Кредитно-розрахункові відносини § Поняття кредитної системи України Кредитна система України



Скачати 345.36 Kb.
Дата конвертації04.11.2016
Розмір345.36 Kb.
Глава 13 Кредитно-розрахункові відносини

§ 1. Поняття кредитної системи України



Кредитна система України це мережа кредитних установ на чолі з Національним банком України та інші організації (наприклад, кредитні спілки, ломбарди).

Банки це установи, функцією яких є кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове і розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських опецій, передбачених законодавством України. Банки є юридичними особами, економічно самостійними і повністю незалежними від виконавчих та розпорядчих органів державної влади в рішеннях, пов'язаних з їх оперативною діяльністю, а також щодо вимог і вказівок, які не відповідають чинному законодавству. В умовах переходу до ринкової економіки кардинально змінено систему банків в Україні.

Банківська система України є дворівневою і складається з Національного банку України та комерційних банків різних видів і форм власності.



Перший рівень Національний банк України. Національний банк України є центральним банком, її емісійним центром, знаходиться у власності Української держави і підзвітний Верховній Раді України, провадить єдину державну грошову та кредитну політику, регулює діяльність банківської системи в цілому, організовує і здійснює міжбанківські розрахунки.

Другий рівень банківської системи — комерційні банки, що створюються на акціонерних або пайових засадах.

Прийнятий Верховною Радою України Закон «Про банки і банківську діяльність» дає змогу банкам виконувати лише такі банківські операції:

— залучення і розміщення грошових вкладів та кредитів;

— здійснення розрахунків за дорученням клієнтів, банків-кореспондентів та їх касове обслуговування; — ведення рахунків клієнтів і банків-кореспондентів;

— фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або розпорядників інвестованих коштів;

— випуск платіжних документів і цінних паперів (чеків, акредитивів, акцій, облігацій, векселів тощо);

— купівля, продаж і зберігання платіжних документів, цінних паперів, а також операцій з ними;

— видача поручительств, гарантій та інших зобов'язань за третіх осіб, що передбачають їх виконання у грошовій формі;

— придбання права вимоги з поставки товарів і надання послуг, прийняття ризику виконання таких вимог та інкасація цих вимог (факторинг),

— придбання за власні кощти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг),

— купівля в організацій і громадян та продаж їм іноземної валюти готівкою і валюти, що знаходиться на рахунках і вкладах;

— купівля і продаж в Україні і за кордоном монетарних металів;

— залучення і розміщення дорогоцінних металів на рахунки і вклади та інші операції з цими цінностями відповідно до міжнародної банківської практики;

— довірчі операції (залучення та розміщення коштів, управління цінними паперами та ін.) за дорученням клієнтів;

— надання консультаційних послуг;

— проведення операцій по касовому виконанню державного бюджету за дорученням Національного банку України;

— здійснення інших операцій з дозволу Національного банку України.

В межах єдиної кредитної системи України виникають правові відносини між Національним банком України і комерційними банками при: наданні комерційним банкам кредитів на строк за домовленістю з позичальниками та кредитів під заставу векселів і цінних паперів; веденні рахунків банків-кореспондентів; здійсненні розрахункового касового обслуговування комерційних банків; організації інкасації та перевезенні грошових знаків та інших цінностей.

Національний банк України наділений правом регулювання рівня відсоткових ставок банківських та інших фінансово-кредитних установ України.

Комерційні банки вступають у конкретні правові відносини зі своїми клієнтами: приймають і розміщують грошові вклади, залучають і надають кредити, здійснюють розрахунки за дорученням клієнтів і банків-кореспондентів та їх касове обслуговування. Вони ведуть рахунки клієнтів і банків-кореспондентів; фінансують капітальні вкладення за дорученням власників або розпорядників інвестованих коштів; можуть випускати, купувати, продавати і зберігати платіжні документи та інші цінні папери (чеки, акредитиви, акції, облігації, векселі тощо); видавати поручительство, гарантії й інші зобов'язання за третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі; набувати право вимоги з поставки товарів і надання послуг, прийняття ризику виконання таких вимог та їх інкасації (факторинг), й інші банківські операції, що не забороняються чинним законодавством.

Основними функціями комерційних банків є здійснення на договірних засадах рахункового касового та іншого банківського обслуговування підприємств, установ, юридичних осіб і громадян шляхом здійснення операцій і надання вже зазначених послуг.
226
Комерційні банки розрізняються:

— за приналежністю статутного капіталу і способу його формування — українські акціонерні товариства та за участю іноземного капіталу тощо;

— за видами здійснюваних операцій — універсальні й спеціалізовані;

— за галузевою орієнтацією.

Із діяльності банків виникає коло складних відносин, які регулюються нормами різних галузей права: адміністративного, фінансового і цивільного. Юридичний зміст цих відносин — суб'єктивні юридичні права та обов'язки їх учасників — з одного боку — банку, з іншого — позичальника (у кредитних правовідносинах) і володаря рахунку, відкритого у банку (у розрахункових правовідносинах).

Цивільно-правовий бік кредитно-розрахункових відносин, де однією з сторін виступає банківська установа, звужений тим, що при регулюванні їх застосовується в основному метод владних приписів. Цивільно-правовий метод регулювання суспільних відносин характеризується правовою рівністю суб'єктів права, їх дис-позитивністю та ініціативою у формуванні і реалізації відносин.

Законодавство встановлює договірний характер відносин між банками й клієнтами, можливість самостійного вибору клієнтом кредитної установи для кредитно-розрахункового і касового обслуговування. Проте рівності сторін у цих відносинах немає. Банк у цих відносинах зв'язаний нормами права, оскільки діяльність банків регулюється законодавчими актами. Комерційні банки, що обслуговують підприємства будь-якої власності та громадян, незалежні від виконавчих і розпорядчих органів державної влади, від виконання прийнятих ними рішень, які зв'язані з поточною банківською діяльністю.

Банківська позичка надається на підставі кредитного договору, в якому детально фіксується воля сторін, тобто його зміст завжди формально визначений. Одержувач позики — клієнт банку — не знаходиться у підпорядкуванні кредитора, однак співвідношення прав сторін кредитних відносин різне. Кредиторові фактично належать права, а одержувач позики зобов'язаний точно виконувати приписи кредитора. Лише це дає можливість клієнтові розраховувати на зменшення відсотків за кредит. Банк у договорі бере обов'язок перерахувати кредит, а на клієнта покладаються всі інші обов'язки, що випливають з договору. Банк залишає за собою право списувати у безспірному порядку як неповернені у строк позичкові суми, так і відсотки по них, а при відсутності коштів на рахунку клієнта банк одержує у своє роз-


227
порядження його майно. Таким чином, кредитний договір захищає права кредитора, проте одержувач позички таких засобів не має. Не існує також норм, що забезпечують інтереси одержувачів позичок у випадках відмови банків надати їм кредит. Продовжувати строк користування позичкою банк може за своїм розсудом. Це підтверджує, що у кредитних відносинах немає рівності сторін. Отже, кредитний договір банку із одержувачем позички є специфічною формою взаємовідносин кредитної установи і одержувача позички — організацій або громадянина.

Чинне законодавство приписує усім організаціям (незалежно від форми власності) зберігати свої кошти на рахунках у кредитних установах. Банківські правила встановлюють повноваження кредитних установ на перевірку юридичної особи, яка бажає відкрити рахунок, наявності документів, необхідних для відкриття рахунку. Лише після цього банк дає згоду на його відкриття. Передмова для виникнення правовідносин між банком та організацією — наявність рахунку в ньому, який надає їй можливість бути учасником кредитних відносин з банком.

Банки відкривають юридичним особам — суб'єктам підприємницької діяльності, організаціям, установам усіх форм власності, видів діяльності і фізичним особам рахунки: розрахункові, поточні, бюджетні, позичкові, депозитні як у національній, так і в іноземній валюті у порядку, встановленому чинним законодавством та нормативними актами Національного банку України, в тому числі Інструкцією Національного банку «Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті» від 27 травня 1996 року №121.

Рахунки для зберігання коштів, здійснення усіх видів розрахунків, кредитних, касових операцій відкриваються в установах банку за місцем реєстрації підприємства. Можна відкрити рахунок у будь-якому банку України, але за згодою з банками.

Порядок проведення операцій по рахунках у національній та іноземній валюті регулюється чинним законодавством.

Законодавство дозволяє кожному підприємству мати тільки один розрахунковий рахунок у національній валюті.

Розрахункові рахунки в національній валюті відкриваються юридичним особам, які здійснюють виробничу, науково-дослідницьку та іншу комерційну діяльність з метою одержання прибутку, володіють власними основними та оборотними коштами і мають самостійний баланс.

В цьому ж банку, якщо він має ліцензію Національного банку на ведення валютних операцій, відкриваються підприємству по одному рахунку за кожним кодом іноземної валюти. Якщо банк,


228
в якому підприємству відкрито рахунок в національній валюті, не має ліцензії на ведення валютних операцій, валютний рахунок відкривається в іншому банку, який повідомляє про це податкову інспекцію і банк, де відкрито розрахунковий рахунок у національній валюті.

Поточні рахунки відкриваються організаціям і установам, що знаходяться на державному або місцевому бюджеті, постійним уповноваженим різних громадських фондів; підприємствам, що приїхали на гастролі і т.ін.

Субрахунки за клопотанням власника рахунку і за згодою установи банку можуть відкриватися філіям, представництвам, відділенням та іншим відособленим підрозділам підприємств, які знаходяться на окремому балансі і є самостійними платниками податку, а також структурним підрозділам, що виділяються в процесі приватизації.

Якщо відокремлені підрозділи не мають самостійного балансу і не є самостійними платниками податку, для них відкриваються субрахунки лише для зарахування виручки з тим, щоб потім перерахувати ці кошти на основний розрахунковий рахунок.

Позичкові рахунки, призначені для обліку позичок, відкриваються юридичним і фізичним особам у будь-якій установі банку, який має право надавати позички, відповідно до чинного законодавства і умов кредитної угоди.

Банки відкривають на підставі укладеного депозитного договору з підприємством депозитні рахунки на визначений в договорі строк. Кошти за депозитний рахунок перераховуються з розрахункового, депозитного рахунку підприємства і після закінчення строку зберігання повертаються на цей же розрахунковий або поточний рахунок. У такому ж порядку перераховуються відсотки за депозитними вкладами.

Банківські правила встановлюють перелік документів, необхідних для відкриття рахунку в банку для кожного виду клієнта, а також особливості відкриття рахунків фізичним особам, представництвам та постійним представництвам юридичних осіб-нерезидентів, уповноваженими банками України рахунків в іноземній валюті.

Правила Національного банку дозволяють при здійсненні торговельних і неторговельнім операцій в іноземній валюті по відкритих рахунках проводити поточні операції пластиковими картками.

Розрахунковий рахунок в банку для фізичної особи буде відкриватися тільки після того, як податкові інспекції будуть мати ідентифікаційні номери фізичних осіб-платників податку. Власник рахунку укладає договір з банком про відкриття ра-
229
хунку. У випадках зміни юридичної адреси власник рахунку зобов'язаний в тижневий строк у письмовій формі повідомити установу банку.

Організація безготівкових розрахунків населення покладається в основному на спеціалізований державно-комерційний банк — Ощадний банк.

Громадяни, яким відкрито рахунки у банківських установах, можуть доручати підприємствам, установам та організаціям перераховувати зароблені кошти на ці рахунки. За дорученням громадянина-власника рахунку кредитна установа може перерахувати у безготівковому порядку кошти на оплату видатків (за комунальні послуги, квартиру, кооперативам, у дитячі дошкільні установи, торговельні установи тощо).

Перерахування коштів підприємствами, установами, організаціями та громадянами може здійснюватися тільки за спеціальними розрахунковими документами, що знаходяться у внутрішньобанківському обороті, у суворій відповідності до законодавства і правил Національного банку України.

Рахунки у кредитних установах відкриваються на невизначений строк, а закриваються тільки у передбачених банківськими правилами випадках за:

— заявою власника рахунку;

— на підставі відповідного рішення суду, арбітражного суду про ліквідацію підприємства чи визнання його банкрутом;

— зміною характеру діяльності підприємства, установи чи організації;

— рішенням органу, що створив підприємство, організацію, установу;

— відсутності руху коштів на рахунку.

Всі операції по безготівкових розрахунках кредитні установи здійснюють на підставі розрахункових (платіжних) документів.

Розрахунковий документ — це письмово оформлена відповідно до державних стандартів на розрахунково-грошову документацію вимога (постачальника) чи доручення (покупця) юридичної особи на перерахування коштів у безготівковій формі за відпущені товарно-матеріальні цінності, виконані послуги, а також по інших видах платежів. Усі реквізити розрахункових документів встановлюються банківськими правилами.

Розрахункові документи підписують лише посадові особи, яким за статутом надано право на їх підписання.

Розрахункові документи за операціями, здійсненими філіями, підписують посадові особи, уповноважені від імені головного підприємства.


230
Розрахункові документи за операціями, що здійснюються підприємцями без утворення юридичної особи, можуть приймайся до виконання за наявності на них одного підпису, вказаного у картці із зразком підпису і за наявності заявленого штампу чи без нього.

З метою прискорення проходження платіжних документів Верховна Рада України встановила норматив проходження банківських платіжних документів для підприємств Міністерства зв'язку України: з перерахуванням коштів у межах України — 7 днів, з внутрішньообласних розрахунків — 3 дні.

Установи банків зобов'язані: обов'язково зазначити дату надходження платіжного документа; в день надходження платіжних документів зарахувати або списати кошти; відправити платіжні документи спецзв'язком. Відповідальність покладається на банк відправника.

У разі перевищення нормативного строку платежів суб'єкт господарської діяльності — відправник коштів має право безакцептного списання з обслуговуючого банку пені у розмірі 2 відсотків суми платежу за кожний день затримки. Податкова інспекція у таких випадках стягує з банку до Державного бюджету 5 відсотків від суми платежу за кожний день затримки. Банкам надано право безакцептного списання суми сплаченої пені з установ, винних у перевищенні нормативного строку платежу (Міністерства зв'язку України, банка — одержувача). Спори між учасниками платіжної операції вирішуються в судовому порядку.

Підприємства, організації та установи особисто розпоряджаються коштами, що зберігаються на рахунках, відповідно до їх цільового призначення. Банки зобов'язані зараховувати всі кошти, що надходять на відкриті у них рахунки як від їх власників, тэк і від інших осіб, які їх перераховують. Окрім того, банк виконує всі законні розпорядження щодо виплат з них. Банки контролюють при цьому законність розпорядження власника рахунку і цільове використання коштів.

Законодавство закріплює певні гарантії збереження коштів підприємств, установ та організацій, що знаходяться на рахунках у кредитних установах. У статті 53 Закону України «Про банки і банківську діяльність» міститься норма, що обмежує можливість звернення стягнення на грошові кошти та інші цінності громадян, юридичних осіб, іноземних і міжнародних організацій, які знаходяться у банках. Стягнення може бути звернено лише за виконавчими листами, виданими судами, за наказами арбітражу та іншими виконавчими документами, а також на вимогу державних податкових інспекцій.


231
Арешт на ці кошти може бути накладено тільки на підставі рішення суду або органів арбітражу. Конфіскацію грошових коштів та інших цінностей громадян може бути здійснено на підставі вироку суду, що набрав законної сили, або винесеної відповідно до закону постанови про конфіскацію майна.

Стаття 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» гарантує збереження банками таємниці по операціях, рахунках та вкладах своїх клієнтів і кореспондентів. Усі службовці банків зобов'язані зберігати таємницю по цих операціях.

Довідки по операціях та рахунках юридичних осіб й інших організацій можуть видаватися самим організаціям, державним податковим інспекціям, а також на письмову вимогу судам, слідчим органам, органам арбітражу та аудиторським організаціям.

Довідки по рахунках і вкладах громадян видаються, крім самих клієнтів та їх представників, також судам і слідчим органам по справах, що знаходяться в їх провадженні, якщо на грошові кошти або інші цінності клієнтів, що знаходяться на рахунках і вкладах, може бути накладено арешт, звернено стягнення або застосовано конфіскацію майна.

Довідки по рахунках і вкладах у випадку смерті їх власника видаються особам, вказаним банку власником рахунку і вкладу в заповідальному розпорядженні, державним нотаріальним конторам по справах спадщини, що знаходяться на розгляді, а також іноземним консульським установам.

Основними джерелами правових норм, що регулюють відносини, які виникають із діяльності установ кредитної системи, є Конституція, Укази Президента, Цивільний кодекс України, Закон України «Про банки і банківську діяльність», урядові постанови, статути кредитних установ, а також багаточисленні інструкції та нормативні листи Національного банку.


§ 2. Кредитні правовідносини

Банківське кредитування здійснюється на певних засадах, встановлених законодавчими актами та положенням Національного банку України «Про кредитування» від 28 вересня 1995 року.

Найбільш суттєвою рисою кредитних відносин є зворотність коштів, з приводу яких банк вступає у правовідносини з одержувачем позички. На відміну від бюджетного фінансування, при якому підприємство без повернення і безоплатного фінансування користується наданими коштами, одержану у банку суму коштів позичальник зобов'язаний повернути. Поворотність по-
232
зики примушує його раціонально використовувати одержану від від банку суму, вести своє господарство так, щоб з настанням строку платежу мати кошти для повернення боргу кредитній установі.

Банківські позички мають цільовий характер, тобто банк видає позичку конкретному одержувачу тільки на потреби, що виникають у його діяльності. Позички підприємствам надаються на потреби поточної діяльності за укрупненими об'єктами чи на капітальні вкладення у розмірі фактичних витрат, до того ж — в міру їх здійснення. Установи банку перевіряють фінансовий стан, виробничу або інвестиційну діяльність, не втручаючись у їх виробничу діяльність. Нецільове використання банківської позички призводить до дострокового її стягнення.

Банківська позичка обов'язково забезпечується. У банківському кредитуванні застосовуються такі види забезпечення: застава, поручительство та гарантії. Кредитор-заставодержатель, надаючи позички, має право в разі невиконання боржником (позичальником) забезпеченого заставою зобов'язання (банківської позички) одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Проте застава має похідний характер від кредитного договору, укладеного у письмовій формі і нотаріально посвідченого на підставі відповідних правоустановчих документів.

Забезпеченням також можуть бути поручительство та гарантії банківських установ, які видаються банками при виконанні третіми особами зобов'язань у грошовій формі.

Перед іноземними банками гарантом іноземних кредитів виступає Кабінет Міністрів України разом з Національним банком України, проте лише по кредитах, які надаються суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності згідно з укладеними міждержавними та міжурядовими угодами. Платежі за гарантіями, наданими Кабінетом Міністрів України разом з Національним банком України, забезпечуються коштами Державного валютного фонду та іншого державного майна. Перелік і вартість високоліквідного майна, що передається під заставу, може виступати одним з джерел його повернення, визначається Кабінетом Міністрів разом з Фондом державного майна.

Банки можуть приймати рішення щодо надання позички без забезпечення. Це банковий кредит, тобто позички клієнтам, які мають довготривалі ділові відносини з банком, довіряють йому свої фінансові операції і мають високу платоспроможність.

Важливим принципом банківського кредитування є його строковість. Позичена у банку сума коштів повинна бути повернена


233
в точно встановлений у кредитному договорі строк. Строк кредитування залежить від цілей, на які береться позичка, та об'єктів кредитування. Конкретні строки, на які виділяються кредити, визначаються у кредитному договорі одержувача позичок з банком.

Довгострокові позички надаються в основному індивідуальним позичальникам на будівництво житла і надвірних будов фермерам та сільськогосподарським підприємствам.



Оплатність один із принципів банківського кредитування. Кожний клієнт банку, отримавши позичку в кредитній установі, повинен оплатити йому користування грошима. Відповідно до статті ЗО Закону України «Про банки і банківську діяльність» комерційні банки самостійно встановлюють відсоткові ставки по своїх операціях, однак Національний банк наділений правом регулювання рівня відсоткових ставок банківських та інших фінансово-кредитних установ.

Розмір відсоткової ставки за кредит, який надається комерційними банками, встановлюється ними самостійно, визначається попитом та пропозиціями, що склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, облікової ставки, а для кредитів в іноземній валюті враховуються відсоткові ставки, які діють на міжнародних ринках капіталів.

Позички надаються на підставі кредитних договорів, які укладають банки з юридичними особами чи громадянами. В кредитному договорі банк вказує суму позички, строк, на який вона видається, плату за кожний день від одержаної суми кредиту. Кредитор зобов'язується перерахувати позичкові гроші до певної дати, а клієнт — використати їх на вказані у договорі цілі й до певної дати повернути банкові позичену суму і фактично нараховані на цю дату відсотки. У разі порушення строку користування кредитом після встановленої в договорі дати на прострочену суму боргу, а також по нарахованих, але не сплачених відсотках, банк нараховує підвищену плату за кожний день. У договорі чітко фіксується дата граничного строку користування позичкою. Банк має право по закінченню позички списати суму боргу у безспірному порядку з рахунку клієнта, а у випадку відсутності коштів на встановлену дату — одержати у своє розпорядження майно клієнта на суму боргу для його відшкодування. Клієнт погоджується з тим, що у разі дострокового погашення кредиту раніше встановленої в договорі дати він зобов'язаний повернути банку й нараховану додатково плату. Плату за позичку за поточний рік клієнт зобов'язаний перерахувати до встановленої в договорі дати. Не сплачені своєчасно відсотки банк має право утримати з рахунку клієнта у безспірному порядку. У
234
випадку повернення кредиту напередодні святкових або вихідних днів банк утримує відсотки за ці неробочі дні, оскільки гроші банку лежатимуть нерухомо протягом цього часу. У договорі казуються повні реквізити як банку, так і позичальника: їх найменування, адреса, номери рахунків, підписи керівників та головних бухгалтерів.

Розмір позики на придбання майна приватизованого підприємства визначається на основі ціни приватизованого об'єкта фахівцями Фонду державного майна, з урахуванням особистих заощаджень громадян, на строк не більше п'яти років.

Надання позики відбувається в основному безготівковим порядком, шляхом оплати розрахунково-платіжних документів із позичкового рахунку або перерахуванням грошей на розрахунковий рахунок позичальника. Готівка надається для розрахунків із громадянами.

Позичкові кошти надаються в міру необхідності. Для клієнтури з високою фінансовою репутацією відкривається позичкова лінія — одержання коштів в міру потреби в межах раніше вказаної суми і встановленого ліміту, на рахунок якого приймається кредитування договорів та комерційних контрактів.

Для кредитування позичальникам відкриваються як прості, так і спеціальні позичкові рахунки. В межах наявних кредитних ресурсів банк може надати додаткові кредити.

Погашення позики може здійснюватися одночасно і в розстрочку, частинами відповідно до оформлених термінових зобов'язань. У банківських правилах зазначено, що кредитний договір визначає взаємні обов'язки і відповідальність сторін. Отже, господарська організація, що порушує умови, встановлені кредитним договором, несе відповідальність, а кредитна установа ні за умовами договору, ні за постановами уряду відповідальності не несе.

Комерційні банки мають право на отримання від Національного банку України, як банку останньої інстанції, кредитів через кредитні аукціони, ломбардні операції, переоблік векселів на умовах двосторонніх договорів.

Кредитні відносини між комерційними банками визначаються на договірних засадах, шляхом укладання кредитних договорів, які передбачають права і обов'язки сторін з належним оформленням справ за міжбанківськими кредитами.

Загальний розмір отримання комерційними банками міжбан-ківських кредитів обмежується двократним розміром власних коштів банку. Інші обмеження може застосувати Національний банк України, враховуючи фінансовий стан банку.
235
§ 3. Організація ощадної справи в Україні

Населення України може вносити заощаджувальні вклади в будь-який комерційний банк. За чинним законодавством умови приймання коштів від вкладників банки встановлюють самостійно. Доходи по вкладах не підлягають оподаткуванню. Комерційні банки, приймаючи вклади від населення, повинні використовувати залучені кошти так, щоб забезпечити цілість коштів і своєчасність виконання зобов'язань перед вкладниками.

Спеціалізованим банком, який здійснює операції по залученню коштів населення та їх розміщенню, є Ощадний банк України. Він несе відповідальність за ефективну організацію ощадної справи в державі, забезпечує впровадження прогресивних форм розрахунково-кредитного та касового обслуговування населення, розширення безготівкових розрахунків, розповсюдження і погашення цінних паперів, кредитування населення, валютне обслуговування іноземних та українських громадян, надає різноманітні платні послуги.

Вкладниками можуть бути громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. Вкладники вільні у виборі банку для зберігання своїх коштів, а також можуть мати вклади в одному чи кількох установах Ощадного банку України. Приймання грошей на вклади здійснюється банками з видачею вкладникові вкладного документа.

Вкладники можуть розпоряджатися вкладами, одержувати по них доход у вигляді відсотків та в іншій формі, запропонованій банком, здійснювати безготівкові розрахунки. Закон України «Про банки і банківську діяльність» не забороняє населенню робити вклади у будь-якому комерційному банку. Комерційні банки самостійно встановлюють умови, на яких вони здійснюють операції по зберіганню коштів.

Вкладники мають право заповідати свій вклад будь-якій особі, організації або державі відповідно до законодавства. Вклад, по якому не зроблено заповідального розпорядження, у випадку смерті вкладника банки видають спадкоємцям у порядку, встановленому чинним законодавством України.

Окремо регулюються права неповнолітніх по вкладах. Якщо неповнолітній вносить у банк вклад особисто на своє ім'я, то і розпоряджається ним особисто.

Вкладами, внесеними будь-якою особою на ім'я неповнолітнього, розпоряджаються:

а) до досягнення неповнолітнім 15 років — батьки чи інші законні представники неповнолітнього;
236
б) по досягненню неповнолітнім 15 років — самі неповнолітні, проте за згодою своїх батьків або інших законних представників.

Цивільно-правові норми регламентують відносини банків з населенням з приводу різних видів вкладів: до запитання, строкових, умовних, виграшних, на поточний рахунок; безготівкових розрахунків з вкладів (комунальні послуги тощо); переказів, зберігання облігацій державних позик, реалізації облігацій державних позик тощо.

Держава з метою захисту заощаджень населення від негативного впливу інфляційних процесів намагається збільшувати вкладникам Ощадного банку України по строкових вкладах відсоткову ставку, провадити компенсаційні виплати по заощадженнях.

На підставі Указу Президента України від 24 листопада 1994 р. «Про компенсацію громадянам України втрат від знецінення грошових заощаджень в установах Ощадного банку України та Укрдержстраху» провадиться індексація грошових заощаджень громадян України в установах Ощадного банку України за всіма видами вкладів, виходячи із їх залишку на 2 січня 1992 р. шляхом їх збільшення відповідно до індексу зростання споживчих цін у 1992—1993 рр. у 2200 разів. На суму індексації видаються сертифікати номінальною вартістю, кратною 1 мільйону карбованців, тобто повернення боргу відбувається у беземісійному варіанті. Ці сертифікати обертаються вільно, проте використовуються для приватизації державного майна.1 Сертифікати підписуються Головою Фонду державного майна України і Міністром фінансів України і діють до 1 липня 1997 р.


§ 4. Готівкові розрахунки

Законодавство України передбачає обов'язковість зберігання усіма підприємствами, об'єднаннями, установами та організаціями будь-якої форми власності коштів на рахунках у кредитних

---------------------------------------------------------------

1 Ці сертифікати не використовуються для приватизації цілісних майнових комплексів невеликих державних підприємств, які приватизуються відповідно до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», та об'єктів. що приватизуються відповідно до Указу Президента України від 14 жовтня 1993 р. №456 «Про приватизацію об'єктів незавершеного будівництва» та Указу Президента України від 29 грудня 1993 р. №612 «Про приватизацію автозаправних станцій, що реалізують паливно-мастильні матеріали виключно населенню».
237
установах. Це робить необхідним здійснення платежів по зобов'язаннях суб'єктів підприємницької діяльності, громадськими організаціями і бюджетними установами саме через установи банків. Порядок ведення касових операцій у народному господарстві України затверджено постановок) Правління Національного банку України №21 від 2 лютого 1995 р.

Згідно з Положенням про безготівкові розрахунки в господарському обороті України, затвердженим рішенням Правління Національного банку України від 24 травня 1993 р., суб'єкти господарської діяльності мають здійснювати усі платежі з рахунків у безготівковій формі.

Національний банк України передбачає випадки, коли підприємства можуть одержувати зі своїх рахунків готівку. Готівка може бути одержана з установ банків підприємствами для розрахунків з населенням, оплати праці, грошових виплат та заохочень, інших виплат населенню, що не входять до складу коштів, які направлені на споживання, допомогу, компенсації, гонорари, стипендії, пенсії, витрати на відрядження, закупівлю сільськогосподарської продукції, тваринницької та рослинницької сировини, лікарських рослин, вторинної сировини, страхові відшкодування.

Національний банк України обмежує видачу готівки на поточні потреби підприємств залежно від чисельності працюючих у розмірі від 5 неоподатковуваних мінімумів до 30.

Підприємствам, які мають постійний виторг (магазини, їдальні, побутове обслуговування), дозволяється витрачати готівку з виторгу або з одержаних в установах банку коштів, не перевищуючи при цьому вже зазначених норм.

Юридичні особи можуть мати у своїй касі готівку в межах лімітів залишку готівки в касі і використовувати її з виручки в межах норм. Ліміти залишку готівки в касі та норми витрачання грошей з виручки регулюються «Тимчасовим положенням щодо встановлення ліміту залишку готівки в касі та норми витрачання грошей з виручки, строків і порядку здавання виручки підприємствами, організаціями, установами та колективними сільськогосподарськими підприємствами», затвердженим постановою Правління Національного банку України від 2 лютого 1995 р.

Деяким підприємствам (роздрібна торгівля, колективні сільськогосподарські підприємства) Національний банк України дозволяє витрачати на певні цілі готівку з виручки, проте вони не мають права затримувати у своїх касах готівку для оплати праці й на інші цілі до настання строку виплат.
238
Правила Національного банку України забороняють використовувати вироку одного підрозділу підприємства на потреби другого.

Усю готівку понад встановлені ліміти залишків готівки в касі підприємства зобов'язані здавати для зарахування на рахунки в порядку і в строки, погоджені з установою банку, в якій відкрито його розрахунковий рахунок.

У безготівковій формі розрахунки провадяться тільки через банки за розрахунковими документами. Платежі здійснюються за наявності на рахунках платника власних коштів або за рахунок кредиту банку. Ретельне виконання договірних зобов'язань забезпечує своєчасне перерахування коштів покупцями постачальникам.

На виконання Указу Президента України від 16.08.95 р. №751 «Про внесення змін до Указу Президента України від 16.03.95 р. №227» та від 05.04.96 р. №243 «Про заходи щодо стабілізації фінансового стану підприємств» черговість платежів установлено постановою Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 18.04.96 року.

З 22 квітня 1996 р. доручення власників рахунків банки виконують у такому порядку:

— платежі на потреби підприємства за розпорядженням керівника вугледобувним, гірничорудним підприємствам видають у розмірі 25% від надходжень на їх розрахункові рахунки за попередній місяць, включаючи виплати із заробітної плати і прирівняних до неї платежів, а усім іншим у розмірі 15%;

— платежі до бюджету, інші обов'язкові платежі та внески до державних цільових фондів, а також за розпорядженням державних податкових інспекцій про безспірне стягнення не внесених у строк платежів та сум нарахованих санкцій;

— платежі за безспірним стягненням та безакцентним списанням коштів;

— інші платежі у порядку календарної черговості надходження розрахункових документів.
§ 5. Правові форми безготівкових розрахунків

В умовах ринкового господарювання, виникнення підприємств різних форм власності в здійсненні розрахунків усунено зайву централізацію, регламентацію, уніфіковано порядок їх здійснення. Однак, здійснюючи розрахунки, як підприємства, так і кредитні установи зобов'язані суворо дотримуватися чинних законодавчих актів, банківських правил, сприяти прискоренню платежів та зміцненню розрахункової дисципліни.


239
Безготівкові розрахунки класифікуються за ознаками:

а) за місцем здійснення розрахунків залежно від знаходження платника і постачальника: одногородні та іногородні. Одногородні — коли постачальник і платник знаходяться в одному населеному пункті. Їх може обслуговувати один чи кілька банків. Іногородні — коли постачальника і платника обслуговують кредитні установи, що знаходяться в різних населених пунктах;

б) за об'єктами: за товарно-матеріальні цінності й послуги, а також по нетоварних операціях;

в) за формами, що визначаються сторонами в договорі. Згідно з «Положенням про безготівкові розрахунки в господарському обороті України» безготівкові розрахунки між підприємствами здійснюються за:

— платіжними дорученнями;

— платіжними вимогами-дорученнями;

— чеками;

— акредитивами;

— векселями.1

Кожна форма безготівкового розрахунку встановлюється комплексом правових норм, які регулюють порядок грошових платежів за товар, послуги й неторгові операції між організаціями та підприємствами різних форм власності, між організаціями, громадянами, за допомогою правил і прийомів документообігу. Отже, форма безготівкового розрахунку — це правова форма проведення розрахунків.

Порядок і форма безготівкових розрахунків визначаються у договорі між сторонами. Існують різні правові форми розрахунків.

Розрахунки за платіжними дорученнями. Ця форма безготівкових розрахунків застосовується для здійснення попередньої оплати за отримання поставлених товарів, наданих послуг. Підприємства за допомогою платіжних доручень, акцептованих банком, можуть переказувати через підприємства зв'язку пенсії, аліменти, заробітну плату, витрати на відрядження, авторський гонорар окремим громадянам, а юридичним особам — на виплату зарплати, за організований набір робітників для

---------------------------------------------------------------



1 Вексельна форма розрахунків поки що застосовується в основному у зовнішньоекономічних розрахунках. В Україні порядок розрахунків векселей регулюється окремим законодавством. У вересні 1994 р. згідно з Указом Президента України в обіг були випущені векселі для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності.
240
заготівлі сільськогосподарської продукції у населених пунктах.

Доручення банк приймає до виконання тільки в сумі, яка може й поплачена за наявними власними або взятими у кредит коштами. Незалежно від наявності коштів на рахунку клієнта банк приймає доручення на перерахування коштів у доходи бюджетів і на відрахування платежів податкового характеру до державних цільових фондів, включаючи відрахування на утримання доріг.

Платіжне доручення приймається банком до виконання протягом 10 календарних днів з дати його заповнення. Доручення застосовуються також при розрахунках у порядку планових платежів на підставі договорів та угод при рівномірних і постійних поставках між постачальниками й покупцями.

Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями. За цією формою розрахунків постачальник заповнює вимогу на сплату коштів і безпосередньо надсилає її покупцеві (платникові). У випадку згоди оплатити платіжну вимогу платник заповнює доручення — бланк банківського документу, який складається з двох частин — вимоги й доручення, і здає його в обслуговуючий банк. Банк приймає до оплати вимогу-доручення в сумі, що може бути оплачена за наявними коштами на рахунку платника чи за рахунок кредиту. Порядок і строки подання платником у банк платіжної вимоги-доручення визначаються сторонами у договорі й банком не контролюються. У разі відмови оплатити вимогу-доручення мотиви відмови платник повідомляє безпосередньо постачальнику в порядку та строки, що зазначені у договорі. Відповідальність платника за несвоєчасне подання платіжної вимоги-доручення передбачається у договорі сторін. Ця форма розрахунків може застосовуватися для здійснення попередньої оплати.

Розрахунки чеками. Чек — це письмове розпорядження володаря рахунку (чекодавця) банку, де відкрито його рахунок, оплатити чекодержателю вказану в чеку суму коштів. Чеки використовуються юридичними та фізичними особами, проте не допускаються розрахунки чеками між фізичними особами.

Строк дії чекової книжки встановлюється установою банку за погодженням з підприємством. Гарантована оплата чека забезпечується:

а) шляхом депонування чекодавцем коштів на окремому рахунку у банку чекодавця;

б) наявністю коштів на відповідному рахунку чекодавця, але не вище суми, гарантованої банком за погодженням з чекодавцем при наданні чекової книжки.


241
У таких випадках банк може гарантувати чекодавцю при тимчасовій відсутності коштів на його рахунку оплату чека за рахунок коштів банку шляхом надання кредиту та його оформлення кредитним розпорядженням за наявності зобов'язання чекодавця.

Розрахунки акредитивами. Акредитивна форма широко застосовується в умовах ринкової економіки як у межах України, так й у міжнародних розрахунках.1 Суть її зводиться ось до чого: іногородній банк покупця (імпортера) доручає іногородньому банку постачальника (експортера) провести оплату рахунків постачальника на умовах, указаних в акредитивній замові. Залежно від ступеня відповідальності банків акредитиви розрізняються на відзивні та безвідзивні. Відзивні акредитиви можуть бути анульовані у який-небудь момент як банком, що їх відкрив, так і покупцем (імпортером). Вони рідко застосовуються у зовнішньоторговельній практиці, оскільки немає гарантії оплати. Безвідзивні акредитиви, навпаки, не можуть змінюватися й анулюватися без згоди постачальника (експортера). При сталих зовнішньоторговельних поставках товарів застосовуються поновлювані (так звані револьверні) акредитиви. Їх сума поновлюється автоматично в межах установленого загального ліміту й строку дії.

За засобами забезпечення акредитиви поділяються на покриті й непокриті. Відкриваючи покритий акредитив, банк-емітент одночасно переказує валюту для розрахунку. Непокритий акредитив відкривається покупцеві у банку постачальника шляхом надання йому права списувати всі суми акредитива з розрахунку банку-емітента, коли між банками встановлені кореспондентські відносини.

Акредитиви поділяються на прості і переказні (трансферабельні). Експортер (продавець) у цьому випадку може передати свої права на отримання коштів з акредитива третій особі, в основному виробнику товару.

---------------------------------------------------------------



1 Згідно з Указом Президента України «Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб'єкти підприємницької діяльності України» від 4 жовтня 1994 р. розрахунки за зовнішньоекономічними договорами (контрактами), укладеними суб'єктами підприємницької діяльності України всіх форм власності, предметом яких є товари (роботи, послуги), здійснюються відповідно до Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів Міжнародної торгової палати (в редакції 1983 р.), Уніфікованих правил з інкасо Міжнародної торгової палати (в редакції 1978 р.).
242
Строк відкриття і дії акредитива залежать від характеру товаров його зберігання та транспортування. Все це передбачається в контракті. Акредитив може відкриватися для розрахунків тільки з одним постачальником.

Банки чітко контролюють дотримання умов акредитива и не несуть відповідальності за наслідки затримки чи втрати в дорозі будь-яких документів.

Акредитив у банку постачальника закривається:

а) за заявою постачальника про припинення дій відзивного кредитива до закінчення його строку. Банку-емітенту надсилається повідомлення виконуючим банком. Невикористана сума перераховується банку платника на рахунок, з якого депонувалися кошти;

б) за заявою покупця за відзивним акредитивом про відмову від акредитива повністю або частково. Акредитив закривається чи зменшується в день одержання повідомлення від банку-емітента;

в) після закінчення обумовленого строку акредитива, після чого виконуючий банк повідомляє банк-емітент.



Всі претензії до постачальника, крім тих, що виникли з вини банку, розглядаються сторонами без участі банку.

У міжнародних розрахунках застосовується ще й така форма безготівкового розрахунку, як відкритий рахунок. Його сутність полягає в тому, що на адресу іноземного покупця безпосередньо відправляють товар та товарні документи, оплату яких імпортер здійснює протягом строку, що визначений угодою. Якщо цей строк перевищує один місяць, вважається, що імпортер одержує товар у кредит. У міжнародних розрахунках застосовується залік взаємних вимог та зобов 'язань. Взаємні вимоги й зобов'язання боржників і кредиторів погашаються у рівновеликих сумах, а на різницю провадяться платежі в установленому порядку.


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка