«наукова думка»



Сторінка14/32
Дата конвертації05.05.2016
Розмір6.83 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   32
Л. К.

162. ДО М. І. ПАВЛИКА

26 березня 1895 р. Софія

Шановний друже!

Певне, Ви досі лаетѳ мене, що я не посилаю французького] перекладу, але се дядько вапізнив, конче хтів

10* 291 сам перекласти і не дав мені навіть його в руки (лист Ваш до мене він отримав, коли мене не було дома). Поки ж він зібрався, то минуло два дні. Він тепер погано себе почуває, вдень ще так-сяк, а вночі ціле горе. Ще, на лихо, він якось обернув день в ніч, вночі сливе не СІШТЬ, а вдень увесь час в якомусь напівсонному стані. Дядина, звісно, з ніг валиться, я вдень помагаю їй чим можу, помагала б і вночі (я мйку страх пізно лягати, коли, треба), але дядько не дає, що з ним зробиш? Надолужаю роботою, переписала для друку дядькову брошуру для штундарів («Неволя веры в теперешней России») — переробка «Віра й гр[омадські] справи», написала й сама дещо про штундовий рух, так от дядько ніяк не скінчить переглядати, а то б я послала досі Вам сю замітку. Нехай згодом. Ваші новини про «Громадський] голос» вразили мене. Що за безчельність у сього Будз [иновського] і К°! Можуть бути певні, що від A[rbeit] G[eber-a] вони нічого не дістануть — дурень би він був. Я не маю жадного довір’я до сього співробітника «Діла», ci-devant1 співробітника «москвофільського]» журналу. Наскільки знаю його особисто, то се чоловік безпринципний, хоч і педант (бувають же й такі!), у мене зосталось по ньому досить прикре враження.

Інших не знаю, але такий голова... Все оце погано і сумно. Але чого Ви кажете, що без цих панів Ви згубите грунт в Галичині? Я не зовсім се розумію.

Чи мають вони вплив на селян з своїм польським марксизмом? Врешті скажу знов: que le diable m’emporte, si j’il comprends quelque chose!

Ну, та що вже, біс біду перебуде, одна мине, друга буде! Хутко знов писатиму.

Бувайте здорові. Завжди готова на поміч Вам.



Л. К.

P. S. Твердість слухати все зостається, тільки як би се від дядька приховувати? Дядина дуже зажурена Вашими новинами.

Більш тижня я не писала до Вас, і самій вже мені якось чудно.

163. ДО М. І. ПАВЛИКА

31 березня 1895 р_. Софія

Шановний друже!

Отримала вчора Ваш лист і хтіла, щоб сьогодні пішла моя відповідь, але, на мого досаду, запізнилась. Діло в тім, що у дядини вже е інфлюенца і вона злягла, отож я і Рада мусимо тепера глядіти слабих і взагалі всього, а се в Болгарії не така-то легка річ. Хоч все оце і прикро, але я чогось-то зовсім навіть «не трачу гумору», відай парадокс «чим гірше, тим ліпше» має до певної міри свою рацію. Дядькові, здається, трошечки краще, врешті, се як,до години. Коли б тільки ота інфлюенца... Ну, та цур їй, якось-то буде! Більш нічого не видумаєш тут. Дядина перейшла в мою хату, а я тим часом на перепутті пишу до Вас, з перервами, і, певне, вийде мало толку. Хоч я все продовжаю не розуміти сих безконечних варіацій з «Громадським голосом», про які Ви мені пишете, однак постараюсь виразити деякі думки з поводу сього всього. Не розумію я: 1) чому галицькі соціал-демократи мають стояти конче під польською фірмою. І як се мириться з «державністю» Будзиновського, з українською самостійністю і т. п.? 2) Що се за погрози, що коли їм не дадуть грошей, то тоді і вони перейдуть до польської соціал-демократії,— де тут ідея і серйозне відношення, не кажу вже до своєї, але й до чужої справи? На місці польської соціал-демократії я б і сама не хтіла таких козаків охотного полку під своєю корогвою водити! 3) Чому тепер так неминуче потрібні гроші A. G. на «Громадський голос», коли в остатньому листі Ви писали, що «молоді» хотять самі видавати його, і, «розуміється, на галицькі гроші!»? І чи вже всі радикали вкупі не в стані скластись на 50 Гульденів]? 4) Чому Франко, Яросевич і Данилович противні кандидатури Трильовського? Що ж вони замість того хотять?

Тепер щодо грошей, даних Яросевичеві, скажу, що і я не в праві розпоряджувати ними, бо я не відпоручник взагалі A. G.; у мене було одно всього діло, і я його справила, а більш нічого не було доручено мені. Про гроші Яросевича було сказано: нехай їх стребують у Яросевича конечне і нехай повернуть на в и б о р и. Отже, він повинен їх дати без балачки всякої. Окрім того, є 1000 р. (напевне знаю) на вибори. Остановка* отже, не в грошах, а в згоді і солідарності між самими радикалами. Що ж і хто тут може порадити?

Я не взялась би адвокатствувати за «Громадський голос» перед Яросевичем чи A. G., бо признаюсь, що не маю довір’я до Будзиновського з його товаришами, я їх знаю тільки V по тих звістках, які маю від Вас в остатній час, і звістки сі не збільшують моєї віри в серйозність сих людей. Може, я в них помиляюсь — хотіла б так думати,— але діло стоїть так.

Коли б «Громадський голос» видавали Ви або інша людина певна, то, вірте, я обома руками готова була б йому допомагати, я к-о т тепер помагатиму «Народові», а так скажу тільки: побачимо, що ще з того буде. Запевне я буду рада змінити своє недовір’я на симпатію, але ж се не робиться навмисне.

Бувайте здорові і простіть за такий лист, я його цілий день писала, то воно й видно.

Л. К.


164. ДО В. М. КРОХМАЛЯ

З квітня 1895 р. Софія 22/И 95, Софія

Желание Щиколая] В[асильевича] я, конечно, испол-ню со всей готовностыо, да мне и раньше было известно об его желании.

Так как дядя едва ли скоро соберется написать о сво-ем здоровье при его теперешнем состоянии, то я беру на себя ответить за него. Здоровье его довольно плохо, осо-бенно в последнее время: опухоль на груди сильно уве-личилась, давит, мешает єсть (в последнее время он ест только жидкую пищу), вследствие этой опухоли, по мне-нию доктора, происходит и кашель, который с Нового года не прекращается и который, в свою очередь, раздражает аорту. Разными паллиативами удается по временам уменшить кашель, но не прекратить. Упадок сил большой, ра-ботать почти нет возможности, чтение лекций приоста-новлено, м[ожет] б[ыть], впрочем, возможно будет возоб-новить их с наступлением более ПОСТОЯННОЙ ПОГОДЫ. По ночам боль в груди и бессонное или полусонное состоя-ние. Днем немного лучше, но от слабости почти не может сидеть. Из комнаты почти не выходит. Состояние духа угнетенное.

Есть надежда, что к лету будет лучше, т[ак] к[ак] ле~ том всегда бывало улучшение; тогда он, как и в прошлом году, поедет в Париж полечиться. Дальнейших планов ликаких, да и какие там планы?.. Материальные средства не велики {профессорское жалованье и никакого посто-роннего заработка), сами по себе они были бы достаточ-кы, но при больших расходах на леченье и воспитание детеД их хватает в обрез. Обеспеченности никакой, как и всегда бывало.

Обо воем этом я, хотя и обещала, по написать Щико-лаю] В[асильевичу] не могла, т[ак] к[ак] письма могли быть адресованы только к родственникам, а им я не могла сообщать таких печальных известий. Разумеется, я надеюсь, что о настоящем сообщении им не будет из-вестно.

Угнетенное состояние духа немало увеличивается от сознания печального положення дел на Украине. Пас-сивность укр[аинцев], отсутствие энергичпых заявлений и активной работы со стороны укр[аинцев] (по крайней мере ничего другого не видно из укр[аинской] почати в Галиции) сиособно действительно приводить в отчаяние и не только больных людей. Professions de foi в виде адре-сов юбилейных произвели, конечно, отрадное впечатле-ние, но вслед за тем настало еще более напряженное ожидание подтверждения выраженных там обещаний или намерений.

Впрочем, об втом Вьі можете узнать от Павлика, т[ак] к[ак] у него есть письма на эту тему наверное.

Йскренние приветствия Н[иколаю] В[асильевичу] и всем известным и неизвестным друзьям.

л. к*


165. ДО М. І. ПАВЛИКА

27

8, 9 квітня 1895 р. Софія. ^ТіТ ^



Шановний друже!

Ваші листи до мене й до дядька ми отримали, я одпо-відаю на обидва. Згоджуюсь з Вами, що нам слід би мати свою газету популярну, але щоб перевести сю думку на практику, треба бути на Україні і довідатись про обставини, можливі співробітники etc.— історія не

проста. Я зостаюсь при моїй думці про «Громадський голос», себто що дати на нього гроші то все одно, що кинути їх у піч, сі пайове, очевидно, хотять чужими руками жар загрібати, та ще щоб ті руки їм же платили. Комбінації, щоб Охр[імович] брав плату і передавав її Б[удзиповському] (а хто ж має писати?!), я абсолютно пе розумію, для сього треба іншої голови, ніж моя. Все у сих «молодих» таке нещире і louche 1 для мене. Дядько уважає, що Вам нема жадної рації давати гроші ворожим до Вас людям, та ще таким, що починають просто з мошенства. На мою ж думку, якщо вони такі мудрі, що все вони ліпше Вас мають знати й робити і Ви б то їм ~ тільки гальмуєте справу, то нехай вони собі самі заводять зв’язки з Україною чи там з ким вони хотять, а то що ж се, справді, як їм треба, то Павлик іди сюди, а як інша фантазія візьме, то йди геть. У Вас же і без них роботи багато. Не бійтесь, що вони підуть до поляків, а як і підуть, то довго не вживуться, адже й поляки задарма грошей не платитимуть.

Дядько уважає, що Вам нема чого ображатись за контроль A. G. (я ж певна, що він се не по своїй волі видумав, а може, вкладчики натиснули його, у нього теж справа не легка!), бо, як каже дядько, гаразд було б, якби хто й на Ваші власні гроші наложив опіку, щоб Ви їх усяким Б[удзиповським] в позичку не давали. Не судіть A. G. за чіпляння до рахунків, йому солоно приходиться з збиранням грошей, того він так ними й доро-житься. Ей, «якби мені стільки грошей, як у того пана!» — скажу я словами пісні... Але ж, окрім пера, у мене, певне, ніколи нічого вільного не буде в руках, ну, та вже сподіваюсь, що воно буде у мене завжди вільне (тільки не тоді, як писатиме листи в Росію!). Я тепер дуже лиха і від злості по ночах пишу поему (натуру тяжко одмі-нити), може, Ви її хутко побачите, якщо з неї вийде яке-небудь пуття,— се буде новий для мене genre. Окрім того, треба ще багато писати, та се вже як видужає дядина, а то тепер трудно. Дядина вже приходить до здоров’я, та ще кілька днів, певне, се протягнеться, дядько, здається, умиие інфлуенци, та вже ж тільки її бракує до цілої біди. Я тепер сплю в другій хаті близько його, то чую, як йому погано вночі. Я й рада й не рада,

що дядина видужує, бо для неї ся хвороба все ж якийсь відпочинок, а там знов почнеться вставання по ночах, втома і т. п., якби вона згодилась, щоб я, поки тут, була на її місці, та вона ж нізащо не хоче.

Якби се все було в давніші часи, то я б уже в листах Лазаря співала, але тепер я, певне, навіки одвикну кис-иути, минула зима повернула щось в моїй натурі, но знаю, чи на добре, чи на зле се вийшло.

Вертаюся до справ: будьте ласкаві, пошліть замітку про «Беседу» в редакцію сеї часописі (краще з цілим №, ніж в відбитці). Щодо відбитки, то ие знаю, уважайте самі.

28. Ие вспіла вчора дописати листа, і нитка моєї думки перервалась. Я думала вночі багато про ті ваші справи — ні, очевидно, треба мати іншу голову, щоб розуміти поступування тих «молодих», се щось нове для мене. Поміж думками все мені бринів вірш з «Атта Троля»: «Andre Vogel, andre Lieder, Sie gefielen mir vielleicht, Wenn ich andre Ohren hatte...» 76

Я вірю тільки, що наш рух не загине між селянами і що вже пізно полякам їсти нас. Вся оця заколота, певне, перейде собі за лаштунками, а на сцені її не буде й видно. Напишіть, що буде з грошима на вибори?

Дивує мене, що «молоді» викинули звістку про юбілей

з «Громадського голосу», з якої причини?

Ну, бувайте здорові, друже, бажаю Вам веселих свят. Рада Вам кланяється.



Л. К.

166. ДО М. І. ПАВЛИКА

19 квітня 1895 р. Софія

Шановний друже!

Більш тижня я не писала до Вас, і самій вже мені якось чудно. Кажучи правду, я тільки до Вас пишу з охотою, в Росію пцсати для мене мука, я вже одвикла тримати свою думку в кайданах, а після новітніх подій інакше писати листів в Росію не можна, як замовчуючи про добру половину того, що варте писання. Сором і жаль за мою країну просто гризе мене (се не фраза, вірте), і я не думала, що в душі моїй в такий великий запас злості. Я не знаю, що буду робити, вернувшись в Росію, сама думка про се тюремне життя сушить моє серце. Не знаю, як хто, а я не можу терпіти мовчки під’яремного життя. Недарма ж я вивчилась по-англійськи, далебі, читаючи твори великих письмовців англійських] XVII ст., думасш: чом я не живу хоч у ті часи, що з того XIX в., коли ми так ганебно пропадаєм та ще й мовчки?

Ну, як же Ваші справи? Мені чудно, яке становисько зайняли «молоді» супротив дядька. Як се, справді, у нас викидають людей геть, мов шкарлупку з оріха, з’ївши зерно. Дикі у нас люди і жорстокі, хто знає, що треба зробить, щоб сі «жестокіє нрави» пом’якшали... Врешті що ж вийшло з «Громадським] г[олосом]» і чим скінчились Ваші переговори з A. G.? Що з грошима на вибори? Коли почнеться у вас виборча агітація, я хтіла б се знати для того, щоб не приїхати у Львів у глухий час, коли там ні Вас, ні інших не буде. Я на прощання хотіла б побачити людей закордонних і приглянутись ближче плутанині політичній в Гал[ичині], та, може, ще знайшлось би що зробити, нехай би сей рік на чужині не минув даремне. Рік на чужині... Боже мій, для нас тепер скрізь чужина, навіть і в рідній землі. Не з тим почуттям я вертатимусь додому, з яким вертаються інші вільні люди. Знаєте, як у тій думі: «Ой неволе, неволе бусурменська, розлучила ти мужа з жоною, матір з дочкою...»

Розлука тяжка та стрівання не легше. Ну, нічого, будем битись, а там побачимо.

Робота моя була дуже перервана всякою бідою, але тепер я знов маю час. Дядина вже видужала від інфлю-енци і вернулась на своє місце. Я лінувалась цілі свята і сливе нічого не робила, чогось було апатія найшла, може, через дощ невсипущий, що вже з тиждень ллє. Тепер знов status quo вернувся, і я вже більш не писатиму одного листа по два дні.

Бувайте здорові

Л. К.

P. S. Тут пройшла чутка, що Франко отримав професуру,— се правда?

Посилка Ваша прийшла, але ще не отримана, не було часу за нею на гору поїхати.

167. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

8 травня 1895 р. Софія 18 jy 95

Дорогий мій Олег!

Ти, роже, й сердишся, що я тобі не одписала зосібна на твій милий лист, але тоді у нас так якось негаразд було, що зовсім не було охоти писати листи. Воно й тепер не бог зна як поліпшало, та все ж дядькове здоров’я стало поправлятись (як завжди на літо), то й в хаті посвітлішало. Наші вже починають думати про літні подорожі, дядько й дядина мають їхати в перших числах іюля в Париж, Ліда з Мікою в Швейцарію (може, виїде ще в початку іюня), Рада поїде теж з нею, Ваня хоче трохи по Німеччині повештатись, а потім і собі в Швейцарію їхати. А я вже додому, не знаю ще, не зважила чи вкупі з усіма вирушу, чи раніше. Чогось мовби роз’їздитись з півдороги легше, ніж кидати на місці.

Ей, чом то людей не можна так ділити, як кефірів?! Так було б добре. Я щось не розібрала в твоєму остатньому листі фрази про Болгарію — ти маєш поїхати тепер чи коли? Ах, друже мій, якби ти знала, які у мене •тепер смішні плани, нехай колись розкажу, то будеш сміятися довго! Діло в тім, що ти, може, не сама поїдеш учитись за границю, а... «Ничего, ничеш, молчание»!

У нас, окрім новин, написаних в листі до мами, злоба дня Лідина і Радина участь в хорі, що має бути на вечорі у княгині. Рада раз у раз заводить побіч мене, в салоні, щось досить невиразне, що має означати 2-у партію chorea des religieuses 1 або першу Les etoiles 2. Ліда вже раз співала на такому вечорі, зовсім expromtu, два романси і дві укрЕаїнські] пісні з чималим поспіхом. На сей раз в хорі співатиме і Ваня, і се велике чудо, бо Ваня тепер «старий професор» і залишив усякі неповажні речі і тільки з Мікою забуває про свою поважність. Врешті, Міка теж поважний, читає абсолютно кожний клаптик паперу, який попаде йому в руки, і веде з малою служанкою Заркою учені змагання про те, як треба читати слово Paris (Revue de Paris 3, н[а]пр[иклад]) — чи Павіс, чи ГІа-

, 1 Танець віруючих жінок (франц.)*— Ред.



2 Зірки (франц.).— Ред.

3 Паризький журнал (франц.).— Ред.

ві. Тепер Міка по цілих днях у нас, бо Лідини служанки порозходились, Ліда сама на хазяйстві і не має часу глядіти Міки. Врешті, такого young gentleman 77 завжди приємно мати при собі.

Ми з Радою сей тиждень шиємо різні речі, бо наша англічанка не ходить до нас сей тиждень теж через служанку (се тут на Юрія була така пошесть, що всі служанки або одправлялись, або хоч на тиждень празникува-ти пішли), ми, користуючись вільним часом, взялись до шиття деяких потрібних речей. По-англійськи я вже бреду, навіть писала до Шури листа по-англ[ійськи]! Учу тепер граматику (зложену для англічан) і пишу compositions 78 переклади (не з учебпиків, а так з якої книжки) і листи до фіктивних або справжніх friends 79.

А тут і кінець, бо треба листи одправлять, нема часу. Addio, carina mia І80 Цілую тебе і «мерлушек-крошечек».

Твоя Леся

168. ДО М. І. ПАВЛИКА

30—12

12 травня 1895 р. Софія 18 jу_у 95



Шановний друже!

Я оце до Вас з питаннями вдаюся. Не розібрала я Вашої фрази в листі до дядька про час початку виборчої справи, чи почнеться в початку іюня, чи в кінці його? Чи і Вас я не застану у Львові, як приїду пізніше? А потім така думка, чи не поїхати б і мені трошки по Галичині та Буковині, щоб побачити і край, і передвиборчу справу? Чи се не випадає? Як уважаєте? У всякім разі, я хтіла б відбігти в Чернівці по дорозі звідси до Львова і, може, на Угорщину, хочеться й мені бачити сей нещасливий край. Чи не маєте Ви там яких знайомих на Буковині, щоб помогли мені хоч по місті роздивитись і дали б пораду про всякі шляхи та дороги? Дуже мені буде прикро, як я проїду через Галичину так, як і торік, сливе нікого ие бачивши, се навіть погано буде.

Тому, прошу Вас дуже, напишіть мені, не гаючись, докладнішу відповідь. Я знаю, що під час агітації і Вам будуть циганські діти не милі, не тільки я, отже, слід би приїхати раніше, але дядько, видимо, не хтів би, щоб я раніше рушала, і доказує мені, що воно ще й цікавіше буде в’їхати в агітацію. Дядько ж сам раніше перших чисел іюля ст. ст. не може вибратись в Париж. Мені теж знайшлась би робота до скінчення за сі два місяці, але ж ради кількох тижнів лишніх не варто розбивати моїх замірів. Врешті, прошу у Вас поради.

Робота у мене остатніми часами йшла не шпарко, бо такі були справи, що було «не до солі». Поему скінчила, але виходить так, що їй ще полежати треба, врешті, я ще Вам її покажу. Брошуру, може, й кінчу тута, а якщо пі, то вже будемо з Росії пересилатись. Хутко надішлю Вам ще один «образок». Читала я Вашу статтю проти Турб[ацького], перша половина дуже добра, а друга нам, мені і дядькові, ие сподобалась, вона виходить занадто особиста, а сій статті не годилось придавати характер самооборони, бо при напружених відиосипах у Вас з «молодими» й «старими» се могло ще більше пошкодити, дядько, власне, такої думки про се. Боже, що за нова комедія у Ок[уневського]? Ота угода з «москвофілами»! От уже країна несподіванок, ваша Галичина! Мені страх прикра була звістка про се. Ну, та, може, хутко буду говорити з Вами про се, то нема що писати. То будьте ж ласкаві, напишіть скоріш, аби я знала, як мені збиратись.

Бувайте здорові! Сподіваюсь, що Ви пе спересердя пе пишете до мене?

Л. Я.


P. S. Дядькове здоров’я поліпшало трохи, він почав лекції знову.

169. ДО М. І. ПАВЛИКА

9_21

21 травня 1895 р. Софія 18 у- 95



Шановний друже!

Замість обіцяного «Волинського образка» оце посилаю Вам дві патріотичні штуки, те може ще почекати, а се, як зостаріється, то хоч викинь. Як бачте, новий для мене genre! Ну що ж, будемо пробувати ще й таку струну. Коли 'Вам «Пророчий сон» не до сподоби (дядько каже, що він нічого собі), то відішліть його редакторові «Буковини» дк пам’ятку від мене, я все одно винна йому гречність, то нехай буде се — faute de mieux! 1 Вам, може, чудно, що я взяла такий поверховий тон, але ж говорити грунтовно на такі теми се значило б стріляти з гармат по горобцях, до того ж було воно сто раз говорено і далеко розумніше, ’ніж би я могла се зробити. Воно б можна й зовсім нічого не писати, але ж ’дуже вже розсердили мене сі безпардонні панове, тим більше що вони мені ще вдома обридли. Як треба буде, то я їм і надалі не спущу. Еге, a propos безпардонних, просив дядько, щоб Ви йому прислали остатню «Правду», там, де є про «Пора-бощеиный народ». Та й я вже давно не бачила сього створіння, а воно від часу до часу слід би.

Щодо відповіді Вашої [Турбацькому], то, може, й Ваша правда, <Ва&, може, зблизька видніше, очевидно, я ніколи не зрозумію як слід психології ваших людей, чому вони тоді тільки ^беруться за -розум, як їх вилаяти по-батьківському,—того, може, що ще молоді? Andre Vogel, andre Lieder... hCe правда, що у Вас є самокритика, але вона подібна до оамоуниження (се часто йде поруч з самообороною), а се мені болить,— не тільки через те ви робите Вашу теперішню роботу, що її нікому робить, а таки через те, що Ви до неї здатні. Не повірю я, щоб безриб’я робило рака рибою. Самоаналіз така тонка і хибка річ, що, на мою думку, її не варто починати дри-людно. Та, звісно, всякому своя воля.

Переходжу до наших подорожів. Може бути, що я і хутко виїду, може, за тижнів півтора, бо мені батько писав, що ліпше б, якби я тепер їхадд додому задля деяких невиразних причин. Але, певна річ, я хотіла б їхати з усіма разом, не хочеться кидати в хаті порожнє місце по собі, так би собі роз’їхались ми на три дороги,— та певніше, що так воно й буде — дядько й дядина в Париж, Рада і Ліда в Женеву, а я на Україну (а знаєте, таки є щось в сьому слові!..) Окрім сентиментальних причин єсть і другі, реальні, хотілось би понаписувати дещо. Та біда моя, вірші пе дають діла робити, сливе всі вечори на них трачу. Що робити, c’est plus fort que moi *. Ось я покину Вам їх цілу в’язку, однаково їх не везти в Росію, та й робіть з ними що хочете.

Шкода, що у вас такі дикі звичаї, а то б черкнула я по селах! Та вже бог з ним, про галицькі кримінали щось погана слава йде, а моя анемія та туберкульоз теж не жарт$; тим більше що діла нема, а тільки цікавість.

Не придумаю й я, як «видирати» гроші у Фр[анка], взагалі коли йде про видирання, то я без поради. Я рада Вашій кандидатурі, то був би крайній скаид&л — залишати Косів москвофілам. Окуневськото абсолютно пе розумію, певне, дурна стала! Ну, бувайте здорові, ще писатиму. Пишіть і Ви.

Л. К.

170. ДО М. І. ПАВЛИКА



22

З червня 1895 р. Софія 18 у-95

Шановний друже!

Нехай сей лист добирається до Вас, як сам хоче, а я не чекатиму четвертої адреси. Досі не писала і через адреси, і через брак часу, і через те, що в моїх справах не було певності. Тепер status quo81 вернувся: я їду в іюлі. вкупі з усіма до Відня, раджу і Вам приїхати, щоб побачитись з дядьком та й з дядиною і Радою. Батько написав мені, що я зле його зрозуміла і що нема потреби нагле кидати дядька і гнатись в Росію, а що ліпше поїхати до Відня і навіть там порадитися з лікарями про мою анемію і різні лиха, та, може, вони мене пошлють куди на ліки так на місяць, на півтора. Сам він гадає, що мені не вадило б поїхати з Лідою в Швейцарію, я й сама те знаю, та, відай, «марного гроша» не стане...

Чи так, чи інакше, а в Відні я буду в початку іюля ст. ст. Тепер же одважусь зробити Вам одну велику прикрість — послати на Ваше ймення свої зимові речі, бо волочитись мені з ними, може, по цілій Європі (або хоч і тільки до Відня), не випадає. Попрошу Вас приховати їх у себе до мого приїзду, a cela va sans dire !, що я Вам зверну те, іцо, може, прийдеться заплатити при одержанні. Напишіть, чи се Вам не дуже прикро, то я, отримавши Ваш лист, одішлю речі в той же день.

Спасибі за адресу Крушельницької, я напишу до неї, спитаю, чи застану її в Відні в початку іюля, а разом з тим це буде приключка до початку листування.

Ви мені наказуєте непремінно заїхати до Львова, бо інакше не простили би мені. А я не знаю, чи прощати Вам сю фразу. За кого Ви мене приймаєте, пане добродію? Видно, що Ви звикли мати діло з усякими «наймолодшими». Дозвольте намилити Вам голову за се. Я, богу дякувати, ще не забула, що значать слова: інтерес громадський, слово честі, дружба etc. От Вам як! Так уже прощаю Вам на сей раз, спогадавши, що Ви ж мене так гречно в свою хату закликаєте. Як буду у Львові, скористаю з Ваших запросин, хоч і страшно, що се може «скомпрометувати Вас перед публічною опінією», я трошки знаю, які у Вас люди спритні на вигадки. Але мені се дарма, je m’en fiche 2 (вибачайте!), а Ви собі потім як хочете.

До Яросевички тея^ хтіла б заїхати, але то вже но можу обіцяти,— постараюсь. Де се Боричів, скажіть? Може, се й сором задавати таке питання, але згляньтесь на моє неуцтво. Про Колессу я написала матері і передам її відповідь, як тільки отримаю. Сама не можу рішати, бо, не бувши цілий рік дома, не знаю обставин. Якби була сама дома, то запросила б до себе, а так нехай мати запрошує. Вірші його вишлю завтра (сьогодні свято). З віршів мені подобаються «простіші», як «Наймит», «Хлібороб», «Світ за очі», а другі якісь прозаїчні і розтягнені, хоч взагалі у п. К[олесси] принаймні форма ліпша, ніж у других галицьких поетів (вони, нівроку їм, «размером пренебрегают и рифму презирают») ; чому у наших поетів нема середини між дитячою пісенькою і політичним або філософським трактатом?.. Ей, багато ще нам треба!

Читала я оце новели Лукіяновича — «ganz schauder-hafte Geschichten aus dem rulhenischen Leben» 3. Невя^е,

1 Це само собою зрозуміло (франц.).— Ред.

2 Плювати мені на це (франц.).— Ред.

3 «Зовсім страхітливі історії з рутепського життя» (нім.).—

боже мій, галицька шляхта така дика? Як же люди живуть в Галичині? Треба признати, що Лукіянович і стиль собі виробив якраз для таких тем, читаєш так, немов будяки їси, абсолютно не вміє писати. Читала і «Нашу долю» (кн. 2) — так собі, передня стаття цікава по фактах деяких; Ганни Барвінок оповідання — просто чортів-щина: «Слівце» п. Кобринської пес plus ultra 82 безтактності, ну, та се в Галичині в моді, може, се у мене дурний смак.

Однак годі, бувайте здорові, мій друже!


Каталог: books -> download -> rtf
rtf -> Диплом за перемогу в шкільному конкурсі поезій, присвячених Тарасові Шевченку
rtf -> Післямова
rtf -> Варткес Тевекелян рекламне бюро пана кочека
rtf -> Вічник Сповідь на перевалі духу
rtf -> Тарас Прохасько БотакЄ
rtf -> Ізольди Марківни Книш директорові школи Товаришу директор! Сьогодні, згідно з планом, я проводила урок
rtf -> Роман Іваничук Мальви Розділ перший
rtf -> Дебора Гаркнесс Сповідь відьом Дивовижні стосунки магії та науки
rtf -> Кір буличов — творець фантастичних світів
rtf -> Олесь Бердник


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   32


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка