Карчевський микола віталійович



Сторінка1/8
Дата конвертації07.05.2016
Розмір2.59 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ЛУГАНСЬКА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

ІМЕНІ 10-РІЧЧЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ

На правах рукопису



КАРЧЕВСЬКИЙ МИКОЛА ВІТАЛІЙОВИЧ


УДК 343.346.8




КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

ЗА НЕЗАКОННЕ ВТРУЧАННЯ В РОБОТУ

ЕЛЕКТРОННО-ОБЧИСЛЮВАЛЬНИХ МАШИН (КОМП’ЮТЕРІВ), СИСТЕМ ТА

КОМП’ЮТЕРНИХ МЕРЕЖ

(аналіз складу злочину)
Спеціальність 12.00.08. – кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук




Науковий керівник:

Кривоченко Людмила Миколаївна кандидат юридичних наук професор

ЛУГАНСЬК – 2002


ЗМІСТ




ВСТУП 5

Розділ 1


ОБ’ЕКТ І ПРЕДМЕТ НЕЗАКОННОГО ВТРУЧАННЯ

В РОБОТУ ЕЛЕКТРОННО-ОБЧИСЛЮВАЛЬНИХ МАШИН (КОМП’ЮТЕРІВ), СИСТЕМ ТА КОМП’ЮТЕРНИХ МЕРЕЖ 11

1.1. Проблема об’єкта злочину в науці кримінального права 11

1.2. Родовий об’єкт незаконного втручання в роботу ЕОМ 15

1.3. Безпосередній об’єкт незаконного втручання

в роботу електронно-обчислювальних машин,

систем та комп’ютерних мереж 43

1.4. Предмет комп’ютерних злочинів 56

Розділ 2

ОБ’ЄКТИВНА СТОРОНА НЕЗАКОННОГО

ВТРУЧАННЯ В РОБОТУ ЕЛЕКТРОННО-ОБЧИСЛЮВАЛЬНИХ

МАШИН (КОМП’ЮТЕРІВ), СИСТЕМ ТА КОМП’ЮТЕРНИХ

МЕРЕЖ 68


2.1. Незаконне втручання в роботу електронно-обчислювальних

машин, систем і комп’ютерних мереж, що спричинило

перекручення або знищення комп’ютерної інформації 70

2.2. Розповсюдження шкідливих програмних і технічних

засобів 90

Розділ 3


СУБ’ЄКТИВНІ ОЗНАКИ НЕЗАКОННОГО

ВТРУЧАННЯ В РОБОТУ ЕЛЕКТРОННО-ОБЧИСЛЮВАЛЬНИХ

МАШИН (КОМП’ЮТЕРІВ), СИСТЕМ ТА КОМП’ЮТЕРНИХ


МЕРЕЖ 99

3.1. Суб’єктивна сторона незаконного втручання в роботу

електронно-обчислювальних машин, систем

та комп’ютерних мереж 97

3.2. Суб’єкт незаконного втручання в роботу

електронно-обчислювальних машин, систем

та комп’ютерних мереж 110

Розділ 4


КВАЛІФІКУЮЧІ ОЗНАКИ НЕЗАКОННОГО

ВТРУЧАННЯ В РОБОТУ ЕЛЕКТРОННО-ОБЧИСЛЮВАЛЬНИХ

МАШИН (КОМП’ЮТЕРІВ), СИСТЕМ ТА КОМП’ЮТЕРНИХ

МАШИН 119

4.1. Незаконне втручання, що заподіяло істотну шкоду 119

4.2. Вчинення незаконного втручання повторно 128

4.3. Вчинення незаконного втручання за попередньою змовою

групою осіб 129
Розділ 5

ВІДМЕЖУВАННЯ НЕЗАКОННОГО ВТРУЧАННЯ

В РОБОТУ ЕЛЕКТРОННО-ОБЧИСЛЮВАЛЬНИХ МАШИН (КОМП’ЮТЕРІВ), СИСТЕМ ТА КОМП’ЮТЕРНИХ МЕРЕЖ

ВІД СУМІЖНИХ СКЛАДІВ 135

5.1. Відмежування незаконного втручання в роботу

електронно-обчислювальних машин, систем

та комп’ютерних мереж від інших комп’ютерних злочинів 136

5.2. Відмежування незаконного втручання від злочинів, пов’язаних із використанням комп’ютерної техніки як знаряддя або засобу вчинення злочину 139
ВИСНОВКИ 150
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 160

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Право - реґулятор суспільних відносин. Тому зміни в структурі та змісті суспільних відносин повинні знаходити відображення в нормах права. Зокрема, істотні зміни в суспільних відносинах на сучасному етапі розвитку викликані науково-технічним проґресом. Впровадження новітніх технологій в усі сфери життя суспільства неминуче призводить до значного розширення інформаційних потоків ("інформаційний вибух"), зростання інформаційної потреби. Щоб діяти ефективно, сучасній людині необхідно мати набагато більший обсяг інформації, ніж людині, яка жила, наприклад, на початку ХХ століття.

З процесом інформатизації тісно пов’язаний процес комп’ютеризації: розвиток і впровадження в різні сфери життя та діяльності людини технічної бази, яка забезпечує оперативне одержання результатів опрацювання інформації та її накопичення.

Розширення сфери застосування комп’ютерних технологій, без сумніву, має позитивне значення для розвитку суспільних відносин у сфері інформатизації. Однак воно спричиняє і неґативні наслідки: появу нового виду злочинів - злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин, систем і комп’ютерних мереж. Це ставить перед державою та суспільством завдання щодо розроблення засобів і методів боротьби з зазначеними злочинами, створення нормативної бази для його вирішення.

Новий Кримінальний кодекс України вперше передбачив самостійний розділ про ці злочини - розділ XVI "Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж", який і є такою нормативною базою. У зв’язку з цим актуальним є науковий аналіз злочинів, передбачених статтями даного розділу, і зокрема статтею 361 "Незаконне втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж".

До цього часу не було самостійної наукової роботи, яка б спеціально присвячувалася характеристиці цього злочину. Окремі аспекти кримінальної відповідальності за незаконне втручання досліджувалися такими вченими, як Ю.М. Батурін, П.Д. Біленчук, А.Б. Венгеров, В.В. Вертузаєв, М.В. Вєхов, О.Г. Волєводз, О.А. Гаврилов, В.В. Голіна, В.В. Голубєв, П.А. Дубров, А.М. Жодзишський, М.А. Зубань, Р.А. Калюж­ний, М.М. Коваленко, В.В. Кузнєцов, Ю. Ляпунов, В. Максимов, М.І. Па­нов, В.В. Пивоваров, М.С. Полєвой, В.А. Северин, С.І. Семилєтов, К.С. Ско­ромніков, Ф.П. Тарасенко, Л.К. Терещенко, Б.С. Українцев, В.С. Фролов, А.В. Черних.



Викладені положення і зумовили вибір теми дисертації, у якій здійснено спробу дослідити кримінально-правовий зміст об’єктивних і суб’єктивних ознак складу злочину, передбаченого статтею 361 КК, проаналізувати його співвідношення з іншими злочинами цього розділу, а також відмежувати його від інших злочинів, пов’язаних з використанням ЕОМ.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з планами науково-дослідної роботи Лу­ганської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України. Тема дисертації відповідає пріоритетним напрямкам наукових досліджень вищих навчальних закладів системи МВС, визначеним Наказом МВС України № 356 від 11 травня 2001 року "Про затвердження Програми розвитку відомчої освіти та вузівської науки на період 2001-2005 років" (п. 7).

Мета і задачі дослідження. Мета полягає в юридичному аналізі складу незаконного втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж (у подальшому викладенні матеріалу назва злочину, що аналізується, буде скорочена – "незаконне втручання"), формулюванні можливих змін і доповнень до чинного законодавства. Для досягнення цієї мети було поставлено такі завдання:

  1. визначити родовий і безпосередній об’єкти незаконного втручання;

  2. встановити ознаки предмета цього злочину;

  3. розкрити зміст поняття "незаконне втручання";

  4. показати специфіку суб’єктивної сторони цього злочину;

  5. визначити критерії відмежування незаконного втручання від суміжних злочинів;

  6. сформулювати пропозиції щодо внесення змін і доповнень до чинного КК України.

Об’єктом дослідження виступає незаконне втручання в роботу електронно-обчислювальних машин як один із видів злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин, систем та комп’ютер­них мереж, а також соціальна зумовленість кримінальної відповідальності за цей злочин, його специфічні об’єктивні та суб’єктивні ознаки.

Предметом дослідження є норми чинного кримінального законодавства, практика їх застосування, тенденція та закономірності розвитку кримінального законодавства про відповідальність за незаконне втручання в роботу електронно-обчислювальних машин, систем та комп’ютерних мереж, його наукове тлумачення.

Методи дослідження. Методологічною основою є комплексний підхід до аналізу незаконного втручання. Для дослідження застосовувалися такі наукові методи:

  1. логіко-історичний, який дозволив проаналізувати розвиток об’єкта дослідження;

  2. системного аналізу соціальних явищ, за допомогою якого досліджувався зміст інформаційних відносин;

  3. догматичний – для дослідження змісту законодавчих положень про незаконне втручання;

  4. порівняльно-правовий, що дав можливість порівняти вітчизняне законодавство про незаконне втручання з відповідними положеннями кримінального законодавства зарубіжних країн, тощо.

У процесі написання використовувалися досягнення кримінального, цивільного права, загальної теорії права, інформатики та ін.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в Україні дисертаційним дослідженням проблем кримінальної відповідальності за незаконне втручання в роботу електронно-обчислювальних машин, систем і комп’ютерних мереж за новим Кримінальним кодексом України. Новими, на погляд автора, є такі положення.

  1. Вперше розкривається кримінально-правовий зміст інформаційних відносин у сфері використання комп’ютерної техніки як родового об’єкта злочинів, передбачених розділом XVI КК України, і обґрунтовується пропозиція про доцільність визначення їх загальним терміном "комп'ютерні злочини"

  2. На підставі визначення родового об'єкту вперше розкривається зміст безпосереднього об’єкта незаконного втручання як суспільних відносин власності на комп’ютерну інформацію. Відповідно, по-новому визначається комп’ютерна інформація як предмет цього злочину і вносяться пропозиції про недоцільність передбачення в диспозиції ст. 361 КК України вказівки на носії інформації як самостійний предмет незаконного втручання.

  3. Визнано необґрунтованим передбачення комп'ютерного вірусу в ч. 1 ст. 361 КК України як самостійного предмету злочину. Замість цього пропонується визначити предметами незаконного втручання програмні і технічні засоби, призначені для незаконного, втручання до яких відносяться і комп'ютерні віруси.

  4. По-новому визначаються знищення та перекручення комп’ютерної інформації як різні форми порушення права власності на комп’ютерну інформацію.

  5. Вперше у вітчизняній науці здійснено спробу класифікації способів незаконного втручання, що має важливе значення для встановлення об'єктивної сторони та ступеня суспільної небезпечності злочину, що досліджується.

  6. Вперше доводиться необхідність доповнення ч. 2 ст. 361 КК України такими кваліфікуючими ознаками, як "вчинення незаконного втручання шляхом несанкціонованого доступу до комп’ютерної інформації" і "вчинення незаконного втручання особою, яка має доступ до роботи на ЕОМ, у системі чи комп’ютерній мережі у зв’язку з виконуваною роботою або займаною посадою".

  7. Обґрунтовується вперше необхідність доповнення статті 361 КК України частиною 3, яка б передбачала відповідальність за незаконне втручання, що спричинило тяжкі наслідки, та розкривається зміст таких наслідків.

  8. Пропонується нова редакція статті 361 КК України "Незаконне втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж".

Практичне значення одержаних результатів зумовлюється таким:

  1. у науково-дослідній роботі висновки й положення дисер­таційного дослідження можуть бути використані в процесі подальшого розроблення проблем кримінальної відповідальності за злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин, систем і комп’ютерних мереж;

  2. для правотворчої діяльності пропонується модель кримінально-правової норми про відповідальність за незаконне втручання в роботу електронно-обчислювальних машин шляхом несанкціонованого доступу до комп’ютерної інформації, яка може бути використана з метою подальшого вдосконалення кримінального законодавства;

  3. у правозастосовчій діяльності запропоновані висновки можуть бути використані при кваліфікації злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин, їх систем і комп’ютерних мереж;

  4. у навчальному процесі матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані в процесі викладання курсу Особливої частини кримінального права України, при підготуванні навчальної та методичної літератури з відповідної тематики, при проведенні науково-дослідної роботи студентів (курсантів).

Апробація результатів дисертації. Дисертацію обговорено на засіданні кафедри кримінального права та кримінології Луганської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України. Результати досліджень, котрі містяться в дисертації, викладені на міжнародній науково-практичній конференції "Проблеми вдосконалення законодавства з урахуванням прогнозу злочинності" (Луганськ, 1999 р.) і міжвузівській науково-практичній конференції "Правові основи захисту комп’ютерної інформації від протиправних посягань" (Донецьк, 2000 р.).

Публікації. За темою дисертації автором опубліковано монографію, п’ять наукових статей у спеціалізованих наукових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, тези двох наукових доповідей.

Структура дисертації. Відповідно до мети та завдань дослідження, його предмета і логіки дисертація складається із вступу, п’яти розділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації – 175, із них список використаних джерел – 16 сторінок (166 найменувань).
Розділ 1

ОБ’ЄКТ І ПРЕДМЕТ НЕЗАКОННОГО ВТРУЧАННЯ

В РОБОТУ ЕЛЕКТРОННО-ОБЧИСЛЮВАЛЬНИХ МАШИН,

СИСТЕМ І КОМП’ЮТЕРНИХ МЕРЕЖ
1.1. Проблема об’єкта злочину в науці кримінального права
Проблема об’єкта злочину – одна з найважливіших у науці кримінального права. Будь-яке кримінально-правове дослідження проблеми відповідальності за конкретний злочин насамперед як вихідну позицію передбачає аналіз об’єкта злочину. І це цілком обґрунтовано тим значенням, яке має об’єкт для визначення соціальної сутності злочину, ступеню його тяжкості, місця в системі злочинів, для правильної його кваліфікації та відмежування від суміжних складів. Врешті-решт, сама кримінально-правова заборона зумовлена заподіянням шкоди об’єкту і саме об’єкт зумовлює межі цієї заборони.

Оцінюючи значення об’єкта, Н.Ф. Кузнєцова правильно підкреслює, що "без об’єкта посягання немає і злочину".1 Ось чому аналіз об’єкта справедливо можна визнати методологічною основою кримінально-правових досліджень усіх конкретних складів злочинів. Не втратило своєї актуальності сказане ще Б.С. Утевським: "За об’єктом злочину приховується перш за все природа тієї чи іншої категорії злочинів, того чи іншого конкретного складу".2 Об’єкт злочину визначає механізм самого впливу на нього, а отже, визначає і специфіку ознак об’єктивної сторони злочину, характеризуючи діяння, спосіб його здійснення, характер шкоди тощо. Не менш важливим є значення об’єкта і для встановлення суб’єктивної сторони: форми і виду вини, мотивів і мети скоєння злочину.

Протягом багатьох років у науці кримінального права України, Росії та інших країн СНД було загальновизнаним, що об’єкт злочину – це суспільні відносини, на які посягає злочин, завдаючи їм певної шкоди, і які знаходяться під охороною закону про кримінальну відповідальність.3 Ще в 1924 році А.А. Піонтковський писав, що суспільні відносини є загальним об’єктом, на який, врешті-решт, посягає будь-який злочин, передбачений кримінальним законом.4 Однак останніми роками ця позиція піддається перегляду. З’явилася думка, що таке розуміння об’єкта є застарілим і не дозволяє правильно визначити об’єкт більшості злочинів. Так, А.В. Наумов, не заперечуючи, що в багатьох злочинах суспільні відносини – це об’єкт, стверджує, що на деякі злочини таке розуміння об’єкта не поширюється, і тому, на його думку, для встановлення об’єктів ряду злочинів необхідне "повернення до теорії об’єкта як правового блага, створеної ще наприкінці минулого століття в межах класичної та соціологічної шкіл кримінального права".5

Більш категорична А.В. Пашковська. Вона пропонує в усіх випадках вважати об’єктом злочину "охоронювані кримінальним законом соціально значущі цінності, інтереси, блага, на які посягає особа, котра скоїла злочин, і яким у результаті вчинення злочинного діяння заподіюється або може бути заподіяна шкода".[83]6

В Україні розуміння об’єкта як цінностей відстоює Є.В. Фесенко.7 На його думку, що об’єктом виступають, зокрема, "різноманітні об’єкти матеріального світу, у тому числі й сама людина, які мають істотне значення для окремих осіб, соціальних груп і суспільства в цілому".8 До цінностей (об’єкта) він також відносить: потерпілого, інтереси і права, соціальний зв’язок, блага.

Не можна не сказати, що ця позиція не є новою. Ще М.С. Таганцев визнавав об’єктом правоохоронюваний інтерес життя, правове благо.9 Цю позицію розвивав і Н.С. Бєлогриць-Котляревський, стверджуючи, що злочин, "порушуючи норми, тобто абстрактні заборони або веління закону, водночас необхідно руйнує ті реальні блага або інтереси, для яких ці блага існують. Порушуючи норму "не вкради", злодій водночас руйнує чиєсь майнове благо".[13]10

Цікавої позиції дотримується Г.П. Новосьолов. Він вважає, що “об’єктом будь-якого злочину ... є люди, які в одних випадках виступають в якості окремих фізичних осіб, у других – як деякого роду множина осіб, які мають або не мають статус юридичної особи, у третіх – як соціум (суспільство)”.11

Для оцінки різних позицій щодо розуміння об’єкта не можна не враховувати, що блага, цінності, життєві інтереси тощо поза суспільними відносинами, які склалися у суспільстві на певному етапі його розвитку, не існують. Поняття "цінність", "благо", "інтерес" похідні від суспільства (тобто сукупності суспільних відносин), а тому і їх правова оцінка неможлива поза цими відносинами. Отже, правильним, на нашу думку, залишається розуміння об’єкта злочину як суспільного відношення. Таке розуміння підтверджується самим змістом будь-якого суспільного відношення, його структурою. Загальновизнано, що кожне суспільне відношення має складну структуру, складається з трьох взаємопов’язаних елементів:



  1. носії (суб’єкти) відношення;

  2. предмет, з приводу якого існує відношення;

  3. соціальний взаємозв’язок.12

Якщо стати на позицію, що об’єкт – це інтереси, цінності, блага, то небезпечність злочину зводиться до завдання шкоди лише одному структурному елементу суспільного відношення. Не охороняються, залишаються незахищеними інші його елементи; не враховується, що в конкретному злочині шкода може завдаватися будь-якому з трьох елементів, що, однак, призводить до порушення всього суспільного відношення.

Необхідно також відзначити, що концепція цінностей як об’єкта злочину не дає дослідникові методологічної бази для аналізу механізму заподіяння шкоди, що надмірно ізолює об’єкт злочину від інших ознак складу, зменшує його системоутворююче значення. Тому вихідним положенням у дослідженні об’єкта незаконного втручання в роботу електронно-обчислювальних машин у даній роботі є розуміння його як суспільного відношення, яке охороняється кримінальним законом. Видається, що саме з такого розуміння виходить і КК України, формулюючи в ч. 1 ст. 1 завдання Кримінального кодексу: "Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини, власності, громадського порядку і громадської безпеки, навколишнього природного середовища, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також попередження злочинів". У цій статті визначається загальний об’єкт, дається перелік усієї сукупності суспільних відносин, які охороняються законом про кримінальну відповідальність. Таке розуміння об’єкта рівною мірою відноситься до всіх його видів: загального, родового і безпосереднього.

Досліджуючи об’єкт злочину, передбаченого статтею 361, автор бере за основу загальновизнане положення про взаємовідношення цих видів: загальний об’єкт – це вся сукупність охоронюваних кримінальним законом відносин, родовий – певна група однорідних відносин, що охороняються групою норм КК, безпосередній – конкретне суспільне відношення, яке охороняється конкретною нормою КК. Таким чином, вони співвідносяться між собою як загальне – особливе – окреме.
1.2. Родовий об’єкт незаконного втручання в роботу ЕОМ
Достатньо обґрунтованим у науці кримінального права є положення про те, що неможливо дати глибокий аналіз безпосереднього об’єкта будь-якого злочину без встановлення тієї сфери (сукупності) суспільних відносин, які утворюють родовий об’єкт цього злочину. Це зумовлено тим, що саме родовий об’єкт виконує ряд важливих функцій:


  1. характеризує суспільну небезпечність певних груп злочинів, які посягають на тотожні або однорідні суспільні відносини;

  2. визначає місце конкретного злочину в системі Особливої частини КК, а, отже, дозволяє розмежувати подібні за об’єктивною та суб’єктивною стороною злочини, які посягають на різні родові об’єкти13;

  3. допомагає точніше визначити безпосередній об’єкт, який повинен бути частиною відносин, що утворюють родовий об’єкт.

В Україні комп'ютерні технології впроваджено з істотним відставанням у часі й масштабах від передових західних країн, і дефіцит практики позначається на темпах формування законодавства. Так, за повідомленням Національного центрального бюро Інтерполу в Україні, куди згідно відомчих наказів надходить інформація про вчинення злочинів в сфері використання комп’ютерної техніки в Україні, у 2000 році “фактів, де комп’ютерна техніка виступала як об’єкт скоєння злочину, у тому числі фактів несанкціонованного проникнення до локальних відомчих комп’ютерних мереж та банків даних, зареєстровано не було”.14 Однак дана обставина створює також певні переваги в можливості використання західного досвіду правового регулювання. Причому, якщо безоглядне перенесення західних стандартів регулювання політичних, економічних і соціальних процесів без урахування історичних і національних особливостей України призвело до істотних недоліків, то техніка споконвічно безпартійна і поле для запозичення значно ширше. Тому аналіз законодавства зарубіжних країн з питань злочинів в сфері використання електронно-обчислювальних машин, систем та комп’ютерних мереж видається доречним, як приклад визначення родового об’єкту цих злочинів.

У країнах Західної Європи законодавець з питання злочинів у сфері використання комп’ютерних технологій пішов за двома напрямками:



  • по-перше, багато статей про посягання на особу, власність і т.ін. були доповнені нормами про відповідальність за ці злочини у випадках їх скоєння з використанням комп’ютерної техніки;

  • по-друге, до КК були внесені нові норми про відповідальність за посягання на якісно новий об’єкт, що й зумовило виникнення злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин, систем і комп’ютерних мереж.

Як приклад достатньо розглянути відображення цих двох напрямків у законодавстві ФРН і Франції. КК цих країн містять доповнення про вчинення посягань із використанням комп’ютерної техніки в нормах про злочини проти особи, власності, встановленого порядку обігу документів, проти національної безпеки, інтелектуальної власності, комерційної таємниці.

Так, наприклад, розділ 15 КК ФРН15 – "Порушення недоторканності і таємниці приватного життя" – доповнено статтею 202а "Дії, спрямовані на одержання відомостей", у якій встановлюється відповідальність за незаконне одержання або передавання відомостей, "котрі можуть бути відтворені або передані електронним, магнітним або іншим способом і не є такими, що сприймаються безпосередньо". А до розділу 22 – "Шахрайство і злочинне зловживання довірою" – внесено статтю 263а "Комп’ютерне шахрайство", яка передбачає відповідальність за незаконне одержання вигоди або заподіяння шкоди майну іншої особи шляхом неправомірного впливу на процес опрацювання даних.

У КК Франції16 Книга 2 "Про злочини і проступки проти людини" містить параграф 2 "Про посягання на таємницю кореспонденції", де в статті 226-15 встановлено відповідальність за порушення таємниці кореспонденції, яка передається за допомогою засобів комп’ютерної техніки. Книга 4 "Про злочини і проступки проти нації, держави та громадського порядку" містить статті 411-6 – 411-8, які передбачають відповідальність за передавання або забезпечення доступності для іноземної держави, іноземного підприємства чи організації або підприємства чи організації, котрі знаходяться під іноземним контролем, або їхнім представникам даних, що містяться в пам’яті ЕОМ, використання, розповсюдження або збирання яких може призвести до посягання на основоположні інтереси нації; збирання та зосередження з метою передавання таких даних і здійснення за рахунок іноземних організацій діяльності, спрямованої на одержання зазначених даних.

Водночас, крім цих норм, у КК зазначених країн передбачені норми про відповідальність за посягання на відносини у сфері використання електронно-обчислювальних машин, систем і комп’ютерних мереж. Так, КК ФРН у розділі 26 "Пошкодження майна" встановлює відповідальність за протиправну зміну даних і комп’ютерний саботаж. У КК Франції в статтях 323-1, 323-2 і 323-3 глави 3 "Про посягання на системи автоматизованого опрацювання даних" розділу 2 "Про інші посягання на власність" книги 3 "Про злочини проти власності" передбачено відповідальність за незаконний доступ до системи автоматизованого опрацювання даних, перешкоджання або порушення правильності роботи такої системи та введення до неї обманним способом даних, знищення чи зміну даних, які містяться в ній.

У США питання про кримінальну відповідальність за злочини, пов’язані з комп’ютерною технікою, вирішуються інакше. В одному розділі Зводу законів США поєднані злочини, що посягають на різні об’єкти, пов’язані з використанням комп’ютерів: це шпигунство, розкрадання, незаконне одержання інформації, вимагання тощо. Відповідальність за злочини, пов’язані з комп’ютерною технікою, передбачено в параграфі 1030 "Шахрайство і подібні злочини, пов’язані з комп’ютерами" титулу 18 Зводу законів США. У цьому параграфі передбачається відповідальність за вчинення державної зради (1030 (а)(1)), посягань на власність (1030 (а)(4)) із застосуванням комп’ютерної техніки й одночасно за умисний незаконний доступ до комп’ютерної інформації (1030 (а)(5)(А) і 1030 (а)(5)(С)).

Серйозну увагу до проблеми боротьби зі злочинами у сфері використання електронно-обчислювальних машин, систем і комп’ютерних мереж було приділено і на міжнародному рівні. У цьому плані видаються цікавими рекомендації Ради Європи щодо вдосконалення законодавства про комп’ютерні злочини.

13 вересня 1989 року Радою Європи були прийняті рекомендації, розроблені Комітетом експертів з комп'ютерних злочинів Союзу Європи. Даний документ містить два списки дій: мінімальний і додатковий. До мінімального списку включені визначення комп'ютерних злочинів, з яких досягнуто загальної згоди й у відповідність до яких повинні бути приведені кримінальні законодавства держав-членів Союзу Європи. У додатковому списку знаходяться діяння, криміналізовані в окремих державах, але з приводу криміналізації їх усіма державами, що входять у Союз Європи, згоди досягнуто не було. Мінімальний список складають такі дії: комп'ютерне шахрайство, комп'ютерне підроблення, пошкодження комп'ютерних даних або програм, комп'ютерний саботаж, неправомірний доступ, неправомірне перехоплення, неправомірне відтворення комп'ютерних програм, неправомірне відтворення топологій напівпровідникової продукції. А додатковий список містить такі дії: зміна комп'ютерних даних або програм, комп'ютерне шпигунство, несанкціоноване використання комп'ютерів, несанкціоноване використання захищених комп'ютерних програм .17

У проекті Європейської конвенції про кіберзлочинність, який представлено для прийняття та підписання Комітетові Міністрів Ради Європи у червні 2001 року18, пропонується така класифікація даних злочинів: порушення конфіденційності, цілісності та придатності комп'ютерних даних і систем (незаконний доступ, незаконне перехоплення, перекручування даних, перешкоди роботі системи, нелегальні пристрої); правопорушення, пов'язані з комп'ютером (фальсифікація даних, шахрайство пов'язане з комп'ютером); правопорушення, пов'язані зі змістом інформації (злочини, пов'язані з дитячою порнографією); порушення авторського права (незаконне відтворення та поширення за допомогою комп'ютерної системи об'єктів авторського права).

Отже, перші рекомендації Ради Європи більшою мірою відповідають американському підходу до вирішення проблеми комп’ютерних злочинів. Це можна пояснити тим, що вперше у світі комп'ютерна техніка набула значного поширення саме в США, де, так само вперше, було поставлено питання про комп'ютерні злочини. Рішення Ради Європи 1989 року являє собою запозичення цього питання без оцінки специфіки систематизації континентального законодавства. Однак, уже в проекті останнього рішення Ради Європи з комп'ютерних злочинів ми виявляємо відповідну континентальним правовим традиціям класифікацію злочинів, пов'язаних із комп'ютерною технікою. В цьому проекті виокремлюється група злочинів з якісно новим об'єктом (конфіденційність, цілісність та придатність комп'ютерних даних і систем) і визначаються злочинні посягання на традиційні об'єкти, що вчиняються з використанням комп'ютерної техніки.

Проблема цих злочинів привернула серйозну увагу і вчених. З’явилися праці, у яких робиться спроба розкрити сутність і юридичні ознаки злочинів у сфері використання комп’ютерних технологій. Особливо активізувалася ця робота в період розроблення проектів КК України та Росії. Не можна не відзначити, що питання з розв’язання цієї проблеми, зокрема, з визначення родового об’єкту цих злочинів, їх місця в системі КК, вирішувалося по-різному.

Аналіз пропозицій щодо вдосконалення кримінального законодавства про злочини у сфері використання комп’ютерної техніки дозволяє дійти висновку, що у науковій дискусії спостерігалося переплетення американського та європейського підходів. Так, Д. Азаров19 пропонував доповнити КК розділом, до якого включити мінімальний список таких злочинів, рекомендований Радою Європи в 1989 році. А.В. Черних20 до розглядуваних злочинів зараховував знищення або перекручення вхідних і вихідних даних (як спосіб скоєння злочинів проти власності) та незаконне використання даних і програмного забезпечення (порушення авторського права). Ю.М. Батурін і О.М. Жодзишський21 поділяли досліджувані злочини на дві групи: злочини, пов’язані з втручанням у роботу комп’ютерів, і злочини, що використовують комп’ютери як необхідні технічні засоби. О.П. Снегірьов і В.О. Голубєв22 до таких злочинів відносили комп’ютерне шахрайство (злочин проти власності) і несанкціоноване копіювання (злочин проти інтелектуальної власності). Деякі автори23 до переліку комп’ютерних злочинів додавали розкрадання комп’ютерних програм (порушення авторського права на програмне забезпечення). М. Вертузаєв і А. Попов24 пропонували віднести до них: використання комп’ютера для аналізу та моделювання злочинних дій; злочини, пов’язані з комп’ютерними вірусами; несанкціонований доступ до комп’ютерної інформації; несанкціоноване проникнення в інформаційно-обчислювальну мережу або масиви інформації з корисливою метою; недбалість при розробленні та створенні інформаційно-обчислювальних мереж і програмного забезпечення, яка призводить до небажаних результатів і втрати ресурсів.

Певною мірою досвід зарубіжних країн та пропозиції вчених з питань комп’ютерних злочинів були враховані в кримінальному законодавстві України: новий Кримінальний кодекс України вперше передбачив самостійний розділ про ці злочини - розділ XVI "Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж".

Досліджуючи родовий об’єкт цих злочинів, насамперед цікаво порівняти КК України 1960 року і 2001 року щодо питання про їх місце у системі Особливої частини.

Стаття 198 “Порушення роботи автоматизованих систем” КК 1960 року була розміщена в главі IX "Злочини проти порядку управління". Отже, родовим об’єктом злочину, передбаченого цією статтею, був встановлений порядок управління – "нормативно визначений порядок здійснення державою своєї управлінської функції, що реалізується в управлінській діяльності відповідних суб’єктів та особливому режимі функціонування її матеріальних носіїв".1 Відповідно, безпосереднім об’єктом порушення роботи автоматизованої системи були відносини, пов’язані з використанням автоматизованої системи, – встановлений порядок використання автоматизованої системи як матеріального носія управлінської діяльності. Таке законодавче рішення не відповідало цілям кримінально-правової охорони суспільних відносин у сфері використання електронно-обчислювальних машин, систем та комп’ютерних мереж, і було обставиною, що знижувала ефективність механізму кримінально-правової охорони комп’ютерної інформації. З логіки кримінального закону випливало, що не вважалося злочином знищення або перекручення комп’ютерної інформації в автоматизованій системі, яка використовується, наприклад, для зберігання, опрацювання та передавання статистичної, наукової або технічної інформації.

Цього недоліку позбавлений КК України 2001 року. Об’єднавши в одному розділі норми про відповідальність за злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин, їх систем та комп’ютерних мереж, він повніше відбиває соціальну значимість відносин інформатизації життя суспільства, що постійно розвиваються.

Родовий об’єкт злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин, систем та комп’ютерних мереж у кримінальному праві України досліджений недостатньо. Основна причина цього полягає, насамперед, у новизні норм, які передбачають відповідальність за ці злочини. У зв’язку з цим певний інтерес викликає дослідження праць російських криміналістів, присвячених даній проблемі, оскільки наукова дискусія про зміст родового об’єкта досліджуваного злочину в російському кримінальному праві почалася ще в 1996 році, коли було прийнято КК Російської Федерації, який передбачив у главі 28 злочини у сфері комп’ютерної інформації.

Аналіз визначень, які пропонувались російськими криміналістами, дозволяє зробити висновок про те, що єдиної точки зору про сутність родового об’єкта злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин, систем та комп’ютерних мереж не було. Одні автори вважали, що ці злочини "спрямовані проти тієї частини встановленого порядку суспільних відносин, яка реґулює виготовлення, використання, розповсюдження та захист комп’ютерної інформації".25 Інші визначали родовий об’єкт досліджуваних злочинів як "право на інформацію її власника та третіх осіб".26

Деякі автори виходили з того, що злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин, систем та комп’ютерних мереж являють собою посягання на системи опрацювання даних. Так, автори підручника за редакцією Б.В. Здравомислова родовим об’єктом цих злочинів вважають "права й інтереси фізичних і юридичних осіб, суспільства та держави з приводу використання автоматизованих систем опрацювання даних".27 Близьким до наведених є визначення родового об’єкта як безпеки інформації та систем опрацювання інформації з використанням ЕОМ.28 Найбільш повно цю позицію відображено в Коментарі до КК Російської Федерації, де родовий об’єкт цих злочинів характеризується як "сукупність відносин, пов’язаних із суспільною безпекою, що стосується виробництва, використання, розповсюдження, захисту інформації та інформаційних ресурсів, систем опрацювання інформації з використанням ЕОМ".29

Така позиція фактично залишилася незмінною і в літературі, виданій в 2000-2001 роках. Так, К.С. Скоромніков визначає досліджуваний родовий об'єкт як "суспільні відносини, котрі виникають у процесі комп’ютерного опрацювання інформації".30 Це дає можливість сказати, що серед російських учених така дефініція родового об'єкту злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин, систем та комп’ютерних мереж є найбільш визнаною.

Між тим, видається, що визначення безпеки автоматизованих систем опрацювання даних як родового об’єкта цих злочинів не відбиває їх сутності як посягання не з приводу автоматизованих систем, а з приводу закладеної в них інформації.

Крім того, логічним наслідком визначення як родового об’єкта досліджуваного злочину відносин, що забезпечують безпеку автоматизованих систем або відносин, які виникають у процесі комп’ютерного опрацювання інформації, буде віднесення до числа комп’ютерних і тих злочинів, котрі такими не є. Наприклад, крадіжок із банків, які вчиняються шляхом впливу на комп’ютерні системи переказу платежів і відносяться до злочинів проти власності.

Аналізуючи родовий об’єкт злочинів в сфері використання електронно-обчислювальних машин, систем та комп'ютерних мереж, не можна не сказати про те, що цінність суспільних відносин, необхідність їх охорони кримінальним законом не є незмінною категорією. Завдання суспільного розвитку на певному його етапі зумовлюють значення, цінність тих чи інших відносин, а отже, кримінально-правову заборону на їх порушення. Це положення прямо стосується питання про зміст родового об’єкта досліджуваного злочину. Як вже було відзначено у вступі, специфікою розвитку сучасного суспільства є ускладнення людської діяльності, зростання інформаційної потреби, загальна комп’ютеризація та інформатизація.

Усе це закономірно викликає розвиток певної групи однорідних суспільних відносин, які й іменуються інформаційними. Інформаційні відносини правильно визначаються О.А. Гавриловим як "об’єктивні зв’язки між окремими індивідами, їх колективами й об’єднаннями, підприємствами, державними органами й установами з приводу виробництва, розповсюдження і споживання інформації".31

Слід відмітити, що поняття "інформаційні відносини" зазнало серйозних змін, обумовлених самим розвитком процесу інформатизації суспільства. Так, якщо наприкінці 70-х років А.Б. Венгеров розумів під ними "відносини, які складаються у сфері управління народним господарством між працівниками, їх колективами в процесі реєстрації, збирання, передавання й опрацювання інформації",32 то вже у 1992 році Закон України "Про інформацію" визначає їх як "відносини, що виникають у всіх сферах життя та діяльності суспільства і держави при одержанні, використанні, розповсюдженні та зберіганні інформації".33 Така трансформація була зумовлена тим, що інформаційні відносини, зародившись як важлива складова процесу управління, проникли в усі сфери життя суспільства, так чи інакше пов’язані з інформацією.

Тому родовим об’єктом незаконного втручання в роботу електронно-обчислювальних машин, систем та комп’ютерних мереж слід вважати інформаційні відносини у сфері використання електронно-обчислювальних машин, систем або комп’ютерних мереж.

Суб’єктами інформаційних відносин є державні та громадські підприємства й організації, юридичні та фізичні особи, держава в цілому.

Зміст інформаційних відносин складають права й обов’язки їх учасників, що визначаються в розділі IV Закону України "Про інформацію". Учасники інформаційних відносин мають право одержувати, використовувати, розповсюджувати та зберігати інформацію у будь-якій формі з використанням будь-яких засобів, крім випадків, заборонених законом.

До основних обов’язків суб’єктів інформаційних відносин відносяться такі: поважати інформаційні права інших суб’єктів; використовувати інформацію згідно з законом або договором (угодою); забезпечувати доступ до інформації всім споживачам на умовах, передбачених законом або угодою; зберігати інформацію в належному стані протягом встановленого терміну та надавати її іншим громадянам, юридичним особам або державним органам у передбаченому законом порядку.

Істотною ознакою інформаційних відносин є їх предмет – інформація. Специфіка інформації як предмета суспільного відношення полягає в тому, що вона має властивості як матеріальних, так і нематеріальних об’єктів. Це відбивається у двох взаємопов’язаних категоріях – "інформація" і "носій інформації". Співвідношення цих категорій видається можливим визначити, виходячи з характеристики такого процесу, як фіксація інформації, оскільки носій інформації, по суті, виступає засобом її фіксації.

Фіксація інформації пов’язана з процесом відображення. Відображення – категорія, яка позначає особливий продукт впливу однієї матеріальної системи на іншу, який являє собою відтворення в іншій формі особливостей першої системи в особливостях другої.34 Деяка подія породжує ланцюг змін матеріальних об’єктів, що викликано наявністю в них властивості відображення. Інформація про будь-який об’єкт може бути одержана тільки шляхом матеріальної взаємодії з цим об’єктом. Усі процеси одержання, перетворення, зберігання та передавання інформації відбуваються за допомогою матеріальних об’єктів (носіїв інформації), стани яких і служать сигналами. При цьому необхідно, щоб об’єкт, який відображується, і об’єкт, який відображає, були в такій взаємодії, за якої зміна стану одного з них приводила б до зміни другого. Важливо також, що сигнал несе інформацію не "сам по собі", а лише тією мірою, якою певні характеристики об’єкта-сигналу пов’язані з характеристиками об’єкта, який відображається. Звідси випливає, що інформація – це не властивість самого сигналу, вона – властивість співвідношення, зв’язку між об’єктами, стан одного з яких є сигналом стану іншого.35 Кібернетикою носій інформації визначається як "матеріал (речовина) для запису, зберігання та подальшого відтворення інформації".36

Таким чином, співвідношення понять "інформація" і "її носій" можна визначити так: інформація є нематеріальним об’єктом, який включається в систему суспільних відносин за допомогою носія – матеріального об’єкта.

Отже, в інформаційних відносинах використовуються не природні властивості матеріального предмета – носія інформації, а його специфічні, назвемо їх, інформаційні, властивості. Ще Г. Клаус писав, що "інформація не є чимось самостійним, чимось абсолютним, але має інформаційний характер тільки стосовно до системи, яка сприймає інформацію".37 У цьому полягає основна відмінність інформації від інших предметів суспільних відносин. Механізм перетворення природних властивостей носія в інформаційні видається можливим описати за допомогою таких категорій, як "код" і "адресність". При цьому код являє собою характер взаємодії об’єкта, який відображається, і об’єкта, який відображає, тобто закон відповідності між станами обох об’єктів. Категорія "код" прямо пов’язана з такою властивістю інформації, як адресність, що передбачає наявність двох об’єктів – джерела інформації та споживача інформації (адресата). Для того, щоб одержувати інформацію, адресату повинен бути відомий код. Код "пов’язує" інформацію з носієм для її адресата. Для права важливим тут є те, що соціально значущим у сфері правового реґулювання суспільних відносин з приводу інформації буде не просто володіння суб’єктом носієм інформації, але й наявність у нього можливості "витягти" інформацію з носія.

Важливою характеристикою інформаційних відносин є їх соціальна значимість: одержуючи інформацію, суб’єкт погоджує свої дії з діями інших суб’єктів, чим забезпечує їх результативність та ефективність. Інформація як необхідна умова людської діяльності робить поведінку людини усвідомленою, оскільки опосредковує зв’язки людини з людиною, людини з природою і технікою. Досить чітко соціальну значимість інформаційних відносин сформулював засновник кібернетики Норберт Вінер: "...всякий організм скріплюється наявністю засобів придбання, використання, зберігання та передавання інформації".38 Інформаційні суспільні відносини і являють собою засіб для одержання, зберігання та передавання інформації. Тому вони як основа результативної, ефективної діяльності конкретної людини, врешті-решт, є необхідною умовою розвитку та стабільності суспільства.

Важливою рисою сучасних інформаційних відносин, як уже зазначалося, є зміна їх змісту. Розвиток комп’ютерних технологій спричинив якісну зміну інформаційних процесів, їх поширення, у тому числі в економічній сфері. Існує точка зору, що економіка майбутнього буде спиратися, головним чином, на інформацію і що інформація стає основним ресурсом, який, за показником економічної ефективності, відіграватиме домінуючу роль, відтиснувши на другий план сировину й енергію.39



Отже, незмірно зростаюча цінність інформаційних відносин і зумовлює необхідність їх правового реґулювання.

Юридичною підставою для цього є стаття 34 Конституції України, яка ґарантує право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати та розповсюджувати інформацію, щодо якої немає обмежень, встановлених законом, а також Закон України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 року, який визначив поняття інформації, інформаційних відносин, зміст об’єктів цих відносин, права й обов’язки їх учасників. У ньому зазначено основні принципи і напрямки державної інформаційної політики; визначено інформаційну діяльність, її напрямки та види. Також законом встановлено класифікацію інформації, її джерел і режимів доступу до неї.

Аналіз інформаційних відносин свідчить, що вони за своїм характером, змістом, відношенням до певної сфери громадського життя можуть бути різними, а тому здатні бути об’єктом різних злочинів. Родовим об’єктом злочинів, передбачених у розділі XVI КК "Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж", є тільки частина інформаційних відносин, які можна визначити як інформаційні відносини у сфері використання електронно-обчислювальних машин, систем і комп’ютерних мереж. Інакше кажучи, злочини, передбачені цим розділом, посягають на певну частину інформаційних відносин – інформаційні відносини, пов’язані із застосуванням спеціальних технічних засобів. У кримінальному законі вказуються три види таких засобів:


  • електронно-обчислювальна машина (комп’ютер) – функціональний пристрій, що складається з одного або декількох взаємопов’язаних центральних процесорів і периферійних пристроїв і може виконувати розрахунки без участі людини40;

  • автоматизована система – організаційно-технічна система, що складається із засобів автоматизації певного виду (чи кількох видів) діяльності людей та персоналу, що здійснює цю діяльність41;

  • комп’ютерна мережа – сукупність територіально розосереджених систем опрацювання даних, засобів і (або) систем зв’язку та передавання даних, що забезпечує користувачам дистанційний доступ до її ресурсів і колективне використання цих ресурсів.42

Залежно від цих засобів інформаційні відносини, які є родовим об’єктом досліджуваного злочину, можуть бути поділені на три види, виокремлення яких дозволить у подальшому конкретизувати суспільну небезпечність досліджуваного злочину, його об’єктивні та суб’єктивні ознаки:

  1. інформаційні відносини, засобом забезпечення яких є комп’ютери;

  2. інформаційні відносини, засобом забезпечення яких є комп’ютерні системи;

  3. інформаційні відносини, засобом забезпечення яких є комп’ютерні мережі.

Перший вид цих інформаційних відносин – це найпростіша форма застосування комп’ютерної техніки для роботи з інформацією. Суб’єкти таких відносин використовують комп’ютерну техніку для виконання порівняно нескладних операцій, таких як підготування документів, проведення інженерних розрахунків, організація та робота з базами даних. Слід зауважити, що на сьогодні цей вид є домінуючим, що певною мірою можна пояснити недостатньою поширеністю в Україні комп’ютерних систем і мереж.

Використання комп’ютерних систем відноситься до більш складних інформаційних відносин. Треба зазначити, що аналіз нормативно-правових актів свідчить про невідповідність Закону України "Про захист інформації в автоматизованих системах" від 5 липня 1994 року стандарту ДСТУ 2226-93. “Автоматизовані системи. Терміни та визначення” від 01 липня 1994 року щодо визначення терміна “автоматизована система”. Так, згідно з законом автоматизована система це - "система, що здійснює автоматизовану обробку даних і до складу якої входять технічні засоби їх обробки (засоби обчислювальної техніки і зв’язку), а також методи і процедури, програмне забезпечення”.43 У названому стандарті поняття автоматизованої системи сформульовано інакше: “... організаційно-технічна система, що складається із засобів автоматизації певного виду (чи кількох видів) діяльності людей та персоналу, що здійснює цю діяльність”.44 На нашу думку, визначення, яке дається в законі, не зовсім вдале: керуючись ним, наприклад, не можливо відмежувати автоматизовану систему від електронно-обчислювальної машини, так як вона теж призначена для обробки даних, до її складу входять процесор, контролери, накопичувачі інформації (засоби обчислювальної техніки та зв’язку) та її необхідним елементом є програмне забезпечення. У свою чергу, визначення, яке міститься у стандарті є досить чітким і характеризує призначення автоматизованої системи – автоматизація певного виду людської діяльності. Визначення автоматизованої системи через її призначення видається більш вдалим для використання в контексті кримінально-правового дослідження, тому що дає можливість правильно вирішувати питання про соціальну значимість інформаційних відносин, пов’язаних з автоматизованими системами, а отже, і про суспільну небезпечність посягань на ці відносини. Автоматизовані системи використовуються для виконання широкого кола завдань: управління підприємством, технологічного підготування виробництва, контролю і випробування промислової продукції, управління службами життєзабезпечення підприємства тощо. Наприклад, одним із видів автоматизованих систем є система автоматизованого проектування, яка “призначена для автоматизації технологічного процесу проектування виробу, кінцевим результатом якого є комплект проектно-конструкторської документації, достатньої для виготовлення та подальшої експлуатації об’єкта проектування”.45 Виходячи з призначення цієї системи можна зробити висновок, що суспільна небезпечність незаконного втручання в її роботу полягає: по-перше, у заподіяння шкоди інформаційним відносинам в сфері розробки продукції та, по-друге, у загрозі заподіяння шкоди відносинам, які забезпечують випуск доброякісної продукції.

Третій вид інформаційних відносин, які утворюють родовий об’єкт злочинів в сфері використання електронно-обчислювальних машин, систем та комп'ютерних мереж, пов’язаний із використанням комп’ютерних мереж, що було викликано необхідністю передавання комп’ютерної інформації на відстань. Комп’ютерні мережі бувають двох видів: локальні, які об’єднують комп’ютери в межах однієї організації, і глобальні, які забезпечують зв’язок між різними організаціями, юридичними та фізичними особами. Найвідомішою і найпоширенішою глобальною комп’ютерною мережею є INTERNET, що застосовується, в основному, для таких видів роботи з інформацією: електронна пошта; передавання файлів; віддалений доступ – можливість підключатися до віддаленого комп’ютера і працювати з ним в інтерактивному режимі.46 Комп’ютерні мережі постійно розвиваються, а інформаційні суспільні відносини в цій сфері набувають більшого значення. Наприклад, у травні 1999 року в США відбувся офіційний пуск в експлуатацію комп’ютерної мережі INTERNET-2, що забезпечує передавання інформації зі швидкістю від 4-х до 10 гігабайт на секунду. Показовим є факт: енциклопедія "Британіка" (30 книжкових томів) пересилається через INTERNET-2 за одну секунду.47 Порушення цього виду інформаційних відносин полягає, як правило, у зменшенні ефективності роботи комп’ютерних мереж, неможливості або значній складності задоволення суб’єктами цих відносин інформаційної потреби.

Важливо відзначити, що розвиткові комп’ютерних мереж в Україні сьогодні приділяється велика увага. Про це, зокрема, свідчить прийняття спеціальних нормативно-правових актів, одним з яких є Указ Президента України від 31 липня 2000 року "Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет і забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні".48

Аналіз сутності родового об’єкта досліджуваного злочину дає змогу охарактеризувати суспільну небезпечність посягань на нього, яка зумовлена насамперед соціальною значимістю інформаційних відносин у сучасному суспільстві: їх нормальне функціонування є необхідною умовою будь-якої людської діяльності. Знищення або перекручення інформації призводить до порушення певної діяльності, для здійснення якої вона необхідна. Тому заподіяння шкоди інформаційним відносинам завжди призводить до порушення багатьох інших суспільних відносин.

Підвищена суспільна небезпечність незаконного втручання на сучасному етапі пов’язана також з істотними змінами в інформаційних відносинах, викликаними розвитком комп’ютерної техніки. Механізм впливу технології на суспільні відносини полягає в тому, що з розвитком суспільства та постійним включенням технічних досягнень у систему людської діяльності остання все більше технологізується. Технологія стає важливою частиною самих найрізноманітніших відносин, обумовлює істотні зміни в суспільстві.49 Наприклад, розвиток аграрно-ремісничиих технологій стимулював появу первинних форм держави, якісну зміну права та форм власності, сприяв утворенню міст. Промислове виробництво та індустріальні технології привели до формування держав нового типу, зміни соціальної структури суспільства, зростання міського населення.50

У свою чергу, виникнення комп’ютерної технології, внаслідок зміни кількісних характеристик інформаційних процесів (збільшення обсягів інформації, що використовується, передається, зберігається і т.ін.), сприяло якісній зміні інформаційних суспільних відносин. Ці зміни відбилися в тому, що інформаційні зв’язки та інформація стали розглядатися в новій системі координат: вони стали економічними категоріями. Частина інформаційного соціального інтересу, який є причиною діяльності, спрямованої на розповсюдження інформації, одержала нове вираження в суспільних відносинах із приводу інформації, що якісно змінилися. Інформація постає як цінний продукт і основний товар.51 Інформаційний ресурс, тобто вся сукупність одержуваних відомостей і таких, які накопичуються в процесі розвитку науки та практичної діяльності людей для їх багатоцільового використання в суспільному виробництві й управлінні, відноситься до найважливіших видів ресурсів, що визначають економічну, політичну та (або) військову міць їх власника.52

Зростання значимості інформації, процесів, пов’язаних з її виробництвом, викликало певні зміни в структурі суспільного виробництва. Так, ще наприкінці 30-х років ряд економістів пропонували розглядати суспільне виробництво як сукупність трьох основних секторів: первинного, який охоплює видобувні галузі та сільське господарство, вторинного, що включає обробну промисловість, і третинного – сфери послуг*. Зараз є підстави говорити про появу так званого "четвертинного" сектора – інформаційного.

Індустрія комунікації та інформації набуває в деяких країнах такої економічної ваги, що стає ключовим елементом, який заміняє в процесі створення національного продукту важку й обробну промисловість. Цікавим є прогноз розвитку цього процесу в XXI столітті, зроблений О.А. Гавриловим: "Згідно з прогнозами соціологів, XXI століття буде століттям глобальної інформатизації та комп’ютеризації всіх країн. На хвилі "електронної революції" планету покриють сотні й тисячі національних, реґіональних і планетарних комп’ютерних систем і мереж. У більшості країн буде створено інформаційне товариство та інформаційну економіку. Виникне планетарна система телекомунікації".53

Отже, ще одним показником підвищеної суспільної небезпечності злочинів у сфері використання комп’ютерної техніки є зростаюча економічна цінність предмета цих злочинів – комп’ютерної інформації. Наприклад, щорічні збитки від цих злочинів у США оцінюються у 100 млрд. доларів.54 Також фахівці відзначають, що ці злочини набувають мі­ж­на­род­ного ха­рак­теру і загрожують еко­но­мічним ос­но­вам держав та світовій еко­но­мічній сис­те­мі.55

Слід відзначити, що небезпека досліджуваних злочинів набагато зростає, коли злочинець отримує доступ до автоматизованих систем, які використовуються у національній обороні56, керуванні рухом повітряного або наземного транспорту, контролі над небезпечним виробництвом та інших сферах людської діяльності, які становлять підвищену небезпеку. У таких випадках незаконне втручання може призвести не тільки до значних матеріальних збитків, але й спричинити людські жертви.

Отже, стійка тенденція зростання суспільної небезпечності комп’ютерних злочинів обумовлена прискореним розвитком науки та технологій у сфері комп’ютеризації, а також постійним і стрімким розширенням сфери застосування комп’ютерної техніки.

Викладене дозволяє визначити такі показники суспільної небезпечності злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин, систем та комп’ютерних мереж:


  1. досліджуваний злочин, завдаючи шкоди розвиткові інформаційних відносин, завдає шкоди великій кількості інших соціально значущих суспільних відносин;

  2. досить часто злочинами у сфері використання комп’ютерної техніки завдається значна матеріальна шкода;

  3. втручання в роботу автоматизованих систем, використовуваних для управління системами національної оборони, рухом повітряного або наземного транспорту та ін., може призвести до заподіяння особливо тяжкої шкоди життю та здоров’ю багатьох осіб.

Із визначенням родового об’єкта злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин, систем та комп’ютерних мереж пов’язана ще одна проблема – проблема найменування злочинів, які посягають на цей об’єкт. Закон визначає ці злочини поняттям "злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж". У літературі все частіше зустрічається таке їх визначення, як "комп’ютерні злочини", виходячи з специфіки їх предмета.

Слід підкреслити, що це питання є актуальним, оскільки в найменуванні злочинів, поєднаних родовим об’єктом, повинна відбиватися їх сутність, основний зміст, що дало б змогу відмежовувати їх від інших та забезпечити правильну їх кваліфікацію. Відсутність чіткого визначення злочинів, передбачених у розділі XVI КК України, також значно ускладнює діяльність правоохоронних органів щодо боротьби з ними. Проведений автором аналіз звітних документів УМВС в різних областях України свідчить про те, що досить часто до злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин, систем та комп’ютерних мереж відносять прості крадіжки комп’ютерної техніки та виготовлення підроблених документів або фальшивих документів із використанням комп’ютерної техніки. Зрозуміло, що в таких умовах (навіть, якщо не враховувати чинників технічної оснащеності та наявності співробітників із фаховою освітою) ефективність боротьби правоохоронних органів зі злочинами, передбаченими в розділі XVI КК, знижується. Видається, що, виходячи з ознак об’єкта та предмета досліджуваних злочинів, правомірно об’єднати злочини, які посягають на інформаційні відносини у сфері використання електронно-обчислювальних машин, систем та комп’ютерних мереж, найменуванням "комп’ютерні злочини" і визначити їх загальне поняття.

Не можна не звернути уваги на те, що в літературі на сьогодні термін "комп'ютерні злочини" зустрічається досить часто. Деякі автори застосовують навіть такий термін як “кіберзлочини”.57 Але саме це поняття тлумачиться авторами по-різному - єдиного визначення понять "комп’ютерна злочинність", "комп’ютерний злочин" немає. Так, одні автори вважають, що до комп’ютерної злочинності відносяться всі протизаконні дії, при яких електронне опрацювання інформації є знаряддям їх вчинення і (або) засобом58, або всі протизаконні діяння, предметом і засобом здійснення яких є процедури та методи, а також процес комп’ютерного опрацювання даних.59 Пропонується і таке визначення комп’ютерних злочинів: "…усі протизаконні дії, при яких електронне опрацювання інформації було засобом їх вчинення або їх об’єктом".60 Іноді до комп’ютерних злочинів зараховують "злочини, пов’язані з втручанням у роботу комп’ютерів, і злочини, що використовують комп’ютери як необхідні технічні засоби".61 А.Н. Караханьян під комп’ютерними злочинами розуміє протизаконні дії, об’єктом або знаряддям вчинення яких є електронно-обчислювальні машини.62 В.О. Голубєв вважає, що основна класифікуюча ознака належності злочинів до розряду комп’ютерних це “використання засобів комп’ютерної техніки”63, В. Лісовий визначає цю ознаку інакше: “електронна обробка інформації”, незалежно від того на якій стадії злочину вона застосовувалася.64 Пропонується і така дефініція комп’ютерних злочинів: “передбачені кримінальним законом суспільно небезпечні діяння, у яких машинна інформація є або засобом, або об’єктом злочинного посягання”.65

Деякі автори дають більш широке визначення. Так, П.Д. Біленчук і М.А. Зубань вважають, що комп’ютерна злочинність – це "суспільно небезпечна діяльність або бездіяльність, яка здійснюється з використанням сучасних технологій і засобів комп’ютерної техніки з метою завдання шкоди майновим або суспільним інтересам держави, підприємств, відомств, організацій, кооперативів, громадським організаціям і громадянам, а також правам особи".66 Виходячи з такого розуміння комп’ютерної злочинності, комп'ютерним злочином може визнаватися будь-який злочин – розкрадання, шпигунство, незаконне збирання відомостей, які становлять комерційну таємницю, і т.ін., якщо він вчиняється з використанням комп’ютера. Таке розуміння комп’ютерних злочинів видається неправильним, оскільки не дозволяє відбити їх сутність, специфіку та відрізнити від інших злочинів, у яких комп’ютер є лише знаряддям, засобом або предметом.

Водночас виникає ще одне дуже важливе питання. Якщо в усьому світі з використанням комп’ютерів вчиняються крадіжки з банків на астрономічні суми, викрадаються важливі державні таємниці, доводяться до банкрутства великі компанії, то чому ж санкції статей глави XVI КК України настільки невеликі: основне покарання – до п’яти років позбавлення волі? Відповідь досить проста: перелічені вище суспільно небезпечні діяння не є комп’ютерними злочинами. Такі діяння, незважаючи на використання для їх вчинення комп’ютерної техніки, залишаються державною зрадою, шпигунством, крадіжкою, шахрайством, незаконним збиранням відомостей, що становлять комерційну таємницю і т.ін. Засіб не змінює суті злочину, тому правильною видається пропозиція В.В. Голіни і В.В. Пивоварова, висловлена ними ще під час обговорення проекту КК України, про внесення до переліку обставин, що обтяжують покарання, такої ознаки, як "вчинення злочинів із використанням засобів електронно-обчислювальної техніки".67

Доречно навести такий приклад. Як відомо, виготовлення підроблених грошових купюр за допомогою сучасних кольорових ксероксів, не зважаючи на підвищення суспільної небезпечності, не змінило кваліфікації цих діянь: винні притягувалися та продовжують притягуватися до кримінальної відповідальності за статтями про виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту підроблених грошей (ст. 79 КК України 1960 р., ст. 199 КК ККраїни 2001 р.), так само як і ті, хто використовував для підроблення фототехніку або звичайні олівці, фарби та лезо бритви. Комп’ютерна техніка дозволяє до досконалості довести процес виготовлення підроблених документів: перенесені з оригіналу печатки, підписи, інші реквізити практично ідентичні. Для встановлення підробки необхідне проведення висококваліфікованої криміналістичної експертизи, але це не означає, що такого роду підроблення документів потребує особливої, відмінної від існуючої кваліфікації. Висновок може бути тільки один: модифікація знарядь і засобів скоєння злочину, використання з цією метою досягнень науково-технічного прогресу не змінює тих відносин, на які він посягає, а тому не можуть впливати на його кваліфікацію. Підвищення суспільної небезпечності такого роду діянь потребує лише відповідної оцінки в питанні про межі кримінальної відповідальності та покарання.

Сказане зовсім не означає, що немає і не може бути комп’ютерних злочинів, як, наприклад, вважає Ю.М. Батурін. На його думку, комп’ютерних злочинів як особливої групи злочинів у юридичному розумінні не існує, однак, відмічаючи безсумнівну модифікацію традиційних злочинів з причини залучення до них комп’ютерної техніки, автор гадає, що правильніше було б говорити лише про комп’ютерні аспекти злочинів, не виділяючи їх в уособлену групу.68

Аналізуючи це питання, слід перш за все розмежовувати терміни "комп’ютерні злочини" і "злочини, пов’язані з комп’ютерною технікою". Можна погодитися з В.В. Вєховим, який пропонує давати різні визначення комп’ютерних злочинів з точки зору кримінально-правової охорони і з точки зору криміналістичної.69 Очевидно, що остання група більш широка. Саме її можна визначати як діяння, в яких комп’ютер є предметом, знаряддям або засобом скоєння злочину. Виокремлення цієї групи має значення для криміналістики з огляду на специфіку методики розслідування. Але в кримінальному праві такий поділ видається помилковим.



Комп’ютерні злочини - це новий вид суспільно небезпечних діянь, а тому їх визначення необхідно давати з урахуванням ознаки, яка є основою діючої класифікації злочинів. Як відомо, класифікація – це розподіл предметів будь-якого роду на взаємопов’язані класи згідно з найістотнішими ознаками, властивими предметам даного роду. Як вірно зазначає М.В. Салтевський “у кримінальному праві та криміналістиці вид злочину називають не за зсобом (знаряддям) вчинення злочину, а за видом злочинної діяльності”.70 Найістотнішою ознакою злочинів, їх якісною характеристоко є об’єкт. Класифікація за родовим об’єктом – це системоутворюючий фактор сукупності норм Особливої частини КК. Тому визначення комп’ютерних злочинів повинне конструюватися на основі специфічних ознак їх родового об’єкта.

Визначивши суспільні відносини, яким завдається шкода в результаті вчинення комп’ютерних злочинів, видається можливим сформулювати й саме поняття "комп’ютерні злочини": це суспільно небезпечні, винні, кримінально карані, діяння, що завдають шкоди інформаційним відносинам, засобом забезпечення яких є електронно-обчислювальні машини, системи або комп’ютерні мережі.

  1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка