Комунікативна компетентність як предмет дослідження у науковій літературі



Скачати 98.39 Kb.
Дата конвертації06.05.2016
Розмір98.39 Kb.


УДК 378.147 (045) Добротвор О.В.

доцент кафедри педагогіки та психології професійної освіти

Гуманітарного Інституту НАУ
КОМУНІКАТИВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ЯК ПРЕДМЕТ ДОСЛІДЖЕННЯ У НАУКОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ

У статті розглянуто проблему трактування комунікативної компетентності як результату у навчальному процесі. Систематизовано основні підходи до розуміння предмету комунікації, до визначення сутності комунікативної компетентності людини.

Ключові слова: комунікативна компетентність, комунікація, продуктивна діяльність.

Добротвор Е.В. Коммуникативная компетентность как предмет исследования в научной литературе.

В статье рассмотрена проблема трактовки коммуникативной компетентности как результата в учебном процессе. Систематизированы основные подходы в понимании предмета коммуникации, в определении сути коммуникативной компетентности человека.

Ключевые слова: коммуникативная компетентность, коммуникация, продуктивная деятельность.

Dobrotvor E.V. Communicative competence as a subject of research in scientific literature.

In the article the problem of interpretation of communicative competence as a result of study process is being considered. The main approaches in understanding of the subject of communication in order to determine the nature of the communicative competence of a person are systematized.  Keywords: communicative competence, communication, productive activity.

Постановка проблеми. Поняття «комунікативна компетентність учня (студента)» недавно з’явилося у вітчизняній освіті у зв’язку з запровадженням компетентнісного підходу. Власне компетентність людини педагоги розуміють як індикатор реального результату сучасної підготовки, який проявляє здатність людини розв’язувати проблеми, характерні для певної сфери діяльності. При цьому обговорюється проблема трансформації змісту освіти, перетворення його з моделі, яка існує об'єктивно, для "всіх" учнів, у суб’єктивне «живе» знання, яке є надбанням індивідуальності учня.

Головна теза, яку зазначають всі науковці: компетентнісний підхід висуває на перше місце не поінформованість учня, а його «вміння знаходити адекватне рішення проблем у різних ситуаціях, вміння визначити процедуру (об’єднання знання та дії), що підходить для цього» (Шишов С.Є. Компетентностный подход к образованию как необходимость, 2001, с. 72). Більшість українських педагогів використовують узгоджені трактування понять «компетенція» та «компетентність». З цього приводу О. Пометун відзначає, що "компетентність" складає комплекс життєвих вимог до результатів освітньої діяльності, орієнтує на практичні досягнення у процесі навчання» (Пометун О.І. Дискусія українських педагогів навколо питань запровадження компетентнісного підходу в українській освіті, 2004, с. 66). Зазначення суб’єктно-особистісного фактора в понятті «компетентність» спрямовує до конкретизації терміну «комунікативна компетентність» як результату підготовки учня (студента), котрий можна оцінити. Проте, аналіз наукової літератури з питань компетентнісного підходу виявив неоднозначність у тлумаченні основних понять, які є новими для вітчизняної дидактики.

Наше звернення до проблеми узгодження наукових висновків щодо визначення сутності комунікативної компетентності людини обумовлено актуальністю переорієнтації шкільної та вузівської педагогіки на практичний розвиток здібностей молоді брати участь у реальних ситуаціях життєдіяльності сучасного світу.

Мета статті: систематизувати підходи у науковій літературі щодо визначення поняття «комунікативна компетентність».

Завдання дослідження теоретично обґрунтувати необхідність встановлення взаємозалежності понять «комунікація» та «комунікативна компетентність» для розвитку компетентнісної освіти.

Аналіз досліджень і публікацій. Вивченню комунікативної компетентності в різних аспектах присвятили свої дослідження Г. Андрєєва (Социальная психология 2000), О. Божович (Возможности и ограничения коммуникативной компетенции подростков, 1999), Ю. Жуков (Диагностика и развитие компетентности в общении , 1991), В. Кан-Калик (Грамматика общения, 1995), О. Леонтьєв (Что такое язык, 1976), Л. Петровська (Компетентность в общении: Социально-психологический тренінг, 1989), Д. Равен (Компетентность в современном обществе : выявление, развитие и реализация, 2002), І. Родигіна (Діяльнісний підхід до формування базових компетентностей учнів, 2005), О. Сидоренко (Тренинг коммуникативной компетентности в деловом взаимодействии, 2004), та ін. Досліджувались питання забезпечення ефективності комунікативної взаємодії учасників навчально-виховного процесу, розвитку комунікативних вмінь, формування здатності організовувати та здійснювати спілкування з іншими людьми, розглядались класифікації комунікативних вмінь та методики навчання. Однак, на сьогодні недостатньо досліджень, що присвячені вивченню методологічного зв’язку комунікативної компетентності та її основи - комунікації.

Виклад основного матеріалу. Аналіз наукової літератури показує, що педагогічний зміст поняття «комунікативна компетентність» детермінований міжнауковим контекстом теорії комунікації. Однак, теорію комунікативної компетентності в останні роки активно розробляють як теорію мовленнєвої поведінки. Відповідно, більшість дослідників розглядає здатність людей до ефективного спілкування усно та письмово рідною та іноземними мовами як суттєву ознаку комунікативної компетентності, пропонуючи, на наш погляд, звужене її трактування. У проаналізованих дослідженнях педагогічну категорію «комунікативна компетентність» розглянуто переважно в рамках засвоєння норм і правил (культури) рідної мови у дошкільному або молодшому шкільному віці (Щитова И. Ю. Коммуникативная компетентность как составляющая социальной компетентности личности, 2005), для встановлення контактів у зв’язку з вивченням іноземної мови (Григорьева Т. Ю. Коммуникативная компетенция как основа коммуникативного подхода при обучении иноязычной коммуникативной деятельности, 2003). Це можна пояснити історією поняття «комунікативна компетенція». Воно зародилось у надрах комунікативно-орієнтованої лінгвістики, тому обмежувалося мовленнєвою компетенцією. Перейшовши до галузі соціолінгвістики та методики вивчення іноземних мов, ця категорія стала тісно співвідноситися з процесами спілкування (Изаренков Д. Базисные составляющие коммуникативной компетенции и их формирование на продвинутом этапе обучения студентов-нефилологов, 1990).

Результати аналізу наукових досліджень дозволяють виділити інформаційний, лінгвістичний та діяльнісний наукові підходи до розуміння предмету комунікації і, відповідно, до визначення сутності комунікативної компетентності. Інформаційний підхід (Якобсон Р. О. Избранные труды, 1985) направлений на вивчення в основному психологічних особливостей прийому та передачі інформації, характеристик комунікатора і реципієнтів, засобів спілкування (як обміну інформацією). Очевидно, що такий підхід дозволяє слідкувати за ходом комунікативної взаємодії, відтворюючи її схему, але не відкриває її внутрішню природу і характер двосторонньої активності комунікантів. Функціонально-мовне трактування комунікативної компетентності зустрічаємо і в документах Європарламенту та Ради Євросоюзу. О. Волошина, досліджуючи особливості компетентнісного підходу у Великій Британії, зазначає, що «комунікація визначається як ключове вміння, яке складається з уміння говорити і слухати, читати і писати» (Волошина О. Компететнісний підхід до освіти в міжнародних документах і в теоретичних пошуках педагогів у Великій Британії, 2006, с. 84), хоча й вказує: комунікація є необхідною для ефективної участі у групових дискусіях. Дефініцією «комунікація» послуговуються і фахівці з комп’ютерних технологій, трактуючи її зміст як передачу інформації за допомогою комп’ютерної мережі. Таке трактування змісту комунікації є контекстно-обумовленими, специфічно галузевими (або звуженими).

У прибічників лінгвістичного підходу до комунікації у центрі уваги знаходиться переважно сфера мовної діяльності людини, вони розглядають мовний акт як основу комунікації, визначаючи розходження структур зовнішньої та внутрішньої мови (О. Леонтьєв (Что такое язык , 1976), Г. Почепцов (Теорія комунікації, 1999) та ін.). Ми враховуємо у своєму дослідженні, що мову використовують у комунікації як важливий інструмент, який впливає на результат комунікативної дії. Однак, особливу увагу звертаємо на висновки О. Леонтьєва: «спілкуючись, учень повинен говорити не заради самої мови, а заради того, щоб вона зробила потрібний вплив (Леонтьев А. А. Что такое язык , 1976,с. 17).



Діяльнісний підхід прослідковуємо в психолого-педагогічних дослідженнях вчених, які розглядають комунікацію як вид діяльності: О. Божович (Возможности и ограничения коммуникативной компетенции подростков, 1999), В. Кан-Калик (Грамматика общения, 1995), К. Касториадіус (Воображаемое установление общества, 2003), Ю. Хабермас (Теория коммуникативного действия, 1993), М. Хайдеггер (Бытие и время, 2002), Г. Щедровицький (Технология мышления, 1961) та ін.). У межах означеного підходу комунікативна компетентність виявляється тільки в діяльності й зумовлює здатність індивіда (учня) до розв’язання проблем, до цілеспрямованої продуктивної діяльності та кооперації. Важливу для нашого дослідження цілеспрямованість та соціальність комунікації зазначав К. Касториадіс: «Відтворення індивідом мережі, яка створена іншими індивідами і речами, має на увазі, що він сам знаходить в цій мережі певне місце, що він в неї вплетений» (Воображаемое установление общества, 2003, с. 389). М. Хайдеггер, визначаючи явища комунікації, використовував вираз «слухання-один-одного», розуміючи специфіку комунікативних процесів в артикуляції «розуміючого буття-один-з одним», співнастроювання, зрозумілості події (Бытие и время , 2002, с. 163]. Ю. Хабермас вважає дискурс інструментом розуму, завдяки якому учасники комунікації позбавляються своїх суб’єктивних поглядів заради раціонально вмотивованої згоди «у відповідності до здібностей свідомих учасників інтеракцій орієнтуватися у претензіях на значимість» (Теория коммуникативного действия, 1993, с. 325). На соціальність та прагматичність комунікації вказував і Г. Щедровицький, який уточнює це поняття і вводить положення про «мислекомунікації в системах миследіяльності» (Организационно-деятельностная игра как новая форма и метод активного обучения и воспитания в вузах и ИПК, 1961). Комунікацією він називав не боротьбу за ресурси (комунікація – не приватизація), а створення ресурсів за умови роботи мислення і продуктивної дії. Для нас є важливим зосередити увагу на прагматичності як особливій функції комунікації у продуктивній спільній діяльності, що знайшло відображення у представників діяльнісного підходу.

Висновки. Ми ввважаємо необхідним уточнити співвідношення комунікації і спілкування і звернути увагу на те, що вони не є тотожними, спираючись на позицію представників діяльнісного підходу щодо природи комунікативних процесів. За такого підходу функція комунікації не зводиться до передачі-сприйняття інформації, а полягає в інструментальному забезпеченні розвитку діяльності. Результатом комунікації, на наш погляд, є ефект взаєморозуміння у діалозі з іншою людиною в рамках співробітництва та співтворчості, який досягається за рахунок самовизначення і має прояв у текстах комунікації, що супроводжують вирішення колективних завдань. Відтак, комунікативність є передумовою отримання продуктивного результату у сумісних роботах, а комунікативна компетентність – неодмінна якість ділової людини, зорієнтованої на розвиток колективної діяльності.

Література:

1. Андреева Г. М. Социальная психология: Учеб. для вузов / Андреева Г. – М.: Аспект Пресс, 2000. – 375 с.

2. Божович Е. Д. Возможности и ограничения коммуникативной компетенции подростков / Божович Е. Д., Шеина Е. Г. // Психологическая наука и образование. – № 2. – 1999. – С. 64−76.

3. Волошина О. Компететнісний підхід до освіти в міжнародних документах і в теоретичних пошуках педагогів у Великій Британії// Післядипломна освіта в Україні. – 2006. – № 1. – С.82–85.

4. Григорьева Т. Ю. Коммуникативная компетенция как основа коммуникативного подхода при обучении иноязычной коммуникативной деятельности / Григорьева Т. // Сборник трудов Северо-Кавказского государственного технического университета. – Серия «Гуманитарные науки». – Вып. №10. – Ставрополь, 2003.

5. Жуков Ю. М. Диагностика и развитие компетентности в общении: Практ. пособие / Ю. М. Жуков, Л. А. Петровская, П. В. Растянников. – Киров : ЭНИОМ 1991.– 94 с.

6. Изаренков Д. Базисные составляющие коммуникативной компетенции и их формирование на продвинутом этапе обучения студентов-нефилологов / Изаренков Д. // Русский язык за рубежом. – 1990. – № 4. – С. 54−60.

7. Кан–Калик В.А. Грамматика общения / Кан–Калик В.– М.: Роспедагенство, 1995.–108 с.

8. Касториадис К. Воображаемое установление общества / Корнелиус Касториадис; пер. с франц. Г. Волковой, С. Офертаса. – М.: Гнозис; Логос, 2003. 480 с.

9. Леонтьев А. А. / Леонтьев А. А. Что такое язык. – М., «Педагогика», 1976. – 517 с.

10. Петровская Л. А. Компетентность в общении: Социально-психологический тренінг / Петровская Л. А. – М., Изд-во МГУ, 1989. – 216 с.

11. Пометун О. І. Дискусія українських педагогів навколо питань запровадження компетентнісного підходу в українській освіті / Пометун О. І. // Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи: Бібліотека освітньої політики; під заг. ред. О.В. Овчарук. – К.: «К.І.С.», 2004.– 112 с – С. 66–72.

12. Почепцов Г. Г. Теорія комунікації / Почепцов Г. – К. : Видавничий центр "Київський університет", 1999. – 308 с.

13. Равен Дж. Компетентность в современном обществе : выявление, развитие и реализация / Дж Равен; пер. с анг. – М. : Когито–Центр, 2002. − 396 с.

14. Родигіна І. Діяльнісний підхід до формування базових компетентностей учнів / Родигіна Ірина. // Біологія і хімія в школі. − 2005. − № 1. − С. 34−36.

15. Шишов С. Е. Компетентностный подход к образованию как необходимость / Шишков С. Е, Агапов И. Г. // Мир образования – образование в мире. − 2001.− № 4. − С. 8−19.

16. Сидоренко Е. Тренинг коммуникативной компетентности в деловом взаимодействии / Сидоренко Е. – СПб. : Речь, 2004. – 206 с.

17. Хабермас Ю. Теория коммуникативного действия /[Текст]: / Хабермас Ю. // Вестник МГУ. – Серия 7. : Философия. – 1993. – № 4. – С. 43–63.

18. Хайдеггер М. Бытие и время / М. Хайдеггер ; пер. с нем. В. В. Бибихина. – 2-е изд., испр. – СПб.: Наука, 2002. – 450 с.

19. Щедровицкий Г. Технология мышления / Щедровицкий Г. // Известия. – 1961. – 20 октября (№ 234). – [Електронний ресурс] – Режим доступу:

www.fondgp.ru/gp/biblio/rus/7/gp61b.doc

20. Щитова И. Ю. Коммуникативная компетентность как составляющая социальной компетентности личности / Щитова И. Ю. // Розвиток освіти в поліетнічних регіонах: матеріали міжнародної науково-практичної конференції (20−23 квітня 2005 р., м. Ялта). – Зб. ст. − Вип. 1 [ред.: О. В. Глушман]. – Ялта: РВВ КГУ, 2005. – 276 с. − С. 263−267.



21. Якобсон Р. О. Избранные труды: пер. с англ., нем, франц. / Р. О. Якобсон. – М. : Прогресс, 1985. – 455 с.

©Добротвор О.В., 2013



База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка