«наукова думка»



Сторінка14/25
Дата конвертації05.05.2016
Розмір5.01 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   25

Все-таки чогось мені здається, що я таки поїду, якось • на те похоже. Тільки дуже б я хотіла, щоб хоч половину коштів заплатила сама, а то ж подумай — папі прийдеться рублів 500—600 видати на сей voyage en Italie! 1 І ще хто зна, який скуток з того вийде... Ет, якийсь неприєм-

ний настрій! Не люблю я сих періодів «обсуждения», якось вони заморочують голову і затроюють душу.

Буду писати, як се все рішиться.

Ну, пора кінчать, бо спізнюсь. Цілую тебе міцно.

Твоя Леся

180. ДО О. Ю. КОБИЛЯНСЬКОЇ

12, 18 листопада 1901 р. Київ

До когось дуже любого.

Як се сталось, що хтось не отримав чийогось листа (довгого-предовгого і дрібного) у Відні? Як хтось про се довідавсь, то був страх лихий, бо, значить, про нього могли подумати, що віп «подлий», а він себе все-таки подлим не почуває. На чиюсь остатню картку з Відня хтось не відповів зараз, бо думав, що вона просто розминулася з листом, а потім, як довідався від українця, що хтось уже був у Львові і нарікав на когось за мовчання, то хотів зараз написати, але йому всякі більші і менші справи перебили тоді і він тільки сьогодні зібрався писати, та й то уривками. Хтось тепер багато листів пише і все-таки всім винен, чимало й інших речей пише і все-таки нена-чеб нічого не зробив того, що конче потрібно,— вже не знає, як тому й порадити. Тим часом сили до роботи не має дуже багато, скільки б слід, бо знов «розклеївся». Хтось комусь писав до Відня, що знов не дуже добре мається: кашляє, зле спить, кисне, «млоїть» його часом. Хтось ходив після того до лікаря, та лікар знов сказав те саме, що Dr Anhauch 1 перед чиїмсь виїздом до Буркута: виразної слабості ще нема, алз великі Anlagen до того, та ще додав, що, на його думку, хтось мусить втікати з Києва на цілу зиму кудись на південь, найкраще, коли б до Італії. Хтось не хотів і змагався з лікарем: «Ви ж самі казали, що крім Anlagen нічого нема», а лікар сказав: «Тоді-то саме час коруватись, поки ще тільки Anlagen, а як буде щось виразне, то, може, й запізно вже буде». Татко потім ще сам, без когось, ходив до того лікаря, то він повторив те саме, та ще додав, що комусь не можна багато писати і взагалі томитись, що хтось мусить дуже на себе уважати і т. і. Радились ми потім

ще багато, чи їхати, чи не варт, та вчора ввечері татко таки прийшов до переконання, що варт, і казав, що вже почне комусь виправляти паспорта і т. і. Отя^е, може

хтось тижнів за два і рушить; довше не слід би

монятись, бо вже холодно буде їхати, а тепер ще

досить добра погода (у нас, принаймні). їхатиме на

Львів, на Відень (шкода, що когось там вже нема!), а далі ще не знає як, чи на Інсбрук, чи на Трієст, чи на Мюнхен, через Швейцарію. Та се вже вияснити недовго. Хтось має замешкати в Сан-Ремо (так звана Рів’єра над Генуезькою затокою), хтось там має кревних і знайомих, то не буде так дуже самотнім, як був би де в іншім місці, хоч би, напр[иклад], у Криму; туди їде і старша сестра таткова (не тьотя Саша, а старша від неї) місяців на два,— хтось мав навіть вкупі з нею виїхати, але вже не вспіє зібратись, бо вона їде за два-три дні і то не з Києва, а з Риги, то й нелегко так добре списатись, аби напевне стрінутись десь на дорозі, до того ж хтось не любить в’язатися і других в’язати, то ліпше вже поїде сам.

5.ХІ.


Чи хтось бачить, як сей лист пишеться? Отже, так пішли справи: несподівано приїхав мій старший брат з Харкова на три дні,— вчора вже виїхав,— певне, хтів подивитись, чи хтось дуже слабий, чи тільки трошки, хоч і не признався, що власне для того. Ну, було багато розмов, візити всякі і т. і., а в павзах між тим всякий літературний клопіт, що дуже опанував когось остатніми часами, аж хтось уже не знає, коли отрясеться з того всього. Сьогодні хтось трошки розкис, бо втомлений: вчора було весілля Катрі Лисенківни, що пішла за молодого маляра Масленикова; весілля було досить веселе, бо танцювали аж до 5-ї рано. Хтось, звісно, не сидів до 5-ої, а пішов додому ще перед 12-ю, але й то для нього запізно, він втомивсь, не міг хутко заснути і тепер йому болить голова ganz Katzenjammerlich 1. Оксана і Дора ще досі сплять, хоч уже пополудні, либонь, на обід встануть. Ото були танці в хаті молодого, а сьогодні ще Лисенко просить всіх до себе на вечір,— хто зна, відки в тих людей сила береться. Коли хтось піде сьогодні, то втече перед 11-ю, бо не хоче розкисати, та й зрештою він собі з таких забав жадної веселості і розривки не бачить. Він собі і вчора мало що бавився, бо втік було посеред вечора відпроваджувати брата, а потім вернувсь, побув годину і знов утік спати. Він не може довго дивитись, як люди метушаться, якось голова морочиться і сумно стає...

Хтось в початку листа писав, що їде через два тижні, але тепер він не знає напевне, коли їде. Мамі дуже не хочеться, щоб хтось їхав, та й хтось уже починає думати, що, може б, і зовсім не їхати. Бо як хтось має тільки Ап-lagen, то, може, так при них і лишитись. Правда, брат і всі товариші та приятелі і решта родини нападаються, щоб хтось їхав, бо кажуть, що і без жадних Anlagen хтось може розкиснути від київського неспокійного, без потреби і скутку метушливого життя. Хтось, правда, міг би виїхати в Гадяч або на село, але де ж він там буде по снігах ходити так, як лікарі наказують, по 4—5 годин на день (вони кажуть, що хтось мусить раз у раз надворі бути). Отак собі хтось думає-гадає то так, то інак, аж втомився, і ніяк не може до кінця зважити, що йому робити.

Як хтось вибереться за кордон, то напише комусь хоч карточку, аби хтось міг, коли схоче, виїхати напротив когось до Львова. Чи зможе хтось? Хтось буде у Львові 2—3 дні, а потім поїде через Відень далі. Хтось би дуже, дуже хотів би когось бачити. Бо листи, як хтось бачить, не завжди доходять і таки лист пе те, що розмова або навіть мовчання удвох, сам иа сам. Хтось дуже жалує, що його лист до когось до Відня ие дійшов, там було дещо таке, чого хтось не вміє повторити тепер.

Хтось і тепер і завжди однаково когось любить і хоче комусь «небо прихилити», але часом він не вміє писати так, як хотів би: розкис, голова болить, різні зайві думки заважають, от хтось і пише так якось блідо, апатично, зовсім не так, як думає про когось, як любить когось. А якби був тепер при комусь, то не потребував би сидіти та мазати пером по папері, а ліг би собі коло когось, наводив би на когось паси, може б, мало що говорив, а проте більше б сказав, ніж в сьому недотепному листі. Нехай мені хтось напише, як хтось мається, як його справи, чи не занадто прикро йому в Чернівцях і про все, про що тільки хтів би сказати комусь. І нехай напише, чи не дуже гнівається на когось, чи не вважає когось за «подлого»? Хтось дуже сього боїться, так боїться, що аж плакати хоче. Але якби хто бачив моє життя, то не дивувався б з таких нібито лінощів... Ой, ой, хтось такий втомлений, хтось зараз ляже (не спати, бо тепер день, а так, валятись).

Хтось когось дуже просить, щоб йому хоч карточку маленьку, чи не дуже сердиться.

Наші всі і Драгоманови Вам кланяються.

Хтось просить поздоровити св[яту] Анну і всю родину і всіх знайомих. А медведя не здоровить, бо не любить його так, як Міріам не любила учеників, ох, як не любить!.. Паси [...].

Леся


P. S. Чи не буде хтось такий добрий запитати п. Сі-мовича, чому він не обзивається до мене і що там робиться з моїм збірником віршів. До нього писав мій товариш зі Львова і теж не має відповіді. Я починаю думати, що або мої вірші загубились де, або п. Сімович слабий; і те, і друге рівно неприємно. Якщо мої вірші таки будуть друкуватись, то я прошу поправити там один пропуск: я там забула поставити під заголовками поезій «Легенди»

і «Трагедія» — «посвята товаришці Л. Старицькій-Черня-хівській», а тим часом се так повинно бути; прошу п. Сі-мовича конечне поставити сю посвяту па властивому їй місці. Я б написала сама до п. Сімовича, та не знаю, чи він в Чернівцях] і чи не змінив адреси. Кланяйтесь йому від мене і порадьте обізватись хоч словом до «безталанного поета», котрого твори він нібито хтів видавати.

Па!

Ваша Леся



181. ДО О. Ю. КОБИЛЯНСЬКОЇ

27 листопада 1901 р. Київ 27 (14) .XI 1901

Хтось комусь пише пару слів, щоб сказати, що вже він завтра рушає за кордон і позавтрьому буде у Львові, там затримається днів два, і тільки в крайнім разі три, та й рушить далі. Не може сказати, як був би радий бачити когось у Львові, але сам до Чернівець тепер приїхати не може, бо мало часу. У Львові хтось все одно мусив би тепер бути, а в Чернівцях пробути тільки днів два, то се ж тільки і себе і когось подражнити, та й так ще: коли в Чернівцях] 2 дні, у Львові два, а день на переїзд, то се вже 5 днів, тоді комусь прийшлось би гнатись від Львова до С[ан]-Ремо безперестанку, бо хтось мусить за тиждень від сьогодні вже там бути конечне (з причин, не від мене залеяших), а їхати безперестанку півтретя доби хтось не може, буде дуже бідний і розкисне на самому иочатку, а він все-таки мусить глядітися, коли вже зважив аж так далеко їхати по здоров’я.

Вчора отримала листа від п. Сімов[ича], запрошує мене до Чердівець, але... скажіть йому те, що я Вам написала. Я сама вапишу йому зо Львова або десь з дороги, а тепер тільки скажу, що поручаю свої вірші («Відгуки») опіці божій та Сімовичевій, сама мушу вступитись, тільки все ж прошу не випускати їх з друкарні, й хоч би вже й зовсім готове було все видання, поки я не перегляну готового примірника, аби в разі потреби можна було додати спис «друкарських помилок», се, я знаю, нікому, крім автора, користі не дає, але нехай мені буде хоч тая потіха. От і все, а щодо деталів видання, то я щось уже за давністю й сама забула, о чім власне хтіла писати, пам’ятаю тільки, що треба поставити «посвята товаришці Людмилі Старицькій-Черняхівській» в заголовку «Легенд» і «Трагедії», але се вже, здається, відомо. Нехай не журиться малим розміром книжечки, в тім є навіть дещо доброго.

Нехай хтось за когось не боїться, що хтось «аж» до С[ап]-Ремо їде, в тім ще нема нічого страшного, от просто чиясь родина занадто про когось дбає, та й хоче, аби хтось був vorsichtig та й годі. Нехай хтось не гнівається на когось за минулу недбалість в листах, більш так не буде, то тільки в Києві так буває, а в Італії такого звичаю нема. Хтось писатиме часто, і хтось нехай пише. І нехай хтось не буде бідний. Нехай хтось комусь напише, чи він н<е дуже бідний.

Чиясь адреса в Італії буде тим часом така: M-me Natalie Sadovski, Corso Cavallotti, villa Natalia, San Remo, Italie (pour m-lle L. Kossatch) 2.

А тепер хтось мусить кінчати, бо має ще багато пе-редвиїзних справ і листів. Наші всі когось вітають, а хтось (білий) вітає чиюсь родину. Па! Нехай хтось пише і буде добренький, не гнівається. Па, па, па!

Леся


P. S. Що там робить татарська дитинка, чому не обзивається до біленької мами? Га?

1 Обережний (нім.).—Ред.

2 Пані Наталії Садовській. Бульвар Каваллотті, вілла «Наталія», Сан-Ремо, Італія (для панночки Л. Косач).

29 листопада 1901 р, Львів 16.ХІ 1901

Люба мамочко!

Доїхала я «як не може бути», без жадних авантюр і навіть без пересадок (окрім, звісно, на границі), спати можна було б зовсім добре, але мені чогось не спалося, часто прокидалась і взагалі мало спала, через те досить втомлена тепер, хоч не слаба, а так тільки сонна. Крив[и-нюк] зустрів мене на вокзалі; він мало змінився, хіба що трошки схуд. Живе, як видно по всьому, досить стіснено, хата в нього дуже поганенька. Працює, видко, чимало; прикростів ні він нікому, ні йому ніхто не робить. Окрім Крив[инюка], мало кого бачила з знайомих (в Ольги Федорівни] ще не була, нехай завтра!), навмисне не заявлялась, бо втомлена і не хочеться балачок провадити.

Позавтрьому рано думаю їхать далі, завтра не можу, бо на Відень іде ранішній поїзд найвигідніше, а виїжджаючи завтра з ранішнім, я зовсім не вспіла б виспатись. Сюди я приїхала в 2 г[одини] 35 м[інут]. Так що нема ще й півдня, як я тут.

Писатиму ще з дороги, а тепер вже кінчаю, бо втомлена.

Крив[инюк] всім кланяється, все допитувавсь, чому Оксана і Рада йому не відповідають.

Цілую міцно тебе, мамочко, і папу, і всіх наших. Була б вам дуже вдячна, якби застала вже одразу в С[ан]-Ремо звістку про Микося і про всіх,— надто сумно так виїздити, коли не всі здорові. Ще раз цілую тебе.

Твоя Леся

183. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

30 листопада 1901 р. Львів ЗО.ХІ 1901

Люба моя Лілея!

От тобі і колективне посланіє,— чи ждала? Се ж я вже на дорозі до С[ан]-Ремо! Не писала тобі з Києва, бо дуже була в роботі, в клопоті, та й певності не було ніякої з виїздом мало не до остатнього дня. Сюди я приїхала вчора, завтра думаю виїздити, бо мені тутешня погода щось не панує, та й не можу дуже затримуватися, бо маю певну дату, коли мушу бути в С[ан]-Ремо.

П[ана] Крив[иятока] застала я здоровим і сливе незмі-неним, тільки врядився вій тут погано, хату має неприємну, варто б її покинути.

Що ти мені нічого про свої проекти переселення до Львова не написала? Я тим дуже інтересуюсь. Пиши мені: San Remo, Corso Cavallotti, villa Natalia, a m-me Natalie Sadovski.

А тепер кінчаю, бо спішуся страх.

Міцно цілую тебе, моє Лілинятко.

Твоя Леся

184. ДО М. І. ПАВЛИКА

24 грудня 1901 р. Сан-Ремо San Remo, villa Natalia,

Corso Cavallotti, Italia. 24.XII 1901

Шановний друже!

От Вам і листи, простіть, що не відіслала зараз, як п. Крив[инюк] написав. Отож я писала йому, здається, 18-го, що «завтра» посилаю, та й довела «даже до дне сего». Діло в тім, що я трошки слабувала, не виходила з хати, а чужих людей не завжди в дощ пошлеш на пошту. Ну, і недбальство своїм порядком, за що і прошу дружнього вибачення, сподіваючись, що ділу шкоди не вийшло з сеї проволочки. Посилаю ті листи, які тут маю, а більше до весии навряд [чи] дістану, хоч і досадно мені се.

З погодою я знов ожила, а то був тиждень дощу і мене вже пропасниця брала. Сьогодні справжнє літо, я це надворі в одній сукні пишу і знов помирилась з Італією, а то сердилась і ладна була хоч і втікати. Бувайте здорові.

Вашій мамі мій щирий поклін!

Л. Косач


185. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

28 грудня 1901 р. Сан-Ремо 28.ХІІ 1901

Люба мамочко!

Отримала твою записочку в листі п. Квітки і бачу, що ти дуже «ся розірвала», тільки не в галицькому значенні сього слова, гляди, коли б ти не занадто себе втомила та не довела до безсоння. Я писала папі, що була трохи нездорова (то все через той дощ! Отже, знайшов він мене і в Сан-Ремо), але від того часу я вже більш не була нездорова, найбільше, що так часом голова заболить і то не надовго. Правда, що й погода поправилась, хоч і бував дощ, але вже не з ранку до вечора, от сьогодні був тільки до полудня, а тепер таке сонце ясне, як літом. Вчора було страх тепло. Але се певне тільки в Сан-Ремо така весна, бо от тьотя бля з Мал[аньей] Фом[инич-ной] були вчора в Ніцці, то казали, що там дуже холодно і повітря якесь різке.

Еге ж, розігнались наші «тьотіньки» в Ніццу, а звідти ще й [в] Монте-Карло, кликали й мене з собою, та я не схотіла, не варт мені тепер їздити. Воно й добре, бо в тій подорожі не обійшлось без комічно-прикрих інцидентів. В Ніцці наші дами так зайнялись біганням по магазинах та купуванням всякої «дешевизни» (досить дорогої і не конче потрібної), що навіть не мали часу подивитись на могилу Герцена (здається, просто забули про неї). В М[онте]-Карло приїхали поночі, коли вже сливе нічого побачити не могли, розігнались на рулетку, але туди їх — не пустили! Так-таки просто не пустили, сказали, що сюди в costumes de voyage 1 не можна йти, ось, кажуть, ідіть в отель, перемініть убрання, а головно changez vos coiffures 2 (дами були в хустках, та ще й з «козиного пуху»), а тоді приходьте, і то краще пе сьогодні ввечері, а завтра рано, в 10-й (рано «панська публіка» не буває в казино). Наші вже до рана не ждали, а в другій годині ночі вернулись додому, іменно «не солоно хлебавши»...

Як я вже писала, бачилась я тут з п. Нестроєвою. Вона у мене була тричі, а я в неї всього раз і, певне, не хутко зберуся вдруге, бо воно й далеченько й височенько, а головно дуже прикре враження у мене від тії санаторії. Уряджена вона, здається, добре, «по всіх правилах», але б я там жити не хтіла, бо то гірше клініки. Куди там! Берлінська клініка далеко пе пригнічує настрою так, як та санаторія. Тут як полягають люди всі в тій Liegehalle 3, то всі чогось конаючими здаються, навіть хто в дійсності і не дуже слабий. Я б не мала ясної хвилини, якби там жила. А п. Нестр[оєва] каже, що власне таку обстановку найбільше любить. Значить, і се як на чий смак.



1 У дорожніх вбраннях (франц.).— Ред.

2 Перемініть ваші головні убрання (франц.).— Ред.

3 З&лі для відпочинку (чім.).—Ред,

Я дуже рада, що можу лишитись тут, де тепер живу, бо санаторій не терплю (та й дорого: 14—16 frs 1 в день, окрім різних suplements 2), а всі тутешні отелі та пансіони чогось мені непривітними здаються. До писательки Albini Bisi3 я перше мала охоту піти жити, а тепер мені та охота минула, відколи та пані почала нам присилати білети ва релігіозні конференції з досить високою платою па користь реставрації якоїсь нічим не значної церкви. «Собеседований» досить і в Києві, так я собі думаю, а живучи у сеї пані, може, було б трудно або негречно від них ухилятись. В гості я до неї ходитиму, бо в неї досить приємно і цікаво. Показувала вона мені портрет Ади Негрі,— цікаве лице і великі, виразні, чорпі очі, але якесь не таке, як я сподівалась, кругліше і простіше.

Оце ж тут вя^е й різдво минуло. Перед св[ятим] вечором вдень грала музика в саду міському, а в церквах були вряджені вертепи з діячами — теракотовими фігурами: Madonna, San Giuseppe, pastori etc.4, всі дуже італья-нізовані, а збоку і в аггіёге 5 сцені вже й просто італьян-ські типи дівчат з мандолінами і т. і. Я бачила те вдень приготоване для вечірньої відправи (тільки Gesu bambino 6 ще не було), а ввечері не бачила, було холодно і дощ накрапав, так що не можна було виходити мені. Цілий вечір по вулицях їздили оркестри всякої музики, витинали дуже веселі марші і слонялись перед більшими віллами для серенад. От який тут святий вечір і коляди. Замість куті був якийсь особливий пудинг (либонь, теж обрядовий), обложений букетами фіалок. Другого дня (1-й день різдва) квіток було у нас сила! Всі fournisseurs 7 понаносили квіток при своїх продуктах. Тут же все присилають з базару самі продавці, а кухарка тільки ходить вибирати, так ото й прислали м’ясо з трояндами, молоко з геліотропом і т. д. Навіть хлопець-візник, що служить у Садовських, приніс своїй господині величезного букета per buone feste Natalizie8, а кухарка прибо-

1 Франків (франц.) — Ред.

2 Додатків (франц.).— Ред.

3 Альбіни Бізі (італ.).— Ред.

4 Мадонпа, святий Йосиф, пастирі і т. п. (італ.).— Ред.

5 Позаду (франц.).— Ред.

6 Маленького Ісуса (італ.).— Ред.

7 Постачальники (франц.).— Ред.

8 На добре різдвяне свято (італ.) — Ред.

ри за столом квітками убрала. Кажуть, таке саме має бути й на Новий рік. Квіток тут взагалі не жалують, бо на їх тут «не голодні». Навіть на бульварах нікому не боронять зривати рожі, скільки хто хоче, бо з тих рож тут живоплоти роблять і вони цвітуть цілий рік.

Як то там у вас різдво буде? Либонь, з снігом-моро-зом і без квіток. А все ж воліла б я бути на різдво в Києві. Т[ьоті] Єлі писали, що на різдво Ліля в Києві буде і Кривинюк теж. Скажи п. Крив[инюку], що я йому недавно до Львова писала, та думаю, що лист мій міг уже його не застати, отже, нехай не думає, що листа зовсім не було.

Сподіваюсь, що хоч на рокове свято наші «малютки» до мене обізвуться. Я хтіла Дорі листа написати, та от тепер не зібралась, значить, знов до другого разу, бо тепер оце скінчу, то треба йти гулять: тепер дуже гарно надворі, а завтра хто знає, як буде, то шкода пропускати.

Пиши ж мені, мамочко, «людоду й сонце біле», ти якось вмієш так листи писати, що мов перед очима все ставиш, а от я так не вмію і через те з моїх листів рідко хто задоволений.

Мій остатній (власне передостатній) лист до тебе, може, вразив тебе своїм нервовим тоном, але ти не придавай тому такого значення, я була тоді взагалі якось розстроєна. Звісно, на курортах jak przy obowiqzku *, але тре-ба-таки себе в руках держати і не завдавати жалю ні собі, ні своїм любим. Правда ж?

Цілую міцно тебе і папу і «малюток» (найдовшу ма-лютку теж, хоч вона завжди в’ється при тому). Пишіть же мені, мої всі дорогі.

Твоя Леся

186. ДО А. МОСКВИ

28 грудня 1901 р. Сан-Ремо San Remo. Villa Natalia,

Corso Cavallotti. 28.XII 1901

Вітаю з Новим роком Вас з шан[овним] мужем і сестрою, прошу згадати про мене. Вже мене біда загнала ось у які пальмові ліси... Дай боже бачитись!

Леся Українка

187. ДО О. Ю. КОБИЛЯНСЬКОЇ

1, 2 січня 1902 р. Сан-Ремо Italia, San Remo, villa Natalia,

Corso Cavallotti, 1.1 1902

До когось дуже любого, дуже дорогого, що ніколи не сердиться на когось і завжди когось розуміє.

Хтось до когось давно хоче писати, та ніяк не може прийнятись, то якийсь спішний лист на заваді стане, то хтось розкисне сам, та й так нема ладу. Послав картку, а вдруге вже картку не зважився послати, боявся, коли б хтось і не нагнівався: «Що се мені все картки?» А сьогодні і надто не хтів картки посилати, бо то ніби офіціальна гратуляція з Новим роком, а хтось та ще хтось не мають собі нічого гратулювати, хоч в календарі стоїть червоно надруковано 1 січня. Und was weiter? 1 Хтось і першого, і другого, і завжди-завжди готовий привітати когось чорненького ніжними словами і ще ніжнішими пасами, от через те не може посилати гратуляцій, бо знає, що хтось невеселий тепер і не того хоче. Хтось йому хутко тутешнє море пошле, але вмисне потім, не на Новий рік. Тільки хтось буде добренький віддати татарській дитинці карточку — їй тепер, може, й гратуляції до ладу, то нехай. Я мала її адресу, та десь згубила, а числа не пригадаю.

Хтось тепер сидить над самісіньким морем, під яс-ним-ясним сонцем і пише до когось, поклавши відому комусь таблицю з бібули собі на коліна, пише не менше відомим «аршином» — без нього і в Італії хтось не міг би жити — комусь гаряче (але то славно!), хтось тільки од вітру, що лине з Франції (Францію видко звідси), причаївся під стіною кам’яною, але сонце під тою стіною ще ліпше гріє, одбиваючись.

2. І. Комусь не дали вчора дописати, прийшли кликати до гостей (тут єсть одна пані з Києва, знайома), а потім обідати, а потім комусь трохи голова боліла, хтось залінувався, ліг і читав італьянські журнали, а потім увечері прийшов лікар, дещо радив мені, а більше балакав, досить того, що по тих розмовах хтось уже був втомлений і час було йти спати (тут хтось знову спить по-чернівецьки і пізніш 10!/2 не сидить). Сьогодні хтось уже не сидить над морем, бо день похмурий, сонця нема, хоч

і дощ не йде, море так розсердилось, так хвилями кидає, що на тому місці, де хтось звичайне сидить, уже не можна всидіти — водою заливає. Хтось пише у себе в хаті, але з вікна бачить море широко й далеко і чує, як воно лютує, хтось тут йога бачить цілий день, а чує часто навіть крізь сон, бо воно тут близько, тільки город перейти — та вже й море. Перед моїм вікном нема ні чужих кам’яниць, ні вулиці, ні людей, а тільки город (перерізаний залізницею) і море. Комусь взагалі тут так добре, як лише може бути добре на чужині, та ще й на Кигог-t’i209. Хтось, правда, дістався в виключні обставини, бо жиє в родині, та ще й між кревними (хоч досі їх не бачив ніколи, але був позаочі знайомий). Молода господиня моя навіть подібна до когось білого на вроду, така сама біла, і тонка, і слабовита, така сама нещасна, як хтось, а навіть ще гірше, бо хтось тільки сам слабував цілий вік і тільки в останні роки дізнав, що то є слабість і смерть дорогих людей, а ся бідна жінка ціле своє життя глядить когось хворого: батько їй помер на сухоти, як вона ще дитиною була, мати їй 6 літ була паралізована і німа, прослабувавши цілий вік на істерію, і з того вмерла, тепер уже скілька літ, як чоловік їй хворий безнадійно (Riickgrat-Seuche2, чи що), не може ходити, возять його в кріслі... Мимо того ся жінка вміє бути не раз веселою, як тьотя Саша, і підтримує в домі зовсім не шпитальний настрій. Правда, відколи вони оселились в Італії, чоловікові значно поліпшало і навіть з’явилась якась надія, що се й не така фатальна хвороба. Отже, се дуже підняло духа в родині, і настрій запанував ліпший. Сам господар має вдачу зроду (так кажуть ті, що його знали давно) досить егоїстичну і непривітну, хтось навіть трохи боїться його зачіпати, але, зрештою, ми один одному не заважаємо і тримаємось в гречних відносинах, ми навіть бачимось мало, бо мешкаємо в різних поверхах (хтось нагорі, а господар вдолині). Може, се когось чорненького мало інтересує, але хтось написав, аби дати поняття, в яких він обставинах мешкає.

1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   25


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка