Київський національний лінгвістичний університет кузьменко юлія Вікторівна



Скачати 427.35 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації05.05.2016
Розмір427.35 Kb.
  1   2   3




КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ


КУЗЬМЕНКО Юлія Вікторівна
УДК 371.315:811.111

МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ УЧНІВ ОСНОВНОЇ ШКОЛИ В ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ АНГЛІЙСЬКОГО ДІАЛОГІЧНОГО МОВЛЕННЯ
Спеціальність 13.00.02 – теорія та методика навчання: германські мови

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук


Київ – 2007

Дисертацією є рукопис.


Робота виконана на кафедрі методики викладання іноземних мов Київського національного лінгвістичного університету Міністерства освіти і науки України.


Науковий керівник

Офіційні опоненти:

Провідна установа

доктор педагогічних наук, професор

НІКОЛАЄВА Софія Юріївна,

Київський національний лінгвістичний університет,

завідувач кафедри методики викладання іноземних мов
доктор педагогічних наук, професор

ПЛАХОТНИК Василь Макарович,

Інститут педагогіки АПН України,

головний науковий співробітник лабораторії навчання іноземних мов
кандидат педагогічних наук, доцент

КВАСОВА Ольга Геннадіївна,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

доцент кафедри методики навчання іноземних мов та прикладної лінгвістики Інституту філології


Херсонський державний університет,

кафедра теорії і практики англійської мови,

Міністерство освіти і науки України, м. Херсон


Захист відбудеться “22березня 2007 р. о 10ºº годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.054.01 у Київському національному лінгвістичному університеті (03680, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 73).


З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного лінгвістичного університету (03680, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 73).
Автореферат розісланий “19лютого 2007 р.


Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради



О.Б.Бігич

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Із входженням України до Європейської спільноти, із розвитком та пожвавленням міжнародних зв’язків з країнами близького і далекого зарубіжжя виникає нагальна потреба в людях, які практично володіють іноземною мовою (ІМ), зокрема англійською мовою (АМ) як мовою міжнародного спілкування. Реалізація соціального замовлення вимагає суттєвих змін у підході до викладання, оновлення змісту і методів навчання іноземних мов у загальноосвітніх навчальних закладах (Програма 2005). Практична мета навчання ІМ у загальноосвітній школі полягає у навчанні учнів міжкультурного іншомовного спілкування в межах тематики, визначеної Програмою.

Доцільність паралельного вивчення мови та культури доводиться у роботах багатьох вчених, таких як О.В.Бирюк, Н.Ф.Бориско, Є.М.Верещагін, І.А.Воробйова, Н.Д.Гальскова, Л.П.Голованчук, А.Й.Гордєєва, А.С.Іванова, Н.Б.Ішханян, О.О.Коломінова, В.Г.Костомаров, С.О.Могилевцевим, Ю.І.Пассов, Л.П.Рудакова, В.В.Сафонова, О.І.Селіванова, П.В.Сисоєв, Н.К.Скляренко, Л.Л.Славова, Л.П.Смєлякова, О.Б.Тарнопольський, Г.Д.Томахін, В.М.Топалова, М.О.Фаєнова, В.П.Фурманова, M.Byram, L.Damen, C.Kramsch, G.Neuner, B.Tomalin, S.Stempleski, G.Zarate та інших. Досягнуто вагомих результатів: проблема паралельного вивчення мови та культури в учнів загальноосвітньої школи у процесі навчання усномовленнєвого іншомовного спілкування розглядається І.А.Воробйовою, Л.П.Голованчук, А.Й.Гордєєвою, О.О.Коломіновою, у студентів вищих навчальних закладів – О.В.Бирюк, С.О.Могилевцевим, Л.П.Рудаковою, О.І.Селівановою, В.Н.Топаловою, М.О.Фаєновою. Проте, як свідчить проведений нами аналіз наукової літератури, увагою більшості науковців оминається питання формування соціокультурної компетенції (СКК) в учнів основної школи. Лише в роботі Л.П.Голованчук йдеться про можливість та необхідність формування культурно-країнознавчої компетенції як складника СКК в учнів основної загальноосвітньої школи.

Формування СКК передбачає включення учнів у міжкультурне спілкування, що моделюється на уроках АМ. Реалізація міжкультурного спілкування передбачає адекватне взаєморозуміння учасників комунікації, які є представниками різних культур. Досягнення такого взаєморозуміння можливо за умови володіння учнями певною сукупністю відомостей соціокультурного характеру, фоновими знаннями, навичками і вміннями оперувати такими знаннями, знаннями вербальної та невербальної поведінки, знаннями, навичками і вміннями оперування мовно-мовленнєвим матеріалом.

Хоча питання оволодіння відповідною культурою при вивченні ІМ знайшло відображення у працях багатьох вчених, однак здійснені дослідження не вичерпують усіх аспектів формування СКК у процесі навчання говоріння, зокрема діалогічного мовлення (ДМ).

Вищезазначене дає нам підстави стверджувати, що проблема формування СКК при навчанні англомовного ДМ все ще залишається недостатньо теоретично і практично дослідженою.

Таким чином, об’єктивно зумовлена необхідність соціокультурного підходу до навчання АМ на сучасному етапі розвитку методики як науки, що знайшла відображення у Програмі для загальноосвітніх навчальних закладів, з одного боку, та відсутність відповідних методичних розробок, з іншого, зумовлюють актуальність проблеми, порушеної в дисертації.



Звязок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дослідження було обрано в рамках науково-дослідної роботи кафедри методики викладання іноземних мов Київського національного лінгвістичного університету “Навчання міжкультурного спілкування в середній та вищій школі в аспекті європейських вимог” (протокол №2 від 27 вересня 2004 р.).

Мета дослідження – теоретично обґрунтувати, практично розробити та експериментально перевірити ефективність запропонованої в дослідженні методики формування соціокультурної компетенції в учнів основної школи при навчанні англійського діалогічного мовлення.

Досягнення поставленої мети вимагало вирішення таких завдань:



  1. проаналізувати підручники з АМ для загальноосвітніх шкіл (ЗОШ) з точки зору наявності / відсутності в них вправ для формування СКК при навчанні ДМ;

  2. уточнити поняття англомовної СКК та її компонентний склад;

  3. уточнити соціокультурні знання, навички і вміння, необхідні для здійснення міжкультурної комунікації представниками різних країн;

  4. уточнити навички і вміння ДМ, рівень володіння якими повинен відповідати А2+;

  5. уточнити сфери спілкування і тематичні блоки для навчання англійського ДМ;

  6. конкретизувати підтеми у межах тематичних блоків;

  7. уточнити “специфічні поняття” (лексично виражені національно-культурні особливості) у межах тематичних блоків;

  8. уточнити поняття “комунікативна ситуація” та відібрати комунікативні ситуації, необхідні для здійснення успішного міжкультурного спілкування учнями;

  9. створити підсистему вправ для формування СКК в учнів у процесі навчання англійського ДМ та обґрунтувати її складники;

10) розробити комплекси вправ для формування СКК;

  1. укласти модель навчального процесу з використанням розробленої підсистеми вправ;

  2. визначити критерії оцінки рівня сформованості позамовних, мовних (лексичних) і мовленнєвих навичок і вмінь ДМ;

  3. експериментально перевірити адекватність та ефективність розробленої підсистеми вправ;

  4. сформулювати методичні рекомендації щодо формування СКК в учнів основної школи при навчанні англійського ДМ.

Для вирішення поставлених у дослідженні завдань використовувалися такі методи дослідження:

  • моделювання процесу формування СКК;

  • анкетування учнів з метою визначення вихідного рівня сформованості мовних (фонетичних і лексичних) навичок ДМ, рівня володіння позамовними знаннями та навичками;

  • експериментальне навчання з використанням розроблених комплексів вправ;

  • використання методів математичної статистики для перевірки достовірності отриманих результатів експериментального навчання;

  • критичний аналіз наукової літератури з методики навчання ІМ, психології, педагогіки, лінгвістики, психолінгвістики, соціолінгвістики.

Обєктом дослідження є навчання учнів основної школи англійського діалогічного мовлення.

Предметом дослідження виступає методика формування соціокультурної компетенції при навчанні англійського діалогічного мовлення учнів основної школи.

Наукова новизна отриманих результатів роботи полягає в тому, що вперше

науково обґрунтовано і розроблено методику формування СКК при навчанні англійського ДМ учнів основної школи; набула подальшого розвитку проблема формування вказаної компетенції: уточнено її структуру та зміст, вимоги щодо формування; теоретично обґрунтовано підсистему вправ для формування СКК в учнів основної школи при навчанні англійського ДМ; розроблено критерії оцінювання рівня сформованості мовленнєвих навичок і вмінь ДМ із соціокультурним компонентом.



Практичне значення дослідження полягає в тому, що розроблено підсистему вправ для навчання ДМ з метою формування СКК; створено методичні рекомендації щодо застосування підсистеми вправ в основній школі; запропоновано модель навчального процесу з використанням розробленої підсистеми.

Розроблену методику формування СКК в учнів 5-9-их класів при навчанні англійського ДМ упроваджено в ЗОШ №88 та №132 м. Києва, Немовицькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів; Білківській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів (Рівненської області); Худяківській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів (Черкаської області). Усього в експериментальному навчанні взяло участь 315 учнів.



Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дослідження оприлюднені на таких науково-практичних конференціях КНЛУ: “Актуальні проблеми навчання мов і культур”, 2002 р.; “Мови і культури у сучасному світі”, 2003 р.; “Лінгвістична наука і освіта у європейському вимірі”, 2005 р.; “Актуальні проблеми лінгвістики та лінгводидактики у контексті євроінтеграції”, 2006 р.; на ІV Регіональній науково-практичній конференції, присвяченій 10-річчю кафедри англійської філології “Мови у відкритому суспільстві (Актуальні проблеми германського мовознавства та методики навчання іноземних мов і літератури)” (м. Чернігів, 2003 р.); на V Регіональній науково-практичній конференції “Мови у відкритому суспільстві (Актуальні проблеми дослідження дискурсу, методики навчання іноземних мов і літератури у контексті європейської інтеграції)” (м. Чернігів, 2004 р.); на міжнародному форумі “Мовна освіта: шляхи до євроінтеграції” (м.Київ, 2005 р.).

Публікації. Результати дисертації відображені у чотирьох наукових статтях, бібліотечці журналу “Іноземні мови”, одних тезах доповіді на міжнародному форумі.

Структура дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг дисертації – 305 сторінок. Робота містить 20 таблиць і 2 схеми (рисунки). 10 додатків мають обсяг 113 сторінок. Список використаних джерел містить 304 найменування і розміщений на 27 сторінках.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У першому розділі представлено теоретичні передумови формування СКК в учнів основної школи при навчанні англійського ДМ.

Аналіз наукових досліджень з теорії міжкультурної комунікації, лінгвокраїнознавства, комунікативної лінгвістики, методики викладання ІМ дали підставу для уточнення поняття СКК та її складників.

У межах нашого дослідження СКК розглядається як комплекс вербально і невербально виражених знань, навичок і вмінь, які є релевантними для породження і сприйняття мовлення з точки зору носіїв мови та для адекватного спілкування ІМ в умовах усномовленнєвої міжкультурної комунікації. Це певна сума знань “(про) що сказати” та вмінь коректно виразити це “щось” у вербальному / мовно-мовленнєвому і невербальному планах у відповідності до умов комунікативної ситуації та елементів соціокультурного контексту: звичаїв, правил, норм, ритуалів, соціальних умовностей, стереотипів тощо представників країни, мова якої вивчається.

Слідом за В.В.Сафоновою, ми розуміємо СКК як багатокомпонентне утворення, складниками якого виступають загально-культурна, лінгво-країнознавча, соціолінгвістична та культурознавча компетенції.



Загально-культурна компетенція розглядається нами як певний життєвий досвід, картина світу людини, яку складає сума загальнопоширених знань та уявлень народу країни, що нагромадилася протягом багатьох віків і поєднує загальнолюдські / універсальні елементи культури, та вміння користуватися такими знаннями.

Лінгвокраїнознавча компетенція визначається як володіння учнями особливостями вербальної та невербальної поведінки носіїв мови в ситуаціях спілкування. Адже для спілкування з представниками іншої культури необхідні знання не лише лінгвістично оформлених реалій, але й мінімуму імплікованих відомостей, що стоять за вказаними реаліями (В.А.Маслова; З.Н.Никитенко, О.М.Осиянова; В.В.Сафонова; Г.Д.Томахин).

Структура лінгвокраїнознавчої компетенції включає два компоненти: мовленнєву та немовленнєву поведінку. Мовленнєву поведінку складають знання лексичних одиниць з національно-культурним компоненом семантики, навички й уміння адекватно володіти ними в умовах іншомовного міжкультурного спілкування. До складових мовленнєвої поведінки належить володіння 1) безеквівалентною лексикою; 2) конотативною лексикою; 3) фоновою лексикою; 4) фразеологізмами; 5) сталими етикетними висловами (Б.М.Ажнюк; Л.Г.Веденина; Е.М.Верещагин, В.Г.Костомаров; Н.Б.Ишханян; Г.Д.Томахин; Н.И.Формановская; Н.И.Формановская, С.В.Шевцова).

Немовленнєва поведінка передбачає володіння учнями невербальними (паралінгвістичними, кінесичними і проксемічними) знаннями, навичками і вміннями. До складових немовленнєвої поведінки належить володіння 1) паралінгвістичними (інтонація, ритміка, мелодика, паузація, фонації, вигуки); 2) кінесичними (жести, міміка, контакт очей); 3) проксемічними (пози / постави учасників спілкування, рухи тіла, дистанція між комунікантами під час спілкування) засобами спілкування (Ф.С.Бацевич; И.Н.Горелов; А.А.Калита; Г.В.Колшанский; І.В.Корунець; Г.Крейдлин; А.Пиз; Л.Л.Славова; Н.И.Формановская).

Соціолінгвістична компетенція визначається як володіння учнями відомостями щодо існування і розвитку мови: зв’язку між мовою і фактами соціального життя, активними процесами в розвитку мови під впливом екстралінгвістичних факторів тощо. Досліджувана компетенція складається з комплексу знань і вмінь здійснювати коректний вибір вербальних засобів спілкування та вживати їх адекватно до умов спілкування, соціальної приналежності, віку, рівня освіти співрозмовника/-ів, для чого учні повинні оволодіти 1) маркерами соціальних стосунків; 2) правилами ввічливості (позитивної та вимушеної, доречним вживанням “ввічливих” слів); 3) виразами народної мудрості (прислів’ями, ідіоматичними виразами / зворотами, виразами, характерними для вірувань, говірок про погоду тощо); 4) реєстровими відмінностями / стилями спілкування (формальним, нейтральним, неформальним) (О.С.Ахманова; О.С.Ахманова, А.Н.Марченко; Е.И.Беляева; И.Н.Горелов; Н.В.Пальченко; О.Я.Присяжнюк; О.С.Скалянчук; Е.Н.Соловова; М.О.Фаенова).

Культурознавча компетенція розглядається нами як володіння відомостями про культуру країни, мова якої вивчається, необхідними для спілкування цією мовою. Вищезазначена компетенція складається з комплексу знань про специфіку культури країни, мова якої вивчається, навичок і вмінь оперувати ними. Специфіка реалізується у певним чином відібраній і організованій сукупності відомостей про культуру народу виучуваної мови: спосіб життя; соціальні цінності, норми, традиції, звичаї країни; соціокультурний портрет країни, її народ та мову; історико-культурний фон і особливості історичної етнічної пам’яті народу; культурну спадщину, ментальність тощо (Е.В.Носонович, Д.П.Мильруд; В.В.Сафонова).

Аналіз складників СКК здійснено з урахуванням вимог Програми (2005) як головного стратегічного документа та рекомендацій Ради Європи з мовної освіти щодо рівня володіння АМ учнями основної школи, який на кінець навчання в основній школі повинен становити А2+. На основі аналізу нами уточнені соціокультурні знання, навички і вміння, а саме: соціокультурні знання про спільне та відмінне в світосприйнятті і світобаченні представників різних типів соціумів як носіїв західної Єврокультури, відношення еквівалентності й безеквівалентності між одиницями рідної та виучуваної мов; соціокультурні стереотипи мовленнєвої поведінки в українській та ІМ, їхню сумісність / несумісність тощо; соціокультурні навички впізнавати країнознавчо марковані мовні (лексичні) одиниці, коректно вживати їх у мовленні, коментувати соціокультурний зміст мовних реалій в українській та ІМ тощо; соціокультурні вміння усвідомлювати себе як носія певних соціокультурних поглядів, досвіду, як громадянина своєї країни, члена світової спільноти, готового до співпраці в рамках міжкультурного спілкування, аналізувати й порівнювати соціокультурні реалії, визначати соціокультурну прийнятність тактики вербальної та невербальної поведінки комунікантів, вибирати прийнятний у соціокультурному плані стиль мовленнєвої та немовленнєвої поведінки в умовах міжкультурної комунікації, користуватися невербальними засобами спілкування (взагалі й у тих випадках, коли учню не вистачає мовно-мовленнєвих засобів для вираження тих чи інших комунікативних намірів) тощо (І.А.Воробйова; Л.П.Голованчук; В.В. Сафонова; Е.В.Смирнова; О.Шаленко).

Також нами уточнені навички і вміння англійського ДМ в учнів основної школи, рівень володіння якими повинен відповідати рівню А2+, а саме: лексичні навички говоріння (правильного вживання безеквівалентної, конотативної і фонової лексики, фразеологізмів, сталих етикетних виразів, маркерів соціальних стосунків, виразів народної мудрості тощо); вміння ДМ (здійснювати інтеракції без надмірних зусиль, встановлювати, підтримувати, завершувати соціальний контакт, використовуючи для цього відповідні формули вітання, прохання, прощання тощо, обмінюватися думками / інформацією на знайомі теми у передбачуваних ситуаціях повсякденного життя тощо) (Загальноєвропейські рекомендації 2003; О.Шаленко; Oxford News).

Оскільки усномовленнєве спілкування відбувається у контексті певних сфер спілкування і комунікативних ситуацій, з метою організації навчання англійського ДМ із соціокультурним компонентом нами був здійснений аналіз цих понять. На основі рекомендацій Ради Європи та Програми нами уточнено сфери спілкування для опрацювання на уроках АМ учнями ЗОШ; в рамках кожної з них уточнено тематичні блоки; у межах тематичних блоків конкретизовано підтеми та уточнено “специфічні поняття” (лексично виражені національно-культурні особливості); уточнено поняття “комунікативна ситуація” та відібрано ситуації, необхідні для здійснення успішного міжкультурного спілкування учнями.

Проведений нами аналіз підручників АМ, рекомендованих Міністерством освіти і науки України (Інформаційний збірник 2003:№15-16) для учнів основної школи, довів, що інформація соціокультурного характеру, представлена у більшості з них, викладена, на нашу думку, несистематично і неповно. Так, у підручниках наявні тексти соціокультурного характеру, проте їхня кількість незадовільна. Крім того, кількість вправ для опрацювання національно-культурної інформації у процесі навчання ДМ явно недостатня. Отримані дані показали, що проаналізовані підручники, зокрема вітчизняні, не в змозі забезпечити формування СКК в учнів у процесі навчання ДМ. Матеріал підручників слабко відображає культуру англомовних країн і не служить формуванню СКК в учнів основної школи.

У зв’язку з цим, а також з метою виконання вимог чинної Програми (2005) та рекомендацій ради Європи, було зроблено висновок про необхідність створення відповідних матеріалів для формування СКК в учнів основної школи у процесі навчання англійського ДМ.

Таким чином розглянуті в першому розділі теоретичні передумови формування СКК в учнів основної школи у процесі навчання англійського ДМ, а саме аналіз компонентного складу цієї компетенції, соціокультурних знань, навичок і вмінь, навичок і вмінь ДМ, необхідних для здійснення усномовленнєвого англомовного спілкування учнями 5-9-их класів на рівні А2+; уточнення сфер спілкування, тематичних блоків, підтем, специфічних понять і комунікативних ситуацій, відбір ситуацій спілкування, необхідних для реалізації успішного міжкультурного спілкування, були покладені в основу розробленої підсистеми вправ для навчання англійського ДМ із соціокультурним компонентом.

У другому розділі описується методика навчання учнів основної школи англійського ДМ із соціокультурним компонентом. При розробці підсистеми вправ для формування СКК у процесі навчання англійського ДМ ми використовували основні положення щодо загальної системи вправ для навчання спілкування ІМ, дотримувалися сучасних вимог до вправ і критеріїв їх класифікації, визначених Н.К.Скляренко (1992; 1996; 1999).

В основу створеної підсистеми вправ закладена ідея використання навчальних матеріалів з національно-культурним компонентом: текстів, малюнків / зображень жестів, поз, мімічних виразів обличчя тощо (Т.М.Дридзе; Н.И.Жинкин; О.И.Москальская). Відбір таких матеріалів здійснювався за критеріями: 1) загальновідомості включених у текст реалій серед носіїв мови, 2) культурознавчої та країнознавчої цінності, 3) автентичності, 4) врахування адресата відбору, 5) інформативності та змістовності, 6) тематичності (Н.Ф.Бориско; Л.П.Голованчук; О.О.Коломінова; В.В.Сафонова).

Запропонована підсистема вправ для формування СКК у процесі навчання ДМ включає три групи вправ, спрямованих на оволодіння позамовним, мовним і мовленнєвим матеріалом, тобто немовленнєвою і мовленнєвою поведінками. Вправи, в свою чергу, складаються з відповідних підгруп та блоків вправ, спрямованих на оволодіння конкретними знаннями, навичками і вміннями із соціокультурним компонентом. Підсистема вправ для навчання ДМ із соціокультурним компонентом представлена на рис. 1.





Група вправ для оволодіння позамовними знаннями та навичками із соціокультурним компонентом

Група вправ для оволодіння лексичними навичками говоріння із соціокультурним компонентом

Група вправ для оволодіння вміннями англійського ДМ із соціокультурним компонентом




підгрупа вправ для навчання паралінгвістичних засобів спілкування



підгрупа вправ для навчання кінесичних засобів спілкування


підгрупа вправ для навчання проксемічних засобів спілкування





підгрупа вправ для навчання

лексики з соціокультурним компонентом



підгрупа вправ для навчання

виразів народної мудрості




підгрупа вправ для навчання формул мовленнєвого етикету

підгрупа вправ для навчання маркерів соціальних стосунків




підгрупа вправ для навчання “реплікування”


підгрупа вправ на засвоєння

діалогічних єдностей різних видів




підгрупа вправ на створення мікродіалогів


підгрупа вправ на створення діалогів різних функціональних типів







Рис 1. Підсистема вправ для формування СКК у процесі навчання англійського ДМ

Умовні скорочення:

1 – блок вправ для навчання інтонаційних моделей АМ;

2 – блок вправ для навчання вигуків АМ;

3 – блок вправ для навчання жестів, притаманних носіям АМ;

4 – блок вправ для навчання мімічних виразів обличчя;

5 – блок вправ для навчання підтримки контакту очей;

6 – блок вправ для навчання розуміння та оволодіння позами,

притаманними носіям АМ;

7 – блок вправ для навчання правил дотримання відповідної дистанції у

спілкуванні з носіями виучуваної мови.

Група вправ для оволодіння позамовними знаннями та навичками із соціокультурним компонентом складається головним чином з некомунікативних рецептивних і репродуктивних вправ. Оскільки дана група вправ має на меті оволодіння учнями невербалізованою під час іншомовного спілкування інформацією, обґрунтованим вважаємо використання некомунікативних вправ, спрямованих на досягнення цієї мети: в імітації, диференціації, ідентифікації, розрізненні, групуванні тощо.

До групи вправ для оволодіння лексичними навичками говоріння, зокрема ДМ із соціокультурним компонентом, включаються переважно умовно-комунікативні рецептивні, репродуктивні та продуктивні вправи, в яких учень сприймає навчальний матеріал і виконує з ним певні дії згідно зі створеною вчителем ситуацією спілкування, виконуючи такі види вправ: в імітації, завершенні, розширенні зразка мовлення, підстановці у зразок мовлення, лаконічні відповіді на альтернативні запитання вчителя, відповіді на інші типи запитань, самостійне вживання зразка мовлення у фразі / реченні, понадфразовій єдності тощо.

Група вправ для оволодіння вміннями англійського ДМ із соціокультурним компонентом складається з умовно-комунікативних і комунікативних рецептивно-репродуктивних, репродуктивних і продуктивних вправ. Оскільки навчання іншомовного спілкування можливе лише за умови здійснення такого спілкування в навчальних умовах, типовими видами вправ цієї групи є імітація, підстановка, запитання-відповіді-запитання, обмін репліками, бесіда з опорою на мікродіалог-підстановчу таблицю, структурно-мовленнєву, функціональну схеми мікродіалогів, створення діалогів різних функціональних типів.

У межах запропонованої підсистеми вправ формування СКК складає два етапи, відповідно до характеру знань, навичок і вмінь цієї компетенції, а саме: підготовчого і основного.

Цілями підготовчого етапу є надання учням позамовних знань і формування позамовних навичок та лексичних навичок говоріння із соціокультурним компонентом. Оскільки за змістом знання та навички цього етапу відображають різні аспекти мови, підготовчий етап ділиться на два підетапи: а) для оволодіння позамовними знаннями і навичками із соціокультурним компонентом; б) для оволодіння лексичними навичками говоріння із соціокультурним компонентом.

Мета основного етапу визначається необхідністю моделювання міжкультурного спілкування у процесі навчання ДМ і полягає в організації такого спілкування на уроках АМ, тобто розвитку і вдосконаленні вмінь ДМ із соціокультурним компонентом. Представимо етапи формування СКК у процесі навчання ДМ у табл. 1.

Розроблена підсистема вправ обумовила трициклічну модель формування СКК у процесі навчання ДМ. Групи вправ для оволодіння позамовними знаннями і навичками із соціокультурним компонентом, для оволодіння лексичними навичками говоріння із відповідним компонентом, для оволодіння вміннями ДМ із соціокультурним компонентом виконуються протягом трьох послідовних циклів, які, в свою чергу, поділяються на мікроцикли, що відповідають підгрупам вправ описаної підсистеми.



Таблиця 1
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка