Жозе Сарамаґо Сліпота



Сторінка3/15
Дата конвертації05.05.2016
Розмір3.38 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

Ідея спала на думку самому міністрові. Ідея була, хоч би з якого боку на неї поглянути, дуже вдалою, можна навіть сказати, досконалою, бо знайшла розв'язку не тільки для санітарних аспектів випадку, а й для його суспільних та політичних наслідків. Хоч досі не були з'ясовані причини або, висловлюючись науковою мовою, етіологія білої хвороби, як завдяки творчій фантазії одного обдарованого багатою уявою асистента, назвали неблагозвучну сліпоту, не знайдені методи її лікування, не створено вакцину, яка могла б перешкодити виникненню в майбутньому нових випадків, проте вирішили всіх, хто осліп, і хто перебував із ними в безпосередньому фізичному контакті, зібрати й ізолювати, щоб упередити наступні випадки зараження, кількість яких інакше могла б почати зростати в прогресії, яку в математиці називають геометричною, Ми вже переконалися, що це може бути так, завершив свої міркування міністр. Якщо переказати все це у словах, доступних розумінню більшості людей, то йшлося про те, щоб усіх, хто втратив зір, підхопивши білу хворобу, посадити в карантин відповідно до стародавньої практики, коли кораблям, які прибули в порт із тих місць, де шаленіли епідемії холери й жовтої пропасниці, наказували стояти на рейді протягом сорока днів, а там видно буде. Ці ж таки слова, А там видно буде, сказані для прояснення своєї думки, але таємничі тому, що він не уточнив їхнього змісту, промовив міністр, який згодом висловився більш конкретно, Я хотів сказати, що вони можуть перебувати на карантині й сорок днів, і сорок тижнів, і сорок місяців, і сорок років, тобто доти, доки ми не матимемо підстав випустити їх звідти. А зараз важливо вирішити, куди ми їх помістимо, сеньйоре міністр, сказав голова комісії логістики й безпеки, яку швидко організували для розв'язання нагальних проблем і яка мала взяти на себе транспортування, ізоляцію та пошуки пацієнтів, Які можливості ми нині маємо у своєму розпорядженні, поцікавився міністр, Ми маємо порожню будівлю для божевільні, яка чекає, коли її буде заповнено пацієнтами, кілька казарм, якими перестали користуватися після нещодавно проведеної реорганізації війська, незавершену будівлю промислового ринку, й мені досі ніхто не зміг пояснити, чому будівництво так званого гіперринку перебуває в процесі банкрутства, На вашу думку, котра з цих будівель найпридатніша для реалізації мети, яку ми перед собою поставили, Казарма забезпечить найкращі умови безпеки, Природно, Проте вона має істотну ваду, вона занадто велика, організувати пильне стеження за інтернованими в ній було б надзвичайно дорого й надзвичайно важко, Я розумію, Що ж до гіперринку, то тут нам довелося б мати справу з різними перешкодами юридичного характеру, враховуючи особливості нашого законодавства, А як щодо будівлі промислового ринку, Про будівлю промислового ринку, сеньйоре міністр, либонь, краще й не думати, Чому, Бо промисловості така ідея, поза всяким сумнівом не сподобається, вони вклали туди мільйони, У такому разі нам залишається божевільня, Так, сеньйоре міністр, нам залишається божевільня, Ну що ж, нехай буде божевільня, Крім того, хоч би з якого боку на неї глянути, саме божевільня забезпечує найліпші умови для утримання наших інтернованих, бо, крім того, що вона обнесена муром по всьому своєму периметру, вона має ту перевагу, що утворює два крила, одне з яких ми призначимо для сліпих у прямому значенні цього слова, а друге для підозрюваних, а крім того, там існує ще центральний корпус, який послужить, так би мовити, нічийною землею, через яку ті, хто осліп, переходитимуть і приєднуватимуться до сліпих, Я бачу тут проблему, Яку, сеньйоре міністр, Ми муситимемо тримати там персонал, який би відповідав за ці переселення, але навряд чи ми зможемо знайти добровольців, Не думаю, що в цьому виникне необхідність, сеньйоре міністр, Поясність, чому ви так вважаєте, У випадку людей, запідозрених у тому, що вони підхопили інфекцію сліпоти, яка має спостигнути їх раніше чи пізніше, можете, сеньйоре міністр, не сумніватися, що ті, хто поки що зберіг зір, негайно випхають зі свого середовища тих, хто його втратив, Ваша правда, І так само вони не приймуть до себе жодного сліпого, якому заманеться змінити місце свого перебування, Ви це добре обміркували, Дякую, сеньйоре міністр, Тож можемо починати, Починайте, даю вам картбланш. Комісія діяла швидко й ефективно. До сутінок уже зібрали всіх сліпих, про яких було відомо, а також певну кількість тих, хто, як вважали, підхопив інфекцію, принаймні тих, кого пощастило виявити й схопити в домашньому середовищі та в місцях професійної діяльності тих, хто втратив зір. Першими переправили до порожнього будинку божевільні лікаря та його дружину. На вході несли варту солдати. Браму відчинили рівно настільки, щоб пропустити їх, і відразу зачинили за ними. Від брами до головних дверей будівлі була натягнута груба мотузка, що правила за перила, Зверніть трохи праворуч, там є мотузка, тримайтеся за неї й ідіть прямо вперед, прямо вперед, до сходинок, сходинок має бути шість, попередив їх сержант. Усередині будинку мотузка розділялася на дві, одна тяглася ліворуч, друга праворуч, сержант їм гукнув, Будьте уважні, ваша сторона — права. Однією рукою тягнучи валізу, жінка другою завела чоловіка до палати, розташованої найближче до входу. Вона була довга, як у стародавньому шпиталі, з двома рядами ліжок, пофарбованих у сірий колір, але фарба з яких уже наполовину облупилася. Покривала, простирадла й ковдри були такого самого кольору. Дружина провела чоловіка у глибину палати, посадила його на одне з ліжок і сказала йому, Сиди тут, на місці, а я піду подивлюся, що тут є. Там було кілька палат, довгі та вузькі коридори, кабінети, які очевидно належали лікарям, брудні нужники, невеличка кухня, яка досі не втратила запах їжі, зі столами, обтягнутими цинком, три келії, обклеєні ватою до висоти в три метри, а вище, до самої стелі, оббиті корком. За будівлею було обгороджене подвір'я з погано доглянутими деревами, чиї стовбури здавалися обдертими. Повсюди лежали купи сміття. Дружина лікаря повернулася в дім. У напіврозчиненій шафі вона побачила гамівні сорочки. Коли повернулася до чоловіка, то запитала в нього, Ти можеш собі уявити, куди вони нас запхали, Ні, До божевільні, пояснила вона, але він урвав їй мову, Ти не сліпа, я не хочу, щоб ти залишалася тут, Так, ти маєш рацію, я не сліпа, Я попрошу їх відвезти тебе додому, скажу, що ти їх одурила, аби залишитися зі мною, У цьому немає глузду, звідси вони тебе не почують, а якби й почули, то не звернули б уваги, Але ти бачиш, Не випадає сумніватися, що я теж осліпну через кілька днів, а може, навіть через хвилину, Іди звідси, благаю тебе, Не наполягай, бо солдати однаково не дозволять мені ступити бодай на одну сходинку, Я не можу тебе примусити, Атож, любове моя, не можеш, я залишуся тут, щоб допомагати тобі, а також іншим, яких сюди приведуть, але ти не кажи нікому, що я спроможна бачити, Про яких інших ти говориш, Ти ж не думаєш, що ми залишимося тут самі-одні, Божевілля якесь та й годі, Нема нічого дивного, адже ми перебуваємо у психлікарні. Інших сліпих пригнали сюди цілою компанією. їх усіх захопили у власних будинках, одного за одним, водія автомобіля, який осліпнув найпершим, потім крадія, який його пограбував, дівчину в чорних окулярах, хлопчака, хворого на страбізм, — цього, щоправда, забрали не вдома, а з лікарні, куди його помістила мати. Мати з ним не приїхала, бо не була спроможна на ту хитрість, яку виявила дружина лікаря, коли оголосила себе сліпою, не бувши нею, вона була жінка проста й нездатна збрехати навіть задля власного добра. Вони увійшли до палати, спотикаючись, обмацуючи руками повітря, тут не було мотузки, яка допомагала б їм обирати напрямок руху, вони визначали його, боляче натикаючись на речі, хлопець плакав і кликав матір, а дівчина в чорних окулярах намагалася втішити його, Вона вже йде, вона вже йде, казала йому, а що очі їй затуляли чорні окуляри, то вона могла бути сліпою, а могла й не бути, інші обертали свої очі туди-сюди, нічого не бачачи, а що в неї очі були сховані за чорними окулярами й коли вона казала, твоя мати вже йде, вона йде, то здавалося вона й справді бачила, як у двері заходить опанована розпачем мати хлопчика. Дружина лікаря наблизила губи до чоловікового вуха й прошепотіла, Сюди увійшли четверо людей, жінка, двоє чоловіків і хлопчик, Опиши мені, який вигляд мають ті чоловіки, тихо запитав він. Вона їх описала, й він сказав, Першого я не знаю, а другий, за твоїм описом, схожий на того сліпого, який приходив до моєї консультації, Малий хворий на страбізм, а жінка прийшла в чорних окулярах і здається гарною, То вони обоє сюди потрапили. Через шум, який створили сліпі, сідаючи на тих місцях, які здалися їм зручними, вони не почули цього обміну словами й, певно, думали, що тут немає нікого, крім них, а що зір вони втратили зовсім недавно, то в них іще не розвинулася та спроможність чути, яка перевищує нормальний слух. Зрештою, дійшовши висновку, що не варто міняти щось певне на щось сумнівне, кожен із них сів на тому ліжку, на яке наштовхнувся, й чоловіки опинилися дуже близько один до одного, хоч і не знали про це. Тихим голосом дівчина й далі намагалася втішити малого, Не плач, твоя мати скоро прийде, неодмінно прийде. Потім настала тиша, а тоді дружина лікаря сказала, голосом, який пролунав із глибини палати, від самих дверей, Ми тут двоє, а скільки вас. Несподіваний голос примусив стрепенутися тих, які щойно прийшли, але двоє чоловіків не озвалися, відповіла дівчина, Думаю, нас четверо, тут ось сидимо хлопчик і я, А хто ще, чому не озиваються інші, запитала дружина лікаря, Я, промурмотів таким голосом, ніби йому було важко промовляти слова, чоловічий голос, І я, пробурчав ще один роздратований чоловічий голос. Дружина лікаря сказала, звертаючись до самої себе, Вони поводяться так, ніби бояться впізнати один одного. Вони були якісь украй напружені, з витягненими шиями, ніби прагнули щось обнюхати, й, хоч на диво, вирази їхніх облич були схожими, суміш погрози й страху, проте страх одного не був схожий на страх іншого, те саме можна було сказати й про вираз погрози, Певно, між ними щось відбулося, подумала вона. У цю мить пролунав голос сильний і сухий, голос чоловіка, який звик віддавати накази. Він лунав із гучномовця, що висів над дверима, в які вони увійшли. Було тричі повторене слово «увага», а тоді голос заговорив далі, Уряд жалкує, що йому довелося діяти так енергійно, реалізуючи своє право й виконуючи свій обов'язок захищати населення країни всіма доступними йому засобами від кризи, яку ми переживаємо, опинившись перед чимось подібним до епідемії сліпоти, яку ми попередньо назвали білою хворобою, й у цьому своєму прагненні ми розраховуємо на розуміння й співпрацю всіх громадян, що мають допомогти нам зупинити поширення інфекції, якщо справді йдеться про інфекцію, а не про серію збігів, поки що непоясненну. Рішення оселити в одному приміщенні заражених осіб, а в ближньому, проте відокремленому від першого приміщення, всіх тих, хто перебував із ними в якомусь контакті, було ухвалене лише після дуже поважних роздумів. Уряд глибоко усвідомлює свою відповідальність і сподівається, що ті, до кого звернене це послання, також усвідомлюють як сумлінні громадяни, що ними вони повинні бути, ту відповідальність, яка лягає на їхні плечі, і розуміють, що ізоляція, в якій вони тепер перебувають, є, окрім кількох суто особистих причин, актом солідарності з рештою національної спільноти. Тепер ми пропонуємо вам уважно вислухати інструкції, які будуть зараз зачитані. По-перше, електричне освітлення у вашому приміщенні завжди буде увімкнене, не намагайтеся тягтися руками до вимикачів, вони не працюють, по-друге, намагання покинути приміщення без попереднього дозволу загрожує вам негайною смертю, по-третє, в кожній палаті існує телефон, яким дозволено користуватися, лише замовляючи зовні продукти гігієни та чистоти, по-четверте, інтерновані повинні ручним способом прати свій одяг, по-п'яте рекомендується вибрати в кожній палаті відповідального, йдеться про рекомендацію, а не про наказ, інтерновані можуть самоорганізуватися в той спосіб, який їм здається найкращим, після того як виконають попередньо названі правила й ті, які ми оголосимо далі, по-шосте, на вході тричі на день роздаватимуться ящики з продукцією, праворуч і ліворуч, відповідно призначені для пацієнтів і для тих, кого підозрюють у тому, що вони заражені, по-сьоме, всі рештки мають бути спалені, причому рештками ми називаємо не тільки залишки від їжі, а й ящики, тарілки та миски, їх виготовлено з матеріалів, які добре горять, по-восьме, спалювання має здійснюватися на внутрішніх подвір'ях будівлі та на обгородженій ділянці, по-дев'яте, інтерновані несуть повну відповідальність за всі негативні наслідки цих спалювань, по-десяте, у випадку пожежі, незалежно від того, буде вона випадковою чи умисною, пожежники її не гаситимуть, по-одинадцяте, так само інтерновані не повинні сподіватися на допомогу іззовні, якщо в їхньому середовищі виникнуть хвороби або безпорядки чи вони почнуть нападати одне на одного, по-дванадцяте, у випадку смерті, що станеться з природних причин, інтерновані повинні будуть закопати труп на задньому подвір'ї, по-тринадцяте, спілкування між крилом пацієнтів і крилом тих, хто підозрюється в зараженні, відбувається в центральному приміщенні будівлі, в тому самому, крізь яке вони сюди увійшли, по-чотирнадцяте, підозрювані на зараження, які осліпнуть, негайно повинні перейти в те приміщення, де перебувають сліпі, по-п'ятнадцяте, цю інформацію ми повторюватимемо щодня, о цій самій годині, щоб ознайомлювати з нею новоприбулих. Уряд і Нація сподіваються, що кожен виконає свій обов'язок. На добраніч. Коли нарешті настала тиша, в ній виразно почувся голос хлопчика, Я хочу до мами, але він промовив ці слова без будь-якого виразу, ніби автоматичний внутрішній механізм, який вимкнувся на певній фразі, тепер знову увімкнувся й повторив її. Лікар сказав, Накази, які ми щойно вислухали, не залишають сумнівів у тому, що нас ізольовано, але ізольовано в такий спосіб, який вони, либонь, уже випробували на комусь і який не подає надії, що нам дозволять вийти звідси раніше, аніж будуть відкриті ліки проти нашої хвороби, Ваш голос здається мені знайомим, сказала дівчина в чорних окулярах, Я лікар, лікар-офтальмолог, Ви лікар, до чиєї консультації я вчора приходила, це ваш голос, А хто ви така, У мене був кон'юнктивіт, мабуть, я й досі його маю, проте тепер, коли я осліпла, це вже не має значення, А хто той хлопчик, із яким ви розмовляєте, Він не мій син, у мене дітей немає, Учора я оглядав хлопчика зі страбізмом, це ти, запитав лікар, Так, то був я, сеньйоре, відповів хлопець роздратованим тоном людини, яка не любить, коли згадують про її фізичну ваду, й вони мають рацію, бо такі мало помітні вади, як і всякі інші, стають очевидними, коли хтось починає про них говорити, Чи тут є хтось іще, кого я знаю, повернувся лікар до своїх розпитувань, можливо, тут є той чоловік, який прийшов учора до моєї консультації в супроводі дружини, чоловік, який раптово осліп, коли сидів за кермом автомобіля, То був я, відповів перший сліпий, Якщо тут є й інші люди, то нехай вони озвуться й розкажуть, хто вони такі, нам доведеться жити разом невідомо скільки часу, тому нам треба познайомитися між собою. Крадій автомобіля процідив крізь зуби, Так, так, він вважав, що цими словами повідомив досить про свою присутність, але лікар наполягав, Ваш голос свідчить про те, що ви чоловік досить молодий, він не належить тому старому, який приходив до мене з катарактою, Ні, сеньйоре доктор, катаракти в мене не було, А як ви осліпли, Я осліп на вулиці, Як це сталося, Більш нічого я розповісти не можу, я був на вулиці й раптом осліп. Лікар розтулив рота, щоб запитати, чи сліпота цього чоловіка теж має білий колір, але замовк, несподівано зрозумівши, що незалежно від того, якого кольору сліпота в того чоловіка, чорна чи біла, ніхто його звідси на волю не випустить, як і кожного з них. Він простяг тремтячу руку до дружини й перестрів її руку напівдорозі. Вона поцілувала його в обличчя, ніхто більше не міг побачити цей сумний лоб, ці опущені губи, ці мертві, схожі на скляні очі, які вселяли страх, бо здавалися зрячими, але нічого не бачили. Мабуть, настане й моя черга, подумала жінка, можливо навіть у цю саму мить, перш ніж я закінчу думати те, що думаю, в будь-яку хвилину, схожу на одну з цих хвилин або, може, прокинуся сліпою, чи заплющу очі перед сном, вважаючи, що просто заснула. Вона подивилася на чотирьох сліпців, які сиділи на ліжках, кожен мав біля ніг той невеличкий багаж, який зміг принести із собою, хлопчик зі своїм шкільним ранцем, інші з валізами, невеличкими, так ніби вибралися на вікенд. Дівчина в чорних окулярах тихо розмовляла з хлопчиком, із протилежного боку палати, дуже близько один до одного, розділені лише одним порожнім ліжком, але не знаючи про це, сиділи той чоловік, який осліп першим, і крадій автомобіля. Лікар сказав, Ми всі чули накази, й одне тепер ми знаємо напевне — хоч би що сталося, ніхто не прийде нам на допомогу, тому ми вчинимо якнайліпше, коли почнемо негайно самоорганізовуватися, бо мине не так багато часу, й ця палата наповниться людьми, інші палати — теж. Звідки вам відомо, що тут є й інші палати, запитала дівчина, Ми трохи тут пройшлися, перш ніж потрапили до цієї, вона перебуває найближче до вхідних дверей, пояснила дружина лікаря, стискаючи чоловіка за лікоть, щоб він був обережний. Дівчина сказала, Найкраще буде, якщо сеньйор доктор візьме на себе обов'язки відповідального, адже він, зрештою, лікар, А чого вартий лікар без очей і без медикаментів, Але він має авторитет. Дружина лікаря усміхнулася, Я гадаю, ти повинен узяти на себе ці обов'язки, якщо ніхто не заперечуватиме, звичайно, Я не вважаю, що це добра думка, Чому, Досі нас тут тільки шестеро, але завтра, безперечно, стане більше, люди прибуватимуть сюди щодня, й неможливо собі уявити, щоб вони погодилися визнавати тут головним чоловіка, якого вони не обирали і який, будучи головним над ними, нічого, проте, не зможе їм дати за «їхній послух, і це в тому випадку, якщо вони спроможні визнавати авторитет і правила поведінки, У такому разі тут буде дуже важко жити, Нам дуже пощастить, якщо все обмежиться тільки цим. Дівчина в чорних окулярах сказала, Мій намір був добрим, але сеньйор доктор, безперечно, має слушність, кожен дбатиме тільки про себе. Можливо, підштовхнутий цими словами, або тому, що не міг далі стримувати в собі лють, один із чоловіків рвучко підхопився на ноги, Ось хто винен у нашому нещасті, якби я мав очі, то порішив би його тут на місці, загорлав він, показуючи пальцем у той бік, де, як йому здавалося, сидів той, про кого він говорив. Відхилення було не дуже великим, але його драматичний жест здався дружині лікаря — єдиній особі, яка могла побачити його, — комічним, оскільки звинуватливий палець був спрямований на безневинний столик, який стояв в узголів'ї ліжка, Зберігайте спокій, сказав лікар, жодна епідемія не знає винних, усі належать до її жертв, Якби я не був таким добрим, якби не допоміг цьому придуркові добутися додому, я не втратив би зір, Хто ви такий, запитав лікар, але автор звинуватливих слів нічого не відповів, він здавався надто роздратованим, аби щось сказати. Тоді почувся голос іншого чоловіка, Ти справді довіз мене додому, але потім скористався з мого стану й украв у мене автомобіль, Це неправда, нічого я не крав, Украв, чоловіче, украв, Якщо й справді хтось украв твою тарадайку, то покажи мені свідків, які підтвердили б, що то був я, а в подяку за мою допомогу ти зробив мене сліпим, Ваша дискусія нічого не вирішує, сказала дружина лікаря, машина перебуває там, зовні, ви перебуваєте тут, усередині, ліпше вам помиритися, згадайте про те, що надалі нам доведеться жити разом, Щодо мене, то я ніколи не погоджуся жити з ним, сказав перший сліпий, ви, сеньйори можете не умовляти мене, я перейду до іншої палати, я не стану спілкуватися з мерзотником, який пограбував сліпого, він нарікає на те, що осліп через мене, то так йому й треба, принаймні існує хоч якась справедливість у світі. Він схопив свою валізу й, тягнучи ноги, щоб не спіткнутися, обмацуючи навколишній простір лівою рукою, вийшов у прохід між двома рядами ліжок, Де тут палати, запитав він, але не почув відповіді, якщо хтось її йому дав, бо несподівано натрапив на плутанину рук і ніг, що навалилася на нього, крадій автомобіля виконав, як міг, погрозу помститися своєму кривдникові. Хто внизу, хто нагорі, вони покотилися у вузькому замкненому просторі, раз у раз ударяючись об ніжки ліжок, тоді як переляканий зизоокий хлопчик знову заплакав і став кликати матір. Дружина лікаря схопила чоловіка за лікоть, вона знала, що самотужки їй не вдасться розтягти тих, котрі зчепилися в бійці, й потягла його в прохід, де засапавшись, борюкалися між собою розлючені супротивники. Вона спрямувала руки чоловіка, сама вхопилася за того з двох, за якого їй зручніше було хапатися, і з великими труднощами вони їх розтягли, Ви поводитеся по-дурному, розгнівано гукнув лікар, якщо хочете влаштувати тут пекло, то ви на правильному шляху, але не забувайте, нас тут покинули напризволяще, й ніхто в зовнішньому світі не почує, що тут відбувається, ніхто не прийде нам на допомогу, Він украв у мене автомобіль, поскаржився перший сліпий, якому дісталося більше ударів, ніж його супротивникові, Залиште все, як є, сказала дружина лікаря, ви все одно вже не могли користуватися своїм автомобілем, то яка вам різниця, украв він його чи не вкрав. Справді, не міг, але машина була моя, а цей крадій заховав її невідомо де, Найімовірніше, сказав лікар, що ваш автомобіль залишився на тому місці, де цей чоловік осліп, Сеньйор доктор має великий досвід життя, й він не помилився у своєму припущенні, сказав крадій автомобілів. Перший сліпий зробив рух, наче хотів випручатися з рук, які його тримали, але пручався він слабко, так ніби зрозумів, що навіть цілком виправданий гнів не поверне йому автомобіль, а автомобіль не поверне йому очі. Але крадій йому пригрозив, Якщо ти думаєш, що нічого з тобою не станеться, то ти помиляєшся, я й справді украв у тебе автомобіль, так, це я його вкрав, але ти украв у мене очі, украв спроможність бачити, то хто з нас двох більший злодій, Кінчайте, обурено вигукнув лікар, ми всі тут сліпі, й не повинні ані нарікати на своє лихо, ані звинувачувати когось, Що мені чуже лихо, зневажливо проказав крадій, Якщо ви хочете піти в іншу палату, сказав лікар першому сліпому, то моя дружина може вас туди провести, вона тут орієнтується краще, ніж я, Я змінив свою думку й волію залишитися в цій. Крадій автомобіля криво усміхнувся, Хлопчик плаче, він боїться, що до нього прийде бука, а хто він, цей бука, я добре знаю, Годі, крикнув лікар, утративши терпець, Ви, докторе, не забувайте, що тут усі рівні, й ви не можете наказувати мені, Я нічого вам не наказую, тільки прошу, щоб ви дали цьому чоловікові спокій, Гаразд, гаразд, але ви зі мною обережніше, я не з тих, хто відразу сякається, коли йому підносять гірчицю до носа, я можу бути другом, як і більшість людей, але й ворогом, яких мало. Агресивно вимахуючи руками, крадій автомобіля намацав ліжко, на якому раніше сидів, запхав під нього свою валізу, потім оголосив, Я хочу лягти, але сказав це таким тоном, ніби повідомляв, Відійдіть від мене, дайте роздягтися. Дівчина в чорних окулярах сказала зизоокому хлопчикові, Ти теж лягай у ліжко, ось із цього боку, якщо тобі буде потрібен якийсь нічний одяг, поклич мене, Я хочу пі-пі, попросився хлопчик. Почувши ці слова, усі відчули негайну й гостру потребу помочитися, хоч і подумали про це всяк по-своєму, А й справді, як тут бути з цим, сказав перший сліпий і став мацати під ліжком, шукаючи, чи не знайде там нічного горщика, але разом із тим сподіваючись, що його там нема, бо йому було соромно мочитися в присутності інших осіб, звичайно, бачити його вони не зможуть, але дзюрчання сечі приховати годі, правда, чоловіки можуть скористатися трюком, який жінкам не доступний, тож у цьому вони мають над ними очевидну перевагу. Крадій автомобіля, що тепер сидів на ліжку, сказав, Хай йому чорт, а де ж справді тут можна відлити, Не розпускайте язика, з нами дитина, запротестувала дівчина в чорних окулярах, Моя люба, якщо ти не знайдеш місця, про яке ми говоримо, то твоя дитина незабаром помочиться у штанці. Дружина лікаря сказала, Можливо, я зможу допомогти вам знайти нужник, пригадую, я чула тут недалеко сморід, Я піду з вами, сказала дівчина в чорних окулярах, узявши хлопчика за руку, Думаю, нам ліпше буде піти всім, зауважив лікар, так ми довідаємося, куди нам треба йти щоразу, як виникатиме потреба, Я чудово тебе розумію, подумав крадій автомобіля, але не наважився сказати це вголос, тобі не хочеться, щоб твоя жіночка водила мене мочитися, коли я її попрошу. На цю думку в нього виникло несвідоме потаємне бажання, яке примусило його прутень заворушитися під штаньми і вкрай його здивувало, так ніби втрата зору мала неминуче призводити до втрати або послаблення сексуального потягу, От і добре, подумав він, значить, я не все втратив, поранення не завжди закінчується смертю, можливо, ще пощастить і мені, й він став тішити себе солодкими фантазіями. Проте фантазувати йому не дали часу, бо лікар уже сказав, Вишикуймося в лінію, моя дружина йтиме першою, кожен нехай покладе руку на плече передньому, тоді ми не загубимо одне одного. Перший сліпий сказав, Я з тим чоловіком не піду, певно, маючи на увазі того, хто вкрав у нього автомобіль. Чи то в намаганнях знайти одне одного, чи то че-рез бажання уникнути небажаного сусіда вони з великими труднощами вишикувалися у вузькому проході, й штовханина була така, що дружина лікаря так довго шукала своє місце, ніби й вона була сліпа. Зрештою, черга все ж таки утворилася, за дружиною лікаря стала дівчина в чорних окулярах, яка тримала» за руку зизоокого хлопчика, за дівчиною прилаштувався крадій автомобіля, потім лікар, а в кінці, щоб уникнути чергової бійки, перший сліпий. Вони посувалися вперед дуже повільно, ніби не довіряли тій жінці, що їх вела, вільною рукою намагалися обмацувати повітря, шукаючи чого твердого, на що могли б спертися, стіну або одвірок. Розташувавшись за дівчиною в чорних окулярах, крадій автомобіля, збуджений пахощами парфумів, які линули від неї, та спогадами про те, як недавно ожив його прутень, вирішив застосувати свої руки з більшою користю, однією він пестив їй потилицю під волоссям, а другою без будь-яких церемоній схопив її за цицьку. Вона струснула тілом, щоб відштовхнути нахабу, але він тримав її міцно. Тоді дівчина з усієї сили хвицнула ногою назад. Удар черевика з підбором, гострим як стилет, поцілив у голу литку крадія автомобілів, який заревів від несподіванки й болю, Що там відбувається, запитала дружина лікаря, озираючись назад, Це я спіткнулася, відповіла дівчина в чорних окулярах і, схоже, боляче вдарила того, хто йде за мною. Кров з'явилася на пальцях крадія автомобілів, який стогнучи та сиплячи прокльонами, тримався обома руками за поранену ногу, Я поранений, ця дівка не дивиться, куди вона ставить ноги, А ви не дивитесь, куди пхаєте свої руки, сухо відповіла дівчина. Дружина лікаря зрозуміла, що відбулося, спочатку вона всміхнулася, але потім побачила, що рана набуває досить поганого вигляду, кров текла з ноги в бідолахи, а тут не було ані перекису водню, ані ртутної масті, ані бинтів, ані пластирів, ані будь-якої дезинфекційно! рідини, не було нічого. Черга розпалася, й лікар запитав, Куди вас поранено, Ось тут, Де це тут, У ногу, ви хіба не бачите, ця дівка штрикнула мене своїм підбором. Я спіткнулася, я невинна, повторила дівчина, але відразу й вибухнула, Цей мерзотник став облапувати мене, хто я, на його думку, така. Дружина лікаря втрутилася, Зараз треба промити рану і якось перев'язати її, А де можна знайти воду, запитав крадій автомобіля, На кухні, на кухні є вода, але нам не треба йти туди всім, мій чоловік і я відведемо туди цього сеньйора, інші чекайте нас тут, ми надовго не затримаємося, Я хочу пісяти, сказав хлопчик, Потерпи трохи, ми зараз повернемося. Дружина лікаря знала, що їм треба повернути один раз праворуч і один раз ліворуч, потім пройти довгим коридором, який повертав під прямим кутом, а кухня була в самому його кінці. Через кілька хвилин вона зрозуміла, що помилилася, зупинилася, трохи поміркувала, а тоді повернула назад і вигукнула, Ой, тепер я пригадую, що звідси можна прямо дійти до кухні. Часу не можна було гаяти, кров і далі витікала з рани. Спочатку з крану пішла брудна вода, треба було чекати, коли вона бодай трохи очиститься. Вода все одно була теплувата й погано пахла, так ніби загнилася в трубах, але поранений зітхнув із полегкістю, коли нею обмили рану. Рана мала поганий вигляд, А як тепер ми забинтуємо йому ногу, запитала дружина лікаря. Під одним зі столів було кілька брудних ганчірок, якими їх, мабуть, витирали, але було б украй небезпечно використати їх для перев’язки. Тут немає нічого, сказала дружина лікаря, вдаючи ніби шукає. Але я не можу залишатися в такому стані, сеньйоре доктор, кров не зупиняється, будь ласка, допоможіть мені й пробачте, якщо я трохи був із вами нечемний, благальним голосом просив крадій автомобіля, Ми вам намагаємося допомогти, саме це ми й робимо, сказав лікар, а тоді, Скидайте майку, іншої ради нема. Поранений пробурчав, що майка в нього одна, але зробив, як йому сказали. Дружина лікаря швидко скрутила майку в джгут, обмотала його навкруг литки й зав'язала в тугий вузол. То були рухи, які людина сліпа не змогла б легко зробити, але вона не могла втрачати час на подальші прикидання, досить було й того, що вона просто вдавала з себе сліпу. Крадій автомобілів побачив у цьому щось ненормальне, адже, згідно з логікою, навіть будучи не більше як офтальмологом, забинтувати йому ногу мав би лікар, але радість від того, що йому нарешті зробили перев'язку, перемогла сумніви, які лише на мить ковзнули в його свідомості. Накульгуючи, він разом зі своїми двома супутниками повернувся туди, де їх чекали інші, й тут дружина лікаря відразу побачила, що зизоокий хлопчик не витримав і помочився у штанці. Ані перший сліпий, ані дівчина в чорних окулярах не помітили, що сталося. Під ногами в хлопчика розтікалася калюжка сечі, її краплі досі капали з рубців на його штанцях. Але так ніби нічого не сталося, дружина лікаря сказала, Ходімо шукати нужники. Сліпі підняли руки на рівень очей, намацуючи своїх сусідів по черзі, проте дівчина в чорних окулярах не стала цього робити, вона відразу заявила, що не піде попереду нахаби, який став облапувати її, проте, в кінцевому підсумку, черга оновилася, коли крадій автомобіля та перший сліпий помінялися місцями, а лікар розташувався між ними. Крадій автомобіля накульгував і все більше волочив ногу. Йому було надзвичайно важко пройти через турнікет, і його рана запульсувала з такою силою, ніби його серце змінило місце розташування й тепер калатало десь унизу. Дівчина в чорних окулярах знову взяла малого за руку, але він намагався триматися якомога далі збоку, боячись, що хтось помітить його необережність, наприклад, лікар, який пробурчав, Тут смердить сечею, а дружина вирішила, що повинна підтвердити його сумнів, А й справді, смердить, цей сморід не міг поширюватися від нужників, бо до них було ще далеко, але змушена поводитися, як сліпа, вона також не могла відкрити, що сморід поширюється від намочених штанців хлопця. Вони погодилися на тому, як жінки, так і чоловіки, що коли підійдуть до нужників, то першим пропустять хлопчика, але зрештою чоловіки увійшли всі разом, незважаючи на вік чи нагальність потреби, адже нужники не мали окремих пісуарів, як то зазвичай і буває в подібних місцях. Жінки залишилися біля дверей, заявивши, що можуть терпіти довше, але все має свої межі, й через кілька хвилин дружина лікаря сказала, Можливо, тут є й інші нужники, проте дівчина в чорних окулярах відповіла, Щодо мене, то я можу почекати, Я теж, сказала друга жінка, потім запала мовчанка, після якої вона почали розмовляти, Як ви осліпли, Як і інші, раптом перестала бачити, Ви були вдома, Ні, То це сталося тоді, коли ви вийшли з консультації мого чоловіка, Більш або менш, Що ви хочете сказати цим «більш або менш», Що я осліпла не відразу, як звідти вийшла, Ви відчули якийсь біль, Болю я не відчула, та коли розплющила очі, то була сліпа, А я ні, Що ні, Мої очі не були заплющені, я осліпла в ту мить, коли мій чоловік заходив у санітарний фургон, Йому пощастило, Кому, Вашому чоловікові, адже осліпнувши в такий спосіб ви змогли залишитися з ним, Я вважаю, пощастило також мені, Справді, пощастило й вам, А ви, сеньйоро, одружена, Ні, не одружена, а відтепер, думаю, ніхто ніколи не захоче одружитися зі мною, Але ця сліпота має надто ненормальний характер, вона так відрізняється від усіх тих способів осліпнути, що вона не може тривати вічно, А що як ми залишимося сліпими до кінця життя, Ні, А якщо й усе людство осліпне, Це було б жахливо — жити у світі сліпих, Я навіть уявляти собі цього не хочу. Зизоокий хлопчик перший вийшов із нужника, він навіть не мав потреби туди заходити. Він закасав штанці до середини ніг і зняв шкарпетки. Він сказав, Я вже там був, і рука дівчини в чорних окулярах потяглася в напрямку його голосу, проте вона не змогла намацати його тремтячу руку ані вперше, ані вдруге, й намацала її лише втретє. Незабаром вийшов і лікар, а за ним відразу перший сліпий і хтось із них запитав, Де ви, дружина лікаря відразу взяла чоловіка за руку, а до його другого ліктя вже доторкнулася й ухопилася за нього дівчина в чорних окулярах. Перший сліпий протягом кількох секунд не мав на кого опертися, потім хтось поклав руку йому на плече. Ми тут усі, запитала дружина лікаря, Той, що з пораненою ногою залишився справляти другу потребу, відповів їй чоловік. Тоді дівчина в чорних окулярах сказала, Можливо, тут є інші нужники, мені вже почало припікати, пробачте, Ходімо пошукаємо, сказала дружина лікаря, й вони відійшли, тримаючись за руки. Через десять хвилин повернулися, вони знайшли кабінет консультацій, біля якого був туалет. Крадій автомобіля вже вийшов із нужника, він нарікав на холод і на біль у нозі. Вони знову вишикувалися в чергу в тому самому порядку, в якому сюди прийшли, і з меншими зусиллями, ніж раніше, й без непотрібних інцидентів повернулися до палати. З великою спритністю, але не показуючи цього, дружина лікаря допомогла кожному знайти ліжко, на якому він прилаштувався раніше. Ще поза палатою, так ніби йшлося про найочевиднішу для всіх річ, вона сказала, що найлегший для кожного спосіб знайти своє місце буде порахувати ліжка, починаючи від вхідних дверей, Наші ліжка, сказала вона, є останніми в правому ряді, дев'ятнадцяте й двадцяте. Першим увійшов у прохід між ліжками крадій автомобіля. Він був майже голий, тремтів від холоду, хотів полегшити біль у пораненій нозі, й то були достатні підстави, щоб його пропустили першим. Він ішов від ліжка до ліжка, обмацуючи підлогу, в пошуках своєї валізи, й коли натрапив на неї, то голосно сказав, Ось воно, й додав, Чотирнадцяте, з якого боку, запитала дружина лікаря, з лівого, відповів він із легким подивом у голосі, так ніби вона знала про це й не мала потреби запитувати. Наступним увійшов до палати перший сліпий. Він знав, що його ліжко було другим, рахуючи від ліжка крадія автомобіля і з того самого боку. Він уже не боявся спати поруч із ним, адже нога в того, судячи з його стогону та зітхань перебувала в жалюгідному стані, й він не міг дозволити собі навіть поворушити нею. Він сказав, дійшовши до свого ліжка, Шістнадцяте, з лівого боку, й улігся на ньому вдягнений. Тоді дівчина в чорних окулярах попросила тихим голосом, Допоможіть нам прилаштуватися поблизу від сеньйорів, навпроти них, там нам буде добре. Усі четверо увійшли тепер до палати й швидко розташувалися в ній. Через кілька хвилин зизоокий хлопчик сказав, Я хочу їсти, й дівчина в чорних окулярах прошепотіла, Завтра, завтра ми поїмо, а зараз спи. Потім відкрила свою ручну сумочку і знайшла пляшечку, яку вчора купила в аптеці, зняла окуляри, опустила голову назад і з широко розплющеними очима, підтримуючи однією рукою другу, закапала в них краплі. Не всі краплі потрапили в очі, але кон'юнктивіт, якщо вона так добре його лікуватиме, незабаром буде вилікуваний.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка