Мінеральна вода – чудесний дар природи



Скачати 212.78 Kb.
Дата конвертації05.05.2016
Розмір212.78 Kb.
Мінеральна вода – чудесний дар природи.

Купуючи в магазині мінеральну воду, ми іноді навіть не задумуємося про її цілющі властивості. Історія використання мінеральних вод бере початок з часів глибокої давнини. Багато чудових легенд і переказів створено про «живу» і «мертву» воду, яка оживляє мертвих, повертає молодість і силу, красу та здоров’я .

Мінеральними водами називають природні, переважно підземні води, що характеризуються підвищеним вмістом біологічно активних мінеральних або органічних компонентів, і які мають певний хімічний склад, а також фізико-хімічні властивості (температура, радіоактивність та ін.), дякуючи яким вони проявляють лікувальну дію. Розділ медицини, що вивчає походження і властивості мінеральних вод, методи їх використання з лікувально-профілактичною метою, називається бальне-ологією (від лат. balneum – баня, купання). Становлення бальнеології як науки відноситься доVст. н.е., коли древньогрецький вчений Геродот розробив способи застосування і призначення мінеральних вод. Про лікування річковою, соленою і морською водою згадується у творах Гіппократа (V-VIст. до н.е.), Римський лікар Архіген (Iст.) вперше класифікував мінеральні води. В XVст. Дж. Савонарола випустив «Трактат про італійські мінеральні води», який містив вказівки про користування мінеральними ваннами. Італійський лікар Г.Фаллопія в ХVI ст. опублікував «Сім книг про теплі води», в яких намагався проаналізувати хімічний склад мінеральних вод.

Основу наукової бальнеології в її сучасному розумінні заклав німецький вчений Ф.Гофман (1660-1742); він вперше встановив хімічний склад мінеральних вод і наявність в них солей карбонатної кислоти, кухонної солі, сульфату магнію і т.п. Близький друг і порадник великого поета Й.В.Гете йенський професор І.В.Деберейнер займався аналізом гіпсових вод Бад-Берка (Німеччина). Він висунув гіпотезу, що причиною утворення природних сірчистих вод є відновлення гіпсу. Процес відновлення гіпсу Деберейнер пов’язував з «гальванічною діяльністю» земної кулі.

Фізик і хімік Т.Гротгус досліджував хімічний склад джерела Смардона (Литва) і балдонського джерела (Латвія). В результаті вчений запропонував нові методики аналізу мінеральних вод. Для одночасного визначення хлоридів і сульфатів він рекомендував використовувати аміачний розчин нітрату аргентуму, при цьому сульфід аргентуму осідає, а хлориди залишаються в розчині. Сірководень і карбонати він осаджував розчином ацетату плюмбуму (II), а потім відділяв плюмбум сульфід. Гротгус пропонував відмовитися від методики аналізу сульфідних джерел за допомогою солей купруму, запропонованою Деберейнером.

Дальші дослідження показали, що аналізи води, виконані Гротгусом, характеризуються високою точністю. Причину присутності сірководню в мінеральній воді вчений бачив у відновленні гіпсу воднем у сірчистий кальцій, який гідролізується водою до сірководню. Для підтвердження цієї ідеї Гротгус провів простий експеримент. Він змішав вино з гіпсовою водою і піддав його бродінню в закупореній пляшці. В результаті утворились оцет і сірководень – продукт відновлення сульфату. «Таким чином можуть виникати інші природні сірчисті води, а саме шляхом бродіння рослинних речовин», – зробив висновок Гротгус.

В 1822р. шведський хімік Й.Я.Берцеліус (1779-1848) зробив точний хімічний аналіз мінеральних джерел Карлсбада в Богемії і відпрацював прийоми визначення складу мінеральних вод. Курорт Карлсбад набув світової слави завдяки своїм численним теплим мінеральним джерелам (40-72,50С), які належать до групи гарячих сульфатно-карбонатних вод.

Кульмінацією дослідження хімічного складу мінеральних вод стало відкриття двох хімічних елементів – цезію (1860) і рубідію (1861). Обидва елементи спектральним методом виявив Р.В.Бунзен (1811-1889) у цілющих мінеральних водах Шварцвальда (Німеччина). Пізніше Бунзену навіть вдалось виділити рубідій з такої мінеральної води у індивідуальному стані. Вміст цього елементу в мінеральній воді був настільки низьким, що для одержання помітних кількостей його сполук Бунзену знадобилося випарувати понад 40 м3мінеральної води. Із випареної води він осадив суміш хлор- платинатів калію, рубідію і цезію. Для відокремлення рубідію від близьких «родичів» вчений піддав осад багатократній фракційній перекристалізації і одержав із найменш розчинної фракції хлориди рубідію і цезію. Перевід рубідію і цезію в карбонатну і тартратну (солі винної кислоти) форму дозволив очистити рубідій від основної маси цезію. Спочатку Бунзену вдалось отримати амальгаму рубідію, а пізніше електролізом розплаву хлориду рубідію і індивідуальний метал.

Сьогодні мінеральні води за хімічним складом і лікувальними властивостями поділяються на такі групи:

1) без специфічних компонентів;

2) вуглекислі;

3) сульфідні або сірководневі;

4) з високим вмістом заліза (залізисті), миш’яку (миш’яковисті), марганцю, міді, алюмінію, цинку;

5) бромні, йодні чи з високим вмістом органічних речовин;

6) радонові;

7) кременисті термальні.

Кожна з цих груп за газовим складом ділиться на азотні, метанові та вуглекислі води. За аніонним складом розрізняють гідрогенкарбонатні,сульфатні і хлоридні мінеральні води, а також води, що містять суміш цих аніонів. За катіонним складом розрізняють води з перевагою катіонів кальцію (кальцієві) та натрію (натрієві), а також води змішаного катіонного складу.

Сума катіонів, аніонів, недисоційованих молекул і біологічно активних речовин (виняток становлять розчинені гази), які містяться у воді називається загальною мінералізацією. Розрізняють мінеральні води слабкої (1-2г/л), малої (2-5г/л), середньої (5-15г/л) і високої (15-30г/л)мінералізації, а також розсільні (35-150г/л) і міцно- розсільні (вище 150г/л). За значенням водневого показника виділяють сильнокислі (рН<3,5), кислі (3,5-5,5), слабокислі (5,5-6,8), нейтральні (6,8-7,2), слаболужні (7,2-8,5) і лужні (рН>8,5) мінеральні води. За температурою розрізняють холодні (до 200С), теплі або слаботермальні (20-350С), гарячі або термальні (35-420С),гарячі або високо- термальні (вище 420С) мінеральні води.

Утворення мінеральних вод зв’язане з інфільтрацією поверхневих вод, захороненнями морських та озерних вод під час осадонакопичення, звільнення конституційної (зв’язаної) води при проходженні метаморфічних процесів, вулканічними процесами. Газовий склад мінеральної води може бути атмосферного, біогенного, вулканічного і метаморфічного походження. Наявність у мінеральній воді незначних кількостей азоту, кисню і вуглекислого газу вказує на те, що вода утворилась в приповерхневій частині земної кори. Наявність у воді вуглеводнів і сірководню свідчить про її формування в глибоких частинах артезіанського басейну. Вода, яка формується в ділянці сучасної або недавно згаслої вулканічної діяльності, має високий вміст вуглекислого газу і сірководню.

Лікувальними мінеральними водами вважають природні води, які проявляють на організм людини лікувальну дію за рахунок їх фізико-хімічних властивостей. До ознак, які визначають фізіологічний, а значить, і лікувальний вплив вод на живий організм, бальнеологи відносять мінералізацію води, йонний склад мінеральних вод, вміст у водах активних мікро компонентів (мінеральних і органічних), газовий склад, радіоактивність вод, кислотність, температуру. Лікувальні мінеральні води використовують для пиття (загальна мінералізація –до 20г/л), прийняття ванн, душів, інгаляцій, полоскань.

Потрібно пам’ятати, що прийом мінеральної води з лікувальною метою необхідно узгодити з лікарем і здійснювати під його контролем. Загальна тривалість курсу питного лікування мінеральною водою не повинна перевищувати шість тижнів.

На жаль, більшість видів мінеральної води вже через півгодини після витікання на поверхню Землі втрачають свої цілющі властивості. Тому лікування такими водами можливе тільки в місцях їх виходу на поверхню.

Територія Львівщини багата на бальнеологічні ресурси: мінеральні води, лікувальні грязі та озокерит.

З вісім типів мінеральних вод України сім є на Львівщині. Найбільшими курортними центрами є Трускавець та Моршин, меншими – Східниця, Шкло, Любінь Великий та Немирів.

Мінеральні промислові підземні води у Львівській області представлені 19 родовищами (затверджені запаси 1314м3/добу), з них 17 родовищ експлуатуються на підставі ліцензій. Загальні розвідані запаси та прогнозні ресурси мінеральних вод типу «Нафтуся» складають понад 5000м3/добу.В зоні поширення лікувальних розсолів з підвищеним вмістом сульфатів розташований курорт Моршин, загальні розвідані запаси розсолів якого складають 69м3/добу. Сумарні розвідані запаси та прогнозні ресурси лікувальних розсолів на території Львівщини складають понад 600м3/добу.

Мінеральні сульфідні води поширені в центральній частині області. На їх основі функціонують курорти Великий Любінь, Немирів, Шкло. Загальні та прогнозні запаси даного типу вод сягають декількох тисяч кубічних метрів на добу. В даний час використовується лише приблизно 250м3/добу.

В області виявлено вуглекислі мінеральні води типу Боржомі, Єсентуки (смт.Схід-ниця, с.Климець Сколівського району,с.Боберка Турківського району).

До лікувальних бальнеологічних ресурсів Львівщини належать торфяні грязі Немирівського, Великолюбінського і Шклівського родовищ. Запаси грязей складають 462 тис.м3 і повністю забезпечують теперішні та перспективні потреби функціонування на їх базі санаторно-курортних установ.

Термальні води для бальнеологічних цілей в області виявлені у двох водопунктах (Львів і Брюховичі), об’єкти законсервовані.

Скарбниці «підземних аптек».

1. Курорт Трускавець – перлина Прикарпаття.

Трускавець – самобутній і найпривабливіший бальнеологічний курортополіс України. Він розташований в передгір’ях Карпат за 9 км на південь від Дрогобича. Територія сучасного Трускавця, очевидно, була заселена ще в часи Київської Русі, коли на Підкарпатті досяг значного розвитку солеварний промисел. Близько двох століть тому місцевий селянин Іван Конів виявив джерело питної води з гіркувато-солоним присмаком (тепер це джерело №1). Більш-менш організованого характеру лікування в Трускавці набуло з 1827 року, коли було збудовано вісім кабін для приймання ванн. Майже десять років потому тут лікується вже 596 чоловік, розгортається будівництво пансіонатів, з’являються перші наукові статті про цілющий вплив місцевих мінеральних вод на організм людини. У 1843 році зведено першу грязелікарню. Дальший розвиток курорту стримувався через відсутність лікарів. З 1935 року лікування в Трускавці стає цілорічним. Тут відкрилося кілька нових пансіонатів, виросло багато розкішних вілл, містечко стало схожим на європейський курорт. Залізниця з’єднала його з Дрогобичем.

Після війни, в 1947 році, Трускавець було оголошено всесоюзним бальнеологічним курортом. Ведуться інтенсивні роботи по вивченню місцевих гідромінеральних ресурсів, споруджується велика кількість санаторіїв, кювет мінеральних вод, пансіонатів. З 1976 року працює бальнеофізіотерапевтична лікарня, озокеритолікарня.

Чудодійні трускавецькі води заслужено принесли курорту всесвітню славу. Найбільшу популярність серед них здобула оригінальна за своїм хімічним складом і фізичними властивостями, унікальна за фізіологічним впливом на організм людини мінеральна вода із джерела «Нафтуся» №1. Ця холодна, прозора, без осаду, питна, слабомінералізована (0,7г/л) гідрогенкарбонатна кальцієво-магнієва вода використовується для лікування захворювань шлунково-кишкового тракту, печінки і жовчних шляхів, нирок і сечовивідних шляхів, пов’язаних з порушенням обміну речовин. Ця вода, крім діуретичної дії, володіє протизапальними властивостями, характеризується також бактерицидними властивостями, які мають біогенну природу. Мінеральна вода цього джерела відрізняється ще однією особливістю – здатністю впливати на обмін речовин і дезінтаксикаційністю.

Хімічний аналіз «Нафтусі» вперше був зроблений в 1836 році львівським аптекарем і хіміком Теодором Торосевичем . Вчені Є.С. Бурксер та Н.Є.Федорова (1950) виділили з «Нафтусі» маслянисті, блідо-жовті і досить густі речовини, які виявились леткими вуглеводнями нафти. Крім цього, вони знайшли сліди міді, свинцю, срібла, а в газовому складі – леткі органічні кислоти. С.А.Шапіро (1951) встановила безпосередній зв’язок між хімічним складом Бориславської нафти і мінеральної води «Нафтуся». У 1962р. І.С. Сміян та М.М. Іщенко методом емісійного спектрального аналізу виявили у воді сліди алюмінію, стронцію, нікелю, марганцю та інших мікроелементів.

До цього часу остаточно не встановлено, на чому ґрунтується дія мінеральної води «Нафтуся». Більшість вчених схиляється до думки, що цінність «Нафтусі» як лікувального засобу зумовлена вмістом у ній біологічно активних органічних речовин нафтового походження, зокрема фенолів, летких вуглеводнів. Саме вони надають їй ледь вловимого присмаку нафти та специфічного запаху. На бальнеологічне значення органічних речовин, присутніх у мінеральних водах, звернув увагу академік В.І.Вернадський.

Мінеральні води курорту Трускавець утворюють однойменне родовище площею близько 9 км2. Нині нараховується 47 обстежених джерел та свердловин, води яких відрізняються рівнем мінералізації, хімічним складом і терапевтичною дією, що дає змогу широко комбінувати їх при лікуванні.

Ще одним важливим фактором курорту є продукт нафтового походження – озокерит. У Трускавці його замість торфових грязей почали широко застосовувати ще в 1947 році. Озокерит дослівно означає «той, що пахне воском», і одержав таку назву тому, що після відповідної обробки він нагадує бджолиний віск. За даними Я.А. Ольхового (1971) озокерит був відомий в Прикарпатті так давно, як і нафта, використовувався для виготовлення свічок і ліків. Перша згадка про трускавецький озокерит міститься в роботі Сташиця (1817), а перший хімічний аналіз його був зроблений в 1840 році в Парижі, куди зразок було доставлено. Унікальний мінерал зразу знайшов застосування як високоякісний ізолятор в тоді ще молодій науці – електротехніці, особливо в телефонно-телеграфному зв’язку. Цікаво, що для першого міжконтинентального кабелю під Атлантичним океаном між Європою і Америкою в 1858 році був використаний бориславський озокерит.

Озокерит розчиняється у бензині, гасі, смолах, хлороформі, практично нерозчинний у воді, спиртах і лугах. Головна властивість його як терапевтичного засобу полягає в значному посиленні периферичного кровообігу і обміну речовин, що сприяє розсмоктуючій, протизапальній і антиспазматичній дії. Внаслідок високої теплозберігаючої здатності озокерит викликає глибоке прогрівання тканин організму, тривалий час зберігає задану йому температуру.

Подібної мінеральної води немає на площі земної кулі в цілому, за винятком Уругваю. За своїми лікувальними властивостями Трускавець не поступається таким відомим курортам Європи, як Віші, Баден-Баден, Карлові Вари.

2. «Моршинська» – ліки нашої землі.

Моршин – невеличке мальовниче містечко на Прикарпатті, розташоване за 14 км на південь від Стрия. Це другий великий курорт Львівщини. Перші історичні згадки про Моршин датовані 1482 роком. В 1533 році власники Моршина – шляхтичі Браницькі добились від королівської канцелярії дозволу влаштувати два «вікна» (шахти, щоб видобувати соляну ропу і виварювати з неї кухонну сіль). Крім кухонної солі, моршинська ропа містила багато міралібіту (глауберової солі). Отже, в XVI ст. в Моршині вже видобували натуральний міралібіт, який століттям пізніше Й.Р. Глаубер одержав хімічним способом. У 1875 році в Моршині відкривають перший лікувальний заклад на 30 ліжок під назвою «Заклад для лікування грудних захворювань» і водолікарню. 1877 року в газетах з’явились оголошення, що в Моршині відривається кліматичний курорт для лікування хворих на сухоти. На основі дозволу Галицького Намісництва від 22травня 1878 року заснований курорт Моршин. Були очищені і опорядковані шахтні колодязі – «Боніфацій» і «Магдалена».

Головним є джерело №1 («Боніфацій»), що дає густонасичений розчин (ропу), в якій вміст мінеральних солей на різній глибині досягає 200-400г/л.Якщо у верхньому шарі ропа містить в основному кухонну сіль, то на глибині 40м і нижче до її складу входить багато гідрогенсульфату магнію.Розводячи ропу прісною водою, отримують питну мінеральну воду з різною концентрацією солей. Мінеральна вода цього джерела займає перше місце серед аналогічних відомих лікувальних вод (баталінської, озера Шира, Кісінгена, Карлових Вар, Марієнбада).

Лікувальні властивості мінеральної води джерела №1 підсилюються вмістом в ній мікроелементів – мангану, феруму, брому, йоду. Хоча їх вміст невеликий, але вони відіграють важливу роль в бальнеотерапії.

Ропа джерела №2 («Магдалена») спеціальним водоводом надходить до водолікарні, де використовується для приготування мінеральних ванн. Розташоване в парку джерело№4 («Моршинка») відрізняється від інших: воно дає само виливну слабко мінералізовану, дещо радіоактивну воду. За хімічним складом – це гідроген -карбонатно-кальцієва вода. В її склад також входять калій, натрій, магній, ферум.

В 1968 році в результаті геологічних досліджень на ділянці Баня біля села Лисовичі, бальнеологічна база курорту поповнилась мінеральною водою свердловини №6. Це сульфатно-хлоридна натрієво-магнієво-калієва вода (розсіл, ропа) з загальною мінералізацією до 238г/л. Мінеральна вода джерела №1 призначається при за- хворюваннях, що супроводжуються пониженим вмістом і відсутністю вільної хлоридної кислоти в шлунковому соку, тоді як мінеральна вода свердловини №6 застосовується при захворюваннях органів травлення, що протікають з нормальною і підвищеною кислотністю шлункового вмісту.

Для лікувальних цілей використовується мінеральна вода чотирьох джерел і озокерит. Лікування на курорті призначається при захворюваннях стравоходу, шлунку, функціональні розлади шлунку з порушенням секреції, рухової активності тощо. З 1973 року в лікувальній практиці курорту використовується тільки медичний озокерит, який став основним видом теплових процедур. Його одержують з відходів нафтодобувної та нафтопереробної промисловості, а також із жильного воску, що добувається в озокеритових шахтах. Озокерит має максимальну теплоємність, мінімальну теплопровідність і найбільшу здатність до теплоудержування, хімічну та сильну біологічну дію. Він викликає помітні зміни в організмі, особливо в сосудистій і нервово-гуморальній системах, посилює крово- і лімфообіг, змінює водний і білковий обмін.

Моршинські мінеральні води широко застосовуються у вигляді інгаляцій, особливо при хронічних інфекційно-алергічних захворюваннях верхніх дихальних шляхів.

Моршин сьогодні – це один з найвідоміших гастроентерологічних курортів не лише в Україні, але й за її межами. Тут функціонує 10 санаторіїв, які спеціалізуються на лікуванні хворих з захворюванням органів травлення та обміну речовин, щорічно на курорті оздоровлюється понад 20 тисяч пацієнтів.

3. Немирів – найстаріший курорт України.

У трьох кілометрах від смт Немирів у мальовничому лісопарку серед віковічних лісів розташований курорт «Немирів».

«Немирів» – один із найстаріших курортів України. Цілющі властивості немирівської сірководневої води були відомі ще у XVI столітті, але офіційні дані про курорт відомі з 1814 року.

Перші дослідження хімічного складу мінеральної води немирівських джерел зроблено Карлом Штеллером (1821) і Теодором Торосевичем (1830). Джерела мінеральної сірководневої води «Борислав» і «Марія» вивчав ще професор Радзишевський у 1905-1906 роках. У 1912 році було виявлено лікувальну торф’яну грязь. Перша світова війна зупинила роботу, а також і розвиток курорту. І лише в 1924 році курорт знову запрацював, було побудовано приватні вілли, пансіонати. В 1929 році професором Костовським та лікарем Дадлезом було знайдено джерело мінеральної питної води «Олександра».

Немирів порівнювали з Баден-Баденом, Екслебеном. Після приєднання Західної України «Немирів» дістав статус курорту республіканського значення.

У роки війни курорт «Немирів» було повністю зруйновано. Були знищені водолікарня, велика кількість вілл та пансіонатів, обладнання. Лише в другій половині 1946 року почалося відновлення курорту. В 1947 році курорт прийняв 100 перших хворих. Курорт «Немирів» своєрідний не тільки тим, що має найбільше концентровану сірководневу воду в Україні для купелів, чим подібний до відомої у світі оздоровниці Сочі-Мацеста, що розташована на Чорноморському узбережжі Кавказу, але є особливим з-поміж інших сірководневих курортів тим, що має ще й мінеральну воду для внутрішнього застосування «Анна». Це дозволяє лікувати хворих з різноманітною патологією. Сірководневі ванни – найкращі ліки для тих, хто хворіє на поліартрит, артрит, остеохондроз, радикуліт, неврит. Також можна успішно лікувати й шкірні захворювання – екземи, нейродерміти, псоріаз, свербець, склеродермію, дерматити.

Сірководневі води в Україні застосовуються лише для купелів. Дія цих вод залежить від кількості сірководню у них та їхньої мінералізації, тобто від кількості солей, розчинених у мінеральній воді. За кількістю сірководню води поділяються на: слабкі (10-50мг/л), середньої концентрації (50-100мг/л), сильні (100-250мг/л) і дуже сильні (понад 250мг/л). Курорт «Немирів» має сірководневу воду з концентрацією до 180 мг/л вільного сірководню (для купелів), яка в класифікації мінеральних вод виділена в спеціальний «немирівський» тип сірководневих вод.

Гідрокарбонатну хлоридно-натрієво-сульфатно-кальціеву середньої мінералізації (2,5-4,5 г/л) мінеральну воду "Анна" для пиття при різних хворобах травного тракту, що пройшла апробацію в Одеському науково-дослідному інституті курортології. Вказана вода поліпшує процеси травлення.

Великий вміст сірководню у наших водах особливо благотворно впливає на учасників ліквідації аварії на ЧАЕС. У тих, хто приймає ванни, він відчутно подразнює нервові закінчення і викликає розширення судин, по яких пульсує артеріальна кров, насичена киснем та корисними речовинами , що подаються до внутрішніх органів та шкіри. Організм оновлюється, з нього виділяються шлакові відходи. Сірководень, потрапивши до кори головного мозку, регулює рівновагу процесів збудження та гальмування, підвищує опір організму до різних захворювань. Одне слово, «Немирів» створений самою природою і Богом для тих, хто має різноманітні хронічні захворювання , кого зачепило крило радіаційного лиха.

Немирів – то є насправді дивотворний край, де панує аура добра і світла, то є святе місце з ласки Божої. Поєднання усього цього: цілющої сірководневої води, медикаментозних процедур та гарного настрою хворого і дає позитивний результат в успішному оздоровленні курортників.

4. Великий Любінь – сірководневий курорт Львівщини.

Великий Любінь – селище у Городоцькому районі, поблизу річки Верещиці, за 28 км від Львова. В історичній літературі про Великий Любінь, як про місцезнаходження цілющих вод, згадується лише в XV ст. Саме село існувало раніше, в період Стародавньої Русі. Економічний розвиток села гальмували часті наскоки ворожих орд. В 1624 році село і курорт знищили татари. В середині XVII ст. Великий Любінь було відбудовано. В 1857 році власником села і курорту став барон Бруницький. Цілющі джерела оздоровниці були відомі вже з часу заселення цієї місцевості. Розповідають, що вперше випробував їх на собі пастух Павло, який вилікувався від ревматизму. Чутка про одужання хворої людини від сірчаної води швидко поширилася. Сюди почали приїжджати хворі з далеких міст і сіл, щоб полегшити свої страждання. Купалися або в самих джерелах, або в казанах з підігрітою на сонці чи на вогнищі цілющою водою.

Перші історичні відомості про сірководневі джерела в Любені знаходимо у трактаті краківського лікаря В.Очка (1578р.), який писав , що вони мають силу рятувати хворих людей. Наприкінці XVIст. місцевий феодал збудував тут примітивну водолікарню. Вивченням лікувальних якостей любінських джерел займалися дослідник Т.Торосевич, а також львівський лікар К.Крочкевич.

З 80-х рр. XIXст. в оздоровниці для лікування хворих почали використовувати торфову грязь, що була на околицях села. Барон Браницький реконструював курорт – побудував нову водолікарню, кілька житлових будинків. За короткий час він перетворив Великий Любінь на відомий європейський курорт. Сюди подалася знань; навіть цісар Франц-Йосиф двічі побував у Любені.

Курорт спеціалізований – бальнео-кардіологічний. Особливістю сульфідних вод курорту є стабільний їх склад. Ці води належать до середньої концентрації (97мг/л) з переважанням сульфатів кальцію, магнію, калію. Цінною властивістю сульфідних вод курорту Великий Любінь є оптимальний вміст у них сірководню для лікування серцево-судинних захворювань, що дає змогу відпускати ванни з водою у натуральному (нерозведеному) стані.

Для використання торф’яних грязей важливу роль відіграють такі фізико-хімічні властивості, як висока вологість і теплоємність, низька теплопровідність, добрі пластично-в’язкі показники, висока мінералізація, наявність гумінових речовин, органічних і мінеральних кислот, А також продуктів їх розпаду, солей і основ. Важливими факторами є також доступність видобутку торфу і зручність транспортування його до місця застосування. Товщу торф’яного покриву пронизують численні сірководневі джерела. Тому любінська лікувальна грязь належить до сульфатно-гідрогенкарбонатно-кальцієво-натрієвого типу з великим вмістом йонів магнію.

Під час приймання сірководневої ванни організм має дві основні поверхні контакту з сірководнем: шкіру в водному середовищі та епітелій дихальних шляхів у повітряному середовищі над ванною. Сірководень всмоктується в кров і дуже швидко надходить в організм, діючи на нього: покращується кровообіг, що веде до поліпшення функції серцево-судинної і нервової систем. Сірководневі ванни активізують ферментні системи, які беруть участь у клітинному обміні. В результаті цього підвищується загальний рівень обміну речовин, поліпшується вуглеводневий обмін, у значній кількості випадків вміст цукру в крові знижується.

Водолікування – це зовнішнє застосування води різної температури з лікувальною і профілактичною метою. Його використовують або в поєднанні з іншими бальнеопроцедурами, або як самостійний метод при ряді захворювань, не показаних для лікування сірководневими ваннами, і займає одне з провідних місць на курорті.

У санаторії Любінь Великий широко застосовують кисневі, перлинні, хвойні ванни, а також різні види душів: Шарко, віяловий, циркулярний, дощовий, висхідний.

На думку лікарів-курортологів Любінь Великий можна вважати одним з найкращих курортів для лікування хворих на ревматизм у неактивній фазі і з мітральними пороками серця та хронічною серцево-судинною недостатністю.

5. Український Клондайк – Східниця.

Перші спогади про це карпатське поселення відносяться до X-XI ст. Воно розташоване біля Борислава, за 20км від Трускавця, в мальовничій долині, оточене гірськими пасмами Карпат.

15 серпня 2008року у Східниці відкрито музей першовідкривача тутешніх мінеральних вод Омеляна Олександровича Стоцького.

Омелян Стоцький невтомно боровся за право використовувати східницькі мінеральні води з лікувальною метою, щоб побудувати тут курорт. Ще далекого 1956 року він розповів своєму вчителеві хімії Михайлові Гамулі про те, що неподалік в’їзду до Східниці в лісі витікає з джерельця вода із запахом сірководню. Вчитель не мав реактивів, тож перші аналізи Стоцькому зробили в лабораторії Бориславського нафтогазового управління. Дослідження підтвердили: це аналог трускавецької «Нафтусі». Офіційного визнання «Нафтуся» набула аж 1973 року, на той час пробурено 17 свердловин, досліджено 38 джерел.

Східницькі мінеральні води придатні для лікування цілої низки урологічних недугів та захворювань шлунково-кишкового тракту. Відкриті інженером-екологом Омеляном Стоцьким унікальні мінеральні води не мають аналогів у Європі. На їх базі функціонує сьогодні бальнеологічний курорт «Східниця».

У Східниці єдине в Україні (та й не лише в Україні) джерело, мінеральна вода якого підвищує в крові вміст гемоглобіну, лікує захворювання крові, є тут і джерело №3, вода якого дуже допомагає при лікуванні цукрового діабету. Це переважно води типу «Нафтусі», але з підвищеним вмістом мікроелементів купруму, цинку, йоду, фтору, брому, кобальту, аргентуму, марганцю та інших. Але є тут і джерела з водою типу «Боржомі», содовою, залізистою; цілющі грязі типу «Мацеста». Слабо мінералізовані води мають імуномоделюючу дію, сприяють виведенню радіонуклідів, важких металів.

Унікальне значення в постчорнобильський період мають джерела №13 та№15,які містять йони Fe2+ у вигляді комплексів із органічними кислотами та амінами. Під їх впливом забезпечується лікування залізодефіцитних анемій, підвищується секреторна функція шлункових залоз, відновлюється мікрофлора тощо.

Серед інших мінеральних вод «Нафтуся» визнана найкращою, найефективнішою. І можна зрозуміти біль доньки Омеляна Стоцького, заслуженого журналіста України Ганни Стоцької, яка у своїй книзі «Цілющі води Східниці» пише: «45 років минуло з дня відкриття унікального Східницького родовища мінеральної води «Нафтуся», яка не має аналогів на Землі. 34 роки З часу офіційного державного визнання східницьких цілющих джерел. Але й досі залишається не втіленою в життя найвища мрія мого батька – «зробити доступним тисячам цей неоціненний дар природи».

У Східниці ще не вивчено 25 джерел. Щодоби сотні тонн унікальної цілющої води стікає в землю. Одночасно тут могли б лікуватися і відпочивати тисячі!

Треба допомогти важкому сходженню Східниці до належного рівня, – і вона віддячить сторицею.

Шкло – бальнеологічний і грязевий курорт.

За 40км від стародавнього Львова по дорозі на Яворів розкинулось село Шкло. З правого боку дороги зі схилів Розточчя бере початок річка Шкло. В мальовничому змішаному лісопарку Розточчя розташований санаторій Шкло.

Перші згадки відносяться до 1456 року. У збереженому акті передачі Яворівських земель польським королем Казимиром IV галицькому поміщикові Петру Шаматульському вказувалось про джерело «Вонячка» (назва пов’язана з неприємним запахом сірководню). В 1576 році місцевість відвідав польський лікар Войцех Очко. Він зробив перший медичний опис лікувальних властивостей тутешніх джерел. Саме з цього часу Шкло відвідують для лікування, де природа лікує людей.

Докладний опис «вод цілющих» є в дорожніх нотатках німецького вченого Ульріха фон Веодума, які він зробив в 1670-1672 роках, подорожуючи в «Землю руську» через Польщу. В своєму щоденнику він писав: «В 1670 році неподалік с.Шкло невеликий піщаний пагорб після землетрусу з великим шумом провалився, а з ями ринуло стільки води, що заляло поля навкруги. Потім на місці пагорба утворилось озеро, яке має 600 кроків по окружності. Вода прозора і дуже глибока, на запах і смак віддає селітрою. Без сумніву, сірчисті джерела, які є під землею, викликали цей землетрус.»

Вода з джерела «Нафтуся-Шкло» слабомінералізована (0,7г/л), гідрогенкарбонат-но-натрієво-кальцієва, із вмістом сірчистих вуглеводів, органічних добавок, мікроелементів (йод, марганець, ферум), аналогічна Трускавецькій. Вона виводить радіонукліди, камінці з сечоводів; насичена сірководнем вода поліпшує кровообіг, знімає біль в суглобах кінцівок.

Торфяно-мінеральні лікувальні грязі – типове купоросне осоково-очеретяне торфовище з високим вмістом ферум сульфату і алюмінію, а також сірководню і бітумів. Це зумовлює сильну кислу реакцію і високі лікувальні властивості грязі. Торфяно-мінеральні грязі, маючи високу теплоємність та активний хімічний склад, покращують ткане вий і внутрішній обмін, активізують поверхневі крово- і лімфообіг, загоюють рани.

Санаторій «Шкло» – один з найкращих в Україні та Європі. Мальовнича природа, чисте лісове повітря сприяють приємному відпочинку і лікуванню.

Приведені в статті факти стануть у пригоді вчителю хімії при вивченні води, розчинів, лужних і лужно-земельних металів, карбону, сульфуру, галогенів. Включення такого матеріалу в урок буде сприяти встановленню міжпредметних зв’язків хімії із шкільними курсами біології (валеологічний аспект), географії, історії, літератури.

Література.

Соловьев Ю.И. Герман Иванович Гесс.–М.: Издательство АН СССР, 1962.

Химическая энциклопедия: В5т. Т.3//Гл. ред. И.Л.Кнунянц.

Екологія Львівщини 2006.– Львів, в-во СПОЛОМ, 2007.

Кушнир В.В. Лечение заболеваний печени и желчных путей на курортах Прикарпатья.– Киев «Здоров'я», 1986.

Мироненко В.М. Курорт Любінь Великий.– Київ «Здоров’я», 1974.

Варивода И.М. Моршин.– Львов, издательство «Каменяр», 1980.

Шимонко И.Т. Курорт Трускавец.– Киев «Здоров'я». 1978.

Маринов Н.А., Пасека И.К. Трускавецкие минеральные воды.– М.: «Недра», 1975.

Крицяк В.Ю. Трускавець.– Львів, видавництво «Каменяр», 1978.

Хохлов Б.О., Шимонко І.Т. Лікування сечових органів на курорті Трускавець.– Київ «Здоров’я», 1974.

Тимчишин Я.Д., Савка М.Т., Тимошенко П.А. Подорожі по Львівщині.– Львів, видавництво «Каменяр», 1967.

Кулиняк Д. Важке сходження Східниці.// Журнал «Надзвичайна ситуація».–2003,№9.

Тихий І. У Східниці відкрили музей першовідкривача мінеральних вод Омеляна Стоцького.

Лазебник Т. Немирівська Мацеста.// Журнал «Будьмо здорові». – 2007, №9,10.



Історія міст і сіл Української РСР. Львівська область. – Київ: Головна редакція Української Радянської Енциклопедії АН УРСР, 1968.






База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка