Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля» Харків



Сторінка9/23
Дата конвертації05.05.2016
Розмір4.49 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   23

9 Шпигуни




Наступні кілька днів Ліра намагалася вигадати дюжину планів і відкидала їх, адже всі вони зводилися до того, щоб потай проникнути на судно, — а як можна зробити це непомітно? Подорож, звичайно, відбувалася б на справжньому кораблі, і з різних історій вона знала купу місць на ньому, де можна сховатися: рятувальні шлюпки, трюм, кіль, яким би він не був, але спочатку їй потрібно було дістатися до корабля, а покинути болота можна було лише звичним шляхом циган.

Якби їй вдалося самій доїхати до узбережжя, вона могла сховатися на чужому судні. Добре було б сховатися у рятувальній шлюпці і прокинутися десь на шляху до Гірської Бразилії.

Тим часом удень і вночі навколо кипіла величезна робота з підготовки до експедиції. Ліра вешталася біля Адама Стефанськи, спостерігаючи, як він відбирав добровольців до загонів бійців. Вона набридала Роджеру ван Попелу пропозиціями щодо припасів, які вони мусили взяти з собою: чи не забув він про альпіністські окуляри? Чи знає він найкраще місце, де можна купити мапи Арктики?

Чоловік, якому вона хотіла допомагати найбільше, був Бенджамін де Райтер — шпигун. Але він зник рано-вранці після другої сходки і, звичайно, ніхто не міг сказати, куди він подівся і коли повернеться. У розпачі Ліра приєдналася до Фардера Корама.

Я думаю, буде краще, якщо я вам допомагатиму, Фар-дере Корам, — сказала вона, — тому що я, мабуть, більше за всіх знаю про гоблінів, бо ледве не стала однією з них. Мабуть, я вам знадоблюсь, щоб допомогти розтлумачити послання пана Райтера.



Він зглянувся над маленькою відчайдушною дівчинкою, яка була в розпачі, і не проганяв її. Натомість він розмовляв із нею, слухав її спогади про Оксфорд та про пані Кольтер і спостерігав, як вона читала алетіометр.

Де та книга із символами? — якось запитала Ліра.

У Хайдельберзі, — відповів він.

Існує лише одна книга?

Мабуть, є й інші, але я бачив одну.

Присягаюсь, у бібліотеці Бодлі в Оксфорді також є така книга, — припустила Ліра.



Вона не могла відвести очей від деймона Фардера Корама, який був найпривабливішим із тих, що вона бачила. Коли Пантелеймон ставав котом, він був худий, його шерсть жорсткою, але Софонакс (деймон Фардера Корама) був золотоокий і надзвичайно граційний, майже вдвічі більший за звичайну кішку, і з густою шерстю. Коли сонячний промінь торкався його, він переливався кольорами рудувато-коричнево-горіхово-пшенично-золотисто-осінньо-червоного дерева і ще безліччю кольорів, яких Ліра не могла навіть назвати. Дівчинка хотіла доторкнутися до нього, притулитися своєю щокою, але, звичайно, ніколи цього не робила — це була страшна образа, порушення будь-якого етикету — торкатися деймона іншої людини. Натомість деймони могли торкатися одне одного чи битися. Але заборона контакту між деймоном та чужою людиною була такою суворою, що навіть під час битви жоден воїн не торкався деймона свого ворога. Це було абсолютно заборонено. Ліра не пам’ятала, щоб хтось колись згадував це правило — вона просто інстинктивно знала його, як знаєш, що огида — це погано, а благо — добре. Отже, хоч їй дуже подобалася шерсть Софонакс і вона навіть уявляла, яка та на дотик, вона ніколи не робила найменшої спроби торкнутися її і ніколи б на це не наважилася.

Софонакс була кішкою настільки пухнастою, здоровою і красивою, наскільки Фардер Корам був втомлений і слабкий. Мабуть, він хворів чи страждав від паралічу — він не міг ходити, не спираючись на дві палиці, і постійно тремтів, як осиковий лист. Але його розум був гострий, ясний і могутній, і невдовзі Ліра полюбила старого за його знання і за те, як він виховував її.

Що означає пісковий годинник, Фардере Корам? — запитала вона одного сонячного ранку на його човні, тримаючи алетіометр. — Стрілка постійно зупиняється на ньому.

Завжди є підказка, якщо придивитися. Що це за маленький предмет над ним?

Це череп!

Отже, ти розумієш, що він означає?

Смерть… Це — смерть?

Правильно. Отже, пісковий годинник серед своїх значень має смерть. Насправді перше значення — це час, а вже друге — смерть.

Знаєте, що я помітила, Фардере Корам? Стрілка зупинилася на ньому на другому колі, на першому вона ніби затремтіла, а на другому зупинилася. Тобто він говорить про друге значення, так?

Мабуть. Про що ти запитала, Ліро?

Я думала, — вона здивовано зупинилася, оскільки зрозуміла, що поставила питання, не усвідомлюючи цього. — Я поставила на три малюнки, тому що… Я думала про пана де Райтера, розумієте… І я вказала на змію, тигель і вулик, щоб запитати, як у нього справи із шпигунством і…

Чому саме ці три символи?

Тому що змія така хитра, яким повинен бути шпигун, тигель може означати знання, тобто здобувати щось, вулик — тяжка праця, тому що бджоли завжди тяжко працюють. Отже, з тяжкої роботи і хитрощів виходить знання, розумієте, це — робота шпигуна. Я вказала на них і подумки поставили питання, а стрілка зупинилася на смерті… Ви думаєте, він насправді працює, Фардере Корам?

Він працює, Ліро. Але ми не знаємо, чи правильно читаємо його. Це тонке мистецтво. Цікаво…

Не встиг він закінчити, як у двері наполегливо постукали і зайшов молодий циган.

Прошу вибачення, Фардере Корам, Джакоб Хайсманс повернувся, він тяжко поранений.

Він був із Бенджаміном де Райтером, — сказав Фар-дер Корам. — Що сталося?

Він мовчить, — відповів молодий чоловік, — краще вам піти, Фардере Корам, він не протягне довго, в нього внутрішня кровотеча.



Фардер Корам і Ліра тривожно і здивовано подивилися одне на одного, але це тривало лише мить, потім Фардер Корам пошкандибав на своїх палицях так швидко, як тільки міг, разом із своїм деймоном, який м’яко біг спереду. Ліра також пішла, прискорюючи крок від нетерпіння.

Молодий чоловік провів їх до човна, де жінка в червоному фланелевому фартуху чекала на них, відчинивши двері. Помітивши її підозрілий погляд, спрямований на Ліру, Фардер Корам сказав:

Важливо, щоб дівчинка почула, що скаже Джакоб, хазяйко.



Жінка пропустила їх і стала позаду поряд зі своїм деймоном-білкою, який тихо сидів на дерев’яному годиннику. На ліжку під зшитою ковдрою лежав чоловік, чиє біле обличчя було мокре від поту, а очі затуманені.

Я послала по лікаря, Фардере Корам, — сказала жінка тремтячим голосом. — Будь ласка, не турбуйте його.



Він в агонії від болю. Він повернувся на човні Пітера Хокера лише кілька хвилин тому.

А де Пітер?

Прив’язує човен. Це він наказав послати по вас.

Правильно. А зараз, Джакобе, ти мене чуєш?



Джакоб повів очима в бік Фардера Корама, який сидів навпроти на іншому ліжку на відстані двох футів.

Привіт, Фардере Корам, — пробурмотів він.



Ліра подивилася на його деймона. Він був тхором і лежав поряд із його головою, скрутившись клубочком, але не спав — його очі були розплющені і також затуманені.

Що сталося? — запитав Фардер Корам.

Бенджамін мертвий, — була відповідь. — Він мертвий, а Джерард у полоні.

Його голос був хрипкий, а дихання важке. Коли він замовк, його деймон підвівся і лизнув його в щоку, що додало йому сили продовжувати:

Ми прокралися в Міністерство теології, тому що Бенджамін почув від одного з гоблінів, яких ми спіймали, що головне управління саме там. Звідти надходили всі накази…



Він знову зупинився.

Ви спіймали кількох гоблінів? — здивувався Фардер Корам.



Джакоб кивнув і перевів погляд на свого деймона. Було незвично, коли деймон розмовляв з іншими людьми, але іноді таке траплялося, і він заговорив.

Ми спіймали трьох гоблінів в Клеркенвелі і змусили їх розповісти нам, на кого вони працювали, звідки надходили накази і таке інше. Вони не знали, куди саме забирають дітей, відомо лише, що на північ в Лапландію…



Йому довелось зупинитися і перевести подих, його маленькі груди тремтіли, потім він заговорив знову:

Отже, гобліни розповіли нам про Міністерство теології і лорда Боріела. Бенджамін сказав, що він із Джерардом Хуком повинні прокрастися в міністерство, а Франс Брокман і Том Мендем мусили з’ясувати все про лорда Боріела.

Вони зробили це?

Ми не знаємо. Вони не повернулися. Фардере Корам, схоже, про все, що ми робили, вони знали заздалегідь. Вони і Франса, і Тома схопили, щойно ті наблизилися до лорда Боріела.

Повернемося до Бенджаміна, — сказав Фардер Корам, почувши, що дихання Джакоба стає жорсткішим і очі заплющуються від болю.

Деймон Джакоба видав звук, сповнений страху і любові, а жінка підійшла ближче, затискуючи рот руками, але промовчала, і деймон насилу продовжив:

Бенджамін, Джерард і ми пішли в міністерство в Уайт-Хол. Там ми знайшли невеликий чорний хід, який не дуже старанно охороняли, і ми залишилися надворі на сторожі, а вони відчинили двері і пішли всередину. Не пройшло й хвилини, як ми почули крик жаху, і деймон Бенджаміна вилетів і підлетів до нас, прохаючи про допомогу, а потім повернувся назад. Ми витягли свій ніж і побігли за ним. Всередині було темно і повно якихось невідомих створінь, які лякали своїми рухами і звуками. Ми пробиралися крізь них, але вгорі почувся шум і моторошний крик, Бенджамін і його деймон впали з великих сходів. Деймон намагався підтримати та вхопити його, але все марно — вони впали на кам’яну підлогу і загинули.



Ми зовсім не бачили Джерарда, але чули, як він кричав. Ми так злякались, що не могли поворухнутися, а потім стріла глибоко встромилася у наше плече…

Голос деймона слабшав, і поранений видав протяжний стогін. Фардер Корам підсунувся до нього й обережно відгорнув ковдру — з його плеча в рані із запеченою кров’ю стирчала оперена стріла. Вона так глибоко простромила тіло чоловіка, що над шкірою стирчали лише шість дюймів. Ліра відчула запаморочення.

З пристані почувся шум кроків і голосів. Фардер Корам підвівся і сказав:

Прийшов лікар, Джакобе. Зараз ми залишимо тебе. Нас чекає довга розмова, коли ти одужаєш.



Старий погладив жінку по плечу, коли вони виходили. Ліра притиснулася ближче до нього, тому що навколо вже зібрався натовп, усі шепотіли, хтось показував на неї пальцями. Фардер Корам наказав Пітеру Хокеру зараз же йти до Джона Фаа, а потім звернувся до неї:

Ліро, щойно ми дізнаємось, чи буде Джакоб жити, ми маємо знову поговорити про алетіометр. Зараз іди, відпочинь, дитино, ми пришлемо по тебе.



Ліра поплентала на зарослий очеретом берег і сіла на ньому, кидаючи у воду камінці. Вона не відчувала ні задоволення, ні гордості від того, що могла читати алетіометр, лише страх. Яка б сила не змушувала ту стрілку обертатися чи зупинятися, це було розумне створіння.

Я впевнена, що це дух, — сказала Ліра і припинила кидати камінці в болото.

Я побачив би духа, якби він там був, — відповів Пантелеймон. — Як того привида з Голдстоу. Я його бачив, а ти — ні.

Існує багато різних духів, — сказала Ліра незадоволено. — Ти не можеш всіх їх бачити. Як щодо тих мертвих учених без голів? Я бачила їх, пам’ятаєш?

То було лише нічне видіння.

Ні. То були справжні духи, і ти це знаєш, але який би дух не повертав цю кляту стрілку, він не з тих, про кого ми знаємо.

Може, це не дух, — вперто сказав Пантелеймон.

Добре, що ж тоді?

Може… Це можуть бути елементарні частинки.

Вона глузливо всміхнулася.

Мабуть, це так! — наполягав він. — Пам’ятаєш, фотомлин в Габріелі? Отож.



У коледжі Габріеля, на вівтарі в молитовні зберігалася святиня, вкрита (тепер Ліра відзначила це) чорною оксамитовою тканиною, такою самою, у якій лежав алетіометр. Вона бачила цей предмет, коли супроводжувала бібліотекаря Джордана, який приїжджав туди у справах. Тоді заступник єпископа з побожним трепетом зняв тканину, і вони побачили затемнений скляний купол, всередині якого було щось незрозуміле. Заступник єпископа смикнув за мотузку, щоб відчинити віконниці нагорі, і сонячний промінь упав просто на купол. Після цього він почав прояснюватися: всередині була маленька річ, схожа на флюгер із чотирма крилами, білими з одного боку і чорними з другого. Коли промінь освітив цей предмет, він почав обертатися. Заступник єпископа пояснив, що це явище ілюструє думку: чорнота неосвіченості боїться світла, в той час як мудрість білого намагається використати його. Ліра запам’ятала ці слова, але маленькі вертушки були цікаві самі по собі, що б вони не позначали. Це явище виникало під дією фотонів, пояснив їй бібліотекар, коли вони поверталися додому в Джордан.

Тому, мабуть, Пантелеймон мав рацію. Якщо елементарні частинки могли обертати фотомлин, безсумнівно, вони могли також впливати на стрілку, але це продовжувало непокоїти її.

Ліро! Ліро!



Це Тоні Коста махав їй з пристані.

Йди сюди, — кликав він. — Ти повинна побачитися з Джоном Фаа в залі, дівчинко, це терміново.



Вона знайшла Джона Фаа, Фардера Корама та інших голів сімей дуже схвильованими. Говорив Джон Фаа:

Ліро, дитино, Фардер Корам розповів мені про те, як ти читала з того приладу. І я із сумом повинен повідомити, що Джакоб помер. Після всього, що сталося, я думаю, ми візьмемо тебе із собою, незважаючи на мої упередження. Я дуже хвилююся через це, але, здається, альтернативи немає. Тільки-но поховають Джакоба, згідно з традицією, ми вирушимо у подорож. Ти зрозуміла мене, Ліро: ти також їдеш, але це не привід для радощів чи тріумфу. На нас чекає велика небезпека. Я віддаю тебе під крило Фардера Корама. Не турбуй його та не зачіпай без причини, інакше відчуєш силу моєї люті. Зараз іди та розкажи все Ма Кості й будь готова вирушати.



Наступні два тижні Ліра була зайнята більше, ніж за все своє минуле життя. Ці дні були насичені, але водночас тягнулися нестерпно довго. Вони були сповнені виснажливого очікування, ховання у сирих вузьких схованках, спостереження за похмуро-дощовим осіннім ландшафтом, який пропливав за вікном, знову переховування, сну біля двигуна, який пахтів димом і газом, прокидання з головним болем, і що найгірше — їй ніколи не дозволяли вийти на свіже повітря, чи прогулятися вздовж берега, чи вийти на палубу, чи повернути до шлюзових воріт, чи зловити швартовий.

Вона мусила ховатися. Тоні Коста розповів їй про плітки, які чув у прибережних барах: про полювання по всьому королівству на маленьку світловолосу дівчинку, про велику винагороду за неї та про жорстоке покарання за спробу її сховати. Були також дивні чутки: говорили, що вона була єдиною дитиною, якій вдалося втекти від гоблінів, і вона знає якісь жахливі таємниці. Інші казали, що вона була не людською дитиною, а парою духів у вигляді дитини та деймона, яких послали в цей світ потойбічні сили, щоб спричинити велику руїну на землі. А треті казали, що це була не дитина, а доросла людина, зменшена за допомогою магії та найнята татарами, аби шпигувати за добрими англійцями та підготувати все для татарського нашестя.

Ліра слухала ці байки спочатку у захваті, а потім із зневірою. Всі ті люди боялися і ненавиділи її! І вона хотіла вибратися з тісної каюти. Вона хотіла бути вже на півночі, серед снігів, під сяючою Авророю. А іноді їй хотілося назад, до Коледжу Джордана, дертися із Роджером по дахах та чути дзвоник економа, який сповіщав, що до обіду залишилося півгодини, а також шипіння й бурління кухні… Тоді вона палко бажала, щоб усе стало, як раніше, ніколи не змінювалося, і вона завжди залишалася Лірою з Коледжу Джордана.

Єдиною річчю, яка рятувала її від нудьги та роздратування, був алетіометр. Вона читала його щодня, іноді з Фардером Корамом, іноді сама. Виявлялося, що вона може без зайвих зусиль дедалі глибше й глибше занурюватися в той спокійний стан, в якому читання символів ставало простим, і верхівки гір, яких торкнулося сонячне світло, оберталися на яскраві видіння.

Вона намагалася пояснити, на що це схоже, Фардеру Кораму.

Це так, ніби ти говориш із кимсь, але повністю не чуєш, ти відчуваєш себе трохи ніяково, тому що вони розумніші за тебе, але вони не сердяться чи ще щось… І вони стільки знають, Фардере Корам! Ніби їм все відомо! Пані Кольтер була розумною, але це інші знання… Це ніби розуміння, мені здається…



Він ставив різні запитання, а вона шукала відповіді.

Що зараз робить пані Кольтер? — спитав він, і її руки одразу ж починали рухати стрілки, а він цікавився: — Розкажи мені, що ти робиш.

Добре, мадонна — це пані Кольтер, і я думала моя мати, коли ставила сюди стрілку; а мураха означає зайнятий — це легко, це значення зрозуміле; пісковий годинник означає час, тому посередині значення зараз, а потім я зосереджуюся на цьому.

Звідки ти знаєш ці значення?

Я нібито бачу їх. Чи, скоріше, я відчуваю їх, це неначе спускатися сходами уночі — ти просто ставиш ногу і потрапляєш на наступну сходинку. Отже, я відпускаю свій розум — і з’являється ще одне значення, я відчуваю його. Потім я складаю їх разом. Це схоже на відчуття, коли ти фокусуєш погляд.

Тоді зроби це і скажи, що він говорить.



Ліра так і зробила. Довга стрілка миттєво почала крутитися, зупинилася, знову продовжила рух, знову зупинилася — вона рухалася певними кроками, роблячи певні паузи. Це викликало почуття радості і сили, яку відчувала Ліра, бачивши себе молодим птахом, який вчиться літати. Фардер Корам спостерігав, зазначаючи місця, де зупинилася стрілка, і дивлячись, як маленька дівчинка, відкинувши волосся з обличчя та кусаючи нижню губу, спочатку стежить за стрілкою, а коли вона зупиняється, дивиться далі за циферблатом. Звичайно, не випадково. Фардер Корам грав у шахи і знав, як гравці стежать за грою. Досвідчений гравець помічає лише сильні та впливові позиції на дошці та ігнорує слабкі. Очі Ліри рухалися так само, згідно з якимсь магнітним полем, яке вона бачила, а він — ні.

Стрілка зупинилася на блискавці, немовляті, змії, слоні та створінні, якому Ліра не могла дати назви: щось на зразок ящірки з великими очима і хвостом, закрученим навколо гілки, на якій вона сиділа. Стрілка повторювала цю послідовність, поки Ліра спостерігала.

Що означає ящірка? — запитав Фардер Корам, відвернувши сконцентровану увагу Ліри.

Це не має значення… Я бачу, що це означає, але, мабуть, неправильно розумію. Блискавка — це злість; дитина… Думаю, що це я… Я почала розуміти значення ящірки, але ви заговорили до мене, Фардер Корам, і я втратила його. Розумієте, воно розвіялося, як на вітрі.

Я розумію. Вибач, Ліро. Ти стомилася? Хочеш припинити?

Ні, не хочу, — відповіла вона, але її щоки були червоні, а очі горіли. В неї були всі ознаки перезбудження, і це посилювалося її тривалим ув’язненням в задушливій каюті.

Він виглянув з вікна. Вже було темно, і вони майже наблизилися до моря. Широке коричневе пінне гирло розлилося під похмурими небесами, на відстані, біля перегінного заводу були помітні танкери, іржаві й заплетені павутинням трубопроводів, з труб ліниво здіймався густий дим і змішувався з хмарами.

Де ми? — запитала Ліра. — Можу я піднятися нагору хоч на хвилину, Фардере Корам?

Це води Колбі, — відповів він. — Гирло річки Коул. Коли ми дістанемося до міста, то пришвартуємося біля Димного ринку і пішки підемо в док. Ми там будемо за одну-дві години…

Але ставало темно, самотність широкого гирла порушував лише їхній човен та далека вугільна баржа, яка працювала біля перегінного заводу. Ліра ж була така почервоніла та втомлена, і вона так довго не була на повітрі, що Фардер Корам продовжив:

Добре, я думаю, нічого страшного не станеться за декілька хвилин на відкритому повітрі. Я не став би називати його свіжим — воно зовсім не свіже, крім того часу, коли віє з моря, але ти можеш піднятися і подивитися навколо, поки ми не підпливемо ближче.



Ліра підскочила, а Пантелеймон миттєво обернувся на чайку, бажаючи розпрямити крила на повітрі. Назовні було холодно, і хоч Ліра була добре закутана, невдовзі вона почала тремтіти. Пантелеймон, навпаки, кинувся в небо з радісним криком, і крутився там, і мчав стрімголов попереду човна, а потім за кормою. Ліра тріумфувала, відчуваючи його політ, і подумки закликала його спровокувати деймона-баклана старого керманича на змагання. Але той ігнорував їх і сонно сидів на кермі поряд з хазяїном. На цій коричневій холодній широті не було нічого, крім пихтіння двигуна та приглушеного сплеску води за бортом, який порушував тишу. Важкі хмари висіли низько, але дощу не обіцяли, повітря під ними було потемнілим від диму. Лише стрімка грація Пантелеймона кричала про життя та радість.

Коли він ширяв після повітряного стрибка, широко розкинувши крила, білий на тлі сірих хмар, щось чорне стрімко вдарило в нього. Він почав падати, тріпочучи від шоку та болю, Ліра закричала, відчуваючи його біль. Ще одна маленька чорна річ приєдналася до першої; вони рухалися не як птахи, а як жуки, важко й спрямовано, видаючи дзижчання.

Коли Пантелеймон падав, намагаючись потрапити на човен, в розкинуті руки Ліри, чорні створіння знову націлилися на нього, стугонливі та смертоносні. Ліра майже збожеволіла від жаху Пантелеймона та свого власного, але раптом щось просвистіло повз неї вгору.

Це був деймон керманича. Він виглядав важким та незграбним, але його політ був могутній і стрімкий. Він бив головою то в один бік, то в інший, було чути шум чорних крил та видно тремтіння білих — і маленьке чорне створіння впало на просмолений дах каюти до ніг Ліри в ту мить, коли Пантелеймон сів на її витягнуту руку.

Не встигла вона його заспокоїти, як він обернувся на дикого кота і кинувся на створіння, відштовхуючи його від краю даху, куди воно тихо поповзло, намагаючись втекти. Пантелеймон міцно притиснув його своєю пазуристою лапою і подивився в темне небо, де було чути ляскіт чорних крил баклана, який кружляв угорі, намагаючись схопити інших.

Потім баклан м’яко сів на місце і каркнув щось керманичу, який сказав:

Вони полетіли. Не впустіть того, що впав. Ось… — він вилив залишки зі своєї бляшаної кружки і протягнув її Лірі.



Вона миттю накрила нею створіння. Воно дзижчало й ричало, як маленька машина.

Тримай його, — сказав Фардер Корам з-за її спини, а потім став на коліна й підсунув під кружку папірець.

Що це, Фардере Корам? — тремтячи запитала Ліра.

Давай спустимося й подивимось. Тримай обережно, Ліро. Закрий його щільно.



Вона подивилася на деймона керманича, намагаючись подякувати йому, але очі того були заплющені. Тоді вона подякувала керманичу.

Краще залишайся внизу, — єдине, що він сказав.



Ліра взяла кружку в каюту, де Фардер Корам знайшов склянку для пива. Він перевернув кружку над нею і витягнув папір так, що створіння впало у склянку. Він підняв її, і вони ясно побачили розлючену маленьку істоту.

Воно було завбільшки з Лірин великий палець, темно-зеленого кольору, а не чорного. Його надкрилля стирчали, як у сонечка, коли воно збирається злетіти, а крила билися так люто, що нагадували одну пляму. Його шість пазуристих лапок скреблися по гладкому склу.

Що це? — спитала Ліра.



Пантелеймон, все ще дикий кіт, заліз на стіл за шість дюймів від склянки і не зводив з неї очей.

Якби ти відкрила його, — сказав Фардер Корам, — ти б не знайшла там живої істоти. Ні тварини, ні комахи. Я бачив щось таке раніше і ніколи не думав, що побачу знову тут, на півночі. Воно живе в Африці. В нього закладено годинниковий механізм, до пружини якого пришпилено злого духа із закляттям.

Але хто його послав?

Тобі навіть не потрібно читати символи, Ліро, ти можеш здогадатися про це так само легко, як і я.

Пані Кольтер?

Звичайно. Вона досліджувала не лише північ; існує багато дивного і в південних краях. Я бачив востаннє таку істоту в Марокко. Вона смертельно небезпечна; поки в ній дух, вона ніколи не зупиниться, а якщо ти звільниш духа, він буде такий лютий, що вб’є першого, на кого натрапить.

Але для чого вони?

Для шпигування. Я був старим дурнем, коли дозволив тобі піднятися нагору. І мені слід було дати тобі подумати про символи, не перериваючи тебе.

Тепер я зрозуміла! — раптом схвильовано сказала Ліра. — Це означає повітря, та ящірка! Я бачила це, але не могла зрозуміти чому, і тому я намагалася обдумати це й заплуталась.

А, — вимовив Фардер Корам, — тоді я також зрозумів. То не ящірка, то хамелеон. І він означає повітря, тому що вони не їдять, не п’ють, вони просто живуть на повітрі.

А слон…

Африка, — продовжив він, — еге ж.



Вони дивилися одне на одного. З кожним проявом сили алетіометра вони відчували дедалі більше благоговіння перед ним.

Він завжди вказував нам на ці події, — сказала Ліра — Ми повинні були слухати. Але що ж ми будемо робити з цією істотою, Фардере Корам? Ми можемо її вбити?

Я не знаю, чи можемо ми щось зробити. Ми маємо лише тримати його щільно замкненим у коробці і не випускати. Мене більше турбує другий, той, що полетів. Він зараз летить до пані Кольтер з новиною про те, що бачив тебе. Чорт забирай, Ліро, але я — дурень.

Він порився в буфеті і знайшов бляшанку для курильного листя близько трьох дюймів у діаметрі. В ній зберігалися шурупи, але він витягнув їх і витер коробку ганчіркою, а потім перекинув туди склянку, все ще накриту папером.

Раптом одна лапка створіння опинилася назовні і вдарила по бляшанці з неочікуваною силою, але їм вдалось повернути його на місце і щільно закрити кришку.

Як тільки ми опинимося на кораблі, я запаяю її для впевненості, — сказав Фардер Корам.

Але хіба годинниковий механізм не зупиняється?

Звичайний механізм — так. Але, як я вже сказав, цей продовжує працювати через духа, пришпиленого до нього. Що дужче він опирається, то міцніше його тримає і то складніше йому опиратися. А зараз давай сховаємо цього хлопця подалі…



Він загорнув бляшанку у фланель, щоб приглушити невгамовне дзижчання, і засунув її під своє ліжко.

Було вже темно, Ліра спостерігала у вікно, як наближалися вогні Колбі. Важке повітря стало густішим і перетворилося на туман, і коли вони прив’язували човен неподалік від Димного ринку, все навкруги набуло м’яких та розпливчастих форм. Темрява накинула на себе перлисту срібно-сіру вуаль і накрила нею склади і крани, дерев’яні прилавки та гранітну будівлю з багатьма трубами на ній, завдяки якій ринок і дістав свою назву. Там удень і вночі коптилася риба на запашному дубовому диму. Труби також робили свій внесок у густоту холодного повітря, і приємний запах копченого оселедця, скумбрії та морського окуня йшов, здавалося, від кожного каменя.

Ліра, закутана у штормівку з великим каптуром, який ховав волосся, що викривало її, йшла між Фардером Корамом та керманичем. Три деймони були в повній бойовій готовності, вони обшукували всі закутки попереду, озиралися назад та прислухалися до ледь чутних кроків.

Але вони були на вулиці самі. Всі громадяни Колбі сиділи по домівках та, мабуть, попивали дженівер перед палаючими пічками. Вони так нікого і не побачили, поки не дісталися доку, а першим, кого вони помітили, був Тоні Коста, який охороняв вхід на корабель.

Дякувати Богові, ви приїхали, — сказав він тихо, пропускаючи їх. — Нам доповіли, що Джека Верховена застрелили, а його човен затонув, і про вас ніхто нічого не чув. Джон Фаа уже на борту й ніяк не дочекається, коли ми попливемо.



Корабель вразив Ліру: кермова рубка, труба посередині судна, бак, вантажна стріла над люком, накритим парусиною, жовті вогні, які мерехтіли в ілюмінаторах та на капітанському містку, білий ліхтар на топ-щоглі; три чи чотири постаті порались на палубі з речами, яких вона не могла роздивитися.

Вона поспішила нагору дерев’яним трапом, залишаючи Фардера Корама позаду і озираючись довкола у захваті. Пантелеймон обернувся на мавпу і за мить видерся на вантажну стрілу, але Ліра покликала його вниз — Фардер Корам чекав їх у приміщенні, тобто, як кажуть на судні, в каюті.

Вниз по сходинках, чи по трапу, знаходилася невеличка кают-компанія, де Джон Фаа тихо розмовляв з Ніколасом Рокбі — циганом, який відповідав за судно. Джон Фаа все робив не поспішаючи. Ліра чекала, поки він привітається з нею, але він зробив свої зауваження про приплив та відплив, про проводку судна і лише тоді звернувся.

Добривечір, друзі, — сказав він. — Бідолашний Джек Верховен мертвий, мабуть, ви чули. А його хлопців захопили в полон.

У нас також погані новини, — сказав Фардер Корам, а потім розповів про їхню пригоду з літаючими духами.

Фардер Корам витяг бляшанку і поклав її на стіл. З неї долинало таке розлючене дзижчання, що аж коробка повільно рухалася по дерев’яній поверхні.

Я чув про таких духів з годинниковим механізмом, але ніколи не бачив, — сказав Джон Фаа. — Не існує засобу приборкати чи зупинити його — це все, що я знаю. Немає сенсу кидати його в океан, тому що бляшанка випливе. Ми повинні охороняти його та бути пильними.



Оскільки Ліра була єдиною представницею жіноцтва на кораблі (Джон Фаа, обмисливши все, вирішив не брати жінок), вона мала свою каюту. Невеличку, меншу за її схованку, з ліжком та віконцем, яке тут слід було називати ілюмінатором. Вона запхнула свої речі в шухляду під ліжком і схвильовано побігла нагору, щоб, спираючись на поручні, простежити, як зникає позаду Англія. З’ясувалося, що Англія вже зникла в тумані, не дочекавшись її, щоб попрощатися.

Але шум води, дихання повітря, вогні судна, які сміливо сяяли в темряві, гул двигуна, запахи солі, риби та вугільного спирту були також достатньо захоплюючими. Невдовзі до всього цього приєдналося інше почуття — корабель почали гойдати хвилі Германського океану. Коли хтось покликав Ліру вечеряти, вона зрозуміла, що не голодна, а ще через деякий час їй спало на думку, що непогано було б піти полежати заради Пантелеймона — бідолашне створіння почувалося вкрай виснаженим.

Так почалася її подорож на північ.

ЧАСТИНА ДРУГА Больвангар
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   23


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка