«наукова думка»



Сторінка8/25
Дата конвертації05.05.2016
Розмір5.01 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   25
30~11іапо ї—її

Високоповажаний добродію!

Вчора я зовсім несподівано через люди довідалась, що мій «Атта Троль» вже друкується у «Віснику», але ж ні «Вісника», ні мого перекладу не бачила. Редакція сього шан[овного] журналу, де я маю честь вважатися постійною співробітницею, певне, чекає, аж я пошлю передплату, і через те мені книжок не посилає. Через великі клопоти, що були остатніми часами в нашій родині, нам не було часу подумати про посилку грошей на журнали, але тепер в[исоко]пов[ажана] редакція може бути певна, що ми не забаримось вислати передплату, отже, чи не буде ласкава прислати мені негайно хоч ті книжки, де уміщений мій переклад, бо, якщо він має вийти потім окремою відбиткою, то я конечне хтіла би переглянути перший друк, чи нема там чого до поправки. Я вже мала нагоду писати Вам, ласкавий добродію, що право остатньої коректи я хотіла би мати завжди за собою, що се conditio sine qua non 1 видавання моїх праць (надто віршованих) чи по сей, чи по той бік кордону. Не знаю, чи відома ся моя умова шан[овній] редакції, коли ні, то прошу сповістити її про се тепер і передати моє прохання, щоб книжку (перекл[ад] «Атта Троля») не випускали в світ, поки я не побачу першого друку (в журналі). Може, сей мій принцип дуже невигідний, але ж я не сперечаюся з принципами шан[овної] редакції, що теж, може, не завжди вигідні для її співробітників, і приймаю їх такими, як вони є, без критики.

Жалую дуже, що не бачила нігде сими часами «Вісника», але се було неможливо, бо я тільки вчора вперше могла вийти межи люди (ми мусили IV2 місяці тримати карантин після заразливої хороби) і почути щось з околичного світу. Ну, що робити, прийдеться моїм шановним видавцям помиритися з невеликою стратою часу, що сталася не з моєї вини.

Будьте ласкаві відповісти мепі на моє ще зовсім давне запитання, як же буде з перекладами д. Стависького, що мали видаватися вкупі з моїм «Атта Тролем»? Чи маю послати Вам його переклад драми Гейне «Раткліф», що маю у себе? Де і як будуть друкуватись його балади 143 (з Гейне теж), що вій лишив у Львові, бувши там навесні? Ми з д. Ставиським здавна в літературній спілці по перекладах з Гейне («Атта Троля», «Раткліфа» etc. ми редагували спільно), і спілки сеї я не мала на меті розривати, зібравшись видавати далі свої переклади. Зробите мепі велику приємність, коли відпишете негайно на сі мої питання, бо 4 (16) лютого я виїжджаю до Петербурга, де буду бачити д. Ст[ависького], то могла б йому дати якесь пояснення, як стоїть справа з видаванням його праці.

Завтра спробую, може, де дістану «Вісника», то перегляну свій переклад і пошлю Вам з своїми увагами, коли вони здадуться мені конечними. Коли ж не дістану, то вже чекатиму, поки мені надішлють. Будьте ласкаві, пишіть мені краще не на київську адресу (так я собі надумала в сю хвилину), бо лист може розминутися зо мною, а вже на петербурзьку, на ймення моєї сестри: С.-П етербург, Петербургская сторона, А р -хиерейская у л., общежитие Же не кого медицино кого института, кв. №40, слушат[ель-н и ц е] 1-го курса Ольге Петровне Косач. Краще, якби на сю адресу були послані і перші дві книжки «Вісника» за сей рік, не відмовте переказати се моє прохання шан[овній] адміністрації.

Ще майте ласку послати в г. Юрьев, в универси-тетскую библиотеку, 1 прим. «Думи і мрії» (ще, бо давніший отримали, спасибі Вам), 1 прим. «На крилах пісень» і 1 пр. «Книга пісень Гейне». Напишіть, скільки Вам коштувала пересилка тих книжок, що досі Ви на моє жадання посилали, то я з охотою верну кошти. А за клопіт прошу вибачити і прийняти щиру дяку

від поважаючої Вас Л. Косач

94. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

23 лютого 1900 р. Петербург 11.11 1900

Люба мамочко!

Вчора не писала я сама, а попросила Лілю написати одкритку, бо так утомилась тряскою в вагоні і приглушилась безконечною їздою в санках з вокзалу на Петербурзьку] сторону, що зовсім не в стані була писати. Ще й тепер голова трохи шумить, та то вже пусте. Сама не знаю, чого я так утомилась, бо їхала всього сутки

з Мінська сюди і весь час то спала, то лежала, бо дуже просторо було. В Мінську я пробула три дні, бо раз, що перший, а почасти і другий день ще була дуже втомлена і не хотілось їхати далі, поки зовсім не відпочину, а по-друге, С[ергій] Костянтинович] дуже просив лишитись ще на день, і мені не хотілось робити йому прикрості, бо він тепер зовсім не приспособлений до переносіння навіть таких невеличких неприємностів. Зрештою, я нічим не жертвувала, бо мій білет давав мені право бути в дорозі до 10-го числа до півночі, а я приїхала в Петерб[ург] 10-го в 6-й годині по обіді. В Мінську я познайомилась-та-ки з Чириковим і чималою компанією людей. Чириков показав велику solidarite litteraire 1 до мене і другого дня написав рекомендаційного листа до ред [акції] «Жизни» про мене; хоча я його, запевне, об тім не просила, але се мені дуже до речі, і я дуже вдячна своєму рекомендателю.

С[ергій] Костянтинович] передавав багато привітів і поклонів тобі і всім нашим. Він запевняє, що дуже поправивсь після санаторії, але вид у нього страшно чахо-точний, сливе не може ходити пішки і втомляється од всього страшенно. Передавав він мені сумну новину, що доктор Дерижанов умер (звичайне, від чахотки), що були про нього некрологи в «Рус[ских] ведомостях» і ще десь

з дуже прихильною оцінкою його медично-філантропічної діяльності в Ялті. Шкода його! Не думала я, що так хутко з’їсть його ся проклята чахотка, він не здавався таким безнадійно хворим. Шкода і жінки його; я хотіла написати до неї, та не знаю, де вона, навряд щоб вона зоставалася в Ялті, певне, до батька виїхала... Ах, іще люди говорять про якусь там «целесообразиость»!

Тут я ще мало що бачила, хоч і проїхала цілий Петербург. На вид він мені не сподобався — і сам він, і околиця його негарні. Тут, в інтернаті, вже бачила чимало панночок (Попову, між іншим), товариство доволі симпатичне. Сама ще не виходила сьогодні нікуди, оце йдемо обідать, тут же, в інтернаті. У Лілі хатка гарненька і досить вигідна. Лілея приймає мене дуже гречно.

Ну, бувай здорова! Ліля підганяє, щоб уже йти обідать. Тебе, папу і всіх міцно цілую.

Твоя Леся

95. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

4 березня 1900 р. Тарту Дерпт, 21.11 1900

Люба мамочко!

От я вже пересунулась з Петербурга до Дерпта. В Петербурзі було мені добре і цікаво, тільки трошки втомно: простори там величезні, а в хаті не сидиться, і те і се хочеться бачити, і з людьми побачитись. Познаходила давніх знайомих, придбала й нових. Дала раду своїм рукописям: одну (про Аду Негрі і д’Аннунціо) зовсім напевне надрукують в «Жизни» в марті або в апрілі, сам редактор мені казав, а друга, про буковинців, здається, теж буде прийнята, тільки не знаю, коли іменно надрукують. Знаєш, що я тебе попрошу, чи не можна б умовити Ігнатьєва, щоб він віддав назад сей італьянський реферат, якось чудно, що він у двох місцях друкується, а притім, якщо у збірнику з’явиться раніше, то в «Жизни» моя справа пропаде, і навіть се може мене скомпрометувати в очах редакції. Ігнатьєв знає,— я ж йому одразу казала,— що я статтю сю готовлю до журналу, може, й йому нецікаво подавати у себе щось тільки що друковане, т[о] є[сть] не нове і не page oubliee а щоб у нього з’явилось раніше, того я просто не хочу, і се йому відомо. Предложи йому, щоб він узяв на замін що іншого, напр[иклад], «Над морем» *, воно ж, до речі, було читане теж в товаристві, або хай почекає реферату про Гейне, а коли ні того, ні другого не хоче, то хай обмежиться віршами і «Струнами», нащо йому більше. Так чи інакше, нехай не



1 Забуту сторінку (франц.).— Ред.

* Можу його дати і по-руськи.

перебиває мені стежки до «Жизни», що так тепер добре проложена. Редактор «Жизни» сам предложив мені писати до його журналу огляди української літератури (отож я й дала йому буковинців) і взагалі віднісся до мене дуже добре, запросив мене на вечірнє редакційне зібрання і взасалі трактував en confrere, 144 як далеко не завжди трактують «пришельців».

Зроби ласку, переговори з Ігнатьєвим і сповісти мене, що з тих переговорів вийде. Якщо збірник вийде, наприклад], в марті, то я, хоч се буде мені дуже прикро, муситиму взяти статтю з «Жизни» назад, видумавши якусь excuse 145 перед редактором «Ж[изпи]» в своєму чудному поводінню.

От зайнялась сею справою, а про все інше й забула, ти ж наказала не писать довгих листів.

Бачила я в Петербурзі] подружжя Славинських, подружжя Кістяківських, Карташевських, Френкелів, Цвіт-ківського з синами та онуками, Пипіна, Сластьона і його компанію (Фотю там же, звичайне), цілий кружок літераторів і Струве «во главе», безліч медичок і всяку «уча-щуюся молодежь». Була на балу Академії художеств, деч бачила і велике панство петербурзьке. Бачила музеї, з’їздила Петербург вздовж і впоперек, на звощиках, на конках і на «вейках» (селяни-ести, що приїздять на мас-щіцю возити гуляючих петербуржців). Тільки в театрі не була, бо репертуар мало цікавий, а білети надзвичайно трудно дістати. Була на одній лекції з Лілею, а в анатомічний] театр не пішла,— цур йому! Ліля все угризається совістю, що дорого коштує платити за інтернат, але слід, щоб вона жила там і надалі, бо інакше буде провадити Hundesleben146, як всі неінтернатки-студентки, тимчасом як тепер Ліля живе гігієнічно і взагалі порядно.

Виїхала я з Петербурга] того, що вже почала втомлятись дуже, а сидіть там і нігде не ходить і не можна, і не варт. Зрештою, пора вже було, бо й часу небагато. Тут я думаю пробути так до 29, а потім ще трохи (скіль-ка днів) у тьоті Єлі прогостювати, так що у Києві буду в початку марта, ніяк не пізніше 10-го, а може й раніше, бо я ж таки думаю про вечір (реферат постараюсь навіть написать тут).

Застала тут все гаразд. Євця дуже хутко до мене привикла, сьогодні ранком прийшла до мене, як я ще лежала, і ми з нею довго балувались. Вопа, по-моєму, на свої літа зовсім не мала і не худа, так собі мірненька, тільки вона зовсім не така, як па портретах. Пора б уже її настоящѳ знять, а то вона якимсь чучелком па всіх тих домашніх фотографіях вийшла.

Водив мене Миша вже на Домберг, в бібліотеку, дуже вона у них гарненька, в середньовіковому стилі. Впрочім, я ще не зовсім розглянулась у Дерпті, бо всього ж тільки вчора приїхала. Хата у Миші не дуже велика (4 кімнати) і трохи занизька, але тепла і гарненька.

Однак я таки довгого листа пишу, пора скінчить. Прошу Дорочку вибачить, що не пишу їй тепер, хутко напишу їй окремо, і Євця напише, вона любить писать.

Бувай здорова, люба мамочко!

Міцно цілую тебе, а ти за мене поцілуй всіх наших. Знайомим моє вітання. До побачення!

Твоя Леся

96. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

13 березня 1900 р. Тарту 1.ІІІ 1900

Милая Лілія!

Що я «безсовісна», то правда, але ще [не] до кінця, тим-то все ж напишу тобі ще з Дерпта, як обіцяла. Мені тут якось зовсім не пишуться листи: ранком бавлюся з Імочкою, що приходить до мене, коли я ще в ліжку, потім балакаю з Шурою, а разом з тим шию що-небудь, потім ми гуляємо, самі або з Імочкою, се залежить від погоди,— далі обідаємо, потім читаємо, надвечір часом хтось приходить чужий або ми куди йдемо, а пізно увечері філософствуємо втрьох безконечно, так що, розійшовшись спать, з пас ніхто не має сили ні писать, ні читать.

Крім того, я тепер набрала 12 томів Гейне і в вільні від філософії хвилини переглядаю його, бо таки ж треба.

Спасибі за пересилку коректури, я вже виправила її і бачу знову, як то конечне потрібно корегувати самій. Пише Гнатюк, що в томик увійде «Атта Троль», балади і «Раткліф», може, побачиш Славинського, то скажи йому се.

Тут твій лист чимало завдав роботи Миші, він цілий день бігав та гроші збирав, а в одної пані на сходах так простягся, що не одразу встав, медички мусять його за се колись даром корувати, як покінчають. Запевне, ти вже досі гроші получила.

Був у мене Петров двічі, він сам так смущається, що аж других смущає своїм видом. Шура все думає, що він чи розсердився, чи образився, а він просто так, від дикості, вовком поглядає, тільки як зоставався зо мною сам, то міг но-людськи говорити. Діла його плохі, либонь, таки треба йти в москалі, а тоді, вважає він, всі його екзамени пропадуть. Послав ніп телеграму міністру, просячи одстрочки, та ио сподівається з того великої користі. Шкода хлопця, бо якось глупо се все виходить.

Ні за що не хтів Петров прийняти від мене твого довгу, каже, що ти винна не йому, а його товаришеві, і що сей товариш конечне таки зайде до тебе.

Ну, тут перерив, бо Імочка пише тобі листа.

Сьогодні вже виїжджаю звідси, думала було вчора, та Шура вмовила мене зостатись на сьогоднішній день. Сьогодні велике лютеранське свято Bussetag 147 і в церкві лютер[анській] буде великий релігіозний концерт на органі з акомпанементом оркестру, гратимуть Баха, Генделя

і т. і., я такого не чула ще і взагалі дуже люблю орган, отже, хочеться послухати. Осталась би з охотою і довше, та треба їхати, бо інакше мало прийдеться у тьоті Єлі пробути та й у С[ергія] Щостяптиповича] тільки «жару позичити» буде час, бо 10-го, не пізніше, треба в Києві бути.

Несподівано попала я тут на роковини Шевченка в чисто студентську компанію і в таку ж обстановку. Було три реферати, один з них доволі цікавий, а два так собі, нічого нового, читались вірші, співались пісні; ув’язались до мене, щоб я вірші свої читала (принесли мою книжку), я прочитала зо три, а мені наговорили компліментів немов за тридцять, признатись, диявольськи ніяково бути в ролі «знаменитой иностранки»... В тій компанії все більше бувші семінаристи, хлопці нічого собі, тільки таки трошки загнічені спеціальним вихованням. Я завважила, що з семінариста рідко виходить новітній libre-penseur148 на європейський лад, а частіш або старосвітський «вольтер’янець», або «ум с препятствиями», дуже придатний для защеплення толстовіцихіи, врешті, було б скоріш дивно, якби се було інакше.

Бачила «Орестиіца», він трошки схуд, по-моєму, а в іншому якось мало змінився. Бачила декого з професорів, одного (Срезневського) чула на публічній лекції (про Трансвааль), тільки лекція була дуже марудна. За бурами та англічанами тут просто поступити не можна, тільки й розмови. Хоч би вже та війна кінчалась, то для всіх було б краще (окрім російських] газет)!

Ну, що ж тобі про наших написать? Всі вони здорові, маються добре. Миша тільки вже занадто у свої лекції та уроки затопився, так що я його навіть мало бачу, тільки увечері, та й то він часто засідає в кабінеті, складає лекцію для другого дня. Шура возиться з Імочкою, каже, що пише мало і навіть поговорює, що, мовляв, писать їй взагалі не варт, до чого воно і т. і., але я думаю, що то так тільки на якийсь час така «меланхолія чи мінор» напали, а вже як хто втягнеться в писання так, як вона, то навряд щоб міг покинути. Не хоче мені ні за що своєї драми ні прочитать, ні показать, я було домагалась, але тепер залишила, всякому своя воля! Анна Іванівна, як завжди, угощає і вітає, аж мені ніяково, бо думаю, що, може, се її томить. Імочка така славна дитинка, що з нею не можна не возиться, і тільки дивно, що вона досі зовсім не розбалувалась.

Ну, будь здорова і вибачай за «безсовісність», і прело-жи гнів на милость. Міцно цілую тебе. Поклон всім твоїм добрим товаришкам.

Твоя Леся

97. ДО В. М. ГНАТЮКА

16 березня 1900 р. Рига Рига, 4—16.III 1900

Високоповажаний добродію!

Лист Ваш гнався за мною наздогін, бо вже не застав мене в Петербургу. Нагнав мене вже недовго перед виїздом у Дорпаті, у брата, і хоч я там коректу переглянула, та якось не випав час написати листа і відправити посилку. Вибачте мені на сей раз, бо я тепер людина подорожня і не завжди мій час від мене залежить.

«Раткліфа» вишлю Вам вже з Києва, бо тут його не маю при собі, може, тим часом можна друкувати балади, щоб не гаятись. Будьте ласкаві, напишіть, чому при «Атта Тролі» нема Гейневої передмови, що я переклала для сього видання? Чи ви її не отримали, чи вона Вам нецікавою здалась? Мені здається, що ця передмова, як і всі передмови* Гейневі, має значення як самостійний літературний твір, а, крім того, вона справді багато поясняє і доповняє саму поему, тому варто було б її видрукувати. Якщо ви її не отримали, то я можу Вам її вдруге послати. Добродій] Славинський (до речі, він просить на виданні підписати його так, власним прізвиськом) згодився, щоб і його переклади корегувала я, аби не розсилати по усіх усюдах і мати діло з кимсь одним з авторів. Отже, прошу все посилати на мою київську адресу, бо через тиждень я вже буду в Києві. Ми з д. Слав[инським] уложили план ще третьої книжки перекладів з Гейне, маємо надію виготувати її на осінь: він бере на себе Norderney-Cyclus а я решту балад і, може, «Hebraische Melodien» 149. Казав він мені, що Ви обіцяли зробити се видання таким типом, як наша «Книга пісень» Гейне, се мені приємно, бо, може, ми й скілька випусків зможемо зложити, то краще їм всім одну уніформу носити.

Тепер дещо про саму коректу. Прошу Вашої ласки наглянути особисто, аби спростовано помилку на 74 ст., де у мене стоїть NB, там побачите, що IV2 куплета на сій сторінці бракує і що вони перенесені почасти на 75 ст., а почасти на 76. Отже, повинно бути так:

Мумми чорної ревіння Удала так натурально,

Що привабила із ями Затишної Атта Троля.

Він летів, немов на крилах,

По долині, часом ніжно Він обнюхував каміння,

Думав, там сховалась Мумма.

Ох, сховався там Ляскаро і т. і.

А кінчається гл. XXIV на словах: «Недотепний, але щирий». Щодо правописі слова «Троль» чи «Тролль», то, знаю, що я сама винна в плутанині, бо тільки тепер завважила, що в мене неоднаково, раз так, а раз інакше, отже, тепер хочу, аби скрізь було «Тролль», так, як у Гейне. Хай вибачать складачі! Ще прошу, хай буде Діана, бо Д и я н а дуже негарно, аж вуха ріже. Не розумію теж, чому к о м е д и я, а не к о м е д і я, як говорять скрізь на Україні. Врешті, ви побачите, що я ще не дуже додивляюсь до тих відтінків, через те сподіваюсь, що й мені дещо відступите. Напишу з Києва більше, а тут не пишеться. Бувайте здорові. За книжки спасибі, всі отримані і в Києві, і в Юр’єві. Щиро вдячна Вам

Л. Кос.


98. ДО В. О. ПОССЕ Березень — квітень 1900 р. Київ

,..или же яркие и в каком-нибудь отношении оригиналь-ные, хотя и спорадические, явления. Я буду стремиться, по мере сил, чтобы в каждой моей статье была опреде-ленная руководящая нить и в то же время чтобы не было шаблонного втискивания каждого писателя в рамки «шко-лы» во что бы то ни стало. Я беру на себя только обзор поэзии, беллетристики и литературной критики, да, ка-жется, Вы именно это и имеете ввиду. Две мои, уже известные Вам, статьи могут служить до значительной степени типом моих работ в этой области. Ближайшая моя статья будет о немецких поэтах-модернистах, затем я могу написать о немецких же модернистах-прозаиках, т[ак] к[ак] втиснуть всю немецкую Moderne в одну статью едва ли возможно. Но если Вы находите, что две статьи сряду о немцах — монотонно, то я соединю часть той и другой темы в одну статью, а часть отложу на более отдаленное время. Вообще, мне кажется, лучше останав-ливаться каждый раз главным образом на литературе одного какого-нибудь народа, касаясь других только для сравнения, чем летать с легкостью мотылька по всевоз-можным и разноязычным изданиям, рискуя запутать и себя и читателя в лабиринте. Кроме немецкой, я могу в ближайшем дать статью по франдузской литературе, затем по итальянской и позже всего по английской. За сла-вянские литературы, кроме малорусской и, пожалуй, из-редка польской, я не берусь, т[ак] к[ак] не люблю переводить цитат, особенно стихотворных, с одного родствен-иого языка на другой. Сделаю из этого исключеиие только для галицко-малорусской литературы, издающейся в Авст-рии, если Вы согласны включить ее в иностранный отдел.

Будьте любезны выяснить мне детали: за сколько вре-мени до выхода книжки должна я представлять свои ста-тьи и могу ли я посылать вполне отчетливые, но не совсем беловые (с поправками) рукописи? А также прошу Вас прибавить два слова о том, какая судьба постигла перево-ды из О. Кобылянской, приложенные к моей статье о бу-ковинских писателях?

В заключение позвольте мне выразить Вам благодар-ность за Ваше, глубоко тронувшее меня, доверие ко мне и к моим силам. Ваш товарищеский тон, впрочем, не удивил меня, т[ак] к[ак] я видела такое же отношение ко мне еще в Петербурге в Вашем кружке, в которьхй я при-шла случайным гостем и ушла собратом. Воспоминанье

о вечере, проведенном у Вас, до сих пор живо у меня.

Прошу передать при случае мой привет Вашим товаришам.

Искренне уважающая Вас

J1. Косач

99. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

10, 13 квітня 1900 р, Київ 29.111 1900

Милая Лілея!

Спасибі за поздоровлення. Я сього року свої іменини дуже тихо справляла, краще сказати, ніяк. Всі про них забули, окрім дядини і Ради; вони мені подарували портрет Гейне, се було tres a propos К Тож 23-го ми з дядиною обидві виступали на естраді, я читала реферат і ще аком-панірувала одній співачці, а дядина теж акомпанірувала дуету. Вечір той одібрав у мене масу часу і енергії, а все ж вийшов йе так, як мені хотілось: мало співців було, хоч біганини за ними було без кінця, всього тільки троє знайшлося, і ті співали небагато, бо в їх репертуарі з Гейне нічого не було, а багато нового лінувались розучувать.

Мій реферат теж вийшов неважно, принаймні я ним не-довольна: дещо вийшло розволочене, дещо недоговорене, бо написать його як слід я не вспіла, отже, прийшлось не читать, а говорить, і се мене зв’язувало з негіривички. Хоч люди кажуть, що воно непогано вийшло, тільки що паузи часом були довгенькі, а все ж у мене якийсь неприємні] й одслід в душі зостався. Тільки я не жалую, що врядила вечір, бо інакше зовсім не було б поминок по Гейне в Києві, а се не випадало. Старицький дуже добре читав на вечорі Людіні, Слав[инського] і мої переклади, Бердяєв теж читав порядно. Читав дехто і по-німецьки. Декламація взагалі була незла. Другий реферат (Гольдеи-вейзера), біографічний нарис про Г[ейне], мені не дуже подобався, багато там місця одводилось літературній сплет-ні, не люблю я сього, і, здається мені, користі мало з такого перевертання і перемивання кісточок померших поетів.

Я після сього вечора ще більше впала в свій суб’єктивний фаталізм, думаю, що не слід мені брати ініціативи таких речей, бо завжди траплю на «феральний день», страх як не ладилось все на сей раз; тепер не варто розказувать всіх тих більших і менших злоключеній, що причепились до мого вечора, але крові вони попсували мені чимало і на другий день після вечора я було аж голос втратила. Тут ще раз показалося, як трудно робити щось на певний строк серед нашої київської обстановки: безконечні гості, зібрання і т. і., в переривах репетиції з співцями (все мусила розучувати з ними сама, бо ніхто в цьому не помагав), а значить, на літературну роботу лишались хвилини. Ти повіриш мені, що за той час мені листи не писались. Оце тільки вчора я взялась до них і се вже четвертий лист починаю. Кривишоку я написала, але вже тут, в Києві, бо в Дерпті і в Ризі (окрім одного листа тобі, не знаю, чи отриманого тобою) якось зовсім не писалось: не вмію я писати на людях, а там ні хвилини (окрім ночі) не випадало бути самій. Ти, певне, розсердишся за се, і маєш рацію, бо поступок мій свинський, і признаюсь в ньому не для того, щоб получить прощення, а просто з почуття правди.

1-го апр[еля]. От скільки пролежав лист! Се все оте общество та всякі «искусства». Малює тепер з мене один галичанин портрета, а сидить він аж у новому музеї на Олександрівській вулиці, то поки туди та назад, то 172 години, а там години дві пройде, дивись — і півдня пропало. А ввечері прийшлось бути раз на драмі, що ставили Старицьк[ий] і Маня, драма — «Борьба за жизнь» — погана, але грали добре, я через те пішла, що ся компанія має грати «Раткліфа», то хотілось подивитись, які в ній сили. Другого ж вечора (з 30-го на 31-е) пішлй ми на «общее собрание», де обсуждались різні «сметьт» та вибирались нові члени правлення. Дообсужда-лись до 37г г[одии] ночі, а прийшли додому у чотири; приходимо, а тут Оксана слаба. Вона ще од самої неділі (26) кисне, простудилась, гуляючи цілий день з поводу першого весняного дня, а крім того, чимсь застромила живіт, а в неї й так з тим животом ніколи ладу нема. Отже, позавчора їй стало значно ліпше, вона встала, тте лягала цілий день, чистила з Дорою мигдалі та й наїлась їх, а вночі її й схопило знов. Отож я, прийшовши у 4, провозилася з годину з Оксаною, а в 8 уже встала, таки до Оксани, бо вона плакати почала. Зміряла їй температуру, а в неї 40,2°, ну, тут, звісно, по лікарів мама побігла, а я тим часом дала деяку раду Оксані сама, температура упала на градус (39,1), Оксана заснула, а як прокинулась, то вже було їй значно ліпше. Лікар каже, що нічого серйозного нема, а просто «желудочное страдание», посадив на дієту, казав лежати і приписав деякі «животкові» средства. Сьогодні їй нічого собі, жар середній (38°) і вже видно, що нічого страшного нема, а вчора то не раз насувалася думка, чи не тиф часом. Вчора я цілий день то коло Оксани сиділа, то куняла, а ввечері, як все заспокоїлось, заснула, вночі вставала до Оксани, потім думала йавіть листа сього скінчити, але сон переміг.

Тепер скінчу, бо пора йти малюватися. Буду писать тобі часто, хоч одкритки, таки справді, бо вже не буде більш ні рефератів, ні зібрань, а все інше і не так томить, і не стільки часу забирає. Увесь сей час, відколи приїхала, се було щось страшенне!

Міцно цілую тебе, Лілеєнько моя.

Твоя Леся

100. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

26у 27 квітня 1900 р. Київ 14.1 V 1900

Христос воскрес!

Лілея моя лілейная! Аж тепер можу тобі написати, а то при найліпшому бажанні не могла. Діло в тім, що передсвятковий час пройшов дуже сутужно і втомно для мене: спочатку ото слабувала Оксана, як ти знаєш, і я навіть боялась для неї якогось тифу, бо здіймалось багато вище 40°, однак пролежала вона тиждень і встала здорова, хоч і тепер живіт часто болить, але то вже так собі, звичайним способом. Ледве тільки встала Оксана, злягла Дора, була у неї пропасниця, але дуже сильна, так що цілий страсний тиждень був з нею клопіт. Обидві пацієнтки, в міру того, як слабли, переходили в мою хату, і я їх уночі гляділа. Наші старші тим часом виїздили: спочатку їздив у Колодяжне папа, а далі, на страсному тижні, мама, отже, мені прийшлось і передсвятковий клопіт взяти на себе, правда, остатніх два дні мені трохи помагала Оксана, але я не хотіла багато її помочі, бо вона ще тоді не оправилась як слід по своїй слабості. Ходила я і на базар, пекла мазурки, шила, прибирала, гляділа Дори, приймала навіть гостей при всьому тому: приїздив Френкель і Серг[ій] Костянтинович], а крім того, заходили різні чоловіки, вигнані жінками з дому на страсному тижні «за ненадобностью». Межи всім тим їзда на Креща-тик, вставання вночі до Дори і т. і. не лишали й хвилини вільного часу. Думала вже на свята взятись до писання листів і уліт, «но не тут-то было»; вже в першу великодню ніч мусила я сама себе одливати водою, бо Оксана і Дора спали, а більш нікого дома не було (мама ще не приїхала була, а папа і Микось по церквах ходили). На пертий день, як завжди, цілий хаос візитів і всякого вештання, а ввечері був уже в мене такий грандіозний припадок, які тільки після вприскуваннів та в Ялті бували, та так він мене розтрусив і приголомшив, що я вже більш нікуди не вилазила в дальші чотири дні, боролась між тремтінням і апатією і зовсім жити не хотіла. Оце тільки сьогодні, здається, прийшла в норму і вже беруся до листів.

15/IV. Вчора не прийшлося скінчити листа. Заходилась мама вибиратися в Гадяч, ну, і не вибралась, а виїхала сьогодні рано, але вже ти знаєш, що як мама вибирається в дорогу, то вже тоді комусь листи писати трудно. Писала я тобі, що вже візьмусь до роботи спокійно, але, здається, знов того спокою не буде. Щось Оксана знов на живіт скаржиться, і жар, і голова болить, коли б знов так не було, як перед святами. Послали ми по лікаря, почуємо, що скаже. їй, певне, прийдеться довго і серйозно той живіт лічити, бо щось він у неї взагалі часто дає про себе знати. Правда, що тут ще й свята не в пору прийшлись: не вспіла як слід одужати, а тут почались різні гулянки і їда без розбору, усяке холодне м’ясо та солодке тісто, а тепер маємо знов роботу. Я вже чогось аж лиха, сказати по правді.

Папа сього вечора виїздить, посилає губернатор кудись на ревізію, отже, знов останусь сама з слабою Оксаною. Сподіваюсь, що, може, їй доктор чим-небудь спинить ту животову лихорадку (воно найбільш на лихорадку похо-же). У всякім разі сподіваюсь собі з того всього нового припадку, бо й так ще не зовсім прийшла в себе, то не можу об’єктивно відноситись ні до слабості Оксаниної, ні до її звичайного при слабості тону (ти пам’ятаєш, як то нас діймало часом при скарлатині?). Се дуже глупо і навіть неальтруїстично звертати увагу на якийсь там «тон» слабої людини, але часом таки прикро буває... Ну, се вже дурниці, аби тільки вона врешті здорова була. Властиве, боятись нічого, бо, очевидно, се якась гастрична лихорадка, і коли я неспокійно відношусь, то сьому винні тільки мої нерви. Шкода, правда, що замориться вона дуже, надто ввиду екзаменів се погано. У них з Дорою після скарлатини таки дуже неврівноважені організми стали, і слід би їм взагалі стерегтись, та вони сього не вміють.

Однак годі вже про слабість, давай ще про щось інше.

Великодні гості вже роз’їхались. Френкеля ми мало бачили: перед святами був раз і поїхав до батька, потім по святах знов з’являвся раз на нашому горизонті і знов зник, певне, поїхав у Полтаву. Він все такий, як був, не змінився. Казав, що поїде літом за грапицю, головно в Берлін, але буде і в Парижі на виставі. Він тепер, окрім жіночої гімназії, має уроки ще й в корпусі, так що капітали його значно збільшились.

От, щоб не забути. Папа казав, що наводив справки для Кривкнгока про поступлення в політехнікум, то казали, що тепер ніякої відповіді дати не можуть, а тільки після канікул, коли виисіїиться, чи зостанеться щось із ЗО вакансій, що тепер єсть. Якщо пе всі будуть зайняті повноправними, то будуть шанси для поступлення тих, у кого не все гаразд, і тоді вже можна починати переговори. Напишу про се Кривинюку сьогодні; оце тільки що отримала від нього Postkarte 1 з фотографією «внут-ренности калмыцкого храма». Поздоровляє всіх з Великоднем, пише, що дуже зайнятий, аби писати довгі листи, що хутко напише мені «детальну відповідь», що сніг і льод заставили його провести свята в Астрахані.

Серг[ій] Костянтинович] поїхав позавчора. Дуже він тут багато бігав, бо якраз на свята зібрались в Київ різні його приятелі, що давно з ним не бачились і, певне, довго знов не будуть бачитись. Аж притомився він врешті. Однак взагалі мається далеко ліпше (на вид принаймні), ніж тоді, як я його в Мінську бачила, та все-таки я не можу на нього так оптимістично дивитись, як його приятелі і він сам, бо знаю, що тут багато значив чисто нервний підйом енергії, і навіть боюся після сього реакції. З Кримом справа стоїть ще непевно. У Серг[ія] Костянтиновича] переміна начальства, і, може, трудно буде одпуск получить. Мені, після мого припадку, Полена] Ізр[аїлівна], що якраз попала случайно до мене за лікаря, дуже радить поїхати сього року в Крим, але не літом, а восени, не стільки для когось іншого, як для самої себе, а тим часом виїхати як тільки добре потепліє, на село. Мені самій дуже хочеться геть з Києва, він мене вже втомив і починає обридать. Остатніми часами в Літературнім] общ[естві] почались різні звади і скандали, касації виборів і т. і.; люди вештаються, по сто раз перемолочують різні «інциденти», кричать до самооглушення, розбивають один одному слух і нерви і все-таки ні до чого путнього не договорюються. Тепер не хочеться детально писати про се, напишу або вже розкажу тоді, коли все скінчиться або принаймні вйясниться. Обридає се все, нарешті, страшенно! Цур йому!

Хочеться виїхать ще й через те, щоб пожити на самоті. Не в моїй натурі жити довго удвох в такій хаті, куди по сто раз на день хтось може вриватись. Відколи приїхала з Петербурга, то, крім реферату про Гейне та деяких листів, нічого не написала і навряд чи напишу багато. Вночі писати не можу, бо заважатиму Оксані спать, а вдень нема можливості. Ще, може, якщо Оксана хутко видужає, то ходитиму до дядини, в неї тепер є окрема хата (Наташина) до мого розпорядку, та, може, й дома, як «скінчиться святечний період, буде менше вештання. А все-таки ще ліпше було б утекти на хутір і побути там зовсім самій, се часом так добре буває! Ось приїде мама

з хутора, довідаюсь, чи можна там тепер жити, та, може,-«подхвачусь і зашумлю», аби тільки погода поліпшала, а то цими днями у нас знов захолодало, паче восеии. Ото тільки наші почнуть казати: «Та як же ти сама будеш, та з твоїми припадками» і т. і., а тим часом мені іменно краще бути вже самій, ніж у товаристві, ніж навіть у сім’ї. Скитання по курортам привчило мене до періодичної самотини і примусове сталося потім привичним.

Як то ти в інтернаті? Чи не обридло ще дивитись на таку масу люду, як там у вас?

Вибачай, що не прислали ми тобі святечної «снеди», але ж, далебі, трудно було, я не в стані була піти на пошту, а більше нікому було. Погано се, та вже прости. Зрештою, поки б воно приїхало до тебе, то й засохло б.

Шкода, що ти не могла поїхати в Дерпт, слід було хоч днів на два, все ж веселіше було б, а то таки, певне, сумно було, я трохи знаю, що то таке — свята на чужині або між чужими людьми.

Ще й писали ми тобі мало святами. Мені ти, запевне, сього за зле не візьмеш, бо се навіть краще було, що я не писала, може, й тепер ще слід би помовчати, бо, либонь, з листа неврастенія скаче — правда?

Поки дописала листа, Оксані поліпшало і жар пройшов, видно, пароксизм минув. Завтра припишу, як з нею буде, а позавтрьому пришлю «открытку». Тепер пише тобі Дора — совість таки зазрила. Папа просить пробачення, що за зборами в дорогу, а раніш за святечним шарварком не написав тобі, може, напише десь із Черкас. Мама, либонь, з Гадяча напише. Тут-таки устроять спектакль на вашу користь, хотіли ставить «Одинокие люди», але вже поставлять «Борьбу за жизнь», бо п’єса відома компанії (Старицького і Мані гурт), п’єса погана, але грають її добре.

Ну, доволі вже надряпано, порк кінчать. Не споминай в листі до Оксани, що я написала про її «тон», бо се не поможе, а погіршить.

Цілую тебе дуже міцпо, ти ж моя Лілея. Всім знайомим поклон.

Твоя Леся

101. ДО В. М. ГНАТІОКА

ЗО травня 1900 р. Гадяч Гадяч, Полтавск[ой] губ., 18—30. V 1900 Високоповажаний добродію!

Коли я виїздила з Києва, оце вже два тижні тому, то лишила там приготовлену для вас посилку «Раткліфа»

і просила послати Вам того ж таки дня. Не маю жадної відомості, чи послана вона Вам і чи отримали Ви її. Отже, будьте ласкаві повідомити мене про се. Мені передавав д. Труш, ніби Ви в листі до нього допитувались, чому я не шлю Вам рукописів до друку. Дуже шкода, що-сьте не написали просто до мене, бо мені цікаво було б довідатись, чи дійшла до Вас та коректа, що я посилала Вам, вертавши з Петербурга. Власне, не мавши відомості про те, затрималась я і з дальшою посилкою, бо я на наші пошти маю причину не дуже-то впевнятись. Крім того, рукопись «Раткліфа» була якийсь час потрібна в Києві для певних сценічних проектів —

з неї розписувались ролі. Досі, гадаю, коли вже Ви отримали манускрипт, то, запевне, дали його до друку, сподіваюсь, отже, хутко отримати коректу, бо, як я вже мала нагоду писати Вам, межи мною і д. Славинським є така «угода», що наші переклади з Гейне мають виходити під моєю коректою.

Ще раз прошу Вас, шановний добродію, відповісти мені на два не раз задавані питання: чи маєте у себе манускрипт «Балад» Гейне (в перекл[аді] Слав[инсько-го]) і що сталося з моїм перекладом Гейневої передмови до «Атта Троля»?

Посилаю оце для «Вісника» два свої віршики, написані ще зимою, та чомусь досі затримані дома. Згодом пришлю свій переклад одноактової драми Метерлінка «L’intruse» К Хотілось би мені дуже, щоб наша публіка русько-українська познайомилась би з сим поттгтім драматургом в його найкращих творах, а до того ж її українськім] перекладі. Нехай Ваша хв[альиа] редакцій поборе відому мені свою нехіть до «модерністів» і пропитая мій переклад, я певна, що ся оригінальна і тонко написана річ не може не звернути на себе уваги навіть «прп-стороннього читача». Я не абсолютна (далеко ні!) поклонниця Метерлінка і взагалі «модерни», але в трьох драмах сього автора я справді бачу нові елементи штуки, скомбіновані з великим таланом. Одну з таких драм оце, власне, маю подати.

Щиро вітаю Вас і всю шановну редакцію «Вісника».

З правдивим поважанням

Леся Українка

102. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

6 червня 1900 р. Гадяч 25.V 1900

Милая Лілея!

Поздоровляю тебе з твоїми роковинами, а бажання ти вже сама собі придумаєш, бо я «заздрих» боюся.

Жду я наших, та щось не можна діждатись, а папа писав, що 25-го приїдуть!

Якщо наші не виїхали ще, то скажи, нехай пе беруть Біблії для мене, я вже тут дістала. Ну, бувай здорова! Не пишу справжнього листа, бо щось не пишеться сьогодні... До побачення. Цілую всіх.

Твоя Леся

^ 103. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

14 вересня 1900 р. Гадяч 2.ІХ 1900

Милая моя Лілея!

Пересилаю тобі листа Еліасберга, з нього ти побачиш стан речей. Тепер уже нема й розмови про те, чи їду я, чи ні. Звичайне, їду. Здається, мені прийдеться сей рік чимало енергії вжити, але се нічого, коли мета ясно стоїть, то й енергію знайти не трудно. Як би там не віднеслись до мене всі інші, але я певна, що ти і Миша будете мене завжди розуміти і підтримувати, і се мені багато значить. Врешті, треба кінчать, ще на словах поговоримо.^ 5-го я буду в Києві, найпізніше 6-го.

Бувай здорова. Цілую тебе і всіх наших. Я сама зовсім здорова сьогодні.

Твоя Леся

104. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

ЗО вересня 1900 р. Мінськ Минск, 18.IX 1900

Милая моя Лілія!

Перше всього просьба: пришли мені, бога для, 7 рублів, тільки по телеграфу, бо треба хутко, щоб не пізніше п’ятниці рано отримала, розпитайся там на телеграфі, і якщо до п’ятниці се не може поспіти, то не посилай. Думала я, думала, хотіла тьоті блі попросить, та раз я не їду до неї, то не хочеться грошей позичать, у папи теж не випадає, в Дерпт довго листи йдуть, тут якось неловко цозичать у малознайомих людей, а С[ергія] Костянтиновича] не хочу тим клопотать, він тепер не самостійно живе. Отже, звертаюсь до тебе. Може, тобі се й трудно, та вже нічого, я зараз же верну, як тільки в Київ приїду.

Я тільки що вернулась від Еліасберга, розсуждали ми про долю С[ергія] Костянтиновича] і строїли плани. Отже, діло стоїть так: тепер в санаторію, хоч би й петербурзьку, а там треба старатись переселитись на південь, хоч би в Ялту. Не дуже легке завдання, та, може, якось воно вийде. Для мене ж особисто, далеко більш ніж для Ел[іасберга], ясно, що треба С[ергію] Костянтиновичу] перш усього звідси втекти, навіть куди б то не б у -л о, хоч би й не на юг, бо тут жити неможливо при тих умовах, при яких він змушений жити. Його родичі страшенний народ, вони можуть просто на той світ загнати. Сьогодні розстроїли його до того, що не спав цілу ніч і вдень був мов з хреста знятий. Самі, лихо їх знає чого, по ночах не сплять і не вміють навіть сього скрить! Од них поли вріж та тікай, а не то щоб лежати у них в хаті. Ну, та цур їм...

Ел[іасберг] каже, що був би тепер позволив С[ергію] Костянтиновичу] встати, але боїться, що він тоді утомить себе і приведе в такий стан, що не могтиме в санаторію їхати. Коли б уже скоріше рішилось те питання, куди їхать! С[ергій] Костянтинович] сьогодні вже поговорю-вав, що він би хотів поки там до санаторії, поїхати в якусь лічебницю, просто больницю, хоч би в Київ,— видно, добре йому тут!.. Ел[іасберг] запевняє, що справа С[ергія] Костянтиновича] далеко не безнадійна, я думаю, він говорить щиро, тільки при слові «наследствен-ность» хитає головою. Справді, здається, окрім філософії Купер’яна, нічого не видумаєш.

Досить монотонний сей лист. Що ж, такі враження! Зо мною нічого нового, здорова, як і при тобі, видержка мене не покидає, тільки вечорами якийсь непреоборимий смуток опановує, але, врешті, припадків жадних, і то добре. У п’ятницю виїду, пора вже. Може, зберусь сеї осені ще й в Петербург, хто знає...

Телеграфуй: Минск, Захарьевская, Новомосковская, Косач,— я думаю, так доволі.

Міцно, міцно цілую тебе, ти ж моя Лілія! Бувай здорова.

Твоя Леся

105. ДО М. І. ПАВЛИКА 17 оюовтня 1900 р. Київ 5.Х 1900

Шановний друже!

Давненько не озивались ми один до одного, але то з нами часто буває... Тепер, на жаль, певне, нічого цікавого не напишу, бо досить-таки втомлена, а час не жде, треба писати зараз, щоб не- прийшлось пождати знов. Зайнята я дуже, бо, крім звичайної своєї белетристичної] роботи, маю іншу обов’язкову: відколи стала здоровілою, схотілося на свої ноги стати (воно ж і пора!), от і впряглась до роботи. Та нічого, се добре. Маюся тепер на здоров’я зовсім не зле, головно, що нога вже спокій дала після хірургії; нерви часом не дають спокою, але то вже їм так годиться, либонь, чи не професія того вимагає. Взагалі — all right!

Хочеться мені у Вашу сторону навідатись. Можливо, що як управлюся з роботою (себто заведу їй постійний лад) та зберуся з грошима, то й зроблю Вам візиту, ще таки, може, сеї зими, а ні, то навесні. Я перестаю розу-мітъ галицькі обставини, а се мепі прикро, я ніяк не вважаю гал[ицьких] справ для себе чужими.

Єсть у мене до Вас прохання (як завжди — визискую!): будьте ласкаві, збирайте під час виборів усякі газети, відозви, брошурки, памфлети і т. і., що будуть видані всіма гал [ицько] -руськими партіями чи то приватними людьми, і складайте в себе ту колекцію. Чим повніше буде та колекція, тим краще. Згодом один добродій, російський] кореспондент, напише Вам з Берліна, куди треба ту колекцію вислати, а Ви йому пошлете рахунок, скільки Вам той збір коштуватиме, то добродій Вам зараз же той рахунок залагодить. Ви не відмовляйтесь від заплати за колекцію, бо то не для мене, а для того добродія, то за що маєте йому даремно послуги такі робити? Коли Вам самим тяжко тим зайнятись, то попросіть когось із мені знайомих молодих галичан від мого імені зробити те і передайте ті умови, про які пишу Вам. Мені було б дуже неприємно, коли б з сього мого прохання ніякого скутку не вийшло, бо раз, що я обіцяла кореспондентові залагодити сю річ, а друге, що слід, аби про гал[ицькі] справи були безсторонні і добре освідомлені дописі в російських] газетах, а сим, власне, і має займатись мій знайомий кореспондент. Отже, се слід для нас же самих.

Колись Ви писали мені про організування молодежі. Організатор з мене лихий (краще сказати, ніякий), але молодь починає сама організовуватись; тут уже, сподіваюсь, і я щось можу помогти, бо на помічницю все ж більше вдалась, ніж на «війтову палицю». Eppur si muove! 1

Ще прохання: пришліть мені, таки вже мені самій, оповідання Мартовича, якщо вони вже вийшли, та, може, й Бордуляка вже можна набути, на адресу: Фастов, Ки-евской губ., Елене Григорьевне Бердяевой.

Коли побачите Ф[ранка], передайте йому моє вітання і мій великий жаль з поводу лиха в його родині, справді, серце крається на саму думку про те!

Вам щиро стискаю руку.

Як маєтесь?

1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   25


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка