Методична розробка



Дата конвертації09.06.2020
Розмір39.7 Kb.
«ЗАТВЕРДЖЕНО»

На засіданні кафедри хірургічної стоматології,

ЩЛХ та онкостоматології

протокол № 1 від 28.08.2019 р.


Зав. кафедри ________ к.мед.н., доц. Брехлічук П.П.

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

практичного заняття № 5 з хірургічної стоматології

(Змістовий модуль 2)

ТЕМА: Термічні ушкодження обличчя в мирний час, в екстремальних умовах, їх наслідки, лікування, профілактика ускладнень. Опікова хвороба при ушкодженнях обличчя.

Факультет — стоматологічний, курс - 4 , семестр - 8, к-кість годин – 2




    1. АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ: опік (лат. – combustio) – пошкодження шкіри чи слизових оболонок, часто з підлеглими тканинами, внаслідок дії на них високої температури (термічний опік), хімічних (кислоти, луги, солі важких металів), фізичних (електричний струм) чинників. За даними ВООЗ, опіки посідають третє місце серед інших травм, а в деяких країнах – друге, поступаючись лише транспортним травмам. Опіки становлять 16% у структурі пошкоджень м’яких тканин обличчя, серед них термічні опіки — 92,4% випадків, хімічні — 6,4%. Обмороження (лат. – congelation) – ушкодження тканин, окремих частин тіла під впливом низької температури. У регіонах із середнім кліматом відмороження обличчя становлять до 1% від кількості усіх обморожень, а в амбулаторії — до 50% від локальних холодових травм. Ураження електричним струмом трапляється в 1-2,5% випадків усіх видів травм. Топографоанатомічне розташування ЩЛД, близькість розташування життєво важливих органів обумовлюють важкість загального стану пацієнтів та частий розвиток ускладнень. Отже, актуальність проблеми термічних, хімічних, фізичних пошкоджень обличчя визначається високою частотою їх виникнення у побуті, на виробництві, під час військових дій, тяжкістю перебігу хвороби, складністю і тривалістю лікування.

    2. НАВЧАЛЬНІ ЦІЛІ ЗАНЯТТЯ:

1. Збирання медичної інформації про стан пацієнта.

2. Оцінювання результатів лабораторних та інструментальних досліджень.

3. Встановлення клінічного діагнозу стоматологічного захворювання. 4. Діагностування невідкладних станів.

5. Визначення характеру та принципів лікування стоматологічних захворювань.

6. Визначення необхідного режиму праці та відпочинку, дієти при лікуванні стоматологічних захворювань.

7. Визначення тактики ведення стоматологічного хворого при соматичній патології.

8. Виконання медичних та стоматологічних маніпуляцій.

9. Проведення лікування основних стоматологічних захворювань.

10. Організація проведення лікувально-евакуаційних заходів.

11. Визначення тактики та надання екстреної медичної допомоги.

Ведення медичної документації.

12. Опрацювання державної, соціальної та медичної інформації.



III.ВИХОВНІ ЦІЛІ ЗАНЯТТЯ:

      1. сформувати у студентів деонтологічні представлення при роботі з хворими даного профілю;

      2. оволодіти вмінням встаноновлювлювати психологічний контакт з хворим і його родичами;


IV. МІЖДИСЦИПЛІНАРНА ІНТЕГРАЦІЯ:

Дисципліна

Знати

Вміти

  • Забезпечуючі дисципліни:

  1. анатомія

  2. гістологія

  3. медична етика і деонтологія

  • анатомічні особливості будови обличчя і голови

  • гістологічні особливості будови різних анатомічних утворень

  • правила збору анамнезу

  • Провести діагностику

термічного ушкодження.

  • Наступні дисципліни (забезпечуємі) - хірургічна стоматологія

  • клініку протікання

термічного ушкодження.

  • термічне ушкодження.

  • Внутріпредметна інтеграція

  • реабілітаційні заходи та заходи по попередженню ускладнень термічного ушкодження.

  • скласти план по профілактиці та реабілітації даних хворих



  1. ЗМІСТ ТЕМИ ЗАНЯТТЯ

Тези теми:

Термічна травма - це ураження, викликане тепловими агентами або дією низької температури. Однак термічна травма включає в себе не тільки термічні, але також і хімічні опіки, ураження електричним струмом (опік (лат.) – combustio).

Опіки зумовлюють як місцеві, так і загальні порушення. У разі місцевих опіків порушуються шкірний покрив, функції його тканин, розвивається запальна реакція на травму тканин, що лежать глибше. Загальні порушення спричинені зниженням функції головних систем організму (нервової, серцево-судинної, ендокринної, видільної та обміну речовин). Відомо, що температурний оптимум для активності біологічно важливих ферментів приблизно відповідає 36–37°С. Інтервал температур 37–41°С для шкіри є прийнятним, подальше нагрівання призводить до пошкодження клітин. Відчуття болю з'являється вже при нагріванні шкіри до 45°С і інтенсивність її у міру зростання температури збільшується. Встановлено, що чим вище ступінь 98 перегріву тканин, тим швидше гинуть клітини. При цьому тривалість існування тканинної гіпертермії в багато разів перевищує час дії самого термічного агента.

Опікова травма є одним з тяжких видів ураження мирного часу і становить від 5 до 12% побутових травм. При поширених і глибоких опіках перебіг опікової травми набуває характеру загального захворювання всього організму із залученням життєво важливих органів. Етіологія опіків.

За етіологічним фактором опіки поділяють на:
1. термічні

2. електротермічні (спалах електричної дуги, контактні електричні опіки)

3. хімічні

4. радіаційні

5. комбіновані ураження

6. опіки бойовими запалювальними сумішами.

Внаслідок дії термічних факторів виділяють опіки:

1. полум'ям

2. парою

3. гарячою рідиною

4. розпеченим металом

5. від світлового випромінювання.

У патогенезі опікової хвороби розрізняють чотири періоди:

1-й — опікового шоку, триває 1-3 діб;

2-й — гострої опікової токсемії, він триває від 3-10 до 10-15 діб;

3-й — опікової септикотоксемії, перебігає до повного загоєння опікових ран;

4-й — реконвалесценції (або загибелі) постраждалого.

При опіках I—II ступеня після усунення гострого запалення відразу починається регенерація епідермісу і загоєння рани.

Опіковий шок розвивається при опіках II-IV ст тяжкості, якщо площа ушкодження перевищує 10-15% загальної площі поверхні тіла, або при опіках Iст тяжкості, якщо площа ушкодження перевищує 40-50% загальної площі. Дві фази: ериктильна (фаза збудження) і торпедна (пригнічення).

Чим вища температура при опіку і триваліший вплив, тим глибше уражається шкіра. Площа шкіри становить 1,6–1,9 м2 , а її маса – близько 15% маси тіла худорлявої людини. Товщина шкіри на обличчі є різною: волосистої частини голови — 1,5-2,4 мм, лоба — 1,9-2,1 мм, кінчика носа — 1,7-2,1 мм, верхньої губи — 1,6-1,8 мм, червоної облямівки губ — 1,6-1,8 мм. У дітей та осіб літнього віку шкіра тонша, ніж в осіб середнього віку.

Особливості опікової хвороби на обличчі:

1) виражений больовий синдром, який потрібно усувати якнайшвидше, тому що від опікового шоку, як і при інших фазах захворювання, хворий може загинути;

2) швидке наростання набряків тканин;

3) нерівномірна глибина ураження тканин різних відділів обличчя;

4) неодмінне ураження структур верхніх дихальних шляхів;

5) ураження верхніх кінцівок, кистей рук.

Класифікація опіків за В.О. Маланчуком:

Для опіків І ступеня є характерним пошкодження клітин поверхневих шарів епітелію, гіперемія та набряк шкіри, що виникає внаслідок розширення капілярів, больові відчуття в ділянці пошкодження. За 1-2 доби ці ознаки зникають, за 3-4 доби зникає гіперемія і після лущення епідермісу за 5-7 діб лишається тимчасова пігментація шкіри.

При опіках II ступеня реактивні запальні явища, проникність стінок капілярів і ексудація збільшуються, унаслідок загибелі шару поверхневого епідермісу з його відшаруванням і виникненням у перші 10-12 год міхурів, наповнених прозорою рідиною, за складом близькою до плазми крові. Дно міхурів — рожевого кольору, болючий базальний шар епітелію. Больові відчуття і печіння є сильно вираженими. За сприятливого перебігу опіку II ступеня (без приєднання явищ бактеріального запалення) загоюються за 1,5-2 тиж шляхом епітелізації із шарів епідермісу, що збереглися, без утворення рубців на шкірі.

При опіках ІІІА ступеня відбувається загибель епідермісу і частково сосочкового шару дерми із збереженням глибоких шарів шкіри та її епітеліальних дериватів — потових, сальних залоз, волосяних цибулин, з епітелію яких є вірогідність відновлення шкірного покриву. 99 Можливе виникнення багатокамерних міхурів з желепобідним умістом. Опіки ІІІА ступеня заживають спонтанно за 4-6 тиж з утворенням незначних поверхневих рубців шкіри з ділянками гіпер- або депігментації.

При опіках ІІІБ ступеня відбувається повна загибель шкіри на всю товщу з її епітеліальними придатками, часто — і підшкірної жирової клітковини, тому після некрозу і відторгнення некротичного струпу залишається рана, що гранулює і дуже повільно епітелізується з країв. Самостійно загоїтися може тільки рана незначних розмірів.

Для опіків IV ступеня характерне обвуглювання шкіри й ураження тканин, що розташовані глибше (фасції, м’язи, хрящ, кістка), виникають глибокі рани, які не мають тенденції до самостійного загоєння. Після відторгнення загиблих тканин залишаються значні дефекти.

На ХХ з'їзді хірургів України (вересень 2000 р., м. Тернопіль) запропоновано зміни до класифікації опіків, які наближають її до міжнародної: І ступінь – епідермальні опіки (колишні І та ІІ ступінь); ІІ ступінь – дермальні поверхневі опіки (колишній ІІІА ступінь); ІІІ ступінь – дермальні глибокі опіки (колишній ІІІБ ступінь); ІV ступінь – субфасціальні опіки (колишній ІV ступінь).

Площа і глибина опіків є основними показниками, які зумовлюють перебіг опіків. Площа ізольованих опіків обличчя становить 3,12% площі тіла. При одночасних опіках обличчя та інших ділянок, коли сумарна площа поверхневих опіків перевищує 25-30 %, а глибоких — 10 % поверхні тіла, розвивається опіковий шок, опікова хвороба.

Площу опіків визначають за узгодженими правилами. “Правило дев’яток” — площа шкіри частин тіла дорослої людини кратною цифрі “9”: площа шкіри голови і шиї є рівною 9 %, передньої та задньої поверхні тулуба — по 18 %, верхні кінцівки — по 9 %, нижні — по 18 %. Площа обличчя, волосистої частини голови і шиї мають по 3 % поверхні тіла. Метод Глумова – “правило долоні”: площа долоні дорослої людини є рівною 1-1,2 % поверхні тіла. Метод Вілявіна: виготовляють штамп силуету передньої і задньої поверхонь тіла людини та ділять його на сегменти. Кожен сегмент становить 1% загальної площі поверхні тіла. На вкладку історії хвороби наносять відбиток штампа і на ньому позначають обпечені ділянки тіла: І ст. – жовтим кольором, ІІ ст. – червоним, ІІІ ст. – синім, IV– чорним. Ділянки, які потребують трансплантації, забарвлюють у зелений колір. Цим методом користуються при визначені відсотка опіків невеликих ділянок шкіри. Глибина ураження визначається за клінічними ознаками перебігу опіків, однак, дуже часто точно визначити глибину опіку можна тільки по мірі відторгнення уражених тканин і очищення ран (за 2-3 тиж). Опіки обличчя через нерівний його рельєф відрізняються за глибиною — від І до IV ступеня, тому клінічна картина їх є поліморфною. Втрата рідини через ранову поверхню та депонування її в тканинах унаслідок порушення дренування, лімфатичного відтоку (набряк тканини) призводить до різкого зменшення об'єму циркулюючої крові, гіповолемії. Остання у разі поширеного опіку часто призводить до розвитку шоку, якщо втрачена рідина (плазма) не відновлюється.

За глибиною паталогоанатомічних змін і враховуваючи особливості лікування, опіки поділяють на дві групи. До першої відносяться поверхневі опіки (І, ІІ і ІІІА ступенів). Вони епітелізуються самостійно при консервативному лікуванні за рахунок збереженого сосочкового шару або епітеліальних придатків шкіри. Ураження ІІІБ - ІV ступеню складають другу групу - глибоких опіків, що потребують оперативного відновлення шкірного покриву - аутодермопластики.

Надання першої медичної допомоги проводиться в вогнищі термічного ураження (на місці пожежі, аварії, нещасного випадку та ін.). Вона надається в порядку само- і взаємодопомоги оточуючими особами, особовим складом пожежних бригад, які беруть участь у гасінні пожежі, ліквідації наслідків нещасного випадку, а також членами швидкої медичної допомоги, які прибули на місце пригоди.

Палаючий одяг необхідно швидко зняти, скинути, зірвати, розрізати, зняти обручки. Прилиплий одяг, що горів, зривати з тіла хворого заборонено. Звичайно, людина у палаючому одязі намагається бігти, її слід зупинити будь-яким способом. На ділянку горіння одягу можуть бути накинуті піджак, пальто, плащ, ковдра для припинення доступу повітря. Не можна накривати палаючу людину з головою, тому що при цьому створюється штучне ураження дихальних шляхів димом, гарячим повітрям і отруєння чадним газом. Доцільно, якщо можливо, обливати палаючу частину одягу й опечену ділянку водою з відра або шланга (від +10℃, +12℃ до +20℃, +22℃). Охолодження і тривале промивання опеченої поверхні ефективно можна проводити протягом перших 1,5-2 годин після травми. Його можна проводити і шляхом 100 накладання міхурів із холодною водою, накладенням мокрих рушників. Тривалість безперервного охолодження повинна складати не менше 15-30 хвилин, але вона найбільш ефективна, якщо проводиться 45-60 хвилин. При цьому необхідно одночасно з охолодженням опеченої поверхні не допускати загального переохолодження пацієнта, особливо дітей. Поїти великою кількістю рідини (вода, чай).

Перша медична допомога:

1. Усунення впливу пошкоджуючого фактора.

2. При порушенні дихання, кровообігу – відновити прохідність дихальних шляхів, ШВЛ, зовнішній масаж серця.

3. Знеболювання – анальгетики..

4. Профілактика вторинного інфікування опікових ран (для евакуації) – стерильна пов’язка, добре змочена антисептиком – фурациліном, риванолом.

5. Початок інфузійної терапії.

6. Транспортування потерпілого.

Перша лікарська допомога:

1. Ліквідація больового синдрому: 2% р-н промедолу 1 мл в/м або в/в.

2. Інгаляція кисню.

3. Уведення нейролептиків: 0,25% р-н дроперидолу 2-4 мл в/в. 3. Уведення антигістамінних препаратів: 1% р-н димедролу (супрастину) 1 мл підшкірно.

4. Уведення ізотонічного р-ну натрію хлориду, 5% р-н глюкози.

5. Транспортування в спеціалізований заклад.

Одним iз видiв термiчної травми є ураження тканин низькими температурами – обмороження. У нормі температура тіла коливається у межах 36-37°С. Головними джерелами теплоутворення є м'язи і печінка. Обмороження (сопgеlаtіо) – це пошкодження тканин, окремих частин тіла (замерзання – на весь організм) під впливом низької температури зовнішнього середовища, зниженні температури повітря до 10°С і нижче, контакту з охолодженими предметами.

Етіологія, патогенез. Якщо вплив холоду перевищує компенсаторні можливості тканин, виникає обмороження. Тканини гинуть унаслідок порушень кровообігу та іннервації, або від прямого пошкодження клітин. При охолодженні виникає спазм судин, гіпоксія, подразнення симпатичних нервів, склеювання еритроцитів, гіпоксія, порушення метаболізму, механічне пошкодження органел клітини гострими краями кристалів льоду. Після відтаювання підвищується проникність ендотелію, виникають набряки, тромбоз судин, гіпоксія збільшується. Різні тканини мають різну чутливість до охолодження, що зумовлено різним вмістом в них води, станом кровообігу, тому вогнища некрозу відрізняються глибиною.

Виокремлюють два періоди ураження холодом — дореактивний (до зігрівання тканин) і реактивний (після зігрівання організму).

Обмороження за ступенем впливу холоду на тканини розподіляють на чотири групи:

I ступінь (congelation erythematosa) — шкіра в місцях ураження стає набряклою, гіперемованою з ціанотичним відтінком, виникає локальний біль, свербіж, парестезії на шкірі, але некрозу тканин немає.

II ступінь (congelation bullosa) — виникає частковий поверхневий некроз шкіри до її росткового шару, з’являються міхури із світлим умістом, дно міхурів життєздатне, чутливе до подразнень.

III ступінь (congelation phlegmonosa) — некрозу підпадає вся товща шкіри, підшкірна жирова клітковина, поверхнева фасція. Виникають міхури із геморагічним вмістом, дно їх є нежиттєздатним і на подразники не реагує.

IV ступінь (congelation escharotica) — виникає змертвіння м’яких тканин і кістки, поверхневі клінічні ознаки подібні до обмороження III ступеня.

Диференціювати обмороження III та IV ступеня можна на 5-7-у добу, після демаркації тканин.

Лікування. Небезпека виникає тоді, коли відморожені ділянки тіла починають відігрівати. Перший захід — припинення впливу холодового подразника на тканини, другий — зігрівання ураженої анатомічної ділянки і всього тіла постраждалого.

В осередку надзвичайної ситуації:

- Змінити вологу одежу і взуття, переодягти ураженого. 101

- Часте тепле пиття.

- Місце ураження потрібно закрити ватно-марлевими пов’язками.

- Уживання знеболювальних таблетованих препаратів.

- Госпіталізація ( обмороження обличчя – до опікового центру).

При ураженні носа, вушних раковин доцільно обережно їх розтирати теплою рукою – масажувати (не снігом!, оскільки це ще більше знизить температуру уражених тканин) для відновлення кровообігу (не поранити при цьому шкіру!).

У лікувальному закладі:

Основним завданням є відновлення кровообігу в уражених тканинах, запобігання тромбозу судин. Необхідно включати дезагрегантну, детоксикаційну, десенсибілізуючу, протизапальну терапію, застосування антикоагулянтів. Місцево починають із первинного хірургічного оброблення ранових поверхонь. Якщо міхури не спричинюють загрозливого тиску на тканини, їх не розкривають, бо під ними швидше відбувається регенерація шкіри. Якщо міхури надто напружені або є ознаки запального процесу (на 3-7-у добу), тоді з них випускають геморагічний вміст.

Хворому призначають засоби поліпшення місцевого і загального кровообігу, загальну зміцнювальну терапію, фізіотерапію. Обмороження I—II ступеня ведуть переважно консервативним методом. Обмороження великих поверхонь шкіри III—IV ступеня потребують вільної пластики аутологічним шкірним розщепленим клаптем. Після відторгнення некротичних тканин при обмороженнях носа, вушних раковин може бути необхідною за 6-12 міс. після ураження реконструктивно-відновна хірургія.

Тривалість і заходи реабілітації постраждалих залежать від ступеня ураження і їх загального стану. Мета реабілітації - зменшити ступінь рубцевих змін уражених тканин, відновлення втрачених функцій консервативними й оперативними методами.

Профілактика обморожень полягає в запобіганні переохолодження всього тіла (належний до відповідних умов одяг) і локальних його ділянок, зокрема обличчя, тому що саме воно є відкритим дії зовнішніх факторів і є ділянкою підвищеної втрати тепла (захист обличчя шапками, капюшоном).

Після холодового ураження раніше обморожені ділянки шкіри стають чутливими до низьких температур, при їх охолоджені швидко виникає тривалий ціаноз шкіри і порушення її чутливості, що можна розцінювати як хронічне ураження холодом або «алергію» на холод.

Хімічні опіки відрізняються від термічних за етіологією, клінічною картиною і глибиною ураження. На шкірі відсутні міхурі, не утворюється струп, тканини уражуються на більшу глибину, поволі відбувається демаркація некротизованих ділянок. Часто виникає одночасне ураження органа зору із його втратою. Діючими речовинами можуть бути кислоти, солі важких металів (срібла нітрат, цинку хлорид), луги.

Вплив на тканини кислот, солей тяжких металів викликає згортання білків, забирає в них воду і приводить до утворення коагуляційного некрозу з формуванням щільного поверхневого струпу. Концентровані розчини лугів забирають у тканинах воду, зв'язуються з білками і омилюють жири. Луги проникають в тканини глибше і приводять до більш глибокого ураження тканини, як кислоти. Такий вид некрозу називається колікваційним, вологим. Струп що утворюється при цьому м’який, при виділенні його тканини кровоточать. При розповсюджених опіках є небезпека розвитку інтоксикації, обумовлена всмоктуванням продуктів руйнування тканин, кількість токсичних речовин, що всмокталися залежить від площі опіку. Глибина опіків залежить від концентрації речовини та часу експозиції.

Хімічні опіки І і II ступеня відносяться до поверхневих, III - IV ст.– до глибоких. При опіку І ступеня хворі скаржаться на біль, пекучість. При огляді відмічають обмежену гіперемію з незначним набряком шкіри, який більш замітний при опіку лугами. Всі види шкірної чутливості збережені, больова чутливість загострена. При опіках II ст. відмічаємо поверхневий – сухий (при опіку кислотою) або желеподібний - мильний (при опіку лугами) струп. Струп дуже тонкий, легко береться в складку. При глибоких (ІІІ-IV ст.) хімічних опіках струп щільний і товстий, його неможливо взяти в складку. Струп нерухомий, у вигляді вологого некрозу, при опіку лугами і сухого при опіку кислотами. Всі види чутливості відсутні. Розрізнити III-IV ст. хімічні опіки при першому огляді неможливо. При опіках IIIст. некротизуються всі шари шкіри, при IV ст. наступає некроз глибше лежачих тканин аж до кісток. Лише через 3-4 тижні , коли наступає 102 відторгнення опікового струпу, можна визначити глибину некрозу: якщо відторгається тільки некротизована шкіра – опік III ст., якщо і глибше лежачі тканини – опік IV ст.

Перша медична допомога при хімічному опіку.

1. Зняти одяг, просочений агресивними речовинами.

2. Промивання ушкоджених ділянок проточною водою на протязі 10-15 хв (від +10℃, +12℃ до +20℃, +22℃).

3. Нейтралізація хімічних речовин: при опіках кислотою обробити пошкоджену поверхню 2-4% р-ном соди, при опіках лугом – 2-3% р-ном оцтової, лимонної або борної кислоти, при опіках солями важких металів – 4-5% р-н соди.

4. Накладання сухої асептичної пов’язки без жодних лікарських засобів.

5. Знеболювання.

6. Транспортування на етап кваліфікованої допомоги.

Нейтралізатори при деяких хімічних опіках: Фосфор (білий, жовтий) – На шкіру – волога пов' язка з 5% р-ном мідного купоросу. В очі – 0,5% той же р-н.

Фтористоводнева (плавикова) кислота – 5% р-н вуглекислого алюмінію або присипка з сумішшю порошків соди і борної кислоти або пов' язка з сумішшю гліцерину і окису магнію. Вапно – Волога пов’язка з 20% р-ном цукру.

Карболова кислота – Пов'язка з гліцерином та вапняним молоком.

Хромова кислота – Пов'язка з 5% р-ном гіпосульфіту натрію.

Бром – Пов' язка з паленою магнезією.

Трихлористий миш’як – 5% р-н їдкого натрію.

Солі важких металів – 4-5% р-н соди.

Бороводневі сполуки – Пов'язка з нашатирним спиртом.

Окис селену – Пов'язка з 10% р-ном натрію тіосульфату.

Алюмінійорганічні сполуки - промивання водою небезпечне: можливе загорання! Видалення проводиться тампонами, зволоженими бензином або спиртом. Пов’язка суха, асептична.

Електротравма. Ушкодження, викликані дією електричного струму, називаються електротравмою. Ураження виникає тоді, коли потерпілий опиняється в електричному полі і струм проходить через нього в землю (струмовий опік), а також при дії індукційного струму (дуговий опік, висока температура до 3500℃). Електричний струм діє на людину не лише при доторканні, а й через предмети, які вона тримає в руках. Тяжкість ураження залежить від таких факторів: 1. Сила струму. 2. Величина напруги. 3. Опірність тканин організму.4. Вологість навколишнього середовища та шкіри. 5. Вік потерпілого. 6. Стан організму /стомлення, виснаження. Небезпечним для життя є струм силою понад 100 мА і напругою 110 В, який викликає фібріляцію серця, настає зупинка серця та дихання. Місцеві зміни – опіки тканини в місцях входу та виходу струму (електромітки), які мають вигляд жовто-бурих плям, при великій силі струму виникають глибокі кратероподібні опіки, які на відміну від термічних опіків, безболісні. При стиканні з вольтовою дугою можливе обвуглювання. Загальні зміни – найбільш небезпечні, вони виникають внаслідок дії струму на ЦНС. Уражений моментально губить свідомість, виникають тонічні судоми, які роблять неможливим відділення від провідника струму. При тяжкій електротравмі виникають явища “уявної смерті”: відсутність свідомості, блідість шкірних покривів, широкі, не реагуючі на світло зіниці, відсутність пульсу навіть на магістральних артеріях, відсутність дихання. Цей стан триває 8 – 10 хв., а потім, при відсутності допомоги, переходить в біологічну смерть. При більш легких ураженнях – непритомність, тяжке нервове потрясіння, головокружіння, слабкість.

Особливістю прояву загальної дії струму являється в тім, що зупинка серця може наступити не тільки в момент або відразу ж після травми а, через декілька годин або днів після неї. Особливість електричних опіків – їх повна безболісність внаслідок ураження нервових закінчень. Сухий некроз відрізняється нешвидким відторгненням некротичних тканин в порівнянні з термічними опіками. Другою відмінністю електроопіків являється прогресуючий некроз, тобто розповсюдження некрозу на глибше лежачі тканини внаслідок тромбозу кровоносних судин. При електричному опіку ураження розповсюджується не тільки на всю товщину шкіри, але і на м'язи і кістки. При тромбозі великих судин можливий розвиток гангрени. 103

Електричні опіки обличчя, голови супроводжуються загальною електричною травмою. У разі виникнення електричної вольтової дуги в ділянці обличчя відзначають глибоке ураження тканин навіть із значним термічним пошкодженням кісток лицевого черепа. Після таких ушкоджень можуть залишатися дефекти кісток і м’яких тканин, втрата органу зору.

Перша допомога:

1. Припинити дію електричного струму на потерпілого.

2. При легкому ураженні – горизонтальне положення, заспокійливі (еленіум, реланіум, сібазон), серцеві глікозиди (корглікон, строфантин), кордіамін. Опікову поверхню обробити 0,5% р-ном фурациліну. Накласти стерильну пов’язку, транспортування в реанімаційне відділення стаціонару.

3. При тяжкому ураженні – невідкладні реанімаційні заходи: непрямий масаж серця, ШВЛ, серцеві та дихальні аналептики. Якщо відновилось самостійне дихання, але немає пульсу, це свідчить про фібріляцію серця. Треба зробити дефібріляцію. Після відновлення серцевої діяльності хворого транспортують в стаціонар.
VI. ПЛАН І ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА ЗАНЯТТЯ:

п/п


Основні етапи заняття, їх функції і зміст

Навчальні цілі в

рівнях


засвоєння

Методи контролю і навчання

Матеріали методичного забезпечення (контролю, наглядності, ТЗН, інструкції, обладнання і матеріали)

Час в хв

1

2

3

4

5

6

1. Підготовчий етап

1. 2.

3.


Організація заняття Постановка навчальних цілей

Контроль вихідного рівня знань:



II

Усне опитування

Журнал

Методичні розробки Питання



3 2

15 1


II Основний етап

1.

Формування професійних вмінь інавиків: ® провести курацію хворого; в провести дифдіагностику захворювання; ® визначити схему лікування

III

Практичний тренінг;

Професійний та практичний тренінг; тестовий контроль



Обладнання, інструментарій. Інструкції, таблиці документація.

Тести III рівня



55

III Заключний етап

1.

2.

3.



Контроль і корекція рівня професійних знань і умінь.

Підведення підсумків заняття.

Домашнє завдання


III

Індивідуальний контроль практичних навиків та їх результатів.

Результати курації хворих і рішення тестових завдань

Журнали


Методичні розробки

10

3


VII. МАТЕРІАЛИ МЕТОДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАНЯТТЯ:

  1. Матеріали контролю для підготовчого етапу занять: - питання для контролю вихідного рівня знань:

1. Опіки, класифікація, ознаки.

2. Перша медична допомога в залежності від ступеня опіку.

3. Обмороження, класифікація, ознаки.

4. Перша медична допомога при обмороженнях.

5. Хімічні опіки, класифікація, ознаки.

6. Перша допомога при хімічних опіках в залежності від діючої речовини.

7. Електротравма, місцеві та загальні зміни.

8. Перша допомога при хімічних опіках в залежності від легкого чи тяжкого ураження.



  1. Матеріали методичного забезпечення основного етапу заняття:

    • тести (див. додаток №1,2);

    • алгоритми для формування практичних навиків і вмінь (див. додаток №3);

    • невідкладні стани (див додаток №4);

3. Матеріали контролю для заключного етапу:

      • Історії хвороби;

  • Результати контролю вихідного рівня знань

  • Результати тестового контролю

  1. Матеріали методичного забезпечення самопідготовки студентів:

  • методичні рекомендації:

  • домашнє завдання:

а) підготуватись до наступного заняття на тему: «Комбіновані пошкодження ЩЛД, патогенез, варіанти клінічного перебігу в залежності від особливостей ураження, лікування, можливі ускладнення.»

б) записати в зошитах для домашнього завдання надання невідкладної допомоги при невідкладних станах № З

в) виконати алгоритми практичних навичок № 3,4.

VІІІ, ЛІТЕРАТУРА (див.список літератури):

1. Хірургічна стоматологія та щелепно-лицева хірургія: підручник; у 2т. – Т. 1 / В. О. Маланчук, О. С. Воловар, І. Ю. Гарляускайте та ін. – К.: ЛОГОС, 2011. – 669 с. 2. Хірургічна стоматологія та щелепно-лицева хірургія: підручник; у 2т. – Т. 2 / В. О. Маланчук, О. С. Воловар, І. Ю. Гарляускайте та ін. – К.: ЛОГОС, 2011. – 606 с. 3. Бернадський Ю. Й. Основи щелепно-лицевої хірургії і хірургічної стоматології: навчальний посібник / Ю. Й. Бернадський. – Київ: «Спалах», 2003. – 512 с. 4. Тимофеев А. А. Руководство по челюстно-лицевой хирургии и хирургической стоматологи / А. А. Тимофеев. – Київ: «Червона Рута-Турс», 2002. – 1024 с. 5. В.І. Митченок, А.І. ІІанькевич. Пропедевтика хірургічної стоматології. - Вінниця: «Нова книга», 2004. 6. Ломницький І. Я. Алгоритми практичних навичок з хірургічної стоматології / І. Я. Ломницький, А. В. Нетлюх, О. Я. Мокрик. – Львів : «ГалДент», 2008. – 152 с. 7. І.М. Готь, І.Я. Ломницький, В.В. Винарчук-Патерега. Методичні вказівки з клінічного обстеження хворих і написання історії хвороби з хірургічної стоматології. – Львів. 2001 р. – 45 с. 8. Методичні рекомендації для підготовки до складання ліцензійних інтегрованого іспитів "Крок1", "Крок2", "Крок3" / Б. С. Зіменковський, М. Р. Гжегоцький, І. І. Солонинко, Р. З. Огоновський, Р. Б. Лесик, Ю. Я. Кривко, Б. В. Дибас. - Львів: Друкарня ЛНМУ ім. Данила Галицького, 2013. - 96 с. 9. Збірник тестових завдань для складання ліцензійного іспиту «Крок – 2 Стоматологія» // МОЗ України. Департамент кадрової політики, освіти і науки МОЗ України. Центр тестування при МОЗ України, 2011 - 28 с. (співавтори Гайдук Р. В., Федько В. В., Назаревич М. Р.) - 36 с.



Склав: ст.виклад Гелей Н.І.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка