Л. С. Зубар функції власних назв у творах українських письменників–фантастів



Скачати 87.69 Kb.
Дата конвертації15.12.2016
Розмір87.69 Kb.
УДК 811.161.2: 81.373.423

Л. С. Зубар

ФУНКЦІЇ ВЛАСНИХ НАЗВ У ТВОРАХ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ–ФАНТАСТІВ

Анотація. У статті висвітлено основні аспекти дослідження функцій власних назв у художніх текстах. Метою цієї розвідки є аналіз вживаних онімних одиниць у творах українських письменників-фантастів, які досі не були під пильною увагою науковців.

Ключові слова: літературна ономастика, власна назва, функція.


Літературна ономастика як нова галузь мовознавства передбачає вивчення власних назв у художньому творі. Цьому питанню науковці сьогодні приділяють особливо багато уваги. Крім власне досліджень власних назв, не менш цікавим є вивчення їхніх функціональних можливостей у тексті. Зважаючи на недостатню вивченість цієї проблеми, метою нашої розвідки є з’ясування функцій власних назв у творах українських письменників-фантастів ХХ століття.

Ономастикон художнього тексту представлений системою власних назв, кожна з яких несе у собі певне функціональне навантаження. Отже, поетоніми, вжиті автором у художньому творі, є добре вмотивованими і спрямованими на досягнення визначеної мети. Саме тому, якщо мети досягнуто, можемо говорити, що поетоніми виконали свою функцію у творі.

Функціональні особливості пропріальної лексики досліджувалися багатьма мовознавцями.Для кращого розуміння поняття функція звернемося до лінгвістичного словника. Таким чином, функцію розуміємо як призначення, роль, яку виконує одиниця мови під час її відтворення в мовленні [1, 506].

В. Д. Бондалєтов виділяє такі основні функції онімів: номінативну, ідентифікаційну, диференційну; і другорядні (похідні): соціальну, емоційну, акумулятивну, дейктичну, функцію “введення в ряд”, адресну, експресивну, естетичну, стилістичну [3, 21].

В. М. Калінкін говорить, що функції поетонімів представлені їх двома видами: інформаційно-стилістичними (номінативною, ідентифікуючою, описовою, локалізуючою, фоновою, соціальною) та емоційно-стилістичними (характеризуючою, експресивною, емоційно-оцінною, алюзивною, символічною). Стилістичні функції поетонімів виражаються різноманітними шляхами: через фонетичні засоби (алітерацію, асонанс, апокопу, аферезу, омофонію, омографію, паронімію), промовистими іменуваннями, через контекст, граматичні засоби (морфологічні та синтаксичні), через включення до складу стилістичних фігур (антономазії, метафори, метонімії, епітетів тощо).

В. М. Михайлов виділяє такі функції поетонімів: характеристичну, ідеологічну, локалізаційну, структурно-композиційну [7, 16-17].

Л. О. Белей, досліджуючи літературно-художні антропоніми, запропонував розрізняти їх за стилістичною функцією, яка ґрунтується на принципі стилістичної домінанти. Таким чином він виділяє чотири групи літературних антропонімів: нейтральні, характеристичні, дейктичні й ідеологічні [2, 8].

Функціонування власних назв у тексті має свою специфіку. Власні назви повинні бути стилістично правильними і точними, відповідати духу, ідеї, меті твору, зобов’язані передавати характерний колорит, а іноді – і певний спеціальний сенс, особливе значення, в якому виражена авторська ідея. Вдало підібране ім’я стає додатковим засобом характеристики персонажа, підсилює емоційне враження від усього твору.

Функцій літературної онімії може бути безліч, а пошук стрункої, загальноприйнятої класифікації функцій поетонімів повинен продовжуватися, адже ні в українській, ні у міжнародній ономастиці дослідники поки що не розробили єдиної такої систематизації.

Зосередимо свою увагу на антропопоетонімах, які використовує О. Тесленко у своєму фантастичному творі „Дьондюранг”.

Ім’я головного героя Дьондюранг (а це біокібер з міста Інкана) співзвучне з назвою твору. У першу чергу цей антропопоетонім виконує номінативну функцію, тобто називає свого власника. Однак, знаючи зміст тексту, стає зрозуміло, що це найменування автор використовує влучно, оскільки для біокіберів не є дивним мати таке неординарне ім’я і особовий номер №139428.

На противагу Дьондюрангу, звучить власна назва старого кібера ГК-559730, яка, згідно з контекстом, вказує на емоційно-оцінну функцію, підкреслюючи непотрібність такого виду кіберів.

Ще одним представником такого виду є Дьондюраза (ім’я жіноче). Проводячи паралелі між цим найменням та ім’ям головного героя, простежуємо схожість між представниками одного виду, а значить, пропріатив аналогічно виконує номінативну функцію.

Що ж стосується наступного біокібера на ім’я Августін (від лат. аugustus – „величний, священний” [4, 26]), то його номінація дозволяє зробити висновок, що він посідає значно вище місце за вищезгаданих, тому цей антропопоетонім виконує характеристичну функцію.

Крім того, у творі згадуються антропопоетоніми представників у галузі мистецтва (зокрема автор відомих постановок сліпий Жаліо). Ознака, яку автор ставить поруч з іменем, може виконувати різну функцію: як характеристичну, так і емоційно-оцінну. Адже в цілому автор говорить, що його постановки чудові, але ми не знаємо, чи відповідає це дійсності. Відповідно до такої ознаки, автор добирає ім’я Жаліо, що може нас спрямовувати на те, що найменування виконує емоційно-оцінну або соціальну функцію.

Інший антропопоетонім, який нам пропонує О. Тесленко, належить композитору, що творить музику – Лактаріус. На нашу думку, ця власна назва виконує переважно номінативну функцію, оскільки у творі поетонім згадується лише одноразово, і у тексті немає жодних вказівок на інші функції.

Досить промовистою є згадка про письменника Олеся Буркуна і його роман „Свобода”. Іменування автора і його твір певним чином перегукуються з відомим українським письменником Олесем Гончаром і його фундаментальним романом „Собор”. Якщо звернути увагу на такі паралелі, тоді цей поетонім виконує не лише номінативну, а й ідентифікуючу функцію.

Іншим антропопоетонімом є ім’я одного з героїв – Ніколіан Бер. Перше враження, яке цей антропонім справляє на нас, є досить прозаїчним, але далі з контексту стає відомо, що цей герой є головою Інканського дослідного центру проблем довголіття, а ім’я Ніколіан, за аналогією з іменем Микола (давньогрец. Ніколаос), перекладається як „переможець народів” [5, 272]. Отже, автор надає цьому герою таке ім’я неспроста, причому ще й доповнює його посадою. Можемо стверджувати, що такий літературно-художній антропонім виконує інформативно-характеристичну функцію. Автор семантикою імені Ніколіан доповнює асоціативний ряд, пов’язаний з посадовими обов’язками героя.

Іменування секретаря (Німиця) також пов’язане з посадовими обов’язками. Автор з допомогою антропоніма дає читачу зрозуміти, що особа на цій посаді повинна мовчати. Звідси робимо висновок, що ця власна назва також виконує інформативно-характеристичну функцію.

До власної назви Андрій Астрагал звертаємо увагу тому, що автор космодосліднику Андрію дає прізвище, яке частково виконує характеристичну функцію. Адже для людини космос є чимось невідомим, так само, як і прізвище згадуваного вище дослідника для читача.



Ярослав Ставич – ім’я з давньослов’янської «сильний і славний». Семантика антропоніма дає зрозуміти, чому саме цей герой був командиром космічного корабля. Тому стверджуємо, що цей літературно-художній поетовім виконує інформативно-характеристичну функцію.

Антропопоетонім майстер Імбрикатус є дещо невизначеним для читача, оскільки немає чіткого пояснення, чи це ім’я, чи прізвище. Проте зрозуміло, що він виконує номінативну функцію. Якщо спробувати схарактеризувати цю власну назву, то знаходимо такі відомості: ім (лат.) префікс, що означає заперечення, відсутність чогось або проникнення у щось [4, 497], що ж стосується решти частин слова – наукового пояснення не знайдено. Однак можна зробити припущення, що основа цього антропоніма є нічим іншим, як словом „брикати”, звідси запропоноване автором ім’я отримує пояснення про характеристику майстра, який (дослівно) „проти брикання”. Таким чином, у семантиці цього найменування приховано характеристику, яка свідчить про інформативно-характеристичну функцію антропопоетоніма.

Ще автор згадує три літературно-художні антропоніми, в яких є вказівка на професію: це, зокрема, Мартін Реденблек – директор музею, Майкл Арм та Франтішек Зінь – професори. Імена з цього ряду є реальними, але для змісту фантастичної повісті О. Тесленка важливою є лише номінативна та інформативна функції.

Письменник-фантаст використовує також низку інших власних назв, зокрема Торонка (молодий фізіолог), Гінзура, Клим Горець (інженер), Ланета, Тихін Раст, Ларта Варич. Навіть незважаючи на те, що автор декому з них дає дещо детальнішу характеристику, вказує на їхню професію, однак ці антропопоетоніми виконують лише номінативну функцію.

Цікавими є назви космопоетонімів, зокрема назви планет – Метакаскада, Гарія та Ір. Ці назви створені автором, але для фантастичної повісті вони є цілком доречними і виконують структурно-композиційну функцію.

Не менш цікавим є той факт, що О. Тесленко для переліку товаропоетонімів у кав’ярні „Веселий довгожитель” використовує назви з реального життя: наприклад, „Веселун”, „Коник-стрибунець”, „Найхоробріший” і улюблений напій біокібера Дьондюранга – „Золота осінь”. На нашу думку, автор використовує такі власні назви свідомо, щоб підкреслити екзотичність життя згаданих планет. Отже, ці назви виконують інформаційно-стилістичну (фонову) функцію. Таку ж функцію мають згадані у повісті готель „Дзябран” та комплекс „Біокібероза”.

Кожна власна назва отримує у тексті відповідне навантаження, мета якого – відтворити образ героя або згадуваного предмета чи явища більш наочно. У цьому сенсі найбільш показовими є власні назви у творах жанру фантастики, оскільки їхні автори досить вільні у виборі прийомів і засобів створення художнього світу. Велику роль тут відіграють власні назви, з допомогою яких автору вдається не тільки підкреслити характерну рису героя, але і надати особливого колориту зображуваній реальності, що ми і спостерігаємо у науково-фантастичній повісті О. Тесленка „Дьондюранг”.

Таким чином, власна назва є багатоплановим компонентом художнього тексту, яка може реалізувати свої численні можливості як засіб творення образу відповідно до жанрових особливостей твору, авторських завдань і психологічних та інтелектуальних особливостей читача. Зважаючи на недостатню кількість наукових розвідок у галузі літературної ономастики, зокрема поетоніміки, вважаємо доцільним подальше вивчення власних назв та їхніх функцій на матеріалі науково-фантастичних творів українських письменників-фантастів ХХ століття.



Список використаних джерел

1. Ахманова О. С. Словарь лингвистических терминов / О. С. Ахманова. – М.: Советская энциклопедия, 1969. – 608 с.

2. Белей Л. Функціонально-стилістичні можливості української літературно-художньої антропонімії ХІХ – ХХ ст. / Л. О. Белей. – Ужгород, 1995. – 120 с.

3. Бондалетов В. Д. Русская ономастика / В. Д. Бондалетов. – М.: Просвещение, 1983. – 224 с.

4. Дворецкий И. Х Латинско-русский словарь. – М.: Русский язык, 1976. – 1096 с.

5. Ісат Ю. А. 2500. Чоловічі та жіночі імена: Походження, значення, вибір / Ю. А. Ісат. – Донецьк: ТОВ ВКФ “БАО”, 2005. – 560 с.

6. Калінкін В. М. Теоретичні основи поетичної ономастики: автореф. дис. ... д-ра філол. наук: 10.02.01 – рос. мова, 10.02.15 – заг. м-во. – К., 2000, – 24 с.

7. Михайлов В. Н. О специфике литературной ономастики / В. Н. Михайлов // Вопросы стилистики: Стилистика художественной речи: межвузовский научный сборник – Саратов: Изд. Сарат. ун-та, 1988. – С. 3-19.



Summary. In the article the basic aspects of research of the proper names function in artistic texts are reflected. The purpose of this investigation is research of common onomastic’s units in works of Ukrainian writers-fantasies, who were not under intent attention of researchers until now.

Key word: literary onomastics, proper name, function.


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка