Наталена Королева



Сторінка15/18
Дата конвертації05.05.2016
Розмір2.98 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18

48

Квітка passiflora, описана тут, надибується в Палестині дуже рідко. Ботаніки виводять її десь з Америки. Але трапляється вона і в Індії, і в деяких місцевостях на африканських берегах (Тріполі, Атлас), а також у Сирії.



49

У римлян було лихим знаком, знаком сварки, коли заєць перебіг дорогу. Коли ж дорогу перебігав кіт, це означало, що людина, якій це трапилось, дістане дарунок. Це повір’я існує ще й нині в народів латинської крові (Еспанія, Італія). І… сама авторка дуже радіє, коли якийсь котик перебіжить їй дорогу… як саме це сталося сьогодні!



50

«Пекельний пес» — поширена у римлян лайка.



51

Небіжка — в цьому значенні не «покійниця», а здрібнілий вислів від «небога-племінниця».



52

Clarissime — титул: найясніший.



53

Юдеї ім’я пророка Йоана вимовляли «Йоканаан».



54

«Бійся (бережися) данайців!»



55

Подія й особа історичні. Це сталося саме в ті часи.



56

Римляни дуже вірили у сни.



57

Стародавні народи уявляли собі землю не кулею, а плоским диском. Лише деяка група єгипетських жерців-зорезнавців на основі астрономічних спостережень (головно затьмарення Сонця) уявляла собі Землю круглою, як куля, що її штовхає перед собою жук-скарабей. Але то була таємниця, і навіть не всі жерці могли її знати.



58

«Alea jacta est!» «Жеребок кинуто!» — слова, які Светоній приписує Юлієві Цезареві. Вживали їх часто, як приказку.



59

Сігнуми — знамена-прапори римського війська.



60

Факт історичний, цю статую ставили тричі.



61

Легат — командувач легіоном або цілою частиною війська, по — нинішньому генерал. Його помічниками були старшини-бенефіціарії, іммунес тощо.



62

У Юдеї дуже вірили в різні забобони, повір’я й чари.



63

Єрґастули — в’язниці, найчастіше підземні, де замикали або рабів, або вже засуджених на смерть чи тяжку кару.



64

Ютаг-Малек — цар юдейський, арамейське слово. Арамейською мовою говорила вся Палестина, бо жидівських діалектів було багато. Крім них, ще існувала стара гебрайська мова, що була мовою богослужінь, святих книг та вчених, але її нарід не знав. Тож для зручності вживали мови арамейської, яка була поширена скрізь у Палестині, та й знали її інші народи, як сирійці тощо. До першої світової війни так було з мовою азербайджанською на Кавказі (де безліч не тільки діалектів, але й мов), у Персії та, частині Туреччини, що прилягала до Кавказу. Називали там цю мову тоді не «азербайджанською» (або «адербайджанською», бо звуки «д» і «з» у цій мові зливаються у свистячий звук, подібний до англійського «th»), але «мусульманською».



65

Архимім — перший чи головний актор, герой п’єси.



66

Pecuniosus, пекуніозус — грошовита людина, багатій.



67

Єрусалимська Преторія мала дійсно балкон, з якого прокуратор міг говорити, вітати або приймати привітання війська й народу.



68

Vale! — бувай здоровий, майся добре. Звичайна римська формула при розстанні.



69

Драконами звались ці прапори тому, що їхні краї були хвилясті, зиґзаґуваті і зшиті подвійно, як мішки, з отвором із одної сторони. При їзді до отвору вривалося повітря, яке свистіло, як роздратований гад. У пізніших століттях слово «дракони» означало не тільки прапори, але й саму кінноту, напр., французькі «драґонс», російські «драґуни», італійські та еспанські «драґоні».



70

Мезу — єгипетська форма імені Мойсей.



71

Римляни вірили, що є щасливі й нещасливі дні.



72

Цербер — триголовий пес, що стереже браму старогрецького й староримського пекла, щоб із нього не могли втекти душі засуджених.



73

Мани — душі померлих. Якщо були вони за життя добрими, справедливими, то по смерті ставали «просвітленими духами», «манами» й опікунами-сторожами своєї родини.



74

Римляни і греки шанували духів своїх предків як опікунів роду.



75

Мойри — богині, що керували долею людини (слов’янські «рожаниці»). Зображали їх або сліпими, або взагалі без очей.



76

Калдаріум — переділ або частина термів, купелевого приміщення, де потіли в гарячій парі.



77

Так у ті часи також називали свято Пасхи.



78

Сушені корінці дикої цикорії, що цвіте блакитним квіттям, ще й досі вживаються, як в давні часи, як приправа до хлібних коржів на Сході. Приміщувати мелену сушену цикорію до кави вигадав не так давно, ще, може, і ста літ нема, французький учений, що терпів на хворобу шлунка. Він помітив у час свого перебування на Сході, що вживання сушеної цикорії до хліба дуже облегшувало його хворобу. Але, що була це для нього незвикла їжа, вигадав варити ці корінці, солодити відвар, доливати молока й пити це на снідання. По ньому почали додавати цикорію і до кави, бо це помагає травленню. Французи неодмінно додають цикорії, але лише до вранішньої кави.



79

Це орієнтальне меню не вигадане авторкою. Воно було ще таке саме й за молодих її літ, коли вона працювала як археолог на Сході (Єгипет, Персія, Вірменія).



80

Єгипетська Гатор не була «розпусною» богинею. Була це богиня весни, молодості й краси. Про Астарет чи Астарту не можна сказати, щоб вона була цілком чистою від розпусти.



81

Кіз плекали в Палестині переважно нубійської породи. Вони завжди чорної масті й дуже великі, майже удвічі більші від звичайної європейської кози, горбоносі, мають довгу вовну й дуже «інтелігентні»: звикають до голосу свого пастуха чи господині, не потребують, щоб їх пасли. Ідуть на поклик, як добре вивчений пес.



82

Авторці доводилося мерзнути вночі в турецькій Вірменії та в Персії, дарма що вдень спека аж 40 ступенів.



83

Сама авторка в Палестині ніколи не була. Деталі й опис Палестини зроблено нею на основі оповідань, записок, рисунків і фотографій її дядька священика (пізніше був одним із ватиканських бібліотекарів), який не тільки відвідав Палестину, але пройшов пішки весь шлях та країни, які проходив Христос із своїми учнями.



84

Такий закон дійсно був: слово «Адонаї» було заборонено вимовляти вголос, привселюдно. Лише первосвященик міг його вимовляти у храмі, у «Святая Святих».



85

З перських леґенд-казок.



86

Таким способом, кидаючи палички з написами перед вівтарем у храмі, юдейські священики відповідали вірникам, які в них прохали поради у своїх справах.



87

Найбільш урічливими й лихими вважали юдеї очі без полиску, що трапляються досить рідко. Сама авторка бачила єдиний раз в житті такі очі. Але, мусить зазначити, жодного лиха їй не вчинили.



88

Таке правило дійсно існувало, як взагалі існувало безліч дрібних і найдивовижніших наказів, заборон, повір та забобонів, у які свято вірили, як і в основні постанови Закону Мойсеевого.



89

Існувала й така професія.



90

Геєнна, назва долини за мурами Єрусалима. Туди звалювали все непотрібне, здохлих тварин тощо. А коли назбиралося того багато, поливали смолою й палили. Звідти порівняння до Геєни вогненної і пекла, в якому перебувають злі духи та душі осуджених.



91

Все це тогочасні юдейські вірування.



92

Все це тогочасні юдейські вірування.



93

Все це тогочасні юдейські вірування.



94

Pater Familias — батько родини.



95

Такий старожидівський закон дійсно був.



96

Ad rem — до речі, до справи.



97

Optimi — великі, славні.



98

Перські троянди темно-червоні, як із оксамиту, з дуже сильним приємним ароматом.



99

Про Йосифа з Ариматеї є й такі дані. Але не перевірено, чи дійсно сам він відбув подорож до Індії, шукаючи «мудрості».



100

Фімбрії — ритуальні китиці, що їх мусіли носити на своїх плащах правовірні жиди.



101

Мала «сова-пустельниця»; в Україні звана «пущик». Цікаво, що і в Україні її крик має той самий сенс, може, тому, що цей крик справді звучить дуже сумно й зловісно. А може, тому, що почути його можна досить рідко. Бо «пущик» нечасто з’являється коло людського житла, хіба коли це житло коло лісу або оточене великим старим парком чи садом. Переважно живе «пущик» або в місцях пустинних, звідки і його назва «пущик», або десь на самоті, коло самітних осель, замків, церков, на цвинтарях.



102

Про Йосифа з Ариматеї існує припущення, і то не безпідставне, що він не був вузькоправовірним гебраєм, але невтомним шукачем Істини і Правди. Тому шукав мудрості і в грецьких філософів, і навіть, можливо, подорожував, шукаючи Істини та Мудрорті, як Аполлоній Іранський, і до Індії.



103

Що Йосиф Ариматейський був дійсно в добрих відносинах з Пилатом, стверджують факти в Євангелії (видача тіла Христового), і те, що нічого не вдіяли йому юдеї по смерті Христовій, коли переслідували, нищили й засилали на вигнання (як Лазареву родину) апостолів, учнів та близьких Христові людей. Радникові Йосифові Ариматейському, хоч і виключеному Найвищою Радою з громади «вірних», не сталася зовсім жодна шкода.



104

Особа історична.



105

Дійсно мав звання «цезаревого названого брата», бо був і такий титул.



106

Історичний факт та історичні слова.



107

Гебрайська леґенда про «св. Грааля — земний келех». До неї нав’язує свою книгу під заголовком: «Montsalvat» французький письменник і член Академії П’єр Бенуа (Pierre Benoit), друковану 1957 р. У цій книзі «келех св. Грааля» приносить смерть усім, що його шукають. У мусульман Ангел Смерті Азраель приносить людям смерть не напуванням їх з келеха смерті, але цілуючи їх в уста.



108

З юдейських легенд і повір.



109

З юдейських легенд і повір.



110

Можливо, що це були причини, чому келех св. Грааля був у стародавніх юдейських легендах келехом нещастя і прокляття.



111

Ріжкове дерево, або «каруба», дає великі, чорні, тверді й солодкаві струки. У країнах середньоєвропейських, як Чехія, Австрія, Німеччина, ці струки купують і гризуть їх діти. У Чехії називають ці струки «Святоянський хліб». У південних країнах (Іспанія, Італія, а також на Сході) ріжками годують кіз, кроликів. «Карубу» вживають на різні інкрустації деревом по дереву, бо воно дуже гарне.



112

Особи історичні, потім канонізовані римо-католицькою церквою. Максимін був потім першим християнським єпископом у місті Екс (Аіх) у Провансі, в дельті Рони. Там поховано його тіло. Місто Екс у римлян звалося Aquae Sextiae, воно було засноване римлянами року 123 перед Різдвом Христовим.



113

Особи історичні, потім канонізовані римо-католицькою церквою. Максимін був потім першим християнським єпископом у місті Екс (Аіх) у Провансі, в дельті Рони. Там поховано його тіло. Місто Екс у римлян звалося Aquae Sextiae, воно було засноване римлянами року 123 перед Різдвом Христовим.



114

Доміна — титул, яким у Римі називали матрону — пані дому.



115

Гомер — палестинська міра сипких речовин.



116

Танаґра — країна у Греції (Аттика й частинно Беотія), прославлена особливо гарними і Граціозними невеличкими статуетками з випаленої глини.



117

Танаґрійські статуетки переважно загорнені у рясні плащі. Деякі мають ще поверх накинутого на голову плаща гостроверхі солом’яні крислаті брилі, щоб захистити обличчя від сонця.



118

«Хайре» — «Радуйся!» або «Хайрете!» — «Радуйтесь!» — звичайне грецьке привітання.



119

Ритон — грецький посуд у формі рога, закінчений унизу звірячою головою.



120

Cара — історична постать і канонізована свята. Цигани уважають її за свою «патронку», бо була вона єгиптянка, а цигани мають себе за нащадків стародавніх єгиптян, безпідставно, бо тип староєгипетський цілком інший. Гробниця св. Сари знаходиться в Південній Франції (Камарга, місто Saintes). Туди сходяться цигани з усієї Європи приблизно тиждень по Великодні на велику прощу. Видовисько мальовниче й робить неабияке враження.



121

Геракліт (576–480 перед Р. Хр.) — філософ Йонійської школи, уважав вогонь за той первень, з якого розвинулося все буття.



122

Марія, Марта і Лазар мали тільки того самого батька Теофіла арматора. Але матері були різні, може, тому й така різна була їхня вдача. Старша Марта й Лазар мали матір юдейку. Марія, наймолодша, була донькою другої дружини повдовілого Теофіла, грекині з Мілета.



123

Історичні факти.



124

Історичні факти.



125

Персей, міфологічний грецький герой, син Зевса і Дане, забив страховище Медузу, увільнив Андромеду й ніби заснував місто Мікени.



126

Villa rustica — сільський маєток, житло на селі.



127

Хаким — лікар.



128

Марія Магдалина була донькою другої жінки Теофіла арматора, грекині з Мілета, що мала фабрику пурпури в Тирі й була дуже багата.



129

Prediola — предіола — вілла, в нинішньому розумінні: житло для відпочинку, для приємного життя, а також господарський хутір, господарство.



130

Материзна — спадщина по матері.



131

Insula — інсула, міський дім тільки для себе.



132

Пиво на ті часи (і ще раніш) було відоме в Єгипті. Найліпше було з Сільсіл. Але пили пиво переважно люди тяжко працюючі, також видавали його воякам.



133

Білітіс — сучасниця Сафо, поетка родом із Памфілії, була донькою грека й фінікійки. В дитинстві була пастушкою. Потім добралася до Мітілени. Гробницю Білітіс найшов М. Гейш недалеко розвалин Аматонта, приблизно 1864-го або 1863 року. У гробниці на кам’яних плитах були висічені складені Білітіс вірші, які вона називала «піснями».



134

Лекіф — оздобний, гарний флакон.



135

Лараріум — божниця, оздоблена невелика скринька понад хатнім вівтариком. Мали також лараріум у кожному домі. Назва — від хатніх богів, «ларів».



136

Офля — віддалене від центру передмістя Єрусалима.



137

Тобто в самому центрі Єрусалима.



138

Di boni — «боги добрі», скорочення формули: «dii boni».



139

Capsula — «капсула». Кишені в ті часи робили, як нині у капуцинів, лише в рукавах.



140

Орнатрікс — невільниці, що зачісували та одягали пані. Більш-менш те, що пізніша доба називала: камеристки, або простіш: «покоївки».



141

У деяких теплих країнах ночі бувають навіть дуже холодні. Коли авторка працювала як археолог в Ані, у Вірменії, ввечері треба було одягатись у теплу вовняну одежу. А вдень сонце палило так, що в декого з чоловіків-археологів шкіра злазила з обличчя, як опарена.



142

Камінь справді існує, 850 шматків цього каменю знайдено під друїдичним камінням у Бретані (Північна Франція) так званими дольменами (від кельтського слова: «tolmen» — стіл), кам’яними вівтарями друїдів, та під «мегірами» (від кельтських слів: «men» — «камінь» та «hir» — довгий), високими сторчовими каменями. Значення їхнє невідоме, бо друїди не лишили жодних писаних пам’яток. Найдовший час друїди та їхня віра затримались у Бретані та на Литві. На Литві друїдизм зберігся аж до 15–16 століття, звичайно, скриваючись у литовських лірах. Тільки ніде на світі більше не знайдено каллаїса, тому про той непрозорий камінь, що барвою нагадує туркус, званий також бірюза (перекручене перське слово: «ферузе»), існує багато леґенд, казок, забобонів, повір.



143

Одна з леґенд про катастрофу Атлантиди.



144

Кельт-іберійська богиня. Леґенда також кельт-іберійська.



145

Стара кельт-іберійська легенда.



146

Леґендарні велетні, яких у Піренеях називають «Duz» — вимовляється: «Дюз». Я дозволила собі переробити це слово на «Дуж», бо ж таки за леґендами всього світу велетні завжди були дужі, сильні.



147

Була й така леґенда про походження каллаїса.



148

Ocellus — «Очко». Білі павичі особливо цінилися римлянами за свою красу. Їх тримали для окраси, але не вживали до їжі. І справді, тяжко собі уявити гарнішого птаха, цілого немов з мережива, бо ті «очка», що у звичайних павичів бувають сині та зелені, у білих павичів ледве відзначені найніжнішими відтінями.



149

Така пшениця справді вже існувала в ті часи. Але плекали її лише на землях вулканічних, що постали з перетлілої лави.



150

Cцілла — прегарна лілейна рослина з блідо-рожевими великими, як лілея (Lilium candidum), квітами. Її цибулі вживали, як ліку. Нині плекають ці рослини в хаті (якраз цвіте в мене, коли пишу), бо дуже гарні та цвітуть, при справному плеканні, двічі до року. Але можуть рости і в саду.



151

Такі слова дійсно є у Платона.



152

Лазурит, або «ляпіс лазурі» — півдорогоцінний камень, темно-синьої барви, з білими та ясно-блакитними жилками. Робили з нього переважно намисто, печатки, а також верхи дорогих столів, келехи тощо. Посипання садових доріжок лазуритовим піском — не вигадка авторки. Робили це у Стародавньому Єгипті, переважно в садах фараонів, у садах перських принцес, а також за римських часів, у багачів, у віллах Помпей.



153

Пожежників у стародавній римській державі не було. Обов’язком вояків було рятувати й гасити пожежу.



154

Військова сторожа була завжди напоготові й пильнувала, чи де не горить. Так само військові відділи виконували в містах поліційну службу.



155

У гебраїв був дійсно широко розповсюджений культ «терафімів», духів-охоронців. Радились із ними в якійсь справі таким способом, що мали на табличках написано «так» і «ні», «добре» і «зле». Ці таблички мішали й кидали перед терафімами. Яке слово було нагорі, то так і робили. Коли ж виходило «так» і «зле», то це уважали за негативну відповідь.



156

Тогочасна жидівська приказка. Означає те саме, що «помер». На східних землях України кажуть: «дав дуба». А французи говорять: «Passer l’arme a gauche» — «перекласти зброю до лівої руки».



157

За деякими версіями, саме Кай Понтій запитався, що треба чинити, щоб бути праведним. Про це згадано і в Євангелії.



158

Центуріон Корнелій належав до найперших християн, тобто тих, що прийняли Христову науку.



159

Пилата вислано до Юдеї, хоч не як на заслання, але як до урядового підвищення, саме за те, що, бувши староримських поглядів, не схвалював розпусного й марнотратного життя, яке вів Тиберій. Для того його призначено «прокуратором Юдеї», щоб був «далі від Риму» й не критикував поведінки цезаря. На цьому «достойний дует» «патріота Ірода» і «святого та набожного первосвященика Каяфи» й будував своє оскарження, міркуючи, що й Тиберій, як мстиві юдеї, схоче помститись на Пилатові.



160

У заможних римських домах були звичайно два триклініуми-їдальні: «малий» — для себе й «великий» — для урочистих гостин.



161

Звук, що його видає черепаха, справді робить враження чогось фантастично-легкого, кришталево-прозорого. Коли ми перед 30-ти роками оселилися на Мельнику, у потоках за нашим садом та перед домом було багато черепах.



162

Старшинською паличкою, її рухами, більш ніж голосом, римські старшини передавали війську накази.



163

В жидів закон це дозволяв, як доказує приклад Бооза.



164

Мойра — Доля. Римляни, так само як і греки, уявляли собі її або сліпою, або цілком без очей на обличчі.



165

У давні часи називали Асфальтовим морем Мертве море в Палестині, бо з нього виловлювали цілі шматки асфальту. «Мертвим» його називають, бо в ньому нема жодних живих тварин.



166

Сіліус Італікус — римський поет з І століття.



167

Історичний факт.



168

Стародавні греки й римляни вірили, що існує «Небесний Ерос», відвічна сила, яка існувала раніш, ніж світ, і «Ерос-кохання», що сполучує не тільки людей, але й птахів та звірят для продовження роду.



169

Римляни називали того бога Амор, або Купідо.



170

Каламос — тростинова паличка-перо (порівн. каламар). Існували і школи гетер, звані «музейони» (від муз), де їх навчали не тільки музики, співу, декламації, танців, але й філософії, а також складати вірші. Звичайно гетери мали якесь підприємство (торгівлю зерном, олією), щоб бути вільними й не залежати від ласки чоловіків.



171

Гори — богині «годин людського життя».



172

За деякими легендами XII століття, Йосиф Ариматейський мандрував світами аж до Індії й Тибету, шукаючи тієї мудрості-філософії, якої не знайшов ані в Юдеї, ані у грецьких мудреців.



173

Арморика — Бретань (Bretagne) на півночі Франції (не плутати з Британією-Англією!)



174

Це місто нагадує Аполлоній Тіанський і перський мудрець Сасендеймах, але не дають жодних точних географічних даних, де воно.


1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка