Олександр Гаврош Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу



Сторінка5/7
Дата конвертації06.05.2016
Розмір1.14 Mb.
1   2   3   4   5   6   7

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТИЙ, У ЯКОМУ ІВАН СИЛА ЗБИРАЄТЬСЯ ЗА КОРДОН
Цирк «Бухенбах» виїжджав на гастролі. Та ще й які! По всій Європі! Шапіто розбирали, носили туди сюди речі, щось вантажили, складали. Всі були у тому радісно  збудженому настрої, коли попереду – довга і захоплююча подорож.

Мавпочка тепер жила з хлопцями, і від цього у їхньому вагончику стало ще веселіше. Карлик з Іваном принципово не вітався і не розмовляв. Він часто сидів на самоті й про щось думав, ворушачи товстими губами.

Перед від’їздом Піня зустрівся з агентом Фіксою і був розчарований, дізнавшись, що карної справи проти Івана Сили більше не існує.

– Але ти не бійся! – Фікса блиснув золотими зубами. – Я буду завжди поруч. Таємна поліція посилає мене за кордон. Ось там ми й проведемо нашу спецоперацію, – він підняв кухоль з пивом. – За зустріч у Баварії!



Піня промовчав. Він уже давно зрозу мів, що покладатись треба виключно на себе. Тому вдень і вночі карлик міркував над помстою.

Іван допомагав дівчатам пакуватися.

– Хто це? – запитав він, беручи до рук старе фото в рамочці.

– Мої батьки, – посміхнулася Мілка.

– Вони теж циркачі?   Іван розглядав їхні яскраві костюми

– Так, – відповіла танцівниця.

– А чому тоді вони не з нами? – Іван уважно глянув на діьчину. Але та раптом знітилася, прикусила губку і вибігла.

– Ти чого! – насунулася на нього Рената. – Ти що, хіба не знаєш?

Іван зрозумів, що ненароком ляпнув якусь дурницю.

– Мілчині батьки виступали в нашому цирку ще до нас із братом. Вони були відомими повітряними гімнастами. Але трапилося нещастя…



Рената замовкла.

– Що сталося? – стривожився Іван.

– Мама Мілки погано почувалася, але все одно піднялася під купол цирку. Посеред номера їй стало зовсім зле. Тато спробував її врятувати, але й сам зірвався з висоти.

Тепер мовчав Іван.

– Це сталося на очах у Мілки. Вони ж виступали разом, – Рената важко зітхнула. – 3 того часу Мілка зненавиділа висоту. І навіть наші виступи з братом ніколи не дивиться.

– Я піду попрошу пробачення, – Іван повільно встав і вийшов.

Мілка стояла під деревом із заплющеними очима. Він взяв її за руку.

– Мілко! – тихенько покликав її парубійко.



Дівчина винувато посміхнулася.

– Я не серджуся. Просто знову все пережила.



В її великих блакитних очах зблиснула сльоза.

– Я більше ніколи тебе не ображатиму! – твердо промовив він. – І не дозволю це зробити нікому! От побачиш!

– Ну ви подивіться на них! – почувся за їхньою спиною іронічний голос Міхи. – Я гарую, мов віл, а вони воркочуть, як голуби!

Голий насмішкувато дивився на парочку.

– Не вистачає тільки весільного букета і фати для нареченої.



Мілка почервоніла і побігла у вагончик.

– Ех, Міхо! – з жалем промовив Іван. – Ти, як завжди, невчасно.

– О, старий, я бачу, ти серйозно влип, – Голий посміхався на всі тридцять два. – Послухай розумну пораду: не поспішай, бо невідомо, де ліпше. Дурне діло – не хитре! – з виглядом неабикого знавця по блатному сплюнув він на землю.
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ПЕРШИЙ, У ЯКОМУ МАДАМ БУХЕНБАХ ДОБИВАЄТЬСЯ СВОГО ЛИШЕ НАПОЛОВИНУ
– Смертельнии номер! – оголосив сяючий Пандорський, і промінь прожектора вихопив Івана Силу, який неквапливо прямував до центру арени.

Позаду нього Фандіго і Міха тягли кам’яну брилу. Згодом вони принесли й два великі молоти.

Публіка нетерпляче совалася.

– Ну що в цьому такого? Розтовчуть брилу молотами. Ха! Та це всі робітники можуть!



Пандорський викликав на манеж двох добровольців. Іван потис їм руки і вручив по кувалді. По цирку пробігся смішок. Тут Іван ліг на землю, а брилу звалив собі на груди. Пандорський повідомив, що вони повинні її розтовкти.

Зала зойкнула, а найбільш нетерплячі навіть повставали. Перший удар був несміливий і глухо відбився в серцях сотень глядачів. Бачачи, що Іван посміхається, здоровані почали бити сильніше, а то й з усієї сили. Аж на третьому десятку ударів камінь розсипався.

Іван встав, обтрусився і підняв догори руки. В цирку коїлося щось неймовірне. Свист, крики, ґвалт, тупотіння!

Аделія Бухенбах, щаслива, спостерігала за цим із за куліс, коли до неї підбіг захеканий панок у капелюсі: «Мадам, ми пропонуємо вашому Силі завтра поборотися з найсильнішою людиною Баварії. Гонорар – найвищий із можливих. Окрім того, ваш цирк здобуде чудову рекламу».

Мадам Бухенбах запросила гостя обговорити ділову пропозицію до свого вагончика. Через 15 хвилин вони, обоє задоволені, вийшли. Залишалося останнє: переконати Івана Силу.

Увечері мадам поправила зачіску, намастила тіло найкращими парфумами, одягнула сукню з глибоким декольте і наказала Пандорському привести парубійка.

– Сідайте, мій гірський ведмедику! – ласкаво запросила вона його на канапу біля себе. – Я вітаю вас із чудовим виступом.



Вона відкоркувала пляшку шампанського.

– За такий успіх годиться випити!



Іван хотів лише пригубити келих, але мадам пальчиком притримувала дно бокалу доти, доки він його не перехилив.

– Ось так, мій коханий, – вона сиділа зовсім близько, і від її погляду, запаху, тепла в Івана паморочилася голова. – Мій ведмедику, у мене до вас є одна пропозиція, – губами вона майже торкалася його уст.

– Яка? – насилу видихнув Іван.

– Поборотися з найсильнішою людиною Баварії,   вона дивилася йому просто в очі.

– Ви ж знаєте, що я зарікся боротися на сцені,   відповів тихо Іван.

– Але хтось мусить відстояти честь нашої Республіки, – мадам звабливо усміхнулася, а тоді підійшла до дверей і зачинила їх на ключ.

– Пані Аделіє…   Іван не знав, що робити. Раптом він згадав Мілку і рішуче піднявся з канапи. – Я мушу йти.

– Невже я тобі не подобаюся? – мадам стояла впритул до нього.

– Ви просто чарівні,   спромігся Іван на комплімент. – Але Мілка…

– Що?! Мілка? Ха ха ха! – розреготалася вона. – Ти порівнюєш мене з цією шмаркачкою? – вона налила собі повний келих.

– Мадам, я вийду завтра боротися заради вас, – вирішив парубійко рятувати ситуацію, – і заради Республіки. Тому сьогодні мені треба відпочити, – він відчинив двері вагончика і зник у темряві.

Розчарована мадам Бухенбах допила пляшку сама.
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ДРУГИЙ, У ЯКОМУ ОДИН ІЗ ВЕДМЕДІВ МУСИТЬ ПОСТУПИТИСЯ
На ранок усе місто було обклеєне афішами: «Грандіозний бій двох ведмедів». Виявляється, не тільки Іван Сила мав таке прізвисько, але й гордість Баварії – сам Бієр Мієр, який ще ніколи не зазнавав поразки. Уже під обід дістати квиток у цирк «Бухенбах» було неможливо.

Повболівати за свого прийшло поважне панство на чолі з бургомістром. Адже Бієр Мієром пишалася вся Німеччина.

Півдня Іван провів у тренуванні, згадуючи науку Брякуса, який навчив його різних видів боротьби. Він не дуже хвилювався, адже, попри свою силу, ніколи себе борцем не вважав. Тому програти німецькому силачеві не було би для нього образливо.

Більше хвилювався за Мілку та вчорашню розмову з мадам Бухенбах. Проте директриса навіть не подала виду, ніби між ними щось увечері трапилося. Її боліла голова від шампанського. Та й зрештою – для неї понад усе завжди був цирк, а не мимовільні пристрасті.

– Головне – не метушись, – повчав Міха товариша. Він увійшов у роль тренера, і це неабияк тішило його самолюбство. – Будь уважний і чекай, поки цей дрании Бієр  Мієр не зробить фатальну помилку, – він діловито сплюнув. – І не переживай, старий. Ламали й не таких, як цей німчура!



Бієр Мієр був вищим, зате Сила був ширшим у плечах. Німець ходив по арені й зображував ведмедя, час від часу піднімаючи руки, наче лапи, і рикаючи в зал. Публіці це подобалося.

Нарешті затріскотіли барабани, і поєдинок розпочався.

Весь цирк «Бухенбах» стояв перед кулісами, вболіваючи за свого. Найбільше переживала Мілка, яка аж стисла кулачки від хвилювання. Мадам Аделія стояла з незмінним келихом шампанського.

Набагато досвідченіший німець переважав Івана у всьому. Парубійкові дико щастило в останній момент ухилятися від небезпеки. Публіка розчаровано зітхала. Нарешті Бієр Мієр також притомився. Натомість Іван вперто чекав свого шансу, приберігаючи силу.

І коли світло прожектора потрапило просто в очі Баварському ведмедеві, Сила ринувся в атаку. Він підчепив супернику ногу і всією масою на нього навалився.

Кілька секунд Бієр Мієр тримався, а тоді ці сплетені, немов удави, клубки м’язів звалилися на землю. Іван опинився зверху, а значить – перемога була за ним. Зала оніміла, а далі піднялася з місць і стримано зааплодувала. Це були оплески поваги. Іван Сила отримав міжнародне визнання.

Першою вибігла привітати переможця Мілка з букетиком зібраних нею польових квітів. Далі на шиї Івана повис Міха, який вимагав зробити «слоника» при глядачах. Нарешті третьою залізла просто на голову чемпіона мавпочка Беня, виконавши на ній справжню оду радості.

Сила потис руку Бієру Мієру, який намагався усміхатися на очах стількох глядачів. Але від пропозиції випити разом пива відмовився. Сказав, що його чекає ще багато справ, і тут же пішов. Натомість Іван ще довго перебував у центрі уваги – його фотографували, вітали, просили автограф.

Ця перемога змінила ставлення Сили до боротьби на арені. Він почав тренуватися і по можливості навіть брати уроки. Бо одне діло – гнути залізо, а зовсім інше – перемагати таких же силачів, як і сам.
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ТРЕТІЙ, У ЯКОМУ СМЕРТЕЛЬНИЙ НОМЕР ВІДБУВАЄТЬСЯ СЕРЕД НОЧІ
Агент Фікса простер перед карликом свіже число «Столичних новин».

Під великим фото Івана Сили було написано: «Наш чемпіон переміг найсильні  шу людину Німеччини!»

– Ви розумієте, мій дорогий карлику, що це означає? – важко промовив агент, підперши рукою підборіддя. Піня тільки мотнув головою. – Ні, мій маленький друже, ви нічого не розумієте! – тут Фікса несподівано вдарив кулаком по столі, від чого тутешні баварці здивовано на них озирнулися.

– Це означає,   майже шепотом продовжив агент, – що тепер Іван Сила став національним героєм. І всі вчинки, спрямовані проти нього, будуть розцінюватися як дії проти Республіки.

Карлик витягнув губи в трубочку, що свідчило про його задуманість.

– А отже, я більше не маю права як державний службовець… – тут плечі Фік  си затремтіли і по щоках потекли сльози, які зі щурячих вусів скрапували просто в кухоль. – Одне слово, мій вірний побратиме, – агент так само раптово перестав плакати, як і почав, – я подаю у відставку. І роблю це для того, аби мати розв’язані руки.



(Насправді після провалу операції з Іваном Силою Фікса мав великі проблеми на роботі, і капітан Миколайчик навіть перестав його частувати коньяком).

Піня вишкірив криві зуби: «У мене є план. Але я сам не справлюся». Він нахилився до Фікси і щось прошепотів, а потім почав креслити на серветці. Агент витер вухо хустинкою і задумано промовив: «Тільки без жертв». Карлик хитро посміхнувся. Діяти вирішили наступної ночі.

Пандорському не спалося. Після того, як померла дружина, його часто мучило безсоння. Він вирішив і цього разу прогулятися й подихати свіжим повітрям. Стомлений цирк «Бухенбах» провалився у глибокий сон. Навіть Міха Голий зі своїм дворнягою Бобі сторожували із заплющеними очима.

Імпресаріо замріяно спостерігав за зорями, коли помітив дві тіні, які прокрадалися до шапіто.

– Ого! – Пандорський опустив руку в кишеню, але циркового пістолета там не виявилося. Зрештою, він його ніколи й не мав. Бо і взагалі циркових пістолетів, як відомо, не буває. «Здається, зараз буде смертельний номер!» – Пандорський закрив лице плащем і рушив за непроханими гостями, які несли у руках щось важке.



Ті почали розливати на шапіто якусь рідину. За різким запахом стало зрозуміло, що це – бензин. «Хлопці вирішили погрітися», – імпресаріо намацав на поясі кинджал. Кинджал таки був, бо Пандорський використовував його у фокусах.

– Запалиш, коли я звідси виберуся, – прогуділа одна із тіней і почала віддалятися.



«Овва! Кого ж вибрати? – Пандорський на секунду задумався. – Ні, треба рятувати цирк». Але маленька постать не поспішала ставати підпалювачем. Вона прошкандибала до вагончика Івана Сили і почала розливати бензин там. Далі підперла двері кілком ззовні і дістала сірники. «Оце так! – Пандорський стиснувся в пружину. – Негарно людям перебивати сон!» Ще мить – і пущений ним кинджал вдарив тупим кінцем підпалювача прямо в голову. Той зойкнув і повалився додолу.

Пандорський галантно вклонився, ніби цей трюк спостерігали сотні глядачів, і неквапливо підійшов до лежачого. Звалив його собі на плече і поніс у вагончик.
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ, У ЯКОМУ ПАНДОРСЬКИЙ ПРОВОДИТЬ ВИХОВНУ РОБОТУ
Карлик пролупив око від сонячного світла і страшенного болю в потилиці. Він хотів торкнутися місця, яке так нило, але руки виявилися зв’язаними.

  Ґуля, – почув він голос Пандорського, який невимушено голився кинджалом.



Піня, побачивши, що він у вагончику імпресаріо, намагався пригадати, що ж сталося.

Може, від вогню він утратив свідомість і Пандорський його врятував?

– Авжеж! – відповів той, ніби читаючи думки. – Саме так: я тебе врятував. Але не від пожежі, а від трупів.



Карлик перелякано закрутив очима.

– А тепер, мій юний пожежнику, – Пандорський акуратно вимив лезо і почав його гострити. – Я хочу знати правду.



Спочатку Піня мовчав.

Але це ніяк не вплинуло на Пандорського. Він акуратно розрізав яблука кинджалом на шматочки і поїдав їх. Взагалі, імпресаріо був прихильником здорового способу життя, тому їв тільки рослинну їжу. Коли горбун почав страждати не так від страху, як від голоду, то розплакався.

Карлик розповідав, що батьків не бачив зроду. Вони відцуралися від нього, щойно Піня народився з фізичними вадами.

Що у дитячому будинку над ним знущалися як могли.

Що жив він у холоді й голоді. І лише несамовита праця над собою зробила його циркачем.

Що жодної рідної душі у цьому світі не має. Була у нього тільки мавпочка Беня, і ту забрав Сила.

– Тому ти вирішив засмажити їх разом, – байдуже вирік Пандорський і розрізав апельсин.



Карлик клявся, що він не розуміє, як це сталося. Що це на нього біс найшов.

– До речі, як звати цього біса? Я маю на увазі другого «пожежника», – Пандорський ретельно пережовував апельсин. Зрозумівши, що імпресаріо знає про спільника, Піня вирішив усе звалити на Фіксу.

– Це все організувала таємна поліція, – від хвилювання карлик аж захлинався. – У них свої порахунки з Іваном. Сила навіть сидів за вбивство.

– Пандорський! – раптом почувся за дверима голос мадам Бухенбах. – Ти чув, як усюди смердить бензином?



Від страху карлик аж затрусився.

– Не видавай! Не видавай! – пропищав він.

– Мадам, я переодягаюся. Секундочку! – крикнув Пандорський, аби виграти час.

– Це, мабуть, наші конкуренти, – не вгавала пані Бухенбах. – Вони вирішили відлякати глядачів запахом бензину. Ха  ха! Які наївні!

– Отже, так, дорогий мій супермене, – Пандорський провів кинджалом біля шиї карлика, а далі розрізав мотузки на руках. Якщо я хоч раз помічу, що ти щось затіваєш проти нашого цирку чи Івана Сили, мадам Бухенбах про все довідається. І тоді тобі доведеться шукати іншого товариства. Я зрозуміло висловився? – Пандорський був тепер сама галантність. Карлик з полегшенням кивнув головою.

– Моя чарівна пані, – промовив імпресаріо, виходячи надвір. – Чи не здається вам, що наш цирк тут засидівся?

– От про це я якраз і хотіла з вами порадитися, – мадам Бухнебах елегантно тримала в руці мундштук із сигареткою. – Якщо нас уже так допікають конкуренти, то не будьмо такими лінивими.

І цирк «Бухенбах» почав збиратися в дорогу.
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ П'ЯТИЙ, У ЯКОМУ ІВАН СИЛА СТАВ НА ЗАХИСТ ТВАРИН
Столиці, міста і містечка, велетенськи і зовсім крихітні країни – усе це тепер випало Іванові Силі побачити на власні очі.

Він був захоплений як дитя.

Але найбільше враження на нього справило море, яке він уперше побачив в Іспанії.

Парубійко годинами сидів на березі, вдивляючись у синю далеч.

Як не дивно, але море нагадувало йому рідні гори.

– Старий! – крикнув до нього здалеку Міха. – Тебе мадам Бухенбах шукає.



Іван піднявся, обтріпався від піску і востаннє пустив «жабку». Плаский камінь чотири рази вдарився об хвилі і зник. Сила ще раз глянув, як Голий зі своїм псом хлюпаються у воді, усміхнувся і попрямував до міста.

Мадам Бухенбах була сама люб’язність.

– Мій солодкий ведмедику! – почала лащитися вона до нього. – Маємо унікальну пропозицію.



Іван насторожився: всі такі пропозиції завершувалися для нього важкими трюками.

– Я вже роблю нові номери, від яких публіка шаленіє,   спробував він заперечити.

– Так, коли ти на своєму симпатичному носику згинаєш залізну палицю – це щось незрівнянне!

– А «Зуби мамонта»? – не вгавав Іван. (Під час цього номеру Сила зубами крутив канатом, на якому висіло четверо людей).

– Усе правильно, мій хлопчику, – пані Аделія поклала руку йому на груди. – Але тобі пропонують щось зовсім інше. Ти коли небудь чув про кориду?

– Це коли з биками борються? – почухав потилицю Іван.

– Так, – ствердно кивнула мадам. – Іспанці пропонують найсильнішій людині Європи спробувати себе у їхньому національному виді змагань.

– От тільки ще з коровами не бився, – буркнув Іван, але те, що його назвали найдужчим, його потішило.



Стадіон ревів як несамовитий. На піску арени вже виднілися сліди крові, але головний поєдинок був попереду. Для Івана Сили вибрали найбільшого бика. Він люто дихав у загоні, б’ючи переднім копитом. На верховинця довго вибирали костюм тореадора, але потрібного розміру так і не знайшли. Тож Іван накинув червоний плащ просто на голі плечі.

Бик відразу кинувся на нього. Парубійко спробував штрикнути його шпагою, але нічого не вийшло. Так повторювалося кілька разів, поки тварина добряче не зачепила Іванові бік.

– Ах ти ж, скотино дурна! – Сила скинув з себе плаща, в якому він плутався, і відкинув подалі шпагу.



Стадіон захвилювався.

– Що виробляє цей чужак?

– Як він боротиметься з розлюченою твариною?

– Це що – кінець бою?



Ніби відчувши прилив нової сили, бугай метнувся просто на Івана.

– Ах! – зітхнули всі, передчуваючи трагедію.



Але трагедії не сталося, бо Іван схопив його за роги.

Так вони стояли один проти одного, впершись тілами і поглядами.

Стадіон заворожено принишк.

Такого тут ще не бачили.

– Ех, мамині галушки! – голосно крикнув Іван і щосили крутнув управо. Бик завалився на бік, а в руках парубійка залишилися… роги. З голови конаючої тварини дзюркотіла кров.

– Ну й варварство! – сплюнув невдоволено Іван, не звертаючи увагу на неймовірні овації стадіону. «Невже таке може комусь подобатися?» – дивувався він.

– Нате! Подавіться! – кинув він роги подалі на трибуну. Там за ними зчинилася справжня колотнеча.

– Аміґо! Ви можете забрати свою здобич. Будуть смачні відбивні. Ням ням! – звернувся до нього розпорядник змагань.

  Їжте його самі,   огризнувся Іван. – Я не звик пожирати суперників.



Цілий вечір він провів з Мілкою на морі, заспокоюючись після найнеприємнішого у своєму житті бою.

– Чим бідолашна тварина завинила, що люди роблять із неї смертельну забавку? – селянський син ніяк не міг збагнути такого дикунства.



Море відповідало йому криками чайок.
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ШОСТИЙ, У ЯКОМУ ІВАН СИЛА ВИКОНУЄ БАЖАННЯ КОРОЛЕВИ
Об'їхавши пів Європи, мадам Бухенбах отримала запрошення на цирковий фестиваль у Британії. Вже давно візиткою її цирку став Іван Сила, який дивував усіх своїми номерами. Коли чутки про нього пішли світом, британці захотіли побачити цього неймовірного силача і на своєму фестивалі.

Найбільший цирк Лондона був наповнений ущерть. Ще б пак! Адже на виставі – сама англійська королева. Вона сиділа в розкішному різьбленому кріслі на окремому підвищенні, час від часу прикладаючи до очей театральний бінокль. Виступали артисти різних цирків і країн, зриваючи оплески.

Та всі чекали на останній вихід – гірського ведмедя Івана Сили.

Іван з легкістю виконував свої номери: «Залізне серце», витягування цвяхів з дошки, розбивання кувалдами каменюки на грудях, «Зуби мамонта», «Залізний ніс». Насамкінець парубійко на шиї зігнув залізничну рейку. Шокована публіка не шкодувала долонь. Та враз овації стихли. Королева поманила Івана до себе.

Вона простягла йому руку, яку циркач невміло поцілував. Її величність розсміялася і сказала щось по англійськи. Пандорський, який опинився тут же, переклав:

– Королева просить тебе поборотися з уславленим боксером Джебсоном.



Іван знітився.

– Невже такий богатир чогось боїться? – в’їдливо затрясла кучерями Її руда величність. – Публіка чекає,   показала вона рукою на глядачів.

– О’кей, – відповів Іван єдиним англійським словом, яке знав.

Коли ведучий оголосив, що зараз відбудеться поєдинок між Джебсоном та Іваном Силою, у цирку почало коїтися щось неймовірне. Потім усі встали і почали співати англійські пісні. Атмосфера нагніталася.

Схвильована мадам Бухенбах забігла до гримувальні Івана.

– Мій коханий ведмедику! – стала вона заламувати руки. – Якщо ви виграєте! Якщо ви виграєте!..

– То що буде, якщо він виграє? – підняв брову Міха Голий, який зав’язував Іванові боксерську рукавицю. – Я вам пробачу оті 50 тисяч, які за вас заплатила. Але з умовою, що ви добудете наші гастролі до кінця, – нарешті опанувала вона себе.

– Що ж, – згодився Іван. – Голодному й опеньки м’ясо.



Джебсон був чемпіоном Британії з боксу і кумиром молоді. Англійців неприємно вражало, що Івана Силу почали називати найсильнішою людиною Європи. Тому вони все влаштували так, аби цей парубійко поїхав з Британії осоромленим. Адже всі знали, що Іван Сила – не боксер, а змагатися випадало саме з цього англійського виду боротьби.

Правилам боксу Івана вчив ще доктор Брякус. З того часу він кілька разів тренувався з боксерами. Але в цирку «Бухенбах», зрозуміло, боксерські рукавиці були ні до чого. Та Іван не дуже хвилювався, покладаючись на народну мудрість: «Як Іван не зможе, то Бог допоможе». Будь що буде!

Джебсон був дебелим чорношкірим з білосніжною усмішкою.

Його удари, мов град, сипалися на Іванову голову. Сила тільки прикривався кулачиськами.

Та один удар він таки пропустив, від чого розтягнувся на манежі.

– Один, два, три… – почав рахувати суддя під улюлюкання натовпу.



Та Іван звівся на ноги, і поєдинок продовжився.

Коли ж Джебсон боляче вдарив його в печінку, а далі в брову (ой, що зараз буде! зажмуртеся!), Іван вилаявся і гримнув із усієї сили у відповідь. Негр відлетів на кілька метрів і непорушно застиг.

Суддя почав над ним рахувати, але той не ворухнувся.

– Лікаря! – гукнув на все горло арбітр.



Захеканий медик кілька секунд оглядав Джебсона, а далі кудись побіг. Увесь цей час публіка стояла, застигши в німому передчутті. Коли ж непритомного Джебсона на ношах винесли з цирку, всі згадали про Івана Силу.

Що тут почалося!

В Івана полетіли прокльони, лайка і навіть окремі предмети. Суддя грізно підійшов до нього і попросив зняти рукавиці. Правиця, якою було завдано останнього удару, була тріснутою.

– Покажіть руки! – наказав арбітр.



Іван розкрив долоні. В них нічого не було. Суддя здивовано похитав головою, а тоді підняв праву руку парубійка догори. Іван Сила переміг!

Англійська королева покидала цирк розчарованою.
1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка