Окремі питання кваліфікації злочинів, що посягають на економічну безпеку. Олег Фурманчук Національний університет „Острозька академія”



Скачати 49.32 Kb.
Дата конвертації07.05.2016
Розмір49.32 Kb.
Окремі питання кваліфікації злочинів, що посягають на економічну безпеку.

Олег Фурманчук

Національний університет „Острозька академія”, вул. Семінарська 2, м. Острог, Рівненська обл., 35800, oleh_furmanchuk@yahoo.com
В контексті забезпечення економічної безпеки України питання правильної кваліфікації злочинів набуває особливої ваги, оскільки це дозволяє застосувати належне покарання за посягання на суспільні відносини у сфері економіки і державної безпеки. Однією зі складних ситуацій при кваліфікації злочинного діяння є конкуренція загальної та спеціальної кримінально-правових норм, тому доцільним є розглянути деякі питання кваліфікації економічних злочинів при цьому виді конкуренції.

При конкуренції загальної та спеціальної норми повинна застосовуватися норма спеціальна. Загальна ж норма виступає в якості резервної для тих випадків, коли відповідальність за даний вид злочину спеціальними нормами не передбачена [6;47]. Для конкуренції загальної-спеціальної норм за об’єктивною стороною уявляється можливим застосовувати наступний виняток: якщо наслідки, передбачені в загальній нормі, є більш тяжкими, ніж у спеціальній, то у разі вчинення об’єктивної сторони спеціального діяння і досягнення таких наслідків скоєне слід кваліфікувати за сукупністю загальної і спеціальної норм. Для прикладу наведемо співвідношення ст.212 КК України (148-2 КК УРСР) і 222 КК України (148-5 КК УРСР). Не викликає сумніву їх співвідношення, як загальної та спеціальної норм, що випливає з п.15 Постанови ПВС: ”Надання недостовірних даних про наявність пільг з оподаткування чи з метою їх одержання за відсутності відповідних підстав слід кваліфікувати за ст.148-5 КК УРСР (222 КК України – спеціальна норма). У тому ж разі, коли пільги з оподаткування були надані платнику на законних підставах, але на час подання декларації право на них було втрачено, дії особи, яка це приховала, слід кваліфікувати за відповідною частиною ст.148-2 КК УРСР (212 КК України – загальна норма) як ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів шляхом приховання або заниження об’єкта оподаткування” [2]. Оскільки це є загальна (ст.212 КК України – ухилення від сплати податків) і спеціальна норма (ст. 222 КК України – ухилення від сплати податків шляхом надання завідомо неправдивої інформації органам державної влади з метою одержання пільг щодо податків), то за визначенням В.Р. Мойсика, у разі ухилення від оподаткування шляхом надання неправдивої інформації з метою одержання пільг з оподаткування можливим є три варіанти конкуренції:

1) коли матеріальна шкода хоч і перевищує 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, проте є меншою від 3000 неоподаткованих мінімумів, тобто має значний розмір, передбачений ч.1 ст.212 – застосовується спеціальна норма (ч.2 ст.222); 2) коли така шкода перевищує 3000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, проте є меншою від 5000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто становить великий розмір, передбачений ч.2 ст.212 – застосовується спеціальна норма. (ч.2 ст.222); 3) коли матеріальна шкода має особливо великий розмір, передбачений ч.3 ст.212, або перевищує його – дії потрібно кваліфікувати за ч.1 ст.222 і ч.3 ст.212 КК України. Оскільки злочин, передбачений останньою з цих норм, є більш тяжким, аніж той, що передбачено першою, вони мають інше співвідношення: ч.2 ст.222 (формально спеціальна норма) повинна застосовуватися разом з ч.3 ст.212 КК – формально загальною нормою, однак що передбачає більш тяжкі наслідки, ніж норма спеціальна [4;28-29].

Складами злочинів, які мають абстрактно сформульовану об’єктивну сторону і посягають на економічну безпеку, найбільшу кількість спеціальних норм має ст.203 ( “Зайняття забороненими видами господарської діяльності”) і ст.ст.364, 365 ( “Зловживання владою” і “Перевищення влади”). Об’єктивна сторона злочину, сформульованого у ст.203 КК (ст.148 КК УРСР) передбачає зайняття видами господарської діяльності, щодо яких є спеціальна заборона. Також диспозиція статті містить штучне обмеження застосування ст.203 у разі наявності спеціальної норми: “... крім випадків, передбачених іншими статтями цього Кодексу”. Виходячи з тлумачення диспозиції норми та іншого законодавства, яке регулює порядок зайняття різними видами господарської діяльності, М. Короткевич зазначає, що стаття встановлює відповідальність за здійснення певних видів діяльності суб’єктом, який а) взагалі не має права їх здійснювати або б) не може одержати дозвіл (ліцензію) на їх вчинення без зміни свого правового статусу [3;35]. Спеціальні норми Кримінального кодексу в своїй об’єктивній стороні передбачають як варіант а) (ст.389 ч.1 “ухилення від позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю особою, засудженою до цього виду покарання”), так і варіант б) (ст.ст.263, 307, 311, 321 КК України). Розглянувши усі спеціальні норми стосовно ст.203 (див. Додаток №1), бачимо, що в них здійснена конкретизація саме об’єктивної сторони злочинного діяння.

Статті 364 і 365 КК України є загальними статтями, з яких виокремлено досить велику кількість спеціальних норм (з конкретизованою об’єктивною стороною). Цьому послугувала, так само, як і для ст.203, надзвичайна абстрактність їхньої об’єктивної сторони, а також, як наслідок, охоплюваність ними максимально можливої кількості видів зловживання або перевищення влади. При цьому достатньо багато спеціальних складів є злочинами, що посягають на економічну безпеку. Аналіз спеціальних щодо ст.ст.364 і 365 норм показує, що спеціальними вони є внаслідок конкретизованої об’єктивної сторони (див. Додаток №1).

Не в усіх випадках конкретизація спеціальної норми за об’єктивною стороною свідчить про пріоритет її застосування перед загальною. Для прикладу А.А. Музика подає 2 статті: 209 і 306, які передбачають відповідальність за відмивання “брудних” грошей. Перша співвідноситься з другою як загальний і спеціальний склади злочинів. Однак при формулюванні їхніх диспозицій допущено невиправдане порушення вимог щодо побудови загальних і спеціальних кримінально-правових норм, що в окремих випадках може призводити до необхідності додаткової кваліфікації використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотиків, ще й за ст.209 КК (наприклад, у разі “створення організованих груп в Україні чи за її межами для легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна”, здобутого від незаконного обігу наркотиків) [5].



Таким чином, для правильного вибору спеціальної норми перед загальною необхідно: по-перше, визначити, що це є саме конкуренція загальної і спеціальної норми, тобто відбувається передусім за об’єктивною стороною складу злочину; по-друге, віднайти, об’єктивна сторона якого складу злочину розписана більш конкретно й охоплює меншу кількість випадків, порівняно з об’єктивною стороною конкуруючого складу.


  1. Кримінальний Кодекс України від 5.04.2001 № 2341 – III. // Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 25-26. – Ст.131.

  2. Постанова ПВС від 26.03.1999 №5 “Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів. // Вісник Верховного Суду України. – 1999. - № 3.

  3. Короткевич М. Відповідальність за заняття забороненими видами підприємницької діяльності та відмежування цього складу злочину від суміжних складів. // Право України. – 2000. – №7. – С.35-38.

  4. Мойсик В.Р. Відмежування шахрайства з фінансовими ресурсами від інших злочинів у сфері господарської діяльності. // Вісник Верховного суду України. – №4.– С.26-30.

  5. Музика А.А. Проблеми кримінальної відповідальності за “наркотичні” злочини в Україні. //http://www.ojp.usdoj.gov/nij/international/programs/

  6. Тарарухин С.А. Квалификация преступлений в следственной и судебной практике. – Киев: «Юринком», 1995. – 208с. Научно-практическое издание.


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка