Національна академія наук україни українське товариство охорони пам’яток історії та культури центр пам’яткознавства мокроусова олена Георгіївна



Скачати 420.36 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації08.05.2016
Розмір420.36 Kb.
  1   2   3
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКЕ ТОВАРИСТВО ОХОРОНИ ПАМ’ЯТОК

ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ

ЦЕНТР ПАМ’ЯТКОЗНАВСТВА

МОКРОУСОВА Олена Георгіївна

УДК 72.03 (477) + 930.85 (477)

КУЛЬТУРНА СПАДЩИНА КИЄВА В КОНТЕКСТІ ІСТОРІЇ
АРХІТЕКТУРНИХ КОНКУРСІВ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

26.00.05 – Музеєзнавство. Пам’яткознавство
Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 2014



Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі культурної спадщини Центра пам’яткознавства НАН України та Українського товариства охорони пам’яток історії та культури



Науковий керівник: доктор історичних наук,

старший науковий співробітник

ФЕДОРОВА Лариса Данилівна,

Інститут історії України НАН України,

старший науковий співробітник Центру

досліджень історико-культурної спадщини України


Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

ГАВРИЛЮК Світлана Віталіївна,

Східноєвропейський національний університет

імені Лесі Українки,

проректор з навчальної роботи,

завідувач кафедри документознавства і музейної справи
кандидат архітектури, старший науковий співробітник

КОНДЕЛЬ-ПЕРМІНОВА Наталія Миколаївна,

Інститут проблем сучасного мистецтва

Національної академії мистецтв України,

завідувач відділу архітектури та дизайну

Захист відбудеться „___” _________ 2014 р. о _____ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.252.01 в Центрі пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури за адресою: м. Київ, вул. Лаврська, 9, корпус, 19.
З дисертацією можна ознайомитися в Центрі пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури за адресою: м. Київ, вул. Лаврська, 9, корпус, 19.
Автореферат розісланий „___” _____ 2014 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат історичних наук,

старший науковий співробітник Н. М. Сенченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Повага до історико-архітектурного середовища будь-якого міста та його пам’яток є важливим чинником формування світогляду народу. Ставлення до культурної спадщини свідчить про загальний рівень розвитку суспільства, його культури та духовності. Збереження культурної спадщини країни є важливим напрямом внутрішньої політики держави (ст. 54 Конституції України). Закон України «Про охорону культурної спадщини» 2001 р. зі змінами та доповненнями наступних років відображає останні здобутки в цій галузі державної політики. Проте законодавча та нормативна база пам’яткоохоронної сфери потребує вдосконалення та дієвого застосування норм закону за псування чи знищення пам’яток.

Одним з найважливіших напрямів пам’яткооронної справи є державний облік об’єктів культурної спадщини та внесення їх до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. Зазначена пам’яткознавча праця базується на глибокому вивченні історії створення об’єктів та визначенні місця тієї чи іншої пам’ятки в загальній ієрархії культурної спадщини міста, регіону, країни в цілому.

Основну забудову центрального Києва, що визначає сьогодні його історико-архітектурне середовище, складають споруди, зведені у ХІХ – на початку ХХ ст. Вони являють собою різноманітні за своїм призначенням, стилістикою, монументальністю та архітектурною якістю будівлі, які в комплексі утворюють найкомфортніше для проживання та найцікавіше для різностороннього вивчення середовище. Значна частина історичних будівель міста перебуває під державною охороною як об’єкти культурної спадщини різних категорій – від щойновиявлених до пам’яток національного і світового рівня.

Серед них за своїм історико-культурним значенням та архітектурним рівнем вирізняється група споруд, які з’явилися в Києві завдяки проведенню архітектурних конкурсів у ХІХ – на початку ХХ ст. Незважаючи на обмежену кількість таких змагань, конкурсні об’єкти належать до кращих прикладів архітектури своєї епохи. Їх можна вважати не тільки матеріальними пам’ятками, а й духовним спадком – пам’ятками розвитку архітектурної думки, критики. Частина конкурсів не мала практичного результату. Але й нереалізовані проекти дають уявлення про рівень розвитку архітектури і мистецтва епохи, свідчать про високий архітектурно-містобудівний потенціал Києва, про варіативність його розвитку, допомагають краще зрозуміти цінність тих об’єктів, які з’явилися в місті і збереглися до наших днів.

Питання конкурсного проектування в контексті історії Києва ХІХ – початку ХХ ст. є надзвичайно актуальним, враховуючи зростання популярності конкурсів, особливо містобудівних та мистецьких, пов’язаних з увічненням історичної пам’яті. Новітні концептуальні пошуки супроводжуються дискусіями, широким залученням громадськості. Суспільство намагається обрати кращі варіанти, але конкурси часто невдалі, заангажовані. Шляхи вирішення цих проблем можна відшукати, спираючись на історичний досвід.

Дослідження актуалізується й негативними тенденціями сучасної забудови міста, масовим знесенням або реконструкцією об’єктів архітектурної спадщини. Це і фізичне знищення будинків, і руйнування окремих архітектурних елементів оздоблення, надбудова та перебудова пам’яток, що нівелює їх типологічні та стилістичні особливості, внесення непоправних змін у масштаб забудови, що призводить до нищення ролі попередніх домінант та містобудівних акцентів. У цілому спостерігається тенденція глобальної недооцінки архітектурно-мистецької та історичної цінності київської архітектури ХІХ – початку ХХ ст. як з боку архітекторів, так і представників влади.



Зв’язок роботи з науковими програмами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною науково-дослідної роботи Центру пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури «Культурна спадщина у формуванні соціогуманітарного простору в Україні на початку ХХІ ст.» (державний реєстраційний № 0113U000393).

Дослідження безпосередньо пов’язане із забезпеченням реалізації завдань та основних напрямів наукової та пам’яткоохоронної діяльності Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам’яток історії, культури і заповідних територій Управління охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації.

Обрана тема дослідження спрямована на вирішення завдань, передбачених чинним законодавством у галузі охорони культурної спадщини України.

Мета дослідження – здійснити вивчення та комплексний історичний аналіз конкурсної архітектурної практики Києва ХІХ – початку ХХ ст., результатом якої стала поява визначних об’єктів сучасної історико-культурної спадщини.

Відповідно до поставленої мети визначено такі наукові завдання:



  • проаналізувати стан історіографії розвитку містобудування та архітектури Києва досліджуваного періоду, визначити рівень розробки теми дослідження;

  • здійснити оцінку джерельної бази, розширити та систематизувати джерела з означеної теми;

  • визначити загальні принципи, правила і правові засади міського будівництва у межах яких відбувалося конкурсне проектування;

  • охарактеризувати особливості архітектурно-містобудівного розвитку Києва ХІХ – початку ХХ ст.;

  • проаналізувати еволюцію конкурсного проектування, роль професійних архітектурних товариств в організації та популяризації архітектурних змагань;

  • виявити, дослідити та проаналізувати відомості про архітектурні конкурси Києва, охарактеризувати форми архітектурних змагань та особливості їх проведення;

  • визначити чинники, які впливали на зростання популярності конкурсів у професійному архітектурному середовищі Києва;

  • розглянути неіснуючі об’єкти конкурсного проектування (нереалізовані проекти та споруди, що не збереглися);

  • виявити, вивчити та систематизувати об’єкти сучасної культурної спадщини Києва, що постали внаслідок проведення конкурсів, проаналізувати їхній пам’яткоохоронний статус;

  • проаналізувати наявну пам’яткоохоронну документацію на об’єкти конкурсного проектування;

  • узагальнити головні здобутки конкурсної архітектурної практики Києва ХІХ – початку ХХ ст. для подальшої наукової та туристичної популяризації об’єктів культурної спадщини, вдосконалення їх державного обліку.

Об’єктом дослідження є історія архітектурних конкурсів ХІХ – початку ХХ ст., соціально-економічні, адміністративно-правові та естетичні чинники їх еволюції, організація архітектурних змагань та втілення в життя їх результатів.

Предметом дослідження є об’єкти культурної спадщини Києва, які з’явилися в результаті архітектурних конкурсів, їх вплив на архітектурно-містобудівну практику міста; сучасний пам’яткоохоронний статус об’єктів, що збереглися.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють ХІХ – початок ХХ ст. Визначення нижньої межі зумовлено початком конкурсного проектування на державному рівні і в Києві. Верхня межа хронологічних рамок обумовлена зміною історичних процесів та соціально-політичного устрою держави у 1910-х роках. Розгляд пам’яткоохоронного статусу об’єктів, зведених за конкурсними проектами, здійснено станом на сьогоднішній день.

Географічні межі дослідження охоплюють місто Київ у ХІХ – на початку ХХ ст.

Методологія дослідження. Зважаючи на міждисциплінарний характер дослідження, воно здійснене на основі методів історичної науки та спеціальної наукової дисципліни – пам’яткознавства. Крім традиційних історичних методів наукового пізнання (історико-генетичний, історико-порівняльний, історико-типологічний та історико-системний) у дисертації використано загальнофілософські та загальнологічні методи. Висвітлення питань архітектурних змагань та вивчення споруджених об’єктів, як об’єктів культурної спадщини України, зумовило застосування основного понятійно-категоріального апарату пам’яткознавства та використання сучасних теоретично-правових засад пам’яткоохоронної галузі.

Наукова новизна результатів полягає, насамперед, у тому, що вперше в українській історіографії були вивчені всі архітектурні змагання ХІХ – початку ХХ ст. в Києві та виявлено більшість конкурсних проектів, здійснено аналітичний розгляд споруджених об’єктів, а також не реалізованих проектів. Введено до наукового обігу значний корпус архівних документів, нові писемні та графічні джерела. Розширено та доповнено інформаційне поле з історії формування конкурсної архітектурної практики у Києві. Доведено, що архітектурні конкурси були важливим елементом творчої реалізації митців та одним із найважливіших інструментів суспільства у досягненні як практичних, так і більш широких – загальнокультурних завдань. У культурній спадщині сучасного Києва виділено та систематизовано об’єкти, споруджені за конкурсними проектами, проаналізовано їхній пам’яткоохоронний статус. Обґрунтовано, що в результаті реалізації таких проектів Київ отримав групу архітектурних творів високого рівня, що сьогодні відповідають критеріям пам’яток архітектури національного значення.

Практичне значення дисертаційної роботи полягає в осмисленні та акцентуванні ролі архітектурних конкурсів в історії видатних об’єктів культурної спадщини Києва. Основні положення та висновки дисертації можуть бути використані в узагальнюючих та спеціальних історичних, пам’яткознавчих та краєзнавчих працях, у підготовці біографій видатних архітекторів України; фахівцями пам’яткоохоронної галузі під час розробки облікових документів на об’єкти культурної спадщини, в обґрунтуванні їх цінності для включення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України; у викладанні курсів пам’яткознавства, краєзнавства, історії України у вищих та середніх навчальних закладах, у підготовці загальних та тематичних екскурсій Києвом, у формуванні музейних експозицій з історії міста та архітектури. За результатами аналізу наявної пам’яткоохоронної документації на досліджувані об’єкти культурної спадщини Києва запропоновано рекомендації щодо її вдосконалення.

Особистий внесок здобувача визначається самостійно виконаним вивченням та аналізом окремої групи об’єктів культурної спадщини Києва, що пов’язана з архітектурними конкурсами; введенням до наукового обігу широкого кола архівних та графічних джерел; виявленням ролі конкурсу в будівництві того чи іншого об’єкта; визначенням факторів, які сприяли вдалій реалізації проекту. У дисертації охарактеризовано кілька об’єктів, про конкурсне минуле яких раніше не було відомо, а також скасовано невірні твердження щодо проведення деяких змагань.

Апробація результатів дослідження. Основні положення, матеріали та засади дисертаційного дослідження були висвітлені на тринадцяти наукових і науково-практичних конференціях. В їх числі міжнародні: Міжнародна наукова конференція пам’яті академіка О. Г. Костюка «Стиль модерн в культурі» (Київ, 2010 р.); Міжнародна науково-практична конференція Московського архітектурно-художнього інституту «Наука, образование и экспериментальное проектирование» (Москва, 2013 р.); ХІ Міжнародна конференція «Церква-наука-суспільство: питання взаємодії» (Київ, 2013 р.); міжнародна конференція «Wyjazdy „za sztuk№”» (Казімеж-Дольний /Польща/, 2013 р.); Всеросійська наукова конференція пам’яті доктора архітектури С. Н. Баландіна: IX Баландінські читання «Историко-культурное наследие Сибири: сохранение и ревалоризация. Проектирование сибирского города: исторические эксперименты и утопии» (Новосибірськ, 2014 р.); Міжнародна наукова конференція «Архитектура эпохи модерна в странах Балтийского региона». (Санкт-Петербург, 2014 р.); всеукраїнські: «Архітектура: образ, естетика, емоційний контекст» (присвячена 150-річчю від дня народження В. Городецького; Київ, 2013 р.); «Київ і кияни у соціокультурному просторі ХІХ–ХХІ століть: Шевченкознавчий дискурс» (Київ, 2014 р.); регіональні: «Державний облік нерухомих пам’яток історії та культури: проблеми та шляхи їх вирішення» (Київ, 2002 р.); «Київ і кияни» (Київ, 2010 р.); Треті Зарембівські читання (Київ, 2011 р.); науково-практична конференція Державного архіву м. Києва (Київ, 2012 р.), Четверті Зарембівські читання (Київ, 2013 р.).

Дисертаційне дослідження також пройшло апробацію на науковому семінарі Центру пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури (20 лютого 2014 р.).



Публікації. Основні положення та результати дослідження викладено у 25 публікаціях, 13 з яких – у фахових виданнях, визначених переліком ДАК України, 2 – у зарубіжних виданнях.

Структура дисертації відповідає меті та поставленим завданням. Вона складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури, додатків.

Загальний обсяг основного тексту складає 286 сторінок. Повний обсяг дисертації 206 сторінок. Список використаних джерел та літератури містить 828 найменувань. У додатки включено таблицю і 146 ілюстрацій.


ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено її зв’язок з науковими програмами, планами і темами, сформульовано мету і завдання, об’єкт і предмет дослідження, його територіальні та хронологічні рамки, окреслено наукову новизну одержаних результатів, їх практичне значення та рівень апробації.

У першому розділі «Історіографія, джерельна база та теоретико-методологічні засади дослідження» проаналізовано стан наукової розробки теми, джерельну базу роботи, розглянуто наукові принципи, методи та підходи, використані для вирішення поставлених мети і завдань; окреслено термінологічні питання, що забезпечують вивчення історії архітектури Києва та його пам’яток.

У підрозділі 1.1 «Стан наукової розробки теми» представлено аналіз історіографії з історії архітектури Києва у цілому і конкурсного проектування зокрема. Зазначено, що історія забудови Києва та пам’яток кінця ХІХ – початку ХХ ст. знайшла широке висвітлення у різноманітних за проблематикою і жанром публікаціях. До них належать узагальнюючі історичні, краєзнавчі, пам’яткознавчі, архітектурознавчі та мистецтвознавчі праці, спеціальні монографічні дослідження, науково-популярна література, публіцистичні твори, навчальні посібники тощо. Основний масив публікацій становлять розробки, які не стосуються конкурсного проектування або торкаються лише окремих питань та аспектів цього виду архітектурної діяльності. Розгляд публікацій здійснено за хронологічним принципом, виходячи з якого їх систематизовано за такими періодами: дорадянська, радянська, сучасна українська, російська та зарубіжна історіографія. У кожному хронологічному періоді література групується від узагальнюючих праць до статей, що безпосередньо пов’язані з темою дослідження.

В історичній і краєзнавчій літературі про Київ середини ХІХ – початку ХХ ст. архітектурі та конкурсній темі приділялося мало уваги. Проблема конкурсного проектування та його ролі у формуванні сучасного архітектурно-містобудівного образу Києва залишилася поза увагою як дослідників радянського періоду, так і років незалежності України. Єдиним виключенням є праця про історію Контрактового будинку пам’яткознавця Ф. Ернста (1924 р.). У 1999–2008 роках побачили світ три частини книги І тому «Київ» енциклопедичного видання «Звід пам’яток історії та культури України», в яких описано і об’єкти архітектури, зведені за конкурсними проектами.

Публікації 1990–2010-х років мають, переважно, науково-популярний характер. Серед ґрунтовніших праць києвознавців – книга А. Третьякова про Бессарабську площу, в якій проаналізовано конкурс на проектування Бессарабського ринку; п’ята книга з серії «Київські мініатюри» В. Ковалинського, що висвітлює історію банку на вул. Інститутській, 9-а, який будувався за конкурсним проектом. Праця Л. Толочко, присвячена історії Контрактового будинку, розповідає і про змагання на розробку проекту. У монографії архітектора В. Ієвлевої щодо промислової забудови Києва висвітлено історію конкурсного проектування київського вокзалу. На сьогодні це єдине видання, в якому змагання є предметом спеціального архітектурного аналізу, а не лише згадується в контексті загальної історії об’єкта. Безпосередньо конкурсним проектам Художньо-промислового і наукового музею (вул. М. Грушевського, 6) присвячена стаття мистецтвознавця Л. Амеліної.

Найповнішу узагальнюючу картину архітектурної практики Києва, починаючи від її правових засад та економічного підґрунтя до біографій окремих зодчих, подано в колективній монографії «Забудова Києва доби класичного капіталізму або Коли і як місто стало європейським» (А. Бєломєсяцев, Б. Єрофалов, В. Ієвлева, М. Кальницький, Н. Кондель-Пермінова, О. Сідорова, Т. Скібіцька; 2012 р.). У праці з різною повнотою висвітлено історію деяких архітектурних конкурсів.

Комплексні дослідження конкурсного проектування як окремого виду архітектурної діяльності в українській історіографії відсутні. Тому у дисертаційній праці широко використано публікації російських учених радянського та пострадянського часів. До провідних дослідників певних напрямів досліджуваної теми належать І. Казусь, С. Заваріхін, Н. Смурова. В. Басс присвятив санкт-петербурзьким конкурсам 1910-х років монографію «Петербургская неоклассическая архитектура 1900–1910-х годов в зеркале конкурсов. Слово и форма» (2010 р.)

До вивчення дисертаційної проблематики були залучені спеціальні дослідження у галузі пам’яткознавства, серед яких – узагальнюючі та теоретично-методологічні праці В. Акуленка, В. Вечерського, В. Горбика, Л. Гріффена, Г. Денисенко, С. Заремби, С. Кота, М. Пархоменка, О. Титової, П. Тронька. До новітніх здобутків галузі належить монографія «Основи пам’яткознавства» (2012 р.), яка відображає найважливіші теоретичні та практичні питання галузі і є першою спробою охопити весь спектр проблематики пам’яткознавчих досліджень. Історії розвитку пам’яткоохоронної справи в Україні у досліджуваний період присвячена низка публікацій історика Л. Федорової, які допомагають зрозуміти культурний контекст, в якому відбувалося формування новітньої на той час київської архітектури.



У підрозділі 1.2 «Джерельна база дослідження» охарактеризовано комплекс опрацьованих архівних документів і матеріалів, обґрунтовано їх важливість для розкриття теми. Дослідження побудовано на широкій і різноманітній джерельній базі, яка ґрунтується на загальноприйнятій в історичному джерелознавстві класифікації: 1) писемні джерела (актові, діловодні та нормативно-правові документи; документи громадських структур, періодична преса) та 2) зображальні (власне конкурсні проекти – оригінальні креслення або їх фотокопії).

Різноманітні документи і матеріали, що зберігаються в архівних установах, за кількістю складають переважну частину джерел, які розкривають досліджувану проблематику. Більшість архівних джерел вводиться до наукового обігу вперше, частину з них було опубліковано під час підготовки дисертаційного дослідження. Вивчено й використано документи та матеріали, які зберігаються у ДАК, ДАКО, ЦДІАК України у м. Києві, ЦДАМЛМ України, ЦДАКФФД ім. Г. Пшеничного, ДНАББ ім. В. Заболотного, ІР НБУВ, наукових фондах Національного заповідника «Софія Київська», Національного музею Тараса Шевченка, Національного художнього музею України, фондах науково-технічної документації КНМЦ по охороні, реставрації та використанню пам’яток, ЦДІА Санкт-Петербурга (РФ), Державному науково-дослідному Музеї архітектури ім. О. Щусєва в Москві (РФ).

Використано також регламентно-правові (Закон України «Про охорону культурної спадщини»; Постанови Кабінету Міністрів, накази Міністерства культури, рішення місцевих органів влади, якими надано пам’яткоохоронний статус досліджуваним об’єктам) та облікові документи на об’єкти культурної спадщини, що зберігаються в Управлінні охорони культурної спадщини та КНМЦ по охороні пам’яток.

У підрозділі 1.3 «Теоретико-методологічні засади дослідження» висвітлюються методологія та понятійно-категоріальний апарат, використані у дисертаційній праці.

Тема конкурсного проектування належить до міждисциплінарних питань – поєднує історію суспільства та міське життя в цілому, історію архітектури, власне архітектурний та мистецтвознавчий аналіз, охоплює пам’яткознавчий аспект.

Важливими для вирішення поставлених у дослідженні завдань стали загальнологічні методи пізнання: аналізу, абстрагування, наукового узагальнення. Останній дав можливість не просто виділити та синтезувати характерні ознаки конкурсної архітектурної практики, а й побачити єдине у різноманітті, загальне в одиничному та об’єднати їх за певними ознаками в однорідні групи. Таким чином, конкурси були згруповані за їхніми практичними наслідками: об’єкти конкурсного проектування, що існують сьогодні, і неіснуючі. Серед останніх також виділено дві групи: невтілені в життя та такі, що не збереглися до сьогодні і не входять до пам’яткоохоронного фонду Києва. Існуючі пам’ятки архітектурних конкурсів систематизовано за функціональною типологією: учбові заклади, заклади культури, культові споруди, фінансово-адміністративні будівлі. Метод індукції дав змогу виокремити групу пам’яток містобудування та архітектури, на прикладі проектування яких суспільство відпрацьовувало ефективні способи для отримання видатних архітектурних об’єктів міста.

Базовими були такі методи історичного пізнання як історико-генетичний, історико-порівняльний, історико-типологічний та історико-системний. Історико-генетичний метод дозволив показати послідовність і закономірності розвитку архітектурних конкурсів Києва в загальній системі цієї практики Російської імперії. Історико-порівняльний та історико-типологічний методи у сполученні з загальнонауковим методом аналогії дозволили, спираючись на конкретні факти, виявити спільні й специфічні риси розвитку київських архітектурних змагань.

Метод періодизації дав можливість виділити три етапи у розвитку конкурсної справи в Києві: 1830–1870-і роки, 1880-і – початок 1890-х і середина 1890-х – 1910-і роки. Критерієм застосованої періодизації було обрано кількість та результативність проведених змагань. Об’єкти конкурсного проектування двох типів – існуючі і неіснуючі – розглянуто в хронологічній послідовності в кожній групі.

Розгляд історії проектування та будівництва об’єктів культурної спадщини здійснювався на основі методів спеціальної наукової дисципліни – пам’яткознавства. До вивчення історичних фактів були застосовані наукові принципи історизму, наукової критики джерел. Оскільки значна частина конкурсних проектів не була реалізована, використано принцип альтернативності, який дозволяє змоделювати варіативність архітектурно-містобудівного образу сучасного Києва.

Міждисциплінарний характер дисертаційного дослідження обумовлює необхідність чіткого визначення понятійно-категоріального апарату, що стосується, насамперед, пам’яткознавчої термінології. У підрозділі розглянуто ключові поняття теми: «пам’яткознавство», «культурна спадщина», «об’єкт культурної спадщини», «охорона культурної спадщини», «пам’ятка», «державний облік пам’яток», «облікові документи», „Державний реєстр нерухомих пам’яток”, „категорія пам’ятки”, „вид пам’ятки”.

  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка