«наукова думка»



Сторінка2/32
Дата конвертації05.05.2016
Розмір6.83 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   32

Потім ми їздили на пароході по морю, це мені най-лучче всього сподобалось, бо тоді був день гарний, море тихе і красиве, до того ж і морська болізнь мене па той раз не брала. Я б хотіла і дальше куди-небудь поїхать, та, може, на той рік і поїду.

Хотіла б я поїхать до Вас, та, певне, не хутко теє буде, бо. на той рік цеє не випадає зовсім. Шкода, що тую землю, що ми з мамою хотіли купить у Будищах, заливає вода, але я думаю, що, може, то нічого, бо, певне, не щороку так буває, а вже б я дуже хотіла, щоб мама її купила, уже б я рада там щоліта сидіти, хоч би тим часом і вода мене заняла, то то вже нічого, я трохи плавать умію, то не втоплюся, може. Напишіть, як з тою землею буде на сей рік, чи не заливатиме її знов вода, може, якраз ні. Чи не позрубували там білих дерев, що росли біля тої землі? Коли позрубували, то дуже шкода. Коли б уже теє купити, то я б сама приїхала строїти хату. А чому се Ви ніколи не приїдете до нас? Адже у Харків їздили, то, може, й до нас не так уже далеко, як здається. Побачили б наше Колодяжне, може, Вам і гарне воно здасться, побачили б нашу Дору. Чого Вам не подобається її ім’я? Ми її всі дуже любимо, і Ліля возиться з нею більше всіх, бо Дора, здається, трохи на неї похожа, і Лілі се дуже приятно. Дорі найперше пошили плаття з тої бумазеї, що Ви прислали, і вона постоянно в йому ходить.

Будьте здорові, мила бабушка, пишіть, як Ви там живете і чи дуже Вас замело снігом? Цілую Вас, прощайте.

Ваша Леся

20. ДО П. А. ТА О. П. КОСАЧІВ Близько 20 березня 1889 р. Колодяжне

Любі мої папа й мама! Пишу оце, як обіцяла, сьогодні. У нас усе зовсім гаразд, у Оксани око зовсім не болить, усі діти здорові, граються і не капризять. Тепер вони лягають спать. Тільки що я получила папине письмо, що папа писав через Арестова. Я думала, що воно до мене, що, може, мама послала його, і, звісно, прочитала. Дуже мене засмутило, тим більше, що я не знаю, що власне, робиться з папою, чого він слабий. Жаль мені, мамочко,

що ти м^ні не сказала нічого про се, як їхала, бо тепер се мене вразило надто і я не знаю, що мені думати. Напиши, прошу тебе, про все, що з папою діється. Може, вам неприятно, що я про се дізналася, але інакше не могло бути, бо мені іце перш, ніж подати письмо, сказали, що папа слабий. Малим я не казала нічого. Прошу вас, пишіть мені якнайскорше усе по правді, що там таке, бо я не можу діждатись того письма, так мені прикро ждати тієї звістки. Одно тільки мене потішає, що папа прислав просто письмо, а не телеграму, то, може, ще діло й не дуже погано. Не пишу більш нічого, бо як все гаразд, то й писать нічого. Цілую вас щиро і бажаю папі скоріше поздоровшати.

Ваша Леся

Іще раз прошу: пишіть! Якби не малі, здається, я й сама б досі в Луцьк поїхала.

21. ДО Є. І. ДРАГОМАНОВОЇ

24 червня 1889 р. Колодяжне

Милая бабушка!

Я недавно получила Ваш подарок, дуже дякую Вам за його, я вже пошила з його плаття, на лимані буду спасатися від жари у йому. Я оце багато не пишу тепер, бо дуже не маю часу. Ми в середу їдемо в Одесу, і я тепер маю багато роботи: треба ще дещо пошить. Нехай вже звідти, з лиману, напишу більше, як там буде мені поводитись, а тепер вже вибачайте. Про мене і про моє здо-" ров’я, певно, Вам дядько розказав, то я думаю, що можу не писать про те, як мені було в Харківщині у теї баби. Бувайте здорові, милая бабушка. Кланяйтесь і цілуйте від мене дядю Сашу і тьотю Олександру Василівну, я з утіхою згадую своє перебування у Харкові. Будьте здорові.

Ваша Леся

22. ДО О. П. КОСАЯ (матері)

8 липня 1889 р. Одеса 26 іюня



Люба мамочко!

Одержала я твої листи вчора і свою бумагу; дуже тобі вдячна і за те, й за друге. Твій лист мене дуже звеселив, бо з нього видно, що негри все так само пробувають «в блаженном состоянии первых человеков». Бажаю тобі, щоб ти скоріте виспалась і «прожилася» після одесько-лима-но-козятинських переїздів, то тоді вже зовсім все буде гаразд. Я тут живу благополучно: ніхто мені нічого не вкрав, ніхто мене не зарізав, я не простудилась і грекоси мене не обижають. Хату завжди замикаю, і замок прихо-диться добре. Найбільш мені приятно, що в моїй хаті не гаряче (або принаймні не дуже гаряче), бо всі, кого не спитаю, просто погибають від жари по своїх домівках. Як я рада, що я не в центральному] зданії!.. Тут спекота страшенна, по 30° буває в 7 г. вечора! Дощ ні разу не йшов з того часу, як я тут. По вечорам, після страшно гарячих днів, на небі спалахують зірйиці, немов тії блискавки; вчора я годин зо дві стояла і дивилась на їх. Вдень тут курява страшенна, і земля, розпікаючись на сонці, дуже білою видається, од цього всього мені стали трохи боліть очі, неприятно це, але що ж робить, на те ж і тут сиджу, щоб було гаряче. Однак вчора доктор, як я була у нього, сказав, що для мене «усилепной жарьі и потения отнюдь не требуется». Нічого нового він мені не сказав: ванни ті ж самі, температури тієї ж самої, ходить на їх коли вгодно, хоч. рано, хоч пізно, все одно, бо завжди натовп великий і завжди приходиться довго ждать, коли не прийди,—* я вже в різні часи пробувала. З ваннів у парк рідко ходжу — не хочеться пектись кілька лишніх кроків, та й боюся я над усе тією дорогою ходить, бо побачила там раз гадюку, чорну, велику, і от тепер «ой, боюся!». Дехто з дачників каже, що на тих дачах, що на горі, теж єсть гадюки, та тут, на сій дачі, теж одну недавно забили; отож я тепер уже й у тій альтаночці, на тому полукруглому поетичному камені, опасаюсь розсідатись, щоб часом Олегова доля не спостигла. (Нехай Кох цригадує картинку з Олегом в «Русских людях»). Дуже стережусь я тепер цеї погані, цур їй! Нехай там і Кох стережеться і не дуже-то ноги росою вмиває. Ой, здичів, здичів наш Миколочка! А мені вже дуже скучно за своїми дикими неграми — нема тут таких, [...] хоч і багато тут єсть їх різних пород, подоб і націй. Та й взагалі набридло вже мені жити тут самій, і я дуже рада, що пані Приходько швидко приїде. Завтра раненько розпитаюсь гаразд про ліжко для неї і напишу тут-таки про се, а то сьогодні якось не могла грекоса вловить, тепер же вже пізно. Листи я завжди увечері пишу, бо вдень трудно зібратись, якось це йде. Уліти теж на вечір одкладаються. Улітична звістка (про чернігівський збірник) мене дуже врадувала, я не сподівалась собі такої чесіі від кна-кон, конечне перепишу їм «Самсона». («Співець» уже в плеяд-ному збірнику), ачей же, до сих кна-кон він доїде як слід, не знаю тільки, як сподобається їм ся тема («to taka stara rzecz»!...!). Про улітячу справу напишу докладніш в іншому листі. Завтра приїде Гретхен, і я її розпитаю про все як слід! Чи приїхав папа? Цілую його. Лиман йому кланяється. Бувай здорова, мамочко! Бувайте здорові, негри-ки! Не дичійте дуже. «Тепер» я сподіваюсь бачити кна-кну і Пуца у себе непремінно!

Ваша Леся

NB. (Для пані Приходькової). Тепер тут ванна грязе-ва стоїть 1 р. 50 к. Нехай дядина грошей набира!.. Кро-ваті у грекоса нема. Тут можна взять напрокат, але погану, з якоїсь санітарної станції, попросту з больнйці. Непевна річ! Узнаю, почім вони в Одесі, і напишу.

Не забудься, мамочко, прислать мені «Прометея». Все, що ти писала в листі, конечне, зроблю, та по більшій часті воно вже й зроблене. Чи одержуєш мої листи? Як наші обходили Купала?

23. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

18 липня 1889 р. Одеса б іюля рано

Люба мамочко!

Вже днів з п’ять, як я тобі не писала, але ти не сердься, бо я з того пе винна. Як приїхала пані Броніслава, то кілька днів не можна було ні до чого прийнятись. Тепер вона вибралась од мене в другу хату (тут-таки, в нашому дворі), оказалось, що нам тісно в одній хаті жить. Пані Броніслава навезла з собою багато речей, і в хаті повстав такий хаос, який був до початку світу, хоч, по-моєму, і можна було б усе повстановлювати так, що пе було б дуже тісно, але пані не сподобалось так, і вона вибралась собі. Що ж: риба шука, де глибше... У понеділок ми поїхали у місто, бо треба було пані Броніславі дещо купувать; отже, ми по страшенній жарі волочились по місту, і втомились ми, звісно, дуже. На другий день хаотичний стан моєї хати все ще не пройшов, пані мала деякі спори з грекосом за хату, що хотіла перше найнять, а послі показалось, що там жить не можна, а грек не хотів оддавать назад задатку і т. д., і т. д. II [ані] Бронісла-ву розпач обгорнув, як тільки приїхала вона на лиман, але тепер, здається, трохи примирилась із ним. Тепер все втишилось і владилось, і я засіла за кореспонденцію. Живу я так собі, як і перше,— не дуже добре, не дуже погано. Погано те, що пропадаю від спекоти. Ви не маєте поняття, яка тут страшенна спекота: в понеділок було 43°, я сама на термометрі бачила; так що я сміючись читала ваші скарги на спеку — ачей же, під каштаном не бува такої температури? Кажуть, що моряки, повернувшись з Африки і навіть з екватора, говорили, що там не так жарко, як тут, у Одесі. Тропіки переїхали на лиман!.. Всюди панують матроськії костюми, віяла, зонтики, содова вода і морожене. Прикажчики в магазинах стоять з пальмовими віяльцями. Я купила за 10 к. «спасення душі», себто віяльце. Кажуть, у неділю перебувало в го-родських купальнях шість тисяч чоловік. Я з своїми ваннами в 29° пропадаю. В парку не бачила більше гадюк, певне, пропали від спеки. Однак Микось нехай пришле мені мою шаблю, бо тут собаки увечері спускаються з цепів і я боюсь вийти за двері. Погано тепер те, що уночі трудно спать од жари та од мух, і навіть раз Пашкевич, побачивши мене, сказала, що ніби я дуже поблідла і, як вона каже, втомилась, хоч справді не знаю, чим я могла втомитись: ото тільки, що у місті була та лазила за покупками, а то по 'цілим дням абсолютно нічого не роблю. Уліти мої їдуть (лізуть), тільки дуже-дуже помалу... «ко-гда-то будут!»... А от Миші стидно, що лінується писать свою уліту, адже ж, здається, не під тропіками живе, то не повинен би так предаваться dolce far niente1.

Однак я не маю права йому проповіді такої казать, бо сама не переписала й. досі того нещасного «Самсона», сьогодні постараюсь переписать увечері і завтра пошлю разом з листом до Миші. Дуже йому вдячна за лист і за всі новини, що мені списав. Неприятна новина цей кір! Бажаю негрикам вберегтись од нього, і нехай їх «блажен-ное состояние» продовжиться до мого приїзду. Дроздишка поздоровляю з самостійністю, чи то з самоход пост ю!.. Ой, добре вам там жить, а мені... От і Маргарита хутко їде (може, завтра) в свою Канівщину, тоді вже мені буде зле. Однак ти, може, мені не повіриш, усім моїм скаргам, то я вже мовчу. Прощай, що іще пригадаю, те напишу в Мишиному листі. Бувайте всі здорові! Цілую тебе, мамочко, голубочко, ластівочко!

Твоя Леся

Чи не прислала б ти мені якого маленького узорчика для Шуриного рушника?

Дякую тобі за ноти. Сьогодні з їх грала. Грала «Mat-rosenlied» *, але не дуже добре, бо фортепіано поганеньке і я до нього не звикла.

24. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

18 серпня 1889 р. Одеса 6 августа

Люба мамочко!

Вчора я їздила до міста і одержала від Комарових «Perles de la poesie» 2. Читаю їх сьогодні цілий день і насолоджуюсь! «Pauvres gens» 3 прочитала, постараюсь конечне їх перекласти. Дуже я була рада, коли знайшла-таки «Lucie» Alfred’a de Musset4,— сі вірші мені надто подобаються, більше всіх його віршів. Взагалі там єсть багато прехороших речей, і я дуже-дуже тобі вдячна за те, що ти мені швидко переслала сю кпижку, бо я таки остатнього часу сиділа «па безкпижжі». За «Перший вінок» теж спасибі. Тепер його читає пані Броніслава, а потім треба дать тут одній кна-книні, що тямить трохи по-нашому і інтересується нашою літературою. Кна-кн$ ся тутешня, таки одеська, кінчающий юрист, ми з ним познайомились, купуючи кавуни (от як заводяться знайомства на лимані!). Я говорила з перекупкою по-нашому, і це дуже здивувало кна-кну і її мати, після того вони завели зо мною розмову, вибрали мені кавуна, «кото-рый получше»,— і знайомість готова! З панею, кна-кни-ною матір’ю, я часто їжджу купаться, і взагалі я рідко купаюсь сама — не люблю чогось бути сама в такій водній просторіні. Купаюсь завжди в городській купальні, бо в хазяйській дуже погано: будка стоїть просто на березі, і до неї дуже довго треба йти з мокрим в’юном на тілі, а у нас тепер вітри бувають дуже великі, то воно й простудитись недовго. В городській купальні далеко ліпше: зовсім не так дуже глибоко, як спершу може здатись. Остатніми днями на лимані були здорові хвилі, і це мені дуже сподобалось; хоч я через ті хвилі разів зо два здорово напилась гірко-солоної води, але зате хвилі так славно несуть і колишуть, що можна їм простить їхні бридкі жарти. В лимані вода звичайно бува градусів 18 або 19, якщо пробуде так до 20, то, може, й Пуцикові можна буде скупатись у блакитних лиманових хвилях. Дуже я зраділа, прочитавши, що ви таки приїдете до мене, а то я вже зовсім було обезкуражилась, бо прийшлось би зовсім самій їхать додому. Пані Броніслава хоче їхать після 15-го на виноград в Бессарабію, і, значить, вертатись я мусила б без неї. Вона предлагае мені даровий білет до Ковля; як ти радиш, брать його, чи ні? Грошей на сей подлий лиман іде багато: тепер у мене 10 р. зосталось, не знаю, чи стане до 20-го, хоч я і стараюсь якомога не тратить багато грошей, але ж їсти треба, а то таки не можу вдержатись, щоб не купить якого кавуна, дині чи там винограду. Подлі жидиська раз у раз вештаються по нашій дачі з усяким фруктом, отак, аби сму-щать правоверних лиманників, та ще й ціни такі знадливі: диня три копійки, кавун 10 к. і т. д., як же тут встоять? Напиши мені, мамочко,— якщо не хутко приїдете або якщо не можете мені грошей прислать, то я постараюсь свої видатки якомога зменшити і не буду ніяких пустяків купувать. Пишіть, коли приїдете, а тим часом бувайте здорові і до побачення! Усіх тигро-негрів щиро цілую.

Ваша Леся Уліти із слідуючим листом пришлю конечно.

25. ДО М. П. КОСАЧА

Вересень 1889 р. Колодяоісне

Любий Миша!

Тільки що ходила в ліс споглядати > красу осінньої природи, а вернувшись, зараз сідаю писать тобі. Ти просив писати про малих, так от: у Оксани екзема пройшла, у Дори проходить, а в Микося щось іще не гоїться, хоч мама різні способи до нього добирає. Самі діти на тую слабість зовсім не вважають і ганяють по цілих днях по дворі — все, бач, не вірять, що минуло літо. Оце щоранку Микось вбігає знадвору і гукає: «Мамо! А надворі, знаєш, тепло-претепло!.. Не треба мені пальта надівать?»... Але по обіді приходить Кох знову і заявляє: «А знаєте, надворі снігом пахне». Оксана завжди при тому заспо-риться, що сніг ніяк не пахне, але Микось на своєму стоїть. А я теж думаю, що вже пахне снігом, і помалу перебираюсь на зимовий стрій. Збираюсь потроху в Одесу. Думаю, що до октября виїду. Не конечне мені хочеться їхать, але таки поїду. Я б хотіла тепер хоч деякі уліти скінчити, щоб не возитись із ними в Одесі. Я, було, думала тут зайнятись добре і скінчить нарешті той нещасливий «Жаль», аж вийшло так, що він і досі лежить не-скінчений, а замість того я розпочала ще дві нових уліти: «Les pauvres gens» і одну казку для дитячого журналу, що ми бачили в Одесі. Ну, та дасть біг, доулічу все благополучно. Як там маються «Історичні картинки»? Окрім уліт, маю тепер деякі роботи до скінчення то вишить, то пошить. В Одесі думаю ще й нове що-небудь початі». Так от, вишиватиму на дозвіллі межи масажем і улітами. Там уже й Гейне знов буду писать, а то я тут його і в очі не бачу. Иайпильніше тепер мені «Les pauvres gens» і уліта, а те все ще поспіє. Що ж ти тепер робиш, чи в математику затопився, чи по Києву прохолоджуєшся, чи, може, що улітинт? Якось ти ніколи настояще не пишеш про свої діла, а так якось все тії слова нижеш, мов перли, мовляла Іїїура. Як же там Київ без Шури стоїть? Я собі щось ніяк не можу його уявить без Шури. Чи ходиш до Рашевських? А яка там чутка про чернігівські сорочки? Чи мережані, чи просто вишивані?.. Воно-то правда, що про тії сорочки ти мені можеш сказати знамениту приказку: «Чиї би телятка мичали...», але я тобі кажу: «Чекан-чекай, братику,— я тобі ще кращу вишию!» Однак про чернігівські сорочки все-таки напиши. Як ти там з своєю Пашкевичевою кна-кною поживаєш? Чи вона тебе слухає? Ти ж її тепер, певне, «в свет» виводиш, як колись мене, то мусить же вона теє тямити. Як мається «Плеяда» — «ой чи живі, чи здорові всі родичі гарбузові»? Чи там ще мої «Lieder» 5 гейнівські не пііпли за водою навіки? Маєш «знаків запитання» досить, аби хіть одписати на їх гарненько, а не по-кна-кня-чому, жемчужним способом. От тобі, Миша, що раджу: пиши-но ти уліти, бо твоя «Кушетка» проймає навіть серце, р е в і з м о м пойняте. Еге ж, Немол[овський] казав, що твій слог нагадує слог Короленка: «Дурниця се, отака шаноба?»... бсть чутка, що Короленко має жить у Києві. Що то вже тоді буде? Хто його зна! Може, до нього Тарасівська вулиця буде прихильніша, ніж до Мачтета?

Годі мені писать, бо вже занадто багато матимеш на один раз до читання, хай ще на після зостанеться. Бувай здоров! Цілую тебе щиро.

Твоя Леся

P. S. Гаразд, що «Чари» знайшлися, а то я вже мала писать Маргариті, щоб.пошукала їх. От іще була б штука!

26. ДО М. П. КОСАЧА Початок листопада 1889 р. Одеса

Любий Миша!



Одержала я твій лист і найсердечніше дякую за нього. Взагалі я помітила, що ти, перейшовши на другий курс, почав далеко щедріше розсилати листи, ніж було перше; за се, звісно, тебе варто по головці погладить. Смутна новина мене дуже-дуже засмутила. Перше я мало не заплакала, потім розізлилась чогось страшенно, а потім на мене напав якийсь дух упорства, і я наважила сьогодні писать, як могтиму, цілий день, і взагалі робитиму вдвоє тепер! Еге, так як одійшла злість трохи, я прийнялась за Маргариту (приймалась я за неї вже не раз), отже, і цей раз нічого не вийшло. Який легіон демонів упертості сидить в сій дівчині! Нічого, певне, вже з нею не поробиш. До Мані ще напишу, з тею, може, діло краще зладиться. Маня хутко переїжджає з батьком в Луцьк, так що я сподіваюся з нею незабаром побачитись. Я сама про писання для народу дуже і дуже подумувала, хоч

з мене толку, може, й небагато, бо я щось не можу збитись з белетристичного шляху, а не знаю, чи белетристичні праці будуть куди-небудь судні. Ще далеко раніш твого листа, ще в Кол[одяжному], я почала писати казку для дітей, зветься «Чотири казки зеленого шуму». Казку сю я хотіла послать в Галичину в дитячий журнал, якщо вдасться мені добре ця проба, то писатиму більш, якщо ні, то, зиачить, «кебети не маю!»... Кінчить сії казки я за різними справами не мала часу, але, певне, хутко скінчу. Можу сказати сміло, без всяких виговорок і відгово-рок, що все, що тільки залежить чи буде залежати від мене, я все зроблю для нашої справи, хоч би се було для мене і трудно і тяжко. За других не можу поручитись. Одеситів проситиму для чернігівців і для вас, може, що-небудь дадуть. Познайомилась я тут недавно з двома сту-дентами-українцями, здається, люди путні, може, од їх або через їх що дістану; маю на се велику надію. Будь певний: що можна, все буде зроблене. Можна, однак, сказать про одеситів, як і про киян, що тут, як і там, лінтяй-ства не мало. Скажи п. Максимові, якщо йому цікаві трохи мої слова, що я ніколи не сподівалась, щоб він так лепсько дбав про наше спільне завдання; таж таки часу немало було — ціле літо і осінь,— щоб перекласти тую решту віршів. Я тепер переклала вже першу главу «Berg-idyll’n» ^ хутко перекладу цілу, і, значить, все, що я на себе взяла, я зробила. Правда, я людина без діла — «пра-здношатающаяся», але зате у мене єсть такі перешкоди, яких ви не маєте, і, дай боя^е, щоб ніколи не мали... От перша перешкода — «moje mile zdrowie і powodzenie» 6. Сюди в Одесу я приїхала на лихо, бо не тільки масаж не поміг, але, здається, пропало й те, що я загорювала собі лиманом, Косівщипою, пов’язками і всім лихом і бідою. Я недавно встала з ліжка, а то днів 5 лежала. Тепер мені ліпше, і я знов можу ходити сама з палкою, а то вже було так, що мене водили, мало пе носили. Після тижня масажної курації нога моя розтроюдилась так, що й ступить було годі. Тоді я покинула його. Першу ніч я провела тоді, як тінь в Дантовому пеклі,— з плачем і скре-жетом зубовним. На другу ніч затялась, не плакала і цілу ніч писала в ліжку, почала невеличку поему і, здається, по їй не видко, як мені приходилось тісно при писанні. Через два дні приїхала Маргарита і забрала мене до себе. За се я їй дуже вдячна, бо моя німка така підла, що цур їй. Однак ти не думай, що діло стоїть, так дуже погано. Я тепер не лежу, можу знов ходить, хоч не так, як перше, але все ж нічого собі, сподіваюсь, що могтиму виїхать на сім тижні. Я дуже хочу заїхати до тебе днів на два чи три, але не знаю ще, як буде: писала про се мамі і жду відповіді. Але я таки сподіваюсь ще бути у тебе і «обо всем переговорить», як говорить тьотя Саша. Маю деякі цікавості для тебе. Дав би то бог, щоб я вам від одеситів що-небудь вимантачила. «Дай боже нашому теляті вовка піймати!» Тільки що мені прийшла в голову одна дуже чудна ідея, але писать про неї не буду, побачу перше, що з неї вийде. Бувай здоров, а може, й до побачення. Цілую тебе щиро і бажаю тобі вдачі на кожній дорозі. Славно ти зробив, що переклав «Ночью», за се хвалю. Не лінуйся, мій брате, хоч ти, а то вже хто його зна, що й буде. Бувай здоров!

Твоя безталанна сестра Леся

P. S. От що: на нашій групі ти вийшов найкраще; приїхавши, виб’ю тебе, щоб не капризував і не перебирав портретами. Слово «маятник», я думаю, можна так залишить, бо корінь сього слова український. Маятник по-болгарськи м а х а л ц е, по-сербськи — шеталиця, по-чеськи — kywadlo, по-польськи — wahadlo, по-галицьки — пендель, кивало. Вибирай, що хочеш, або зостав так. Голімського я і в вічі не бачила. Кірії теж. Шура мені не писала. Маниного сталого адресу поки ще нема.

27. ДО М. П. КОСАЧА 8—10 грудня 1889 р. Колодяэісне 26—28 ноября

Любий Миша!

Тільки що одержала твій лист і, прочитавши, зараз жо за перо! Стішив мене цей лист аж надто. Я бачу тепер, що ви таки справді маєтесь «братися за діло» і вже переставте угнітатись духом. Нема що й казать про те, що я візьмуся тепер до роботи так, що тільки ну! Що залежатиме від мене, я все зроблю, ба — що ж мені й робити, як не се! Аже, як би там не було, а література моя професія. От тільки одно мене бентежить, знаєш, тев «mens sana in corpore sano» 7 (а мені таки все не ліпше, а либонь, чи не гірше — може, й різать прийдеться], ну, та якось-то буде. «Les pauvres gens» я вам можу надіслати (уже послала), але одбирать їх у «Зорі» не маю (вони вже послані), бо, як мовить Гомер, «що раз дано, того одбирать не годиться», тим більше що, я думаю, їх і так у «Зорі» не надрукують. З викінчених перекладів я маю «Життя і філософські думки Пінгвіна» пані Сталь; якщо вважаєте сю штуку куди придатною, то пришлю вам. «Гуллівера» я перекладала з перекроєного для дітей видання і вважаю його нікуди не судним. Берусь перекласти всі чотири подоріжжя Гуллівера, тепер вийшло нове повне видання, і ми в Одесі купили перший том («Ліліпути і велети»). Почну його перекладать, як тільки виправлю свою уліту, котра вже скінчена, але я роблю їй, як мама каже, вигризку. Пришлю її вам, хоч і здається мені, що вона для збірника трохи довгувата. «Bergidylle» (Гейне) хутко скінчу. Мама казала, що, по її думці, краще найперше видання Гейне, вона думає, що се було б дуже цікаво для кожного з галичан. Воно звісно, що можна було б, але я не знаю, як стоїть діло се у пана Максима. Окрім «Lieder», я маю вже 7 пісень «Atta ТгоІГя» 8 (колись же й цілого скінчу), а ще хтось, або й ми з паном МаксйЛіом, коли йому Гейне ще [не] набрид, міг би перекласти «Reisebrlder» 9, та й з Гейне був бй кінець. Отже, йайперш треба «нривестй в известность» все, що єсть готового з перекладів. Далі могли б видати Мольєра, якби: Самійленко викінчив, нарешті, свого «Tartuffe’a» і «Manage force» 10, а гам би іще хто-небудь що переклав. Коро-ленка треба б цілого видати: «Ліс шумить», «У великодню ніч», «Ночьто», «Старий дзвонар» — це єсть, «Сон Ма-кара» єсть переклад у Маргарити (в остатній день перед виїздом я цеє узнала), і я сей переклад таки думаю у неї «весьма очень искусно вьткапючить». «В дуриом обществе» я давно наважила перекласти, мама обідяе «Сліпого музиканта», а решту перекласти — чей, таки знайдуться людці. Гаршина теж треба цілого, я наперед беру «Крас-ный цветок». Взагалі щодо російських письмовців, то се ще не велика мація перекласти, аби тільки людей було досить та охоти не бракувало, а от з італьянцями та ан-глічанами, то трудна справа. Ага, от іще: конечне Сер-вантес повинен бути у нас, а то що ж то за європейська бібліотека буде без «Дон-Кіхота»!



От тільки чого я не розумію як слід: чи ся перекладча література єсть те, що ти звещ народні видання, чи народні видання єсть щось зовсім окреме від перекладчої літератури]? А від сього, по моїй думці, багато залежить, як має обернутися справа. Бо коли перекладча література] має видаватись для народу (для простого народу), то тоді каталог творів до перекладання можна, і навіть треба, скоротить, бо навіщо ж народові, принаймні тепер, тії Полі Бурже, Байрони, Леопарді та хоч би й ІІІіллер і Гете? Коли ж се видання має бути і для інтелігенції, то тоді список треба б іще розширити, помістити туди: Сервантеса, Бо-марше, Петрарку, Шеньє, Бальзака, Леконт де Ліля, Валь-тер Скотта, Вольтера, Руссо, Сталь, Сирокомлю, Конопні-цьку, Надсона, Некрасова. Мені здасться, що без сих авторів наша література буде аж надто неповна. Щодо Мопассана, то над ним, я думаю, не варт собі голови сушити, бо в його творах чиста ідея натуралізму зовсім зіпсувалась і вийшло щось таке, про що не варт і говорить. Мордовця то теж не варт, бо одно те, що він і сам, якби хотів, міг би перекласти свої повісті, а друге — що його романи пишуться в стилі тих, що печатаються в «Ниве», надто велика честь для нього — попасти в «мировую литературу»; коли романи його цікаві під тим взглядом, що написані на історичні українські теми, то далеко краще написать свої власні повісті тому, хто спроможний, на ті ж самі теми. Усіх інших авторів, що ти писав, і я теж вважаю конечним перекласти. Але діло от в чім: прозаїчні твори англійських та італьян-ськцх авторів можна перекладать і з руських перекладів, але вірші треба конечне перекладать з пер-в о т в о р у, бо інакше може вийти щось зовсім далеке і неподобне. Ти писав, щоб пошукать у Одесі кого, але ж ти сам там був і знаєш, як там стоїть справа: взагалі там ніхто нічого не пише, між студентами я знаю тільки одного — подолянина Лосятинського, що міг би перекладать з руського, польського і з німецького. Сьому паничеві я можу через Маргариту переказать про наше видання і попросить перекласти що-небудь з того, що ви назначите; сподіваюсь, що вій не одмовлятиметься. Єсть там іще один панич, Заболотний; він пише українські вірші, але їх я не читала, попрошу Маргариту вислать дещо з його віршів, а далі «ще побачим, як там буде!». Мама совітує назначить для одеської кна-кни Ауербаха «Schwarzwaldergeschichten» 11 і що-небудь з руського. А з англійською поезією не буде ніяк, поки хто з нашого товариства не вивчиться по-англійськи. Якби мене німка не збавила, то досі я б уже добре підучилась по-англійськи, ну, а так, то що ж робить! Самоучкою я не можу вивчитись по-англійськи, але по-італьянськи можу, тільки ти як їхатимеш сюди, то купи мені італьянський словар (як нема італьянсько-руського, то італьяисько-французький) і книжку іт[альянську], одну з тих, що ви маєте перекладать. Я вже трохи знаю граматику, а для перекладів практичного знаття не треба. Леопарді «Діалоги» (в прозі) я можу вам хоч зараз перекласти, бо у мене в «Пантеоні» вони єсть і написані зовсім не трудним складом, але його вірші,, так само, як і всякі інші, я наважила перекладать тільки з італьянського.

Привези мені Петрарку, або Леопарді, або Гольдоні (я, правду сказать, не маю о нім zadnego poj§cia12). Мані і Маргариті я напишу про цю справу; Маню, моя^е, хутко й саму могтиму побачить, бо хутко вона житиме в Луцьку. Коли хочеш, я пришлю тобі Манин переклад «Дзвонаря» Короленкового. Мама каже, що можна було б видать тепер ті переклади з Короленка, які вже єсть, потім (або ще перше) видать «Lieder» і «Atta Troll» Гейне, а потім «Les pauvres gens» і що-небудь іще до того прозаїчне, з Діккен-са, наприклад, або з Ауербаха, або там що хочете; таким способом можна б зложити три перших випуски. «Leli’*i» 13 Жорж Занд перекладу у мене нема. Маю тільки половину її казки «Le nuage rose» 14, якщо вона куди придасться, то можу скінчить. Пуц обіцяв перекласти «Грібуля» (казку Жорж Занд) і «Муму» Тургенєва. Єсть у пас кілька «Сті-хотвореній в прозі» Тургенєва. Вам з Пашкевичем раджу перекласти «Les compagnons du tour de France» однаково ви там його читаєте тепер; це була б річ неабияка! Ти просипі проекту, що вам перекладати. Се досить трудно мені сказати, до того ж, я думаю, що ви на тім більше знаєтесь, ніж я, але якщо так ти хочеш, то я можу подати свою* думку. Так от, я думаю так: з Байрона треба перекласти «Чайльд Гарольда» й «Манфреда», з Беранже кілька найкращих chansons 2; «Le vieux сарогаї», «Le roi d’lvet-tot», «Mon vieil habit», «Monsieur le senateur» 3 і т. д.; з Бернса — теж, і небагато; Брет Гарта — одно або два оповідання; Поля Бурже я не знаю інших творів, a «Disciple» 4, по-моєму, не варт перекладать, бо то щось таке ver-wegene 5; Гаршина — цілого, Гете — «Фауста» і «Верте-ра», кілька дрібних віршів; Гейне — «Lieder», «Reisebilder», «Atta Troll»; Гоголь єсть майже весь перекладений, то, отже, не знаю, як має з ним бути; Гончарова — «Обрив» і «Обломов»; Гольдоні не знаю; Гюго — «Les miserables», «Notre Dame de Paris» і «Les travailleurs de la mer» 6, він сам назріває три сих романи своєю трилогією; Діккенса «David Kopperfield» 7 і дещо з менших новел *. Доде — «Jacques» 8, Достоєвського — «Записки из мертвого дома» і «Преступление и наказание»; Єжа я знаю тільки одно «Kuzma Jez» 9 — цікаве воно тим, що там герой українець; Жорж Занд — «Les compagnons du tour de France», «Lelia» і деякі казки (для народу і для дітей); Залесько-го — деякі вірші; Золя — «Le peche de ГаЬЬё Mourret» і «L’Assommoir» 10; Короленка всього; Красіцького не знаю; Крашевського — «Ostap Bondarczuk» 11; Крестовсышй — «Первая борьба», «Болыпая медведица» і «Жить, как люди живут»; Леопарді— «Діалоги» і деякі вірші; Лесажа я знаю тільки критичні статті; Лонгфелло — поема з



1 «Товариші-мандрівники по Франції» (франц.).— Ред.

2 Пісень (франц.).— Ред.

3 «Старий капрал», «Король Івето», «Моє старе вбрання», «Пан сенатор» (франц.).— Ред.

4 «Учень» (франц.).-—Ред.

5 Сміливе, розв’язне (нім.).-Ред.

6 «Знедолені», «Собор Паризької богоматері», «Трудівники моря» (франц.).— Ред.

7 «Давид Копперфільд» (франц.).— Ред.

* Наприклад, різдвяні казки.



8 «Жак» (франц.) — Ред.

9 «Кузьма Єж» (польськ.).— Ред.

10 «Гріх абата Муре» і «Пастка» (франц.).—Ред.

11 «Остап Бондарчук» (польськ.)— Ред,

життя північноамериканських дикарів (ніяк не можу пригадать її назви, але саму поему читала і дуже вподобала) і «Excelsior» невеличкі вірші; Мальчевського — «Марію»; Мачтета —- «Он и мы» та «И один в поле воин»; Міцкевича. «Dziady», «Krymskie sonety» і «Ballady» 2. Мо-льєр — «Tartuffe», «Le mariage foroe», «L’avare» і «Ргё-cieuses ridicules» 3; Мур—кілька віршів; Мюссе — «Lucie»* «Mes prisons» і «Les nuits» 4; Немцевича — не знаю; Ожешкова — «Marta», «Dobra рапі», «Раппа Antonina», «Nierozowa sielanka», «Silny Samson», «А... В... С», «Czter-nasta czgsc» 5; Пушкін — «Борис Годунов», «Цыгане» та з дрібних віршів. Прус — «P!acowka» 6; Свіфт — «Gulliver» 7; Сенкевич — «Szkice wgglem» 8; Словацький — вірші і «Mazepa» 9; Теннісон — вірші; Толстой — «Война к мир» і «Анна Карешша»; Тургенєв —■ «Отцы и дети», «Дворян-ское гнездо», «Накануне» і «Стихотворения в прозе»; Шекспір — «Hamlet», «Othello», «Makheth», «King Lear», «Richard III», «Согіоіап» 10; Шіллер — «Die Jungfrau von Orlean», «Die Rauber», «Maria Stuart»., «Don Carlos» 15; Щедрій — «История одного таро да», «Господа ташкентцы», «Самоотверженный заяц» і «Карась[-идеалист]»; Фран-суа Коппе — вірші; Лєрмонтов — вірші, «Демон», «Герой нашего времени»; Флобер — «Madame Воѵагу» і «Education sentimentale» І2; Theophile Gautier 13 — вірші; Серван-тес — «Дон-Кіхот»; Бомарше — «Трилогія»; Петрарка — «Сонети», Шеньє — «Jambes» 14; Бальзак — «La femme de trenfce ans», «Illusions perdues», «Les paysans» 16; Леконт де Ліль — вибрать з «Poemes antiques», «Poemes barba-res» і «Poemes tragiques» 17, Вальтер Скотт — «Waverley», «Ivengo» 17; Вольтер, і Руссо, і Сталь, що самі схочете; Сирокомлі, Конопніцької, Надсона, Некрасова — вірші.

Тепер — годі. Бувай здоров! До побачення! Бажаю тобі сили, енергії і охоти до роботи, так як і всьому товариству.

Твоя сестра і товаришка Леся

28. ДО М. П. ДРАГОМАНОВА

5 січня 1890 р. Колодяжне 24 грудня 1889, Колодяжне

Святий вечір!

Любий дядьку, вибачте мені, що я не писала до вас,-— так щось не могла зібратись та зважитись.

Щиро поздоровляю Вас і Ліду з малим Лідиком. Нехай він росте своїй країні на славу та родині на втіху. Дуже б хотіла я його побачити; хоч би вже він скоріш виріс настільки, щоб можна було з його портрета здійняти. Думаю, що з його повинен вийти гарний хлопчинка, бо коли до українського типу та прилучивсь болгарський, то повинно вийти щось неабияке! Але не знаю, коли я побачу його, та й вас усіх, інакше, як на портреті, бо не знаю, чи могтиму коли приїхати в Болгарію.

Оце я восени почала було не на жарти подумувати, як би мені на літо простругнути до вас, але настала зима і я побачила, що всі мої мрії та сподіванки погинули. Мама, певне, писала вам, як мені в Одесі нещасливо повелося з тим масажем, так, отже, я тепер думаю, що коли мені й прийдеться куди їхати, то вже, певне, не в Болгарію. Вже я сама не знаю, коли скінчиться моє лихо з тією' ногою, та й чи скінчиться воно коли-небудь!.. Оце по святах маю поїхати в Київ до тих «друзей человече-ства», побачу, що вони мені скажуть! Певне, назначать яку-пебудь довжелезну курацію, а може, знов у ліжко покладуть па довгий час, а вже мені так пе минеться! Коли б ви знали, як мені обридли усі лікарі і їхні ліки,— мені про їх і думать бридко. Щоб не думать про їх та про свою ногу (а се досить трудно), я поперемінно то граю, то пишу, хоч мама з папою говорять, що мені і те, і друге шкодить. Але що ж мені робити? Як мені ні читати (читать багато мені теж не совітують), ні писати, ні грати не можна, то зостається тільки скласти руки та її

плакати, бо більше нічого я робити не придумаю. Іще ж я боюся, що як положать мене в ліжко або (не дай боже!) назначать операцію, то тоді мені вже справді не можна буде нічого писать, а роботи у мене досить багато — найбільш перекладів! Треба конечне перекласти половину «Атта Троля» (6 глав уже маю), одну елегію Musset і «Гуллівера»; треба переписати одну свою повість до тих пор, поки поїду в Київ; треба покінчать деякі начаті вірші. «Les pauvres gens» я вже давно скінчила, ще перед виїздом в Одесу, і послала їх в «Зорю», якщо там надрукують, то Ви хутко їх побачите. Дуже я Вам вдячна за те, що ви мені дорадили перекласти сю штуку, і ще більш дякую за тії «Perles de la poesie», я ними дуже втішилася і навіть пишаюся. Одержавши сю книжку, я через те не написала до Вас нічого, бо хотіла перше перекласти «Les pauvres gens» і тим заслужити сю книжку. Миша читав декому в Києві мій переклад, і вій, здається, там сподобався. Миша теж дещо пише і перекладає, тепер, приїхавши додому, він навіть досить багато пише. Мені подобається його писання, я навіть при його математичній вдачі не сподівалась від його такої поетичності (віршів він, правда, не пише). Шкода тільки, що він пише все такі коротенькі речі, я все його намовляю почати що-небудь настояще, а то що ж то все такі «стихотворения в прозе» писати! Миша, дознавшись, що я пишу до Вас, просить повітать Вас од його і передать Вам дещо. Він просить написать Вам, що серед киян молодих остатнього часу починає ширитись європеїзм; вони починають учити європейські мови і інтересуватись європейською літературою. Доказом сього може служити те, що ми (молодіж) задумали видати цілу серію перекладів найкращих творів європейських і російських авторів. Ті переклади, про котрі я писала, що мені треба їх зробити, підуть теж у те видання. Найгірш діло стоїть в нас з англійськими авторами, бо сю мову дуже мало хто знає, хоч деякі і збираються зайнятись нею. Бувши в Одесі, я хотіла учитись по-англійськи і навіть вже знайшла собі учительку, але той проклятий масаж усе мені перебив. Тепер прийдеться учитись самій, хоч се і трудно. По-італьянськи я вже трохи підучилась сама і коли дістану собі книжок та сло-варя, то, може, й про перекладання можна буде подумати. «В ожидании будущих благ» надолужаю французьким та німецьким. Миша дістав собі диференціали Serret1 по-французьки і втішається ними, каже, що воно краще і понятшше виходить, аніж по-російськи. Він все так, як і перше, вихваляє свою математику. Тільки що увійшов у хату і патетично промовив:. «Чудова річ — диференціали!» Признаться по правді, я не зовсім розумію таку втіху, але, може, се показує тільки мою невіглас-ність. Як я пригадаю собі, як він, було, розпадається передо мною та перед Шурою за ту математику!.. Ніколи ми, було, не прийдемо до згоди. А знаєте, Шура скінчила курси (вона була «остатня могіканка», бо курси закриті — Вам, певне, то відомо?) і живе тепер у Полтавщині на своєму господарстві.

Однак годі вже мені просторікувати — задля святого вечора варто б вже й перу пільгу дати. Хочу тільки де про що Вас запитати: чи співають у Болгарії колядки і чи похожі вони на українські? Як там люди обходять різдво? Взагалі багато дечого хотіла б я знати про Болгарію, бо я про неї так як і нічого не знаю* а* те, що при-ходиться в газетах читати,— я думаю, наполовину все брехня. Як стоїть література болгарська: краще чи гірше за українську? Будьте ласкаві, одпишіть мені на сей лист,— якби ви знали, які для мене дорогі Ваші листи! Напишіть про Вас, про Ліду, про Ліда, про все! Бувайте здорові! Щиро цілую вас і прощайте!

Ваша Леся

P. S. Миша питав, чи Ви знаєте, що то за видання «Этнографическое обозрешт»? Там, він чув, були статті про Палія та Мазеиу. Якої думки ви про твори Гщйо «L’art au point de vue sociologique» 2 і «Psychologie con-temporaine»? 3

29. ДО Є. І. ДРАГОМАНОВОЇ Початок січня 1890 р. Колодяоюпе

З Новим роком!

Милая бабушка, поздоровляю Вас [з різдвяними] святами і з наступаючим Новим [роком. Бажаю] Вам щастя* здоров’я і всього [найкращого. Як те] пер там у Гадячі?

1 Серре (франц.) — Ред.

2 «Мистецтво з точки зору соціології» (франц.)—Ред.

3 «Сучасна психологія» (франц.).'—Ред.

Чи вже [...]. У нас же її не було, і ми всі здорові. Правда, я-то не зовсім здорова, але я завжди така. Може, в кінці января знов поїду в Київ лічиться, то вже на сей раз, може, й буде икий-небудь толк. Якби вилічилась, то на літо ми з Мишею приїхали б до вас у Гадяч, а потім заїхали б до Анни Іванівни та до [Шури в] Яготан, але ще сеє все хто його зна [...].

Приїхавши з Одеси, я тепер все більше [сиджу] в хаті і рідко виходжу гулять, хоч останнього часу погода у нас досить тепла, але мені в шубі і в калошах тяжко ходить. Нога моя тепер не так болить, як в Одесі, але все ж таки ще не перестала зовсім [боліти. Коли] поїду в Київ, то напишу Вам, що [...] скажуть доктора [...]. Як же Ви, ба[бушка, живе] те? Як провели свята? Чи не [приїздили] на свята дядя Саша з Олек[сандрою Василівною] ?

Дядя Саша недавно прис[лав ...]лову книжку, але нічого не писав при тому ні про себе, ні про здоров’я дядини. Як будете писать до нас, то напишіть, будьте ласкаві, про того столяра чи скульптора Іщенка, котрий виставив бюст Шевченка на виставці: де він подів той бюст, чи він його продав, чи ні, і де живе сам Іщенко. А як там та «моя» земля в Будищах, що ми з мамою хотіли купить, може, її Исьол зовсім уже [розмив]? Напишіть мені про все це і не [гнівайртесь, прошу Вас, на м?ене за те, [що я] до Вас рідію пишу, бо мені тими переїздами та ліченням якось час -розбивається. Бувайте здорові, милая бабушка, цілгую Вас міцно.

Ваша Леся

ЗО. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

15 лютого 1890 р. Київ

Люба мамочко!

Не писала тобі вчора, бо поки до докторів, поки перебралась, то те, то се, та вже й пізно було. Ну, так-от, я вчора була аж у двох докторів. Рінек назначив «вытя-жение» на два місяці і «питание», а Павловсышй — «вытя-жение» на місяць і «прижигание» залізною голкою, а потім їхать на лиман. Павловський каже, що прижигания се треба робить уміючи, якось там особенно, і совітує мені зостатись на два тижні в больниці «Красного Кре-ста», а потім їхать додому і наложить «витяженіє», а літом на лимаи’ або в Саки. Так от, ти зваж, як маємо зробить: якщо мені зоставатись тут, то я вже в Колодяжне не буду приїжджать, а ти мені пришлеш хустя мого трошки та й вже я тут ляжу, бо справді, якщо того при-жигання у нас не потраплять зробити, то вже нічого робить — прийдеться «изучить нравы общины Красного Креста». Павловський каже, що по-настоящому і тепер вже слід би операцію зробить, але вже «так», треба попробувать ще се, бо бували случаї, що се зовсім вилічувало людей. Коли ж ти хочеш так, як Рінек каже, то напиши — і я з папою вернуся додому. Папа просив, щоб ти дала знать про сеє телеграмою, хоч мені здається, трудно сеє все в телеграмі написать, а врешті, напиши й телеграму. Так-от як; мені ж знову приходиться тільки сказать: робіть, люди добрі, як лучче! Бо я вже не можу нічого вибирать, та й не хочу. Не хочу теж, щоб папа казав, що я докторів не слухаю і через те винна у всьому своєму лихові. Напиши, як ти про сеє все думаєш і що нам робити. Тепер я живу у Сікорсышх у хаті Наталки. У неї дуже велика хата, де вона спить сама, і вона зараз же згодилась, навіть з радістю, жить зо мною сих кілька днів. Папа живе у гостиниці, бо тут йому хоч і можна було б жити з кна-кною в хаті, але він каже, що се не вигодно для нього. Мені ж тут лучче, ніж у гостиниці, бо тут постоянно можу бачити кна-кну і обідати нікуди далеко не треба, а тут-таки зараз за порогом обідати треба. Ні у кого з киян я ще не була і ніяких таких новостей київських не знаю. «Плеяда» буде у нашої кна-кни у неділю, бо Лисенкові нема часу їх приймать у себе. Рожанського і Пашкевича бачила сьогодні; Рожанський, здається, ще трохи погладшав. Пашкевич живе тепер на Фундуклеївському яру, кажуть кпа-кни, що то він від панночок утік. Він з виду дуже порядочиа і симпатична кна-кна і, здається, не так хвастає, як другі. От у неділю ще других побачу, може, й «Біла» прийде. Сьогодні маю з папою йти до Трегубових. Я була кна-кну почала лаяти, чом вона не писала до нас, але вона казала, що писала і в понеділок,, і у вівторок, то, певне, ти досі одержала його листи. Ну, я спішусь, бо папа вже йде звідси, і я хочу, щоб він лист відправив. Бувайте всі здорові! Як здоров’я Пуцика? Цілую тебе, мамочко! До побачення (може).

Твоя Леся

P. S. «Sonate pathetique» 1 єсть, лежить передо мною на столі.

31. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

21 лютого 1890 р. Київ П’ятниця

Люба мамочко!

Прочитавши твій лист, хотіла я тобі одписати, але не могла, бо хотіла розпитати у папи, як він думає про те, що ти писала. Отже, папу я рідко тепер бачу, він сливе не приходить сюди, а як і приходить, то ненадовго. На «Чорноморцях» в антракті я його розпиталась. Він казав, що з його сторони він не має нічого проти того, щоб я зоставалась який час у Києві, а щоб тут мене пекти, то він на те не налягає і, здається, хоче перше спробувать просто «витяженіє». Я ж думаю так: як мати починать усю ту «песню длинную» спочатку, як мати лежать у пов’язках та пектись гарячим залізом, то краще поїхать, куди там вже виберем, та зробить операцію — та й буде решта! Тепер я операції вже якось не боюсь, бо мені прйятна та думка, що тоді вже буде один якийсь кінець і я собі забудусь про всі лічення на світі; коли ж я й не буду ходить так як слід, то й так я того сподіваюсь,— хто сім літ слабує на ногу, то нема чого й думать ходить так, як люди. Так от, я, думаючи, що не минути мені хірургії, хочу на який час тут, у Києві, зостатись, бо вже не знаю, коли я в нього навернуся другий раз, а тут ще далеко не всі справи з «Плеядою» заладила. Бачиш, тепер задля масляної усі кна-кни в розброді, так що до Миші прийшло тоді тілька три кна-кни: Біла, Маршинська та Лавинська, значить, се було не настояще. Славинський обіцяв мені принести свої переклади «з неділі», виправивши їх, а на сім тижні йому п. Антоновичка не дала і вгору глянути. «Чорноморці» пройшли дуже добре, людей було сила, аплодисментів сила! Визивали Лисенка. (Людя дуже лепсько зограла Наталку). Іншим листом напишу більше, а то тепер у кна-кни приладу письменного мало, мій же папір забрав папа. Сьогодні папа має виїхати. Бувайте всі здорові.

Твоя Леся

P. S. «Світову річ» грали в Одесі в редакції Стари-цького. Заньковецька покинула Садовського і, кажуть, пішла на «русскую императорскую сцену»!!

. 32. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

1 березня 1890 р. Київ Субота, 17

Люба мамочко!

Одержала вчора листи, що ти прислала мені. Дуже тобі дякую, що ти їх не затримувала до тих пір, поки я приїду, а прислала тепер. Одначе наш cousin'1 пише по-русъки зовсім не зггрше! Не знате, чого Ліда з нього хоче. Сором Ліді, що вона корить свого чоловіка за болгарщину; я від неї сього не сподівалась. Шкода, що Лідянка не назвали Цветаном, хоч і Дмитро нічого собі ймення. Який чудний почерк у нашого cousin’a, якийсь уже болгарський. Ми з кна-кною разом читали Їхні листи, і кна-кпа дуже утішалась, дізнавшись, чого, власне, був присланий Лоті. А знаєш, я бачила, як наша кна-кна перед другими кна-кнами хвастала книгою болгарською. Боровикова кна-кна представилась, що вона усе чисто пошмає, але Сла-винська не зважилась так хвастать і мусила признати, що не розбере нічого. СлавинсБка перша запитала мене, чи я бачила його вірші в «Зорі», але при тім сказала (не знаю, чи не збрехала), що ткта сама того номера ще не бачила, що в бібліотеці, скільки раз не заходила, не могла застать, але казала, що піде куди-небудь ї достане непре-мінно; бачиш ти, що в неї не стає настільки хвастощі, аби сказати, що їй зовсім не цікаво бачити сей номер. Плеяд-них кна-кон я не бачила на сім тижні зовсім, бо «Плеяда» не збиралась. Лисенко зайнятий концертом, що має бути 19-го (в пользу чорногорців), і через те не має часу для «Плеяди», і самі кна-кни зайняті різними свевками тощо, так що думають зібратись аж на тім тижні. «Молочний путь» збирається, але обидва рази я там не ;була, бо тепер там люди мені не знайомі і завдання у їх такі, що я на себе прийняти не можу, отже, йти для тоїю, щоб сказать: «Панове, я для вас робити нічого не обіцяю», мені здасться, що для сього йти не варт. У Ковалевської була я раз, бо хотіла про їхні «молочнії» справи дізнатись,, а тут у мене про се все говорить не випадає, бо дуже багато кругом чужого, народу. Взагалі, що тк писала про ішїв-сышх панночок,, що вони до мене не ходили торік, то се правда, тільки про Ковалевську сього не можна сказати, бо торік вона> частіше всіх у мене бувала і завжди сама приходила до мене просить у «Молочну путь». їй тепер бїда сталась — мати її вмерла, а вона сього року якраз хотіла їхати до неї на Сибір одвідати; Старий Ков[алев-ський] дуже зажурений, аж мов трохи непритомний, і ще гірше якось постарів і осунувся. Галя по своїй швидкій натурі не так піддається журбі1. Метушиться вона тепер, уряджуючи дитячі роковини. Роковини сі таки мають бути

25-го у «лошатипій» хаті. Старші теж, здасться, будуть

26-го, але се ще не відомо. Про театральний гурт Миша тобі писав, отже, тепер сей гурт якось більш організується і, здається, будуть правильно від, часу до часу давати спектаклі; словом, се щось так, як «драматичне товариство». Що>ж, «Чорноморці» зійшли; зовсім-таки добре, то, може, у них і далі діло піде на лад. А от твоїй кумі Варварі Івановні біда велика — у неї рак на груді і так розійшовсь,, ир уже й права* рука боліти, починає; кажуть лікарі, що треба різат, а, то більше двох років не проживе. Біда*, та? й годі! Усі другі кияни живі і здорові, тільки Трегубові діти на кір слабі та хлопець Рашевської

скарлатину.. Кна-кна наша жива й здорова, і я так само, тільки що нога болить не менш, як і вдома, ну, та вже я їй вдома. задам, а тут уже нічого робить. Цілий сей тиждень я не ходила нікуди як єсть, ані за поріг, тільки що. часом униз до> іша-кни, та й то не щодня, а нога все-таки* болить,, хоч не дуже, а все ж болить. 19-го піду в концерт, уже й білети єсть мені, Наталі і Миші. Наша кна-кна тепер зостається сама на квартирі, бо Рожанськнй знайшов собі репетицію з квартирою і харчами, то оце на тім тижні вибирається. Пашкевичеву кна-кну бачу щодня на обіді, славна вот кна-кна, але затопить я її ще не вспіла. Маргарита пише, що в Одесі тепер Синявсышй,— це добре,, може, він там хоч «Молочний путь» який збере, бо він, здається, дещо тямить.

Маргарита не хоче мені прислати «Сон Макара», за що я на неї дуже серджуся. Маня, видно, не одержала мого листа, що я їй писала, певне, родичі їй не зібрались одіслать. Сама ж вона тепер знов учителює в селі Мала Мощаниця в Дубенщині і дуясе довольна своїм станом, та й я думаю, що так для неї лучче.

Миша казав, що хутко тобі напише і має багато чого писать, а тепер просив тільки передать, що «все обстоит благополучно».

Просила б я тебе, мамочко, щоб ти мені прислала на ім’я Корейво записку, аби він мені видав деякі ноти, дуже б я хотіла їх мати. Завтра або позавтрьому приїде сюди Наталчине фортепіано, то я могтиму випробувать усі нові п’єси. Коли ти проти сього нічого не маєш, то от я тобі спишу ті ноти, що я хотіла б купити:

От і все. Я просила папу передать тобі се, але він, певне, забувсь. Ну, як же, мамочко, чи ти приїдеш у Київ? Може, й Пуцик на роковини приїде? Чи не збираються представлять «Кармелюка»? Як негрики поживають? Цілую їх усіх щиро і міцно. І тебе, мамочко, цілую! Бувай здорова!

Твоя Леся

P. S. Лисенко казав, що в концертах для хвастощі грають Тальберга і Ганзельта.

Дістав мені Миша у Самійленка переклад «Lieder» Heine 1 ио-польсыш; сиджу і провіряю. Взагалі маю дуже багато до читання.

33. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

4 березня 1890 р. Київ

Люба мамочко!

Я тобі одписала зараз же, як одержала лист із дядьковим листом, і сподіваюсь, що ти вже досі маєш мого листа з пошти. Я того не писала ранше п’ятниці, що хотіла краще узнать про ті справи, що то я тобі там про їх писала, і для того ждала, поки мені кна-кна про все розкаже. Не знаю, чого то папа каже, що не міг нас вдома застать. За той час, як він був тут, я двічі (з ним самим таки) була у Трег[убових] і раз у Ковалевської, а то увесь час вдома сиділа, на «Чорноморцях» ми теж були разом, а перед тим, як іти на «Тангейзера», папа був у нас. А що про нас він не знає нічого, то через те, що він нас і пе питав ні про що, та й що ж з нами може такого бути? Ми собі сидимо тут тихо, навіть кна-кна мало що бігає; то вона на масницю таки бігала, але тоді всі кна-кни ганяли, як несамовиті. Вчора ми з кна-кною були на концерті в пользу чорногорців, дуже гарний концерт був. Медведєв співав «Гетьмавїи», «Олесю», «Дощик», хор співав «Гей, не дивуйте», співачка Снарськая (наша во-линячка) — «Чом, чом, чорнобров», а в самому кінці хор утяв «Срби]а слободна» [...]. Дивно було чути сю мелодію в концерті! Ми з кна-кною руки одбили, плескаючи. Біля нас на хорах стояв Павло Комаров і Циганков (кна-кни, що були торік в Одесі) і теж «ентузіазмувались». Під час концерту Лисенкові, Медведєву і Калішевському (що правив хором) були піднесені подарунки. При виході Лисенка застукали панії, «пожимали руку и восторженно благо-дарили»: «спасибі, спасибі!» [...] Більш нігде я не була. Ні, правда, були ми з кна-кною на Несторовському засіданні, да таке воно вийшло, що якби знати, то не пішла б я туди й зовсім. Завтра піду в «Плеяду». Якось люди добрі втихомирилися з своїми концертами та спектаклями, то вже тепер збиратимуться. Там я у.їх і «Сірому» стрсбую. Треба непремінио послати її в Софію. Як та і що буде в «Плеяді», розкажу тобі, як приїдеш.

Так оце ми з тобою і в Московщину поїдемо!.. Гай-гай!.. «Не к добру это!» [...] «Срежут» вони мене ще там добре. А врешті ще побачим, як там буде! Може, й не такий чорт страшний, як його малюють. З ким там негри зостаються? Чи папа з ними буде? Поцілуй їх там од мене всіх, Пуцика, і Уксуска, і Кахініо, і Дроздика, нехай будуть мені здорові усі! Хотіла б їх ще побачить перед тією Москвою!.. Не знаю чи тебе сей лист дійде, але пишу, щоб ти не думала, що я лінуюсь писати до тебе. Якби з ящиків виймали, як слід, то ти ще могла б його одержати. Бувай здорова, мамочко-голубочко, хутко зобачи-мось! Не гнівайся, прошу тебе, на мене ні за що, хоч я в, чім і винувата перед тобою,— мені чогось так прикро і тяжко тепер, що я тобі й сказати не можу; хто його зна, що се на мене таке! Негриків ще раз цілую! Прощайте, негринята!

Ваша Зея

34. ДО М. П. КОСАЧА

Квітень 1890 р. Колодяжне Которогось там марта

Я 90-й рік!

Сьогодні дням і числам Я загубила лік.

Михайлику мій любий! Я зважила собі Сьогодні написати У віршах лист тобі.

Перо й чорнило маю, Натхнення лиш нема! А надо мною муза Стоїть, як стовп, німа.

В лихім гуморі муза Так само, як і я,— Прив’язана за ногу Фантазія моя.

Ба, що ж робить! не всім же На світі вільним буть,

Століття люди б’ються,

Щоб воленьки здобуть!..

Коли ж принципіально Питання розібрать,

То видно, що не варто Над ним і сумувать.

Філософи новітні —

Ти, я та пан Максим —*

Давно вже порішили З питанням мудрим сим.

На чім тоді ми стали,

Ти знаєш сам здоров.

Отож пема потреби Про те казати знов.

Коли мені поможе Аполло, ясний, бог,.

Зложу я на сю тему Чудовий «тріалог».

Вернусь на. грунт «реальний», До ближчих,, власних справ: Учора мене папа Як слід у шори, вбрав!

Вночі тепер сплю мало А ледве сліз не ллю,

А вдень зо всеї сили Об землю лихом б’ю.

Могла б про «сміх крізь сльози» Згадати я при сім,

Але вже сяя тема Давно обридла всім!..

Але переконання Я здобула святе:

З принципів трьох найкращий Єсть принцип — Liberte

Тепера сггравоздання З життя свого здаю: Приїхавши, я три дні Жила, як у раю.

Три дні мені ні в чому Ніхто не заважав,

Була собі я вільна

Від всяких прикрих справ.

Тепер мені здається,

Що то було у сні!

Тепер мені настали Години навісні...

Еге ж! Переписала Я Гейнові пісні,

Сиділа, як заклята,

Над ними я три дні.

Вже можу я сказати:

Grace a Dieu c’est fini! 18 Бо вже та переписка Увірилась мені.

Тепера буду мучить Альфреда де Мюссе І як поможуть музи,

То подолаю все.

Перекладу найперше Елогію «Lucie» 3,

Там «Le mie prigioni» 4,

А там і «Ночі» всі.

Помучитись прийдеться З усім тим не на жарт, Але ж «козацька слава» Теж чого-небудь варт!..

Коли ж на мене прийде Годинонька така,

То мушу написати Що-небудь для «Дзвінка».

Ну, як же там «Плеяда», Як справи йдуть у нас?

Чи «Музи співодайні» Навідують там вас?

Чи будеш ти писати «Нечімпеє» своє?

А може, воно досі Написане вже є?

Conseil legislatif 1 наш — Чи він вже пе зібравсь?

І як там делегат наш На йому пописавсь?

Однак цро сеє довго Прийшлося би писать; Вже до твого приїзду Прийдеться підождать.

Коли ви там зберетесь,

То там судіть-рядіть,

Для нашого видання Обложку встановіть.

Вже мушу я кінчати,

Вже годі віршувать,

Бо починає теми Для віршів бракувать.

Прости за sclilechte Versen 1 Без толку, без пуття —

Тепер моє писання Таке, як і життя.

Коли ти жірондистів Побачиш наших де,

Скажи їм, що усіх їх Віта Charlotte Corde!

Тепер, мій любий брате,

Мій друже, прощавай Та з Кисва додому Хутенько прибувай.

Твоя сестра Леся

P. S. А ти анаєш, що недавно Оце я утяла?

Die Armesimderblume 2 Таки перемогла!

Епілог

...Але вже годі мі співать,



Позаяк музи співодайні Не хтять натхнення мі вспирать.

35. ДО М. П. КОСАЧА

ЗО травня 1890 р. Колодяоісне Зелена субота, 18 мая.

Серед лемехи, клечання та квіток

Любий Миша!

Resurrexi!3 От і знов беруся здіймати «сізіфовий камінь» догори!.. Позволь при сій нагоді навести тобі цитату з мого нового безпадійио-надійного вірша:

Я на гору круту крем’яную Буду камінь важенышй здіймать І, несучи вагу ту страшную,

__Буду пісню веселу співать.



1 Погані вірші (чім.).— Ред.

2 Квітка бідних грішників (чім.).— Ред.

3 Я воскресла! (лат.).— Ред.

Я співатиму пісню дзвінкую,

Розганятиму розпач тяжкий,—

Може, сам на ту гору крутучю Підійметься мій камінь важкий.



(Таких віршів маю близько десятка. Гай-гай, тем багато, а часу так мало!).

Як ти думаєш, чи підійметься? Гейг навряд — не такий то камінь!.. Бо то, бачиш ти, я так думаю, що не минути мені ножа чи то кацапського, чи то німецького (мама каже, що зимою поїду до Відня), а вже-бо мені так не минеться. «Кому-кому доведеться, а куцому не минеться!» Отож-то... Жаль якось і вимовить, але мушу сказати, що моє оце двохмісячне лежання у липких кайданах було зовсім надаремнісінько, отак-таки зовсім надаремно! А прибиток хіба тільки той, що тепер знов ходжу на двох милицях, що болять ноги в ступнях і через те я ходжу по-котячому, та іце й спина болить гірш, ніж перше,— більше яких трьох минут не можу рівно сидіти, ні на що не спершись. Отака-то твоя сестра ледача, Ми-хайлику! Та таки й зовсім ледача я стала: пишу маленькі віршики для власної втіхи і розривки, а роботи — жадні-сінької! Перекладу — нікоторого. «Lucie»19 так на 15 стрічках і стала. Казки для галичан не написані. А мої незчисленні «теми» — гай-гай, що з ними, бідними сиротами, буде? Тож-то здумай: поки переписала для «Буковини» (я тепер сотрудник «Бук[овини]», «Бібліотеки для молодіжі») два вірша, то тричі лягала — чи хто таке чув? Ти вже про сеє хоч нікому з «Плеяди» не кажи, або хіба для «отрицательного при-мера». Однак що ти думав, коли питавсь, чи скінчені «Les nuits» 2 і «Lucie»,— аже ж се страшенне діло, аже ж се я тобі скажу так: за два місяці людина сказитись то може, але перекласти «Les nuits» і «Lucie» Alfred de Musset20 — ніколи в світі! Еге ж, надто ви швидкі, панове браття-молодці, бо се робота хоч би й не на мене, що вже зледащіла так, якої чуєш. А вже що я радісінька, що переписала Гейне перед тією капосною пов’язкою! Бо тепер я вже не знаю, як би то я його переписувала. Моя бідна «1а grande Oulita» 21 тепер, може, і на миші переведеться непереписана, коли не найдеться спасенної душі, щоб переписала, бо не хутко дочекається вона честі мого власноручного переписування... Тут іще біда — від якоїсь не відомої мені причини мій почерк ще гірше, ніж був, зробився!!! Сказано, одна біда не йде, а копу за собою веде. Одна тільки й потіха серед копи лих, що я на фортепіано немов трохи лучче стала грати (се вже, бачиш, мені так здається), але зате довго не можна грати, бо не всиджу. От зовсім я тепер «немов птах над моря водами»! Чистісінько, бо до того я таки й ошукана з трьох сторон: ошукала мене моя Гретхен — не шле мені жадних перекладів, ошукав мене Зюня — не шле мені жадних перекладів, ошукав мепе пан Максим — не шле мені жадних перекладів! Якби почать списувати увесь мій жаль на їх, то була б се тема до нескінчеиня... Однак без жартів скажу я тобі, чого найбільш мені жаль: я думаю, що того всі так не дбають про обіцянки, дані мені, бо думають собі, що в мене така плоха вдача (знаєш славутне слово «безхарактерность»?), що мені не тільки можна слова не дотримати, а навіть можна й не згадувати про те слово, бо однак я не тямлю постояти за себе. Отака думка мене дуже мучить, і надто б я хотіла, щоб се було неправда, та вже при тому хотіла б знати причину, для чого справді ніхто мені віри не дотримав? Чи то я так-таки зовсім не варта того? Маргарита ще торік обіцяла мені — слово ж її тепле, на Зюню, правда, ще маю надію, а пан ще Максим обіцяв переписати 18 марта, а тепер 18 мая, але він сим не стільки мене одурить, скільки самого себе, бо сього року навряд чи вийде наша книжка — принаймні я не маю жадної на се надії. Не знаю, через що п. Максим не дотримав свого слова, отже й не берусь його за те судити, але маю до його уразу, що він немов сміється з мене, переказуючи через тебе аксіому, що «переписувати дуже пудио!» —та вже, либонь, я й сама се не згірше знаю, бо лучалось і мені переписувать того ж таки Гейне. Се все я пишу для самого тебе, а не на страх — сказала б, врагам, так ні — товаришам! То ти можеш сього й не казати п. Максимові, бо, повно, він і не цікавий слухати. Попроси тільки гі. Максима, як побачиш його, щоб він переписав для мене переклад віршів «Und wussten’s die Blumen, die kleincn, wio lief verwundet mein Herz» 1

1 «І коли б знали ці малопькі квіти, як глибоко норанено мов серце» (чім.).— Ред.

і прислав би його мені, бо сей вірш мені доконче потрібний,— єсть музика Мендельсона на сі слова, так мені потрібний український переклад — може, пан-спільник волить мені сю ласку вчинити, зловивши вільну хвилину. Та вже й ти вчини мені ласку, обізвися до мене яким словом, бо ще ж я сього року від тебе листа не бачила. Чого так рідко пишеш до нас? Мені так прикро, як мама тебе лає, а я мушу мовчки слухати,— краще вже б мене хто лаяв! Як там твої екзамени? Мама вже починає боятись за їх, але я ще ні, тільки все ж рада б знати, скільки їх ти видержав, а скільки ще треба. Не пиши довгих листів, коли вже так не маєш часу, але скребни хоч коротенький. Чи то ми з тобою побачимось до осені? Бо в Київ мені вже годі. Невже ти так-таки й не приїдеш до нас, а вже в нас позюмки настали! Ліси наші гомонять, жита наші хвилюють, садки буйно зеленіють, у нас тепер чистий рай!.. Ой не втерплю — заспіваю!

Соловейковий спів навесні Ллється в гаю, в зеленім розмаю,

Та пісень тих я чуть не здолаю,

І весняні квітки запашні Не для мене розквітли у гаго.

Я не бачу весняного раю,

Тільки співи та квіти ясні,

Наче казку дивну, пригадаю У сні!..

Я ще ні разу не була у гаю. Гай-гай!.. Бувай здоровий та щасливий, не забувай мене. Прощай, коли б до побачення! Вибачай за непевний «поскреб» — годі ся здобути на ліпший. З моєї сторони жертва — писати «многотом-ное послание», чи ти се зможеш оцінити?

Твоя Леся

P. S. Чом не пишеш до Шури? Вона мені жалується на тебе, се не гаразд!

36. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

26 червня 1890 р. Колодязісне

Люба мамочко!

Відповідаю тобі яко управлений делегат чесної республіки. Твій лист ми одержали тільки сьогодні; папи він не застав, бо папа поїхав учора в Луцьк, бо там тепер

Ор[ест] Левицький, то папа хотів з ним побачитись. Завтра папа, певне, знов до нас приїде. Тим часом у нас республіка настояща під моєю президенцією. Ми тепер усе варимо та смажимо, і мушу сказати, що мені се діло починає обридати, а ми тепер вступаємо в малиновий період і вже зварили шіеть фунтів малини. Малини буде сила сього року, на нових плантаціях теж дуже багато. Полу-нички вже grace a Dieu 1 кінчаються, та вже ж їх і наварено немало. Чорної смородини зварили десять фунтів, а завтра наливатимемо наливку. Пуцовий учитель приймає живу участь в ягодних справах, я навіть не сподівалась сього. Пуцик в антрактах між ученням і гойдалкою теж варить і господарить. Тигри (Микось і Оксана) зробились настоящими «верчиками», сьогодні докінчили останні вишні, кінчають полунички і починають порічки та малину. Сьогодні Уксус почав їсти горох. Патьчиній (Дориній) їді нема міри. Уксус з Кохом були недавно тропіки слабі; ну, папа, звісно, зараз узяв їх в лабет (найперше витер уксусом, закутав і т. д.), і тепер вони здоровісінькі, нігрять і тигрять, «як не може бути». У мене нога болить, як і перше, я «большею частию лежу на кровати», читаю Тена і варю варення, часами пишу вірші. Пуц з учителем не сперечається, а як учителеві в республіці живеться, дізнаєшся з його власних слів, бо він збирається до тебе писать; мені здається, що він від республіки кривди не має.

Ну, як же ви там, панове туристи, маєтесь? Мене все ще беруть, заздрощі проти вас, надто, коли подумаю, як то ви будете «хвастати», повернувшись!.. Бувайте здорові та не барітесь в дорозі. Цілую тебе, мамочко, і любу кна-кяу. Бабушку теж цілую, прошу, хай не гнівається, що пе пишу.

Ваша Леся

37. ДО М. П. ДРАГОМАГІОВА

18 грудня 1890 р. Луцьк. 1890, 6/ХІІ, Луцьк

Любий дядьку!

Дуже я Вам вдячна за те, що-сьте завдали собі клопоту, розпитуючись по Відні про мої лікарні справи. Сьогодні прийшов лист від п. Гриневецького, і хоч він пише,



1 Слава богу (франц.).-— Ред, що віденські клініки відкриті цілий рік, однак ми все-таки хочемо їхати хутко по святах, якнайскоріше. Певно ж, там прийдеться місяців добрих зо три пролежати, то вже краще зимою лежати, ніж літом, а то ще слід і через те їхати хутчій, що мені з ногою недобре, дедалі, то все, либонь, ‘гірше робиться. Нехай вже німці визволяють з біди!.. Прикро мені дуже, що прийдеться нидіти по тих клініках,— се варто пекла! — але вже нема що робити. Зате потішаюся тим, що Європу зобачу; либонь же, і Україну можна назвати Halbasien *, як Ви прозвали Болгарію. Видно по листах, що дядині Болгарія хіба чи не справжньою Азією здалася, та воно після Швейцарії і не дивниця. А дуже б я хотіла дістатись до вашої «Азії», може, й дісталась би, якби не ті капосні слабості, ну, та чей же, таки добудуся того колись! Багато я щодня строю планів про ту болгарську шодоріж, але всі вони поки що вельми фантастигчні. Якби тільки то від мене залежало, то я б уже давно з Одеси стругнула в Болгарію — по-моєму, звідти вже недалеко. Я тепер так розволочилась, їздячи раз у раз, що мені нігде не здається далеко. Справді, мені якось аж дивно, що я ніяк не можу з Вами побачитись, і чогось мені здається, чи не вдалося би як у Відні зобачитись. Багато хтіла б я з Вами поговорити, багато розпитати і для себе, й для других, бо якось у листах все не те — що лист! Однак, зд&єіься, се нагадує речення: «Письма пишут только аптекаря», і людині з літературного роду і не подобало б так говорити. Однак якби мені не забутись того, що оце хтіла питати: чи не вкажете мені яких творів про методи етнографічні, а власне, про способи записування народних пісень? Ся річ мене дуже займає, мотивів народних я знаю силу, щюбую записувати, але то мені трудно., ще й дуже, може, якраз через те, що не знаю методу такого як слід, а літератури про сю річ зовсім не знаю. Дістала я недавно брошурку Мель-гунова «О русской народной музыке», але там полеміки чимало, а практичної ради жадної, та ще і здається мені, що склад московської пісні одмінний від нашої; записую сама без теорії, та не знаю, чи буде з того пуття. Чи не знаєте часом яких добрих збірників німецьких та французьких народних пісень? Миша проси© затштати, чи нема яких творів у європейській або в російській літературі про «народну математику»? Ще хотів Миша знати вашу думку про те, чи не єсть признак монгольського впливу на москалів їхня орнаментика з людськими та звірячими фігурами? Взагалі Миші тепер, здається, далеко цікавіші усякі літературні справи та етнографічні, аніж математика, до неї ж він, здається, має скоріш якусь платонічну любов, а не реальну. Ще мені цікаво, чи не бачили Ви нових етнографічних журналів «Живая старина» та «Эт-нографическое обозрение»? Миша збирається виписати «Эт-нографическое обозрение», може, вже досі і виписав. Та от іще напишіть мені, прошу, чи не знаєте, може, який є переклад ведичних гімнів на французькій або німецькій мові, може б, я його собі купила, бо страшенно мені сподобались тії гімни по уривках, які я знайшла в «Історії» Menard’a Однак годі вже мені наприкрятися з тими питаннями, може, Вам і часу нема на них одповідати. Але ж мені нема в кого порадитись про сі речі, і коли мама не може дати відповіді на сі питання, то я тільки у Вас її знайду. Тепер хіба написати Вам що про наше життя? З приїздом у Луцьк воно мало чим одмінилось, тільки що Ліля почала справніше вчитися та люди частіше заходять до нашої хати. Мені з тих людей мало користі, бо мої товариші всі або в Києві, або так по різних містах, а тут з молодих нікого такого не знаю, а старі... Однак не скучно мені, маю роботу, тепер більше, ніж коли, чимало писати знаходиться, хоч то з тим писанням чисте горе! Одно те, що не можу довго над ним сидіти, а друге те, що посилаю-посилаю до «Зорі», а мало пуття, от ще тепер цікаво мені, як поведеться при новій редакції,— запрошувала нас,— якщо буде так, як раніш було, то й цур їй! Запитали ми недавно про «.Pauvres gens» (от уже справді pauvres gens!), та ще не мали відповіді, а тільки обіцяють «написати докладно». Ви радите передати в «Народ», але ж він, здається, віршів не друкує, та й взагалі, здається, там белетристики нема. Та от мене дехто з товаришів корить, що нема в моїх віршах міцної тенденції, що бракує громадських тем, що в моно тільки образи та форма то ще так-сяк, а решта.... Себто я мислю, що нікуди моя поезія не судна. Ба, що ж робить, хоч і так! Десь моя муза вдалась така нетенденційна та вбога, або, може, й те, що так я незручно вимовляю свої ідеї, бо таки сподіваюсь, єсть і у мене якісь там ідеї. Дехто теж нарікав, що я ховаюсь від «народних» тем і складу мови народної, лізу в літературщину та «інтелігентствую», але тут, певне, вся біда в тому, що я інакше розумію слова «народність», «літературність» та «інтелігенція», ніж як їх розуміють мої критики: Ну, та es ist eine alte Geschichte і, певне, вона Вам так вже сприкрилась досі, але мене жаль бере, що у нас на Україні ніяк не скінчаться одвічні сії спори, та й як мають скінчитись, коли сперечники одно одного не розуміють. Мені вже самій страх обридли оці теми: чи треба писать чисто народним чи не чисто народним складом; тенденційно чи нетенденційно, чи Галичина та Волинь все одно що Україна, чи ні, чи треба писать наукові праці по-українськи, чи краще, може, по-російськи, і т. і. Отак люди, певне, варитимуть сю воду, поки вона вже сама не википить до решти. Шкода тільки, що невідь над чим стільки часу люди уводять, та видно, що не для всіх він такий дорогий, той час. Та от я бачу, що і я не знала ціни часові та марнувала його без пуття, а тепер мені все здається, що він від мене втікає, і не знаю, як би його затримати. Тепер я слухаю Вашої ради і «спасаюсь від українсько-російського невежества»: вивчила недавно іта-льянську граматику і тепер для вправи читаю книжки, хочу скоріше навчитись добре тямити по-італьянськи, аби перекласти «Dialoghi» Leopardi2, маю се на завданок від товариства. Гейне мій завтра поїде вже до друку, я тому дуже рада! Сим випуском вийдуть: «Lyrisches Intermezzo», «Heimkehr» та «Harzreise» 22. Тепер я на який час покинула перекладати: нехай-но ще дещо своє покінчу, а то так, бідне, поневіряється. От не знаю, чи дадуть-то мені німці писати в клініці,— певне, не дадуть! Буде шкода, бо тоді не стане моєї найпершої розваги. Ще теж мені буде жаль немалий, що не чутиму довго ніякої музики і сама не гратиму, се для мене покута чиста. Мені часом здається, що з мене вийшов би далеко кращий музика, ніж поет, та тільки біда, що «натура утяла мені кепський жарт»... Шкода, справді, що я не фаталістка або не «тол-стовка». Як-то тепер Ліда з музикою? Певне, частіше співає дуети з Маусиком, ніж виграває твори величних

1 Це стара історія (нім.).—Ред.

2 «Діалоги» Леопарді (італ.).— Ред.

3 «Ліричне інтермеццо», «Повернення додому» та «Подорож па Гарц» (нім.).— Ред.

маестро? Чому в Ваших остатніх листах нема жодної відомості ні про Зорю, ні про Маусика, ні п*ро Раду? Чи то Рада вже переучується по-болгарськи? Якби Рада коли до нас написала — ми дуже втішаємось її листами. Певне, Зоря малює що-небудь — наш Микось чистий маляр,— нехай би Зоря прислав нам свої малюнки, цікаво побачити його «стиль».

Повітайте від мене і поцілуйте всю любу родину, знайому і незнайому. Прошу, як матимете час, відпишіть мені, не гнівайтеся, що так рідко пишу, то не від злої волі. Бувайте здорові та забудьте про свої ревматизми навіки.

Цілую Вас, Ваша Леся

65


Каталог: books -> download -> rtf
rtf -> Диплом за перемогу в шкільному конкурсі поезій, присвячених Тарасові Шевченку
rtf -> Післямова
rtf -> Варткес Тевекелян рекламне бюро пана кочека
rtf -> Вічник Сповідь на перевалі духу
rtf -> Тарас Прохасько БотакЄ
rtf -> Ізольди Марківни Книш директорові школи Товаришу директор! Сьогодні, згідно з планом, я проводила урок
rtf -> Роман Іваничук Мальви Розділ перший
rtf -> Дебора Гаркнесс Сповідь відьом Дивовижні стосунки магії та науки
rtf -> Кір буличов — творець фантастичних світів
rtf -> Олесь Бердник


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   32


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка