рибалки підняли на шхуну чоловік вимовив лише одне слово «ланарія» і помер від больового шоку. У тому ж місці рибалки підняли труп жінки, що кілька років тому була першою красунею однієї з пострадянських держав, володіла титулом «Міс Столиця». Лікарі припускають, що вона потонула від переляку, ставши свідком кривавої драми в морі. На цій ділянці узбережжя напади акул не фіксувалися майже сорок років.

Газета «Нічні вісті»
Коли наші органи відчуттів виявляють небезпеку, що погрожує нам, коли, наприклад, наближається акула, те, що ми називаємо страхом, проявляється в низці швидких мимовільних процесів у нашому організмі. Підшлункова залоза починає виділяти інсулін, щоб підсилити діяльність серця і підвищити кров’яний тиск. Тим самим підсилюється приплив крові до м’язів, які доведеться, можливо, задіяти, щоб відбити небезпеку, виявлену органами відчуттів. Кровоносні судини шлунка й інших внутрішніх органів раптово звужуються, щоб скоротити приплив крові до них і віддати надлишок м’язам. Печінка підсилює свою діяльність, більш активно перетворюючи глікоген на цукор, щоб забезпечити м’язи додатковим запасом пального Зіниці очей розширюються, щоб збільшити кут зору. Ми «ловимо» дрижаки. Шкіру покривають мурашки. На тілі виступає холодний піт. У роті пересихає. Усе це служить зовнішніми ознаками того, що нормальні функції організму порушені, тому що всі хімічні процеси відбуваються з підвищеною інтенсивністю. Можливо навіть, що тіло людини робить при цьому невловиму «еманацію» страху. І можливо, що саме ця еманація в ряді випадків і приманює акул.

Генрі Мак Кормік
Жахлива смерть депутата
Цього року народні обранці втратили вже чотирьох колег. Два депутати загинули в автомобільних катастрофах, у одного не витримало серце.

Учора ж сталася трагедія. На території власної дачі був знайдений мертвим депутат Всіхній Валентин Валентинович. Лікарі констатували смерть від собачих укусів. Чому вівчарка Зіг, помісь вовка і собаки, накинулася на господаря, який її так любив, напевно, відповісти не зможе ніхто. Вівчарка зникла. Біля дачі виявлено вовчі сліди. Але опитані сусіди стверджують, що вовків у цих місцях не бачили вже років тридцять.

Соратники депутата стверджують, що вівчарку спеціально опоїли опоненти з партії Правильних принципів. Ведеться розслідування.

Газета «Нічні вісті»
Вовкособаки швидко розмножуються в будь який час року Вони освоюють території, де колись жили чистокровні вовки. Поселяються в місцях часом найнесподіваніших, іноді поруч із людським житлом, при цьому залишаються непоміченими.

Вовкособак намагалися приручити в селах і навіть у містах, але вони або інстинктивно починали знищувати домашню живність, або при першій же нагоді перегризали ремені, розривали ланцюги, розбивали віконні шибки, робили підкопи й утікали на волю.

Юрій Новиков
1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка