Одна з вуличок Кам`янець Подільського, району Підзамче. День



Скачати 231.39 Kb.
Дата конвертації05.05.2016
Розмір231.39 Kb.
Дія 1.

Одна з вуличок Кам`янець - Подільського, району Підзамче. День.

Батько (високий чорнявий чоловік років тридцяти) та син (десятирічний хлопчик, схожий на батька) йдуть вулицею, син зацікавлено розлядається по бокам, на будинки, дерева, подвір`я. Вони зупиняються біля одного з будинків, перед яким сад.

Батько. Бачиш, синку, цей будинок?..З ним пов`язане усе моє моє життя. Він такий же дорогий для мене, як і наш, хоча тут давно вже живуть люди, яких я навіть не знаю.

Син.А чому?

Батько. Насправді це довга історія.

Син.Тату, ну розкажи, розкажи!

Батько. А ти дуже хочеш почути?

Син. Так, так!

Батько.(посміхаючись) Ну тоді слухай. Це буде історія про хлопчика, дев`ятирічного, трохи молодшого за тебе, і його звали Максим.

Син. Як і тебе?

Батько. Ага, як і мене. Якось одного разу...

Старовинне кладовище, глибока ніч.

Двоє хлопчиків років восьми сидять під кам`яним хрестом та перелякано озираються довкола.

Максим. Тихо, тихо!.. Ти чуєш?..

Віталік. (здригаючись та перелякано дивлячись у темряву) Ох, і нашо ж ми сюди приперлися?..

Раптом збоку почулися звуки, схожі на шелест кущів.

Віталік. (хапаючи за руку Максима та з усієї сили трясучи нею) Ми пропали!.. Це дух покійного отця!..

Максим. Тс-с-с, Віталік, мовчи!..Він нас почує.

Віталік. Він і так нас чує!..Він же дух, забув?..

Кроки та шелест чути прямо біля хлопців.

Віталік. (підскочивши на ноги.) А-а-а-а!..

Максим. (дивиться вниз, де шелестить трава, бачить їжака.) Тікай, тікай !..

Хлопці тікають з кладовища, перелізають через невеличку огорожу на вулицю.

Віталік. Макс, що ти там побачив?! Я знаю, ти щось там побачив! У тебе були такі очі...Ну?..Не мовчи!

Максим. Ти не повіриш! Там було якесь зелене створіння, з крилами, і от такими очима! Я тільки подивлюся на нього, а воно своїми лапенціями ХАП!..Я тут і зіскочив з місця.

Віталік. Ого, круууто! Макс, Макс, це ж напевно був ельф!

Максим. Та ні, це точно не ельф! Ельфи добрі, а в цього зуби, як половина твоєї шкільної лінійки і когті, як у трьох моїх котів.

Віталік. Ого-о-о... От же тобі пощастило...

Двоповерховий кам`яний будинок, в одному з вікон горить світло. Глибока ніч.

Максим та Віталік стоять перед будинком та дивляться у вікно, де горить світло.

Віталік. От чорт! Бабця встала, зараз побачить, що нас нема. Швидше, через чорний хід!

Хлопці тихенько відчиняють фіртку і навшпиньки попід вікнами прямують до чорного входу. Чується голос бабусі, що кличе їх.

Максим. А там хоч відкриті двері?

Віталік. Мама завжди двері там лишає відкриті. Тільки обіцяй, що нікому не скажеш, вона казала, що це нікому не можна говорити. Це по секрету.

Максим. А-а-а, ну добре!

Через чорний вхід хлопці пробираються на кухню та сідають за стіл.

Бабця Віталіка. (худенька стара жінка у квітчастому халаті з сивою завивкою, вмикає світло на кухні.) А, от ви де! Ну і де вас носило?

Віталік. (з переляканими очима). Нас ніде не носило, ми сиділи тут.

Бабця. І чого ж ви не включали світло?

Максим. (після короткої паузи) Ми...е-е...натискали, але видно шось заїло.

Віталік.Правда, правда! Ми старалися, але...воно шось цей..е-е-е...не змогли включити.

Бабця. І шо ви тут шукали? Вже час ночі.

Віталік.Я захотів пити. В горлі пересохло.

Бабця. ( уважно їх розглядає.) Ну добре, ідіть спати.

Раптом з кишень штанів Віталіка випадають ключі від вхідних дверей будинку.

День, подвір`я Віталіка.

Віталік пропускає Максима, закриває за ним фіртку.

Віталік. Може воно того й варте, нехай я і буду на городі цілий тиждень, зато ми взнали шо на цвинтарі є монстри.

День, бідна на вигляд кухня. Стомлена жінка (мама Максима) порається біля плити, п`яний чоловік (батько Максима) сидить біля столу. Максим стоїть біля вікна.

Мама. Знов приперся вбуханий! Ану пішов звідси, шоб очі мої тебе не бачили! Нажреться, як свиня, і лазить по хаті!

Батько. От стара карга, бачиш, Макс, які вони, ці жінки, шоб ніколи ти з ними не звязувався...

Максим. (двилячись на маму,що розлючено дивиться на батька та тримає в руках сковорідку.) Ну думаю, тато...

Батько. Шо ти думаєш, шо ти думаєш...Ти ше замалий,шоб думати...

Батько встає з-за столу, та кидаючи ображений погляд на сковорідку,що зависла над ним в повітрі, виходить з хати.

Мама. (лагідно,до Максима).Йди їсти...

Максим сідає за стіл.

Максим. А куди пішов тато?

Мама. Ясно куди - до свого дружка, Плєшніра. Будуть далі квасити.

Максим. (насипаючи собі в тарілку смажену картоплю).Ти б його не виганяла, він же тепер знов додому не прийде і ляже спати під чиїмось забором.

Мама. (роздратовано).То хай собі спить!Якраз там йому і місце!

Максим.Ага, а мені потім на вулиці всі будуть потакати, шо мій тато пяниця і алкаш.

Мама. То шо зробиш, як тобі з татом не пощастило?..Який є, такий є...

Максим. (після короткої паузи)А от Артем, наш сусід - Чому його батьки мають такий великий дім, дві машини, купу іграшок і його тато ніколи не валяється під парканами?..Хіба вони кращі за нас, чи що?

Мама. (похмуро)Бо тато Артема працює на спиртзаводі, а накрасти там можна і на машину, і нові іграшки...

Максим. Красти - це ж погано...Тепер вони будуть покарані Богом, як пишеться у всіх оповіданнях, які ти мені читала?..

Мама мовчки зітхає.

День. Вулиця. Максим гуляє по вулиці та зупиняється біля великого дерев`яного будиночку. У саду перед будинком збирає квіти дівчинка його віку , з кучерявим волоссям, у синьому платтячку. Він непомітно підкрадається ближче, не зводячи з неї погляду. Деякий час дівчинка його не помічає, а потім дивиться прямо на нього, та перелякано зойкнувши, тікає до будинку. Максим розчаровано дивиться їй услід та ще деякий час походжає вліво-вправо біля паркану, а потім важко зітхаючи, йде геть. В цей час дівчинка дивиться на нього з вікна другого поверху.

Вечір. Вулиця. Максим виходить зі своєї хатинки та напрвляється до зграйки дітей, які грають у піжмурки. Там він бачить Віталіка, і підходить до нього.

Максим. Ти чого тут? Тебе ж бабка наказала.

Віталік. (радісно)Не повіриш! Сьогодні папа приїхав, вона відмінила наказаніє, і папа з мамою поїхали кудись в місто.

Максим. А ти чого не з ними?

Віталік. А вони скоро будуть, приїдуть і заберуть мене!

Максим. (намагаючись посміхнутися, хоча видно,що він розчарований.) Класно...

Діти збігаються до купи, один хлопчик, Ігор, стає посередині.

Ігор. Будем спорити на кулачках, хто жмуритиме, бо в нас поповнення, - сказав Ігор. - Ставайте всі сюда...

Діти спорять на кулачках, випадає, що жмуритиме одна з дівчаток.

Віталік. Ой, дивіться, а в нас новенька.

До гурту дітей підходить та ж дівчинка (Ніка), яку Максим бачив біля дерев`яного будинку.

Ніка. Можна з вами?

Ігор. Ну канєшно можна. Як тебе звати?

Ніка. Ніка.

Ігор. Будеш жмурити, ти новенька.

Максим. Чого це?Я теж тільки що прийшов, але ми щіталися на кулачках.

Ігор. (після короткої паузи).Ну добре...

Раптом до гурту дітей підходить хлопчик їхнього віку, невисокий , та злий на вигляд(Артем) у супроводі двох товстеньких хлопців з чванливими виразами облич. (Ваня і Саня).

Артем. (пихато) Ану розсмоктались!

Віталік. (стиха)Тільки не це...

Артем. (зверхньо дивлячись на Максима та Віталіка)О, хто тут у нас...(помітивши новоприбулу дівчинку , Ніку.) А це шо за шпана?

Між дітьми зависає пауза, під час якої Ніка перелякано дивиться на Артема, а Максим насуплюється.

Артем. Я тебе питаю, ти хто така?

Максим. Закрий пащеку, кабан недорізаний!

Усі перелякано дивляться на Максима,та притешено охкають, Артем явно здивований та обурений. Віталік хапає Максима за рукав сорочки та відчайдушно тормосить його.

Віталік. (пошепки)Ти шо, здурів?!..Вибачайся, він же зараз тебе убє!..

Максим. (відштовхуючи Віталіка.) Ще раз скажеш на неї криве слово, начувайся.

Артем. (переводячи погляд з Максима на Ніку та навпаки, підло посміхається)А-а,то ти знайшов собі подружку?..Хе-хе...Ну шо, Макс, зараз ми тобі покажем хто тут недорізаний кабан...

Артем , закочуючи рукава, повільно підходить до Максима, діти стають у коло, чути вигуки : "бійка, бійка!"

Ніка. Успокойтеся, я вас прошу!

Віталік. Макс, якшо-шо, я заберу собі твоє йо-йо, те, яке світиться.

Артем підбігає до Максима та вдаряє його по лицю кулаком; Максим падає, у нього розбита губа. З одного боку до Артема підбігає Ніка та відтягує його, з іншого - Віталік, і теж намагається відтягнути Артема від Максима.

Ніка. Відпусти, відпусти!

Віталік. Поможіть, шо ви стали, як статуї !

Артем з легкістю відкидає їх обох вбік.

Максим. Ах ти ж...

Максим піднмається, розганяється та біжить на Артема; Артем, не очікуючи такого наступу, не встигає ухилитися; Максим вдаряє Артема в живіт, та той не падає,тільки стогне та схиляється; через мить він розпрямляється та кидається на Максима з новою силою. Артем повалює його на землю та продовжує бити.

Віталік. Допоможіть, допоможіть!

Кілька хлопців відтягують Артема від Максима.

Ваня. Тьома, пішли, ти йому добре показав, як тебе обзивати.

Саня. (дурнувато сміючись). Да,да!

Артем. (звертаючись до Віталіка)Або ти йдеш з нами, або будеш валятися там, де й він.

Віталік. (перелякано переводячи погляд з Максима на Артема і знову на Максима.)Вибач...

Максим кілька секунд з відчаєм дивиться вслід Віталіку, що йде разом з Артемом , Ваньою та Санею а також решті дітей, що слідують за ними ,окрім однієї Ніки, а потім, важко зітхаючи, безсило лягає на землю.

Ніка. (схиляючись над ним)Як ти?..

Максим.(ледве стримуючи посмішку) Ой так погано, мені так погано...

Ніка. (допомагаючи йому підвестися та краєм своєї сукні витираючи його кров.)Бідненький! А чому ти захистився за мене?

Максим.Бо ти мені дуже подобаєшся.

Ніка посміхається.

Максим. Можна тебе поцілувати?

Ніка.(перестаючи посміхатися)Це як?

Максим.Ну в губи, давай я тобі покажу.

Максим намагається її поцілувати, але дівчинка вчасно відвертається і він цілує її в щічку, після чого Ніка, посміхаючись встає біжить геть, а Максим залишається сидіти на землі і посміхаючись, дивиться їй вслід.

Кімната, ліжко, в якому спить Максим. Ранок.

Здалеку чути голос, хтось кричить "Максим!". Максим прокидається, і дивиться на настінний годинник - одинадцята ранку, швидко зіскакує з ліжка та підбігає до вікна - біля паркану стоїть Віталік та кличе його. Максим швидко натягає футболку та штани і вибігає з дому до Віталіка.

Максим (вдаючи байдужість)Чого ти прийшов?

Віталік. Ну я цей...ти мені вибач за позавчорашнє. Тьома зробив би з мене блінчик, а тоді тільки папа приїхав, якби я прийшов додому побитий, мені б світила ше одна така сама порція.

Макс (після короткої паузи)Ну добре...Все окей, не парься.

Хлопці обіймаються.

Віталік. Знаєш, про шо я вчора думав, коли сидів вдома?

Максим. Ти сидів вчора дома?

Віталік. Ага, а шо?

Максим. (легенько посміхаючись)Нічо - нічо...

Віталік.Так от, і мені так осточортіло там сидіти, шо я вже навіть папі не радів, і мені прийшла в голову класна ідея! А давай зробимо навколосвітню подорож? А то ці чотири стіни вже просто задовбали.

Максим (радісно)Супер ідея! Стоп. А на чому ми поїдемо?

Віталік. От за це не знаю... я думав, у нас вийде зробити зробити повітряну кулю тоді,але...А кошик могли би взяти де завгодно.

Максим.Та кошик не проблєма...його можна і самим зробити з прутиків, а от з кульою...Хто ж знав, що в "Незнайці" написали неправду про те, що їх роблять з рослин?

Хлопці сумно і задумливо дивляться вниз.

Віталік. Ну добре, давай тоді зробим машину!Тільки не так як літак, крім каміння нам ще шось треба буде.

Максим. Треба залізо,-наш літак не полетів того, шо у ньому не було заліза.

Віталік. (радісно)Точно! Але де ми його візьмем?..

Максим. (задумуючись)А-а-а, я знаю де! У тата в гаражі!

Максим біжить до хати і через хвилинку повертається з ключами.

Хлопці підходять до старого цегляного гаража і відмикають залізні двері.

Гараж. Вздовж стіни прибиті полички, на яких багато різних інструментів, збоку стара ванна, з протилежного боку стіни невелике вікно,що виходить на другу частину гаража,і крізь яке видно "Запорожець", посередині - купа залізяччя.

Максим.От! (показуючи пальцем на залізо)Це наш скарб!

Хлопці скачуть і кричать з радості, а потім розгрібають залізо.

Віталік. Боже!!Макс, дивись, це ж...коляска!

Максим. (розглядаючи коляску)Колеса! Тепер наша машина буде їздити!

Хлопці облаштовують коляску, причепляють до неї дзеркальце, сідло зі старого крісла.

Віталік. Дзеркало заднього виду і сидіння є, тепер треба, шоб було на шо спертися, а то як будем бистро їхати, то можемо випасти.

Хлопці знаходять шматок тканини, прив*Язують її від ручки коляски до сідла, а також фломастери і розмальовують "машину", пишуть на ній її нову назву "Мамубус - 2000"; пробують сідати удвох, не вміщаються, тому сідають по половині і ногами розганяються.

Віталік. (після "тестування"машини)Настав цей час. Ми зробимо навколосвітню подорож.

Максим. А в дорогу ми візьмемо кульок з їжею.

Віталік. Точно! Мама буде кликати мене обідати десь в дві години дня, я наберу їсти.

Максим. Я теж візьму що-небудь.

День, вулиця, близько подвір*я Максима. Максим та Віталік показують одне одному,що з продуктів змогли взяти з дому. Максим показує торбинку, у якій є шматок хлібу та яблука, Віталік показує торбинку, у якій є цукерки, два шматки торту, домашнє печиво і два персики. Хлопці прилаштовують торбинки до коляски так, щоб вони не заважали, і всідаються на коляску. Однак виявляють, що дорога занадто погана, щоб розганятися, і вони вручну докочують свою "машину" до вулиці Папаніна, де уже сідають та відштовхуючись,їдуть. По дорозі їм зустрічаються люди, які сміються та показують на них пальцями. Хлопці доїжджають до перехрестя та постоявши кілька секунд їдуть в напрямку Оринінського шосе. Кілька хвилин під здивовані погляди перехожих вони їдуть по тротуару.

Віталік. А що це у нас за машина, шо їде по тротуару?

Максим. А і то правда! Нам місце на трасі.

Хлопці звертають з тротуару на дорогу і їдуть збоку.

Багато машин, що проїжджають мимо них, сигналять.

Максим. Дивно, коли я їздив з татом, нам ніколи так не сигналили...

Віталік. А коли я їздив зі своїм, то нам пару раз сигналили, правда тоді нас ще обзивали свинями і жбурляли якимись бутилками, може це того, що тато врізався в чиюсь машину і розбив задні фари...

Біля них гальмує іномарка, звідти виходить товстий дядько та намагається спихнути дітей на тротуар.

Дядько. Ану назад, знайшли де гратися!

Віталік. Ми не граємся, у нас, шоб ви знали навкколосвітня подорож!

Максим. Відчепіться,пустіть нас!

Віталік копає його ногою, але дядько одним помахом руки відкидає їхню "машину" далеко на тротуар, і хлопці заспокоюються. Дядько повертається до машини, сідає. Максим швидко знаходить камінець на землі, приціляється та кидає його у заднє скло іномарки.

Віталік. От чорт, тікаєм!

Хлопці зіскакують з коляски, та штовхаючи її перед собою,чимдуж біжать вперед, водій іномарки, вигукуючи різні прокляття деякий час біжить за ними, але оскільки він товстий,швидко втомлюється та зупиняється. Хлопці відриваються від нього.

Максим. (дивлячись, як вдалині водій знесилено повертається до своєї машини)Цікаво, це всі жирні такі злі, чи тільки ті, у кого я кидаю камінням і обзиваю?..

Хлопці мандрують далі; через деякий час будинки все рідшають, зникаєтротуар, друзі знову виїжджають на дорогу і їдутьбіля обочини , але тут машини їздять швидко і на них не звертають уваги; через деякий час будинки закінчуються і перед ними з обох боків простягається поле ,дорога, рідкі кущі та дерева. Друзі зупиняються,щоб перекусити, і рушають далі.

Максим. Чуєш, Вєталь, а ми точно потім знайдем дорогу додому?..

Віталік. Канєшно знайдем. Ти шо не знаєш, шо Земля кругла, сам подумай: це означає, що з якого боку ми б не пішли, всеодно попадем назад додому. Включи логіку!

Раптом збоку з лісопосадки вибігає шість здоровенних собак, вони гарчать і гавкають і біжать прямо в бік хлопців. Друзі зупиняються.

Віталік.Обана...і шо тепер будем робити?

Через кілька секунд хлопці одночасно розвертаються, і покинувши свою "машину", тікають. Собаки біжать за ними. Віталік зашпортується і падає, Максим пробігає ще пару метрів, але врешті зупиняється і обертається. Віталік відчайдушно відбивається від собак.

Віталік. Поможи! Макс, Макс!

Максим, кидає погляд на дорогу перед собою,знову розвертається до Віталіка,швидко набирає в руки камінців з пилюкою з дороги, і з криком біжить на зграю собак, що атакують Віталіка.

Коли Максим замахується на собак вони відсахуються,хоча і не перестають гавкати, Віталік за цю мить швидко зіскаує на ноги.

Максим.Бери каміння, бери каміння!

Віталік в паніці починає водити руками по асфальту,собаки не перестають гавкати та гарчати.

Віталік. (з відчаєм)Тут нема, тут нема!...

Собаки знову рушають на них, Максим в паніці прикидається, що бере з дороги каміння і кидає уявні камінці в зграю. Собаки знову трохи відступають.

Максим. Притворись, що ти кидаєш каміння!

Віталік слухає його поради і починає, як і Макс, піднімати з дороги неіснуючі камінці, і кидати їх в собак,наступаючи і вигукуючи при цьому різні прокляття; через кілька хвилин боротьби собаки розуміють, що хлопці не збираються здаватися, і далі продовжуючи гавкати, розвертаються і біжать в ліс. Важко дихаючи, хлопці сідають прямо на дорогу, Максим помічає, що одяг у Віталіка геть розірваний, руки і правий бік в крові та подряпинах.

Максим. Ти як?

Віталік. Нормально...Дякую, що повернувся. Якби не ти, мене б тут зовсім...

Максим. Дуже тебе покусали?..

Віталік показує свої рани : дві руки і правий бік в крові.

Максим. Слава Богу...Думаю, на сьогодні мандрівок вистачить, що скажеш?

Віталік. (іронічно посміхаючись) Це точно...

Хлопці рушають забирати свою "машину".

День. Рідна вулиця друзів, на якій бігає купка дітей та грається. Віталік та Максим гордо, з високо піднятими головами, ідуть в натовп, штовхаючи свою "машину".

Артем. (показуючи пальцем на коляску)А це ше шо за тарадайка?

Віталік. Це не тарадайка. Це Мамбус - 2000. Тачка нового покоління.

Артем, та двоє постійних супутників, Ваня і Саня, починають голосно сміятися.

Максим. Я б на вашому місці так не сміявся, ця машинка таке бачила, що вам і не снилося.

Артем. (насмішкувато) Ну-ну, і шо ж це таке?

Діти (серед яких є і Ніка) збираються в коло, уважно слухаючи діалог.

Максим. Ми вирішили поїхати в навколосвітню подорож...

Віталік. А подорозі на нас напав бандит...

Максим. І він був озброєний! Я вам кажу! Отакенний автомат!..

Віталік. А потім він почав на нас бігти...

Максим. Але ми відбили його напад, прямо отако! (він розмахує руками в повітрі, вдаряючи уявного нападника.)

Віталік. Точно! А Максим Взагалі вирубив його з одного удару, я сам бачив!

Максим задоволено посміхається та дивиться на вражену Ніку.

Віталік. А потім на мене напали вовки...

Артем.(злісно). Ну все, вистачить цих казочок! Може в автомат вам хтось повірить, але вовки...

Віталік. (перебиваючи його)Ага, і хай попробує хтось сказати, що це брехня, і в Довжоцьких лісах нема вовків!..На це я йому покажу от що...

Віталік розстібає свою порвану брудну сорочку, щоб продемонструвати багаточисленні синці, подряпини, і кілька укусів, з яких ще текла кров.

Кілька дівчат з компанії. Боже, Боже, біднесенький!

Максим. (нишком зиркаючи на Ніку)А я його врятував! Зразу кинувся на всю ту зграю!

Віталік.Правда!Макс голими руками їх усіх, а там була ціла купа вовків!

Артем(невдоволено)Хіба у Довжоцьких лісах водяться вовки? Це якийсь брєд, кому ви вірите...

На Артема ніхто не звертає уваги.

Ніка. (захоплено дивлячись на Макса)Ти такий сміливий!Ти - справжній друг!

Діти починають сперечатися,хто перший буде кататися на "Мамубусі-2000", Ніка та Максим відходять вбік та щасливо про щось розмовляють, Віталік стоїть серед натовпу та розповідає про напад вовків,на Артема ніхто не звертає уваги,він злиться.

Артем. Ну за що ви сваритесь?! (Артем з відразою дивиться на хлопчаків, що видирають одне у одного "Мамбус - 2000". ) Це ж проста тарадайка!

Хлопці, почувши що Артем говорить, беруть камінці та кидають у нього.

Хлопці. Геть звідси! Геть з вулиці!

Артем. (злісно глянувши на Максима.) Ти мені ще за це поплатишся!!!

Максим.Ну і що?!Знов мене поб*єш? Якшо я справився з вовками, думаю з тобою якось розберусь!

Артем. (лукаво глянувши на Ніку)Цього разу удар буде сильніший, чим від кулаків!

Артем та двоє його друзів йдуть. Через деякий час приходить кремезний дядько у подраних джинсах, сорочці без рукавів та весь у татуюваннях. Він направляється прямо до Віталіка, грізно на нього дивлячись.

Максим (помітивши його)О,ні...Це дядя Гріша...

Ніка. Хто?..

Максим. Тато Віталіка.

Дядя Гріша.Віталік! Ану іді сюда, бєсовская сволоч!

Всі діти замовкають, Максим перелякано спостерігає,як дядя Гріша підходить до Віталіка, хапає його за сорочку і піднімає у повітря.

Дядя Гріша.Што ето такоє?! Што с тваєй адєждай?! Атвєчай, сукін син!

Дядя Гріша трусить Віталіка, але той перелякано мовчить. Усі діти навколо теж перелякано мовчать.

Дядя Гріша.Кто ето сдєлал?! Гдє ти бил?! Ти снова хаділ с етім болваном?! Я знаю, ето он куда -то тєбя втянул! У нєго же папа алкаш, што от нєго ждать!

Трясучи Віталіком, ніби іграшкою, він загрозливо махає Максу рукою, і волочить з собою.

Ніка.Твій тато алкаш?

Максим. (червоніючи)Нє, канєшно, він так спеціально говорить, бо не любить мене.

Ранок. Максим направляється до дому Ніки. Підійшовши,він бачить що біля подвіря стоять білі "жигулі", очевидно, машина її батьків; він обходить її і бачить, що у саду, точнісінько на тому ж місці, де він побачив її вперше, сидить вона з Артемом.

Максимко швидко ховається за машину, щоб залишатися непоміченим. Він нахмурюється, і бере в руки камінь,що лежить на дорозі.

Максим. (тихо)Ну тримайся...

Максим цілиться і кидає камінь,той влучає точно в голову Артему. Він чує зойк Ніки, якісь слова, і через кілька секунд скрипіння фіртки, що відкривається; Максим готується до стрибка. Через декілька секунд у полі зору з*являється Артем. Не роздумуючи, Максим кидається на нього і одним сильним ударом валить на землю і починає гамселити.

Ніка намагається його відтягти ,але даремно. Вона кричить, прибігає її батько, високий чоловік в окулярах, і відятгує Максима.

Батько.Молодий чоловіче, мені жаль, що я мушу так з вами знайомитися, але ви мені не залишаєте вибору.

Ніка.Тато, він його побив, він його побив!

Батько допомагає Артему піднятися; хоча він майже цілий, однак демонстративно стогне та хапається за боки.

Батько. Як ти?Ну, розкажіть мені, що на вас найшло?

Артем.Це через то, шо його тато, забитий алкоголік, який валяється під сусідськими заборами, називав вашу дочку " вшивою інтелігенткою", і забороняв йому з нею дружити,а він сказав, що і сам не проти, бо вона зануда. Я сам чув їхній разговор. А вчора він говорив з Яною, і їй розказав про його папочку. От він мені і помстився.

Максим. (дивлячись, як по щоках Ніки течуть сльози.)Це не правда!Я б ніколи нічого поганого про неї не говорив! І мій тато...Мій тато, він навіть не знає як звати мого найкрощого друга!

Батько.Думаю, нам треба піти в хату, і вимити рани.

Батько веде Артема, який театрально стогне і вішається йому на руку.

Максим.(до Ніки) Не вір йому, він бреше! Чуєш? Не вір йому!

Але вона відвертається і йде разом з батьком і Артемом у дім.

Максим ще кілька секунд розпачливо дивиться їм вслід, а потім з нещасним виглядом розвертається і йде геть . По дорозі він зустрічає двох хлопців з вулиці,які вчора билися за "Мамбус",Тараса і Юрка.

Тарас. О, Макс! Ти шо тут робиш?

Максим.Я..цей...е-е...

Юрко.Ой, а шо ти такий подряпаний і в пилюці?

Максим.Та нічого, а ви куди йдете?

Тарас.А ми йдем на воли і в печери,грати в жмурки.

Юрко.Да, і ми йдем кликати всіх, і Машу, і Вітька, і Сирника, і Аньку, і цю новеньку, як там її...

Максим.Ніку...

Юрко....Ага, Ніку...А ти йдеш з нами?

Максим вагається, і через декілька секунд радісно підскакує,видно що йому прийшла в голову якась ідея.

Максим.Йду!Тільки підійду трошки пізніше.

День. Максим підінмається на гірку біля Старої фортеці, і бачить, що там уже зібралася зграя дітей передвходом у печери, вони діляться на дві команди-одна шукає,інша-ховається. Після поділу вийшло, що Артем і Ніка у команді тих,хто ховається, а Максим тих,хто шукає.

Спочатку в печери забігає група тих,хто ховається; через кілька хвилин у другий вхід забігають ті,хто шукає.

Максим біжить по темній печері, чує вдалині сміх і голоси дітей.

Максим. (пошепки.)Ніка, Ніка, де ж ти...

Раптом він чує гучне грюкання каміння попереду себе, і чиїсь страшні крики, зовсім не схожі на гру. Складається відчуття, ніби печера валиться йому прямо на голову і він аж присідає,ховаючи голову. Однак за якусь мить грюкотіння закінчується і залишається тільки зойки і чийсь плач. Максим кілька секунд стоїть і тишу розриває відчайдушний крик Ніки.

Ніка.Поможи! Артеме, поможи!

Максим підбігає до груди каменюк, за яким було чути її голос, і чує голос Артема.

Артем.Вона валиться, вона валиться!

щось гуркотить, сипиться каміння. Макс падає, обхопивши руками голову, не розуміючи, не бачачи нічого навкруги, тільки чуючи страшнее гуркотіння і крики.

Ніка.Артем! Артем!Поможи!

Макс чує, як Артем, лементуючи, кудись тікає.

Ніка.Ти куди?! Ти Куди?! Вернись! Я не можу встати!

Максим.(дивлячись на груду каміння перед собою,і не бачачи Ніки).Ніка! Ніка! Ти жива?!

Ніка.Хто це?!

Максим.Це Макс! Що з тобою!?

Ніка.Мене притисло каменюкою! Макс, поможи будь-ласка! Я тебе прошу!

Максим.Добре, добре! Не переживай! Мені треба добратися до тебе! Я розгребу це каміння!

Ніка.Макс, обережно! Стіна валиться!

Він нічого не відповідає, тільки починає відкидати каміння.Доволі швидко він робить невеличку шпаринку , через яку бачить, як Яна лежить на землі, і плаче, а її ногу притиснули дві величезні каменюки.

Максим.Я тут, я тут!Як ти?

Ніка.(крізь сльози)Мені затисло ногу,я не можу її витягнути...

Максим починає тиснути на каміння, прикладаючи всю силу, яка є в нього, і нарешті йому вдається зрушити найбільший камінь і скинути його на бік. Максим пробрається до Ніки, і відсуває одну з каменюк, що притисла її. Ніка весь час плаче і тримається за закривавлену ногу.

Максим.Ти йти зможеш?..

Ніка.Не зможу, болить, дуже болить…

Максим.То тримайся за мене і пробуй підвестися…

Він пдітримує її і сяк-так вона підводиться, хоча й зовсім на стає на поранену ногу. Тримаючись йому за шию і схлипуючи, вона пробує стрибати на одній нозі.

Максим.Добре, добре, давай помаленьку…Нам треба вибиратися звідси, бо зараз знов може початися валитися…

вони вибраються на галявину під яскраве сонце і бачать, як купка переляканих дітей біжить до них.

Дитина 1. Шо там було, шо там було?!

Дитина 2.Ми чули обвал, там завалилася печера?

Дитина 3.Ніка, з тобою все добре?!

Підбігає переляканий Артем.

Артем.Ніка, Ніка, як ти? Ти вибачай що я побіг, там почало все валитися…

Ніка.Йди геть!

Артем. (обурено і здивовано)Ти кого посилаєш?! Мене?! Думаєш, ти така принцеса, шо всі должні раді тебе шось робити, приносити тобі жертви?! Може ше вмерти ради тебе?!

Максим.Ти показав свою свинячу суть, навіть раніше, чим я собі міг мріяти!

Артем.Свиняча?! Не бачу нічого свинячого в тому, шоб спасти собі життя! Там були камні, вони летіли мені прямо на голову! Чого я її не витяг? Я нікому нічого не должен! В законах написано, шо я должен робити! А більше я нікому нічого не должен!

Максим.То забирайся звідси, і бережи свою дорогоцінну дупу! Чого вилупилися?!(Максим злісно дивиться на дітей, що оступили їх і з відкритими ротами спостерігали цю сцену) Це вам не шоу, ви шо в цирк прийшли?!

Усі невдоволено розвертаються і йдуть, і Максим чує звідусіль: «оце псих,ніби з психушки вискочив…»

Ніка.(тримаючись за ногу).Дякую, що ти їх розігнав.Але тепер вони ополчаться разом з тією свинею проти тебе.

Максим.Ніби це вперше. ( він сідає біля неї на траві і дивиться вслід дітям, що йдуть за Артемом, який голосно їм щось доводить)Я завжди випадав з натовпу, і не міг туди вписатися, навіть коли хотів…А тепер і не хочу. В мене свій шлях, і мені не треба оцінка інших. А ти…Ти ж не віриш йому про те, шо він говорив за мого тата?..Мій тато, він…він дійсно пяничка, але він ніколи не забороняв мені дружити з тобою, він навіть і не знає нічого про тебе.

Ніка.Я тобі вірю. Але чому ти збрехав тоді, коли він упершее назвав твого тата пяницею? Тоді ти сказав мені, що він бреше.

Максим. (після короткої паузи.)Мені просто було соромно перед тобою.

Ніка його обіймає.

Ніка.Дурненький,Я б ніколи не сміялися з тебе. Думаєш, у мене дуже хороші батьки? Перед сусідами вони накращі, а насправді вони ніколи не можуть вийти зі мною на прогулянку, чи просто поговорити, чи розказати щось. Вони постійно зайняті своїм тим…як вони його називають…бізнесом, і в голові у них нема нічого, крім цифр. Отак, підійдеш до них, розкажеш за нову подругу чи друга, а вони питають: « А скільки їм років?», «А скільки в них машин?» «А скільки поверхів в їх будинку?» і вони ніколи не поцікавляться, у що люблять гратися мої друзі, і про що вони говорять, і яких їх улюблений колір? Вони питають тільки самі нецікаві дрібниці, на які я навіть увагу не звертаю. А потім сидять зранку до вечора в своїх кабінетах з купою паперів і ніколи не мають часу прогулятися зі мною.Так, вони купують мені самі дорогі іграшки, всі які я захочу. Але я вже їм не радію, повір. Більшість з них я навіть не розпаковувала, а просто кинула під ліжко.

Максим.А я думаю, це не так вже й погано, що у нас такі батьки,Я тепер дещо зрозумів. Бог дає нам урок, як не треба робити. От я, коли виросту, ніколи не буду пити, і завжди буду гуляти зі своїми дітьми, і багато, багато буду їм розказувати про себе.»

Одна з вуличок Кам`янець - Подільського, району Підзамче. День.

Батько (високий чорнявий чоловік років тридцяти) та син (десятирічний хлопчик, схожий на батька) йдуть вулицею, син зацікавлено розлядається по бокам, на будинки, дерева, подвір`я. Вони стоять біля одного з будинків, перед яким сад.

Батько. В той вечір, Максим був найщасливішим хлопчиком на землі. Він допоміг їй дібратися додому, і перед домом поцілував її, - це те, про що він мріяв з першої їх зустрічі.

Але в той вечір її батьки зібрали сумки і назавжди переїхали з цього будинку.

Син. І вони ніколи більше не бачилися?

Батько. (посміхнувшись)Ні, одного разу вони зустрілися.

Син. Я би теж хотів з ними зустрітися!

Батько. Думаю, твоя мрія справдилася. Це були ми, твої мама, і тато.



І ба

тько з сином далі мандрують по розбитій дорозі, розповідаючи одне одному все, що в них є на серці, і навіки закріплюючи справжню дружбу.


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка