Німеччина в європейській політиці США



Скачати 297.96 Kb.
Дата конвертації04.11.2016
Розмір297.96 Kb.
ТипАвтореферат
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ

ТАРАСА ШЕВЧЕНКА


ЛАКІШИК ДМИТРО МИХАЙЛОВИЧ

УДК 327.82[(73):(430)]“1980/1990”


НІМЕЧЧИНА В ЄВРОПЕЙСЬКІЙ ПОЛІТИЦІ США

КІНЦЯ 80 Х – 90-І РОКИ ХХ СТ.

07.00.02 – Всесвітня історія


Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук



Київ-2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі нової та новітньої історії зарубіжних країн Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Гончар Борис Михайлович,

завідувач кафедри нової та новітньої історії

зарубіжних країн Київського національного

університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Кудряченко Андрій Іванович,

генеральний директор

Всеукраїнського університету

“Міжрегіональна академія управління персоналом” (м. Київ)

кандидат історичних наук, доцент



Галака Сергій Павлович,

доцент кафедри міжнародних відносин

та зовнішньої політики

Інституту міжнародних відносин

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка


Провідна установа: Інститут історії України НАН України (м. Київ)


Захист відбудеться “25березня 2002 року о 14 годині на засіданні Спеціалізованої Вченої Ради Д. 26.001.29 в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1.


З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.


Автореферат розісланий “20лютого 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради М.С. Каменецький



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження обумовлюється: по-перше, важливістю значення американо-німецьких відносин для розвитку міжнародного політичного життя і економічних процесів у Європі; по-друге, необхідністю неупередженого наукового аналізу американського сприйняття політики об’єднаної Німеччини в Європі; по-третє, важливістю з’ясування нових тенденцій та перспектив розвитку військово-політичних відносин між США і Німеччиною; по-четверте, політичною значимістю для України позиції США та Німеччини щодо поширення НАТО і ЄС на схід європейського континенту.

Сучасний етап американо-німецьких відносин позначений впливом якісно нових чинників: 1) з кінця 80-х років в Європі, як і світі загалом, зникла атмосфера “холодної війни”, відійшло в минуле блокове протистояння на континенті, що зробило можливим подолання розколу Німеччини; 2) внаслідок об’єднання Німеччина стала найбільшою західноєвропейською країною з могутнім економічним, політичним і військовим потенціалом, що суттєво вплинуло на геополітичну ситуацію в Європі; 3) припинення “холодної війни” вимагає реформування застарілих концепцій Північноатлантичного союзу для перетворення НАТО із знаряддя колективної оборони в орган загальноєвропейської безпеки, що закономірно піднімає роль Німеччини в атлантичній системі; 4) розпад колишньої біполярної системи міжнародних відносин і народження нових демократій в країнах Центральної і Східної Європи поставили перед США і ФРН проблему залучення їх до західноєвропейських економічних і військових структур; 5) вибух міжетнічного конфлікту на теренах колишньої Югославії виявився своєрідним полігоном для перевірки міцності трансатлантичного партнерства між двома країнами; 6) поява низки незалежних держав на території колишнього СРСР, серед яких найвпливовішою виявилася Росія, вимагає нових політичних підходів США і Німеччини до пострадянського простору.

Сполучені Штати, втративши звичні міжнародні орієнтири, відповідно до яких їхні зовнішньополітичні ініціативи були підпорядковані переважно завданню протиборства з “світовим комунізмом” і “радянською загрозою”, об’єктивно змушені були зайнятися концептуальним переосмисленням своїх підходів до європейських проблем, зокрема до відносин з об’єднаною Німеччиною.

Актуальність теми визначає наукову проблему дисертаційної роботи: з’ясувати роль і місце ФРН (в процесі об’єднання та після об’єднання) в системі стратегічних інтересів США.



Об’єктом дослідження є політика США на європейському континенті в контексті розвитку міжнародних відносин кінця 80-х 90-і роки ХХ століття, а предметом дослідження є процеси формування та реалізації політики США щодо ФРН.

Метою дисертаційного дослідження є аналіз і оцінка процесу розробки й реалізації політики США щодо Німеччини та її вплив на міжнародні відносини на європейському континенті кінця 80-х – 90-і роки ХХ століття. Для реалізації мети поставленні такі завдання:

  • показати еволюцію поглядів представників американського зовнішньополітичного істеблішменту на проблему об’єднання ФРН та НДР у світлі політичних дискусій на рубежі 80 – 90-х років;

  • розкрити взаємодію США і об’єднаної Німеччини у сфері європейської безпеки;

  • проаналізувати проблему поширення західноєвропейських економічних і військово-політичних структур на постсоціалістичні країни в підходах США і Німеччини;

  • дослідити вплив югославської кризи на американо-німецькі взаємовідносини;

  • виявити спільні риси і відмінності в підходах США і Німеччини щодо Росії в системі європейської безпеки.

Хронологічні рамки дисертаційної роботи охоплюють період з кінця 80-х по кінець 90-х років ХХ століття. Обмеження дослідження цими історичними рамками визначається тим, що в цей період під впливом припинення “холодної війни”, кардинальних змін в країнах Центральної і Східної Європи та об’єднання Німеччини відбувалася складна еволюція європейської політики США щодо ФРН. Для створення цілісної картини еволюції політики США щодо Німеччини у другому розділі здійснено історичний екскурс у події 40 – 80-х років.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше у вітчизняній історіографії, на основі залучення й аналізу широкого кола джерел і літератури, частина яких раніше не впроваджувалася в науковий обіг, зроблена спроба грунтовно й детально і дослідити еволюцію політики США щодо Німеччини кінця 80-х – 90-х років. Найістотніші результати дослідження, котрі відображають внесок автора в розробку означеної проблеми, зводяться до наступного:

  • вивчені стан наукової розробки теми та джерельна база дослідження;

  • охарактеризовані основні напрями співробітництва США і Німеччини в рамках НАТО, виявлені чинники, які обумовили більш активну політику ФРН щодо питань європейської безпеки в цій організації;

  • висвітлено югославську кризу через призму взаємовідносин США і Німеччини, а також відображено позитивні і негативні елементи в підходах щодо розв’язання цього конфлікту;

  • показана еволюція політики американських адміністрацій щодо східноєвропейського регіону та розкриті причини, що впливали на таку політику;

  • проаналізована політика американських та німецьких урядовців у залученні постсоціалістичних країн до західноєвропейських економічних та військово-політичних структур.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її результати поглиблюють знання про витоки і характер політики США щодо Німеччини. Матеріали дисертації можуть бути використані при підготовці узагальнюючих праць з міжнародних відносин в Європі та зовнішньої політики США, в лекційних курсах у вузах.

Методи дослідження. Теоретико-методологічну основу дисертаційного дослідження складають діалектичні принципи наукового пізнання. Принцип історизму передбачає висвітлення минулого в його історичному контексті, з урахуванням тих змін, які відбувалися не тільки з предметом (об’єктом) дослідження, але й з усіма пов’язаними з ним процесами та явищами. Завдяки використанню цього принципу сучасний процес формування європейської політики Сполучених Штатів щодо Німеччини був розглянутий як продовження еволюції цієї політики, яка відбувалася протягом більш ніж сорока років після Другої світової війни. Окрім того, застосування принципу історизму дозволило виявити загальноєвропейський контекст політики США щодо центрально-східного регіону Європи, з урахуванням глобальних змін у геополітичній ситуації на європейському континенті.

Принцип багатофакторності, який передбачає вивчення всього комплексу факторів (суб’єктивних та об’єктивних; внутрішніх та зовнішніх; геополітичних та регіональних; економічних, політичних та військових), які впливають на формування та реалізацію нових заходів політики США щодо Німеччини. В дисертаційному дослідженні також використовується принцип всебічності, орієнтований на визначення внутрішніх та зовнішніх взаємозв’язків та взаємообумовленості аналізованих явищ сьогодення. Застосування вищезгаданих принципів дало змогу з’ясувати, що на процес формування та реалізації європейської політики США щодо Німеччини, протягом кінця 80-х – 90-і роки, великий вплив спричинила низка взаємопов’язаних та взаємообумовлених факторів: процеси розрядки міжнародного напруження; об’єднання Німеччини; крах комуністичних режимів у країнах Східної Європи; розвал Радянського Союзу; поглиблення економічної і військово-політичної інтеграції в Європі, югославська криза.

Зазначені принципи реалізовувалися за допомогою застосування як загальнонаукових методівісторичного та логічного, з притаманними їм аналізом, синтезом та системним підходом, так і загальноісторичних методівпорівняльним, ретроспективним, синхроністичним.



Апробація результатів дослідження. Основні положення, результати та висновки дисертації обговорені на науковій конференції “Розвиток історичної науки в Україні (до 10-річчя незалежності України) (Київ, 2001), конференції “Українська історична наука до 10 річниці незалежності” (Харків, 2001), круглому столі “Балкани: історія та сучасні проблеми” (Київ, 1998), на засіданнях кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн Київського національного університету імені Тараса Шевченка, при проведенні семінарських занять зі студентами названого навчального закладу. Основні положення та результати роботи опубліковані в шести наукових публікаціях автора, із яких три у фахових виданнях.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків і списку використаних джерел і літератури. Загальний обсяг дисертації становить 200 сторінок, список використаних джерел і літератури складається з 347 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі “Джерельна база та історіографія проблеми” подано характеристику джерельної бази дисертації та здійснено огляд найважливіших здобутків вітчизняної та зарубіжної історіографії з проблематики дисертаційного дослідження.



Джерельною базою дисертаційної роботи є американські і німецькі документи. До них відносяться документи виконавчої влади США, насамперед, офіційні заяви і промови американських президентів, а також їхні спільні виступи та прес-конференції з німецькими канцлерами1.

Важливим джерелом є також документи держдепартаменту США2.

Окреме місце в джерельній базі дисертації належить повідомленням, прес-релізам Інформаційної служби США та американських посольств3.

Особливу увагу привертають документи виконавчої влади Німеччини4, що надають можливість ознайомитися з офіційною позицією урядів Федеративної Республіки практично з усіх питань зовнішньої політики після Другої світової війни.

Важливе значення для дослідження проблем об’єднання Німеччини має збірник документів “Німецьке об’єднання та його протиріччя. Документи про мирну революцію”. Книга містить величезну кількість документальних матеріалів як ФРН, так і НДР. Особливу цінність цьому збірнику надають матеріали, що відображають позиції не тільки членів уряду і провідних діячів, але й позапарламентських сил ФРН та НДР.

Трансатлантична політика США і взаємовідносини США з Німеччиною у сфері оборони і безпеки, участь у розв’язанні югославської кризи, а також проблеми поширення НАТО і ЄС на Схід знаходять документальне відображення в офіційних публікаціях Північноатлантичного альянсу та Європейського Союзу5. Завдяки цим документам вдалося більш повно з’ясувати характер взаємовідносин США і Німеччини у військово-політичній та економічній сферах та виявити особливе і відмінне у підходах американських і німецьких урядових осіб щодо поширення трансатлантичних структур на Схід.

Деякі документальні матеріали та електроні варіанти американських та європейських періодичних видань автор використав через Інтернет6.

Практичне значення в дослідженні проблем, поставлених автором, мають матеріали експертного характеру: аналітичні розробки, рекомендації, дослідження та аналіз нинішніх проблем в Європі. Процес розробки “німецького” напрямку зовнішньої політики США базується на дослідженнях розгалуженого апарату експертів, науковців-консультантів, радників, які об’єднані в різноманітні наукові центри на зразок Дослідницької служби бібліотеки Конгресу, РЕНД корпорейшн, Ради міжнародних відносин (Нью-Йорк), Німецького історичного інституту (Вашингтон), Брукінгського інституту (Вашингтон), Дослідницької групи американської політики щодо Німеччини Фонду Карнегі при Брукінгському інституті, Центру стратегічних і міжнародних досліджень при Джорджтаунському університеті, Асоціації зовнішньої політики, Асоціації національного планування тощо.



Стан наукової розробки теми. Досліджувана тема постійно перебувала і продовжує залишатися в полі зору фахівців – істориків, політологів. Проте, сучасний етап розвитку політики США щодо Німеччини ще не знайшов належного узагальнюючого висвітлення і не був предметом спеціального вивчення як в українській, так і в російській історіографії.

Проблема об’єднання Німеччини знайшла широке висвітлення в періодичній пресі. В роботах російських дослідників А.А Ахтамзяна, І.Н. Кузьміна, Н.В. Павлова об’єднання Німеччини розглядається через призму трансформації системи міжнародних відносин. Певні аспекти процесу об’єднання висвітлені в роботах А.М. Філітова, Ю.П. Давидова. Однак фундаментальних досліджень з цієї проблеми в українській історіографії майже не має. На цьому фоні особливої уваги заслуговують монографії А.І. Кудряченка, Г.О. Грабарчука, в яких досліджено зовнішні та внутрішні аспекти возз’єднання ФРН та НДР.

Наукову цінність представляють сучасні дослідження вітчизняних і російських істориків і політологів А.В Дашкевича, Г.М. Перепелиці, О.А. Коппель, О.Є Лапшина, М.Р. Вулевича, О.Я. Маначинського, М.С. Каменецького, С.П. Галаки, А.І. Уткіна, Ю.М. Давидова, В.А. Кременюка у висвітленні певних аспектів європейської політики США, в яких дана об’єктивна оцінка цій політиці.

В зв’язку з поширенням трансатлантичних і європейських економічних і військово-політичних структур на країни Центральної і Східної Європи дуже важливе значення для США і Німеччини має східноєвропейський напрямок їх політики. Зокрема в роботах Б.І. Канцелярука, Є. Камінського, А. Дашкевича, А.І Кудряченка, Г.О. Грабарчука досліджено певні аспекти американської та німецької політики у цьому регіоні.

Європейський вимір політики США щодо Західної та Центрально-Східної Європи періоду завершення “холодної війни” проаналізовано у дисертаційних дослідженнях Ю.Б. Гончар, О.І. Брусиловської, М.М. Бессонової, Н.І. Турчак, О.І. Санжаревського, які торкаються окремих питань відносин США і ФРН.

Американська історіографія представлена значною кількістю досліджень, присвячених проблемам міжнародних відносин, зокрема європейській політиці США. Американська література постійно поповнюється і давно перетворилася на один з провідних розділів історіографії США.

Грунтовний аналіз процесу об’єднання ФРН і НДР, однієї з найгостріших проблем світового розвитку, на основі документальних джерел був здійснений Ф.Зеліковим, К.Райз, А.Стент, С.Сабо та інших.

Оцінюючи праці американських фахівців-міжнародників, слід відзначити, що в політико-академічному комплексі США існують суттєві розбіжності в концептуальних підходах до американо-німецьких відносин, особливо в контексті європейських проблем. Ці відмінності виявилися як у суб’єктивній оцінці політики ФРН щодо країн Східної Європи, так і в практичних рекомендаціях правлячій еліті США про напрями американської зовнішньої політики стосовно Німеччини. Частина теоретиків і практиків зовнішньої політики США схиляється до беззастережної підтримки об’єднавчих зусиль Німеччини в Європі.

Інша частина вказує на загрозливі тенденції посилення економічного суперництва між Німеччиною і США. Так, в роботах американських фахівців О.Гарріса, М.Нелсона, М.Бреннера, А.Стент, В.Голдштейна, М.Сінгера і А.Вілдавського досить яскраво простежується не лише зростання позицій і впливу Німеччини в країнах Західної і Центрально-Східної Європи, але й об’єктивно обумовлене зменшення провідної ролі США в європейських справах.

Особливо значні розходження серед представників політико-академічного комплексу США виникають через різне ставлення до військової інтеграції країн Західної Європи, очолюваної Німеччиною. Припинення “холодної війни” і зникнення “радянської загрози”, на думку деяких американських експертів, зменшили необхідність американського “захисту” Європи, а також поставили під сумнів доцільність збереження НАТО. Особливої популярності ці ідеї набули в першій половині 1990-х років, серед так званих “ізоляціоністів”, а саме: Б.Робертса Дж.Шлесінджера, Р.Лівінгстона, М.Легона та інших.

“Ізоляціоністській” позиції протистоять прагматики – “реалісти”, які відстоюють необхідність збереження місця і ролі США і НАТО в Європі. Вони хотіли б розподілити тягар оброни Європи між НАТО і США, з одного боку, та західноєвропейцями, з другого. “Реалісти” ж підтримують ініціативи Німеччини щодо розширення НАТО і ЄС на країни Центрально-Східної Європи. Тут можна виділити насамперед роботи З.Бжезінського, Г.Кіссінджера, У.Смайзера, Я.Хейлбрана, У.Крістофера, Г.Брауна, Л.Аспіна, Ч.Глейзера, які розглядають майбутні перспективи американо-німецьких відносин в Європі, особливості та відмінності в підходах США і ФРН щодо розширення західноєвропейських військово-політичних структур на країни Центральної і Східної Європи.

Другий розділ “Політика США щодо проблеми об’єднання Німеччини після Другої світової війни: історичний огляд” присвячений узагальнюючому аналізу політики США щодо вирішення німецької проблеми після Другої світової війни та об’єднання ФРН і НДР на рубежі 80 – 90-х років.



Характерною ознакою американської політики щодо німецького питання в повоєнні роки стала її суперечлива еволюція. Американське керівництво не мало ні концептуального плану розвитку, ні чіткого уявлення про місце Німеччини в світі, а ні ідеї про те, як планувати майбутнє країни. Однак погіршення відносин між США і СРСР і народження двох блоків змусило американський уряд вдатися до економічного відродження (“план Маршалла”) і військово-політичної консолідації Західної Європи і Німеччини (створення НАТО).

Спільна участь у стримуванні комунізму, однак, не могла запобігти періодичним загостренням відносин між США і ФРН, і, водночас, не призвела до беззастережного слідування західних німців у фарватері американської зовнішньої політики, щоправда, солідарність, базована на протидії спільному ворогові, виявлялася загалом досить міцною.

У розділі розглядається роль і місце США в процесі об’єднання Німеччини, а також вплив цього процесу на усю Європу.

Виконуючи функції своєрідного посередника, США, справді, відіграли провідну роль у забезпеченні сприятливої зовнішньополітичної атмосфери процесу об’єднання. Мотиви Сполучених Штатів під час об’єднання були історично традиційними. Американський уряд виходив із жорсткої вимоги до результатів німецького об’єднання – відмови від будь-якого нейтралістського курсу і неодмінного членства об’єднаної Німеччини в НАТО. Відповідно до цього, активне залучення об’єднаної Німеччини до західноєвропейських структур повинно було гарантувати європейську безпеку, а контроль НАТО – національно-державні інтереси країн Заходу після об’єднання ФРН і НДР. Американські зусилля робили неможливим виникнення джерела політичного ризику для Європи.

В американському керівництві вважали, що процес об’єднання Німеччини не обмежувався проблемою досягнення німцями спільної державності та визначення військово-політичного статусу нової держави. Він також торкався найважливіших аспектів міжнародного життя, стратегічних відносин між Сходом і Заходом, забезпечення миру і рівноваги на нових засадах, перспектив розвитку загальноєвропейського процесу та західноєвропейської інтеграції.

Вирішення зовнішніх аспектів об’єднання ФРН і НДР було складним політико-дипломатичним процесом, під час якого німецьке зближення було вирішальним чинником пошуку узгодженості міжнародно-політичних форм, засобів і термінів німецького єднання. Політико-дипломатичне узгодження було досягнуто у процесі взаємодії США з трьома країнами-переможницями, у результаті якого стало можливим формування засад нового міжнародно-політичного розвитку на континенті.

В третьому розділі “Американське сприйняття об’єднаної Німеччини в системі європейської безпеки” аналізується вплив нової політико-стратегічної ситуації, що настала внаслідок припинення “холодної війни” і розпаду соціалістичної системи, на формування американських концепцій політики щодо Німеччини. Проаналізовано ставлення американських політичних діячів стосовно політики Німеччини у військово-політичній сфері.

Об’єднання Німеччини дедалі виразніше почало сприйматися американцями як своєрідний каталізатор для подальшої інтеграції Європи та зміцнення “самостійницьких” тенденцій в зовнішній політиці ФРН. А оскільки німці в умовах постсоціалістичної епохи відчувають меншу потребу в американських військово-політичних гарантіях безпеки, хоча офіційно урядом ФРН це питання не обговорювалося, це об’єктивно послаблює позиції США в Європі в цій сфері.

Офіційний Вашингтон, ставши на шлях беззастережного збереження НАТО як гаранта безпеки Європи, досить стримано сприймав активізацію діяльності Західноєвропейського союзу і французько-західнонімецького “єврокорпусу” як незалежних від НАТО оборонних інструментів ЄС. Одночасно Вашингтон демонстрував нерішучість і пасивність у прийнятті широкомасштабних односторонніх чи колективних зобов’язань щодо гарантування стабільності в Східній Європі.

В Сполучених Штатах різко зросла кількість прихильників скорочення військово-політичних зобов’язань США в Європі, що, на їх погляд, мало б змусити західноєвропейців та німців, взяти на себе більшу ношу в забезпеченні європейської безпеки. Проте, враховуючи невизначеність майбутнього країн Східної Європи і, особливо, країн колишнього СРСР, а також зростання кризових ситуацій в цих регіонах, більшість аналітиків схиляється до думки про необхідність збереження зобов’язань США в Європі і підтримки “атлантичної солідарності”.

У розділі також аналізується політика і підходи урядів США і Німеччини щодо Росії.

Дезінтеграція Радянського Союзу і поява низки нових демократій вимагала від США і Німеччини по-новому будувати відносини з цими країнами, насамперед з Росією, що продовжує впливати на систему європейської безпеки. В політиці США і Німеччини щодо Росії виявилися певні розбіжності. Так, адміністрація Дж.Буша досить стримано поставилася до розпаду Радянського Союзу і всіляко підтримувала М.Горбачова. Дещо пізніше, коли виявилося, що дезінтеграція Радянського Союзу неминуча, адміністрація Дж.Буша, а також Б.Клінтона, почала орієнтувати свої відносини безпосередньо з Росією, як правонаступницею СРСР.

Але з середини 1994 р. Б.Клінтон був змушений переглянути свою політику щодо Росії і розвивати більш активні відносини з іншими країнами СНД, що пояснювалося, насамперед, негативним ставлення Росії до можливого розширення НАТО на країни Східної Європи.

Відносини Німеччини з Росією складалися по-іншому в порівняні з США. Представники зовнішньополітичного істеблішменту Німеччини, на відміну від США, розуміли, якщо вони бажають, щоб відносини з Росією продовжували розвиватися без ексцесів, потрібно орієнтуватися на демократів на чолі з Б.Єльциним. Німеччина була зацікавлена в розвитку демократії в Росії, як і в інших країнах СНД, тому що нестабільність у цьому регіоні безпосередньо позначалась на ФРН. Саме тому уряд Німеччини приділяв значну увагу економічній та фінансовій допомозі країнам СНД, ця допомога значно перевищувала американську.

Одностайність США і Німеччини виявилася в їх підходах до розвитку стратегічного партнерства з Росією у військово-політичній сфері, ініціації підписання хартії з НАТО, що було відображено в Основоположному акті НАТО-Росія, а також підтримання демократичних і економічних реформ в країні.

Попри все, Російська Федерація залишається вагомою військовою силою і останнім часом знову претендує на відновлення своєї геополітичної ролі в Європі, що змушує США і Німеччину з настороженістю ставитися до зовнішньої політики Росії.

У розділі розглядаються позитивні і негативні елементи американо-німецкого співробітництва під час розв’язання боснійської і косовської криз.

Югославська криза висвітлила різне реагування державних діячів США і Німеччини на європейські справи. Німецький уряд розглядав боснійський конфлікт як протистояння демократії і останнього в Європі жорсткого тоталітарного лідера – Слободана Мілошевича. Визнання незалежності Словенії і Хорватії виявилося одним із засобів, окрім економічних санкцій, посильних для Німеччини. Все ще не спроможний брати участь у будь-яких операціях за межами відповідальності НАТО уряд Німеччини звично сконцентрувався на можливих для нього засобах.

На відміну від Німеччини, американський уряд початково підтримував територіальну цілісність Югославії, стверджуючи, що відокремлення і проголошення незалежності республіками призведе до подальшої ескалації війни на Балканах. Однак розширення конфлікту і надзвичайна жорстокість воюючих сторін змусили американців визнати, що негайний територіальний поділ, на основі якого можна було б досягнути компромісних рішень, є неминучим. Спочатку адміністрації Дж.Буша і Б.Клінтона розглядали конфлікт на Балканах як суто “європейську справу”, тому що він не торкався “ні життєвих, а ні стратегічних інтересів” США, характеризуючи конфлікт у Боснії скоріше як громадянський, ніж міжнародний

Непоступливість адміністрації Б.Клінтона щодо безпосередньої участі американських збройних сил щодо врегулювання у Боснії викликала зростаючу критику з боку західних європейців, посиливши дебати в американських офіційних і громадських колах. Боснія показала, що реального прогресу неможливо досягти без втручання США.

Якщо під час боснійської кризи в поглядах американців, німців та інших західноєвропейців панували великі розбіжності, при розв’язанні косовського конфлікту Німеччина виступила енергійним союзником США. Це пояснюється переоцінкою і зміною певних пріоритетів у зовнішній політиці Німеччини (ФРН займає провідні позиції у відносинах з країнами як Східної, так і Західної Європи), скасуванням деяких конституційних обмежень, що забороняли використовувати збройні сили в миротворчих цілях. Тепер Німеччина була в змозі відігравати у вирішенні таких проблем, як конфлікт у Косово, значну роль.

В четвертому розділі “Політика Німеччини щодо залучення країн Центральної і Східної Європи до західноєвропейських інтеграційних структур і позиція США” головна увага приділяється проблемам входження постсоціалістичних країн в ЄС і НАТО в контексті американо-німецьких відносин. Аналізується політика Німеччини в поглибленні і розширенні інтеграційного процесу в рамках ЄС.

Пильна увага американських фахівців до європейської політики Німеччини визначається не лише її впливовістю на інтеграційні процеси країн Західної Європи, але й об’єктивно обумовленим зменшенням провідної ролі США в європейських справах. До того ж у Вашингтоні враховують зростаючу роль Німеччини в Східній Європі. Об’єднання Німеччини і геополітичні зміни в Європі призвели до певної переорієнтації зовнішньої політики країни, а саме: в східному напрямку, оскільки Німеччина завжди мала традиційні економічні і культурні зв’язки з країнами Східної Європи. Завдяки цьому, роблять висновок державні діячі Сполучених Штатів, розширення ЄС на Схід пов’язане з посиленням німецького впливу в цьому регіоні.

Іншою складовою політики Німеччини є подальше поглиблення інтеграційних процесів у Західній Європі. Рішення 12 країн-учасниць Європейського економічного співтовариства в Маастріхті в грудні 1991 року про створення Європейського Союзу, економічного і валютного союзу, спільної зовнішньої політики, єдиного ринку з спільною політикою в усіх сферах, в яких економічна інтеграція і загальна взаємозалежність країн-членів вимагає спільних дій, а саме: забезпечення економічної і соціальної єдності, свідчило про перехід західноєвропейців до вищого ступеня економічної і соціальної співпраці і сприймалось американцями майже виключно як загроза майбутнім відносинам США з Західною Європою.

Хоча на офіційному рівні американські адміністрації схвально висловлюються щодо політики Німеччини, яку вона відіграє в поглибленні і розширенні інтеграції ЄС, проте деякі представники зовнішньополітичного істеблішменту Сполучених Штатів дедалі частіше розглядають ФРН як досить серйозну економічну силу, що вже породжує небезпечну для американців конкуренцію.

Переважна більшість американських урядовців прихильніше ставиться до політики Німеччини в розширенні ЄС, ніж до її зусиль у поглибленні єдності цієї організації. Тим часом в багатьох європейців є переконання в тому, що Вашингтон, підтримуючи розширення, намагається затримати поглиблення інтеграції, що США вигідніше слабо згуртоване широке співтовариство, яке не має чітко визначеної глобальної стратегії. Чимало таких припущень було висловлено європейцями з прийняттям рішення про впровадження спільної валюти “євро”, що, на думку американських експертів, у майбутньому може замінити долар як провідну світову валюту.

В розділі, поряд з висвітленням процесів розширення економічних структур на Схід, розглядається політичні дискусії в американських і німецьких наукових і політичних колах щодо проблеми поширення Північноатлантичного союзу на країни Центральної і Східної Європи.

Перехід центрально-східноєвропейських країн до плюралістичних політичних систем і ринкової економіки поставив на порядок денний питання про їх тісну економічну співпрацю з ЄС, а також військово-політичне співробітництво з перспективою вступу до цих організацій. Саме німці вбачали в політичній і економічній нестабільності нових держав загрозу національній безпеці та стабільності в Європі. Оскільки інтереси Німеччини пов’язані насамперед із західноєвропейською інтеграцією, важливим для її безпеки й економічного процвітання є стабільність в регіоні Центральної і Східної Європи, постає питання поширення атлантичних структур на Схід.

Позиція адміністрації Дж.Буша з цього питання була розмитою й мінливою; вона не мала однозначної позиції щодо входження країн Центральної і Східної Європи до західних військово-політичних структур, зокрема НАТО.

Адміністрація Б.Клінтона, подолавши хитання і невизначеність, головним чином, під впливом подій в Центральній і Східній Європі, а також через відродження “російських імперських намірів” щодо повернення цього регіону до своєї сфери впливу, в січні 1994 р. запропонувала програму “Партнерство заради миру” як форму поступового наближення постсоціалістичних країн до НАТО. В США і Німеччині розгорнулися широкі дискусії про те, які країни, коли і як приймати до НАТО. Всупереч прихильникам швидкого розширення НАТО в державному департаменті США і міністерстві оборони ФРН, Б.Клінтон і Г.Коль, а згодом і Г.Шрьодер, взяли курс на поступове і виважене зближення з майбутніми партнерами по НАТО – в першу чергу з Польщею, Чехією, Угорщиною. Прийняття цих трьох країн до альянсу відбулося в березні 1999 р.

Особливе місце в американських і німецьких підходах до залучення країн Східної Європи в західноєвропейські процеси займає Україна. Відмовившись від початкової промосковської позиції і урегулювавши проблему ліквідації ядерної зброї на території України, Вашингтон зайняв сприятливу позицію щодо залучення Української держави до співпраці із західними військовими структурами. Підписання Хартії про особливе партнерство між Україною і НАТО в Мадриді 1997 р. ставить на більш високий щабель взаємовідносини між Україною і Північноатлантичним союзом.

Позитивне ставлення Вашингтона і Берліна до розширення НАТО на схід неоднозначно оцінюється як у США, так і в Німеччини. З одного боку, воно розглядається як сприятливе; незалежно від того чи буде входження Східної Європи в західне співтовариство оформлене через членство в НАТО чи ЄС або в обох цих організаціях, цей регіон сприймається як такий, що вже вийшов із сфери впливу Росії і орієнтується на Захід. З іншого боку, внаслідок такої політики виникла загроза напруженості у відносинах з Росією, небезпека нового розколу Європи. Подальша роль США і ФРН у цьому процесі визначатиметься готовністю їх правлячих кіл йти на додаткові витрати та здатністю розв’язувати політико-дипломатичними засобами взаємовідносини з Росією.

У висновках викладені підсумки дослідження, зроблено відповідні узагальнення. На рубежі 80-90-х років США були змушені коригувати свою політику щодо Німеччини, з одного боку, в зв’язку з об’єднанням країни, а з другого – з огляду на припинення “холодної війни”, дезінтеграцію “табору соціалізму” і розпад Радянського Союзу. Об’єднання Німеччини дедалі виразніше почало сприйматися американцями як своєрідний каталізатор для подальшої інтеграції Європи та зміцнення самостійницьких тенденцій у зовнішній політиці ФРН.

Хоч німецька пропозиція щодо створення Європейських оборонних сил, що не підлягають контролю НАТО і викликає гострі політичні дискусії серед американських аналітиків, частина яких вважає, що такий крок призведе до політичної і воєнної ізоляції США в НАТО, переважна більшість розглядає, як важливий крок у зміцненні стабільності в Європі і розподіленні фінансового тягаря між членами Альянсу по обидві сторони Атлантики.

Політика Німеччини в сфері європейської безпеки має загалом схвальний відгук у США. ЇЇ готовність взяти на себе значні зобов’язання розглядається як своєрідний розподіл праці з Вашингтоном, що дасть змогу США сконцентруватися на інших проблемах та регіонах.

Поступ “холодної війни” призвів до початку мирних революцій в країнах Східної Європи, що призвели до краху тоталітарних режимів і поставили проблему залучення їх до західноєвропейських норм демократії. До середини 90-х років США займали позицію “стороннього”, на відміну від активної політики Німеччини, в питаннях гарантування безпеки і економічного відродження країн Східної Європи. Адміністрація Б.Клінтона після певного етапу хитань досить чітко проголосила ініціативи Німеччини щодо інтеграції східних демократій до західних економічних і військових-політичних структур як бажаний для США процес зміцнення стабільності і безпеки європейського континенту. Такий крок був викликаний, з одного боку, як засіб гарантування своєї власної майбутньої ролі в Європі, з другого – зацікавленістю США в тому, щоб західні європейці, насамперед німці, взяли на себе більший тягар у зусиллях із залучення країн Східної Європи до “західної цивілізації”.

Окрім того, співробітництво США та Німеччини активізує політику об’єднаної Західної Європи у сфері безпеки і оборони. Як у часи боснійської кризи погодження певних розбіжностей, що існували між США та Німеччиною, відкривало нові можливості для спільних, узгоджених дій у врегулюванні конфлікту в Косово, так і розширення НАТО в східному напрямку демонструє Росії колективну “відповідальність” Вашингтона і Бонна.

Аналіз сучасної політики США щодо Німеччини свідчить, що незалежно від рівня суперечностей і протиріч між США та Німеччиною, домінуючою тенденцією залишається їх військове співробітництво і загалом співпадаюча політична лінія. У правлячих колах США сподіваються, що “американський фактор” назавжди залишиться вагомою складовою європейської структури міжнародних відносин.



Список опублікованих праць за темою дисертаційного дослідження

Статті в провідних фахових наукових виданнях

1. Позиція адміністрації Дж.Буша щодо об’єднання Німеччини // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. Випуск 47. – Київ, 2000. – С.56-59.

2. Позиція США щодо німецької політики в рамках НАТО // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. Випуск 50. – Київ, 2000. – С. 40-43.

3. Косовська криза в американо-німецьких відносинах // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. Випуск 53. – Київ, 2001. – С. 62-65.

Статті, які додатково відображають результати дослідження

4. Розширення НАТО на Схід: підходи США і Німеччини // Дослідження світової політики: Збірник наукових праць. Випуск 10. – К.: ІСЕМВ НАН України, 2000. – С. 47-53.

5. Американо-німецькі відносини. Випробування Боснією // Дослідження світової політики: Збірник наукових праць. Випуск 11. – К.: ІСЕМВ НАН України, 2000. – С. 15-20.

6. Особливості “російських” політик США і Німеччини // Дослідження світової політики: Збірник наукових праць. Випуск 16. – К.: ІСЕМВ НАН України, 2001. – С. 34-38.

Анотації

Лакішик Д.М. Німеччина в європейській політиці США кінця 80-х – 90-і роки ХХ ст. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02. – Всесвітня історія. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2002.

Дисертація присвячена аналізу сучасних проблем взаємовідносин і взаємодії США і Німеччини. Розглядається місце об’єднаної Німеччини в економічній та військово-політичній стратегії США. Виявлені чинники, що впливають на зміну взаємовідносин між об’єднаною Німеччиною і США. Аналізується взаємодія США і Німеччини в структурі НАТО, а також у сфері європейської безпеки. Досліджується еволюція позицій та підходи США і Німеччини щодо включення країн Центральної і Східної Європи до ЄС і НАТО. Висвітлено вплив югославської кризи на американо-німецькі відносини і показані зусилля урядів США і Німеччини в її розв’язанні.

Ключові слова: Німеччина, німецьке питання, об’єднання, політика США, Центральна і Східна Європа, європейська безпека, НАТО, ЄС, югославська криза.
Лакишик Д.М. Германия в европейской политике США конца 80-х – 90-е годы ХХ ст. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02. – Всеобщая история. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2002.

Диссертация посвящена исследованию европейской политики США в отношении Германии. Формирование и воплощение в жизнь этой политики осуществляется с учётом “жизненно важных интересов США” в Европе. Изменения в подходах США к ФРГ были обусловлены геополитическими изменениями в Европе.

На рубеже 80 – 90-х годов Соединенные Штаты были вынуждены корректировать свою политику относительно Германии, с одной стороны, в связи с объединением страны, а с другой стороны – с учётом окончания “холодной войны”, дезинтеграции “лагеря социализма” и распад Советского Союза. Объединение Германии всё чётче начало восприниматься американцами как своеобразный катализатор для дальнейшей интеграции Европы и укрепления самостоятельных тенденций во внешней политике ФРГ.

В диссертации прослеживается эволюция стратегии США в Западном и Центрально-восточном регионе Европы в конце 80-х - 90-е годы. Политика США в отношении интеграционных процессов в Западной Европе, возглавляемых Германией, на протяжении 90-х годов прошла эволюцию от концептуальной неопределённости и пассивного наблюдателя появления новой Европы к формированию достаточно чётких, традиционно многовариантных концептуальных наставлений и активного сотрудничества с немцами в решении двухсторонних и международных проблем. Такое корректирование было вызвано, с одной стороны, желанием продолжения и углубления “атлантического партнерства”, а с другой заинтересованностью США в том, чтобы западные европейцы, главным образом немцы, взяли на себя большее бремя в усилиях по включению Центральной и Восточной Европы в западноевропейские экономические и военно-политические структуры.

Сделан анализ и дана оценка политике США и Германии в отношении стран Центральной и Восточной Европы, показаны общие и особенные моменты в подходах Вашингтона и Берлина к расширению НАТО на Восток.

Определение наиважнейшими элементами восточной политики США и Германии проблем военной безопасности и укрепления “атлантической солидарности”, провозглашение “российского фактора” основной причиной интеграции стран Центральной и Восточной Европы в общеевропейские структуры свидетельствует о том, что Россия продолжает оказывать влияние на систему европейской безопасности.

Проанализировано влияние югославского кризиса на американо-немецкие отношения, возникшего в качественно новой международной обстановке. Если на начальном этапе боснийского кризиса как американские, так и немецкие государственные деятели не желали принимать непосредственное участие в урегулировании конфликта, то эскалация войны в Югославии заставила сконцентрироваться их на его разрешении. В связи с безрезультатностью урегулирования косовского кризиса дипломатическими методами, Вашингтон и Берлин продемонстрировали свою общую склонность к силовому подходу в решении конфликта.

Анализ современной политики Вашингтона относительно политики Берлина свидетельствует, что независимо от уровня противоречий между США и Германией, доминирующей тенденцией остаётся их военное сотрудничество и в основном совпадающая политическая линия.

Ключевые слова: Германия, немецкий вопрос, объединение, политика США, Центральная и Восточная Европа, европейская безопасность, НАТО, ЕС, югославский кризис.
Lakishik D.M. Germany in the U.S. European policy at the end of the 80s – 90s XX century. – Manuscript.

The dissertation for scientific degree of a candidate of historical sciences, speciality – 07.00.02. – World History. – Kyiv National Taras Shevchenko University. - Kyiv, 2002.



The dissertation is devoted to the analysis of the contemporary problems of relations and interactions between the USA and Germany. Place of united Germany in the U.S. economic, political and military strategy is being examined. The factors influencing relations between united Germany and the USA are determined. Cooperation of the USA and Germany in NATO’s structure and in the sphere of European security is also analyzed. Evolution of USA and Germany’s position and approach towards including Central and Eastern European countries in EU and NATO is being investigated. Influence of Yugoslavia crisis on American-German relations and the efforts of the USA and Germany governments aimed at its solution are shown in the dissertation.

Key words: Germany, German question, unification, U.S. policy, Central and East Europe, European security, NATO, EU, Yugoslav crisis.

1 Kohl H. The United States and Germany: A Force for Positive Change in the Post-War Era // U.S. Department of State Dispatch. – 1995. – February 20. – Vol. 6, № 8.

2 Gore A. U.S.-German Relations and Challenge of a New Europe // U.S. Department of State Dispatch. – 1994. – September 9. – Vol. 5, № 37.

3 Wireless File. U.S. Information Service. Embassy of the United States of America. - 1994.

4 Common values, common cause: German Statement in the United States, American Statement in Germany 1953-1983. Statements and Speeches. N.Y.: German Information Center, 1983.

5 Message on the Study of the NATO Enlargement. – Brussels: NATO Headquarters, 1995; The Treaty on European Union. Maastricht. – Luxembourg: Office for Official Publications of the European Community. 1992.

6 Albright M. National issued forum: a new NATO for a new century // U.S. Department of State Dispatch. – 1999. – April 6. – http://www.secretary.gov/www/statements/1999/990406.html та інші.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка