Жозе Сарамаґо Сліпота



Сторінка8/15
Дата конвертації05.05.2016
Розмір3.38 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   15
Коли на початку сліпців тут можна було порахувати на пальцях, коли досить було обмінятися двома або трьома словами для того, щоб незнайомці перетворилися на товаришів по нещастю, і ще трьома-чотирма, аби взаємно простити одне одному всі помилки, деякі з них дуже серйозні, а якщо прощення не могло бути повним, то треба було лише набратися терпіння й зачекати кілька днів, і ставало ясно, які дрібниці раніше мучили нещасних щоразу, коли тіло вимагало від них тих полегшень, які ми звикли називати задоволенням природних потреб. Попри це, і знаючи, що люди бездоганно виховані зустрічаються рідко і що навіть найвища скромність має свої слабкі місця, треба визнати, що перші сліпі, закинуті до цього карантину, були спроможні, з більшим або меншим усвідомленням, з гідністю нести хрест суто есхатологічної природи людини. Але тепер, коли всі двісті сорок ліжок стали зайняті, не рахуючи тих сліпих, які розташувалися спати на підлозі, жодна уява, хоч би якою вона була творчою й багатою на порівняння, образи та метафори, не могла б описати виставлене напоказ свинство, яке там виникло. І річ не тільки в тому, що нужники незабаром стали схожими на ті смердючі печери, які, либонь, існують у пеклі і в яких відправляють свої природні потреби приречені на вічне прокляття грішники, а й у тому, що завдяки брутальній простоті звичаїв одних і гострій потребі інших коридори та інший позапалатний простір стали використовуватися для випорожнення, спочатку це траплялося лише іноді, але дуже скоро перетворилося на постійну звичку. Недбалі або ті, кого притиснула потреба, певно, думали, Це не має значення, ніхто мене не бачить, і далеко не ходили. Коли ж добиратися до нужників стало в повному значенні цього слова неможливо, сліпі стали виходити на задній двір і випорожнюватися та мочитися там. Люди, делікатні від природи або внаслідок виховання, терпіли протягом цілого дня, чекаючи, коли настане ніч, причому для них ніч наставала тоді, коли більша частина мешканців палат спали, й тоді вони йшли, ухопившись за животи або стискаючи ноги, в пошуках трьох п'ядей чистої землі, якщо їх щастило знайти на суцільному килимі екскрементів, тисячу разів розтоптаному, а крім того ризикуючи заблукати в нескінченному просторі заднього подвір'я, де не існувало жодних орієнтирів, крім кількох маленьких дерев, яким пощастило вижити під доскіпливими руками колишніх мешканців божевільні, а також низеньких горбочків, які вже майже зрівнялися із землею й ледь-ледь прикривали мерців. Один раз на день, завжди в кінці вечора, ніби будильник, накручений на один і той самий час, голос із гучномовця повторював відомі інструкції та заборони, наполягав на регулярному застосуванні засобів чистоти, нагадував, що в кожній палаті є телефон, по якому можна замовити необхідні матеріали, коли їх бракуватиме, але насправді тут бракувало лише потужного шлангу, який змив би все лайно, бракувало також бригади сантехніків, які відремонтували б пристосування для зливу та змивання, а головне — тут бракувало води, води у великій кількості, щоб вона змила в труби каналізації те, що призначалося для каналізації, а потім очей, простих очей, але зрячих, руки, спроможної провести нас куди слід і потім сказати, Ось тут. Ці сліпі, якщо їм не допомагати, не забаряться перетворитися на тварин і ще гірше, на тварин сліпих. Ні, це сказав не той невідомий голос, який говорив про картини та образи світу, це сказала, трохи іншими словами, вночі дружина лікаря, яка лежала поруч зі своїм чоловіком, накрившись із ним по голову однією ковдрою, Треба якось дати раду цьому жахові, я більше неспроможна його терпіти, я не можу далі прикидатися, що я сліпа, Подумай про наслідки, найімовірніше, після цього вони перетворять тебе на свою рабиню, на загальну служницю, ти муситимеш доглядати за всіма і за всім, вони вимагатимуть, щоб ти годувала їх, мила, щоб укладала їх спати й будила вранці, щоб водила їх туди й приводила сюди, щоб утирала їм соплі й осушувала сльози, вони будитимуть тебе, коли ти ляжеш спати, лаятимуть тебе, якщо ти вчасно до них не підійдеш, А ти хочеш, щоб я й далі дивилася на всі ці страхіття, мала їх весь час перед очима й не ворушила навіть пальцем, щоб якось їх залагодити, Ти й так робиш дуже багато, Що я можу робити, коли моя головна турбота постійно дбати про те, аби ніхто не помітив, що я не сліпа, Дехто може тебе зненавидіти, сліпота кращими нас не робить, Вона не робить нас і гіршими, Ми йдемо по цій доріжці, пригадай-но лишень, що робиться, коли надходить час роздавати їжу, Саме та людина, яка зберегла зір, і могла б узяти на себе розподілення харчів для всіх, які тут перебувають, зберігаючи при цьому рівність і справедливість, і тоді припинилися б суперечки, які мене доводять до божевілля, ти не знаєш, що то за картина, коли двоє сліпих б'ються між собою, Битися завжди було, більшою або меншою мірою, формою сліпоти, Це зовсім інше, Роби те, що тобі здається кращим, але не забувай про те, що ми перебуваємо тут, сліпі, просто сліпі, сліпі без риторики й співчуття, милосердний і барвистий світ екзотичних сліпців закінчився, тепер настало суворе, жорстоке й невблаганне царство сліпих, Якби ти міг бачити те, що змушена бачити я, ти захотів би осліпнути, Я тобі вірю, але не відчуваю такої потреби, бо я вже сліпий, Пробач мені, любий, але якби ти знав, Я знаю, знаю, я все своє життя відбув, зазираючи в очі людей, а це єдине місце в тілі, де ще, можливо, існує душа, а якщо вони їх утратять, то, Завтра я повідомлю їм, що я бачу, Гляди, щоб потім тобі не довелося розкаятись, Завтра я їм скажу, вона зробила паузу й додала, Якщо на той час я сама не увійду в цей світ. Але поки що цього не сталося. Коли вранці вона прокинулася, дуже рано, як мала звичай, її очі бачили так само ясно, як і раніш. Усі сліпі в палаті спали. Вона стала думати, як повідомити їх про те, про що хотіла їх повідомити, можливо, скликати всіх і приголомшити новиною, а може ліпше буде сказати це тихо, скромно, мовби не надаючи великого значення своїм словам, Уявіть собі, хто міг би подумати, що я збережу зір посеред стількох людей, які осліпли, а можливо, навіть буде ліпше вигадати, що вона була сліпа й несподівано до неї повернувся зір і в такий спосіб повернути їм надію, Якщо до неї повернувся зір, казатимуть вони один одному, то, можливо, він і до нас повернеться, але може також статися, що вони їй скажуть, Якщо так, то йди звідси геть, і тоді вона їм відповість, що не може покинути чоловіка, а тому що військо не дозволить покинути карантин жодному з тих, хто тут перебуває, то їм доведеться змиритися з її присутністю. Кілька сліпих заворушилися на своїх ліжках, як і щоранку, випустили гази, але від цього атмосфера не стала більш смердючою, бо найвищий рівень насичення її смородом, схоже, був досягнутий. Тут тепер панувало не тільки повітря, яке хвиля за хвилею котилося з нужників, від якого хотілося блювати, тут стояв також дух, що поширювався від двохсот шістдесяти осіб, чиї тіла, просякнуті власним потом, не могли й не зуміли помитися б, які носили одяг, що забруднювався з кожним днем, які спали на ліжках, на яких не раз також випорожнювалися. Яка користь була їм від мила, щолоку, прального порошку, про які тут усі забули, якщо більшість душів були засмічені або заповнені каналізаційними водами, коли із забитих сміттям водопровідних труб брудна вода лилася назад, заливаючи ванні кімнати, проникаючи між дошками коридорів, заповнюючи тріщини між плитками. Яке божевілля вселило мені бажання виказати себе, засумнівалася раптом дружина лікаря, навіть як вони не стануть вимагати, щоб я їх обслуговувала, а це вельми сумнівно, я сама не витримаю і почну тут мити та чистити, поки мені стане сил, а це робота не для однієї особи. І її рішучість, яка вчора здавалася такою незламною, почала кришитися, розпадатися на уламки перед огидною реальністю, яка забивала їй ніздрі й ображала її очі, тепер, як надійшла та хвилина, коли треба було переходити від слів до діла. Я боягузка, прошепотіла вона в розпачі, ліпше я була б сліпою, тоді мене не мучили б ці місіонерські примхи. Троє сліпих підвелися з ліжок, один із них був продавець аптеки, вони пішли зайняти позиції у вестибюлі, щоб одержати там ту частину сніданку, яка призначалася для першої палати. Ніяк не можна було стверджувати, що позаяк при розподілі порцій були відсутні очі, то харчі ділили приблизно, упаковку сюди, упаковку туди, навпаки, було прикро бачити, як сліпі чоловіки знай намагалися обманути один одного, знову й знову поверталися до початку розподілу, хтось із особливо недовірливим характером хотів точно знати, що дісталося іншим, потім неодмінно починалися суперечки, кілька штурханів і два три ляпаси, завдані, звичайно ж, наосліп. У палаті уже всі прокинулися, готові одержати свої пайки, з досвідом тут опрацювали досить зручний спосіб розподілення, починали з того, що всю їжу зносили вглиб палати, туди, де стояли ліжка лікаря та його дружини, а також ліжка дівчини в чорних окулярах та хлопчика, який кликав матір, і саме туди приходили по двоє мешканці палати, кожен по свою порцію, починаючи від ліжок, найближчих до входу, першого ліворуч, першого-праворуч, другого ліворуч, другого праворуч, і так далі, без суперечок і без штовханини, і немає сумніву, що мир і спокій були варті більшого, аніж необхідність зачекати трохи довше. Ті, хто мав їжу на відстані простягнутої руки, були останніми, що обслуговували себе, крім, звичайно ж, зизоокого хлопчика, який завжди закінчував їсти раніше, ніж дівчина в чорних окулярах одержувала свою порцію, тож частина її пайки незмінно зникала у шлунку малого. Сліпі сиділи з головами, обернутими до дверей, чекаючи, коли почують кроки товаришів, кроки не дуже впевнені, але які ні з чим не можна було сплутати, кроки людей, які несуть щось важке, але шум, який вони почули, був зовсім іншим, їм навіть здалося, що їхні товариші біжать, якщо така легкість пересування була можлива для людей, що не знають, куди їм поставити ноги. А проте годі було припустити щось інше, коли нарешті ті троє, відсапуючись, з'явилися у дверях, Що там таке трапилося, чому ви повернулися бігцем, запитав хтось, коли троє їхніх товаришів стали пропихатися у двері разом, щоб повідомити несподівану новину, Нам не дозволили принести їжу, сказав один із них, а інші повторили, Атож, вони нам не дозволили, Хто, солдати, запитав чийсь голос, Ні, сліпі, Які сліпі, ми тут усі сліпі, Ми не знаємо, хто вони були, сказав продавець аптеки, але думаю, вони з тих, які прибули сюди разом з останньою партією, І чому вони раптом не дозволили вам принести їжу, досі з цим не було жодних проблем, запитав лікар, Вони сказали, що дармові харчі закінчилися, від сьогодні кожен, хто хоче їсти, муситиме платити за це. Обурені голоси залунали в усіх кутках палати, Такого не може бути, Забрати від нас нашу їжу, Банда здирників, Щоб сліпі грабували сліпих, це ганьба, ніколи не думав, що доживу до чогось подібного, Треба пожалітися сержанту. Хтось із найрішучіших запропонував, щоб усі разом пішли й повернули їжу, яка належала їм. Це буде не так легко, сказав продавець аптеки, їх багато, я мав таке враження, що там їх великий гурт, а найгірше те, що вони озброєні, Як озброєні, Озброєні кийками, в мене досі болить рука там, де по ній ударили, сказав один із трьох, Спробуймо розв'язати цю проблему по-доброму, сказав лікар, ходімо, я поговорю з тим народом, думаю, тут ідеться про якесь непорозуміння, Я піду з вами, сеньйоре доктор, сказав продавець аптеки, але з того, як вони налаштовані, я дуже сумніваюся, що вони вас послухають, Хай там як буде, а піти ми повинні, не можемо ж ми просто залишатися тут, Я піду з тобою, сказала дружина лікаря. Невеличкий гурт вийшов із палати, крім того, який нарікав, що в нього болить рука, він вважав, що вже виконав свій обов'язок і залишився в палаті розповідати іншим про їхню ризиковану подорож, їжа — ось вона, за два кроки, але спробуй її взяти, коли вона оточена стіною з людських тіл, І всі з кийками, нагадав він. Йдучи плечем до плеча, вони протиснулися крізь сліпих з інших палат. Коли прийшли до вестибюля, дружина лікаря відразу зрозуміла, що ніякі дипломатичні переговори тепер неможливі й, мабуть, не будуть можливі ніколи. У центрі вестибюля, оточивши колом ящики з їжею, сліпі, озброєні кийками та залізними шворнями, висмикнутими з ліжок, наставленими перед собою, наче багнети або списи, успішно відбивалися від розпачливого наступу сліпих, які їх оточували й удавалися до незграбних спроб пробитися крізь лінію оборони, одні сподівалися знайти якусь прогалину в захисті, не закриту внаслідок неуважності, й діставали удари по простягнених руках, інші намагалися підповзти навкарачках й натикалися на ноги супротивників, що зустрічали їх ударами по спині або копняками. Усе це відбувалося наосліп, бо як інакше воно могло відбуватися. Картину доповнювали обурені протести й люті викрики, Віддайте нашу їжу, Ми маємо право на хліб, Мерзотники, Ви нас грабуєте. Усе це здавалося неможливим, і якийсь наївний чоловік, що з неуважності забув, де він є, сказав, Треба викликати поліцію. Але поліція, можливо, була вже тут, як відомо, сліпота не звертає увагу на те, яка в тебе професія й де ти служиш, але сліпа поліція — це зовсім не та поліція, яка бачить, і два поліціанти, які в нас були, вже померли, і ми закопали їх, хоч і з великими труднощами. Підштовхувана абсурдною надією на те, що влада зможе відновити порядок у цій божевільні, повернути спокій і правосуддя, одна сліпа придибала, наскільки могла, до головних дверей і закричала в повітря, Допоможіть, порятуйте від тих, хто забирає в нас їжу. Солдати вдали, ніби нічого не чують, сержант одержав від капітана, який приїздив сюди з інспекцією цілком очевидний наказ, Не втручайтеся, навіть якби вони перебили одне одного. Сліпа репетувала не менш розпачливо, аніж ті жінки, яких колись утримували в цій божевільні, вона також майже збожеволіла, але від чистого розпачу. Зрештою, зрозумівши, що нічого своїми криками не доб'ється, вона замовкла, повернулася назад, ридаючи, й не відчуваючи, куди йде, й дістала удар кийком по голові, який повалив її з ніг. Дружина лікаря хотіла підбігти й підняти її, але штовханина була така, що вона не змогла ступити бодай два кроки. Сліпі, які прийшли вимагати свою їжу, почали безладно відступати й, утративши всяку орієнтацію, наштовхувалися один на одного, падали, підіймалися, знову падали, деякі навіть не намагалися піднятися, лежали розпростерті, виснажені, жалюгідні, побиті, притуляючись обличчями до підлоги. Раптом дружина лікаря, опанована жахом, побачила, як один зі сліпих нападників дістав із кишені пістолет і рвучким рухом підняв його в повітря. Постріл відколов від стелі великий шматок мармурового тиньку, який несподівано впав на голови, підсиливши загальну паніку. Сліпий із пістолетом вигукнув, Тихо всі, замовкніть, якщо хтось посміє писнути, то вистрелю на голос, нехай куля влучить у того, в кого вона влучить, не нарікайте потім. Сліпі завмерли й не ворушилися. Той, хто мав пістолета, провадив, Вам сказали, як воно віднині все буде, від сьогодні ми роздаватимемо їжу, попереджаємо вас, і хай навіть на думку нікому не спаде приходити сюди по неї, ми тут поставимо своїх вартових, вони каратимуть за будь-які спроби порушити це розпорядження, віднині їжа продаватиметься, хто хоче їсти, муситиме платити, Чим платити, запитала дружина лікаря, Я вам сказав, щоб усі стулили губу, заревів володар пістолета, вимахуючи зброєю в себе перед лобом, Хтось же має заговорити, ми мусимо знати, як нам поводитися далі, куди нам треба буде приходити по їжу, чи муситимемо приходити всі разом, чи по одному, Ти тільки глянь, яка вона розумна, сказав хтось із банди, якби ти її застрелив, ми мали б на одного рота менше, Якби я мав очі, вона б уже мала кулю в животі. Потім, звертаючись до всіх інших, сказав, Негайно повертайтеся до своїх палат, коли ми занесемо їжу всередину, я скажу, що вам робити далі, А як щодо оплати, знову озвалася дружина лікаря, скільки нам коштуватиме філіжанка кави з молоком і одна галета, Ця дівка таки напрошується, озвався голос того самого бандита, Залиш її на мене, сказав другий, і змінивши тон, провадив, Кожна палата вибере двох відповідальних, які візьмуть на себе обов'язок зібрати всі цінності, — всі цінності, хоч би якими вони були, — гроші, дорогоцінності, обручки, браслети, сережки, ручні годинники чи що там у вас знайдеться, і принести їх до третьої палати лівого крила, в якій ми перебуваємо, і якщо хочете вислухати дружню пораду, то нехай нікому не стукне в голову намагатися одурити нас, я вже наперед знаю, що дехто з вас спробує приховати частину цінностей, які має, але я хочу сказати їм, це дуже погана думка, бо якщо нам здасться недостатнім те, що ви нам принесете, ви просто залишитеся голодними, жуватимете свої банкноти і гризтимете діаманти. Сліпий із другої палати правого крила запитав, А як ви хочете, щоб ми віддали вам усе відразу, чи платили за кожну порцію їжі окремо, Схоже я вам не досить чітко все пояснив, сказав бандит із пістолетом, засміявшись, спочатку ви заплатите, а потім будете їсти, а щодо того, аби ви платили окремо за кожну порцію їжі, то це вимагало б надто складної бухгалтерії, ліпше приносьте нам усе відразу, а ми подивимося, на яку кількість їжі ви зможете претендувати, але я вас застерігаю ще раз, якщо надумаєте приховати бодай одну річ, то це вам обійдеться надто дорого, а щоб ви не вважали наші претензії несправедливими, то після того, як принесете нам усе, ми зробимо у вас обшук, і вам доведеться непереливки, якщо ми знайдемо у когось із вас бодай одну монетку, а зараз забирайтеся звідси всі — і то швидко. Він підняв руку і зробив ще один постріл, відколовши від стелі ще один шматок тиньку. А твій голос я не забуду, сказав бандит із пістолетом, А я не забуду твого обличчя, відповіла дружина лікаря. Ніхто, схоже, не звернув уваги на абсурдні слова сліпої жінки, що вона не забуде обличчя, якого не могла бачити. Сліпі уже відступили назад так швидко, як могли, в пошуках дверей, і через короткий час ті люди з першої палати, які тут були, розповіли про ситуацію своїм товаришам, Виходячи з того, що ми почули, думаю, тепер нам більше нічого не залишається, як підкоритися, сказав лікар, бо їх багато, а найгірше те, що вони озброєні, Ми також могли б озброїтися, сказав продавець аптеки, Атож, виламавши кийки з дерев, якщо там залишилися ще гілки на рівні піднятої руки, повисмикувавши залізні шворені з ліжок, якими ми не вміємо й не маємо сили користуватися, а вони мають принаймні один пістолет, Я не віддам те, що мені належить, цим синам сліпої сучки, сказав хтось, Я також, підтримав його інший, Тут ситуація така, що або ми всі підкоряємося, або ніхто не підкоряється, сказав лікар, Ми не маємо вибору, сказала дружина лікаря, а крім того вони накинули нам той самий закон, який існує зовні, в нашому суспільстві, хто не хоче платити, нехай не платить, але в такому разі він не їстиме, бо не можна годуватися коштом інших, Ми віддамо все, що маємо, ми всі, сказав лікар, А хто не має нічого, щоб дати, Той їстиме те, що йому дадуть інші, правильно один чоловік сказав, що від кожного за його спроможностями, кожному по потребах. Запала мовчанка, а тоді старий із чорною пов'язкою на оці запитав, А кого ми оберемо відповідальними особами, Я пропоную обрати сеньйора доктора, сказала дівчина в чорних окулярах. Не було потреби голосувати, вся палата підтримала її пропозицію. Треба обрати двох, нагадав лікар, хтось готовий запропонувати себе, Якщо ніхто інший не зголошується, то нехай буду я, сказав перший сліпий, Дуже добре, що ж, почнімо збирати речі, нам потрібна торбинка, сумочка, невеличка валізка, згодиться будь-яка з цих речей, Я можу запропонувати ось це, сказала дружина лікаря і стала спорожняти свою сумочку, в якій носила кілька продуктів краси та інших дрібничок, коли не могла навіть уявити собі, в яких умовах їй доведеться жити. Посеред пляшечок, коробочок і тюбиків, принесених сюди з іншого світу, були також довгі ножиці з гострими кінцями. Вона не пам'ятала, щоб їх туди поклала, але вони там були. Дружина лікаря підняла голову. Сліпі чекали, її чоловік підійшов до ліжка першого сліпого й розмовляв із ним, дівчина в чорних окулярах казала зизоокому хлопчикові, що їсти скоро принесуть, на підлозі, заштовханий під столик біля узголів'я ліжка, так ніби дівчина в чорних окулярах досі хотіла, з дитячою і марною сором'язливістю, заховати його від очей, які не могли бачити, лежав гігієнічний тампон, вимазаний кров'ю. Дружина лікаря дивилася на ножиці й намагалася зрозуміти, чому вона на них так дивиться, дивиться на них із такою пильною увагою, але не знаходила ніякої причини, і справді, яку причину могли ховати в собі прості довгі ножиці, що лежали на її розкритій долоні, зі своїми двома нікельованими лезами й блискучими гостряками. Ти вже звільнила нам сумочку, запитав чоловік, Так, я її вже звільнила, відповіла вона й простягла йому руку з порожньою сумочкою, тим часом як другою рукою заховала ножиці собі за спину. Що з тобою, запитав її лікар, Нічого, відповіла дружина, хоч могла б відповісти й трохи інакше, Нічого такого, що ти міг би побачити, певно, тебе здивував тон мого голосу, а що могло б тебе здивувати ще. Разом із першим сліпим лікар підійшов до неї, взяв сумочку у свої тремтячі

руки і сказав, Приготуйте все, що у вас є, зараз ми почнемо його збирати. Дружина відстебнула свого наручного годинника, відстебнула й той, який був на руці чоловіка, зняла сережки, зняла невеличкого персня з рубіном, золотого ланцюжка з шиї, подружню обручку, подружню обручку з чоловікового пальця, обидві вони знялися дуже легко, Пальці у нас стали зовсім тонкими, подумала дружина лікаря, вона склала усе це в сумочку, поклала туди й гроші, які вони взяли з дому, кілька банкнот різної вартості, кілька монет, От і все, сказала вона, Ти в цьому переконана, запитав лікар, подивися добре, Цінного більш нічого в нас нема. Дівчина в чорних окулярах додала туди свої скарби, вони не дуже відрізнялись від їхніх, на додачу вона мала два браслети, проте не мала подружньої обручки. Дружина лікаря зачекала, коли чоловік і перший сліпий обернуться до неї спинами, а дівчина в чорних окулярах нахилиться до свого зизоокого хлопчика зі словами, Візьми до уваги, що я твоя мати, сказала вона йому, я плачу за себе й за тебе, а тоді відійшла до задньої стіни. Там, як і в інших стінах стриміли великі цвяхи, на яких божевільні, певно, розвішували казна які свої скарби та всілякі дивацькі речі. Вона вибрала найвищого цвяха, до якого могла дотягтися, й повісила на нього ножиці. Після чого сіла на ліжко, її чоловік та перший сліпий повільно просувалися до дверей, зупинялися, щоб зібрати данину з одного боку та з другого, одні з тих, хто віддавав свої речі, обурювалися, що їх нахабно грабують, і це була свята правда, інші розлучалися з тим, що мали, з позірною байдужістю, так ніби думали, що якщо добре поміркувати, то в цьому світі немає нічого такого, що належало б нам в абсолютному розумінні, ще одна не менш очевидна правда. Коли вони дійшли до дверей палати, закінчивши збір, лікар запитав, Усе віддали, і кілька голосів із явною покірністю долі відповіли, що так, а дехто промовчав і свого часу ми довідаємося, чи вони промовчали тільки тому, що не хотіли брехати. Дружина лікаря підвела очі й подивилася туди, де висіли ножиці. Здивувалася, що вони висять так високо, підвішені на одне з металевих кілець, так ніби не сама вона повісила їх туди, потім подумала, що то була чудова ідея залишити їх тут, тепер вона зможе підстригти бороду чоловікові, зробити його більш презентабельним, адже за умов, у яких вони жили, він не міг нормально поголитися. Коли вона знову подивилася в напрямку дверей, двоє чоловіків уже зникли в темряві коридору, прямуючи до третьої палати в лівому крилі, куди їм наказано було прийти заплатити за їжу. За їжу на сьогодні, на завтра, а можливо, й на весь тиждень. Що вони їстимуть потім, на це запитання не було відповіді, бо вони віддали все, що мали. Усупереч звичаю коридори не були захаращені, загалом так не було, коли люди виходили з палат, то безперервно спотикалися, на щось наштовхувалися й падали, ті, хто спіткнувся або впав, проклинали все на світі, обкладали винуватців свого зіткнення добірною лайкою, ті відповідали їм тим самим, але ніхто не надавав цьому значення, людина мусить якось полегшувати собі душу, а надто коли вона сліпа. Попереду них чулося шарудіння кроків і лунали голоси, певно, то були посланці з іншої палати, що виконували той самий обов'язок. У якому становищі ми опинилися, сеньйоре доктор, сказав перший сліпий, уже не досить того, що ми осліпли, а крім того ще й потрапили в пазурі до сліпих бандитів, а як не пощастило мені, спершу вкрали автомобіль, а тепер крадуть їжу та ще й пістолетом погрожують, У тім-то й головне лихо, що вони мають пістолет, Але патронів у них ненадовго вистачить, Справді, патрони рано чи пізно закінчуються, але в цьому випадку було б ліпше, щоб їх вистачило надовго, Чому ви так думаєте, Якщо патрони закінчаться, то хтось ними стрілятиме, а ми вже й так маємо забагато мерців, Ми перебуваємо в нестерпній ситуації, Вона стала нестерпною відразу, як ми сюди потрапили, а проте досі ми якось її витримували, Ви оптиміст, сеньйоре доктор, Я не оптиміст, але я не можу уявити собі чогось гіршого, аніж те життя, яким ми нині живемо, Щодо цього я сумніваюся, лихо не знає меж, Можливо, ви маєте слушність, сказав лікар, а тоді додав, ніби розмовляючи сам із собою, Тут щось має статися, бо ситуація залишається надто суперечливою, або й справді настане щось гірше, ніж це, або далі все почне поліпшуватися, хоч ознак такого поліпшення й не видно. Судячи з пройденого шляху, з кількості кутів, за які довелося їм завертати, вони вже наближалися до третьої палати. Ані лікар, ані перший сліпий ніколи тут не бували, проте конструкція обох крил логічно підкорялася строгій симетрії, той, хто добре знав праве крило, міг легко орієнтуватися в лівому, й навпаки, там, де треба було повернути ліворуч в одному крилі, у другому треба було повертати праворуч. Вони почули голоси, певно, то були ті, хто йшов попереду них, Нам треба зачекати, тихо промовив лікар, Чому, Ті, що в третій палаті, захочуть точно знати, що їм принесли, вони вже поїли й нікуди не поспішають, Уже не так довго залишилося й до обіду, Навіть якби наші сусіди по палаті були зрячими, вони можуть про це й не знати, адже годинників у них уже нема. Через чверть години, може, хвилиною менше, може, хвилиною більше, обмін відбувся. Двоє чоловіків пройшли повз лікаря та повз першого сліпого, з їхньої розмови було ясно, що вони несуть їжу, Обережно, не випусти ящика з рук, сказав один, а другий промурмотів, Навряд, щоб тут вистачило на всіх, Доведеться затягти пояси. Ковзаючи рукою по стіні, з першим сліпим, який ішов позаду, лікар просувався вперед доти, доки його пальці доторкнулися до одвірка. Ми з першої палати правого крила, повідомив він у розчинені двері. Хотів був переступити через поріг, але його нога наштовхнулася на перешкоду. Він зрозумів, що це ліжко, яке мало виконувати роль прилавка. Вони організовані, подумав він, це не імпровізація. Почулися голоси, кроки. Скільки ж їх там, дружина казала йому, що близько десятка, але не слід виключати, що їх набагато більше, немає сумніву, не всі вони були у вестибюлі, коли воювали за ящики з їжею. Той, хто мав пістолета, був ватагом, це його брутальний голос промовив, Зараз подивимося, які скарби принесла нам перша палата правого крила, а потім тихшим голосом, говорячи до когось, хто стояв неподалік, сказав, Занотуй. Лікар був приголомшений, адже головний бандит сказав, Занотуй, то виходить, тут хтось може писати, отже, тут хтось є не сліпий, адже для того, щоб писати, потрібен зір, Треба нам стерегтися, подумав він, бо завтра цей суб'єкт може опинитися з нами поруч, а ми й не знатимемо про це, ця думка лікаря мало відрізнялася від тієї, що промайнула в голові першого сліпого, Якщо, крім пістолета, вони мають іще й шпигуна, то ми перед ними безпорадні, більш ніколи не наважимося підняти голову. Сліпий командир грабіжників уже відкрив сумочку й діставав звідти руками речі, ретельно їх обмацуючи, гроші, поза всяким сумнівом, він розпізнавав на дотик, які монети були золотими, а які ні, на дотик він також визначав цінність монет і банкнотів, це легко, якщо ти маєш досвід, минуло ще кілька хвилин, і неуважне вухо лікаря вловило звуки, що були йому знайомі, звуки водночас приглушені й виразні, хтось поруч наскрізь проколював грубий папір голкою, що шкрябала гострим кінчиком по металевій підставці, тобто писав, користуючись азбукою Брайля, іншими словами, володів анагліптографією. Отже, між цими сліпими бандитами був один сліпий справжній, сліпий із тих, кого й раніше називали сліпими, очевидно, його загребли в одну сіть разом з іншими, час був не той, щоб мисливці стали з'ясовувати, Ти з яких сліпих, із сучасних чи давніх, поясни нам, у який спосіб ти перестав бачити. Але як же пощастило бандитам, мало того що до їхньої компанії потрапив бухгалтер, він також міг бути їм за провідника, сліпий, який пройшов спеціальну науку сліпих, був вартий своєї ваги золотом. Інвентаризація тривала, бандит із пістолетом знову й знову запитував думку свого рахівника, Що ти думаєш про це, й той на мить уривав свій підрахунок, щоб обмацати запропоновану йому річ і казав, Фальшива, на що бандит із пістолетом відгукувався, Ще кілька таких махлювань, і їсти вони в мене не будуть, або Добра, й тоді коментар був зовсім інший, Приємно мати справу з чесними людьми. Коли огляд закінчився, на ліжко були поставлені три ящики з їжею. Тягніть до себе, сказав бандит із пістолетом. Лікар порахував ящики. Три — це мало, сказав він, ми одержували чотири, коли їжу надсилали лише нам, і в ту ж мить відчув, як холодне дуло пістолета притиснулося йому до шиї, сліпий не мав потреби націлювати його в лоб, Надалі я щоразу забиратиму один ящик, коли почую слово протесту, а зараз несіть ці ящики і дякуйте Богові, що маєте бодай якусь їжу. Лікар промурмотів, Гаразд, гаразд, підхопив два ящики, перший сліпий забрав третій, і тепер уже повільніше, бо несли вантаж, вони рушили назад, у напрямку своєї палати. Коли увійшли до вестибюля, де, схоже, нікого не було, лікар сказав, Такої нагоди я більш ніколи не матиму, Що ви хочете сказати, запитав перший сліпий, Він приставив мені пістолет до шиї, я міг би видерти його в нього з рук, Це було б ризиковано, Не так ризиковано, адже я знав, де в нього пістолет, а він не знав, де мої руки, Ну то й що, Я переконаний, що в ту мить більш сліпим із нас двох був він, шкода, я тоді про це не подумав, а як і подумав, то не наважився, І тоді перший сліпий запитав, А що потім, навіть якби вам справді пощастило видерти пістолет у нього з рук, я не вірю, що ви змогли б скористатися ним, Якби я був переконаний, що зможу розв'язати ситуацію, то зміг би, Але такої переконаності у вас не було, Справді, не було, Тоді нехай пістолет краще буде в них, принаймні доти, доки вони не використали його проти нас, Погрожувати зброєю — це те саме, що користуватися нею, Якби ви вихопили в нього пістолет, почалася б справжня війна, й найімовірніше, ми навіть не змогли б звідти вийти, Ви маєте рацію, сказав лікар, певно, про все це я тоді й подумав, Пригадайте, сеньйоре доктор, те, що ви мені зовсім недавно сказали, А що я сказав, Що якась подія неминуче має статися, Вона сталася, але я нею не скористався, Ні не ця, станеться інша. Коли повернулися до палати й показали, як мало вони принесли їжі, хтось звинуватив їх у тому, що вони не стали вимагати більше, адже саме для цього їх обрали представниками колективу. Тоді лікар розповів про те, що сталося, розповів про сліпого рахівника, про бандита з пістолетом і про сам пістолет. Невдоволені знизили тон і зрештою погодилися, що сеньйор доктор справді добре захищав інтереси палати. Потім розподілили їжу, й хтось не забув нагадати нетерплячим, що трохи — це завжди краще, аніж нічого, крім того, залишилося зовсім мало часу до того, як принесуть обід. Погано тільки буде, якщо з нами станеться те, що сталося з кобилою чоловіка, який привчав її не їсти й уже домігся успіху, але тут вона й здохла. Інші заусміхалися блідим усміхом, а один сказав, Той чоловік не так уже й погано придумав, якщо кобила, здихаючи, не знала, що вона здихає.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   15


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка