Наталена Королева



Сторінка17/18
Дата конвертації05.05.2016
Розмір2.98 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18

308

За іспанською легендою, Магдалина, Марта, Лазар, Маркела, Максимін, Марія-Саломе, Сара й Донатус (усі признані святими римо-католицької церкви) причалили в «барці без весел і парусів» коло Таррагони. Південнофранцузька легенда каже, що причалили вони до берегів Камарги. Вона, певно, має більше підстав, бо історично відомо, що Лазар був першим християнським єпископом у місті Массілії (сьогодні Марсель). Марта, проживши з Магдалиною та Лазарем у Массілії, була похоронена в Тарасконі. Магдалина потім подалася із Массілії на пустинницьке життя (Sainte Baume, близько Марселя, а потім ще далі). Марія-Саломе й Сара поховані в місті Saintes, куди ходять щороку на прощу в тиждень по Великодні цигани, бо мають св. Сару, служницю Марії Магдалини, за свою святу покровительку. Св. Максимін був першим єпископом у південнофранцузькому місті Екс (Аіх). Так зазначено в анналах римо-католицької церкви.



309

Цього ліку ще вживали в Іспанії й за дитячих літ авторки, яка його досить випила.



310

«Котяча трава», валеріана, дітям її не давали в дитячі роки авторки, бо «ослаблює дітям пам’ять».



311

Дуже характерна риса старих іспанських слуг, яких, ще за дитячих років авторки, не відсилали, коли вони постарілись у родині, якій служили ціле життя, але лишали їх у себе аж до смерті, даючи їм помешкання, їжу, одежу та 5–6 разів до року грошеві дарунки — на Різдво, Великдень, Трійцю, в день їх іменин, у день іменин господаря й господині та в національне свято Іспанії, 12 жовтня.



312

Жерці й жриці Аполлона (Фойбоса-Феба у греків) були й лікарями. Мали при своїх храмах, як на Делосі, наприклад, шпиталі, де лікували хворих, користуючись також і гіпнотизмом.



313

Буксус був посвячений Аполлонові.



314

Лікування та вживання різних прийомів гіпнотизму не є ні вигадкою авторки, ні «нахилом до спіритизму», як писала колись українська преса про деякі оповідання авторки. До «спіритизму» не маю найменшого нахилу! Бо саме тому, що я католичка, не можу вірити, щоб духи померлих не мали іншого клопоту, як бачити живих, що викликають і запитують: «Чи виграє на лотереї число таке й таке?» «Що нині робить бабуня?» тощо. Трохи про гіпнотизм читала ще, як студіювала медицину в Парижі. Цікавило ж мене це тому, що знаю з археології, що жерці Аполлона-Фойбоса, особливо на Делосі, та жерці єгипетські часто вживали гіпнотизм при лікуванні.



315

Я особисто такого явища не бачила. Але колеги, лікарі-психіатри казали мені, що подібні явища цілком можливі, особливо в індивідуумів, що не народилися глухонімими, але втратили дар слова з великого переляку, наслідком хвороби. Подібні випадки бували в «La Salpetriere — паризькому шпиталі, де лікують нервові зворушення, істерію та подібні хвороби.



316

Sol veritatis — сонце правди, Sol justitiae — сонце справедливості, Sol victoriae — сонце перемоги.



317

Ці експерименти ніби робили жерці Фойбоса-Аполлона на Делосі, а також староєгипетські жерці.



318

Про все це є писані дані. «Звільнення духа» жерцями Ескулапа, можливо, було якимсь засобом анестезії.



319

Профантида — пророчиця.



320

Деякі «місти», тобто таємні групи віруючих, того часу так вірили.



321

Міка (в Україні ще казали «слюда») — м’який шаристий майже прозорий камінь (силіко— алюмніат поташевий, залізистий або магнезійний).



322

Плектрон — малий кістяний інструмент у вигляді тонкої пластинки, якою грали на струнах, замість торкати їх пальцями.



323

Жерці й жриці Фойбоса-Аполлона звичайно перед віщуванням жували свіжі лаврові листки.



324

Круглий храм, Rotunda — звичайно невеликий храм.



325

Так вірили в ті часи про бронзову статую таррагонського бога Аполлона-Абеліона.



326

Геспериди, міфологічні німфи, що стерегли десь у невідомих країнах «за межами землі» казкові «золоті яблука».



327

Місячна веселка, явище дійсно дуже рідке й незвичайно чарівно гарне своїми переливами барв та сяйва.



328

Ерос — бог кохання, любові. Танатос — бог смерті. Обох зображали крилатими, увінчаними і з смолоскипами в руках.



329

Coenationes, ценаціонес — їдальні. Звичайно в заможних римських домах було більше таких їдалень. Були, напр., «велика», «парадна», «інтимна», «родинна», «для меншого товариства», «на дві особи», «менша святкова» й под.



330

Фіорая була не садівничка, але невільниця, що мала обов’язок тільки прибирати квітами.



331

Янус був бог з двома обличчями, на переді та на заді голови (на знак особливої пильності). Тому казали, що він одночасно дивиться і в минуле, і в майбутнє.



332

Сирійська богиня, як у звичайно називали Bona Dea, Добра Богиня.



333

Мешкання рабів поміщалося звичайно в задній частині оселі. Двері всіх кубікулів (спалень) виходили на внутрішній двір, де посередині був водограй, тут раби вмивалися. Часами двір був обсаджений деревами, часто горіхами, бо запах горіхового листу відганяє мух та всяку комашню.



334

Пітоніса дельфійська — пророчиця, що мусіла бути посвяченою богам, чистою дівою.



335

Virgo Maxima, «Велика Діва» — старша весталка. Весталки мусіли бути також чистими дівами. Провина проти цього шлюбу каралася погребанням живцем провинної весталки.



336

Легенда провансальська й така сама іспанська.



337

Легенда провансальська й така сама іспанська.



338

З провансальської легенди про «святу Радіану» («світлосяйну»), що «була в дитинстві німою муринкою» й дістала дар слова, щоб сповістити Магдалину та її співмандрівників, що не мають вони залишатись у Таррагоні, але мають плисти до Камарги (острова на півдні Франції, де річка Рона (Родан у римлян) впадає в море, бо «там жде їх їхня праця».



339

З легенд про св. Грааля і з легенди про рід Понтіїв.



340

Думка, типова для римлянина з доби розквіту Риму, не з часів цезарського Риму, доба упадку.



341

Лемуралії — день поминання мертвих у поган.



342

Гаї мертвих — цвинтарі.



343

Колумбарії — зроблені спеціально для цього заглиблення в стінах цвинтаря або в наземних гробницях, куди ставили урни з попелом спалених мертвих. Бо ані греки, ані римляни не ховали мертвих у землі, але палили мертві тіла на стосах, обсипаних кадилом та политих запашними живицями. Попіл збирали до урн, а урни ставили в колумбаріях («голубниках»), бо дуже були подібні до приміщень, що їх роблять для голубів. (Раз у рік, у лютому, відбували «лемуралії», свята мертвих. Тоді прибирали урни вінками, квітами й палили перед ними олійні лампки (як ми — свічечки на могилах).



344

Поганські жерці та жриці носили як ознаку своєї гідності тільки біле взуття. У римо-католиків його носять єпископи.



345

У грецьких та римських храмах горіло «вічне світло» перед вівтарем, біля дверей храму була «люстральна вода», як у нас є свячена, в якій кожний, хто входив, мусів змочити кінець пальців правої руки на знак очищення.



346

З таррагонської легенди про святого Бонуса. Є в іспанському римо-католицькому календарі й такий святий, невідомий на неіспанських землях. Є інші виключно іспанські святі, наприклад маврська дівчина свята Касільда, піренейська пастушка свята Наталена… Цікаво, що до цих невідомих в інших країнах святих можна додати ще й святу Орозію, що була донькою святої Людмили чеської. Орозія, послана як наречена іспанському (наварському) королеві, була замучена маврами, бо не хотіла перейти на магометанство. Зображають цю святу Орозію (мабуть, Евфрозію, грецьке ім’я, перероблене в Іспанії на «Орозію»), як святу Варвару: з келехом у руці та, часами, з блискавкою над головою. Цікаво, що за 31 рік, відколи я живу в Чехії, стрінула я тільки двох римо-католицьких священиків-чехів, що знали про св. Орозію. Та здибала я у трьох старих і двох нових книжках згадку про те, що у св. Людмили була донька Орозія. В Мельнику, де я живу від 1929 p., в місті, де народилася й жила св. Людмила, де є замок і костел, збудований нею, ніхто не знає про св. Орозію.



347

Родан, сьогодні Рона.



348

Кантабри (борони Боже, не кентаври!) та кельт-ібери — прадавні народи, що населяли Іспанію та південну Францію (Гасконь). Кельти, прадавній нарід, що населяв у передісторичні часи майже всю середню Європу. Потім відсунувся до Галлії (Франції), Іспанії та аж до Британських островів. Ібери, найстаріший з народів Європи. Населяв Іспанію, південну Францію та частинно Італію. Всі ці народи були підвладні Риму, тому мусіли знати латинську мову та трохи грецької, яка вживалася серед римлян, а головно серед мандрівних грецьких торговців.



349

Тро-гід — друїд, перероблено римлянами з кельтського слова tro-hid.



350

Porta Veneris — сьогодні зветься Port Vendres — майже на межі Франції та Іспанії. У старі часи вислів «був у Порта Венеріс» означав «був на краю світу».



351

Толоза — сьогодні Тулуза.



352

Дехто пояснює, що друїди вірили в перевтілення. Але це заперечує їхня віра в загробне життя.



353

З рибальських легенд Камарги й побережжя південної Франції.



354

З рибальських легенд Камарги й побережжя південної Франції.



355

З рибальських легенд Камарги й побережжя південної Франції.



356

З рибальських легенд Камарги й побережжя південної Франції.



357

Массілія — сьогодні Марсель.



358

Beaumes, Бом (Бальзам) — у департаменті Воклюз у Франції. Місто існує ще й нині, але тоді, за часів Магдалини, жодного міста ні села там не було. Зате сьогодні тяжко там знайти ліси. Бо славиться ця околиця дуже добрим вином, що зветься також «Beaumes».



359

Цілком історично, перша християнська церква на півдні Франції була в нинішньому місті Марсель (Marseille), де Лазар був першим єпископом і де донині спочиває його голова. Тіло св. Лазара спочиває в місті Autun (Saone-et-Loire).



360

Уперше св. Евхаристія дістала назву «Святих Тайн» (Saint Mystere) у Массілії (Марселі).



361

Власне, вперше встановлені богослужіння. З архівів і з легенд південної Франції.



362

З дуже старої перської легенди.



363

З перських старовинних легенд.



364

З перських старовинних легенд.



365

Історично.



366

Історично.



367

В місті Saintes, що є ще там і нині, у храмі спочиває тіло св. Сари, патронки циганів, які ходять туди на прощу щороку в тиждень по Великодні.



368

З легенд про Тараску.



369

Друїди, може, єдині з жерців усіх часів, що погорджували золотом, і не тільки самі його не приймали, але й своїм вірним не дозволяли його брати.



370

З легенд тулузьких. «Чорний ставок» є недалеко від Тулузи.



371

«Habet aurum Tolosanum» — «Має тулузьке золото». Така приказка була, дійсно, у римлян.



372

За тарасконськими легендами.



373

Друїди не мали кам’яних храмів, лише вівтарі в лісі. Самі мешкали в куренях.



374

Тарасконська легенда про св. Марту й Тараску, від якої названо місто Тараскон. Згадка про Тараску ще була така жива в Тарасконі, що коли в м’ясниці («карнавал») вулицями ходили різні процесії машкар, завжди «водили Тараску». Були навіть прислів’я: «Нема процесії без Тараски!», «А він (чи вона) вже й тут: як Тараска в процесії!»



375

З південнофранцузьких легенд про Магдалину.



376

Дуже улюблена грецькими філософами думка.



377

З міфа про Ероса і Психе.



378

Аутентичний текст із Геракліта.



379

Геракліт — грецький філософ (576–480 перед P. X.). Особливо улюблений авторкою.



380

З піренейських легенд про Магдалину.



381

Жиди називали його Мертве море, бо через велику кількість асфальту в ньому не було живих тварин.



382

Ессеяни — дуже стара (ще з доби Макавеїв) жидівська релігійна група, дуже близька своїми ідеалами до ідеалів християнських.



383

Легенда про «Чорні води» друїдів та дельфійські скарби зібрана авторкою в околиці Арієжа (Ariege). Але згадують її також латинські та грецькі автори. Тільки одні подають, що сталося це після здобуття Дельфів року 279 перед P. X. Інші відносять це до р. 70 по P. X. Тут можна прийняти, що це сталося двічі. Але мешканці Арієжа, звичайно на основі переказів, одноголосно твердять, що це сталося «ще як Христос не народився»!



384

Піренейська легенда про Білу лікорну-однорога.



385

Друїдські жриці, дійсно, носили тільки чорну одежу, дарма що у всіх французьких підручниках та на шкільних святах і під час «роздачі оцінок» (авторка-бо від 10 років життя аж по університетські дипломи студіювала у Франції) завжди друїдські жриці зображалися в довгих білих шатах, з зеленим вінком, на голові, як римські весталки! Певно, це робилося на основі записок Юлія Цезаря, який не бачив ніколи жодного друїда. Бо друїд Дівіак, єдиний, якого описує Цезар, «ніколи не розставався з своїм щитом і мечем»… що їх жоден друїд не смів носити! Бо друїди осуджували війну, їхніми присягами-шлюбами було їм заборонено носити зброю і вбивати… отже, певніш за все, той друїд Дівіак був таким самим «друїдом», як… І сам бойовий Цезар! Він лише прикидався друїдом!



386

Усі ці образи взяті не з гарячкової фантазії авторки, але це дуже слабе зображення в словах того, що вона бачила в підземних печерах Арієжа, в Ломбрів, коли вона в молодості «ганялася» за легендами про святий Грааль та Гору Спасіння, Montsegur (Монтсепор) на півдні Франції, та Monserrate (Монсеррате) в Іспанії, де, за легендами, був схований св. Грааль. Правдоподібно, обидві ці гори спаєні підземними ходами. Авторчині «приятелі», іспанські цигани-контрабандисти, не раз пропонували авторці цих рядків провести її «без віз» з Іспанії до Франції. Але тому, що це було ще до першої світової війни, в якій авторка дістала два військові «георгіївські» хрести «за храбрість», то ще не випробувана храбрість авторки, тоді лише двадцятилітньої дівчини, на таке підприємство не зважилася…



387

Все це дійсно є в печерах Ломбрів, тільки зроблене не руками людей, але самою природою. А Сіліуса Італікуса авторка читала вже далеко пізніш, ніж все те бачила власними очима.



388

Ursa Major — Велика Ведмедиця.



389

Іберійська назва того самого сузір’я.



390

Друїдські обряди.



391

Із друїдських обрядів.



392

Із друїдських обрядів.



393

Із друїдських обрядів.



394

Із друїдських обрядів.



395

Найдовше друїди задержалися, ба майже до XIII століття, в лісах Литви.



396

У Піренеях.



397

У Бретані (Північна Франція, не «Британія»! Хоч і там були.)



398

Montis Securi, власне: Гори Помочі.



399

Mont Salvat, Гора Спасіння, провансальською мовою.



400

Провансальські й русільйонські легенди про Марію Магдалину говорять, що вона довший час жила на горі Montsegur. Назва, перероблена з латинського Mons Securus. Там нібито сховала келех св. Грааля. «Грааль» — також провансальське слово, «gresal» (грезаль), якого донині вживають у Провансі. Означає воно «посуд». Гора Montsegur грала велику роль за Альбігойської війни (XIII століття). За легендами, там сховано скарби альбігойців, що їх звали ще «катари» (Cathares — чисті). Але серед цих скарбів найдорожчий був св. Грааль. Однак його «вивезли підземними ходами» аж в Іспанію (це не так далеко!), де сховали у горі Монсеррат… То ж ті «ходи» існують! Чому я цікавилася ціле своє життя цим св. Граалем? Бо не за легендою, але цілком документально історично, один із далеких предків моєї матері, альбігоєць Гільєльмо де Кастро, втік на Україну. А в XV столітті в Україну прийшов ще інший предок, де Кастро — Карлос. Його історію я розповіла в повісті «Предок», виданій та вже вичерпаній (р. 1937). Чорновик рукопису маю. Рід де Кастро, нащадків Гільєльмо, існував ще в Україні перед першою світовою війною. Я їх знала. Були вони добрі католики й ображались, коли їм хтось нагадував альбігойців. Я також добра католичка. Саме тому й цікавлюсь св. Граалем та альбігойцями.



401

Римська варта виконувала поліційну службу.



402

Рома — богиня міста Рима, Немезида — богиня помсти.



403

Римляни вірили в безсмертність душі.



404

Підземна країна, де перебувають душі померлих.



405

Cedere patria, «покинути батьківщину». Була це формула, якою засуджували на вигнання. Такий вигнанець не смів: 1) мешкати в місцевості, де народився і де мешкала його родина; 2) перебувати в Римі; 3) бути на державній службі.



406

Історичний факт.



407

Вієнна на Родані, сьогодні департамент Ізер (Isere).



408

Історичний факт.



409

Факт історичний, задокументований.



410

Варрон, римський поет, народився в Нарбоні (коло 116-27 перед Р. X.). Великий учений свого часу. Найважніший його твір: «De re rustica» («Про сільські справи»).



411

«Село справжнє, варварське» (тобто дике).



412

Villicus — управитель.



413

Civis romanus — римський громадянин.



414

Eques — лицар, титул шляхетного римлянина.



415

Кай Валерій Катул — славний римський поет (помер 87 р. до Р. X.).



416

Лесбія, справжнє ім’я — Клодія, оспівана Катулом і невірна йому коханка, що покинула його.



417

Галли носили звислі довгі вуса, як у запорожців.



418

Зайця можна дуже легко приручити, коли взяти маленьким. Авторка мала такого зайця. Зібрала його манюсінького в дощ, на полі. Він звик, як кіт або песик. Спав на руках, жив у хаті, ішов на своє ім’я Вуханчик. Із псами, а також і кріликами бився й кусав їх до крові. Жив аж 7 років і 8 місяців. Загинув дуже легкою смертю: заснув увечері. Люди казали, що крілики не живуть довше як 6–7 років.



419

Історичний факт: у Єрусалимі було тільки пів-Германської легії.



420

Фатум — доля.



421

Тараніс, ґаллійський бог Сонця, Беліссена, ґаллійська богиня Місяця.



422

Звичайно, римляни залишали підбитим народам їхній культ та їхніх богів, але до друїдів ставилися підозріло, бо друїди осуджували війну, не хотіли носити зброї та… не брали заплати.



423

Так навчали друїди, бо ґаллійські племена мали ще й своїх різних богів, як Тараніс, Беліссена та ін.



424

Галли носили не тільки довгі вуса, як запорожці, але й чуби на виголеній голові, як запорожці — «оселедці».



425

Дольмени й меніри — мегалітичні пам’ятники. Назва дольмен — від кельтського слова «доль» (dol) — стіл, вівтар та «мен» (men) — камінь. Менір — від кельтських слів «мен» (men) — камінь та «ір» (ir) — «стоячий». Бо меніри завжди поставлені сторч. Багато вчених приписують ці кам’яні пам’ятники друїдам. Інші знов, а їх також немало, приписують їх давнішим за друїдизм часам: три тисячі, а може, й більше років до нашої доби. Під цими кам’яними пам’ятниками або в них часами знаходили каллаїс, подібний до туркусу (бірюзи) камінь, що нині його ніде більш не знаходять. Назва «туркус» пішла звідти, що то турки перші ввели у продаж цей камінь. «Бірюза» — перекручене перське слово «ферузе». Але каллаїс і бірюза — цілком різні речі. Бо бірюзи на світі дуже багато.



426

Ще за молодих літ авторки можна було зустрінути такі повір’я у глухих, загублених у горах французьких селах.



427

Друїди вибирали для свого осідку ліси, де не було хижаків, а це не було тоді так тяжко, бо ведмедів та вовків на півдні Франції майже ніколи не було, а рисів легко можна було вигубити. Зрештою, рисі не трималися там, де не було овець або сарн для їхньої їжі.



428

У провансальській легенді ці велетні звуться «Duz». Я дозволила собі заукраїнізувати це слово на «Дужі», бо то мають бути велетні, сильні, «дужі».



429

Ці «могили» — то дольмени й меніри, що про них вже була мова.



430

За молодих літ авторка чула часто цю легенду, в яку на півдні Франції дуже вірили.



431

Є й такий переказ. Але історично лише відомо, що Понтій Пилат, колишній прокуратор Юдеї, помер у своїх маєтках біля Вієнни. Його могили досі не знайдено. А чому, це з’ясовує дуже популярна в Провансі легенда, використана авторкою у XIV розділі.



432

З листів Корнелії, матері Ґракхів.



433

Procul a terra, «далеко від землі». Procula означає «далека».



434

Римляни вірили, що кожна людина має свого «Генія-покровителя», щось, як є християнський «Ангел-охоронець», який охороняє людину від небезпек, грішних та лихих вчинків і веде людину на дорогу правди.


1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка