Лебедія як І коли виникла Україна есе івано-Франківськ «Місто нв» 2012 ббк 84 (4укр) 6 п 37 плачиндас. П. п 37 лебедія. Як І коли виникла Україна



Сторінка1/7
Дата конвертації05.05.2016
Розмір1.23 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7
ЛЕБЕДІЯТЕРИТОРІЯ УКРАЇНИ — КАТЕГОРІЯ ІСТОРИЧНАМИГ УКРАЇНЦІ, ТУТ БУЛИ ВІЧНОЗАРОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇЯК ПАЛИЛИ НАШУ ПАМ'ЯТЬЯК І КОДИ ВИНИКЛА УКРАЇНА?ОРАНА — ПЕРШОДЕРЖАВА ДАВНІХ УКРАЇНЦІВЗОЛОТА ДОБА УКРАЇНИОРІАНА — СУПЕРДЕРЖАВА СВІТУКІММЕРІЯТОРГІВЛЯ ЯК НОВИЙ ЕТАП В ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇТОРЖИЩЕ БОРИСФЕНІТІВЕПІСТОАЯРІЯФЕНОМЕН УКРАЇНСЬКОЇ ЖІНКИАМАЗОНІЯСАРМАТІЯПЕААЗГІЯ АБО АЕБЕДІЯ

Плачинда Сергій Петрович

notes1234567

Сергій Плачинда ЛЕБЕДІЯ


Як і коли виникла Україна ЕСЕ Івано-Франківськ «Місто НВ» 2012 ББК 84 (4УКР) 6 П 37 ПЛАЧИНДАС.П. П 37 ЛЕБЕДІЯ. Як і коли виникла Україна: Есе. - Вид. 4-те. -Івано-Франківськ: «Місто НВ», 2012. - 160 с. + 8 іл. ІБВІМ 978-966-428-242-7 Чи є в світі така країна, яка пройшла б семитисячолітній шлях свого розвитку — злетів і падінь, перемог і поразок, розквіту і занепаду; яка вже в давнину здобула б такий могутній цивілізований потенціал, що спородила б інші народи, нації й мови; і котра б на різних етапах свого поступу мала стільки назв, як наш рідний край та його віддалені й близькі регіони: Оратта, Оріана, Кіммерія, Скитія, Амазонія, Сарматія, Пелаз-гія або Лебедія, Венедія, Етрурія, Троада, Роксоланія, Антія або Ората-нія, Україна-Русь, Козацька Держава, Україна?.. У книзі пропонується пройти шляхами зародження й розвитку української нації та державності. Розповідь ведеться з позицій нової концепції історії Стародавньої України. ББК 84 (4УКР) 6 Перше видання (1995 р.) вийшло за ініціативи і підтримки засновника і багаторічного Голови Конгресу Українських Націоналістів, народного депутата України 3-х скликань, відомого в світі політика - світлої пам’яті Слави СТЕЦЬКО ISBN 978-966-428-242-7 ВІД АВТОРА

Отже, нова концепція історії Стародавньої України... Першим її провісником був археолог, доктор історичних наук Валентин Даниленко — автор книги «Енеоліт України», що вийшла 1974-го року, коли лютувала брежнєвсько-сусловська реакція, коли передова українська інтелігенція гибіла в мордовських таборах. І Даниленкова книга стала світлим променем у темному царстві більшовицької пітьми. Саме той рік і слід вважати датою народження нової концепції історії Стародавньої України. Бо Да- Карта англійських дослідників Роберта Макрама, Уільяма Крена і Роберта Макнійла («The Story of English\»'7d, де схематично показано розповсюдження індоєвропейських мов від Середньої Наддніпрянщини.



ниленко вперше подав археологічні карти, на яких графічні стріли, що позначають міграції носіїв первісної цивілізації, спрямовані від Північного Причорномор’я та Дніпра на південь і вусебіч. Сим було підкреслено, що не нашим предкам хтось і звідкись приніс культуру, а навпаки, наші староотці — давні українці — несли її, первісну цивілізацію, в світи, навчали інші народи, близькі й далекі, орати, сіяти, ростити хліб, кувати рала і плуги, ткати, будувати житла і ПИСАТИ—тобто карбувати літери, творити письмо. Несподіваним і авторитетним доказом на підтримку сієї концепції (до якої ставляться скептично неуки та українофоби різних мастей) стала поява книги відомих англійськихдослідників Роберта Макрама, Уільяма Крена і Роберта Макнійла «The Story of English» (1986 — перше видання), де аргументовано трактується походження всіх індоєвропейських мов (і англійської теж) з мовного середовища Середньої Наддніпрянщини. Се дає нам право твердити: давня українська мова — матір усіх індоєвропейських мов. Автори книги подають генеалогічну карту (вона міститься в сій книзі) походження індоєвропейських мов. Сим стверджується, що Давня Україна (Оратта) — батьківщина всіх індоєвропейських народів (автори так і підписують свою карту: «The Home of the INDO-EUROPEANS»). У художній літературі вперше нову концепцію історії Стародавньої України розвинув автор сих рядків у книзі своїх історичних повістей «Київські фрески» (1982 p.), де українська державність і писемність («буквиця») зображені на тлі IV—V століть н. е. Далі з’явилася праця російського вченого-архео-лога Лева Клейна з промовистим заголовком «ОТ ДНЕПРА ДО ИНДА». Тут археологічні карти відтворюють міграційні маршрути трипільців (давніх українців) від причорноморських степів і Дніпра до Індії. А поява фундаментальних праць Лева Силенка «Мага Віра», Юрія Шилова «Брама безсмертя», «Прародина ариев», «Джерела», збірника «Космос Древньої України», альманаху «Онуки Дажбожі», статей Степана Наливайка, Миколи Чмихова, публікації давньоукраїнських пам’яток публіцистики й історіографії «Послання оріан хозарам» (IX ст.) та «Велесо-ва книга» (VIII—IX ст.) остаточно утвердили думку, що Україна як держава починалась не із XV ст. н. е., а з VI тисячоліття до Різдва Христового. І що ми, українці, можемо святкувати СЕМИТИСЯЧОЛІТТЯ української державності. І ще одне відкриття: поява книги московського вче-ного-шумеролога і клинописознавця Анатолія Кифіши-на «Древнее святилище Каменная Могила. Опыт дешифровки протошумерского архива XIІ—III тысячелетий до н. е.», де — на взірцях дешифровки письмових знаків на брилах і в гротах Кам’яної Могили — утверджується думка: Україна — батьківщина найдавнішого письма, що карбувалося на камені з XII тисячоліття до н. е. (лиш одне розшифроване речення з Vтисячоліття до н. е.: «РАДІСНО ПЛУГ РІЖЕ» — засвідчує романтичну натуру давніх українців!). І насамкінець. За останні роки автор сих рядків запропонував нову теорію ПОХОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ, яка зародилася за часів Мізинської культури в межахХУІІІ—ХУтисячоліть до н. е. Тобто ми, українці, можемо пишатися тим, що нашій нації — 20 тисяч років. Аргументи — на сторінках сієї книги. С. Плачинда ЧОМУ МУСИМО ЗНАТИ СВОЮ ДАВНИНУ?

Бо їїхочутьу нас відняти. Чи — все зробити, аби ми її не знали, аби не відали, чиї ми діти, яких батьків і звідки рід наш український ведеться. Тобто хочуть позбавити нас коріння свого, аби ми, українці, стали перекотиполем, аби люті вітри шовінізму, колоніалізму здули насзі свого поля, зі своєї землі. ЧОМУ МУСИМО ЗНАТИ СВОЮ ДАВНИНУ? Відверто такий намір було проголошено 24 листопада 2004 року, коли стався демонстративний, зловорожий спалах сепаратизму, а точніше — великодержавного російського шовінізму; коли відбулася зухвала спроба відкрито роздмухати імперське кадило «єдіной і нєдєлімой» під невтішним єзуїтським гаслом: створити на теренах суверенної Української Держави таке собі «Юго-Восточное государство в рамках ЕЗП»... Та ще — зі столицею в Харкові (що є центром, до речі, етнічно самобутньої, колоритної української Слобожан щин и). Ділити «український пиріг» миттєво прилетів із Москви в Сіверськодонецьк сумнозвісний великодержавник і «собіратєль» Юрій Лужков — прилетів, грубо порушуючи міжнародні норми й суверенітет України. Але — вибух обурення української громади, виступи провідних юристів, ЗМІ, народних депутатів України (а на сьому тлі — ганебне відмовчування тодішнього «гаранта» Конституції Л. Кучми, котрий мусив би в перші ж години сіверськодонецького путчу увільнити з посад і притягнути до кримінальної відповідальності тих «губернаторів», що замахнулися на святиню нації — Конституцію України, на цілісність її території), — і... ні-ні, сепаратисти-шовіністи не самоліквідовуються, а... маскуються, міняють тактику. Надалі вони говоритимуть «мирним тоном» не про «Юго-Восточное государство», а про «союзні» та «автономні» республіки натерені... «єдіной» України. А побачивши, що нова влада по-справжньому не засудила губернаторів-шові-ністів, сепаратисти нахабнішають. І ось вже в махрово шовіністичній газеті «Русская правда» (виходить у Києві!) друкується оголошення про утворення нової громадської (насправді — шовіністичної! — С. П.) організації під промовистою назвою: «Союз русского народа». Хижа мета декларується відверто: «...Изучение прошлого и настоящего русского населения Украины во всех проявлениях, разработка концепции местной истории сточки зрения тех, кто считает себя истинными патриотами Галиции, Буковины, Закарпатья, Малой Руси и Новоросии, т. е. — всего Русского Юго-Западного края» («Русская правда», № 31, серпень 2005 р.). Отже, для шовіністів немає України, а є «Русский Юго-Западный край». Се — відвертий заклик до сепаратизму. I —до фашизму. Бо ми знаємо, що таке «істинні патріоти «Галіції»: се ті, що вбили львівського композитора за те, що він співав українських пісень на рідній українській землі в національній столиці України. Що ж, великодержавним російським шовіністам мало «Юго-Восточного государства»: вони скалять зуби й на «Юго-Западный край». Тобто щоби з України утворити дві великі губернії Росії. Однак чорним намірам україножерів ніколи не здійснитись. Бо... ТЕРИТОРІЯ УКРАЇНИ — КАТЕГОРІЯ ІСТОРИЧНА


На її сторожі стоїть Закон. І Збройні Сили України. І весь український народ. Україна неподільна. Кожна п’ядь української землі окроплена кров’ю мільйонів наших предків, які захищали рідний край від численних орд, загарбників, зайд, окупантів. Тому УКРАЇНСЬКА ЗЕМЛЯ — СВЯТА. І не лише для українців, а й для всієї Індо-Європи, прабатьківщиною якоїє Давня Україна. Земля українська свята й неподільна, тому що за неї віддали життя своє найславетніші лицарі, без яких Україна давно загинула б. Для прикладу згадаймо хороброго й мудрого козацького гетьмана-дер-жавотворця Дмитра Вишневецького (Байду). Якби не він, то не було б навіть такого географічного поняття, як Україна — її мали б розхапати на чотири частини сусідні держави. Адже Кримське ханство загарбало наші землі по Кременчук, Туреччина — по Кам’янець-Подільськ, Польща — по Київ, а Москва роззявляла пащеку на всю решту. А Байда молодецький зі своїм бойовим мобільним козацьким військом загнав татар за Перекоп, турків — за Дунай, розсунув кордони на Захід і Схід (по Таганріг!). І якби не Іван Грозний, що підсипав трунку у вино лицареві (і на турецькому гаку він висів отруєним), то Україна ще в ті часи була б незалежною супердержавою.

Так се згадалося XVI століття... А коли осягаєш найдавніші часи на терені України, коли залучаєш археологічні знахідки,—то неодмінно приходиш до висновку: МИГ УКРАЇНЦІ, ТУТ БУЛИ ВІЧНО

Тобто ми нізвідки не приходили і нікуди не щезали, «акі обри» (чи яко половці, хозари, печеніги), від яких і сліду не лишилося. МИ СТОЇМО НА СІЙ ЗЕМЛІ МІЛЬЙОН РОКІВ. Тут наша пуповина. Вона — в селі Королеве на Закарпатті. Тут українські археологи відкопали першу в Україні (і в Східній Європі) палеолітичну стоянку, якій ... МІЛЬЙОН РОКІВ. Ґрунт тут не такий, як у долині Неандерталь (Німеччина), тому черепи наших пращурів-неандертальців кам’яної доби не збереглися — їх перетерло на порох. Однак матеріальна пам’ять про далеких предків є — кам’яні знаряддя праці. Як далекі пращури наші опановували територію майбутньої України? Від Королевого з-над Тиси тодішні неандертальці перейшли Яблуницький перевал і вийшли на тепле підсоння Прикарпаття, а далі — за півмільйона років! — розповсюдились до Дніпра та Десни, де й стали розвинутішими кроманьйонцями. Тут 600 тисяч років тому їх і накрив перший льодовик. «Льодовики загартували українців», — стверджує Лев Силенко у своїй відомій праці «Мага Віра». І се цілком наукова й слушна думка. До кордонів теперішньої України перший льодовик не дійшов, але холоду нагнав. І почалося воно — загартовування майбутньої української, а через неї— і всіх європейських націй: 50 тисяч років холоду,— 80 тисяч років тепла; 40 тисяч років холоду (другий льодовик) — і... 200 (!) тисяч років субтропічного клімату («середземноморського» —за визначенням учених): великий період, що дозволив кроманьйонцям стати ГОМО САПІЄНС — розумними, витривалими праукраїнцями, — бо вживали, як підказують палеонтологи, у великій кількості рибу, що нею кишіли незліченні річки пра-України. А риба — се фосфор, се живлення мозку. Однак ознаки цивілізованого етносу, власне національної культури з’являються в надрах четвертого льодовика (110—12 тис. р. до н. е.), зокрема в період XXV—XVтисячоліть до Христа. Тобто йдеться про... ЗАРОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ




Після 21 листопада 2004 року, коли український народ і передусім українська молодь гнівно повстали проти фальсифікації виборів Президента України, коли Майдан Незалежності в Києві щодня збирав по 200— 500 тисяч мітингуючих зі всіх кінців України, — деякі політики і громадські діячі заговорили про НАРОДЖЕННЯ української нації. Се є неточність у формулюванні. Йдеться про ВІДРОДЖЕННЯ нації. А народилася українська нація давно — не пізніше XV—XIV тисячоліть до н. е., за доби Мізинської культури. Київ у грудні 2004 року під час Помаранчевої революції Та передусім слід, мабуть, визначитися в термінології. Не претендуючи на вичерпність, подаю своє розуміння, яке публікувалося в пресі й не зазнало спростувань чи доповнень. НАЦІЯ — людська спільнота, що пройшла тривалий історичний шлях розвитку і, як наслідок еволюції, має свою мову, свою віру, неповторну вдачу (психологію) та самобутні етнічні й фольклористичні ознаки (пісні, звичаї, народно-прикладне мистецтво, свою міфологію й символіку, одяг, архітектуру, усний та писемний епос тощо). Нація виростає з народу, мов квітка з рослини. Отже, нація — індивідуальність народу, найвищий етап його еволюції... Всі нації—то є квітник планети Земля. Якщо квітка зів’яне чи її розтопчуть, то вона гниє і стає добривом для інших квітів. Коли нація втрачає мову, етнічні ознаки — вона стає «добривом» для нації-поглинача. Що потрібно для того, аби нація не загинула, не була асимільована, аби її не проковтнула нація-погли-нач? Потрібна національна свідомість, національна гордість умираючої нації. І вона оживе! Оскільки таких прихильників нації, її лицарів зазвичай називають націоналістами, — а шовіністи та А, Б — мізинські браслети;В - статуетка жінки (Мізинська стоянка).(Із книги «Давня історія України», т. І). Меондровий орнамент (символ безконечності людського буття) на браслеті XV тисячоліття до н. е. та на гуцульському рушнику XXІ століття (2004 р., Прикарпаття). й узагалі українофоби всіх мастей зробили се слово лайливим, — то з’ясуймо, ЩО ТАКЕ НАЦІОНАЛІЗМ. Се — ЗАКОНОМІРНИЙ І ПРИРОДНИЙ РУХ НАРОДУ НА ЗАХИСТ ТА УТВЕРДЖЕННЯ СВОЇХ САМОБУТНОСТІ Й НЕЗАЛЕЖНОСТІ. Націоналізм був і є державною ідеологією та рушійною силою всіх країн світу. Лише в Україні він ще не став державною ідеологією. Але рано чи пізно — стане! Антиподи націоналізму — шовінізм, сіонізм, фашизм, що намагаються підпорядкувати собі інші нації, асимілювати їх або знищити фізично. І ще шовіністи іноді зумисне плутають поняття націоналізму і... нацизму. Уточнимо: нацизм — се фашизм, націоналізм — се патріотизм. Атепер про ПЕРШІ ОЗНАКИ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ. Йдеться про XXV—XVтисячоліття до н. е. Про ті реліквії, що їх відкопав на початку XX століття (1908— 1909) видатний український етнограф, археолог і антрополог Федір Вовку селищі МІЗИН над рікою Десною (Чернігівщина) на 6-метровій глибині: орнаментовані браслети зі слонової кістки, стилізовані й реалістичні статуетки жінок — символи Матері-Землі та родоначальниці людства (І. Кузич-Березовський), декілька фігурок собак (перша присвоєна людиною тварина —тотем деяких давньоукраїнських племен), вироблені зі слонової кістки ножі та голки (які, на думку видатного дослідника старовини Івана Кузича-Бере-зовського, свідчили, що давні українці тих часів виробляли полотно) та багато іншого. Одне слово, віднайдені старожитності вказували нате, що Мізинська культура XXV—XV тисячоліть до н. е. — давньоукраїнська. З неї бере свій початок українська нація й водночас — людська цивілізація. Докази: меандровий, суто національний, український орнамент, що містить глибоку оптимістичну ідею безконечності буття. Сей мотив стане домінантним і в Трипільській культурі, й у всьому українському народно-прикладному мистецтві аж до XXI століття н. е. (меандровий орнамент із часом запозичать Єгипет, Греція, Рим). Друге: мізинські культові браслети з «сонячною» та «місячною» символікою — надалі провідний мотив українського народно-прикладного мистецтва на всі майбутні тисячоліття й століття. Третє: стилізовані та реалістичні жіночі статуетки. За Трипільської культури вони переростуть у символічні зображення святих жіночих персонажів давньоукраїнського пантеону (Коляда, Слава, Дана, Лада, Берегиня, Жива, Мокоша та інші). І четверте (се вже знахідка радянських археологів): у шарах Мізинської культури знайдено... кістяні флейти та жіночі статуетки в позі танцю. А також ма-мутові кістки, розписані червоною фарбою, а ще — молотоподібні інструменти. Сим учені довели, що в ті часи—за доби мисливців на мамутів — побутували палеолітичні ансамблі ударних інструментів із кісток мамута. Одне слово, українці започаткувалися як нація співуча. І про це свідчать зафіксовані фольклористами 200 тисяч українських народних пісень — рекордна в світі кількість, що її можна занести до Книги рекордів Гіннеса. Та найвеличніше, що спородила Мізинська культура, тобто доба XXV—XV тисячоліть — се усний народний епос: міфи і легенди. Се поетичне уявлення давніх українців про походження світу, Сонця, зірок, неба, річок, океанів, людей, тварин, пташок і всієї тієї краси, що наповнює наш довколишній світ. Давньоукраїнська міфологія — духовна скарбниця українського народу. Се пам’ять тисячоліть. Але згадаймо... Меандровий орнамент на українських рушникахXXI століття (Івано-Франківщина) ЯК ПАЛИЛИ НАШУ ПАМ'ЯТЬ


«.../ як багато зла!» «Велесова книга» (IX ст.) Ця страшна подія сталася в ніч з 18 на 19 вересня 1939 року. Напередодні — лише за півдоби — «доблесна» Червона Армія нагло окупувала українське місто Рівне (згідно з таємною змовою двох тиранів, Гіітлера й Сталіна — про поділ між собою деяких держав і територій Східної Європи). Головна — і, отже, найбрехливіша — більшовицька газета «Правда» в ті дні писала про «визволення» Рівного так: «Місто відчуває одержану свободу, радіє їй і сповнюється палким бажанням будувати нове життя». Але про те, що сталося за кільканадцять годин після «визволення» Рівного, ні фарисейська «Правда», ні будь-яка інша совєтська газета не обмовилися й словом. А сталося таке: опівночі у дворі місцевої тюрми під пильним оком комісарів із політуправління 45-ї стрілецької дивізії (саме танкісти й кавалеристи цієї військової частини окупували Рівне) спалили весь тираж збірки маловідомого російського поета Олександра Кондратьєва. Назва книги була мирна і, здавалося б, цілком аполітична: «Славянские боги». Акція варварська і водночас досить дивна: яку загрозу чи небезпеку для Червоної Армії й усього СРСР становила ця невеличка збірка віршів — та ще й про язичницьких богів? Щодо автора, то він був далекий від політики. 1917 року, по державному перевороті, ицо його вчинили більшовики в Петербурзі, О. Кондратьєв тихенько емігрує за Кордон. Не від’їжджає далеко від батьківщини, наївно сподіваючись на швидке повернення. Тож зупинився в майже прикордонному місті Рівному. Тут він захопився (не без впливу «Лісової пісні» Лесі Українки) місцевим, тобто — українським фольклором, міфологією й демонологією. Перед поетом постав дивовижний світ, який він не міг не відтворити у віршованих рядках. Так з’явилася (скажемо — в дуже нещасливу годину) поетична збірка про язичницьких богів. Чим же вона занепокоїла беріївську агентуру? Чого так гарячково й жорстоко діяли комісари? Відповіді на ці питання дають самі оповіді про язичницьких богів, тобто — міфи. Оскільки книга Кондратьєва до нас не дійшла (знаю зміст лише з оповідей тих, хто свого часу читав її)1, тож візьмімо для прикладу міф про походження світу, що дійшов до нас із вуст народних і був неодноразово опублікований. «...І була напочатку Пітьма — вічна й безмежна. Ні Землі, ні Неба, ні Сонця. Тільки — морок. Густа, холодна й безконечна Ніч. А її пронизувало Око. ♦і ♦І * * 06 Звідки летіло воно? І — куди? Нізвідки і в нікуди? І де взялося воно? Наймудріші волхви Оріани казали так: «Око було завжди, воно було вічно. І з Вічности воно летіло у Вічність». А Заратустра по тому вже додав: «Воно летіло з далеких Старих Світів, аби утворити Новий світ». Мабуть, так. Бо Око, пролетівши чорне безмежжя впродовж безконечної кількості часу і не знайшовши краю пітьмі, одного разу спинилося. І пустило Сльозу. Чисту-пречисту Росинку. З неї вродилося диво: Перию-птахі Першобог—птиця Сокіл. Його золотаве пір’я осяяло непроникну Ніч. Сокіл розправив крила і закружляв над Оком. І пустив Сокіл золоту Сльозу-Росинку, що впала на Око. І вмить розрослося воно у великий острів серед мороку. І пустив Сокіл срібну Сльозинку — і впала вона посередині острова, де утворилося озеро Живої Води. І пустив Сокіл зелену Сльозу-Росинку, — і від неї проросли дивовижні квіти й густі високі трави на острові й берегах озера. Тоді Сокіл зніс золотий жолудь. І сталося диво: виросло з того жолудя розкішне й могутнє Першодере-во — Дуб-Стародуб. І наче зорі розцвіли на його крислатому гіллі: то вродили МОЛОДИЛЬНІ ЯБЛУКА—плоди невмирущості. Стало довкола світло й весело. Тоді злетів Сокіл на вершину Першодерева і сказав: «Я створив Ирій. Тут моє місце на віки вічні. Звідси я творитиму Світ». І зністоді Сокіл двоє яєць: біле й чорне. Впали вони в озеро Живої Води, і вродилися з них Білий Лебідь і Чорний Лебідь. Попливли вони назустріч один одному і стали люто битися. Тоді з вершини Дуба-Стародуба сказав їм Сокіл: «Зупиніться!». І лебеді перестали битися. І сказав Сокіл: «Я даю вам Слово і Розум. Вийдіть з води і станьте обабіч мого Дуба». Вийшли лебеді з води — й одразу перетворилися в людиноподібних велетнів. Тільки в одного шкіра була біла, волосся — русяве, очі — блакитні, а у другого все було чорне — і шкіра, і волосся, й очі. І сказав Сокіл їм: «Зірвіть із дерева по яблуку і з’їжте їх». З’їли велетні по молодильному яблуку — і відчули в собі силу неймовірну. І сказав їм Сокіл: «Тепер ви — невмирущі боги». І вклонилися йому велетні. І сказав Сокіл білошкірому: «Ти є Білобог, Володар Світла й білого Світу та всього, що створиш у ньому». І сказав Сокіл чорношкірому: «Ти є Чорнобог, Володар Ночі й пітьми та всього, що створиш у ній». І сказав він обом: «Ви є Добро і Зло, Краса і Погань, Правда і Кривда. І ви будете вічно. Бо ви є Життя. І ТІ, ЩО ПРИЙДУТЬ, не зазнають Добра без Зла і Краси — без Погані, тож не знатимуть, що таке життя і навіщо жити в ньому». Такий сюжет, такий багатий текст міфа. Ще багатший його підтекст. Про що він говорить нам? По-перше, це не «слов’янська», а давньоукраїнська міфотворчість, бо саме поняття слов’янства як об’єднання етнічно споріднених держав і племен з’являється в VII ст. н. е., а наведений вище міф, на думку фахівців-істориків та археологів, формувався понад сім тисяч років за ранньотрипільської доби. До того ж міф несе яскраве національне забарвлення. По-друге, міф засвідчує високий рівень духовності й культури давніх українців. Зокрема, вражає потяг до наукового осмислення світу... Світ, отже, утворився з невеличкої частинки живої матерії— Ока. Так уявлялося давньоукраїнським жерцям-волхвам \/тисячоліття до н. е. А фізики середини XX ст. довели, що Всесвіт утворився з однієїенергетично ємкої точки. За міфом, життя виникло з РОСИНКИ-СЛЬОЗИН-КИ. А фахівці з молекулярної біології твердять, що життя на Землі зачалося із КРАПЛІ ДОЩОВОЇ. Отже, міф про походження світу розкриває намагання стародавніх українських жерців (волхвів) науково пояснити походження світу та життя на Землі. Хвилює й діалектичне осмислення життя як вічної боротьби Добра і Зла. І, по-третє, чи не найголовніше: давньоукраїнські міфи з’явилися за кілька тисяч років до появи іудейських біблійних розповідей про те, як бог Яхве (чи Саваоф) створив небо, земну твердь і т. п. Ця ПЕРВИННІСТЬ давньоукраїнської духовності й культури завжди дратувала і дратуватиме тих, хто прийшов у цивілізацію ПОТІМ. Вторинність ніколи не пробачає первинності її духовну вищість і предко-вічність. Тому українці — вічні страждальці. Через те з такою люттю більшовицькі конкістадори палили книгу про язичницьких богів: вони, комісари, палили тим самим нашу тисячолітню пам’ять. Щоб не було й згадки про нашу духовність і культуру. Щоб зачиналися ми не з Мізинської та Трипільської культур, не із глибини тисячоліть, а всього-на-всього з XVI ст., як твердили марксистсько-ленінські юродивці під диктовку великодержавних російських шовіністів та ретельно замаскованих, але впливових сіоністів. І все ж таки Правду, кажуть, не вбити. Вона і з дна моря вирине. Вона рано чи пізно подолає брехню. Бодай на короткий час. Щоби потім знову бути затоптаною в багно. Але щаслива та мить великої перемоги над Кривдою! ...Нині наші вороги спритно й зухвало скористалися проголошенням незалежності України: корумпована компартійна номенклатура, мафіозні владні структури, з одного боку, та імперіалістичні сили Росії— з другого, нещадно спустошили Україну, пограбували її народ, привласнили незліченні багатства. Анам, простим людям, народові, лишили тільки свободу слова. А втім, це й справді найбільше і чи не єдине досягнення незалежної України. Тож скористаймося можливостями безцензурної доби і, відкинувши езопову мову (на якій останні двісті років маскували українців під антиісторичними поняттями «слов’яни» чи навіть «про-тослов’яни», а то й просто — «русскіє»), звернімося вільною думкою до найсокровеннішого для кожного свідомого українця питання:
  1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка