«наукова думка»



Сторінка9/32
Дата конвертації05.05.2016
Розмір6.83 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   32

Ви,, бабушка, не сердіться на нас і пишіть нам скоріш, як Ви там маєтесь, а ми вже не будем так довго збиратись писать до Вас. Як там у вас, чи вже ніде не чутно холери? У нас у селі нема її, та й в городі вже коичилася. Може,, войа кончйться ще й до морозів. А морози, певно, не скоро будуть, бо тепер погода стоїть ясна та тепла, як літом. Напишіть, бабушка, що там у вас, у Ґадячі, нового. Чому Вй не написали, чи був в августі той спектакль, що Рудченкови тоді збирались ставити? Кланяйтесь, будьте ласкаві, од мене Стояновим, Машйцьким і Антоніні Семёнівні. Бувайте здорові, цілую Вас міцно і ще раз прошу, не гнівайтесь на мене.

Ваша внучка Леся

88. ДО М. П. ДРАГОМАНОВА

З ~


15 жовтня 1893 р. Колодяжне 18 ^ 93* Колодяжие

Любий дядьку!

Як Ви мене зв’ялили, як Ви мене вразили своїм остатнім листом! І де Ви їх берете, такі вразливі слова? Отже, щоб Ви знали, то на сей раз ми зовсім-зовсім ие заслужили такої догани від Вас. Не знаю, що сталося з нашим листом, що Ви його не отримали в Відні, ми, здається, його послали завчасу. Писали ми ще й в Цареброд, та вже щоб той лист дійшов — надія мала! Де ж, коли в європейському Відні листи пропадають, то в Цареброді і. бог ве-лівл Кара божа з тими листами, та й годі! Того листа, що-сьте писали в Одесу, я не отримала. Поки сама була там, ходила до остатнього дня на пошту, але сподіваного листа не було; виїжджаючи, просила я товаришку свою довідуватись про нього і, як прийде, мені переслати сюди, але от нема й досі, а до того ж, і товаришка не пише, то я й не знаю, чи лист той пропав, чи він де є. Та се вже коли люди дуже роз’їздяться, то з листами завжди виходять неподобні речі. Мені моє літнє циганське життя завжди коштує кілька листів річно, що тут порадиш? Ну, що ж тепер писати, звідки починати? Коли Ви не отримали наших листів, то, зиачить, не знаєте і про те, що наш Миша вже оженився. Весілля його було 12 сентября у Києві. Я, папа та Олеся були при шлюбі, а потім ми забрали наших молодих і поїхали до нас того ж таки дня. Але вони пробули у нас дуже недовго, бо Миші треба було спішитись до Дорпату 1; тепер він вже в Дорпаті, а Шура в хуторі з Анною Іванівною. Може, зимою вони житимуть в Києві, але се не напевне, я ще не знаю, як буде. А він ще конче хотів відпровадити Шуру до її дому. Отже, мусили вони летіти скрізь і мчати «на всіх парах». Такий летющий і мчащий настрій відбився і на нас, принаймні на мені, і досі все здається, що треба кудись бігти

і щось моторити скоріш, скоріш... У нас із Шурою всі розмови починались зо слов: «Ну, так ходім...» Я могла б, правда, говорити: «Ну, так їдьмо»... Іменно вже «їдьмо!» Ціле літо я куди-небудь їду. От на сім тижні знов їду в Київ, але вже на сьому буде кінець до якого часу, бо буду там сидіти цілу зиму. Будем ми там удвох з Олесею дальшої науки здобувати та в Києві Парнас основувати при помочі «Плеяди», в якій, сподіваюсь, вдасться мені деякі реформи провести. Надіюсь, що з Києва мені видніший буде і «Хлібороб» і «Поступ», бо звідси вони мені зовсім не видні, і я почала губити їх з ока. Листування моє з освіченими людьми за кордоном обірвалось не по моїй вині, і я ие мала ніякого способу подати їм признак життя від себе. Пробувала обзиватись з південного краю, але щось ніякого відгуку на свій голос не почула, так

«гласом вопіющого в пустині» зосталась, як і перше. Че-

)

рез що так вийшло — не знаю. Пишу Вам се для того, щоб Ви не думали, ніби і я збираюся спати. Я зовсім не такої сонної натури, сподіваюсь, Ви в сьому колись допевнитесь власними очима, бо якщо мені миш голови не одкусить, то я таки буду на той рік за морем. Ви можете сказати, що чуєте се вже не перший рік, але ж, бачите, рік до року не однаковий. Нехай там я і азіатка, і сяка,



іі така, а все-таки Ви можете мені вірити. «Veder Napoli е роі тогіге» кажуть люди, ну і я кажу те саме, тільки ке про Неаполь. Можете мене взивати азіатом, скільки вгодйо, а все-таки се правда.

Знаєте, що мені не дає далі писати до Вас? Півні прокляті! Співають та й співають без пуття й без міри! Не знаю, котрі то вже, либонь, треті, чи що — ось Вам доказ, що я не сонної вдачі.

Посилаю Вам врешті шотландську легенду, а Ви далі робіть з нею, що хочете, по її заслузі,— чи в «Дзвінок» посилайте, чи до кошика кидайте. Тільки, прошу, напишіть, яка їй від Вас резолюція вийде, бо все-таки «за своєю дитиною серце болить»... А може, в ній треба буде що поправить, то поправте, коли ж не схочете самі — напишіть мені, а я вже хутко поправки пришлю (се пишеться в надії, що не один же на світі шлях — до кошика!).

Бувайте здорові!.. (Ах, тії півні!) Дядину, Раду і Ліду з Мікою міцно цілую. Щиро вітаю Івана Дмитровича,— що се він нам давно не пише?

Ну, коли ж Ви здіймете з мене ганебну назву азіата? Вона мені душу гнітить.

Ще раз бувайте здорові!

Ваша Леся

89. ДО І. Я. ФРАНКА

11

23 жовтня 1893 р. Колодяжне 18 93, Колодяжне



Високоповажний пане!

Дуже я рада, що довідалася з Вашого листа до мами моєї Вашої адреси, а то не знала, як до Вас дістатися з листом. Адже я досі навіть не подякувала Вам за ту працю, якої Ви не побоялись, видаючи мою книжку.

Дякую Вам тим часом тільки добрим щирим словом, а надалі постараюсь віддячитись і ділом. З Вашого листа до мами (мама отримала Ваш лист якраз перед виїздом) я знаю, що Ви маєте видавати новий журнал і бажаєте від мене деяких матеріалів. З великою охотою послала б я Вам їх тепер, але вони ще потребують хоч якого-небудь впорядкування дбо хоч переписки, а я тепер зовсім не маю часу на таку роботу, бо, власне, вибираюся в дорогу — днів за два, за три маю виїхати до Кцєва, як тільки повернеться мама з Києва, де й пробуду цілу зиму. Оселившись в Києві, я зараз візьмуся до впорядкування жаданих Вами матеріалів. Притім маю такий замір: при моїх купальських піснях (й інших обрядових) маю записані мотиви, отже, хотіла б просити п. Лисенка проредагувати мені ті мотиви, а може, й написати до того яку розправу, здається, він навіть збирався щось подібного писати, Не анаю, чи влад Вам така робота? Я, бачте, думаю, що пісня без мотиву тільки наполовину жива. При друкуванні тут не буде великої'невигоди, бо ноти будуть в одну стрічку, самий мотив без гармонізації (вона ж бо до етнографії не належить), і се може кожний літограф справити таку роботу. Врешті, коли для Вас мотиви зайві, то я можу прислати самий текст пісень, тільки хотіла б знати, якої правописі хочете Ви триматись при записах етнографічних — так званої фонетики чи так звапої правописі радикальної (йотованої)? Бо у мене записані пісні і так, і так, наполовину. Описання хати волинської (а власне, поліської нашої) я Вам хутко пришлю. Щодо якого оповідання або віршів, то сього не можу Вам тепер обіцяти, бо готового нічого не маю такого, щоб придалось до Вашого журналу, а писати вмисне ніколи, бо я зайнята тепер одним більшим оповіданням, мушу його хутко скінчити, бо воно призначене до одного збірника, що хутко має друкуватись. Маю тільки деякі віршовані переклади, між іншими переспіви. гімнів з Рігведи, якби Вам що з того придалось, то можу прислати. Майте певність, що я, чим зможу, буду Вам допомагати і в Києві шукатиму Вам співробітників між своїм товариством. Бувайте здорові! Передайте моє вітання Ользі Фодоровні, бажаю їй доброго здоров’я!

Л. Косач


P. S. Мама запевне писатиме Вам, як повернеться додому, перед виїздом їй дуже не було часу.

90. ДО ДРАГОМАНОВИХ

80 жовтня 1883 р. Київ 18 х“93 p.,

Київ, Стрілецький переулок, № 9.

(Писати прошу на моє ймення).

Люба родино!

От врешті ми таки вибралися в Київ і поселилися на своїй давній вулиці — Стрілецькій. Маємо дуже гарненькі дві хатки і живемо з комфортом, на який я, признаться, не сподівалась. Олеся моя почала вже вчитись (вона, бачте, тепер моя par excellence1), оце сидить і строчить різні конспекти. Вчиться вона тепер німецької і французької мови, географії, зоології, ботаніки, історії і математики, а з Нового року буде більше вчитись, коли справлятиметься добре. Я вчитимусь англійської мови і ходитиму на публічні лекції, що тепер читаються в університеті. Не знаю ще, як піде моє життя в Києві (я позавчора приїхала тільки), постараюсь, щоб не було воно дуже «рассеянным», але не хочу теж і шкаралупником бути. Початок був зроблений в антишкаралупницькому напрямку, і діло все в тім, щоб не перейти міри. Мама їздила раніше нас в Київ, щоб нам все влагодити, і бачилася з Клісурґським, отже, він віддав їй Лідину посилку. Велике спасибі Ліді за її гарні і цікаві дарунки. Тільки тепер я повірила, що оті чудові філігранні покраси робляться іменно в Болгарії, а то я все думала, чи не купили Ви у Відні тих браслетів, що є у Іїїури і Галі. В житті своєму я не бачила такого хорошого полотна болгарського, як те, що Ліда прислала, хоч взагалі бачила його дуже багато різного. Археологічного браслета мама хоче віддати Миші, бо він щось до дівочих рук ніяк не_ пристає. Звідки вона, ся стародавня наручниця? Хвартушки віддані Оксані і Дорі, а полотно мені, Оксані й Олесі, шпилька Олесі, а брошка мамі. От і поділились.

Чй отримав дядько мого довгого листа? А його лист в Одесі пропав, я маю причини думати, що я вже його не побачу, того листа, а шкода! «Напишіть, будьте ласкаві, другий такий самий»,— скажу я, як один галицький кореспондент. З приводу галицьких кореспондентів я згадала Франка і його новий журнал. Що думає дядько про сей журнал і чи думає його підтримувати? Я хочу туди послати свої обрядові пісні, але сировиною, бо зробити з них яку розправу нема в мене хисту.

' Коли б мені Ліда прислала свої легенди болгарські, я була б дуже рада тому.

Коли отримаю від вас листа, то писатиму більше, а тепер годі, бо я ще й втомлена дуже тепер,— все-таки приходилось бігати за справунками різними, а мені біганина дарма не дається. Бувайте здорові. Цілую вас всіх і вітаю щиро.

Ваша Леся

91. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

5 листопада 1893 р. Київ 24. Субота

Люба мамочко!

Ми вже отримали обидва твої листи, а ти вже, певне, отримала наші. Прости, що я написала тобі другого листа пе так хутко, як би слід було, але ж поки не поприходили Пудові учителі і не набралось ніяких фактів, я не могла писати, бо знаю, що ти терпіть не можеш «ліричних» листів, безфактовних. Ну, приходять уже всі Пудові професори, і Пуц вчиться дуже ретельпо, не забуваючи при тім і моїх уроків: історії та німецької мови. Старається таки! Так він настроїв себе на учений лад, що навіть намагається йти зо мною сьогодні на публічну лекцію хімії в університет. Ну, що ж, нехай іде, нехай привчається до лекцій університетських. Намагався він двічі, щоб іти в театр, але я не пішла — рано ще, нехай колись потім, та й не за тим ми сюди приїхали, щоб гроші на театри розпускати. По гостях не ходимо, були тільки ото в початку тижня у Лисенків та у Борецьких, а більш нігде удвох не були. На «Літ[ературу]», як я вже писала, ходила я сама. Там було багато людей (до 20-ти), обсужда-ли modus діяльпості па сей рік, визначили роботу для популярної літерат[ури]/тощо, врешті я тобі розкажу, як приїдеш. Читав Кононепко довгу повість, шкода тільки, що вона скучна і тенденційна до останньої крайності (а 1а Чайченко!) і до збірника йти не може. СтарицькиГі читав вірші Стешенка (посвята Люді!), вони дуже ліричні, але мені здаються надто риторичними, хоч і красивими,— деякі образи неясні і нелогічні, як то у нього часто. Читано теж Стеш[енкові] переклади з Берапже, гладко і гарненько написані, але не знаю, наскільки близько, бо з французьким оригіналом їх не звіряли. Сте-ш[енко] нікого не хоче приймати до себе у спільники при перекладі, і се велика його помилка, бо йому, більш ніж кому, потрібна щира і детальна критика і поміч, а сього ціла громада не може дати так, як одна заінтересована в.ділі людина. Приходив до мене Слав[инський] і приніс «Атта Троля» — оце почну переписувати. Думаю, що до Нового року виготовимо книжку. Думаю припосудити Спілліотті до Мюссе і Гюго — він уже взяв у мене Мюссе, казав, що спробує що-небудь перекласти,— побачимо!

Ну, однак я все про возвишенні речі, а ти, певне, вже сердишся, що я не одмовляю на твої питання. З пальтом я іце пожду, може, ще до твого приїзду, бо мені в моєму ке холодно тепер, та й не ходжу я багато по дворі. Хусточку виправлю від Стар[ицьких]; я думала, що Людя і Стені [енко] мені її принесуть,— вони мали вчора увечері бути у мене, та чомусь не були, може, завтра прийдуть, то принесуть. До «голоти» й до Науменка, може, піду завтра, а, може, й ні, скоріше, що ні, бо я не знаю, від чого се залежить, тільки мене тепер ніяк не бере охота бігати по Києву, і я стараюсь не ходити нікуди, хоч все-таки приходиться ходити то на Хрещатик, то в бібліотеку тощо мало не щодня.

Ми [кола] Вас[ильович] обіцяв мені помогти владнати справу,— як саме, розкажу тобі, коли побачимось. Репутація учащихся так встановилась за нами, що коли прийшов Слав[инський] з «Атта Тр[олем]», то Варвара прийняла «ого за мого учителя і досі в сьому певна.

Учителям я гроші поплатила, і вони, здається, з того довольні. «Варвара калужская» з нами дуже добре управляється, варить добре, і на вечерю завжди роблять міські служниці з дуже молодими господинями. Варвара була днів три слаба, але тепер вже зовсім одужала, була у неї якась нестравність, усилена ще якимись торішніми холерними каплями, що їй дала з ласки своєї пані Барська, ті каплі так застромили Варварі живіт, що прийшлось лікаря кликати, бо у неї був жар великий і рвоти раз-по-раз. Ну, та тепер вона вже знов ходить на базар (а то ходила її сестра) і знов сміється своїм оптимістичним сміхом. Дивлячись на неї, я ще більше приходжу до пере-копання, що оптимізм і песимізм залежать найбільш від темпераменту, бо, напр[иклад], Варварі (коли знатп її біографію) зовсім нічого так аостояипо сіяти... Як мені досадно, ще тобі Борецький написав того листа! От уже непрошеыѳ усердіє! Він би подумав хоч те, Ш;0 живе його сім’я з ним цілий вік і досі ще вся жива. Ми з Пуцом жадних бацил не боїмося і були б дуже нёдовольні зміняти ради сього домівку, як радить Борецький. Одеколону і духів можна однак купити, «се не вадить», каже Пуцик. Пуц поводиться поважно і справно,— я почийаю думаїи, що з нього вийде колись порядйа студентка. Ах>, мамочко, gdybym miala dwanascie corek! 38 Але, слава богу, у мене не буде ні одної. Тим часом викеровую сама себе, коли не на професора, то на «світлого підпірника нашої літератури», читаю des bons auteurs 2, пишу «Одинака» і набрала на себе роботи стільки, що на всю зиму стане. Один мені жаль, що я не знаю, як буде з моїми англійськими уроками! Невже і тепер я не осягну сього давнього бажання? Тоді вже спущуся на саме дно песимізму... ПЬдла та Бял-ковська!..

Заходила до нас Ольга Ант[онівна] з дітьми (на хвилинку) та Борецький сам. От і всі наші прийоми. Не думай, що ми закрутимося у «виру», я до сього по допущу, як тобі се обіцяла. Хто бачив нашу хату (Ольга Антонівна], Бор[ецький], і Бялковська), дуже її хвалять, видимо, вона всім подобається.

Ну, коли ж приїде до нас папа, коли ти приїдеш і з ким? Якби вже скоріше!..

Пуц завтра писатиме, сьогодні йому нема часу. Я напишу теж Уксусові і Кахоті, а тепер хай вибачать, хочу одправить скрріш листа. Цілую всіх міцно і прошу писати про все дрібно-дрібненько. ЦілуїО тебе найбільше.

Твоя Леся

Пуц мене трошки слухається і не робить мені жадних прикрощів, як було часом дома. Видно, почуває, що «тепер же нас дві!»..

92. ДО О. С. МАКОВЕЯ

12 листопада 1893 р. Київ Київ, 18 93

Високоповаяший пане!



Думала я над Вашою заміткою в «Зорі» і прийшла врешті до того, що єдина рада в біді галицьких газет — страйк! Не знаю, чи таку раду у вас можна подавати публічно, а то б я подала. Справді, єдиний вихід такий, щоб усі газети застрайкували до того часу, поки всі псев-додередплатники не стануть передплатниками a la lettre !. Чи стане ж у галицьких журналістів солідарності та витривалості для сього, се вже я не знаю. Іншого виходу я не бачу, бо видно, що ваші передплатники дуже деморалізовані довголітнім досвідом, що можна читати газету і не платити за неї, отже, треба взятись до якого надзвичайного способу, щоб навчити їх звичаю. Щодо з’їзду літ[ераторів], то я тут де з ким говорила про нього; звичайно, ми б раді прибути на нього, але тепер ніхто з нас ще не може сказати напевне, чи приїде. Я думаю, що нам не можна було б виступити публічно, хоч би й за кордоном, з тими думками про українську літературу, її завдання і т. і., а теж і про деякі технічні справи, щодо розширення наших книжок і т. і., бо після сього можна було б вернутись не до своєї хати, а може, до якої зовсім іншої і не з великим комфортом урядженої. Хотілось би знати, де і в який спосіб буде уряджений сей з’їзд' Врешті, сподіваюсь, що ми могтимем прибути, хоч і не в великому числі. Я не зовсім розумію, що Ви хотіли сказати в своїй замітці, пишучи, що нам би треба порадитись про те, «аби~сьмо вже раз всі однаково писали». Яка ж то моя«е бути така література, де б усі письмовці писали однаково? Чи не краще тоді було б, якби вже був один великий письмовець, з одним великим пером, з одним великим шматком паперу... Вибачайте, коли се вийшло неначе яка црисмішка,— се тільки у мене такий fagon de parler39. Я б могла більше образитись за Вашу філіпіку проти українців взагалі і українських письмовців зосібна, однак сього не зроблю, а тільки виражу Вам дещо з поводу сього. Не знаю, чим се об’яснити, тільки галичани краще говорять, ніж пишуть, а українці краще пишуть, піж говорять. Що ж до того, що часто українські сім’ї говорять по-російськи, то, здається, не так давно було, що галицькі русинські сім’ї говорили ио-польськи; якби у нашої мови були такі, права в Росії, які є в Галичині, то я твердо вірю, що й ми не зосталися б позаду, а тепер нехай хто хоче кидає камінь на українців, пригнічених школою, урядом, громадськими інституціями, тільки я сього каміння не зважуся здійняти. Щоб Ви вірили в мою безсторонність, я мушу сказати, що вихована я в українській мові і що до нашої сім’ї той камінь патріотичний все одно не долетить, хоч і буде кинутий. Жаль мені, що межи Галичиною і Україною в остатні часи частіше перелітають такі камінці, ніж слова щирої поради. Ви у Вашому листі неначе зрікаєтесь українців і вважаєте їх мало не за шарлатанів, що дурять чесну громаду, виставляючи себе знавцями мови і чесними робітниками. Як хочте, а се мене прикро вразило, хоч і не особисто (в сьому прошу мені вірити). Запевне, Ви маєте право і навіть повинні критично дивитись на українців, їх мову і працю, але ж через те, що якийсь недотепа всадив у свою писа-пину якусь «ганджу» (не знаю, впрочім, чи не була там річ про Ганджу Андибера, лицаря запорозького), нема ще рації вимітати геть з Галичини усі українські писання вкупі з письмовцями. Ми не винні в тому, що галичани пас так ідеалізували досі і що тепер в них наступила •реакція. Однак годі про се, бо, може, Ви й самі не хотіли того сказати, до чого дійшла моя логіка, ставши на шлях, показаний Вами.

Ви запрошуєте мене до «Народної часописі». Що Вам на се скажу? З Ваших слів про неї я не набралася великого Довір’я до сього офіціального органу. Бувши у Відні, я бачила перші числа сієї часописі — вони мені не сподобались, мені здалось, що редакція грає в ляльки з народом... Врешті, я б просила прислати мені одно з остатніх чисел, щоб я знала, яка вона тепер, ся часо-пись,—- може ж покращала? Ие бачивши, обіцяти нічого не можу, тим більше що я тепер дуже зайнята. Коли «Народна часопись» видається зовсім в напрямку «Правди», то вона, значить, не зійдеться з моїм напрямком, бо я, наприклад, не бачила досі можливості писати в «Правді».

Спасибі, що Ви казали мені вислати «На крилах пісень», але я їх ще не отримала. Будьте ласкаві, кажіть вислати один примірник наших перекладів з Гейне («Книга пісень») (під опаскою) на таку адресу: France. Paris. Rue Corneille, 5. A monsieur Alexandre Pokrowsky K Дуже буду Вам вдячна за се.

Про фольклористичне видання п. Франка я вже знаю з його листа і дуже рада, що у нас буде видаватись такий журнал. Постараюся допомогти йому, чим можу. Чи вийшов уже збірник пані Кобринської? Я не знаю теперішньої адреси пані Кобринської, хоч і хотіла б довідатись до неї. Хотіла б я бачити її видання, та не знаю, як його спровадити собі.

Бувайте здорові! Та не гордуйте так дуже українцями, бо, справді, не все те лихе, що йде від них. Вітаю Вас щиро.

Л. Косач


P. S. Моя адреса зостається та, що й перше: Ковель, Волинської губ.

93. ДО Є. І. ДРАГОМАНОВОЇ

19 листопада 1893 р. Київ Киев. Стрелецкий переулок, № 9,

7 ноября 1893 г.

Милая бабушка!

От ми вже водворились в Києві на цілу зиму. Пізненько ми вибрались, та краще пізно, ніж ніколи. Тепер учимося так завзято, щоб надолужити час. Ліля учиться з учителями і учительницями дома, а я ходжу до одної англічанки на уроки англійської мови. Англійська мова дуже трудна, але я все-таки вивчуся, моя учительниця каже, що у мене єсть способность і що я, певне, скоро виучусь. Училась би я, може, й рисувать, тільки се дорого б стоїло, а тут в Києві і так багато грошей розходиться, як не старайся дешевше прожить. Неприятно, що в Києві тепер така погана погода — дощ і сніг, і все разом,— бо тут не можна сидіть дома, коли дощ, і виходить тільки в добру погоду, а коли треба йти, то йди. Тільки се нічого, я все-таки довольна, що ми в Києві. Скоро до пас прдїде мама в гості, так коло 15-го, а на рождество ми вже будем самі, хіба, може, Мита з Шурою будуть з нами до того часу, тільки то ще хто його зна, як буде. Ми ж тепер живемо з Лілею удвох, мама нам наняла дуже добру квартиру, дві кімнати і кухня у нас, так що всі знакомії завидують; обідаєм ми дома, у нас своя кухарка, і се дуже добре, а то по тих кухмістерських люди вічні катари наживають. У нас в квартирі єсть фортепіано, так що Ліля може учитись музики і я можу грать скільки вгодно. Я навіть не надіялась, що ми так добре тут устроїмось. Ліля занімається добре, і, здається, їй не дуже трудно даються наукй. Проживем, здається, зиму добре, а там літом, може, знов до Вас зберемось, якщо приймете, бо ми таки Вам задали клопоту літом немало!

Бувайте здорові, милая бабушка! Цілую Вас і, прошу, не забувайте писати нам.

Ваша внучка Леся

94. ДО М. П. ДРАГОМАНОВА

24 листопада 1893 р. Київ Киев, Стрелецкий переулок, !9

Любий дядьку!

Ваш лист до мене получений у Колодяжному, але мама мені ще не переслала його, тільки написала,, що там у ньому стоїть. «Роберта Брюса» можна послати до «Хлібороба»; коли Ви думаєте, що він туди годиться, то тим краще, а для «Дзвінка» я ще кінчаю іншу поему, отже, і він не буде обиджений. Про лист Ваш мама вже написала в одеську поштову контору, і, може, він таки дістанеться до мене. Випуски «La grande Encyclopedie» 40 прошу прислати мені сюди скоріше, я перекладатиму, не гаючись. Про літературио-етпографічпий журнал «Житє і слово» я знаю і збираюсь туди дещо послати. Одним словом, постараюсь не бити, байдиків сеї зими і не мостити помосту в пеклі. Ох, не один там мій камінець заложе-ний!..-Спочатку, приїхавши в( Київ, якось нічого не робилось, а проходив час у тій осоружній біганині на Кре-щатик тощо та в одпочиванні. після неї. Тепер діла краще пішли. Я вще почала нарешті вчитись по-англійськи (се моє давнє бажання!), і поки що діло йде влад, невважаючи на собачу вимову. Проте я думаю, що нема в світі такого звука, якого б я не могла вимовити, постаравшись трошки. Тепер я ще більше допевнилась, що з книжки, без живої речі, не можна вивчитись англійської вимови, та, здається, не тільки англійської, а й ніякої. Ох, коли-то я читатиму Шекспіра в оригіналі?

Олег мій вчиться дуже пильно, і часом стоїть труда вигнати його погуляти на вулицю, а так за різними справами то вже їй ніколи ходити. Досі мені нічого не вадило т.е, що я ходшіа чимало, але оце почались то морози, то мряка, то ожеледь і мій організм пригадав, що вже зимовий сезон починається, та все-таки сей зимовий сезон почався так лагідно, що я маю добру надію на сей рік. А як же Ви маєтесь? Чи таки думаєте об різдві до Рима їхати? Чи отримали Ви мого листа з чортами? Мені цікаво, чи хутко звідси доходять листи до Софії. Шкода мені, якщо пропало те, що Ви мені в Одесу посилали. Тут я бачила частину відповіді Варт[овому], відповідь ся робить на людців враження, принаймні дискусію викликає, а се добре, бо між нашим людом є чимало таких шка-ралуппиків, що їх не хутко проймеш. Чудна людина сей Варт[овий], часом говорить, як чоловік, а часом, як на-стояіций невіглас! Сі порівняння цілої літератури з «шматом гнилої ковбаси» і т. и.— се щось несвітське! Але в відповіді є помилка при цінуванні наших патріотів-літе-ратів — невже Л[евицький] має більш талану, ніж Ніжинський]?.. Иі7 се трудно зважити.


Каталог: books -> download -> rtf
rtf -> Диплом за перемогу в шкільному конкурсі поезій, присвячених Тарасові Шевченку
rtf -> Післямова
rtf -> Варткес Тевекелян рекламне бюро пана кочека
rtf -> Вічник Сповідь на перевалі духу
rtf -> Тарас Прохасько БотакЄ
rtf -> Ізольди Марківни Книш директорові школи Товаришу директор! Сьогодні, згідно з планом, я проводила урок
rtf -> Роман Іваничук Мальви Розділ перший
rtf -> Дебора Гаркнесс Сповідь відьом Дивовижні стосунки магії та науки
rtf -> Кір буличов — творець фантастичних світів
rtf -> Олесь Бердник


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   32


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка