Облік фінансових інвестицій економічна сутність та класифікація фінансових інвестицій Фінансові інвестиції



Сторінка1/4
Дата конвертації07.05.2016
Розмір0.72 Mb.
  1   2   3   4


ОБЛІК ФІНАНСОВИХ ІНВЕСТИЦІЙ

3.1. Економічна сутність
та класифікація фінансових інвестицій


Фінансові інвестиції — це вкладення коштів чи інших активів у цінні папери суб’єктів господарської діяльності з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту. Підприємства здійснюють інвестиції для ефективного використання тимчасово вільних коштів.

Дослівно термін “інвестиції” перекладається з латинського “invest” як “одягати, вкладати”. У найбільш широкому трактуванні інвестиціями є вкладення капіталу з метою поступового їх збільшення. При цьому приріст капіталу повинен бути таким, щоб компенсувати інвестору вкладені кошти, винагородити його за ризик, покрити втрати від інфляції в наступному періоді. Таким чином, головна ціль фінансового інвестування — одержання в перспективі прибутку від вкладень; перетворення вільних заощаджень у високоліквідні цінні папери; установлення офіційних відносин чи контролю над підприємством-емітентом.

Основні принципи оцінки та відображення в обліку фінансових інвестицій визначаються П(С)БО 12 “Фінансові інвестиції”, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 16.04.2000 р. № 91, П(С)БО 20 “Консолідована фінансова звітність”, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 30.07.1999 р. № 176 та П(С)БО 19 “Об’єднання підприємств”, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 07.07.1999 р. № 163.

Стаття 1, п. 1.2.8.1. Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємства” дає таке визначення фінансовій інвестиції: це господарська операція, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів.

Визначення терміна “фінансові інвестиції” дається також у П(С)БО 2 “Баланс” — це активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигод для інвестора. Тобто фінансові інвестиції — це вкладення одного підприємства в цінні папери та капітал інших підприємств.

Інвестор — юридична чи фізична особа, що здійснює вкладення власних, позикових і залучених коштів у створення та відтворення основних засобів та інших довгострокових активів. Отже, фінансові інвестиції визначаються як активи, що утримують­ся з метою:


  • одержання доходів (прибутку) у вигляді дивідендів, від-
    сотків;

  • набуття вигідних відносин з іншими підприємствами (взяття участі в управлінні їхньою діяльністю або контроль над їхньою діяльністю);

  • отримання майбутніх вигод від зростання вартості здійснених інвестицій.

За видами фінансові інвестиції поділяються на:

  • вкладення до статутного капіталу інших підприємств, включаючи дочірні та залежні підприємства;

  • придбання цінних паперів інших емітентів;

  • надання позик іншим юридичним і фізичним особам;

  • переказ грошових коштів на депозити в банки.

Таким чином, до фінансових інвестицій належать: внески до статутних фондів підприємств (за винятком акціонерних товариств), акції, облігації, інвестиційні й депозитні сертифікати, векселі й інші цінні папери.

Цінний папір — це документ, який засвідчує майнове право чи відношення позики власника документа щодо особи, яка випустила такий документ. До цінних паперів згідно з Законом “Про цінні папери і фондову біржу” належать: “акції; облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик; облігації місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов’язання республіки; ощадні сертифікати; інвестиційні сертифікати; векселі; приватизаційні папери”

Основні види цінних паперів — акції, облігації, інвестиційні сертифікати, векселі, депозитні сертифікати і т. д. Інвестиційні цінні папери поділяють на пайові, боргові та похідні.

Акція — це пайовий цінний папір, який закріплює права його власника на одержання частки прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів і на участь в управлінні цим товариством. Акція — безстроковий документ і існує стільки, скільки існує акціонерне товариство. Акція — це свідчення про внесок до статут­ного капіталу. Мета інвестора, що купує, — отримати дохід і брати участь в управлінні акціонерним товариством (пропорційно купленим акціям).

Власники акцій одержують дохід у вигляді дивідендів, які нараховуються власникам акцій із чистого прибутку після сплати всіх боргів і відрахувань. Акції бувають іменні та на пред’явника. Якщо придбаваються іменні акції, то ім’я їх власника обов’язково заноситься до книги реєстрації (реєстру), який веде або сам емітент, або реєстратор (депозитор). Якщо акції не іменні, то вони не реєструються і достатньо фактичного володіння ними для того, щоб її власник підтвердив, що саме він є акціонером даного товариства. Акція на пред’явника може випускатися як у документальній (паперовій), так і в електронній формі. Вона повинна бути обов’язково оплачена її власником.

Залежно від фіксованості доходу та участі в управлінні розрізняють звичайні (прості) і привілейовані акції.

Звичайна акція засвідчує: а) право власника на участь в управлінні справами акціонерного товариства; б) право на одержання дивідендів, причому не гарантованих і не фіксованих; в) право на певну частину майна, яке залишається після ліквідації акціонерного товариства.

Привілейована акція засвідчує: а) право власника на одержання дивідендів з фіксованим відсотком, який виплачується незалежно від результатів діяльності акціонерного товариства; б) переважне право власника на першочергове одержання дивідендів і на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства під час його ліквідації (якщо це передбачено умовами випуску акцій).

Облігація — це борговий цінний папір, що визначає боргові відносини між власником облігації та емітентом і підтверджує зобов’язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у погоджений термін, а також виплачувати визначений відсоток (винагороду). Відносини між вказаними особами трактуються як позика.

Облігація засвідчує таке: а) право на одержання у фіксований термін її номінальної вартості або іншого майнового еквівалента; б) право на одержання фіксованого відсотка від номінальної вартості облігації.

Акція та облігація належать до різних видів цінних паперів. Акція — це право на власність, а облігація — право на позику. Власник акції бере участь в управлінні (маються на увазі не привілейовані, а звичайні акції), а власник облігації такого права не має. Власнику облігацій гарантовано стабільний дохід (у вигляді твердої відсоткової винагороди), у той час як дивіденди можуть бути як великими, так і малими, або певний час взагалі не виплачуватися. Акції пов’язані з підвищеним ризиком, хоч, з іншого боку, обіцяють і більший прибуток. Вища надійність облігації супроводжується нижчим відсотком під час виплати з неї.

Сукупність різних цінних паперів, якими володіють інвестори, називається “портфелем інвестицій”.

Для цілей обліку, аналізу й планування фінансові інвестиції групуються за окремими ознаками.

Придбані цінні папери залежно від мети інвестування, терміну перебування на підприємстві та ліквідності поділяють на довгострокові й поточні фінансові інвестиції (рис. 3.1).


Рис. 3.1. Види фінансових інвестицій



Поділ інвестицій на довгострокові та поточні не має чітко визначених законодавчих критеріїв, але таке розмежування вкладень на сьогодні суттєве, тому що вони по-різному відображаються в обліку й звітності. Чіткого визначення критеріїв такого розподілу інвестицій у національних П(С)БО немає, тому під час вибору методів первісної та подальшої їх оцінки в обліку й звітності слід керуватися пунктами 17 та 33 П(С)БО 2, в яких зазначається, що в балансі за рядком “Довгострокові фінансові інвестиції” відображаються фінансові інвестиції на період понад один рік, а також такі, що не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент, а за рядком “Поточні інвестиції” — фінансові інвестиції терміном до одного року, які можуть бути вільно реалізованими в будь-який момент (окрім вкладень, що є еквівалентами грошових коштів).Таким чином, поточні фінансові інвестиції — це інвестиції, які легко реалізуються та призначаються для утримання протягом терміну, що не перевищує одного року. Тобто вони використовуються для вигідного розміщення тимчасово вільних грошових коштів підприємства. В основному це інвестиції в легкореалізовані цінні папери. Довгострокові фінансові інвестиціїце вкладення, які не можуть бути визначені як поточні. На нашу думку, це інвестиції, що вкладені на термін більший за один рік у юридично самостійні підприємства заради можливого їх придбання, впливу на них або для одержання додаткового прибутку. Довгострокові інвестиції поділяються на:

  • інвестиції, що утримуються підприємством до їх погашення;

  • інвестиції в асоційовані та дочірні підприємства;

  • інвестиції в спільну діяльність зі створенням юридичної особи контрольними учасниками;

  • інші фінансові інвестиції.

Поточні фінансові інвестиції поділяються на еквіваленти грошових коштів та інші поточні фінансові інвестиції. Визначення еквівалентів грошових коштів передбачено П(С)БО 2, проте воно не дає чіткої відповіді, які ж саме інвестиції слід відносити до цієї категорії. У такому разі потрібно послатися на п. 7 МСБО 7 “Звіт про рух грошових коштів”, у якому зазначається, що інвестиції можуть бути класифіковані як еквіваленти, якщо вони:

  • вільно конвертуються у відому суму грошових коштів;

  • характеризуються незначним ризиком зміни вартості;

  • мають короткий строк погашення, наприклад протягом трьох місяців. Як правило, еквіваленти грошових коштів утримуються для погашення короткострокових зобов’язань, а не для інвестиційних цілей.

Інші поточні фінансові інвестиції — це:

  • інвестиції, терміном менше одного року (крім еквівалентів грошових коштів);

  • інвестиції в асоційовані й дочірні підприємства, які придбані та утримуються для продажу протягом 12 місяців;

  • інвестиції у спільну діяльність, які придбані й утримуються з метою їх подальшого продажу протягом 12 місяців.

Залежно від видів придбаних паперів фінансові інвестиції також можна розподілити на дві групи: пайові (фінансові інвестиції, які надають право власності) та боргові (фінансові інвестиції, що не надають права власності) (рис. 3.2).

Рис. 3.2 Класифікація фінансових інвестицій

Інвестиції першої групи характеризуються тим, що вони:


  • засвідчують право власності підприємства на частку в статутному капіталі емітента корпоративних прав;

  • виступають у вигляді пайових цінних паперів (акцій) або внесків до статутного капіталу інших підприємств;

  • мають необмежений термін обігу;

  • утримуються підприємством для отримання доходу за рахунок дивідендів або придбані з метою перепродажу чи отримання доходу за рахунок зростання ринкової вартості інвестицій.

До другої групи належать інвестиції, які:

  • мають боргову природу;

  • виступають як боргові цінні папери (облігації);

  • утримуються підприємством до їх погашення з метою отримання доходу у вигляді процентів або придбані для перепродажу й отримання доходу за рахунок зростання ринкової вартості інвестицій;

  • мають установлений термін обігу.

Фінансові інвестиції поділяються також на прямі та портфельні.

Пряма інвестиція — господарська операція, яка передбачає внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою особою.

Портфельна інвестиція — господарська операція, що має на меті придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на біржовому ринку (за винятком операцій з купівлі акцій як безпосередньо платником податку, так і пов’язаними з ним особами в обсягах, що перевищують 50 % загальної суми акцій, емітованих іншою юридичною особою, які належать до прямих інвестицій).

Прямі інвестиції характеризуються безпосередньою участю інвестора у виборі об’єктів інвестування та вкладення коштів, а непрямі — придбанням частки в портфелі цінних паперів або майнових цінностей, як правило, через посередників.

За формою власності ресурсів інвестування виділяють приват­ні, державні, іноземні та спільні інвестиції.

Приватні інвестиції здійснюються громадянами, а також підприємствами недержавних форм власності, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, державні інвестиції — центральними та місцевими органами. Іноземні інвестиції здійснюються іноземними громадянами, юридичними особами й державами, спільні — громадянами та юридичними особами України й інших держав.



Внутрішні інвестиції — вкладення коштів в об’єкти інвестування, розміщені в територіальних межах даної країни, зовнішні інвестиції передбачають вкладення коштів за межами України.

Інвестиційна діяльність являє собою сукупність практичних дій суб’єктів (інвесторів та учасників) з реалізації інвестицій. Головним суб’єктом означеної діяльності, який приймає рішення про вкладення власних, запозичених або залучених майнових чи інтелектуальних цінностей у суб’єкти інвестування, є інвестор.



3.2. Оцінка фінансових інвестицій

Згідно з Міжнародними стандартами бухгалтерського обліку оцінка — це процес визначення грошових сум, за якими мають визнаватися та відображатися елементи фінансових звітів у балансі та звіті про прибутки й збитки. У фінансових звітах використовуються в різних комбінаціях кілька різних методів оцінки, які визначені національним П(С)БО 12 “Фінансові інвестиції”. Вибір таких методів залежить від видів фінансових інвестицій (поточні чи довгострокові).

Оцінка фінансових вкладень здійснюється у двох випадках: при безпосередньому придбанні фінансових інвестицій та в разі складання фінансової звітності. Оцінка, що провадиться при безпосередньому придбанні фінансових інвестицій, називається первісною оцінкою; а та, що здійснюється в разі складання фінансової звітності — оцінкою на дату балансу.

Поточні та довгострокові інвестиції при безпосередньому придбанні оцінюються і відображаються в бухгалтерському обліку за собівартістю, що формується відповідно до активів, які були передані в оплату (рис. 3.3).



Рис. 3.3. Первісна оцінка фінансових інвестицій

Собівартість поточної та довгострокової фінансової інвестиції включає такі складові:


  • ціна її придбання;

  • можливі комісійні винагороди (винагороди фінансовим посередникам тощо);

  • податки, збори, обов’язкові платежі, які пов’язані з придбанням фінансової інвестиції;

  • суми мита, які сплачуються під час придбання (реєстрація договорів);

  • інші можливі додаткові витрати.

Ці витрати виникають у підприємств, якщо фінансові інвестиції вони будуть придбавати за грошові кошти. Але не виключена можливість надходження фінансових інвестицій на підприємства способом обміну на цінні папери власної емісії або на інші активи. У цьому випадку згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 12 “Фінансові інвестиції” собівартість фінансової інвестиції визначається справедливою вартістю цінних паперів або активів, що обмінюються на фінансові інвестиції.
У п. 4 П(С)БО 19 наведено дефініцію терміна “справедлива вартість”: це сума, за якою може бути здійснений обмін активу або оплата зобов’язання в результаті операції між обізнаними, зацікавленими й незалежними сторонами. На практиці її ототожнюють з ринковою вартістю інвестицій, тобто сумою, яку можна отримати від продажу на активному ринку. Фінансові інвестиції, справедливу вартість яких достовірно визначити неможливо, відображаються на дату балансу за їхньою собівартістю з урахуванням зменшення корисності інвестицій. Відповідно до п. 4 П(С)БО 7 “Основні засоби”, “зменшення корисності” — це втрата економічної вигоди в сумі перевищення залишкової вартості активу над сумою очікуваного відшкодування.

Слід зазначити, що справедлива вартість може бути як вищою, так і нижчою від собівартості. У такому разі фінансові інвестиції підлягають переоцінці. Якщо підприємство володіє частиною акціонерних капіталів кількох інших товариств, такі акції розглядаються як інвестиційний портфель короткострокових цінних паперів. Якщо ж воно володіє поточними борговими зобов’я­заннями — це портфель боргових зобов’язань. Зі зміною ринкової вартості переоцінці підлягає, як правило, портфель, а не окрема інвестиція.

Для того, щоб провести оцінку фінансових інвестицій на дату балансу (для відображення їх у фінансовій звітності) можна використовувати один із трьох методів:

1. Оцінка за справедливою вартістю;

2. Оцінка за амортизованою собівартістю фінансових інвестицій;

3. Оцінка за методом участі в капіталі.

Оцінка довгострокових інвестицій залежить як від виду цінних паперів, що формують інвестиційний портфель, так і від рівня впливу інвестора на операційну та фінансову діяльність підприємства, акції якого були придбані. Так, довгострокові фінансові інвестиції в асоційовані й дочірні підприємства та в спільну діяльність зі створенням юридичної особи (спільного підприємства) на дату балансу відображаються за вартістю, що визначена за методом участі в капіталі (докладно питання обліку фінансових інвестицій за методом участі в капіталі та їх оцінки на дату балансу буде розглянуто далі).

У разі володіння борговими інвестиціями (облігаціями) для їх оцінки на дату балансу застосовується метод оцінки за амортизованою собівартістю фінансових інвестицій (АСФІ).

Вкладення, які утримуються для перепродажу, повинні бути переоцінені на дату балансу за кожною інвестицією окремо, виходячи з їхньої справедливої вартості.

Розглянемо сутність цих методів.

Порядок оцінювання фінансових інвестицій за справедливою вартістю встановлено пунктами 8 та 9 Положення (стандарту) 12 “Фінансові інвестиції”. Сутність означеного методу полягає в тому, що для оцінки фінансової інвестиції на дату балансу використовується сума, що дорівнює вартості, за якою може бути здійснена реалізація інвестиції в результаті операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами.

Методом оцінки за справедливою вартістю на дату балансу оцінюють фінансові інвестиції, що придбані та утримуються виключно для продажу.

Порядок оцінювання означених вкладень на дату балансу за амортизованою собівартістю встановлено пунктом 10 Положення (стандарту) 12 “Фінансові інвестиції”. Сутність цього методу полягає в тому, що різниця між собівартістю та вартістю погашення фінансових інвестицій (дисконт або премія в разі придбання) амортизується інвестором протягом періоду з дати придбання до дати їх погашення за методом ефективної ставки відсотка. При цьому амортизована собівартість інвестиції визначається додаванням вартості вкладень на попередню дату та суми амортизації дисконту (премій) за звітний період.

Суть амортизації премій зводиться ось до чого: їх сума повин­на розподілятися на весь період, на який інвестиції були придбані, тобто спрямовуватись на сплату відсотків інвесторам. Таким чином, амортизацію премій необхідно протягом усього періоду розподілити так, щоб на дату погашення інвестицій їх поточна вартість дорівнювала номінальній, а сума премій досягла нульового значення.

Суть амортизації дисконту полягає в такому: його сума повин­на розподілятися на весь період, на який придбана інвестиція, тобто спрямовуватись на збільшення витрат зі сплати відсотків інвесторам. Амортизація дисконту протягом цього періоду має розбиватися таким чином, щоб на дату погашення інвестицій їх поточна вартість дорівнювала номінальній, а сума дисконту досягла нульового значення. За допомогою цього методу проводиться оцінка на дату балансу фінансових інвестицій, що утримуються підприємством до їх погашення.

Сутність методу оцінки фінансових інвестицій на дату балансу за методом участі в капіталі охарактеризовано пунктами 11—14 Положення (стандарту) “Фінансові інвестиції”. Це зовсім нове явище для бухгалтерського обліку, викликане введенням національних стандартів. Метод участі в капіталі — це метод обліку інвестицій, за якого балансова вартість інвестицій збільшується або зменшується на суму збільшення або зменшення частки інвестора у власному капіталі об’єкта інвестування (згідно з пунктом 4 Положення (стандарту) 3 “Звіт про фінансові результати”). При цьому якщо сума зменшення частки капіталу інвестора більша, ніж відповідна стаття власного капіталу інвестора, то на таку різницю зменшується (або збільшується) нерозподілений прибуток (непокритий збиток).

Тобто суть методу участі в капіталі зводиться до такого правила: змінюється величина власного капіталу об’єкта інвестування — відповідно змінюється і вартість інвестицій на балансі підприємства-інвестора.

Згідно з пунктом 11 Положення (стандарту) 12 “Фінансові інвестиції” за методом участі в капіталі оцінюються такі фінансові інвестиції:



  • в асоційовані підприємства (в яких інвесторові належить 25 % акцій (голосів) і які не є дочірніми або спільними підприємствами інвестора);

  • у дочірні підприємства (в яких пакет акцій (голосів) становить більше 25 % статутного фонду);

  • у спільні підприємства зі створенням юридичної особи.

За методом участі в капіталі фінансові інвестиції обліковуються на останній день місяця, в якому об’єкт інвестування відповідає критеріям визначення асоційованого або дочірнього підприємства. Припиняється застосування методу участі в капіталі для обліку та оцінки фінансових інвестицій з останнього дня місяця, в якому об’єкт інвестування перестав відповідати зазначеним критеріям.

Згідно з пунктом 17 Положення (стандарту) 12 “Фінансові інвестиції” метод оцінки інвестицій за участю в капіталі не використовується, якщо фінансові інвестиції тільки формально задовольняють вимоги, наявність яких свідчить про контроль або вплив з боку інвестора. Це, в основному, фінансові інвестиції в асоційовані та дочірні підприємства, коли:

а) фінансові інвестиції придбані та утримуються для продажу протягом дванадцяти місяців з дати їх придбання;

б) об’єкт інвестування веде діяльність в умовах, які обмежують його здатність передавати кошти інвестору протягом періоду, що перевищує дванадцять місяців.

Такі фінансові інвестиції обліковуються та відображаються на дату балансу у фінансовій звітності за справедливою вартістю.

Інвестиції в спільну діяльність без створення юридичної особи відображаються підприємством на дату балансу способом розподілу останнього між учасниками пропорційно до ступеня контролю кожного. Цей порядок установлено пунктами 19, 20 Положення (стандарту) 12 “Фінансові інвестиції”.

Отже, визначені методи оцінки фінансових інвестицій необхідні для забезпечення основної мети складання фінансової звітності — надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан і результати діяльності підприємства. А це, у свою чергу, є однією з умов і способів зменшення ризику під час проведення інвестування.

  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка