Музиканти сміються



Скачати 223.03 Kb.
Сторінка3/6
Дата конвертації05.05.2016
Розмір223.03 Kb.
1   2   3   4   5   6

— Він писав про Шіллера. А хто пише про Шіллера, повинен мати хоч крихітку його генія. Лаубе — давній мій друг, але Шіллера з нього не вийде.
В кімнаті запала гнітюча тиша. Композитор Геллер намагався все це перетворити на жарт, але Вагнер і далі гримів.
Вранці Лаубе через редактора Шмідера передав Вагнерові виклик на дуель. Ріхард відповів
— Зрозуміло. Тільки я сподіваюся, що добрий Генріх, перш ніж застрелити мене, дасть мені змогу закінчити оперу «Лоенгріи». А потім я до його послуг… Шмідер почав йому доводити, що дуель — справа дуже серйозна, але Вагнер перебив
— Дуель — дурниця, а я дурниць не роблю. Передайте це моєму другові Лаубе, великому поетові.

Поступка публіці


1855 року Вагнер виступив у Лондоні як диригент, виконавши дві симфонії Бетховена по пам'яті. Публіка прийняла його стримано, бо диригування по пам'яті було на той час ще незвичним для слухачів. На наступному концерті Вагнер мав перед собою партитуру, і публіка нагородила його тривалими оплесками. Одначе, коли автор залишив естраду, багато хто помітив, що на пульті лежала партитура… «Севільського цирульника» Д. Россіні та ще й догори ногами.

Вагнер-дипломат

Одна танцюристка, втративши з віком вдатність граціозно й витончено рухатись на сцені, вирішила перейти на вокальне мистецтво. Вивчивши кілька нескладних арій, вона прийшла до Вагнера з проханням прослухати її. Після того, як вокальний репертуар відвідувачки був вичерпаний, Вагнер попросив її продемонструвати своє мистецтво танцю. Просьбу його було виконано. В кімнаті настала мовчанка.


Нарешті артистка не витримала
— Скажіть же, маестро, сподобалось вам, як я співаю?
— Для танцюристки непогано. До речі, для співачки ви непогано танцюєте, — була відповідь.

Вороні коні


Австрійський дипломат фон Рінг так розповідав про першу виставу у Відні опери Вагнера «Валькірія» «Виставу мамо не відмінили. Як відомо, у цій опері на сцені з'являються коні. В придворних стайнях були дресировані коні, та всі вони — сірі, а Вагнер категорично вимагав вороних. «Ви хочете знеславити мене, — кричав він директорові,— краще нехай моя опора ніколи не піде у Відні, ніж її гратимуть з сірими кіньми». — «Але оперу підготовлено, витрачено кошти»… — «Це мене не обходить!» Я залагодив справу, подавши «дипломатичну» пораду пофарбували коней у чорний колір. Вагнер схопив мене за руку і вигукнув «Ви врятували мені життя!»


Вистава відбулася».

Вільний переклад


У 1377 році Вагнер виступав з концертами й Лондоні. Серед оркестрантів був німецький музикант Отто Дройхман. На одній з репетицій Вагнер, вкрай незадоволений трубачами, не тямлячи себе, звернувся до Дрейхмана


— Скажіть оцим віслюкам, якщо вони не гратимуть як слід, я викину їх геть!
Дрейхман, що виконував роль перекладача, не поспішаючи, сказав
— Джентльмени, маестро повністю розуміє всі ті труднощі, яких завдає вам його музика, тому й просить нас зробити все, що в ваших силах, і ні в якому разі не хвилюватися.

Запізніла любов


Якось до директора Міланської консерваторії прийшов юнак і попросив влаштувати йому іспит. Після іспиту він одержав відповідь


— Облиште й думати про консерваторію і шукайте собі вчителя серед міських музикантів.
Це було 1832 року, а через кілька досятиліть Міланська консерваторія домагалася честі носити ім'я колись зневаженого нею музиканта — Джузеппе Верді.

Шлях до слави


Перша oпера Верді «Оберти», поставлена в міланському театрі «Ла Скала» в листопаді 1839 року, нe мала успіху, і Верді закаявся створювати опери. Та ось він зустрівся на вулиці з імпресаріо Мороллі, який попросив його ознайомитись з одним цікавим лібретто. Верді байдуже поставився до пропозиції, та Мореллі наполягав.


Коли композитор прочитав лібретто, він зрозумів, що буде писати нову оперу. Деякі місця вважав за потрібне переробити. Повідомив про це автора лібретто. Той погодився, обіцяв прийти наступного дня. Та легковажний лібреттист десь загуляв і з’явився тільки на четвертий день. Розлючений Верді зачинив його в кімнати й не випускав, поки не були зроблені потрібні зміни. Так народжувалась злободенна патріотична опера «Навуходоиосор».

Надійний критерій


Коли Джузеппе Верді закінчив оперу «Трубадур», він запросив до себе одного відомого критика і познайомив його з деякими найважливішими фрагментами.


— Ну, як? — запитав композитор.
— Кажучи по правді, все це здається маловиразним.
Тої ж миті Верді повис у нього на шиї і поцілував.
— Дякую! Ви мене дуже втішили! Якщо опера не сподобалась вам, то я переконаний, вона сподобається публіці!

Дорогий слухач


Після постановки «Аїди» автора засилали вдячними листами. Але серед них були й такі «Гучні відгуки про вашу оперу «Аїда» примусили мене поїхати 2-го числа цього місяця в Парму і подумати на виставі… Перед закінченням опери я сам себе запитав «Чи задовольнила мене опера?» Відповідь була негативна. Я сідаю на поїзд і повертаюсь додому, в Реччіо. Але й тут знову тільки й розмов, що про вашу оперу. Мені ще раз захотілося послухати її, і я 4-го числа знову в Пармі… Враження таке в опері не має нічого збудливого… Після двох-трьох вистав «Аїда» валятиметься в пилюці архіву. Можете уявити, шановний Верді, мій жаль за витраченими грішми. Додайте до цього, що я людина сімейна і такі витрати не дають мені спокою. Тому я звертаюсь безпосередньо до Вас із проханням поверніть мої гроші…» Наприкінці листа було дописано скільки обійшовся проїзд туди й назад, квиток у театр та вечеря. Разом 16 лір.


Прочитавши листа, Верді доручив своєму видавцеві виплатити гроші, але з вирахуванням 4 лір за дві вечері, тому що «повечеряти синьйор міг би й вдома» та попросив взяти з нього підписку, що він ніколи не буде слухати опер Верді, аби «уникнути нових витрат».

Приборкування джинів


Одного разу Джузеппе Верді літував в Монтскатіні, де мав невеличку віллу. Якось один з друзів композитора навідався туди і був дуже здивований, що господар тулився в одній кімнатці.


— У мене є ще дві кімнати, — сказав Верді,— але там я зберігаю дуже потрібні речі. Верді відчинив двері в ці потаємні кімнати, і гість побачив цілий склад шарманок,
— Коли я приїхав сюди, — пояснив композитор, — власники цих інструментів усолоджували мій слух аріями з «Травіати», «Ріголетто», «Трубадура». І ось я вирішив скупити всі шарманки. Ця втіха обійшлась мені досить дорого, зате я можу тепер спокійно працювати.

Нормальній вік


Перед прем’єрою опери «Фауст» у Шарля Гуно запитали


— Скільки приблизно років Фаустові?
— Нормальний людський вік, — відповів він, — шістдесят.
Самому Гуно було тоді сорок. З тим же питанням до Гуно звернулись через двадцять років.
— Нормальний людськтй вік приблизно вісімдесят літ, — відповів композитор.

Як прикро!


Поклонниця Гуно відвідала маестро. Проходячи повз їдальню, вона помітила на столику кісточку з вишні і блискавично сховала її в рукавичці. Наступного дня композитор зробив відповідний візит дамі і побачив на ній оригінальну брошку це була вишнева кісточка, обрамлена справжніми діамантами.


Дізнавшись, як це трапилось, Гуно посміхнувся
— Шановна, я ніколи не їм вишень. Вишні переважно їсть мій камердинер…

Еволюція поглядів


Гуно якось розмовляв а молодим композитором. Автор «Фауста» задумливо промовив


— Що далі ми просуваймося в нашому мистецтві, то більше цінуємо своїх попередників. Коли я був у вашому віці, я казав про себе «Я». У 25 років казав «Я і Моцарт». У сорок «Моцарт і я». А тепер тихенько кажу «Моцарт!»

Пізнав самого себе


Оффенбах, який бував зчаста не в гуморі, одного разу написав своїм співавторам-лібреттистам — А. Мельяку та Л. Галеві — таку записку


«Прагнучи зберегти з вами найкращі взаємини, нижчепідписаний Жак Оффенбах, що проживає в Парижі по вулиці Лаффіт, наперед просить вибачення у своїх співпрацівників на той випадок, якщо він їх образить».

Одноактна «Галька»

Після першої вистави «Гальки» в Вільно у 1854 р. Станіслав Монюшко запитав свого знайомого, старого шляхтича, як сподобалася опера,
— Е-е… дуже довга історія… Дав би стольник дівчині корову ще в першому акті,— та й по всій справі!

До речі

Одного разу Йоганн Штраус, уже відомий на той час композитор, зустрів у Відні товариша, з яким двадцять літ тому сидів на шкільній лаві.
— Ах, Йоганн, який я щасливий тебе бачити! Між іншим, що ти поробляв усі ці роки? — запитав приятель.

Пудель у небезпеці


Повернувшися з гастрольної поїздки по США, Йоганн Штраус так розповідав про місцеві звичаї


— Ентузіазм американок, що страждають манією збирання артистичних реліквій, не має меж. Спочатку я виявив слабкість до цих витівок і внаслідок цього позбувся багатьох дорогих мені речей.
Легкі перемоги настільки окрилили моїх поклонниць, що незабаром серйозна небезпека зависла над моїм бідолашним пуделем дами полювали за його кучерями. Аби врятувати його від подібних зазіхань, я вирішив постригти пуделя…

Успіх забезпечено


Один молодий композитор зіграв Йоганну Штраусу свою нову баладу.


— Чудесна річ! — сказав Штраус. — Ось тільки деякі місця нагадують мені Моцарта.
— Нічого. Це не завадить! — відповів автор. — Моцарта завжди слухають з задоволенням.

Дует черевикі


Якось Йоганн Штраус зайшов у взуттєвий магазин. Він обдивився і примірив з десяток черевиків і нарешті розчаровано махнув рукою


— Бачу, що не знайду того, чого шукаю.
— А що ви, пане, шукаєте? — запитав продавець.
— Два черевики, які б рипіли в унісон, — відповів автор «Летючої миші».

Пощастило


По смерті Йоганна Штрауса з'явилося чимало оперет, викроєних із його творів. Перша — «Віденська кров» Мюллера-молодшого — була поставлена в 1899 році. Після багатьох вистав, що їх витримала оперета, в котрійсь із віденських газет з'явилася стаття «…Мюллер, написавши оперету на музику Штрауса, нажив кам'яницю. Коли б Штраус писав оперети на музику Мюллера, він помер би з голоду».

Безперечний доказ

Антон Рубінштейн повертався з-за кордону на батьківщину. Йому не минуло ще й 16 років, коли мати вивезла його з Петербурга, тому до столиці він повернувся, не маючи паспорта. Це викликало підозру. Тодішній оберполіцмейстер Галахов категорично відмовився вірити будь-якому поручнйцтву знайомих Рубінштейна, котрі запевняли, що Антон Григорович — музикант, і зажадав «наочного засвідчення особи». Начальник канцелярії Чесноков повинен був послухати гру Рубінштейна і зробити висновок — самозванець він чи ні.


Ось як про це згадує сам композитор в «Автобіографічній записці» «Привели мене до Чеснокова… Знайшлося в нього якесь мізерне фортепіано. Сів він, сів і я. і все, що було у мене на серці гіркого, всю злість і обурення на все, що зі мною робиться, я вилив, вибиваючи це на клавішах отого інструмента! Я так гримів, що фортепіано ледь не луснуло під моїми ударами, і удавалось, що воно ось-ось розвалиться на двадцять чотири шматки. А втім, інструмент був найпідліший, і моїй злості не було меж. Чесноков, однак, терпеливо прослухав і відправився зі мною до обериоліцмеистера.
— Достеменно так, ваше превосходительство, — доповів начальник канцелярії.— Рубінштейн справді музикант, тому як грає».

Вихід знайдено


На гастролях у Відні Антону Рубінштейну довелося мати справу з неймовірно скупим антрепренером. Переговори про оплату концертів затягнулись. Тоді Рубінштейн заявив


— Добре, я візьму вдвоє менше тієї суми, яку я звик одержувати, але й гратиму в два рази тихіше.

Все ясно

Композитор-початківець прийшов до Антона Рубінштейна і попросив дозволу програти йому дві свої п’єси. Рубінштейн погодився. Автор зіграв одну п’єсу і хотів був розпочати другу, та Рубінштейн хутенько
сказав
— Дякую, шановний, не турбуйтесь, друга п’єса мені значно більше до вподоби, ніж перша!

Надзвичайна економія


Антон Рубінштейн не дозволяв своєму учневі Й. Гофманові навіть вдруге грати вже пройдений твір. Якось Гофман скромно запитав, чи не згодиться той ще раз його прослухати, аби перевірити все він, Гофман, зробив гак, як радив йому маестро? А. Рубінштейн відмовився на тій підставі, що вдруге він скаже йому «зовсім інше».


Що ж, поради також треба економити!
Похорон

Ганса фон Бюлова довго й марно умовляли диригувати новою виставою в Берлінському оперному театрі. Бюлов відмовлявся, бо новий твір був зовсім бездарний і його ставили лише тому, що авторові протегував сам кайзер Вільгельм II. Однак Бюлов змушений був скоритися.


На прем'еру диригент прибув зодягнутий, як на похорон, з чорною траурною пов'язкою на рукаві.
— Що трапилось? — спитали фон Бюлова стривожені музиканти. — Ви когось поховали?
— Поки що ні,— відповів диригент. — Але зараз ви побачите, як я буду ховати оцю оперу…

Перестарався


Під час оркестрової репетиції Ганс фон Бюлов закричав тромбоністові


— Форте!
Коли музикант зіграв голосніше, диригент ще раз крикнув
— Форте!
Так повторювалося декілька разів. Зрештою тромбоніст, у якого від дуття ледь не луснули щоки, признався, що голосніше він грати вже не може. У відповідь Бюлов спокійно йому пояснив
— У цьому немас потреби, мій любий. Справа в тому, що з самого початку ви грали фортіссімо, а я вимагав від вас грати форте.
Цілковита протилежність
— Яка відмінність між гарним диригентом і поганим? — запитали якось у Бюлова.
— Бачите, гарний диригент партитуру тримає в голові, а поганий — голову в партитурі,— відповів Бюлов.

Не чекали


Один співак, що репетирував з Бюловим, постійно запізнювався на репетиції. Диригент тактовно, але не без іронії запитував


— Оркестр і я, певне, приходять зарання, чи не так? Але одного разу співак прийшов своєчасно. Натомість oркестранти, які звикли вже його очікувати, розбрелися хто куди.
— Браво, — вигуискнув Бюлов, — нарешті весь оркестр з'явився згідно вашого розкладу.

Мистецтво елоквенції


Брамс був слабенький оратор. Після виконання його Першої симфонії влаштували банкет, на якому був присутній чеський віолончеліст і композитор Давид Поппер. Брамса попросили виступити, і він почав


«Творити музику — дужо важка справа… Так, панове, творити дужо важко». Ці слова він повторив декілька разів, очевидно, не знаючи, що говорити далі.
Нарешті він сказав не без сарказму «Наслідувати значно легше, однак про це може більш детально розповісти вам мій друг Давид Поппер».
Попнер підвівся і, посміхаючись відповів
— Панове, мій друг Брамс стверджує, що я спеціаліст у наслідуванні не знаю, чи це точно. Знаю лише, що єдиний композитор, якого варто наслідувати — до Бетховен. Однак про це мій друг Брамс може розповісти більш детально…

Поступка оптимістам


— Чому ви пишете таку журливу музику? Слухач хоче відпочити, повеселитися, піти з концерту в доброму гуморі. А ви? Напишіть що-небудь веселе, життєрадісне. І… продаж піде веселіш, — казав видавець молодому Брамсові.


— Спробую, — відповів композитор.
За декілька днів він прийшов у видавництво з величезним пакунком.
— Ну, що вийшло? — зустрів його видавець запитанням.
— Не знаю, — відповів Брамс і поклав перед видавцем ноти.
Новий твір починався так «Весело іду я в могилу».

Єдина позитивна якість


Один композитор-початківець звернувся до Брамса з проханням оцінити його твір. Брамс уважно переглянув партитуру, похитав головою, погладив бороду і, нарешті, добродушно запитав


— Де ви купували такий гарний нотний напір?

Добра заздрість


Відомо, що Брамс високо цінував талант Йоганна Штрауса. Якось дружина Штрауса попросила його написати кілька рядочків в її сімейний альбом.


Брамс взяв перо і занотував перші такти Штраусового вальса «На чудеснім голубім Дунаї». Нижче зробив приписку «На превеликий жаль, музика не моя. Йоганнес Брамс».

Необхідна умова


Не вельми талановита співачка запитала Брамса, що він думає про її концерт, котрий от-от має відбутися.


— А ви готові до концерту, мадам?
— О так! Може ви послухаєте мене зараз?
— Ні, ні,— жваво заперечив Брамс, — я лише хотів довідатися, чи пошили ви до концерту сукню і купили рукавички?
— Безперечно, але чого вас цікавлять ті дрібниці?
— Просто, якби ви не зробили цього, я радив би вам відмінити концерт.

Безуспішний замах


Один німецький композитор написав пісню на слова Ф. Шіллера і попросив Брамса послухати його. Брамс прослухав пісню і сказав у задумі


— Пречудово! Я що раз переконався, що цей вірш Шіллера справді безсмертний.

Клин клином


Якось Брамс, акомпануючи віолончелістові, грав фортіссімо і глушив свого партнера. Нещасний віолончеліст врешті-решт не витримав і заблагав


— Прошу вас, трішки тихіше я абсолютно себе не чую…
— Щасливець! — процідив Брамс крізь зуби.

Військова хитрість


Брамс терпіти не міг дилетантів, які частенько напосідали на нього, щоб він прослуховував їхні опуси. Композитор, аби позбутися їх, уживав усіх засобів. Якось Брамс зустрівся на сходах з молодиком, що ніс величезну в'язку нот. Молодик, не знаючи композитора на обличчя, звернувся до нього з проханням показати, де живе Брамс.


— Тут, на третьому поверсі,- відповів композитор і спокійно пішов собі далі.

Брамс і Бетховен


Брамса запросили на обід до високого аристократа. Композитор прийняв запрошеним і, прибувши в замок, побачив там вишукано товариство.


Коли всі сіли за стіл, господар, бажаючи виголосити щось приємне для композитора, промовив
— Панове, з нагоди присутності нашого уславленого Йоганнеса Брамса я звелів принести з моїх винних льохів найкраще вино. Це, так би мовити, «Брамс» серед моїх вин!
Трохи згодом господар запитaв у композитора, як йому подобається цей сорт вина.
— Взагалі непогано, — відповів Брамс, — але чи нема у ваших льохах ще й «Бетховена»?

Різними мовами


Як відомо, О. П. Бородін приділив значно більше уваги хімії, аніж музиці. Крім того, він частенько захоплювався й іншими побічними справами складав доповіді, звіти, перевіряв облікові книги тощо. Римський-Корсаков, коли приходив до друга, запитував


— Олександре Порфировичу, чи написали ви?
Той з ледь помітною посмішкою відповідав
— Написав.
— Що ж ви написали?
— Так от бачите, — показував Бородін на стіл. — Листи.
Римського-Корсакова такі жарти дуже дратували.
— А чи переклали ви, нарешті, половецькі танці?
— Переклав, — відповідав так само незворушно Бородін.
— Ну, хвалити бога! — зітхав з полегкістю Римський-Корсаков.
Та радів він завчасно.
— Я переклав їх з фортепіано на стіл, — пояснював серйозно Бородін.

Неуважність


Розповідають про випадок, що стався з Бородіним. Якось ідучи з дому і побоюючись, що за час його відсутності до нього може завітати хтось із друзів, він повісив на дверях записку «Буду за годину». Повернувшись через деякий час, він помітив записку і був прикро вражений


— Яка досада! А втім, нічого не вдієш — доведеться чекати…
І, зітхнувши, присів на лавочку, очікуючи… самого себе.

Вже додому час


О. П. Бородін був дуже неуважний.


Якось запросив він до себе на вечір друзів. Грали його твори, вечеряли, розмовляли. Раптом Бородін встає, одягає пальто й прощається.
— Куди це ви, Олександре Порфировичу?
— Бувайте здорові, ніколи, вже й додому час — у мене завтра лекція…
Вибухнув сміх, і тільки тоді господар зрозумів, що він у себе вдома.

Я імені її не знаю


Бородін поїхав якось із своєю дружиною за кордон. Під час перевірки паспортів на прикордонному пункті урядовець запитав, як звати його дружину. Бородін, думаючи про щось своє, не зрозумів одразу запитання. Урядовець підозріло глянув на нього


— Не знаєте, як звуть дружину?
В цю хвилину до кімнати ввійшла Катерина Сергіївна. Бородін кинувся до неї
— Катю! Ради бога, як тебе звати?

Мистецтво базікання


Якось знатна дама запросила Марка Твена до своєї ложі і протягом усього спектаклю допікала його розмовами. Після вистави вона запропонувала


— Може, наступного разу ми підемо на «Тоску»?
— О, це було б дуже цікаво! Я ще не чув вас у «Тосці».

Як важливо бути серйозним


Під час концерту одного відомого співака Марк Твен, сміючись, шепнув щось своїй сусідці. Після концерту він зайшов до вбиральні поздоровити артиста з успіхом, але побачив, як в того обличчя аж пересмикнулося.


— Вельмишановний пане, — ледве стримуючи лють, звернувся співак до письменника, — ви погано виховані. Я ніколи по дозволяю собі сміятися, читаючи ваші оповідання!
Не допоможе

Один сімдесятирічний музикант, що жадав слави, оголосив про свій намір перейти Ніагарський водоспад по стальному канатові. В призначений день, перед багаточислениими глядачами, котрі мовчки чекали, музикант почав свій перехід. Дійшовши до середини, він зупинився, дістав скрипку і, відчайдушно балансуючи, зіграв етюд. Поміж тих, хто спостерігав це видовище, був свідомий художник Джеймс Уістлер, який промовив


— Одначе великим музикантом цей дідуган не стане!

Дивна скрипка


Якийсь петербурзький багатій — «покровитель мистецтв», запрошуючи на склянку чаю знаменитого польського скрипаля Генріка Венявського, сказав нібито ненароком


— Візьміть, до речі, з собою скрипку.
— Щиро дякую вам від імені скрипки, — відповів музикант, — але вона чаю не п'є.

Вимушений візит


Ще коли Венявський був маловідомим скрипалем, він завітав разом товарищем до одного досить популярного музиканта в попросив подарувати йому візитну картку.


Знаменитість зустріла молодих людей чванькувато і непривітно.
— А картка Ліста у вас уже є?
— Ні,— відповів Венявський.
— А Рубінштейна?
— Також ні.
— Тоді і я не дам вам ніякої картки, — відрізав суворо господар і хотів був вийти з кімнати.
— Пробачте, — ввічливо зупинив його Венявський, — Коли б у нас були візитки Ліста і Рубінштейна, то ми б не зверталися до вас.

Помилка Бетховена


Один дужо самовпевнений диригент Паризької опери, розмовляючи із Сен-Сансом, безапеляційно заявив, що використання тромбонів у симфоніях недоречне. Коли Каміль Сен-Санс відповів, що навіть великий Бетхонен використовував тромбони в симфоніях, диригент теж не поліз за словом в кишеню


— Це так. Але Бетховен вчинив би значно краще, коли б не робив цього.

З того світу


1888 рік. Прем'єра опери Владислава Желенського «Конрад Валленрод» за одноіменною поемою Міцкевича.


Перед спектаклем до каси підійшов Желенський і попрохав безкоштовний квиток.
— Я автор «Конрада Валленрода».
Почувши це, касир зіскочив з місця, низенько вклонився і запитав
— Я маю честь розмовляти з паном Міцкевичем?

Гуманний аргумент


Цікавий випадок стався на репетиції опери Е. Направника «Франческа да Ріміні» в Маріїнському театрі. Аби вразити високою нотою, відомий тенор Фіглер попросим актори зробити у військовім марші фермату на сі-бемоль, тобто збільшити тривалість ноти.


— А що ж буде а солдатами, які марширують під музику? — запитав Едуард Францевич. — Адже поки ви триматимете формату, їм доведеться стояти на одній нозі.

Генерал-меломан


Комендант міста Тбілісі генерал Ернст завжди сідав у ложі біля оркестру, якраз над ударними інструментами й міддю. Якось він помітив, що труби, трохи погравши, замовкають, вирішив, що це недозволене безладдя, покликав директора театру й питає


— А чому це труби не грають?
— У них паузи.
— Що? А платню вони також отримують з паузами?
— Платню отримують, як усі…
— Скажіть же їм, будь ласка, щоб наступного разу вони грали без пауз! Я ледарів не терплю!

Нюанси

Під час перебування Чайковського в Одесі в театрі йшли одна за одною його опери. Якось на репетиції оперний маестро Еммануель сказав видатному композиторові
— А знаєте, Петре Іллічу, в «Мазепі» відчуваються нюанси з «Євгенія Онегіна» і «Пікової дами».


Каталог: download
download -> Програма для спеціальних загальноосвітніх навчальних закладів для дітей із затримкою психічного розвитку з навчанням українською мовою
download -> Дорогий друже! Вітаємо тебе з новим шкільним роком!
download -> Охорона природи в Україні
download -> Конспект заняття гуртка "Чарівний ланцюжок" на тему "Бабусині вишиванки"
download -> Диплом за перемогу в шкільному конкурсі поезій, присвячених Тарасові Шевченку
download -> О. В. Гнидіна (координатор Л. Л. Халецька), Полтавська обл
download -> Післямова


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка