Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля» Харків



Сторінка5/23
Дата конвертації05.05.2016
Розмір4.49 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23

5 Коктейль-вечірка




Протягом кількох наступних днів Ліра повсюди супроводжувала пані Кольтер, ніби вона сама була деймоном. Пані Кольтер знала багатьох людей, і вони зустрічалися в найрізноманітніших місцях. Уранці мала відбутися зустріч географів Королівського Арктичного Інституту, і Ліра сиділа та слухала; потім у пані Кольтер був ланч з політиком чи церковником у шикарному ресторані, й вони були в захваті від Ліри і замовляли їй особливі страви, і вона дізнавалась, як їсти спаржу чи яке на смак «солодке м’ясо». А потім удень вони ще раз ходили за покупками, оскільки пані Кольтер готувалася до експедиції і треба було купити хутряний одяг та гідрокостюми, водонепроникні чоботи, спальні мішки, ножі та креслярські інструменти — все це дуже радувало Ліру. Після цього вони могли йти на чай та зустрічатися з декількома леді, такими ж гарно вбраними, як пані Кольтер, але зовсім не такими привабливими й досконалими, як вона. Вони були жінками, такими не схожими на вчених, чи циганських матерів, чи служниць коледжу, ніби представницями зовсім іншого світу, який має небезпечну силу і дає такі якості, як елегантність, шарм, грація. Ліра гарно вдягалася на такі зустрічі, а леді приділяли їй багато уваги та вели з нею свої вишукані рафіновані розмови — про художників, політиків чи коханців.

А коли наставав вечір, пані Кольтер їхала з Лірою до театру, де знову було багато поважних людей, з якими можна поговорити і яким можна сподобатися — пані Кольтер знала всіх відомих людей Лондона.

У перервах між цими подіями пані Кольтер навчала Ліру основ географії та математики. Знання Ліри мали великі прогалини, як мапа світу, поїдена мишами, тому що в Джордані її навчали уривками, без будь-якої системи: молодшому вченому наказували зловити її та дати кілька уроків з того чи іншого предмета, заняття тривали нескінченний нудний тиждень, поки вона «забувала» з’явитися, що змушувало вченого зітхнути з полегшенням. А іноді вчений забував, чого намагався навчити Ліру, і обговорював з нею лише тему свого чергового дослідження, яким би воно не було. Тому не дивно, що її знання були уривчасті. Вона знала про атоми, елементарні частинки, анібаромагнетичні заряди, чотири основні сили та ще дещо з експериментальної теології, але нічого не знала про сонячну систему. Справді, коли пані Кольтер зрозуміла це й пояснила, як земля та п’ять інших планет обертаються навколо сонця, Ліра сприйняла це за жарт і голосно засміялася.

Проте вона жваво намагалася показати, що знає деякі речі, і коли пані Кольтер розповідала про електрони, заявила з виглядом знавця:

Так, це негативно заряджені частинки. Щось схоже на Пил, хоча Пил не заряджений.



Щойно вона це сказала, деймон пані Кольтер кинув на неї швидкий погляд, а його золотава шерсть на маленькому тілі наїжачилася, ніби сама була заряджена. Пані Кольтер поклала свою руку на його спину.

Пил? — запитала вона.

Так. Ну, знаєте, з космосу, той Пил.

Ліро, що ти знаєш про Пил?

О, те, що він іде з космосу й освітлює людину. Це можна побачити, якщо у вас є спеціальний апарат. Але це не стосується дітей. Він не впливає на дітей.

Звідки ти це знаєш?



Раптом Ліра відчула, яке напруження запанувало в кімнаті, тому що Пантелеймон горностаєм заліз їй на коліна й відчутно тремтів.

Від когось із Джордана, — пробурмотіла Ліра, — я забула, від кого. Мабуть, від когось із учених.

Ти це вивчала на заняттях?

Так, мабуть. Чи, може, я випадково почула. Так, саме так і було. Той учений, здається, він був з Нової Данії, він розмовляв зі священиком про Пил, а я проходила повз них та й зацікавилася, тому зупинилася, щоб послухати. Ось звідки я знаю.

Зрозуміло, — сказала пані Кольтер.

Це справді так, все, що він розповів тоді? Чи я неправильно зрозуміла?

Я не знаю. Впевнена, ти знаєш більше, ніж я. Давай повернемося до електронів…

Пізніше Пантелеймон сказав:

Бачила, як її деймон весь наїжачився? Я стояв саме за його спиною, і вона схопила його за шерсть так міцно, що в неї аж кісточки пальців побіліли. Ти не бачила. Минув певний час, поки його шерсть вляглася. Мені здалося, що він кинеться на тебе.



Без сумніву, було дуже дивно, але ні він, ні вона не знали, що це означає.

І зрештою, були уроки іншого роду, які викладалися так м’яко й непомітно, що зовсім не були схожі на інші. Як вимити волосся; як вибрати, котрий саме колір пасує до іншого; як сказати «ні» так чарівно, щоб нікого не образити; як наносити помаду, пудру, парфуми. Точніше, пані Кольтер не навчала Ліру цих премудростей прямо, але вона знала, що Ліра спостерігає за нею, коли вона сама наносить макіяж, та подбала про те, щоб дівчинка знала, де знаходиться вся косметика, і мала змогу сама досліджувати і випробувати її.

Час спливав. Осінь почала переходити в зиму. Іноді Ліра думала про Коледж Джордана, але він здавався маленьким і тихим порівняно з тим сповненим клопотів життям, яке було в неї зараз. Так само часто вона згадувала Роджера і почувалася незатишно, але треба було йти в оперу, чи одягати нову сукню, чи відвідувати Королівський Арктичний Інститут, і вона знову забувала про нього.

Коли Ліра прожила тут близько шести тижнів, пані Кольтер вирішила влаштувати коктейль-вечірку. У Ліри було відчуття, ніби є якийсь привід для святкування, але пані Кольтер не розповідала, в чому річ. Вона замовляла квіти, обговорювала закуски та напої з розпорядником і провела цілий вечір, вирішуючи разом з Лірою, кого запросити.

Ми маємо запросити архієпископа. Я не можу його не запросити, хоч він і огидний старий сноб. Лорд Боріел у місті: з ним буде весело. І княгиня Постникова. Як ти думаєш, варто запросити Еріка Андерсена? Цікаво, чи вчасно буде його прийняти…



Ерік Андерсен був наймоднішим танцюристом. Ліра й гадки не мала, що це значить «прийняти», але з насолодою ділилася своїми думками. Вона старанно записувала всі імена, які пропонувала пані Кольтер, роблячи неймовірні помилки в їх написанні, а потім викреслювала тих, кого пані Кольтер зрештою відкинула.

Коли Ліра лягала спати, Пантелеймон прошепотів з-під подушки:

Вона ніколи не поїде на північ! Вона буде тримати нас тут вічно. Коли ми втечемо?

Поїде, — відповіла Ліра теж пошепки. — Ти її просто не любиш. Але нічого не вдієш — мені вона подобається. І чому б тоді вона навчала нас навігації і всього іншого, якби не збиралася взяти нас на північ?

Щоб ти нічого не підозрювала — ось чому! Ти насправді не хочеш залишатися на коктейль-вечірку й бути милою та приязною. Вона просто робить з тебе якогось ручного звірка.



Ліра повернулася до нього спиною й заплющила очі. Адже Пантелеймон мав рацію. Вона була обмежена й затиснута цим ввічливим життям, яким би розкішним воно не було. Вона б віддала будь-що лише за день з її оксфордськими вуличними друзями, з їхніми бійками в Клейбедсі та біганиною вздовж каналу. Одна річ змушувала її бути ввічливою й уважною до пані Кольтер — непохитна надія на поїздку на північ. Можливо, вони б зустріли там лорда Ізраеля. Може, він покохав би пані Кольтер, вони б одружилися та удочерили Ліру, а потім врятували б Роджера від гоблінів.

Удень, коли мала відбутися коктейль-вечірка, пані Кольтер відвезла Ліру до модної перукарні, де її неслухняне русяве волосся завили й зачесали, її нігті підпиляли й покрили лаком, а на її очі й губи навіть наклали легкий макіяж, показавши, як це робиться. Потім вони поїхали забрати нову сукню, яку пані Кольтер замовила для неї, і купили нові лаковані туфлі, а після цього повернулися додому перевірити, чи доставлено квіти, і перевдягнутися.

Тільки без цієї сумки, люба, — сказала пані Кольтер, коли Ліра вийшла зі своєї спальні, сяючи від усвідомлення власної вроди.



Ліра вже звикла носити всюди маленьку сумку з білої шкіри через плече, щоб завжди тримати алетіометр під рукою. Пані Кольтер, поправляючи букет троянд у вазі, побачила, що Ліра стоїть на місці, й багатозначно показала їй на двері.

О, будь ласка, пані Кольтер, я так люблю цю сумку!

Але не в квартирі, Ліро. Це виглядає безглуздо: носити сумку через плече у своєму власному будинку. Прибери її зараз же, а потім приходь і допоможи перевірити бокали…

Не так її настирливий тон, як слова «у своєму власному будинку» змусили Ліру вперто опиратися. Пантелеймон стрибнув на підлогу, негайно обернувшись на тхора, та вигнув спину, стоячи поряд з її ногами у маленьких біленьких шкарпетках. Підбадьорена цим, Ліра сказала:

Але вона нікому не заважає. І це єдина річ, яку мені дійсно подобається носити. Я думаю, вона пасує до…



Вона не встигла закінчити речення, тому що деймон пані Кольтер метнувся з дивана, блиснувши золотим хутром, і притис Пантелеймона до килима, не давши йому й ворухнутися. Ліра скрикнула з тривогою, а потім зі страхом та болем, тому що Пантелеймон звивався на всі боки, кричав та гарчав, не в змозі звільнитися від хватки золотавої мавпи. Ще кілька секунд, і мавпа повністю оволоділа ним: однією чорною лапою вона міцно тримала його за горло, стоячи на його задніх лапах, а другою схопила за вухо і потягла так, ніби намагалася його вирвати. Без люті, але з жахливою холодною цікавістю; на це було страшно дивитися, а ще страшніше відчувати.

Ліра, охоплена жахом, заволала:

Не треба! Будь ласка! Не робіть нам боляче! Пані Кольтер визирнула з-за квітів.

То й роби, як тобі кажуть, — відповіла вона.

Я обіцяю!



Золота мавпа відступила від Пантелеймона, ніби раптом їй стало нудно. Пантелеймон миттю кинувся до Ліри, і вона схопила його й піднесла до обличчя, щоб поцілувати та приголубити.

А тепер, Ліро… — почала пані Кольтер.



Та Ліра різко повернулася й гримнула дверима своєї спальні, але не встигли двері зачинитися, як пані Кольтер вже стояла на порозі.

Ліро, якщо ти будеш так грубо й вульгарно поводитися, в нас буде війна, у якій я здобуду перемогу. Зніми цю сумку зараз же. Стеж за виразом обличчя, не насуплюйся. Ніколи більше не гримай дверима в моїй присутності і взагалі будь-коли. Через декілька хвилин почнуть з’їжджатися гості, і вони побачать, як ти чудово поводишся, яка ти мила, чарівна, невинна, уважна. Я дуже сподіваюся на це, Ліро, ти зрозуміла мене?

Так, пані Кольтер.

Тоді поцілуй мене.



Вона нахилилася і підставила щоку. Лірі довелось стати навшпиньки, щоб цмокнути її. Вона відчула, яка ніжна шкіра у пані Кольтер і який у неї дивний запах: духмяний, але якийсь металевий. Вона відійшла і поклала сумку на туалетний столик, а потім почимчикувала за пані Кольтер у вітальню.

Що ти думаєш про квіти, моя люба? — спитала пані Кольтер так м’яко, ніби нічого не трапилося. — Я думаю, всім подобаються троянди, але можна перестаратися… Цікаво, розпорядник приніс достатньо льоду? Будь гарною дівчинкою, збігай запитай. Теплі напої — жахливі…



Ліра зрозуміла, як легко удавати із себе добру та чарівну, хоч вона щомиті відчувала відразу Пантелеймона та його ненависть до золотої мавпи. Невдовзі подзвонили у двері, й кімната наповнилася модно одягнутими леді та красивими відомими чоловіками. Ліра ходила поміж них, пропонуючи наїдки, чарівно всміхаючись та мило відповідаючи на запитання. Вона відчувала себе загальною улюбленицею, домашнім звірком. Коли вона вдруге вловила себе на цій думці, Пантелеймон розправив свої крила щигля й голосно цвірінькнув.

Вона відчула його радість за усвідомлення своєї правоти і стала ще скромнішою.

А в яку школу ти ходиш, люба? — запитала літня леді, вивчаючи Ліру крізь свій лорнет.

Я не ходжу до школи, — відповіла Ліра.

Справді? Я думала, твоя мати послала тебе до своєї старої школи. Дуже гарне місце…



Ліра здивовано замовкла, поки не зрозуміла помилки старої леді.

О! Вона не моя мати! Я просто допомагаю їй. Я її персональний асистент, — поважно пояснила вона.

Зрозуміло. А хто твої рідні?

Знову Ліра замислилася, перш ніж відповісти.

Вони були граф і графиня, — сказала вона. — Вони вдвох загинули під час авіакатастрофи на півночі.

Яке графство?

Графство Белаква. Батько був братом лорда Ізраеля. Деймон старої леді, червоний папуга, почав переступати з ноги на ногу, ніби від роздратування. Стара леді підвела брови від цікавості, а Ліра мило посміхнулася й пішла далі.



Вона проходила повз компанію чоловіків і однієї жінки, які зібралися біля великого дивана, коли почула слово «Пил». Вона вже достатньо розумілась на світському товаристві, щоб усвідомлювати, коли чоловіки і жінки фліртували. Ліра з насолодою спостерігала за цим процесом, але з більшим задоволенням вона почула про Пил і призупинилася, щоб послухати. Чоловіки, здавалося, були вченими; те, як жінка ставила їм питання, навело Ліру на думку, що вона була кимсь на зразок студентки.

Він був відкритий московітом — зупиніть мене, якщо ви вже знаєте це, — говорив чоловік середнього віку, тимчасом як жінка із захопленням дивилася на нього.



Чоловіка звали Русаков, і це явище зазвичай називають на його честь — частинки Русакова. Елементарні частинки, що ніяк не взаємодіють з іншими, їх дуже важко виявити, але найдивніше те, що вони притягаються до людей.

Правда? — здивувалася молода жінка, широко розкривши очі.

А ще дивно, — продовжував він, — що різні люди притягають по-різному. Дорослі притягають його, а діти ні. Принаймні, не так сильно, і поки вони ще діти, а не юнаки. Насправді, це і є причиною, — він понизив голос, присунувся ближче до молодої жінки та конфіденційно поклав їй руку на плече, — це і є причиною, чому було засноване Облаткове братство. Про це може детальніше розповісти наша мила хазяйка.

Правда? Вона якось пов’язана з Облатковим братством?

Моя люба, вона і є Облаткове братство. Це повністю її проект…

Чоловік хотів розповісти їй ще щось, але зустрівся поглядом із Лірою. Вона незмигно дивилася на нього, мабуть, він забагато випив, чи, може, хотів вразити молоду жінку, тому сказав:

Ця маленька леді знає про все це, я впевнений. Ви перебуваєте під захистом Облаткового братства, чи не так, моя мила?

О, так, — відповіла Ліра, — я тут під захистом у всіх цих людей. Там, де я жила раніше, в Оксфорді, відбувалося багато небезпечних речей. Там були цигани, які крали дітей та продавали їх у рабство до турків. І в Порту Медоу, коли був повний місяць, з’являвся перевертень зі старого монастиря в Годстоу. Одного разу я чула, як він виє. А також там були гобліни…

Це те, що я мав на увазі, — сказав чоловік. — Це так вони називають Облаткове братство, чи не так?



Раптом Ліра відчула, як затремтів Пантелеймон, але він продовжував поводитися якнайкраще. Деймони двох дорослих, кішка та метелик, здавалося, нічого не помітили.

Гобліни? — перепитала молода жінка. — Яке дивне ім’я. Чому вони називають їх гоблінами?



Ліра вже хотіла розповісти одну зі своїх кривавих історій, які вона вигадала, щоб лякати оксфордських дітей, але чоловік її випередив.

За першими літерами, зрозуміло? Головне Облаткове братство. Насправді, це стара ідея. За часів середньовіччя батьки віддавали своїх дітей у монахи чи монахині. А нещасні вуличні діти теж присвячували себе церкві. Тобто жертвували собою в певному розумінні. Отже, та сама ідея була покладена в основу, коли вони взялися за справу з Пилом… Як, напевно, знає наша маленька подруга. Чому б тобі не піти та не поговорити з лордом Боріелом? — додав він, звертаючись до Ліри. — Я впевнений, він буде радий познайомитися з протеже пані Кольтер… Он він, чоловік із сивим волоссям і деймоном-змією.



Він хотів позбутися Ліри, щоб віч-на-віч поговорити з молодою жінкою; Ліра легко вгадала це його бажання. Але молода жінка, здавалося, все ще була зацікавлена Лірою, тому втекла від чоловіка, щоб поспілкуватися з нею.

Почекай хвилинку… Як тебе звати?

Ліра.

Я Адель Стармінстер. Журналістка. Можна з тобою поговорити в якомусь тихому місці?



Вважаючи досить природним, що люди хочуть поговорити із нею, Ліра сказала просто:

Так.



Деймон-метелик жінки здійнявся у повітря, пурхаючи туди-сюди, а потім підлетів ближче до жінки й сказав їй щось, після чого Адель запропонувала:

Пішли до вікна.



Це було улюблене місце Ліри; вікна виходили на річку, і в цей час вогні вздовж південного берега переливалися, як діаманти, зі своїм відображенням у темній воді припливу. Буксир тягнув довгу лінію барж угору за течією.

Адель Стармінстер присіла, прибираючи диванні подушки, щоб залишити місце поряд із собою.

Професор Докер сказав, що ти якось пов’язана з пані Кольтер?

Так.

Як саме? Ти ж не її дочка або якась родичка? Напевне, я знала б…

Ні, — відповіла Ліра. — Звичайно ж, ні. Я її особистий асистент.

Особистий асистент? Ти, здається, замолода для цього, чи не так? Я думала, ви якісь родичі чи щось таке. Яка вона?

Вона дуже розумна, — відповіла Ліра. До цього вечора вона б розповіла набагато більше, але дещо змінилося.

Так, але щось більш особисте, — наполягала Адель Стармінстер. — Вона дружня, нетерпляча чи яка? Ти живеш тут із нею? Яка вона в особистому житті?

Вона дуже гарна, — флегматично відповіла Ліра.

Чим ви займаєтеся? Як ти їй допомагаєш?

Я роблю розрахунки і все таке інше. Як у навігації.

А, зрозуміло… А звідки ти приїхала? Нагадай, як тебе звати?

Ліра. Я із Оксфорда.

Чому пані Кольтер взяла тебе…



Раптом вона зупинилася, тому що сама пані Кольтер стояла поряд із ними. Те, як Адель Стармінстер глянула на хазяйку, і те, як стривожено пурхав її деймон, виказало Лірі, що ця молода жінка зовсім не мусила бути на цій вечірці.

Я не знаю вашого імені, — сказала пані Кольтер дуже тихо, — але я з’ясую це через п’ять хвилин, і ви вже ніколи не будете журналісткою. А тепер тихо підніміться, без скандалу, і йдіть. Я мушу додати, що той, хто вас прислав сюди, ким би він не був, також постраждає.



Здавалося, пані Кольтер була заряджена якоюсь анібаричною силою. Вона навіть пахтіла по-іншому: гарячий запах, схожий на розпечений метал, линув від її тіла. Ліра відчувала щось таке вже раніше, але зараз вона бачила, як це спрямовано на іншу людину. Бідолашна Адель Стармінстер не мала сили протистояти. Її деймон упав їй на плече, хлопнув своїми прекрасними крилами раз чи двічі й знепритомнів. Здавалося, що й сама жінка ледь трималася на ногах. Рухаючись якось незграбно, вона протиснулася крізь гомінкий натовп гостей, які голосно розмовляли, і вийшла з вітальні. Їй довелося однією рукою підтримувати свого непритомного деймона.

Ну? — обернулася пані Кольтер до Ліри.

Я не розповіла їй нічого важливого, — відповіла Ліра.

Про що вона питала?

Лише про те, що я роблю, хто я і все таке інше. Говорячи це, Ліра помітила, що пані Кольтер була сама, без свого деймона. Як це могло бути? Але за мить золотава мавпа з’явилася біля неї, і, простягнувши руки, жінка підхопила її і посадила собі на плече. Вона знову виглядала невимушеною.

Якщо ти знову натрапиш на когось, хто явно не був запрошений, моя люба, будь ласка, знайди мене, добре?



Гарячий металевий запах зникав. Мабуть, він лише примарився Лірі. Вона знову відчувала парфуми пані Кольтер, троянди, запах сигарки та пахощі інших жінок. Пані Кольтер посміхнулася Лірі, ніби говорячи:

Ми двоє знаємо, про що йдеться, правда? — і пішла привітати ще декількох гостей.



Пантелеймон шепотів Лірі у вухо:

Поки вона була тут, її деймон виходив з нашої спальні. Він шпигував. Він знає про алетіометр!



Ліра відчувала, що, мабуть, так і є, але нічого не могла вдіяти. Що той професор говорив про гоблінів? Вона обернулася, щоб знову знайти його, але тієї миті, як вона його побачила, швейцар (одягнутий у спеціальне вбрання слуг для вечірок) та інший чоловік поплескали професора по плечу і тихо щось йому сказали, після чого він зблід і пішов за ними. Це зайняло не більше двох секунд і було зроблено так стримано, що ніхто нічого не помітив. Але це викликало в Ліри страх та відчуття незахищеності.

Вона блукала по двох великих кімнатах, де відбувалася вечірка, напівслухаючи розмови навколо, напівцікавлячись смаком різних коктейлів, які їй було дозволено пити, та її роздратованість зростала. Вона не бачила, що за нею хтось наглядає, доки швейцар не підійшов до неї і не сказав:

Міс Ліро, джентльмен біля каміна хотів би поговорити з вами. Це лорд Боріел, якщо ви не знаєте.



Ліра подивилася в інший бік кімнати. Могутній сивий чоловік дивився прямо на неї і, коли їхні очі зустрілися, кивнув та поманив до себе.

Неохоче, але трохи зацікавлено вона підійшла до нього.

Добрий вечір, дитино, — сказав він. Його голос був спокійний і командний. Голова його демона-змїї, вкрита лускою, та її смарагдові очі виблискували в світлі кришталевої настінної лампи.

Добрий вечір, — відповіла Ліра.

Як справи в мого старого друга Ректора Джордана?

Дуже добре, дякую.

Думаю, їм всім жаль було прощатися з тобою.

Так.

Пані Кольтер займається з тобою? Чого вона тебе вчить?



Через те, що Ліра відчувала небажання слухатися та збентеження, вона не відповіла на це поблажливе запитання правдиво чи з її звичайним польотом уяви. Замість цього вона сказала:

Я вчу про частинки Русакова та Облаткове братство.



Здавалося, він за мить сфокусував свій погляд на ній — так, як можна сфокусувати промені анібаричного ліхтаря. Вся його увага була спрямована на неї.

Сподіваюсь, ти мені розповіси, що знаєш, — сказав він.

Вони проводять експерименти на півночі, — продовжувала Ліра. Зараз вона відчувала якийсь зарозумілий захват. — Як доктор Груман.

Продовжуй.

У них є ця особлива фотограма, за допомогою якої можна побачити Пил і людину, на яку він іде, ніби світло, але на дитину не потрапляє. Принаймні, не такою мірою.

Пані Кольтер показувала тобі таку картку?



Ліра засумнівалася, тому що це вже була не брехня, а дещо інше, в чому їй не вистачало практики.

Ні, — відповіла вона за мить. — Я бачила її в Коледжі Джордана.

Хто її тобі показав?

Він насправді не показував мені, — відзначила Ліра. — Я просто проходила неподалік і побачила її. А потім мого друга Роджера забрало Облаткове братство. Але…

Хто показував тобі ту картку?

Мій дядько Ізраель.

Коли?

Коли був у Коледжі Джордана останнього разу.

Зрозуміло. Що ще ти вивчаєш? Я правильно почув, ти говорила щось про Облаткове братство?

Так, але я почула про нього не від дядька. Я почула це тут.



«Що є абсолютною правдою», — подумала вона. Він пильно дивився на неї. У відповідь вона подивилася на нього зі всією своєю невинністю. Зрештою він кивнув.

Отже, пані Кольтер вирішила, що ти готова допомагати їй. Цікаво. Ти вже брала участь?

Ні, — відповіла Ліра. Що він мав на увазі? Пантелеймон дуже вчасно був у своїй найбільш невиразній формі метелика, тому не міг виказати її почуття. Вона також була впевнена, що її власне обличчя виражає невинність.

А вона сказала тобі, що відбувається з дітьми?

Ні, не казала. Я лише знаю, що вони якось пов’язані з Пилом, щось на зразок пожертви.

Знову це не було явним обманом, думала Ліра, адже вона не говорила, що пані Кольтер сама їй про все розповіла.

Жертва — надто драматичне слово для даного випадку. Те, що робиться, — для їхнього власного блага і для нашого. Звичайно ж, вони всі охоче йдуть до пані Кольтер. Тому вона так потрібна. Вони повинні хотіти взяти участь, та й яка дитина може чинити їй опір? І якщо вона збирається використати тебе, щоб заохочувати їх, тим краще. Я дуже задоволений.



Він посміхнувся їй так, як це робила пані Кольтер — ніби вони були заодно. Вона відповіла ввічливою посмішкою, і він повернувся, щоб поговорити з кимсь іншим.

Ліра та Пантелеймон відчували жах один одного. Вона бажала піти кудись, щоб поговорити з ним; хотіла покинути цю квартиру, воліла повернутися назад до Коледжу Джордана, у свою маленьку бідну кімнату на дванадцятьох сходинках; вона хотіла знайти лорда Ізраеля…

І ніби у відповідь на її останнє бажання вона почула, як хтось згадав його ім’я. Ліра підійшла ближче до групи людей, які розмовляли неподалік, удавши, ніби хоче пригоститися стравою з тарілки, що стояла на столі. Чоловік у пурпуровому вбранні єпископа говорив:

— …Ні, я не думаю, що лорд Ізраель потривожить нас найближчим часом.

Де, ви сказали, його тримають?

Мені казали, у фортеці у Свольбарді. Його охороняють panserbjorne, ви знаєте, ведмеді в обладунках. Грізні створіння! Він не втече від них, хоч би прожив до тисячі років. І тому, я думаю, шлях вільний, майже вільний…

Останні експерименти підтвердили те, в чому я завжди був упевнений — цей Пил — випромінювання від темної речовини і…

Я чую зороастрійську єресь?

Те, що раніше було єрессю…

І якщо ми зможемо ізолювати темну речовину…

Свольбард, ви сказали?

Ведмеді в обладунках…

Облаткове братство…

Діти не страждають. Я впевнений у цьому…

Лорд Ізраель в тюрмі…

Ліра почула достатньо. Вона повернулася і, рухаючись тихо, як Пантелеймон-метелик, пішла до своєї спальні й зачинила двері. Шум вечірки відразу ж став не таким чутним.

Ну? — прошепотіла Ліра, а Пантелеймон обернувся на її плечі на щигля.

Ми втечемо? — теж пошепки запитав він.

Звісно. Якщо ми зробимо це зараз, з усіма цими людьми, може, вона не помітить одразу.

Він помітить.

Пантелеймон мав на увазі деймона пані Кольтер. Коли Ліра подумала про цю огидну золотаву істоту, вона здригнулася від страху.

Цього разу я буду битися з ним, — сміливо сказав Пантелеймон. — Я можу змінюватися, а він — ні. Я буду змінюватися так швидко, що він не зуміє мене втримати. Цього разу я здобуду перемогу, ось побачиш.



Ліра стривожено кивнула. Що їй одягти? Як їй вибратися непоміченою?

Тобі треба піти й постежити, — прошепотіла вона. — Як тільки шлях буде вільний, ми втечемо. Обернися на метелика, — додала вона. — Пам’ятай, щоб нікого не було…



Вона трохи відчинила двері, і він пробрався крізь щілину, темний на тлі м’якого рожевого світла в коридорі.

Тим часом вона швидко надягла найтепліший одяг, який в неї був, поклала ще якісь речі в шовкову сумку з модного магазину, що вони відвідували саме в той день. Пані Кольтер давала їй гроші на солодощі, і хоч Ліра без міри витрачала їх, залишилося кілька соверенів, які вона поклала в кишеню темного пальта з вовчої шкіри.

Останнім вона упакувала алетіометр в його чорну оксамитову тканину. Чи знайшла його ця мерзотна мавпа? Мабуть, так. І він напевне розповів їй; якби тільки вона сховала його краще!

Вона навшпиньках підійшла до дверей. Її кімната виходила в кінець найближчого до холу коридору. На щастя, більшість гостей була в двох далеких кімнатах. Вона чула гомін голосів, сміх, шум труб у туалеті, дзенькання бокалів. І зрештою тоненький голосок метелика сказав їй у вухо:

Тепер! Швидко!



Вона прослизнула крізь двері у хол і менш ніж за три секунди відчинила парадні двері квартири. За мить вона вже була назовні й тихенько причиняла їх. А потім з Пантелеймоном, знову щиглем, вона збігла сходинками і втекла.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка