Жозе Сарамаґо Сліпота



Сторінка4/15
Дата конвертації05.05.2016
Розмір3.38 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15
Я повинна розплющити очі, подумала дружина лікаря. Крізь опущені повіки, коли вона кілька разів прокидалася вночі, вона відчувала мертвотне світло ламп, які слабко освітлювали палату, але тепер, як їй здалося, вона помітила різницю, іншу присутність світла, можливо, то були перші проблиски світанку, а може, молочне море, яке вже затопило їй очі. Вона сказала самій собі, що рахуватиме до десятьох і в кінці рахунку двічі підійме повіки, вона двічі це собі сказала, двічі порахувала до десятьох і двічі очі так і не розплющила. Вона чула глибоке дихання чоловіка на сусідньому ліжку, чула чиєсь хропіння, Як там справи з ногою в пораненого, запитала вона себе, але знала, що в цю мить не могло йтися про справжнє співчуття, адже вона насамперед хотіла покінчити з іншою своєю тривогою, зі своїм небажанням розплющувати очі. Вона розплющила їх наступної миті, розплющила просто, а зовсім не тому, що так вирішила. Крізь вікна, які починалися на середині стіни й кінчалися за долоню від стелі, соталося тьмяне й синювате світло світанку, Я не осліпла, промурмотіла вона й відразу, стривожена, сіла на ліжку, адже її могла почути дівчина в чорних окулярах, що лежала в ліжку навпроти неї. Проте дівчина спала. На ліжку, що стояло поруч неї й було присунуте до стіни, спав також хлопчик. Вона робить, як і я, подумала дружина лікаря, намагається обрати для нього найзахищеніше місце, ми є надто крихкими стінами, такими собі каменями посеред дороги, з єдиною надією, що ворог об них спіткнеться, але який такий ворог, тут на нас ніхто ніколи не нападе, на нас могли б напасти, могли б нас пограбувати й убити там, зовні, а тут ми в цілковитій безпеці, в жодному іншому місці той, хто вкрав автомобіль, не почував би себе в такій безпеці, ми тепер такі далекі від світу, що незабаром забудемо про те, хто ми такі, забудемо, як нас звуть, і про те, навіщо нам були потрібні наші імена, жоден собака не впізнає іншого собаку й не дозволяє себе впізнати через імена, якими їх назвали, він упізнає їх і дозволяє себе впізнати по запаху, ми тут існуватимемо ніби інша порода собак, ми станемо впізнавати одне одного по гавканню, по балачці, а все інше, риси обличчя, колір очей, шкіри, волосся, не матиме ніякого значення й мовби не існуватиме, я ще бачу, але не знаю, поки це триватиме. Світло трохи змінилося, і річ була не в тому, що ніч поверталася, а в тому, що небо вкрилося хмарами й затримувало настання ранку. З ліжка крадія автомобілів долинув стогін. Якщо в його рану потрапила інфекція, подумала дружина лікаря, то в нас немає нічого для її лікування, жодних ресурсів, за таких умов найменший інцидент може завершитися трагедією, можливо, саме на це вони й розраховують, коли тварина помре, вона забере із собою в могилу й отруту. Дружина лікаря підвелася з ліжка, нахилилася над чоловіком, хотіла його розбудити, але не знайшла в собі мужності вихопити його зі сну й повернути йому усвідомлення того, що він сліпий. Ступаючи по підлозі босими ногами, підійшла до ліжка крадія автомобілів. Очі в нього були розплющені і втуплені в одну точку, Як ви себе почуваєте, прошепотіла дружина лікаря. Водій автомобіля обернув голову в напрямку голосу і сказав, Погано, нога мені дуже болить, вона хотіла сказати йому, Покажіть-но мені, але вчасно спохопилася, яка необачність, він міг і не пам'ятати про те, що тут є тільки сліпі й цілком бездумно, як зробив би це лише кілька годин тому, якби лікар йому сказав, А покажіть-но мені вашу рану, підняв ковдру. Навіть у цій півтемряві той, кому бодай трохи служили очі, міг побачити матрац, просякнутий кров'ю, темну рану з опухлими краями. Перев'язка розв'язалася. Дружина лікаря обережно опустила ковдру, потім легким і швидким жестом притулила долоню до лоба хворому. Шкіра в нього була суха й гаряча. Світло знову змінилося, хмари відкрили небо. Дружина лікаря повернулася до свого ліжка, але вже не стала лягати. Вона дивилася на чоловіка, який щось мурмотів уві сні, на обличчя інших, що спали під своїми сірими ковдрами, на брудні стіни, на порожні ліжка, які чекали своїх людей, і смиренно бажала також стати сліпою, проникнути крізь видиму шкіру речей і побачити їх ізсередини, провалившись у білу яму сліпоти, з якої нема повернення. Зненацька, десь поза палатою, певно, з того вестибюля, який розділяв два передні крила будівлі, почулися гучні голоси, Геть звідси, геть, Виходьте, Зникніть, Вам не можна тут залишатися, Виконуйте наказ. Гамір наростав, зменшувався, якісь двері з гуркотом зачинилися, тепер чутно було тільки плач від болю, ті непомильні звуки, які супроводжують падіння людини, яка об щось спіткнулася або перечепилася. У палаті всі прокинулися й обернули голови до входу, їм не треба було бачити, аби знати, що сюди заходять сліпі. Дружина лікаря відчула бажання підвестися й піти допомогти новоприбулим, сказати їм приязне слово, провести їх до ліжок, розповісти їм про те, що їх тут чекає, Запам'ятайте, оце ліжко сьоме ліворуч, а оце — четверте праворуч, не помиляйтеся, атож, нас тут шестеро, ми прийшли раніше, так, ми були першими, імена, а навіщо вони, зрештою, тут потрібні, один, схоже, вкрав автомобіля, у другого вкрали автомобіль, є тут таємнича дівчина в чорних окулярах, яка закапує собі очі, щоб, наскільки мені відомо, вилікуватися від кон'юнктивіту, а яке має значення кон'юнктивіт, коли вона сліпа, коли очі в неї не бачать, щодо мого чоловіка, то він офтальмолог, і вона приходила до нього на консультацію, так, він теж тут, сліпота нікого не пощадила, ага, мало не забула, є тут іще хлопчик із косими очима. Проте вона не зрушила з місця й лише сказала чоловікові, Вони прийшли. Лікар піднявся з ліжка, дружина допомогла йому вдягти штани, вона могла робити це відкрито, адже ніхто нічого не бачив, у цю хвилину до палати увійшли сліпі, їх було п'ятеро, троє чоловіків і дві жінки. Лікар сказав, підвищивши голос, Зберігайте спокій, не поспішайте, нас тут шестеро, а скільки вас, тут є місце для всіх. Вони не знали, скільки їх, хоч, безперечно, доторкалися одне до одного й іноді зіштовхувалися, коли їх випихали з лівого крила в це. І ніякого багажу в них не було. Коли у своїй палаті вони прокинулися сліпими й підняли через це лемент і крик, інші виштовхали їх звідти без будь-яких роздумів, навіть не давши їм часу попрощатися з родичами або друзями, з якими вони перебували разом. Дружина лікаря сказала, Найліпше буде, якщо ви порахуєте себе, кожен назвавши своє ім'я. Сліпі, що досі стояли на ногах, завагалися, але комусь треба було починати, і двоє чоловіків заговорили водночас, так воно часто буває, потім обидва замовкли й почав третій, Один, він зробив паузу й здавалося, зараз він назве своє ім'я, але він сказав, Я служив у поліції, і дружина лікаря подумала, Він не сказав, як його звуть, отже, зрозумів, що тут це не має значення. Потім озвався наступний чоловік, Два, і додав, за прикладом першого, Я водій таксі. Третій чоловік сказав, Три, я продавець аптеки. Потім озвалася перша жінка, Чотири, я покоївка готелю, а наступна повідомила, П'ять, я служу в конторі, Це моя дружина, моя дружина, закричав перший сліпий, озвися, де ти є, Тут я, тут я, сказала вона, плачучи й тремтячими руками намацуючи собі дорогу в проході, з широко розплющеними очима й намагаючись відштовхнути молочне море, що вливалося в них. Трохи впевненіше він пішов їй назустріч, Де ти, де ти є, мурмотів він, так наче молився. Рука зустрілася з рукою, наступної миті вони вже обнялися, перетворилися на одне тіло, поцілунки зустрічалися з поцілунками, іноді вони доторкалися до повітря, бо не знали, де перебувають обличчя, очі, рот. Дружина лікаря обняла чоловіка, схлипуючи так, ніби й вона його щойно знайшла, і сказала, Яке лихо з нами приключилося, яка фатальна витівка долі. І тоді почувся голос зизоокого хлопчика, який запитав, А моя мама також прийшла. Сидячи на його ліжку, дівчина в чорних окулярах прошепотіла, Вона прийде, ти не турбуйся, вона прийде. Тут справжньою домівкою для кожного було те місце, на якому він мав спати, тому не дивно, що найпершою турботою новоприбулих було обрати собі ліжко, як зробили вони у своїй першій палаті, коли їхні очі ще могли бачити. Щодо дружини першого сліпого, то тут не могло бути сумнівів, її природним місцем мало стати місце поруч із чоловіком, на сімнадцятому ліжку, залишивши вісімнадцяте ліжко вільним, утворивши в такий спосіб порожній простір, що відокремлював би її від дівчини в чорних окулярах. Не дивно також, що всі прагнули бути якнайближче одне до одного, бо тут було чимало спорідненостей, про одні з них нам уже відомо, інші відкрилися тільки тепер, наприклад, продавець із аптеки був тим самим, хто продав краплі для закапування очей дівчині в чорних окулярах, а на машині водія таксі перший сліпий поїхав до лікаря, той, хто назвався службовцем поліції, натрапив на вулиці на сліпого крадія автомобілів, що плакав, наче заблукана дитина, а щодо покоївки готелю, то саме вона першою увійшла до кімнати, коли дівчина в чорних окулярах зняла розпачливий крик. Щоправда, не всі з цих зв'язків прояснилися й стали відомі чи тому, що не випало відповідної нагоди, чи тому, що ніхто собі не уявляв, що вони існують, чи з причин природної тактовності й делікатності. Покоївка готелю навіть на думці не мала, що зустріне тут жінку, яку вона бачила голою-голісінькою, продавець аптеки обслужив чимало інших клієнтів у чорних окулярах, що купували краплі для закапування очей, а хто міг би повідомити службовцеві поліції, що тут перебуває суб'єкт, який украв автомобіль і якого він перестрів на вулиці у сльозах, водій таксі міг би заприсягтися, що в ці останні дні він не перевозив у своїй машині жодного сліпого. Природно, перший сліпий уже повідомив дружині пошепки, що одним з інтернованих є той мерзотник, який украв у них автомобіль, Уяви собі, що й він сюди потрапив, та оскільки вона водночас довідалася й про те, що бідолаха дістав тяжке поранення в ногу, то він мав великодушність додати, Цього вистачить для його покарання. А вона через великий смуток знати, що осліпла, й через велику радість, що віднайшла чоловіка, а радість і смуток можуть поєднуватися, вони поводяться не так, як вода й олія, навіть не пригадала, як два дні тому заявила, що готова віддати рік життя, аби той сучий син — так вона тоді його назвала — осліп. І якщо остання тінь злості ще турбувала її дух, то вона безперечно, розсіялася, коли хворий жалібно застогнав, Сеньйоре доктор, будь ласка, допоможіть мені. Дружина підвела чоловіка до хворого, й той обережно доторкнувся до країв рани, більш нічого він не міг зробити, не було навіть сенсу в тому, щоб її промити, інфекція могла мати своїм джерелом як глибоку рану від підбора жіночого черевика, який доторкався до ґрунту на вулицях та до брудної підлоги тут, у приміщенні, так і патологічні агенти з великою ймовірністю присутні у гнилій воді, напівмертвій, що дійшла сюди по давніх каналізаційних трубах, які геть поржавіли. Дівчина в чорних окулярах, що підвелася з ліжка, коли почула стогін, повільно підійшла, рахуючи ліжка. Вона нахилилася й простягла руку, доторкнутись нею до обличчя дружини лікаря, а потім, діставшись, вона сама не знала як, руки пораненого, що обпекла її, сумно сказала, Пробачте, це моя провина, мені не слід було робити те, що я зробила, Облиште, відповів поранений, такі речі відбуваються в житті, я теж учинив те, чого не мав би вчинити. Майже заглушивши його останні слова, пролунав хрипкий голос із гучномовця, Увага, увага, повідомляємо вам, що до входу піднесено їжу, а також продукти для миття й чистоти, першими мають одержати їх сліпі, ті заражені, що перебувають у другому крилі будуть попереджені, коли надійде їхня черга, увага, увага, до входу піднесено їжу, першими мають туди підійти сліпі, сліпі мають одержати їжу першими. Перебуваючи у стані лихоманки, поранений не зрозумів усіх слів, він подумав, що їх випускають звідси, що їхнє ув'язнення закінчилося, і зробив рух, щоб підвестися, але дружина лікаря зупинила його, Куди ви зібралися, Я не все розчув, запитав він, сказали, що першими мають підійти сліпі, Так, але ми маємо підійти першими, щоб одержати їжу. Поранений сказав, А, розчарований, і відчув, як біль знову починає шматувати йому тіло. Лікар сказав, Залишайтеся тут, я піду, Я піду з тобою, сказала його дружина. Коли вони виходили з палати, один із тих, котрі прийшли з другого крила, запитав, Хто це, й перший сліпий йому відповів, Це лікар, лікар, який лікує очі, Чогось дотепнішого я ніколи не чув у своєму житті, сказав водій таксі, отже, нам дали лікаря, який не зможе вилікувати жодної з наших хвороб, Нам також дали водія таксі, який нікуди не зможе відвезти нас, тоном сарказму відповіла дівчина в чорних окулярах. Ящик із їжею стояв у вестибюлі. Лікар попросив дружину, Проведи мене до вхідних дверей, Навіщо, Я хочу їм сказати, що ми маємо чоловіка з тяжкою інфекцією і не маємо засобів для її лікування, Пам'ятай про застереження, Так, але ж тут ідеться про цілком конкретний випадок, Ну то й що, Я теж маю сумніви, але наш обов'язок — спробувати. На зовнішньому майданчику сходів денне світло осліпило жінку й не тому, що було надто яскравим, у небі бігли темні хмари, схоже, збиралося на дощ, За такий короткий час я втратила звичку до світлого дня, подумала вона. У ту саму мить солдат крикнув їй від брами, Стійте, повертайтеся назад, я маю наказ стріляти й докинув тим самим тоном, наставивши на них гвинтівку, Сержанте, тут якісь люди хочуть вийти, Ми не хочемо вийти, заперечив лікар, Я раджу вам справді відмовитися від такого бажання, сказав сержант, наближаючись і зупинившись за стулками брами, запитав, У чому річ, Один із наших людей тяжко поранив ногу, рана в нього загноїлася, ми негайно потребуємо антибіотиків та інших ліків, Я маю дуже чіткий наказ, виходити нікому не дозволяється, вносити можна тільки їжу, Якщо інфекція посилиться, а це відбудеться майже напевне, хвороба може дуже швидко стати фатальною, Це питання не до мене, Тоді повідомте про це своїх начальників, Послухай-но мене, сліпий, хто має повідомити тобі одну річ, то це я, або ти негайно повернешся туди, звідки прийшов, або я накажу стріляти, Ходімо, сказала дружина, тут ти нічого не вдієш, вони не винні, вони переповнені страхом і підкоряються наказу, Я не вірю, що вони стрілятимуть, це суперечить усім правилам людяності, Ліпше повір, бо тобі ще ніколи не доводилося стояти перед такою очевидною істиною, Послухайте, ви, там, гукнув сержант, я рахуватиму до трьох, якщо на рахунок три ви не зникнете з мого поля зору, тоді можете бути певні, що ви вже не повернетеся назад, оди-и-ин, два-а-а, три-и-и, ось так, тепер ви зрозуміли мене краще й, обернувшись до солдатів, додав, Навіть якби це був мій брат, він не пояснив, про кого йшлося, чи про чоловіка, який прийшов просити ліки, чи про того, хто мав заражену ногу. У палаті поранений запитав, чи йому передадуть ліки, А звідки вам відомо, що я пішов просити медикаменти, запитав лікар, Здогадався, адже ви лікар, сеньйоре, Мені дуже шкода, Тобто ви хочете сказати, що ліків не буде, Атож, їх не буде, Он як. Кількість їжі була точно розрахована на п'ятьох осіб. Там були пляшки з молоком і галети, але той, хто розраховував порції, забув покласти в них склянки, не було й тарілок і навіть ложок та виделок, певно, вони мали надійти, коли принесуть обід. Дружина лікаря дала пити пораненому, але його вирвало. Водій таксі заявив, що молоко йому не до вподоби, він хотів кави. Декотрі, поївши, знову лягли, перший сліпий повів дружину знайомитися з приміщенням, вони єдині вийшли з палати. Продавець аптеки попросив дозволу поговорити із сеньйором доктором, він хотів знати, чи сеньйор доктор має про хворобу певну усталену думку. Я не знаю точно, що, власне, можна назвати хворобою, почав лікар, намагаючись уточнити тему розмови, а потім, значно спрощуючи, підвів підсумок усьому тому, про що довідався з книжок, перш ніж осліпнути. За кілька ліжок попереду водій таксі уважно слухав, а коли лікар закінчив свою розповідь, то сказав, Думаю, з нами сталося те, що засмітилися канали, які ведуть від очей до мозку, Йолоп, обурено пробурчав продавець аптеки, Хто знає, несамохіть усміхнувся лікар, насправді очі — це всього лише лінзи, об'єктиви, насправді мозок є тим органом, яким ми бачимо, а от щодо каналів, то вони й справді можуть засмітитися, як зауважив цей сеньйор, Те саме відбувається з карбюратором, якщо бензин не може до нього пробитися, то двигун не працює, й автомобіль не їде, Як бачите, нема нічого простішого, сказав лікар продавцеві аптеки, І скільки часу, сеньйоре доктор, таке буде відбуватися з нами, запитала покоївка готелю, Принаймні доти, доки до нас не повернеться зір, А не повернеться він довго, Чесно кажучи, я не думаю, що комусь про це відомо, То це хвороба тимчасова, чи вона триватиме завжди, Хіба я знаю. Покоївка готелю зітхнула і сказала через кілька хвилин, Мені також хотілося б знати, що сталося з тією дівчиною, з якою дівчиною, запитав продавець аптеки, Дівчиною з готелю, вона справила на мене велике враження в тому номері, гола-голісінька, ніби щойно народилася на світ, на ній були лише чорні окуляри, й вона лементувала, що втратила зір, це вона, мабуть, і заразила мене сліпотою. Дружина лікаря подивилася на дівчину в чорних окулярах, побачила, як вона повільно скинула їх, намагаючись, щоб її рух був непомітним і заховала їх під подушку, водночас запитуючи в зизоокого хлопчика, Хочеш іще одну галету. Уперше, відколи вона сюди увійшла, дружина лікаря спізнала таке відчуття, ніби дивиться в мікроскоп і спостерігає за поведінкою істот, які навіть не підозрюють про її присутність, і це несподівано видалося їй негідним, безсоромним, Я не маю права дивитися на тих, хто не може дивитися на мене, подумала вона. Тремтячою рукою дівчина закапала собі в очі кілька крапель своєї мікстури. У такий спосіб вона могла переконати себе в тому, що то не сльози капають із її очей. Коли через кілька годин гучномовець оголосив, що можна йти забрати обід, перший сліпий і водій таксі зголосилися виконати цю місію, для якої зір не був необхідним, вистачало й почуття дотику. Ящики стояли далеко від дверей, що сполучали вестибюль із коридором, щоб натрапити на них, сліпцям довелося повзати навкарачки, замітаючи підлогу перед собою простягненою рукою, тоді як друга рука утворювала третю лапу, проте повернення до палати вже не становило для них труднощів, бо дружині лікаря спала одна думка, яку вона ретельно реалізувала, подерши одну з ковдр на смуги й виготовивши з них щось подібне до мотузки, один із кінців якої вона прив'язала до зовнішньої ручки дверей їхньої палати, тоді як другий щоразу прив'язували до щиколотки того чоловіка або жінки, які виходили забрати їжу. Цього разу по їжу пішли двоє чоловіків, вони повернулися з тарілками, ложками й виделками, проте харчів знову дали лише на п'ятьох, найімовірнішим було, що сержант, який командував вартою, не знав, що тут з'явилися ще шестеро людей, бо постійно перебуваючи поза брамою й навіть пильно стежачи за тим, що відбувається за головними дверима, він міг побачити хіба що випадково, як у темному вестибюлі кілька людей перейшли з одного крила в друге. Водій таксі зголосився піти вимагати ті порції їжі, яких бракувало, й пішов сам-один, нікого не попросивши супроводжувати його, Нас не п'ятеро, нас одинадцятеро, крикнув він, звертаючись до солдатів, і той самий сержант відповів йому звідти, Заспокойтеся, скоро вас буде набагато більше, сказав він тоном, який здався водієві таксі знущальним, судячи з тих слів, якими він переказав свою розмову із сержантом, коли повернувся до палати, Схоже, він глузував із мене. Вони поділили п'ять порцій їжі на десятьох, бо поранений і далі відмовлявся їсти й лише просив пити, просив, щоб йому зволожували водою рот. Шкіра в нього горіла вогнем. Оскільки він не міг довго терпіти доторк важкої ковдри до рани, то раз у раз відкривав ногу, але холодне повітря, що панувало в палаті, примушувало його знову закривати її, і так минали години. Він знову й знову стогнав, судомно задихаючись, так ніби постійний лютий біль зненацька вихлюпувався назовні, перш ніж він устигав схопити його й утримати в межах стерпного. Усередині дня прийшли ще троє сліпих, яких виштовхали з іншого крила. Однією з них була реєстраторка консультації офтальмолога, яку дружина лікаря впізнала відразу, а двоє інших, так вирішила доля, були чоловік, який розважався з дівчиною в чорних окулярах у готелі, й той брутальний поліцай, що доставив її додому. Вони встигли лише дійти до ліжок і сісти на них, навмання, реєстраторка консультації розпачливо плакала, двоє чоловіків мовчали, ніби досі не могли осмислити того, що з ними сталося, коли зненацька з вулиці почувся гучний гамір, накази, що віддавалися криками, гармидер із розлючених голосів. Сліпі з палати, всі, як один, обернули обличчя до дверей, чекаючи. Вони не могли бачити, проте знали, що відбудеться протягом наступних хвилин. Дружина лікаря, яка сиділа на ліжку поруч із чоловіком, тихо сказала, Зараз почнеться обіцяне пекло. Він стиснув її руку й прошепотів, Не відходь від мене, тепер ти нічого не зможеш удіяти. Крики стихли, тепер почувся невиразний гомін у вестибюлі, то були сліпі, яких гнали отарою і які наштовхувалися один на одного, застрягали у вузьких проміжках дверей, деякі втрачали напрямок руху й опинялися в інших палатах, але більшість, спотикаючись, окремими групами або один за одним, вимахуючи руками, так ніби йшли на дно, пропихалися до палати, наче їх заштовхував туди якийсь механізм. Деякі падали, й по них топталися. Затиснуті у вузькому проході, сліпі вихлюпувалися у проміжки між ліжками й там, немов човни, яким посеред шторму нарешті щастило повернутися в гавань, розташовувалися на своїх якірних стоянках, тобто сідали на ліжко й уже не дозволяли сідати на них нікому, ті, хто запізнився, мали шукати собі іншого місця. З глибини приміщення лікар кричав, що існують ще палати, але ті небагато людей, яким не вистачило ліжок, боялися заблукати в лабіринті, що, як вони собі уявляли, складався із зал, коридорів, зачинених дверей, східців, які давали про себе знати лише в останню мить. Зрештою вони розуміли, що не можуть залишитися тут, і з великими зусиллями навпомацки шукаючи двері, крізь які сюди увійшли, наважувалися вирушити в невідомість. У пошуках безпечного притулку сліпі з другої групи, яких було п'ять, мали можливість захопити порожні ліжка, які стояли між ними та першою групою. Лише поранений залишився ізольованим, без протекції, на чотирнадцятому ліжку з лівого боку. Через чверть години, коли стих плач, нарікання, шарудіння людей, які вмощувалися на ліжках, тиша й спокій повернулися до палати. Усі ліжка були тепер зайняті. Надходив вечір, і бліде світло ламп, здавалося, стало яскравішим. Так само, як і в перший день, були повторені інструкції щодо того, як має бути організоване життя в палатах, і ті правила, яким повинні підкорятися інтерновані, Уряд жалкує, що йому доводиться енергійно запроваджувати в життя заходи, які він вважає своїм правом і своїм обов'язком, усіма можливими засобами захищати населення від кризи, яку ми нині переживаємо й так далі, й таке інше. Коли голос у гучномовці замовк, знявся обурений хор протестів, Нас ув'язнено, Ми тут усі помремо, Вони не мають права, Де ті лікарі, яких нам обіцяно. Це була новина, що влада пообіцяла інтернованим медичну допомогу, чи навіть цілковите одужання. Лікар не сказав, що якщо вони потребують лікування, то лікар ось тут, перед ними. І більш ніколи такого не скаже. Лікареві не досить мати руки, лікар лікує фармацевтичними препаратами, мікстурами, сполуками хімічних речовин, сумішами, виготовленими з того або з того, а тут немає нічого подібного, немає навіть надії роздобути бодай якісь ліки. Він не має навіть очей, якими міг би помітити, що колір шкіри в його пацієнта занадто блідий або колір периферійної циркуляції його крові надто червоний, скільки разів, без потреби здійснювати ретельне обстеження, ці зовнішні ознаки відповідали повній клінічній історії хвороби, а забарвлення слизистих оболонок і пігментів із високою ймовірністю підказувало успішний діагноз. Але від такої хвороби, як сліпота, рятунку нема. Оскільки тепер ближні ліжка були всі зайняті, дружина більш не могла розповідати йому про те, що там відбувається, але він відчував, що середовище стало напруженим, важким, просякнутим можливістю конфлікту, який принесли із собою останні сліпі. Атмосфера в палаті також зробилася надто густою, у ній плавали важкі й повільні запахи, що іноді переходили в нестерпний сморід. А що тут буде через тиждень, запитав він себе, і його опанував страх, коли він уявив собі, що через тиждень вони все ще перебуватимуть у цьому місці, Навіть якби не було труднощів із постачанням їжі, а немає жодної певності в тому, що їх не буде, я дуже сумніваюся, наприклад, що ті, хто наглядає за нами із зовнішнього світу завжди знатимуть, скільки нас тут є, і виникає питання, в який спосіб будуть розв'язані проблеми гігієни, я вже не говорю про те, як ми будемо митися, люди, що осліпли лише кілька днів тому й не мають жодної допомоги, чи діятимуть тут душові й протягом якого часу вони будуть справними, а проблема сміття й покидьків, а якщо ще й закупоряться нужники, то вся ця будівля неминуче перетвориться на клоаку. Він потер обличчя долонями й відчув жорстку щетину бороди, не голеної протягом трьох днів, Ліпше хай буде так, не думаю, що вони пристануть на мою пропозицію й передадуть нам леза та ножиці. Він мав у своїй валізі все необхідне для того, щоб поголитися, проте розумів, що було б помилкою це зробити, Бо де я міг би поголитися, де, не тут же, в палаті, посеред усього цього народу, немає сумніву, що дружина змогла б поголити мене, але незабаром усі інші помітили б це й здивувалися б, що тут є людина, спроможна надавати такі послуги, а там усередині, в душових, навіть уявити собі неможливо, о Господи, без очей, що я міг би там побачити, крім неясних тіней, дивитися в дзеркало, бачити там розмиту пляму й казати собі, Це моє обличчя, а все, що світліше за ту темну пляму, мені не належить. Вигуки протесту потроху стихли, хтось прийшов з іншої палати й запитав, чи залишилися якісь рештки від їжі, й водій таксі йому відповів, Ані крихти, а продавець аптеки, щоб виявити добру волю, пом'якшив свою заперечливу відповідь, сказавши, Можливо, ще принесуть. Проте ніхто нічого не приніс. Настала ніч. Із зовнішнього світу ані їжі, ані слів. Почулися якісь крики в сусідній палаті, потім настала тиша, якщо хтось плакав, то плакав дуже тихо, плач не проникав крізь стіни. Дружина лікаря підійшла подивитися, як почувається хворий. Це я, сказала вона й обережно підняла ковдру. Нога мала жахливий вигляд, опухла від самого стегна, рана утворювала чорне коло з червоними кривавими плямами, вона дуже збільшилася, так ніби м'ясо виштовхувалося зсередини. Від неї ширився запах, водночас гнилий і солодкавий, Як ви себе почуваєте, запитала дружина лікаря, Дякую, що прийшли запитати про це, Скажіть мені, як ви себе почуваєте, Погано, Нога вам болить, І так, і ні, Поясніть краще, Вона болить, але відчуття таке, ніби нога мені не належить, вона ніби відокремлена від тіла, я не знаю, як вам пояснити, це надзвичайно дивне відчуття, ніби я тут лежу й бачу, як мені болить нога, Це лихоманка, Мабуть, що так, Тепер спробуйте заснути. Дружина лікаря поклала хворому долоню на голову, потім зробила рух, щоб відійти, але не встигла навіть сказати хворому добраніч, він схопив її за руку й потяг до себе, примусивши її наблизити обличчя, Я знаю, сеньйоро, що ви бачите, сказав він дуже тихим голосом. Дружина лікаря здригнулася від подиву й прошепотіла, Ви помиляєтеся, звідки ви взяли цю думку, я бачу рівно стільки, скільки бачать усі інші, що тут перебувають, Ні, не намагайтеся одурити мене, сеньйоро, я знаю, що ви бачите, але будьте спокійні, я нікому про це не скажу, Засніть, засніть, Ви не довіряєте мені, Довіряю, Не можна довіряти слову шахрая, Я ж сказала, що довіряю вам, Чому ж тоді ви не скажете мені правду, Завтра поговоримо, а тепер спіть, Якщо завтра для мене буде, Не думаймо про найгірше, Думаю, що лихоманка подумає за мене. Дружина лікаря повернулася до чоловіка й прошепотіла йому на вухо, Рана має жахливий вигляд, це гангрена, Мені здається мало ймовірним, щоб гангрена виникла за такий короткий час, Рана є такою, якою є, вона має дуже поганий ви
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка