Київський національний університет імені тараса шевченка панченко жанна Олегівна



Скачати 352.94 Kb.
Дата конвертації06.05.2016
Розмір352.94 Kb.
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ПАНЧЕНКО Жанна Олегівна

УДК 327.5(4:477):316.32(100)


ГЕОПОЛІТИЧНЕ ПОЗИЦІОНУВАННЯ УКРАЇНИ В ПРОЦЕСАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ


23.00.03. – політична культура та ідеологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі міжнародної інформації Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка


Науковий керівник: кандидат технічних наук, професор

ГОНДЮЛ Валерій Петрович,

завідувач кафедри міжнародної інформації

Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка


Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор

ГОЛОВЧЕНКО Володимир Іванович,

професор кафедри країнознавства

Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

кандидат політичних наук

СУШКО Олександр Валерійович,

старший науковий співробітник

відділу трансатлантичних досліджень

Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України


Провідна установа: Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова МОН України, м. Київ.


Захист дисертації відбудеться “ 13 ” вересня 2006 р. о 14 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26.001.36 в Інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1.


З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: м. Київ-33, вул. Володимирська 58, к.10.
Автореферат розісланий “4” серпня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор політичних наук О.М. Грищенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Впродовж тривалого часу Україна як незалежна держава була відсутня на політичній карті світу. Відповідно, її ігнорували в класичних наукових доробках світових геополітиків. Якщо ж Україна й привертала увагу осіб, причетних до геополітики, геостратегії й прийняття зовнішньополітичних рішень, то в більшості випадків її розглядали в контексті зовнішньої політики царської, дореволюційної Росії та її правонаступника - Радянського Союзу.

Від 1991 року розпочинається нове геополітичне буття України не як частини Російської Імперії, а згодом як частини Радянського Союзу, а як окремішнього “гравця” із власною геостратегією й власним геополітичним позиціонуванням на міжнародній арені. Оскільки інтеграцію до Європейського Союзу було визначено пріоритетним напрямом зовнішньої політики та стратегічною метою України, найбільш актуальною є проблема геополітичного позиціонування України саме в процесах євроінтеграції.

Ця актуальність обумовлена передусім потребою України в самоідентифікації й самопозиціонуванні на світовій арені. Ідеться про формування позитивного міжнародного іміджу нової держави й забезпечення сприятливого геоінформаційного середовища для її розвитку.

Проте, геополітичне становище України є наразі вкрай складним і суперечливим, що позначається не лише на її зовнішній політиці та виборі геостратегії, але й на перспективах збереження її територіальної цілісності. Це засвідчує, зокрема, електоральна карта останніх на часі виборів президента та парламенту в Україні, які виразно засвідчили геополітичні конфронтації за векторами “Південь-Схід” і “Захід-Центр”. Подібна картина характерна не лише для України, але й для багатьох інших країн світу, які зазнають випробувань глобалізацією та демократизацією.

Розташування України на “цивілізаційному розламі” (С.Хангтінгтон) між Росією та країнами Європейського Союзу, безперечно, накладає відбиток на перспективи розвитку її стратегічного партнерства зі США та можливості її вступу до такого “геостратегічного клубу” як НАТО.

У контексті внутрішньої політики подібне “геополітичне розчахування”, яке українські політики часто пояснюють терміном “багатовекторність”, обертається невизначеністю й неефективністю вибору орієнтирів процесів політичного, інформаційного, культурного й економічного розвитку держави. Відповідно, стратегічна внутрішньополітична та зовнішньополітична мета розвитку країни перетворюється на формальне та неоднозначне явище, що іншою мовою формулюється як відсутність загальнооб’єднавчої національної ідеї.

На подібному тлі набуває особливої актуальності потреба в науковому осмисленні та переосмисленні існуючих тенденцій геополітичного позиціонування України в процесах євроінтеграції з урахуванням геополітичних позицій та прагматичних очікувань стосовно України її провідних стратегічних партнерів із числа країн-членів ЄС (у першу чергу, - Німеччини та Польщі), а також Росії й США. У випадку такого позиціонування мова йде про геоінформаційні образи України, а також інформаційні парадигми сучасної геополітики, про реальні та віртуальні образи України в зовнішньополітичних концепціях країн-членів ЄС, США й Росії.

Виходячи з вищезазначеного, актуальною також уявляється проблема диференційованого дослідження інформаційної складової позиціонування України на двосторонніх рівнях євроінтеграції. Адже кожна держава-член ЄС відіграє важливу роль у цих процесах, але з різною “дольовою участю”. Постійно уточнюючи, таким чином, геополітичне позиціонування України в процесах євроінтеграції, можна вибудовувати більш ефективні двосторонні відносини, спрямовані на формування інформаційного середовища, максимально сприятливого для вступу України до Європейського Союзу вже в найближчому майбутньому.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження виконане в рамках комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України” (номер держреєстрації 019U015201), програми Інституту міжнародних відносин “Міжнародні правові, політичні та економічні засади розвитку України” (номер державної реєстрації 0102U001229).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі теоретичного та практичного матеріалу розкрити сутність та засадничі особливості геополітичного інформаційного позиціонування України в процесах європейської інтеграції.

Досягнення цієї мети зумовило необхідність вирішення наступних завдань:

визначити теоретико-методологічні засади дослідження інформаційної парадигми сучасної неокласичної геополітики;

проаналізувати геополітичний інформаційний вимір трансатлантичної стратегії міжнародного співробітництва України, зорієнтованої за західним вектором США, НАТО;

визначити єврорегіональну складову інформаційних координат геополітичного вибору України;

дослідити проблему геополітичних конфронтацій української та російської концепцій геостратегії й зовнішньої політики;

дослідити інформаційний геополітичний вимір двосторонніх взаємин України із провідними країнами ЄС (Німеччина, Франція, Велика Британія, Польща);

побудувати візуальну модель геополітичного позиціонування України в процесах європейської інтеграції.

Реалізація поставлених завдань здійснюється шляхом дослідження проблем міждисциплінарних синтезів у переформулюванні предмету та методів неокласичної геополітики (дослідження її інформаційної парадигми, геополітичних версій суверенності та “недосуверенності”, “буферності” та багатовекторності геополітичного позиціонування). Особливої уваги надавалося проблемам стратегічного партнерства України в інформаційних координатах геополітики, аналізу геополітичного чинника двосторонніх відносин в українських стратегіях зовнішньої політики.

Об’єктом дослідження є трансформація інформаційної складової світової геополітики.

Предметом дослідження є геополітичне позиціонування України в процесах євроінтеграції.

Методи дослідження. Для розв’язання завдань, поставлених у дисертаційній роботі, використані такі наукові методи: загальнонаукові – історично-описовий (інтуїтивно-логічний), аналітико-прогностичний, методи аналізу ситуацій (спостереження, вивчення документів, порівняльний метод), системний, структурно-функціональний, компаративний, інституційний; загальнологічні – прогнозування та аналізу. Перевага надавалася системному методу, який уможливив комплексний підхід до аналізу проблеми геополітичного позиціонування України в процесах євроінтеграції. Політологічний нормативно-ціннісний метод використовується з метою оцінки значимості сприймання певними верствами соціуму тих чи інших геополітичних процесів та їхньої ролі в розвитку міждержавних відносин.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в комплексному дослідженні інформаційної складової геополітичного позиціонування України в процесах євроінтеграції, дослідженні проблеми стратегічного партнерства в медіа-інформаційних координатах геополітики, з’ясуванні зовнішньополітичних аспектів динамічних змін репутації України як суспільства та держави в європейському інформаційному просторі й розкривається в наступних положеннях:

визначено теоретико-методологічні засади дослідження інформаційної парадигми сучасної неокласичної геополітики; з’ясовано сутність цієї парадигми, яка концентрує увагу на тенденціях до визначення “просторових відносин” між державами в ХХІ столітті, насамперед, їхнім інформаційним переважанням у віртуальних просторах;

з’ясовано, що розробка сучасної геостратегії обов’язково потребує врахування імперативу інформаційного переважання у віртуальних політичних просторах і нарощування здобутків знаково-символьного капіталу культури в цих просторах;

проаналізовано проблему міждисциплінарного синтезу в дослідженні віртуально-інформаційної парадигми геополітичного аналізу, вихідним пунктом якого обов’язково є аналіз інформаційно-просторових відносин з урахуванням того факту, що в умовах світу, який глобалізується, реальна політика між державами та міждержавними об’єднаннями переміщується з реального простору в простори віртуальні;

набуло подальшого розвитку дослідження геополітичних версій суверенності, “буферності” та багатовекторності геополітичного позиціонування України. З’ясовано віртуально-інформаційні витоки погляду на Українську державу як буферну зону, незмінний об’єкт зовнішніх впливів, історично “приречений” перебувати в орбіті геополітичних впливів Росії, Польщі, Німеччини тощо;

проаналізовано проблему стратегічного партнерства в інформаційних координатах геополітики. Визначено віртуально-інформаційні координати трансатлантичної стратегії міжнародного співробітництва України за трьома головними вимірами: геополітичним, економічним та безпековим. З’ясовано характер взаємозв’язку між євроінтеграційним та євроатлантичним курсами зовнішньої політики й геостратегії України;

досліджено проблему геополітичних конфронтацій української та російської концепцій зовнішньої політики та геополітики, які є причинами постійних інформаційних війн та протистоянь між двома державами;

з’ясовано сутність розходжень між європейською політикою України й Росії. Доведено, що Росія як держава, яка прагне стати самостійним центром сили в багатополюсному світі, до євроінтеграційних процесів підходить із суто інструментальних позицій, намагаючись використати ЄС як центр геополітичного впливу в протиборстві з іншими подібними центрами (передусім – США та Китаєм). Водночас, геостратегічною метою України в європейському інтеграційному процесі є набуття європейської ідентичності та зменшення експансії Росії у всіх “просторах” з інформаційним включно;

проаналізовано інформаційні витоки нинішньої невизначеності євроінтеграційних перспектив України, які зводяться в цілому до відсутності загальнонаціональної всеохоплюючої стратегії геополітичного позиціонування з українського боку та невизначеності “українських перспектив” у рамках самого ЄС, який через низку суб’єктивних та об’єктивних причин не може остаточно окреслити політику свого подальшого розширення на Схід, підмінюючи її геостратегіями “ширшого сусідства”;

досліджено інформаційний вимір геополітики двосторонніх взаємин України із провідними країнами ЄС (Німеччина, Франція, Велика Британія, Польща тощо), позначений позитивним настановленням щодо України як географічно сусідньої країни, але негативним щодо конкретики її інтеграції в ЄС, існуючими комплексами “меншовартості” України порівняно з Росією в геополітичних концепціях цих країн, що негативно впливає на реалізацію євроінтеграційного курсу України;

вперше запропоновано візуальну модель позиціонування України в процесах європейської інтеграції, яка дозволяє з’ясувати, що Україна поки що є важливою для європейських держав не як сильна держава, яка істотно впливає на ухвалення важливих міжнародних рішень, а як “недосуверенний” об’єкт впливу, з яким за фактом існування варто рахуватися;

визначено провідні чинники, впливи та роль яких слід враховувати, щоб Україна утвердила себе як серйозний геополітичний актор на світовій арені, а її геополітичне позиціонування як держави розвивалося в бажаному напрямі. Окреслено практично значимі пропозиції стосовно іміджевої складової геополітичного позиціонування України в процесах євроінтеграції.

Практичне значення одержаних результатів. Дослідження є внеском до розробки як загальнотеоретичного аналізу сутності інформаційної парадигми сучасної геополітики та її впливу на особливості розвитку сучасного геополітичного середовища, так і прикладних проблем здійснення ефективного геополітичного позиціонування України в процесах євроінтеграції. Матеріали, висновки та рекомендації дисертаційної роботи можуть доповнити зміст навчальних курсів політологічного характеру, зокрема, “Аналіз зовнішньої політики”, “Міжнародні відносини та світова політика”, “Зовнішня політика країн Північної Америки”, “Країнознавство”, “Актуальні проблеми міжнародних відносин”, “Інформаційне суспільство”, “Аналіз соціальних систем”, “Інформаційно-аналітична діяльність у міжнародних відносинах”, “Інформаційна культура”, “Європейські комунікації” для студентів освітнього напряму “міжнародні відносини”, а також “політологія”, “журналістика” вищих навчальних закладів України. Результати дослідження також можуть бути використані державно-владними структурами в практично-політичній діяльності та для формування політичної культури українського суспільства.

Хронологічні рамки дослідження визначені на засадах діяльності основних політичних суб’єктів геополітичного простору та їх впливах на геополітичне позиціонування України в процесах євроінтеграції в період з 1991 по 2005 роки, коли особливо інтенсифікувалися й поглибилися процеси трансформації світового геополітичного простору в контексті інформаційної парадигми.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи було апробовано на міжнародній конференції “Математичне моделювання у міжнародних відносинах” (Україна, Київ, ІМВ, 29-30 травня 2004 р.), на двох щорічних наукових конференціях студентів і аспірантів Інституту міжнародних відносин у 2004 – 2005 рр., на Всеукраїнському конкурсі на кращі студентські та аспірантські наукові праці з питань євроатлантичної інтеграції (Диплом І ступеня, Волинський Державний Університет ім. Лесі Українки, Луцьк, 2005). Наукові аспекти, узагальнення та висновки дисертації також обговорювалися на наукових семінарах, “круглих столах” та засіданнях кафедри міжнародної інформації Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи викладені в 5 наукових працях – статтях, матеріалах і тезах наукових конференцій, з них 5 опубліковано в наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структурно дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатку. Обсяг дисертації становить 212 стор., основний текст – 192 стор., список використаних джерел складається з 207 найменувань і займає 19 сторінок, додаток – 1 сторінку.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, сутність наукової проблеми та сучасний стан її дослідження, сформульовано мету й завдання дисертаційної роботи, визначено об’єкт, предмет, методологічні засади дослідження, сформульовано концептуальні положення, які стосуються даної проблеми, викладено тези наукової новизни, теоретичне й практичне значення отриманих результатів, вказано на їх апробацію, подано загальну характеристику роботи.

У першому розділі – “Теоретико-методологічні засади дослідження інформаційної парадигми сучасної геополітики” – проаналізовано еволюцію сучасного геополітичного знання й проблему міждисциплінарного синтезу, пов’язаного із запровадженням інформаційної парадигми геополітики, з’ясовано сучасні підходи до визначення терміну “геополітика”, її предмету та статусу в ХХ-ХХІ ст.

У контексті “євроінтеграційної” теми дисертаційної роботи геополітика визначена як наука про закономірності розвитку та трансформації влади людини над географічним простором та іншими “просторами”, роль і значення яких особливо посилилося в процесі глобалізації (з інформаційним простором включно).

Увагу акцентовано на практичному характері предмету геополітики як синкретичної сфери знань, яка спирається у своїх висновках та рекомендаціях на складний комплекс гуманітарних, військових і політичних факторів, де когнітивний науковий компонент тісно взаємодіє з багатьма іншими складовими. Зміни масштабів геополітичної й геостратегічної діяльності та масштабів практичного й теоретичного мислення в сфері геополітики зумовлені передусім динамікою геополітичних процесів та різноманітними детермінантами, породженими зазначеною динамікою (інформаційними, цивілізаційними, історико-культурними, економічними тощо). Окрім того, ці зміни обумовлені сучасними процесами глобалізації, коли швидко зростає вплив міжнародних інститутів, транснаціональних корпорацій.

Той факт, що світ дедалі більше глобалізується (особливо в різноманітних сферах міжнародних відносин), означає, що предмет геополітики диверсифікується, а сама геополітика починає використовувати різноманітні наукові методи та засоби аналізу міжнародних проблем у сфері пошуку, розробки та обґрунтування шляхів здійснення політичних стратегій на відповідних рівнях – глобальному, регіональному та локальному.

На межі XX та XXI століть класична геополітика дедалі більше трансформується в “глобальну геополітику”. У сфері геополітики відбуваються водночас тоталізація й інверсія, оскільки сучасні геополітичні процеси одночасно пронизують усю геосферу й вирішальним чином впливають на перетворення економічного, соціокультурного та інформаційного “просторів”. Не випадково, у науковому обігу з’являються нові поняття, які характеризують подібні перетворення – геоекономіка, геокультура тощо. На тлі сучасної інформаційної революції та формування глобальної медіа-інформаційної системи посилилися роль та значення інформаційної парадигми геополітики, що засвідчують, зокрема, феномени інформаційного терору, інформаційних війн та протиборств тощо.

Елементом новизни в даному розділі роботи є передусім комплексне дослідження впливу процесів глобалізації на геополітичне середовище й динаміку розвитку сучасних держав та наддержавних утворень, а також на різноманітні аспекти їхньої взаємодії. Досліджено становлення та розвиток “неокласичної” (“критичної”) геополітики з органічно властивою їй інформаційною та медійною парадигмою розвитку.

Виникнення та подальший розвиток інформаційної парадигми геополітики, що набуває всеохоплюючого характеру, доведено в наукових працях зарубіжних дослідників М.Маклюена, П.Галлуа, К.Грея, Л.Крістофа, Д. Лонсдейла, М. Лібіскі, К. Грея, Ж. Туатайля, Дж. Егню, С. Делбі, В.Цимбурського, Ю. Тіхонравова, І.Василенко, К.Сорокіна, К.Гаджієва, Л.Івашова, І. Кєфєлі та ін. і вітчизняних В.Гречанінова, С. Андрущенко (Гринько), А.Кудряченка, Ф.Рудича, В.Храмова, тощо.

Нова інформаційна парадигма геополітики означає, що в ХХІ ст. доля просторових відносин між державами визначається передусім інформаційним переважанням у віртуальному просторі. У цьому сенсі розробка геополітичної стратегії (геостратегії) – це створення оперативної концепції, що базується на інформаційній перевазі у віртуальному просторі й дозволяє досягнути зростання бойової могутності держави за допомогою інформаційних технологій. У ХХІ ст. інформаційне протиборство визнається однією з форм геополітичного протиборства в системній сукупності відносин інформаційного наступу та захисту, співробітництва (кооперації) та суперництва геополітичних суб’єктів.

Відповідно, інформаційна війна визначена в роботі як планомірний інформаційний вплив на сукупну інформаційно-комунікаційну систему супротивника та нейтральних держав із метою формування сприятливого глобального інформаційного середовища для проведення будь-яких політичних і геополітичних операцій, що забезпечують максимальний контроль над простором.

Отже, інформаційна революція додала до сфери геополітики нові віртуальні виміри політичного простору, змушуючи дослідників переосмислювати норми й правила геополітичної боротьби. У сучасному інформаційному суспільстві боротьба за цей простір розгортається переважно в інформаційному полі, і саме тут знаходиться “передовий край” неокласичної геополітики, через це особливого значення набувають духовні, цивілізаційні й культурні фактори, роль і значення яких посилюється на кожному новому етапі сучасного розвитку інформаційного суспільства.

Показано, що предметом класичної геополітики був аналіз обмежень, які накладають на політичну організацію суспільства та зовнішньополітичну поведінку держав і наддержавних утворень соціоприродні географічні чинники та аналіз того, яким чином ці чинники можуть бути найефективнішим чином використані.

Класична геополітика використовувала, відповідно, з метою позиціонування країн та народів у координатах світових взаємодій досягнення традиційної географії. Маніпулюючи географічними образами карти світу й основними географічними поняттями-об'єктами, ця геополітична “класика” фактично ігнорувала суб’єктивні чинники політичного й зовнішньополітичного розвитку.

Натомість, неокласична (критична) геополітика використовує переважно проективні віртуальні ансамблі образів, “випробовуючи” їх у силових полях впливів різноманітних владно-політичних чинників. Відтак, виникають ті геополітичні ансамблі, у межах яких перебуває віртуальне буття класичних “геополітичних паттернів” (“хартленд”, “рімленд” і т.п.), не виключаючи кон’юнктурної (ad hoc) актуалізації традиційних образів “Євро-Африки”, “Євразії” тощо із відповідними змінами й розширеннями або звуженнями (ad hoc) спектрів можливих значень. Віртуалізації, інформатизації та медіатизації зазнають також класичні геополітичні образи “номоса Суходолу” і “номоса Океану” (Карл Шмітт).

Але водночас виникають нетрадиційні поняття “геополітичного кодування”, “геополітичної уяви” та “геополітичного бачення” (“візії”), які негласно слугують підставами для творення сучасними державами та наддержавними утвореннями зовнішньої політики. Зазначене означає, що неокласична “критична геополітика” фактично ототожнює реальні (фізичні) і концептуальні віртуальні “простори”, сполучаючи елементи політичної економії й геополітичної практики, культурології й народної (фольклорної) образно-метафоричної геополітики, видової й надвидової національної й наднаціональної ідентичності, як елітних, так і масових геополітичних дискурсів. Ця новітня геополітика активно використовує дані сучасної психології й психоаналітики, геополітичної уяви, а також образи масової свідомості, прищеплювані масам телекомунікаційними мережами.

До сучасної “геополітичної гри” входять також віртуальні геополітичні утворення в кіберпросторі включно з тими, які спричинюють кібернетичні та інформаційні війни. Зрештою, ідеться про процеси “глокалізації” (глобалізації та локалізації водночас), обумовлені гнучким реструктуруванням геополітичних регіонів світу.

Надзвичайно важливим для визначення предмету та методів сучасної геополітики, як показано в дисертаційній роботі, є питання взаємодії цивілізацій та позиціонування держав у різноманітних “Світах”. Ідеться про приналежність або до “Першого світу” розвинених країн, або до “Другого світу” тих країн, які мають вагомі шанси прилучитися до “клубу розвинених”, або до “Третього світу” країн “на шляху розвитку”, у яких розвитку зазвичай не спостерігається.

Уявлення про подібну “багатопросторовість” із розподілом країн світу на розвинене ядро, нерозвинену периферію й напіврозвинену напівпериферію (І.Валлерштайн) актуалізувалися в 1990-ті рр. після закінчення “холодної війни”, позначеної гострою змагальністю двох світових соціально-економічних систем, очолюваних США та СРСР. Проблема подібного позиціонування перетворилася не лише в тему обговорення в міжнародних ЗМІК і під час політичних дискусій, але також у невід'ємний ідентифікатор державної та регіональної геополітики.

Наслідком описаної ситуації стало остаточне утвердження у свідомості політиків та науковців уявлень про принципово нові віртуально-географічні “простори”, які не вписуються в традиційну бінарну логіку аристотелівського типу та позбавлені суперечливості традиційних геополітичних образів, деформованих контрпродуктивними фольклорними кліше, згідно з якими цілі регіони світу асоціюються з безнадійною “відсталістю й нерозвиненістю” світової периферії.

У дисертації проаналізовано той масовий геополітичний дискурс, який інтенсивно прищеплюють “масам” сучасні ЗМІК і якому властиві яскраві, але зазвичай беззмістовні метафоричні формули на зразок “вулкану, що прокинувся”, “храму ненависті”, “метастазів ракової пухлини”, “метастазів сепаратизму”, “чорної діри”, “вісі зла”, “імперії зла”, які виражають невизначеність ситуацій або нерозуміння специфіки певних країн та регіонів світу, які ідеологи намагаються використати для прищеплення масовій свідомості синдрому “маніхейства” та різноманітних ірраціональних філій та фобій із “єврофіліями” та “єврофобіями” включно (Дж.Крістева). У роботі доведено, що такі тенденції до творення “фольклорної геополітики” (popular geopolitics) особливо посилилися на тлі “зіткнення цивілізацій”, обумовленого антитерористичною кампанією США та їхніх союзників, започаткованої подіями 11 вересня 2001 р.

Проведено політологічний аналіз інформаційної складової геополітичного позиціонування України: виміри суверенності, “буферності” та багатовекторності. Здійснено аналіз європейських геополітичних концепцій щодо України як частини Східної Європи. Показано, що історично геополітичною наукою провідних європейських країн напрацьовано два основоположні підходи. Перший, представлений англійською та французькою геополітичними школами, виходить з усвідомлення потреби перетворення східноєвропейського регіону в своєрідний “простір” - зону санітарного кордону (cordon sanitaire), що має відокремити життєві світи двох нібито несумісних та антагоністичних цивілізацій - Сходу та Заходу. Доведено, що серед учених-геополітиків першої половини ХХ ст. панувала одностайність поглядів щодо долі Східної Європи та шляхів розв’язання “українського питання”. Хоча, внаслідок географічного розташування та історичної долі, Україна знаходилася в сфері панування Росії, вона завжди визнавалася повноцінною європейською нацією, невід’ємною частиною європейської культури та східноєвропейської спільноти, тоді як Росію відносили до так званої “російсько-азійської цивілізації”. Визнаючи об’єктний узалежнений стан української нації щодо Росії, такі науковці-геополітики намагалися переконати політичні кола та громадськість у доцільності створення української держави, яка зміцнила б європейську архітектуру безпеки та виступила б “буферною зоною” між Росією та Європою.

У другому розділі роботи – “Стратегічне партнерство та європейська інтеграція України в інформаційних координатах геополітики” – проаналізовано проблему стратегічного партнерства України зі США, НАТО, ЄС та провідними країнами Євросоюзу, а також РФ в інформаційних координатах геополітики. Визначено місце України в сучасному геополітичному середовищі з огляду на її трансатлантичну та євроінтеграційну стратегію міжнародного співробітництва.

Показано причини того, що напрацювання західними країнами власної геополітичної стратегії щодо України обмежує можливості самої України бути самостійним суб’єктом світової геополітики. З’ясовано, що така геополітична нестабільність загрожує стабільності внутрішньополітичної ситуації в Україні й, водночас, заважає цивілізованому світові сприймати Україну як рівноправного партнера, що, у свою чергу, не сприяє розвитку відносин стратегічного партнерства з Україною, а сприяє її використанню як “розмінної карти” у “великій геополітичній грі”, що на даний момент є одним з найбільш серйозних викликів національній безпеці.

Доведено, що подібні геополітичні негативи ускладнює факт існування в сучасному українському соціумі “розколотої свідомості” із питань геополітичного позиціонування (що доведено в наукових працях не лише вітчизняних, але й зарубіжних авторів, передусім, - З. Бжезинського, С. Хантінгтона, Г.Кіссінджера).

Досліджено тісний взаємозв’язок між геополітикою та геостратегією сучасних держав у контексті розв’язання ними питань власного “східноєвропейського курсу” зовнішньої політики та політики безпеки. Проаналізовано поширені в сучасній західній свідомості та відображені в класичних та некласичних (неокласичних) геополітичних доктринах версії поведінки щодо української суверенності, “буферності” та багатовекторності, а також тісно із цим пов’язані контексти позиціонування в різноманітних “просторах” як самої України, так і позиціонування в цих “просторах” щодо України.

Досліджено інтегральні та регіональні інформаційні координати цивілізаційного й геополітичного вибору України. Проаналізовано типові ситуації геополітичних конфронтацій української та російської концепцій зовнішньої політики, а також провідні групи викликів та загроз, ризиків та вразливостей, під впливом яких Україна зазвичай не є самостійним суб’єктом (“актором”), а об’єктом і заручницею тієї “геополітичної гри”, яку провадять сусідня Росія разом із країнами Заходу (або ж Росія проти країн Заходу), змагаючись за статус “великої держави”. Підкреслено, що ця ситуація “геополітичного заручництва” України ускладнює процеси демократичного державного будівництва та руйнує політичну стабільність у країні.

Визначено, що в процесі будівництва нової геополітичної архітектури Європи є очевидні лідери, довкола яких групуються інші його учасники. Стосовно ЄС – це Німеччина, Франція й Велика Британія. Іншими “великими гравцями” на полі європейської геополітики є США та Російська Федерація. З’ясовано, що названі три провідні країни Євросоюзу є не лише безпосередніми учасниками системи європейської безпеки, але і ядром нової геополітичної архітектури Об’єднаної Європи. Водночас усі три входять до НАТО й у цьому сенсі є найвпливовішими європейськими учасниками інтеграційних процесів у рамках Західної Спільноти, до якої передусім слід віднести наймогутнішу країну сучасного світу – США.

США, хоча й не є європейською країною, через механізми ОБСЄ та НАТО, а також різноманітні “спільні простори” мають змогу активно впливати на європейську інтеграційну політику, а, отже, впродовж досить тривалого часу зберігатимуть домінуючі геополітичні впливи в Європі.

У роботі доведено, що не менш впливовим фактором американської геополітики, аніж американське домінування в сферах економіки й безпеки, є американська гегемонія в сфері масової культури.

З’ясовано, що особлива зацікавленість США у впливах на Україну обумовлена трьома головними аспектами: геополітичним, економічним та безпековим. Звідси, особлива роль, яка відводиться Україні в геополітичній концепції США й обумовлює їхню зацікавленість у вступі України як до НАТО, так і до ЄС. Саме тому поза увагою України не повинні залишатися геополітичні відносини США з ЄС.

Проаналізовано контроверсійні чинники, пов’язані з питаннями ймовірного вступу України до НАТО, які торкаються геополітичного ансамблю інтересів таких потужних геостратегічних акторів як США, РФ, ЄС та тих країн-членів Альянсу, які водночас є членами ЄС (передусім - Німеччини, Франції, Італії, Іспанії, Португалії та Бельгії).

Проаналізовано теоретичну базу, яка стосується геополітичної конфронтації російської та української етноідеологій. З’ясовано й доведено, що в російських геополітичних концепціях Україні визначені зазвичай геополітичні ролі, у яких вона виступає як несамостійний об’єкт міжнародних відносин та геополітичної гри Росії стосовно країн Заходу.

Визначено характер принципових геополітичних розбіжностей між Росією та Україною з питань взаємовідносин з ЄС та НАТО. Підкреслено той факт, що Росія для провідних європейських країн є стратегічним партнером, впливи якого провідні європейські держави (у першу чергу – Німеччина) використовують, як правило, у боротьбі за зменшення впливу США на Європейському континенті. Росія є також впливовим партнером Заходу в сфері енергетичної безпеки та в міжнародній боротьбі з тероризмом, розв’язанні багатьох самостійних та співзалежних геополітичних проблем сучасного світу.

Проаналізовано спільні та відмінні моменти української й російської геополітики стосовно регіону Європа. Метою європейської політики Росії як держави, що прагне стати самостійним центром сили, є протиборство з іншими центрами геополітичного впливу, тоді як стратегічною метою України в європейському інтеграційному процесі є, по суті, зменшення залежності від Росії та її тиску на суб’єкти пострадянського політичного простору. Саме цією обставиною визначається поглиблення суперечностей в українсько-російських відносинах на різноманітних векторах розвитку їх відносин з ЄС та НАТО. Хоча обидві країни досить інтенсивно розвивають ці відносини, відповідно, у своїх власних геостратегічних інтересах, кожна з них досить активно критикує іншу за некоординованість дій, “агресивність” намірів тощо.

Особливо це стосується Росії, яка впродовж всього “помаранчевого” періоду 2004-2005 рр., позначеного намаганнями України відігравати роль самостійного геополітичного гравця на Європейському континенті, розгорнула низку інформаційних війн та спецоперацій проти України.

Геополітичний вимір відносин України з ЄС позначений нерозв’язаністю Україною проблеми пошуку консенсусної моделі загальнонаціональної всеохоплюючої стратегії геополітичного позиціонування в процесах євроінтеграції. Саме цим пояснюється, у кінцевому підсумкові, відсутність виразно окреслених державних стратегій вирішення комплексних завдань європейської інтеграції, що негативно позначається на двосторонніх відносинах України не лише з Європейською спільнотою як цілісним наддержавним утворенням, але також - з окремими країнами-членами ЄС. Відповідно, ЄС не може остаточно визначитися з європейською ідентичністю України та перспективами її наступного приєднання до Союзу.

У третьому розділі – “Інформаційна парадигма геополітичного позиціонування України у двосторонніх відносинах з провідними європейськими державами” – проаналізовано вплив геополітичного чинника на “архітектуру” двосторонніх відносин України з країнами ЄС, побудовано візуальну модель позиціонування України в процесах євроінтеграції. Досліджено геополітичний вимір відносин України з такими державами–членами ЄС, як Німеччина, Франція, Велика Британія й Польща.

З’ясовано, що сприймання України сучасною євроспільнотою (насамперед, найбільш розвиненими державами), з одного боку, обумовлене зазначеним контекстом “буферності”, а, з іншого, - ґрунтується на оцінках суперечливих досягнень України за період її незалежності: невизначеної геополітичної стратегії, недостатньо динамічних та інноваційних показників економічного розвитку, суперечливій системі цінностей та пріоритетів владної політичної еліти й масової свідомості.

Як наслідок, створюється вадливе коло зовнішньої й внутрішньої геополітики: відсутність належного геополітичного позиціонування України на міжнародній арені обертається перерахованими внутрішніми негативами, які, у свою чергу, ускладнюють це міжнародне позиціонування.

Доведено, що інформаційний вимір двосторонніх відносин України з Німеччиною та Францією має спільні й відмінні ознаки, позначені загальним позитивним настановленням щодо України як важливого сусіда, але негативним – у контексті інтеграції України до ЄС. Виразно окресленим, разом з тим, є другорядне позиціонування України в порівнянні з Росією в геополітичних концепціях цих провідних європейських країн, що негативно впливає на реалізацію євроінтеграційного курсу України.

Доведено також, що інформаційний вимір двосторонніх відносин з Польщею та Великобританією позначений не тільки загальним позитивним ставленням до України, але й позитивним ставленням цих держав до перспектив інтеграції України до ЄС, внаслідок чого вони виступають у відомій ролі “адвокатів” євроінтеграції України.

Проте, існує також істотна відмінність, яка полягає в тому, що позиціонування України стосовно Росії, є справою геополітичної ваги для Польщі, але другорядною - для Великої Британії.

У третьому розділі запропоновано візуальну модель позиціонування України в процесах євроінтеграції. Доведено, що політика одинадцяти країн-членів ЄС щодо України є нейтральною, тобто невизначеною або байдужою; шість країн ЄС позитивно сприймають Україну, про що свідчить рівень взаємних відносин, співробітництва й місце України в зовнішньополітичних стратегіях цих держав; і лише політику однієї країни ЄС можна оцінити як дуже позитивну, що відповідає рівню стратегічного партнерства; одна країна характеризується негативним ставленням до України за більшістю критеріїв оцінки; ще шість країн не мають чітко визначеного ставлення до України, причому їх ставлення коливається між нейтральним та негативним, що є вкрай небезпечно для геополітичного майбутнього України в об’єднаній Європі.

Визначено, що Україна є важливою для європейських держав, проте частіше не як держава, яка має вплив на ухвалення важливих міжнародних рішень, а як серйозний геополітичний актор, який ще не утвердив себе на міжнародній арені.

Зроблено висновок щодо необхідності для України збільшувати інформаційні геополітичні впливи передусім на “нейтральні” європейські держави, які досі не визначилися із настановленнями стосовно України як суспільства й держави, та на країни-члени ЄС, що не мають чітко визначеного ставлення до України, співпрацювати активніше із європейськими державами в сфері іміджевої політики, спіьноєвропейської ідентичності та геополітичного позиціонуванню Європи у світі.

ВИСНОВКИ


У дисертаційному дослідженні проаналізовано проблему геополітичного позиціонування України в процесах європейської інтеграції. З’ясовано, що проблеми інтеграції України до Європи як геополітичного цивілізаційного утворення та Європейського Союзу як наддержавної спільноти є багатовимірними і містять у собі декілька “просторів” вивчення та практичної реалізації.

Показано роль та значення інформаційного виміру сучасної проєвропейської та євроінтеграційної геополітики України включно з інформаційним виміром геополітичного виміру її відносин з провідними державами-членами ЄС. З’ясовані причини низької ефективності проєвропейської геополітики України та реалізації нею євроінтеграційного курсу на рівні двосторонніх відносин з провідними країнами-членами ЄС.

Основні наукові і практичні результати дисертації полягають у наступному:

1. Досліджено появу та розвиток нової інформаційної парадигми геополітики на зламі ХХ-ХХІ ст.: показано вплив зазначеної парадигми на такий провідний аспект геополітичних концепцій як геостратегія; проаналізовано теоретико-методологічні засади інформаційної парадигми сучасної геополітики, а також проблеми становлення та розвитку сучасної некласичної (неокласичної або критичної) геополітики; доведено, що вона є наслідком міждисциплінарного синтезу на засадах інформаційної парадигми; з’ясовано сучасні підходи до визначення предмету “геополітики” та її практичного статусу у сферах зовнішньої політики й міжнародних відносин наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст.

2. Проаналізовано вплив процесів глобалізації на геополітичне середовище розвитку сучасних держав та провідні аспекти їхньої взаємодії; досліджено сучасні геополітичні версії суверенності, буферності та багатовекторності в контексті геополітичного позиціонування України.

3. У контексті сучасної геополітики й геостратегії досліджено трансатлантичну стратегію міжнародного співробітництва України. Визначено місце та роль, які відводяться Україні в геополітичних побудовах США і які дозволяють прогнозувати зацікавленість США у вступі України як до НАТО, так і до ЄС. Доведено, що геостратегічна підтримка США євроінтеграційного курсу України може зіграти критично важливу роль у процесі прийняття рішення щодо набуття Україною членства в ЄС, і що саме із цієї причини поза увагою України не повинна залишатися геополітика відносин США з ЄС.

4. З’ясовано інформаційну складову, пов’язану з питаннями вступу України до НАТО, яка торкається інтересів таких геополітичних акторів як США, РФ, ЄС. Як окрема інформаційна складова даної проблеми, що потребує вирішення, окреслене існування впливових опонентів стосовно вступу України до НАТО в європейському геополітичному середовищі країн-членів ЄС, які водночас є членами Альянсу (Німеччина, Франція, Італія, Іспанія, Португалія та Бельгія).

5. Досліджено засадничі проблеми й протиріччя між геополітичними складовими української та російської концепцій зовнішньої політики. З’ясовано інформаційний вимір розходжень між Україною й Росією з питань геостратегії відносин з ЄС та НАТО. Показано, що Росія, здійснюючи власну геостратегію на європейському “полі”, намагається підкріплювати її невпинними інформаційними війнами та спецопераціями, втягуючи в їхню орбіту й Україну. При цьому Росія активно позиціонує себе як ту силу, яку провідні європейські “гравці” можуть використати в боротьбі за зменшення впливу США в Європі, у боротьбі з тероризмом та вирішенні проблем енергетичної безпеки.

6. Визначено, що метою європейської геополітики України, на відміну від Росії, є не “велика стратегія”, а успіхи в європейському інтеграційному процесі, які для України означають успішну самоідентифікацію та зменшення тиску Росії, який вона постійно здійснює в пострадянському просторі “близького зарубіжжя”.

7. Досліджено регіональну та білатеральну складову інформаційних координат геополітичного вибору України. З’ясовано, що інформаційний вимір двосторонніх відносин України з окремими країнами-членами ЄС ускладнюють дві нерозв’язані проблеми: а) фактична відсутність в Україні консенсусної моделі загальнонаціональної всеохоплюючої стратегії геополітичного позиціонування в процесах євроінтеграції; б) невизначеність ЄС щодо перспектив набуття Україною членства в Євросоюзі й фактична відсутність реальної геостратегії подальшого розширення ЄС на Схід.

8. Проаналізовано геополітичний вимір відносин України з провідними державами–членами ЄС - Німеччиною, Францією, Великою Британією, Польщею. З’ясовано спільні й відмінні риси геополітичного виміру відносин України з цими державами. Показано, зокрема, що Німеччина та Франція мають у цілому позитивне настановлення щодо України як важливого сусіда ЄС, але негативне щодо інтеграції України в ЄС: Україні відведена другорядна, у порівнянні з Росією, роль у геополітичних концепціях цих країн, що негативно впливає на євроінтеграційний курс України. Водночас з’ясовано, що геополітичний вимір відносин з Польщею та Великобританією позначений не тільки позитивним ставленням до України як держави, але й позитивним (“адвокатським”) ставленням до перспектив інтеграції України в ЄС.

9. Запропоновано візуальну модель геополітичного позиціонування України в процесах євроінтеграції. Доведено, що політика одинадцяти країн-членів ЄС щодо України є нейтральною, тобто невизначеною чи байдужою; шість країн ЄС позитивно сприймають Україну, про що свідчить рівень взаємних відносин, співробітництва й місце України в зовнішньополітичних стратегіях цих держав; лише політику однієї країни ЄС можна оцінити як дуже позитивну, що відповідає рівню стратегічного партнерства; одна держава сприймає Україну негативно, а шість країн не мають чітко окресленого настановлення щодо України, причому їх ставлення коливається між нейтральним та негативним, що є вкрай небезпечним для визначення європейського геополітичного майбутнього України. Доведено необхідність збільшення інформаційних впливів на європейську масову та елітну геополітичну свідомість (особливо – нейтральну), а також збільшення уваги до міжнародної іміджевої політики, яка стосується позиціонування України в європейських геополітичних “просторах”. Визначено, що прагнення України приєднатися до ЄС повинно підтримуватись на рівні більш ефективної внутрішньої та зовнішньої геополітики, як на загальноєвропейському рівні, так і на рівні двосторонніх відносин.

Здобутки даного дисертаційного дослідження можуть бути ефективно використані органами державної влади, - насамперед Міністерством закордонних справ та Урядом держави.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у наукових фахових виданнях, збірниках наукових праць:

1. Панченко Ж.О. Місце України в геополітичних концепціях першої третини ХХ століття // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. Випуск 47 (частина І). К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка Інститут міжнародних відносин, 2004. - С.60-63.

2. Панченко Ж.О. Місце України в геополітичних концепціях Російської Федерації // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. Випуск 48 (частина І). К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка Інститут міжнародних відносин, 2004. - С.94-97.

3. Панченко Ж.О. Візуальна модель відображення місця України в геополітичних концепціях держав – членів ЄС // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. Випуск 49 (частина І). К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка Інститут міжнародних відносин, 2004. - С. 250-256.

4. Панченко Ж.О. Проблема визначення предмету та статусу геополітики в ХХ – ХХІ ст. // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. Випуск 55 (частина ІІ). К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка Інститут міжнародних відносин, 2005. - С.56-59.

5. Панченко Ж.О. Інформаційна парадигма сучасної геополітики: особливості та шляхи розвитку // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. Випуск 59 (частина І). К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка Інститут міжнародних відносин, 2006. - С. 214-220.

Матеріали конференцій:

13. Панченко Ж.О. Візуальна модель відображення місця України в геополітичних концепціях держав – членів ЄС // Міжнародна науково-практична конференція “Моделювання міжнародних відносин”. Тези доповідей. – К.: ІМВ, 2004. – С. 108-110.
АНОТАЦІЇ

Панченко Ж.О. Геополітичне позиціонування України в процесах євроінтеграції. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.03 – політична культура та ідеологія. – Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – Київ, 2006.

Дисертаційна робота присвячена політичному аналізу геополітичного позиціонування України в процесах євроінтеграції, дослідженню проблем міждисциплінарного синтезу в контексті інформаційної парадигми геополітики, вивченню геополітичних версій суверенності, “буферності” та багатовекторності геополітичного позиціонування України, дослідженню трансатлантичної стратегії міжнародного співробітництва України (США, НАТО), регіональної складової інформаційних координат геополітичного виміру України (ЄС), аналізу інформаційної складової геополітичних конфронтацій української та російської концепцій зовнішньої політики, дослідженню інформаційного виміру двосторонніх взаємин України із провідними країнами ЄС (Німеччина, Франція, Велика Британія, Польща).

Робота ґрунтується на теоретико-методологічних дослідженнях проблеми, узагальненні результатів наукових пошуків зарубіжних та українських дослідників з питань геополітики та формування геостратегії; компаративному аналізові інформаційного виміру двосторонніх відносин України з країнами-членами ЄС; структуруванні та візуальному моделюванні позиціонування України в процесах євроінтеграції.

Доведено, що Україна розглядається провідними європейськими державами та ЄС як наддержавним утворенням як потенційно важливий геополітичний “гравець”, який, проте, актуально ще не визначився як самостійний суб’єкт геостратегії та прийняття важливих міжнародних рішень.

Зроблено висновок щодо неналежної уваги з боку України як держави до міжнародної іміджевої політики та геополітичного позиціонування в процесі інтеграції до європейських структур, що негативно позначається на позиціонуванні України в геополітичних стратегіях провідних європейських держав та на перспективах набуття нею членства в ЄС.

Запропоновано евристичну візуальну модель позиціонування України в “просторах” європейської інтеграції.

Ключові слова: неокласична геополітика, геополітичне позиціонування, інформаційна парадигма геополітики, геостратегія, євроінтеграція, інформаційний вимір, Україна, країни-члени ЄС, візуальна модель.
Панченко Ж.О. Геополитическое позиционирование Украины в процессах евроинтеграции.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.03 – политическая культура и идеология. – Институт журналистики Киевского национального университета имени Тараса Шевченко.– К, 2006.

Диссертационная работа посвящена политическому анализу геополитического позиционирования Украины в процессах евроинтеграции, исследованию проблемы междисциплинарного синтеза в контексте информационной парадигмы геополитики, изучению геополитических версий суверенности, “буферности” и многовекторности геополитического позиционирования Украины, исследованию трансатлантической стратегии международного сотрудничества Украины (США, НАТО), региональной составляющей информационных координат геополитического измерения Украины (ЕС), анализу проблемы геополитических конфронтаций украинской и русской концепций внешней политики, исследованию информационного измерения двусторонних взаимоотношений Украины со странами ЕС (Германия, Франция, Великобритания, Польша), построению визуальной модели позиционирования Украины в процессах европейской интеграции.

Работа основывается на теоретико-методологических исследованиях проблемы, обобщении результатов научных поисков зарубежных и украинских исследователей по вопросам современной неоклассической геополитики, формирования геополитической стратегии; компаративном анализе информационного измерения двусторонних отношений Украины с ведущими странами-членами ЕС; на структурировании и моделировании визуальной модели позиционирования Украины в процессах евроинтеграции.

В работе доказано, что Украина является важным субъектом геополитического пространства для стран-членов Европейского Союза, который, тем не менее, актуально не определился как самостоятельный субъект геостратегии и принятия важных международных решений.

Проведенное исследование подтверждает, что Украина еще не утвердила себя как серьезный геополитический актёр на международной арене. Достигнутые успехи в отношениях с европейскими государствами нужно поддерживать и увеличивать, с нейтральными и государствами, которые не определились, следует сотрудничать активнее, уделяя надлежащее внимание геополитическому позиционированию и имиджевой политике Украины в процессах европейской интеграции.

Стремление Украины присоединиться к ЕС должно поддерживаться эффективной стратегией геополитического позиционирования Украины в процессах евроинтеграции, которая укрепила бы позиции Украины на международной арене, превратила бы ее в влиятельное государство и соответственно бы изменила место Украины в внешнеполитических стратегиях европейских государств.

В диссертации предложено эвристическую визуальную модель позиционирования Украины в “пространствах” европейской интеграции.

Ключевые слова: неоклассическая геополитика, геополитическое позиционирование, информационная парадигма геополитики, геостратегия, евроинтеграция, информационное измерение, Украина, страны-члены ЕС, визуальная модель.
Panchenko Z.O. Geopolitical Positioning of Ukraine in the process of Eurointegration. - the Manuscript.

Dissertation for obtaining the scientific degree of Candidate of Science (Politics) in the specialization 23.00.03 – political culture and ideology. - Institute of journalism of the National Taras Shevchenko university of Kyiv.- Kyiv, 2006

Dissertational work is devoted to the political analysis of Ukraine’s geopolitical positioning in the process of eurointegration, the researching of the interdisciplinary approach to the problem in the context of geopolitical information paradigm, studying of geopolitical versions of sovereignty, buffer conceptions and multiorientations of foreign policy, the researching of transatlantic strategy of international cooperation of Ukraine (USA, NATO), regional part of Ukrainian geopolitical information sphere (EU), the analyzing of the Russian-Ukrainian geopolitical confrontations problems on the level of foreign policy conceptions, the researching of information dimension of Ukrainian bilateral relations with EU member-states, the working up of visual model of Ukrainian geopolitical positioning in the process of Eurointegration.

The work is based on theoretic and methodological researches of geopolitical positioning in the process of Eurointegration; comparative analysis of geopolitical positioning of Ukraine on the European geopolitical area; on the analysis and modeling of visual model of Ukrainian geopolitical positioning in the process of Eurointegration and it also contains concrete suggestions and recommendations concerning maintenance of national interests of Ukraine in the sphere of geopolitical cooperation.

It is proved, that Ukraine is potentially important geopolitical “actor” for EU member-states. But Ukraine is not actually an independent subject of geostrategy with real instruments of international decisions. It is important to provide in Ukraine the effective geopolitical positioning in the process of Eurointegration in order to bring about the strategical aim of integration to EU.

In dissertation it is presented the heuristic visual model of Ukraine’s geopolitical positioning in the virtual spaces of European integration.



Key words: neoclassical geopolitics, geopolitical positioning, information paradigm of geopolitics, geostrategy, Eurointegration, information dimension, Ukraine, EU member-states, visual model.


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка