Книга ІІІ (жовтень грудень) Розділ 1 (про Усікаву)



Сторінка1/22
Дата конвертації05.05.2016
Розмір4.48 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22
Харукі МУРАКАМІ

1Q84

Книга ІІІ

(жовтень — грудень)
Розділ 1

(про Усікаву)

Що тривожить край свідомості

— Усікава-сан, ви могли б не курити? — сказав невисокий чоловік.

Якийсь час Усікава дивився на співрозмовника по той бік стола, а потім кинув погляд на сигарету «Seven Stars», затиснуту між його пальцями. Сигарета не горіла.

— Вибачте, — надзвичайно ввічливо додав гість.

Збентеженим виразом обличчя Усікава ніби промовляв:

«І чого це я тримаю в руці таку річ?»

— О, справді це нікуди не годиться. Звісно, сигарета не запалена. Рука самовільно, без мого відома, рухалася.

Чоловік смикав підборіддя вниз і вгору, але свого погляду нітрохи не змінював — міцно прикипів до очей Усікави. Той засунув сигарету в пачку, а ту поклав у шухляду.

Біля порога стояв, ледь-ледь прихилившись до одвірка, високий чоловік і дивився на Усікаву так, наче на пляму, що проступала на стіні. «Неприємні типи!» — подумав Усікава.

З цією парою він зустрічався й розмовляв утретє, але завжди відчував однаковий неспокій.

Невисокий чоловік сидів за єдиним столом в офісі Усікави, навпроти нього. Його обов'язок полягав у тому, щоб вести переговори. Кінський хвіст постійно зберігав мовчанку. Нерухомий, як сторожові кам'яні пси на вході до синтоїстського храму, він лише стежив за Усікавою.

— Уже минуло три тижні, — сказав Голомозий.

Усікава взяв у руки календар на столі й, перевіривши запис у ньому, кивнув.

— Це правда. Від попередньої зустрічі саме сьогодні минуло три тижні.

— За той час ви ні разу нам нічого не доповіли. Як я, здається, казав минулого разу, становище критичне — зволікати не можна. Усікава-сан, часу вже не лишилося.

— Та я це добре розумію, — замість сигарети перебираючи пальцями золотисту запальничку, сказав Усікава. — Гаяти часу не можна. Я з цим цілком згоден.

Голомозий чекав продовження його розповіді.

— Тільки мені не до вподоби копирсатися в окремих дрібницях — то в одній, то в другій, — провадив далі Усікава. — Я хотів би з'ясувати всю правду, коли вималюється загальна картина того, як різні події і люди пов'язані між собою. А свіжоспечена доповідь може породити тільки зайві клопоти. Може, це зухвальство, але саме таким способом, Онда-сан, я збираюся діяти.

Голомозий чоловік на прізвище Онда поглядав на Усікаву холодними очима. Усікава знав, що не справляє на нього приємного враження. Однак особливо цим не переймався. Наскільки він пам'ятав, від самого народження він ані разу ні на кого не справляв приємного враження. Для нього, так би мовити, це був звичний стан. Він не подобався ні батькам, ні братам, ні вчителям, ні однокласникам, ні дружині, ні дітям. І якби хтось виявив до нього добрі почуття, то, можливо, він трохи здивувався б. А так він почувався спокійно.

— Усікава-сан, якби була змога, ми хотіли б поважати ваш підхід до справи. І насправді ми таки поважали. Досі. Та от цього разу ситуація зовсім інша. На жаль, ми не маємо часу чекати, поки відкриються всі факти.

— Онда-сан, я вас розумію, але, гадаю, ви досі не сиділи, склавши руки, й спокійне не чекали мого дзвінка, — сказав Усікава. — Напевне, паралельно зі мною заходилися щось робити, хіба ні?

Онда на це не відповів. Губи тримав міцно стуленими. Вираз його обличчя не змінився. Але з його реакції Усікава збагнув, що своїм зауваженням не промахнувся. Мабуть, упродовж останніх трьох тижнів, піднявши на ноги всю свою організацію, вони розшукували одну жінку іншим способом, ніж Усікава. Але якогось результату не змогли досягти. От чому ця неприємна пара знову прийшла сюди.

— Як кажуть, свій свояка бачить здалека, — розкривши обидві долоні, сказав Усікава, ніби відкриваючи приємну таємницю. — Не приховую, що я — саме такий свояк. Зовнішністю непоказний, але нюх маю добрий. Можу швидко проникнути вглиб, відчувши слабенький запах. У всякому разі, тільки своїм способом і темпом можу впоратися з роботою, бо здавна звик до ролі такого свояка. Я добре розумію цінність часу, але, будь ласка, ще трохи почекайте. Як не потерпите, все втратите.

Онда терпеливо спостерігав, як Усікава крутить запальничку в руці. Потім підвів голову.

— Ви можете хоч частково пояснити, що досі дізналися? Нам відома складність справи, але начальство нас не зрозуміє, якщо повернемося без найменших конкретних результатів. Ми особисто в скрутному становищі. Та й ви, Усікава-сан, не можете жити із спокійною душею.

«І ці типи загнані в глухий кут», — подумав Усікава. Їх обрали на роль охоронців лідера, спираючись на славу про їхню високу здатність до рукопашного бою. А проте перед їхніми очима лідера було вбито. Ні, прямих доказів про вбивство не лишилося. Кілька лікарів їхньої релігійної організації обстежили труп, але ніде не змогли помітити чогось схожого на рани. В їхній амбулаторії вони користувалися простою апаратурою і, крім того, не мали часу. Якби проводилася повна судово-медична експертиза за участі відповідних медичних фахівців, то, можливо, щось вдалося б відкрити. Та зараз уже було пізно. Труп лідера потай знищили на території секти.

У всякому разі, становище цих двох чоловіків стало делікатним через те, що вони не зуміли оберегти лідера. Їм наказали розшукати жінку, перевернувши все догори ногами. Та на надійний слід вони все ще не натрапили. Мали певні знання щодо засобів безпеки й охорони, але не володіли ноу-хау, як вислідити людину, що десь переховується.

— Зрозуміло, — сказав Усікава. — Розкажу дещо з того, що з'ясувалося досі. Не все, а тільки частину.

Онда на хвильку примружив очі. Потім кивнув.

— Гаразд. І нам дещо відомо з того, що ви вже знаєте або не знаєте. Тож обміняємося знаннями.

Усікава поклав запальничку і зчепив пальці обох рук на столі.

— Молоду жінку на прізвище Аомаме запросили до готелю «Окура» розім'яти м'язи лідеру. Це було пізно ввечері, на початку вересня, коли в центрі Токіо знялася страшна громовиця. Після того, як жінка, виконавши упродовж години лікувальну процедуру в окремій кімнаті, пішла, лідер спав. Вона звеліла дати йому поспати в тій самій позі години зо дві. Ви так і зробили. Однак лідер не спав. Він тоді вже був мертвий. Ран на ньому не лишилося. Здавалось, з ним стався серцевий удар. Однак одразу після того жінка зникла. Заздалегідь виїхала з квартири, яка спустіла, немов скинута шкаралупа. Наступного дня вона звільнилася і з роботи в спортивному клубі. Отже, все робилося планово. А якщо так, то виходить, що це не простий нещасний випадок. Доводиться вважати, що ця Аомаме-сан навмисне вбила лідера.

Онда кивнув. Заперечення до цього не мав.

— Ваша мета полягає в тому, щоб докопатися до правди. А для цього вам будь-що треба її спіймати.

— Треба дізнатися, чи справді жінка на прізвище Аомаме довела його до смерті і якщо так, то з якої причини й за яких обставин.

Усікава звернув погляд на свої десять пальців, зчеплених на столі. Дивився на них ніби на щось незнайоме. Потім підвів очі на співрозмовника.

— Сподіваюсь, ви вже перевірили стосунки в родині Аомаме-сан, чи не так? Усі вони — ревні прихильники «Братства свідків». Батьки все ще активно залучають людей до своєї секти. Її тридцятичотирирічний старший брат працює у штаб-квартирі секти, що в Одаварі, жонатий, має двоє дітей. Його дружина також палка прибічниця «Братства свідків». І тільки Аомаме-сан у цій родині віддалилася від секти і, як кажуть вони, ставши відступницею, порвала з ними зв'язок. Немає жодних ознак того, що впродовж останніх двадцяти років ця родина хоч якось контактувала з Аомаме-сан. Тож не можна подумати, що вони її переховують. В одинадцятирічному віці вона покинула родину й відтоді жила, покладаючись загалом на власні сили. Тимчасово перебувала на утриманні свого дядька, а коли вступила до середньої школи вищого ступеня, фактично стала самостійною. Неабияка жінка. Із сильною волею.

Голомозий нічого не сказав. Мабуть, і він володів такою інформацією.

— Не можна вважати, що «Братство свідків» якось причетне до вбивства. Його члени відомі своїм пацифізмом і непротивленням злу насильством. Важко собі уявити, що вони мали намір позбавити лідера життя. Ви згодні зі мною?

Онда кивнув.

— «Братство свідків» не пов'язане з цією подією. Це зрозуміло. Для певності я поговорив з її старшим братом. Так би мовити, з винятковою увагою. Однак він нічого не знав.

— З винятковою увагою здирали нігті? — спитав Усікава.

Онда знехтував цим запитанням.

— Звісно, це — жарт. Нікудишній жарт. Та не лякайтеся. У всякому разі, брат нічогісінько не знав ні про поведінку, ні про місце перебування Аомаме-сан, — сказав Усікава. — Я зроду пацифіст і зовсім не вдаюся до грубої сили, але впевнений, що Аомаме-сан не підтримує жодних зв'язків ні з родиною, ні з «Братством свідків». Та, як не крути, цей її вчинок не одноособовий. Вона сама не могла б зробити чогось такого складного. Вона холоднокровно, у визначеному заздалегідь порядку, виконала майстерно підготовлений план. А її зникнення — просто чудо. Сюди залучалися інші люди й великі гроші. За плечима Аомаме стояв хтось або організація, з якоїсь причини дуже зацікавлені в смерті лідера. А тому підготовка була всебічною. Ви можете погодитися зі мною щодо цього?

Онда кивнув.

— Загалом.

— Однак про яку організацію йдеться, зовсім невідомо, — сказав Усікава. — Звісно, ви з'ясували, з ким Аомаме-сан дружила?

Онда мовчки кивнув.

— Та ба, вона не підтримувала з кимось дружніх стосунків, вартих уваги, — сказав Усікава. — Здається, не мала ні подруг, ні коханця. На роботі з людьми спілкувалася, але поза нею ні з ким конкретно не дружила. Принаймні, мені не вдалося натрапити на сліди того, що вона з кимось була в приязних стосунках. І чого це вона, молода, здорова, з непоганою зовнішністю, так поводилася?

По цих словах Усікава глянув на чоловіка з «конячим хвостом», що стояв біля порога. За цей час його поза й вираз обличчя нітрохи не змінилися. Його обличчя зроду не мало виразу. І не могло змінюватися. «І взагалі чи є в нього ім'я?» — подумав Усікава. Навіть якщо й немає, то не варто особливо дивуватися.

— Лише ви вдвох насправді бачили Аомаме-сан в обличчя, — сказав Усікава. — І яке ваше враження? Помічалося в ній щось особливе?

Онда злегка хитнув головою.

— Як ви сказали, вона по-своєму чарівна молода жінка. Але не красуня, здатна притягати до себе людську увагу. Спокійна, врівноважена. Начебто твердо впевнена у своїй професійній майстерності. А крім цього, нічим іншим не приваблювала. Враження від її зовнішності якесь невиразне. Не вдається докладно пригадати рис її обличчя. Просто дивина, та й годі!

Усікава знову глянув на Кінського хвоста біля дверей. Подумав, що, можливо, той хоче щось сказати. Але він не збирався розтуляти рота.

Усікава перевів погляд на Голомозого.

— Ясна річ, ви зуміли проаналізувати реєстр телефонних розмов Аомаме-сан упродовж останніх кількох тижнів, чи не так?

Онда хитнув головою.

— Такого ми ще не зробили.

— Раджу зробити. Обов'язково, — усміхаючись сказав Усікава. — Людина телефонує в різні місця і приймає дзвінки звідусіль. Самий аналіз реєстру її телефонних розмов само собою відкриває спосіб її життя. Не є винятком й Аомаме-сан. Роздобути реєстр телефонних розмов якоїсь особи не просто, але цілком можливо. Бо, що не кажіть, завжди знайдеться свояк.

Онда мовчки чекав продовження розповіді.

— Так от, коли я вчитався в реєстр телефонних розмов Аомаме-сан, то з'ясував кілька фактів. З жінками таке буває вкрай рідко, а от Аомаме-сан, здається, не любила вести телефонних розмов. Говорила нечасто й не дуже довго. А якщо іноді траплялися довгі розмови, то вони були винятковими. Здебільшого дзвонила на роботу, але як напівштатна працівниця працювала також з окремими клієнтами, а тому, обминаючи конторку спортивного клубу, по телефону домовлялася з ними безпосередньо про робочі плани. Таких дзвінків нараховувалося чимало. Наскільки я можу судити, вони не викликають підозри.

Усікава зробив на цьому паузу й, оглядаючи сліди нікотину на пальцях, думав про сигарету. Подумки запалював її, вдихав і видихав дим.

— Однак при цьому є два винятки. Перший — дворазовий дзвінок до поліції. Але не за номером 110, а до районного відділу дорожнього руху столичного управління поліції в Сіндзюку. Звідти також кілька разів телефонували до Аомаме-сан. Вона не має власного автомобіля, а поліціанти навряд чи тренуються індивідуально в елітному спортивному клубі. Тому, напевне, в цьому поліційному відділі вона має знайому людину. Хто ця людина, невідомо. Ще одне, інше, мене зацікавило — тривала розмова з невідомого телефонного номера. Дзвінки виявилися односторонніми. Аомаме-сан ні разу не телефонувала. Дізнатися щось про цей загадковий номер мені не вдалося. Звичайно, є телефонні номери, які завдяки певним технічним хитрощам зберігаються у таємниці. Але й до них можна дістатися, якщо докласти зусилля. Однак хто за цим номером ховається, я не встиг дізнатися. Звичайним способом замок у цій справі не відмикається.

— Виходить, той її партнер може зробити щось незвичайне.

— Саме так. Безперечно, до цього причетний професіонал.

— Ще один свояк, — зробив висновок Онда.

Усікава потер долонею сплюснену лису голову й глузливо посміхнувся.

— Саме так. Ще один свояк. І то досить сильний.

— Принаймні потроху стало ясно, що вона начебто пов'язана з професіоналом, — сказав Онда.

— Авжеж. За спиною Аомаме-сан стоїть організація. І в ній працюють не аматори.

Примруживши наполовину очі, якийсь час Онда поглядав з-під повік на Усікаву. Потім, обернувшись, перезирнувся з Кінським хвостом, що стовбичив біля дверей. А той, ніби подаючи знак, що все зрозумів, легенько кивнув. Онда знову перевів погляд на Усікаву.

— То що далі? — спитав Онда.

— А далі моя черга запитувати, — відповів Усікава. — Ви маєте якісь здогади щодо організації або групи, яка могла спланувати знищення вашого лідера?

Онда насупив довгі брови. На носі утворилося три зморшки.

— Усікава-сан, та ви добре подумайте. Ми — всього-на-всього релігійна організація. Прагнемо душевного спокою і духовних цінностей. Живучи у згоді з природою, проводимо дні в роботі на полі та аскетизмі. Власне, хто може вважати нас своїм ворогом? І яку вигоду він матиме, якщо вчинить таке зло?

Усікава ледь-ледь силувано посміхнувся.

— Будь-де у світі знайдеться фанатик. І що така людина вчинить, ніхто не знає, хіба ні?

— Жодних здогадів ми не маємо, — знехтувавши іронією, прихованою у словах Усікави, спокійно відповів Онда.

— А як справи з групою «Акебоно»? Її рештки все ще вештаються коло вас?

Онда ще раз, тепер рішуче, хитнув головою. Мовляв, це виключено. І вони безжально їх розбили. Можливо, й сліду від них не залишилося.

— Значить, і ви не маєте жодних здогадів. Але насправді якась організація забрала життя вашого лідера. Майстерно, спритно, а сама зникла, розвіявшись немов дим. Це ж неспростовний факт.

— І нам треба з'ясувати обставини, за яких це сталося.

— Без допомоги поліції.

Онда кивнув.

— Це наша проблема, а не правосуддя.

— Гаразд. Це ваша проблема, а не правосуддя. Мені все зрозуміло, — сказав Усікава. — І ще одну річ я хотів би запитати.

— Будь ласка, питайте, — сказав Онда.

— Скільки людей у вашій релігійній організації знає про смерть лідера?

— Ми обидва знаємо, — сказав Онда. — І ще двоє інших людей, які допомагали перевозити покійника. Вони — наші підлеглі. З верховного керівництва знає п'ятеро. Всього — дев'ять чоловік. Трьом жрицям ще невідомо, але рано чи пізно вони дізнаються. Вони обслуговували покійника, а тому довго приховувати від них не вдасться. А ще ви, Усікава-сан, знаєте.

— Разом — тринадцять чоловік.

Онда не сказав нічого.

Усікава глибоко зітхнув.

— Можна чесно сказати вам свою думку?

— Будь ласка, — відповів Онда.

— Мабуть, зараз уже пізно про це говорити, але вам треба було негайно звернутися до поліції, щойно стало ясно, що лідер помер, — сказав Усікава. — Обов'язково слід було повідомити про його смерть. Такий важливий факт не вдалося б приховати назавжди. Таємниця, про яку знають понад десять людей, уже перестає такою бути. І ви тоді не загнали б себе у безвихідне становище.

Вираз обличчя Голомозого не змінився.

— Судити про це — не наше завдання. Ми тільки виконуємо наказ, який нам дали.

— А, власне, хто має судити?

Відповіді не було.

— Людина, яка заміняє лідера?

Онда все ще зберігав мовчанку.

— Гаразд, — сказав Усікава. — За наказом когось зверху ви таємно знищили труп лідера. У вашій організації наказ зверху — понад усе. Однак з юридичного погляду така дія, очевидно, кваліфікується як наруга над трупом. Як тяжкий злочин. Ясна річ, вам це відомо, чи не так?

Онда кивнув.

Усікава знову глибоко зітхнув.

— Як я вже казав, якщо в крайньому випадку в цю справу втрутиться поліція, то, будь ласка, вважайте, що я нічого не знав про смерть лідера. Не хочу, щоб мене притягнули до кримінальної відповідальності.

— Усікава-сан, ми вам про це нічого не розповідали, — сказав Онда. — Ви тільки розшукували жінку на прізвище Аомаме на наше прохання як сторонній розслідувач. Нічого незаконного ви не вчинили.

— Гаразд. Значить, я нічого від вас не чув, — сказав Усікава.

— Звісно, ми не хотіли повідомляти вам як сторонній людині про вбивство лідера. Але тим, що ви, Усікава-сан, почали розслідувати біографію Аомаме, ви вже стали причетними до цієї справи. Нам потрібна ваша допомога в розшуку Аомаме. І ви зобов'язані тримати язик за зубами.

— Зберігати таємницю — головний принцип моєї роботи. Я не прохоплюся про це жодним словом.

— Та якщо прохопитесь і стане ясно, що джерело інформації — це ви, то вам лиха не минути.

Усікава опустив очі на стіл і знову розглядав свої опецькуваті пальці з таким виразом обличчя, ніби дивувався, відкривши, що вони належать йому.

— Лиха не минути, — підвівши голову, повторив він слова співрозмовника.

Онда ледь-ледь примружив очі.

— Що лідер помер, треба будь-що приховати. Заради цього засобів не можна вибирати.

— Я зберігатиму таємницю. Щодо цього будьте абсолютно спокійні, — сказав Усікава. — Досі ми з вами успішно співпрацювали. Я нишком-нишком облагодив кілька справ, які вам не вдавалося відкрито зробити. Іноді це була важка робота, але я за неї отримував добру винагороду. Тож триматиму рот на подвійному замку. Я ніяка не правовірна людина, але покійному лідеру багато в чому особисто зобов'язаний. А тому не пошкодую своїх сил, щоб розшукати Аомаме-сан. Постараюсь з'ясувати обставини, які стоять за її вчинком. Уже підступаю до найважливішого. Тож, будь ласка, наберіться терпцю і почекайте. Невдовзі, сподіваюсь, зможу принести вам добрі новини.

Онда ледь-ледь змінив позу на стільці. Ніби відгукуючись на це, Кінський хвіст біля дверей перевів центр ваги свого тіла з однієї ноги на другу.

— Це вся інформація, яку вам досі вдалося зібрати? — спитав Онда.

Усікава на мить задумався. Потім відповів:

— Як я вже казав, Аомаме-сан двічі телефонувала до районного відділу дорожньої служби столичного управління в Сіндзюку. І звідти їй кілька разів дзвонили. Прізвище співрозмовника невідоме. Позаяк йдеться про поліцію, то на прямий запит ніхто відповіді не дасть. Однак тоді в моїй недолугій голові зблиснула думка. Начебто щось я пам'ятав про районний відділ дорожнього руху в Сіндзюку. Я довго думав. Власне, що саме пам'ятаю? На краю моєї убогої пам'яті щось ніби зачепилося. Щоб пригадати, я витратив багато часу. Старість — не радість. З віком шухляда пам'яті погано відсувається. Колись будь-що вмить з неї вискакувало. Та от нарешті за тиждень я таки пригадав, що ж це було.

Після цих слів Усікава примовк і, по-театральному всміхаючись, перевів погляд на Голомозого. А той терпеливо чекав продовження розповіді.

— У вересні цього року молоду жінку-поліцейського районного відділу дорожньої служби в Сіндзюку хтось задушив у готелі для коханців у кварталі Маруяматьо в районі Сібуї. На ній, цілком голій, були наручники, які використовує поліція. Звісно, зчинився невеликий скандал. Цікаво, що Аомаме-сан розмовляла з кимось із цього відділу поліції упродовж кількох місяців перед тим, як стався цей нещасний випадок. А от після нього жодної розмови по телефону вже не було. Як ви гадаєте, це не щось більше, ніж випадковий збіг?

Якийсь час Онда мовчав. Потім сказав:

— Отже, ви хочете сказати, що Аомаме підтримувала зв'язок з убитою жінкою-поліцейським?

— Цю жінку звали Аюмі Накано. Їй було двадцять шість років. З обличчя досить приваблива. Походить з поліцейської родини: і батько, і старший брат — поліціанти. Старанна на роботі, здібна до навчання. Звісно, поліція відчайдушно шукала злочинця, але досі так і не знайшла. Може, недоречно питати, але ви часом нічого про це не знаєте?

Онда вирячився на Усікаву холодними очима, які нібито щойно пробилися з-під льодовика.

— Я не зовсім добре розумію ваші слова, — сказав він. — Усікава-сан, можливо, ви думаєте, що ми причетні до цього випадку. Мовляв, хтось з наших людей завів жінку-поліцейського до сумнівного готелю і, закувавши у наручники, задушив?

Міцно стуливши губи, Усікава захитав головою.

— Та ні, в жодному разі не думаю. Просто запитав, чи не маєте якихось здогадів щодо цього. От і все. Бо для мене важливий будь-який дрібний слід. Хоч скільки сушу собі голову, а ніяк не можу встановити зв'язку між вбивством жінки-поліцейського у готелі Сібуї і вашого лідера.

Якийсь час Онда ніби міряв якоюсь міркою Усікаву, а потім повільно видихнув повітря, що зібралося в легенях.

— Зрозуміло. Цю інформацію передамо начальству, — сказав він. І, добувши записник, занотував у ньому: — Аюмі Накано. 26 років. Відділ дорожнього руху в Сіндзюку. Можливо, була пов'язана з Аомаме.

— Саме так.

— А ще?


— А ще я обов'язково хотів би запитати одну річ. Напевне, хтось з ваших уперше назвав прізвище Аомаме-сан. Мовляв, вона — надзвичайно здібний спортивний інструктор. Як ви мені раніше веліли, я розслідував біографію цієї жінки. Не хочу хвалитися, але я із щирою душею, ретельно попрацював. Однак нічого дивного, підозрілого не помітив. Вона виявилася абсолютно чистою. І ви запросили її у номер-люкс готелю «Окура». А що сталося потім, самі знаєте. Власне, хто її вам порекомендував?

— Не знаю.

— Не знаєте? — перепитав Усікава з виглядом дитини, яка чогось не розуміє. — Отже, ви не можете пригадати, хто з ваших запропонував Аомаме-сан, чи не так?

Не змінюючись на обличчі, Онда відповів:

— Саме так.

— Дивина, та й годі, — справді здивовано сказав Усікава.

Онда не пускав пари з уст.

— Щось неймовірне. Хтось колись назвав її прізвище, й справа сама собою розвивалася. Ви це хочете сказати?

— Насправді цю справу найзавзятіше просував уперед сам лідер, — уважно добираючи слова, сказав Онда. — Серед керівництва організації була й думка, що, може, небезпечно довіритися людині невідомого походження. Звісно, й ми, охоронці, також з нею погоджувалися. Однак лідер не брав собі її до уваги. Ба навпаки — сам твердо наполягав на здійсненні цього плану.

Усікава знову взяв у руки запальничку і, відкривши її кришку, ніби для проби запалив. А потім одразу погасив вогонь.

— А я вважав, що лідер надзвичайно обережний, — сказав він.

— Це правда. Був украй уважним та обережним.

Після того запала глибока мовчанка.

— Хотілося б запитати вас ще про одне, — сказав Усікава. — Про Тенґо Кавану. Він підтримував зв'язок з Кьоко Ясудою, старшою за нього заміжньою жінкою. Один раз на тиждень вона приходила до нього на квартиру, щоб провести з ним інтимні години. Ну, з молодими таке буває. Та от одного дня раптом подзвонив її чоловік і передав, що вона більше не зможе приходити. І на цьому їхній зв'язок обірвався.

Онда насупив брови.

— Я не зовсім розумію, куди повернула розмова. Хіба Тенґо Кавана має якийсь стосунок до вбивства?

— Ні, цього я не знаю. Тільки ця історія вже давно не виходить мені з голови. Що не кажіть, за будь-яких обставин жінка обов'язково телефонувала. Бо настільки глибокими були їхні стосунки. Однак несподівано, не сказавши ні слова, вона просто зникла. Безслідно. Я не люблю застрявати довго на одній справі, а тому для певності лише питаю: ви часом не маєте щодо цього якихось здогадів?

— Принаймні я особисто нічого не знаю про цю жінку, — спокійним голосом відповів Онда. — Кьоко Ясуда. Підтримувала зв'язок з Тенґо Каваною.

— Заміжня жінка, старша від нього на десять років.

Онда записав її прізвище в записник.

— І це передамо начальству.

— Гаразд, — сказав Усікава. — До речі, де перебуває Еріко Фукада?

Онда підвів голову й подивився на Усікаву, немов на скособочену раму картини.

— А навіщо нам знати, де перебуває Еріко Фукада?

— Вас не цікавить, куди вона ділася?

Онда хитнув головою.

— Куди вона поїхала й де перебуває, нас не обходить. Вона вільна робити, що їй хочеться.

— І Тенґо Кавана вас не цікавить?

— З цією людиною нас ніщо не пов'язує.

— А певний час ви начебто цікавилися ними обома, — сказав Усікава.

На хвильку Онда примружив очі. А тоді відповів:

— Наразі наше зацікавлення зосереджується на Аомаме.

— З кожним днем воно змінюється?

Онда ледь-ледь скривив губи. Відповіді не було.

— Онда-сан, ви читали «Повітряну личинку», яку написала Еріко Фукада?

— Ні, в нашій релігійній організації заборонено читати те, що не стосується віровчення. Навіть у руки брати не можна.

— А про карликів ви чули?

— Ні, — відразу відповів Онда.

— Гаразд, — сказав Усікава.

На цьому розмова скінчилася. Онда поволі підвівся зі стільця й поправив комір піджака. Відступив від стіни на крок і Кінський хвіст.

— Як я недавно казав, у цій справі час — надзвичайно важливий елемент, — поглядаючи зверху на Усікаву, який все ще сидів на стільці, сказав Онда. — Треба якнайскоріше встановити місце перебування Аомаме. Звісно, ми докладемо до цього всіх зусиль, але й вам зі свого боку доведеться попрацювати. Якщо Аомаме не знайдеться, нам усім лиха не минути. Бо, що не кажіть, ви — один з тих, хто знає важливу таємницю.

— Важливі знання ведуть за собою відповідальність.

— Саме так, — спокійним голосом сказав Онда. Потім обернувся й, не оглядаючись, вийшов. За Голомозим з кімнати вийшов Кінський хвіст і безшумно зачинив двері.

Коли вони залишили офіс, Усікава, відсунувши шухляду, вимкнув магнітофон. Відкривши його, вийняв касету й на етикетці кульковою ручкою, недоречно акуратними цифрами, написав дату й годину. Потім добув з шухляди пачку «Seven Stars» і, взявши в рот сигарету, закурив від запальнички. Глибоко вдихнувши дим, випустив його вгору. Повернувши обличчя до стелі, на якийсь час заплющив очі. Потім розплющив їх і зиркнув на настінний годинник. Його стрілки показували половину третьої. «От неприємні типи!» — знову подумав Усікава.



«Якщо Аомаме не знайдеться, нам усім лиха не минути», — сказав Голомозий.

Усікава двічі побував у штаб-квартирі «Сакіґаке» й тоді на власні очі бачив і величезний сміттєспалювач у глибині лісу за територією секти — високотемпературну піч, в якій і від людського трупа не лишилося б навіть кісток, якщо його туди кинути. Він знав, що трупи кількох людей там опинилися. Мабуть, і труп лідера був одним з них. Тож, природно, Усікава не хотів такої долі. Якщо ж таки доведеться померти, то бажав, по змозі, трохи спокійнішої смерті.

Звісно, Усікава кілька фактів приховав від них. Не звик показувати всі свої карти, що мав у руках. Слабі карти міг на мить показати, а от козирні нікому не відкривав. У всьому обов'язково страхувався. Як, скажімо, магнітофонного запису таємної розмови. На таких іграх добре знався. На відміну від молодих охоронців лідера мав великий досвід.

Усікава дізнався прізвища людей, з якими Аомаме як інструктор клубу проводила індивідуальні заняття. Якщо, не шкодуючи сил і часу, озброїтися певним ноу-хау, то загалом можна роздобути інформацію. Він в основних рисах з'ясував біографічні дані дванадцяти клієнтів Аомаме — восьми жінок і чотирьох чоловіків з високим суспільним і фінансовим станом. І серед них не знайшов нікого, здатного прикласти руку до вбивства людини. Та його увагу привернула заможна жінка років сімдесяти з лишком, яка надавала притулок жінкам, що мусили покинути свій дім унаслідок домашнього насильства. У двоповерховому будинку поряд з її просторою садибою вона поселила цих нещасних жінок.

Сам по собі це чудовий вчинок. Нічого підозрілого в цьому не було. Однак щось тривожило край його свідомості. А коли щось тривожило її, то він мав звичку шукати, що це таке. Мав звіриний нюх, а найбільше довіряв своїй інтуїції. Завдяки цьому досі не один раз рятувався від неминучої загибелі. Можливо, й цього разу слово «насильство» стало для нього ключовим словом. Ця стара пані була чутливою до проблеми насильства, а тому з охотою взяла під свій захист його жертв.

Усікава вирішив подивитися на цей притулок, що стояв на пагорбі у престижному житловому районі Адзабу. Будинок виявився старим, але по-своєму привабливим. Крізь щілини у ґратчастих воротах перед парадними дверима з різьбленим склом видніла чудова клумба й просторий трав'янистий двір. На землю падала тінь великого дуба. Останнім часом такі будинки стали рідкістю.

Та на противагу мирному вигляду будинку засоби його охорони вражали надзвичайною суворістю. Кам'яна огорожа з колючим дротом зверху. Наглухо замкнені міцні залізні ворота, за ними — німецька вівчарка, що несамовито гавкала, коли хтось наближався. Кілька спостережних відео-камер. Вулицею повз будинок майже ніхто не проходив, а тому надовго зупинятись не годилося. У цьому спокійному житловому кварталі містилося кілька іноземних посольств. Якби така справді підозріла людина, як Усікава, тут вешталася, то на неї відразу хтось звернув би увагу.

«Однак охорона надмірна. Навряд чи вона повинна бути такою, навіть якщо йдеться про притулок для жертв насильства. Треба дізнатися якнайбільше про нього, — думав Усікава. — Хоч би якою була охорона, крізь неї треба пробитися. Тим паче якщо вона така сувора. Для цього доведеться придумати якийсь спосіб. Добре посушити голову».

Потім він згадав про карликів у розмові з Ондою.

— А про карликів ви чули?

— Ні.

Відповідь була трохи зашвидкою. Якби Онда раніше про них ні разу не чув, то принаймні на мить задумався б перед тим, як відповісти. «Карликів?» — подумки перевірив би звучання цього слова. А вже потім відповів би. Така реакція звичайної людини.

Виходить, цей чоловік уже чув слово «карлики». Чи розуміє його зміст і реальну суть — невідомо. У всякому разі, чує його не вперше.

Усікава загасив недокурок, трохи задумався і після того запалив ще одну сигарету. Вже давно почав турбуватися про загрозу раку легенів. Та щоб зосереджено думати, потребував допомоги нікотину. Як складеться доля у найближчі два-три дні — зовсім не дрібниця. Тож чи варто клопотатися про здоров'я в наступні п'ятнадцять років?

Поки Усікава курив третю сигарету, йому в голову прийшла одна ідея. «Може, тепер щось удасться», — подумав він.


  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка