Жозе Сарамаґо Сліпота



Сторінка13/15
Дата конвертації05.05.2016
Розмір3.38 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15
За винятком домашньої пилюки, яка завжди користується відсутністю людей, щоб покрити поверхню меблів, до речі, це єдина нагода, яку вона має, щоб відпочити від вологої ганчірки та від пилососа, від метушні дітей, які здіймають турбулентні завихрення, коли пробігають, у помешканні було чисто й безлад у ньому був лише той, який виникає внаслідок термінової необхідності його покинути. Але навіть за тих обставин, коли вони чекали термінових дзвінків із міністерства та лікарні, дружина лікаря, наділена тим духом передбачення, який спонукає розумних людей завершувати в житті всі свої справи, щоб після смерті не виникало занудної необхідності в гарячкових прибираннях, помила посуд, прибрала ліжко, навела лад у ванній кімнаті, й хоч не домоглася того, що називають досконалим порядком, але було б справжньою жорстокістю вимагати від неї більше, коли руки в неї тремтіли, а очі були наповнені слізьми. Проте семеро паломників відчули себе так, ніби потрапили до раю, і таким сильним було це враження, яке, не ризикуючи надто перебрехати термін, ми можемо назвати трансцендентальним, що вони зупинилися на вході, наче паралізовані несподіваним запахом, який тут панував, а то був просто запах зачиненої квартири, в інший час ми відразу побігли б відчиняти вікна, щоб провітрити помешкання, сказали б ми, але тепер ліпше залишити вікна щільно законопаченими, щоб захиститися від бридкого смороду з вулиці. Дружина першого сліпого сказала, Ми тут тобі все забруднимо, й вона мала слушність, бо якби вони увійшли у своїх чоботях, обліплених багнюкою та лайном, то рай за одну мить перетворився б на пекло, тобто те місце, де, як стверджують авторитети, смердючий, тухлий, гнилий і нудотний сморід проклятим душам витерпіти набагато тяжче, аніж розжарені обценьки, казани з киплячою смолою та інші знаряддя тортур, запозичені з кухні та кузні. Від незапам'ятних часів господині дому мали звичай казати, Заходьте, заходьте, не надавайте цьому ваги, те, що брудне, потім відмиється та відчиститься, але ця господиня, знаючи, звідки прийшли її гості, знає, що в тому світі, в якому вони живуть, те, що забруднилося, не відмиється вже ніколи, тому вона просить, щоб вони роззулися на майданчику сходів, бо хоч їхні ноги теж не вельми чисті, проте не може бути ніякого порівняння з їхніми чобітьми, рушники та простирадла дівчини в чорних окулярах усе ж таки для чогось згодилися, очистили тіла від найгіршого бруду. Отже, вони увійшли до помешкання босими, а дружина лікаря спорожнила найбільший пластиковий мішок і склала в нього всі чоботи, маючи на меті вимити їх, хоч і не мала найменшого уявлення коли і як це можна буде зробити, потім винесла мішок на веранду, зовнішньому повітрю він не зашкодить. Небо стало темнішати, затягуватися хмарами, От якби пішов дощ, подумала вона. І з чітким усвідомленням, що треба робити, повернулася до своїх друзів. Попри свою втому вони не наважилися сісти й тихо стояли у вітальні, лише лікар легенько пробіг пальцями по меблях і залишив сліди на їхній поверхні, сліди першого витирання, бо частина пилюки вже прилипла до його пальців. Дружина лікаря сказала, Роздягайтеся всі, ми не можемо залишитися такими, якими були, наш одяг майже такий самий брудний, як і чоботи, Як роздягайтеся, що ж ми тут одне перед одним будемо голими ходити, запротестував перший сліпий, Якщо хочете, я розведу вас по різних кутках, іронічно відповіла дружина лікаря, тоді ви не станете соромитися, Я роздягнуся тут, сказала дружина першого сліпого, лише ти зможеш мене побачити, тим більше, що ти бачила мене не тільки голою, а й у деяких цікавіших видах, у мого чоловіка просто пам'ять коротка, Не знаю, який тобі інтерес спогадувати прикрі події, які давно минули, промурмотів перший сліпий, Якби ти був жінкою й був там, де ми побували, то мислив би трохи інакше, сказала дівчина в чорних окулярах, починаючи роздягати зизоокого хлопчика. Лікар і старий із чорною пов'язкою на оці були вже голі по пояс і тепер розстібали ґудзики штанів, старий із чорною пов'язкою на оці сказав лікареві, який був поруч із ним, Дай-но мені обпертися на тебе, щоб стягти з ніг холоші. Вони так кумедно стрибали, бідолашні, стягуючи штани з ніг, що плакати хотілося. Лікар утратив рівновагу, впав і потяг за собою старого з чорною пов'язкою на оці, на щастя, обидва сприйняли цю пригоду зі сміхом, і тепер сльози розчулення набігали на очі, дивлячись на їхні тіла, вимазані всіма можливими видами грязюки, ознаки їхньої чоловічності були вимащені й у білий, і в чорний колір і куди поділися пошана до похилого віку одного й до поважної професії другого. Дружина лікаря підійшла допомогти їм підвестися на ноги, незабаром стане зовсім поночі й ніхто не матиме причин соромитися, Чи є в домі свічки, запитала вона саму себе, й пригадала, що в них мають бути дві реліквії освітлення, стародавній олійний каганець із трьома носиками й стара гасова лампа з ламповим склом, сьогодні можна засвітити каганець, олія в нас є, гніт можна з чогось виготовити, а завтра піду пошукаю гасу в господарчих крамницях, знайти його буде значно легше, аніж бляшанку консервів, Яких у господарчих крамницях ніколи не бувало, подумала вона, здивована, що в такій ситуації ще спроможна жартувати. Дівчина в чорних окулярах роздягалася повільно, й, подивившись на неї, створювалося враження, що чим більше вона роздягається, тим більше їй хочеться залишити на собі бодай якусь одежину, що прикривала б тіло, незрозуміло, звідки в неї раптом узялася така сором'язливість, проте якби дружина лікаря була ближче до неї, вона побачила б, як зашарілося обличчя дівчини, попри те, що було таке брудне, зрозумій цих жінок, звідки в неї така сором'язливість, після того як вона переспала з багатьма чоловіками, яких майже не знала, а чи могли б ми припустити, що друга спроможна спокійнісінько прошепотіти їй на вухо, Не соромся, він тебе не бачить, причому вона мала на увазі власного чоловіка, звісно, ми не забули, як ця безсоромниця звабила його в ліжку, ось такі вони є, жінки, хто їх не знає, нехай їх купує. А втім, можливо, причина надмірної сором'язливості дівчини в чорних окулярах була іншою, адже голих чоловіків у цій кімнаті було двоє, й лише одного з них вона приймала у своїй постелі. Дружина лікаря зібрала одяг, залишений на підлозі, штани, сорочки, одну куртку, нічні сорочки, блузки, деякий спідній одяг, усе це злипалося від бруду, і навіть якби тримати його в розчині щолоку протягом місяця, воно не очистилося б, і згорнула брудний одяг в оберемок, Залишайтеся тут, сказала вона, я зараз прийду. Вона винесла одяг на балкон, туди, де вже лежали черевики, й там теж роздяглася, дивлячись на чорне місто під затягнутим важкими хмарами небом. Хоч би один блідий вогник світла у вікнах, хоч би один бляклий відсвіт десь на фасаді, те, що вона бачила перед собою, було не містом, а густою масою гудрону, яка, охолонувши, утворить форми будинків, дахів, димарів, погаслих і мертвих. Слізний пес вийшов на балкон, занепокоєний, але не побачив сліз, які він мав би злизати, розпач ховався всередині, очі були сухі. Дружині лікаря стало холодно, вона згадала про інших, які стояли, голі, у вітальні, чекаючи невідомо чого. Увійшла. Вони перетворилися на прості контури, без статі, на розмиті плями, на тіні, що ховалися в тіні. Мабуть ні, подумала вона, вони розчиняються у світлі, яке їх оточує, світлі, яке не дозволяє бачити їх, Зараз запалю світло, сказала вона, а то в цю мить я бачу не більше, ніж ви, А хіба є електрика, запитав зизоокий хлопчик, Ні, електрики немає, я засвічу олійний каганець, А що таке каганець, запитав хлопчик, Потім я тобі поясню. Вона дістала з пластикового мішка коробку сірників, пішла на кухню, вона знала, де в неї зберігається олія, їй не треба було багато, відірвала смужку від рушничка для витирання посуду, скрутила з неї гніт, потім повернулася до вітальні, де був каганець, зараз він мав бути використаний уперше, відтоді як його виготовили, на початку доля його склалася інакше, але ніхто з нас, каганців, собак або людей, не знає на початку, заради чого він прийшов у світ. Одна за одною над трьома носиками каганця спалахнули три тремтячі осяйні мигдалинки, які іноді витягувалися так, що здавалося, верхня частина полум'я зникне в повітрі, потім поверталися в себе, ніби ставали щільними, твердими, маленькими камінцями світла. Дружина лікаря сказала, Тепер, коли я бачу, піду знайду вам чистий одяг, Але ж ми брудні, нагадала їй дівчина в чорних окулярах. Як вона, так і дружина першого сліпого, затуляли собі долонями груди й лобок, Це не через мене, подумала дружина лікаря, а тому, що світло каганця дивиться на них. Потім сказала, Ліпше одягти чистий одяг на брудне тіло, аніж носити брудний одяг на чистому тілі. Узяла каганець і пішла шукати в шухлядах комодів, гардеробах, і через кілька хвилин повернулася з оберемком піжам, халатів, спідниць, блузок, суконь, штанів, сорочок, усім необхідним для того, щоб пристойно прикрити голизну сімох осіб, звичайно, всі вони були різного зросту, але худі тіла робили їх близнюками. Дружина лікаря допомогла їм одягтися, зизоокий хлопчик одягнув штани лікаря, який ходив у них на пляж та в поле, де всі ми перетворюємося на дітей, Тепер можемо й сісти, зітхнула дружина першого сліпого, підведи нас, будь ласка, туди, бо ми не знаємо, де сідати. Вітальня була, як усі вітальні, посередині невеличкий стіл, навколо нього канапи, де місця вистачило на всіх, на одній сіли лікар із дружиною і старий із чорною пов'язкою на оці, на другій дівчина в чорних окулярах і зизоокий хлопчик, на третій дружина першого сліпого й перший сліпий. Вони були стомлені й виснажені. Зизоокий хлопчик відразу заснув, поклавши голову на плече дівчині в чорних окулярах, він уже більше не згадував про каганець. Так минула година, це було схоже на щастя, у м'якому, лагідному світлі брудні обличчя здавалися чистими, блищали очі в тих, хто не заснув, перший сліпий узяв руку дружини і стиснув її, з цього жесту можна зробити висновок, як відпочинок тіла сприяє гармонії почуттів. І тоді сказала дружина лікаря, Зараз ми чого-небудь поїмо, але спочатку я хотіла б трохи поговорити з вами про те, як ми тут будемо жити, заспокойтеся, я не маю наміру повторювати те базікання, якого ми наслухалися з гучномовця в карантині, тут досить місця для спання, ми маємо дві кімнати, в яких спатимуть подружжя, у цій вітальні можуть спати всі інші, кожен на своїй канапі, завтра я піду добувати їжу, та, що маємо, вже закінчується, було б непогано, якби хтось пішов зі мною, щоб допомогти мені нести те, що я роздобуду, але також для того, щоб почати запам'ятовувати дорогу додому, впізнавати повороти, рано чи пізно я можу занедужати або осліпнути, я весь час чекаю, коли це станеться, мені тоді доведеться навчатися у вас, ще одне, для справляння природних потреб я поставлю відро на балконі, знаю, що в такий дощ і в такий холод виходити не вельми приємно, у всякому разі це краще, аніж створювати сморід у домі, не забуваймо, як нам жилося, коли ми були інтерновані, ми тоді опустилися на саме дно ганьби й безсоромності, хоч і в інший спосіб, але щось подібне може статися й тут, там, принаймні, ми могли наводити на своє виправдання підлоту людей, які жили зовні, тепер же ні, тепер усі ми рівні перед злом і добром, тільки, будь ласка, не запитуйте мене, що таке зло й що таке добро, ми це непомильно знали, формуючи свою поведінку в ту пору, коли сліпота була винятком, а поведінка слушна й поведінка хибна означали лише різні способи розуміння нашого ставлення до інших людей, а не до самих себе, тут немає за що вхопитися, пробачте мені за те, що я вам читаю лекцію з моралі, бо ви не знаєте й не можете знати, що означає мати зір у світі сліпих, я не цариця, я просто народилася для того, щоб побачити справжній жах, ви його лише відчуваєте, а я його не тільки відчуваю, а й бачу, а зараз дякую, що ви мене вислухали, й будемо вечеряти. Ніхто не поставив їй жодного запитання, лише лікар сказав, Якби мені повернувся зір, я дивився б у вічі іншим, бо крізь очі можна заглянути в душу, У душу, перепитав старий із чорною пов'язкою, Або в дух, назва мало що означає. І тоді несподівано, бо не варто забувати, що йдеться про особу, яка не навчалася високих наук, дівчина в чорних окулярах сказала, Усередині в нас є одна річ, яка не має назви, проте вона і є те, чим ми є. Дружина лікаря поклала на стіл останні рештки їжі, потім допомогла всім посідати й сказала, Жуйте повільно, це допомагає одурити шлунок. Слізний пес не став просити їсти, він звик постувати, а крім того, либонь, подумав, що не має права після свого ранкового бенкету вихоплювати їжу з рота в жінки, яка плакала, щодо інших, то, схоже, вони зовсім його не цікавили. Посеред столу каганець із трьома носиками чекав, коли дружина лікаря дасть пояснення, які вона обіцяла, й вона дала їх по закінченні вечері. Дай-но мені свої руки, сказала вона зизоокому хлопчикові, потім повільно стала водити ними, мірою того як розповідала, Це кругла підставка, як бачиш, а це круглий стовпчик, що підтримує верхню частину, в яку наливають олію, а ось тут, обережно, не обпечися, стримлять три носики, один, два, три, крізь них протягнуто ґноти, скручені з матерії, які смокчуть олію зсередини, я підношу до них запаленого сірника, й вони починають горіти, поки не закінчиться олія, це дуже маленькі вогники, але вони дають досить світла, щоб ми могли бачити одне одного й те, що навколо нас діється, Я нічого не бачу, Одного дня ти зможеш бачити, й тоді я подарую тобі каганець, Якого він кольору, А ти бачив коли-небудь речі, виготовлені з міді, Не знаю, не пам'ятаю, що таке мідь, Мідь жовта, Он як. Зизоокий хлопчик замислився на трохи, Зараз він запитає про матір, подумала дружина лікаря, але помилилася, хлопець лише сказав, що хоче пити, його мучить спрага, Тобі доведеться зачекати до завтра, ми не маємо вдома води, й у цю мить вона пригадала, що вода в домі є, п'ять літрів чи навіть більше дорогоцінної води, яка досі зберігається у зливному бачку, вона не могла бути гіршою, аніж та, яку вони пили в карантині. Сліпа в темряві, вона пішла до туалету, навпомацки підняла кришку бачка, вона не могла бачити, чи справді там є вода, проте пальці підказали їй, що вода є, знайшла склянку, занурила її з усією обережністю й наповнила, цивілізація зробила оберт і повернулася до своїх первісних джерел. Коли повернулася до вітальні, всі сиділи на своїх місцях. Каганець освітлював обернуті до нього обличчя й начебто їм казав, Я тут, дивіться на мене, втішайтеся моїм світлом, бо воно не триватиме вічно. Дружина лікаря піднесла склянку до губів зизоокого хлопчика і сказала, Ось тобі вода, пий повільно, смакуй її, склянка води — це чудо, вона зверталася не до нього, вона не зверталася ні до кого, вона просто повідомляла світові, яке чудо — склянка води, Де ти її знайшла, це дощова вода, запитав чоловік, Ні, я набрала її з бачка, А хіба в нас не залишився балон із водою, коли нас звідси забрали, запитав він знову, й дружина вигукнула, А й справді, я геть забула, у нас залишився один балон, надпитий наполовину, й другий, зовсім непочатий, о, яка радість, не пий більше, не пий, сказала вона, звертаючись до малого, ми всі вип'ємо води чистої, я дістану наші найкращі келихи, поставлю їх на стіл, і ми вип'ємо чистої води. Цього разу вона взяла каганець і пішла на кухню, й повернулася з балоном, під світлом, яке проникало в нього, іскрилася дорогоцінна рідина, що в ньому містилася. Вона поставила його на стіл і пішла шукати келихи, найкращі, які в них були, з тонкого кришталю, й повільно, наче виконувала якийсь ритуал, наповнила їх. Потім сказала, Пиймо. Сліпі руки потяглися до келихів і знайшли їх, вони тремтіли, коли підіймали їх. Пиймо, повторила дружина лікаря. Каганець у центрі столу був наче сонце, оточене осяйними зорями. Коли келихи випили й поставили на стіл, дівчина в чорних окулярах і старий із чорною пов'язкою на оці плакали. Ніч була неспокійною. Сновидіння, спочатку туманні та неясні, мандрували від сплячого до сплячого, щось брали тут, щось брали там, приносили із собою нову пам'ять, нові таємниці, нові бажання, тому ті, хто спав, зітхали й шепотіли, Це не мій сон, казали вони, але сон відповідав, Ти ще не знаєш своїх снів, і саме в такий спосіб дівчина в чорних окулярах довідалася, хто такий старий з чорною пов'язкою на оці, який спав за два кроки від неї, у такий самий спосіб він подумав, ніби довідався, хто вона така, лише подумав, бо сновидіння не контактують між собою для того, щоб стати однаковими. Коли на сході стало прояснюватися, пішов дощ. Вітер став ляскати по вікнах краплями дощу, здавалося, то ляскають тисячі батогів. Дружина лікаря прокинулася, розплющила очі й промурмотіла, Який дощ, потім відразу знову заплющила їх, у помешканні досі панувала непроглядна ніч, вона могла ще поспати. Проте спала вона не більш як хвилину й раптово прокинулася з думкою, що вона повинна зробити щось, відразу не згадала, про що йдеться, проте злива сказала їй, Підводься, ти ж хотіла дощу. Повільно, щоб не розбудити чоловіка, вона вийшла з кімнати, пройшла через вітальню, на мить зупинилася й подивилася на тих, хто спав на канапах, потім вийшла в коридор, а з коридору на кухню, у вікна якої дощ періщив із більшою силою, бо вітер дув із того боку. Рукавом халата, який був на ній, вона витерла запітніле скло балконних дверей і виглянула назовні. Небо перетворилося на суцільну чорну хмару, дощ із нього лив потоками. На підлозі балкона лежав купою брудний одяг, який вони скинули із себе, а також пластиковий мішок із взуттям, яке треба було помити. Помити. Рештки сну миттю розвіялися, саме це вона повинна зробити. Відчинила двері, ступила крок уперед, дощ умить намочив її з голови до ніг, наче вона стояла під водоспадом. Я мушу використати цю воду, подумала вона. Повернулася на кухню й, намагаючись створювати якомога менше шуму, почала збирати великі миски, каструлі, казанки, увесь той посуд, який міг наповнитися водою від дощу, що падав із неба, утворюючи суцільну завісу, яка коливалася й вигиналася під натиском вітру, вітру, що розгойдував її і підмітав нею дахи будинків, наче величезною торохкотючою мітлою. Вона винесла весь посуд назовні й поставила його вздовж балкона, попід ґратчастими перилами, тепер вона матиме воду, щоб випрати брудний одяг, помити обляпані гидкою багнюкою чоботи й черевики, Хоч би вона не припинилася, хоч би ця злива не припинилася, шепотіла вона, поки шукала на кухні мило, засоби для чищення, ганчірки для миття підлоги, усе те, чим можна було бодай трохи очистити, бодай зовсім трохи, цю нестерпну забрудненість душі, І тіла, сказала вона, ніби хотіла виправити свою метафізичну думку, потім додала, Це одне й те саме. Потім, ніби підтверджуючи свій неминучий висновок, гармонійну єдність між тим що вона сказала, й тим, що подумала, вона ривком зірвала із себе мокрий халат, і гола, приймаючи на своє тіло то лагідні доторки, то люте шмагання дощових струменів, заходилася прати одяг, а водночас мити саму себе. Шум води, яка клекотіла навкруг неї, перешкодив їй відразу помітити, що вона тут уже не сама. У дверях балкона з'явилися дівчина в чорних окулярах і дружина першого сліпого, невідомо, які передчуття, яка інтуїція, які внутрішні голоси розбудили їх, також невідомо, як вони знайшли сюди дорогу, й не варто тепер шукати цьому пояснення, можна припускати все що завгодно, Допоможіть мені, сказала дружина лікаря коли побачила їх, Як ми тобі допоможемо, адже ми не бачимо, сказала дружина першого сліпого, Зніміть той одяг, який на вас, чим менше нам потім доведеться сушити, тим краще, Але ж ми не бачимо, повторила дружина першого сліпого, Байдуже, сказала дівчина в чорних окулярах, ми зробимо все, що зможемо, А я потім закінчу, сказала дружина лікаря, виперу все, що залишиться брудним, а зараз до праці, ми з вами єдина жінка у світі з двома очима й шістьма руками. Можливо, в будинку навпроти, за тими зачиненими вікнами, якісь сліпі, чоловіки й жінки, розбуджені гучним стукотінням дощових крапель по склу, притиснувшись лобами до холодних шибок, запотілих від їхнього дихання та нічного туману, пригадують той час, коли так само, як тепер, вони дивилися, як падає з неба дощ. Вони не можуть уявити собі, що тут перебувають три голі жінки, такі, якими мати їх народила, вони здаються божевільними і, певно, таки схибнулися з розуму, люди при своєму здоровому глузді не вийдуть голими на веранду прати одяг під поглядами сусідів, і яка різниця, що тут усі сліпі, є речі, які не годиться робити, навіть якщо ніхто тебе не бачить, о Боже, як збігає вода по їхніх тілах, як вона стікає між грудьми, як затримується і зникає в темряві лобка, як ковзає і ллється по стегнах, можливо, ми несправедливо думаємо погано про цих жінок, можливо, ми просто неспроможні бачити й милуватися тим прекрасним і славним, що бодай один раз відбулося в історії цього міста, з балкона на землю звисала скатертина білого шумовиння, як би мені хотілося нескінченно падати разом із нею, чистому, обмитому, голому. Лише Бог нас бачить, сказала дружина першого сліпого, яка попри всі труднощі та розчарування зберігала віру в те, що Бог не сліпий, а дружина лікаря відповіла їй на це, Ні, навіть він нас не бачить, адже небо щільно затулене хмарами, тому лише я можу вас бачити, Я негарна, запитала дівчина в чорних окулярах, Ти худа й брудна, але негарною ти ніколи не будеш, А я, запитала дружина першого сліпого, Ти брудна й худа, як і вона, й не така гарна, але гарніша за мене, Ти дуже вродлива, сказала дівчина в чорних окулярах, Як ти можеш це знати, ти ніколи мене не бачила, Ти двічі мені приснилася, Коли, Удруге сьогодні вночі, Тобі снився твій дім, бо ти почувала себе спокійною і в безпеці, це природно, після того, що ми пережили, у твоєму сні я й була твоїм домом, а оскільки, щоб побачити мене, ти мусила наділити мене обличчям, то ти й вигадала його, Я теж бачу тебе гарною, хоч ти мені ніколи не снилася, сказала дружина першого сліпого, Це тільки зайвий раз доводить, що сліпота прикрашає негарних, Ти не негарна, Ні, я справді не можу назвати себе негарною, проте я вже не молода, А скільки тобі років, запитала дівчина в чорних окулярах, Десь уже близько п'ятдесяти, Як і моїй матері, І як вона, Що, як вона, Ти досі гарна, Раніше була гарнішою, Це відбувається з усіма нами, усі ми були колись гарнішими, Ти ніколи не була негарною, сказала дружина першого сліпого. Такими є слова, вони багато чого приховують, поєднуються одне з одним, здається, вони не знають, куди хочуть піти, буває так, що несподівано лунають два, три або чотири слова, самі по собі дуже прості, особистий займенник, прислівник, дієслово, прикметник, і вони наповнюють нас глибоким і невтримним хвилюванням, що виходить на поверхню шкіри й очей, розбуркує наші почуття, іноді й наші нерви більше не можуть витримати, вони й так витримували багато, витримували все, ніби ховалися за непроникним обладунком, можна було б сказати. Дружина лікаря має сталеві нерви, й ось ця жінка зі сталевими нервами заливається слізьми, почувши особистий займенник або прислівник, або дієслово, або прикметник, слова, які належать до звичайних граматичних категорій, до простих позначень, і те саме відбувається з двома іншими жінками, які позначені іншими займенниками, вони обіймаються, щоб утворити повне речення, три голі грації під проливним дощем. Бувають хвилини, які не можуть тривати вічно, ось уже більш як годину ці жінки перебувають тут, і час уже їм змерзнути, Я змерзла, сказала нарешті дівчина в чорних окулярах. З одягом уже більше нічого не зробиш, чоботи стали більш-менш чистими, тепер настала черга помитися й жінкам, вони намилили волосся й спини одна одній і сміялися так, як сміються малі дівчатка, які грали в піжмурки в саду в ту пору, коли ще не були сліпими. Світанок уже настав повністю, перше сонце виглянуло з-поза плеча світу, перш ніж знову сховатися за хмари. Дощ усе падав, але вже не такий сильний. Пралі увійшли на кухню й стали розтирати собі тіло махровими рушниками, які дружина лікаря дістала з шафи у ванній, їхні тіла не дуже приємно пахнуть пральними порошками, але таким є життя, хто не має собаки, той бере із собою на полювання кота, мило в них закінчилося як оком змигнути, та навіть так усім здалося, що в цьому домі є все, чи вони просто зуміли знайти добре застосування всьому, що тут було, нарешті вони прикрили свої тіла, халат дружини лікаря перетворився на мокру ганчірку, замість нього вона вдягла сукню з квітами й листям і стала найгарнішою з усіх трьох. Коли повернулися до вітальні, дружина лікаря побачила старого з чорною пов’язкою на оці, він сидів на канапі, на якій спав. Він обхопив голову долонями, устромивши пальці в сиву чуприну, яку ще мав на скронях і на потилиці, й сидів нерухомо, ніби хотів утримати думки в голові або, навпаки, перешкодити, щоб вони пхалися йому в голову. Він почув, як увійшли жінки, він знав, звідки вони прийшли, знав, що вони роздягалися догола, і якщо він стільки знав, то не тому, що йому раптом повернувся зір, і він навшпиньки, як інші діди, пішов підглянути, як миється у ванні не одна Сусанна, а три, сліпим він був, сліпим і залишився, він лише підходив до дверей кухні й звідти чув усе, що вони говорили на балконі, чув жіночий сміх, шум дощу і плюскіт води, вдихав запах мила, потім повернувся на свою канапу й подумав, що у світі ще існує життя й запитав себе, чи бодай часточка того життя може дістатися і йому. Дружина лікаря сказала, жінки вже помилися, тепер черга чоловіків, а старий із чорною пов'язкою на оці запитав, А дощ іще йде, Так, дощ іде, і є вода в каструлях та інших ємкостях на балконі, Тоді я волів би помитися у ванній кімнаті, в ночвах, заявив старий, ніби хотів підкреслити свій вік і сказати, Я походжу з того часу, коли не казали помитися у ванні, а казали помитися в ночвах, і додав, Якщо ти на це погодишся, то, звичайно, я не хочу забруднити тобі дім, обіцяю не розливати воду на підлогу, принаймні обіцяю зробити все, що від мене залежить, Тоді я принесу тобі велику каструлю з водою до ванної кімнати, Я тобі допоможу, Я й сама зможу її принести, Я ж повинен бути бодай для чогось корисним, я ж поки що не інвалід, Ну, тоді ходімо. На балконі дружина лікаря випхала на середину майже повну каструлю з водою, Хапайся за протилежний край, сказала вона, звертаючись до старого з чорною пов'язкою на оці, допомагаючи направити йому руки. Каструля виявилася важкенькою, Добре, що ти погодився допомогти мені, сама я не змогла б її підняти, Знаєш прислів'я, Яке, Працівник зі старого не вельми корисний, та дурень той, хто нехтує його умисне, Це прислів'я звучить не зовсім так, Я знаю, там, де я, сказав старий, треба казати малий, там де я сказав нехтує, треба казати не допускає його до роботи, але ті прислів'я, які хочуть жити довго, мусять пристосовуватися до нових часів, Та ти філософ, Не вигадуй, я лише старий чоловік. Вони донесли каструлю до ванної кімнати, потім дружина лікаря висунула шухляду, вона пригадала, що має ще одне мило. Поклала його в руку старому з чорною пов'язкою на оці, Воно добре пахне, краще, аніж те, яким користувалися ми, не шкодуй його й не турбуйся, в супермаркетах нелегко знайти їжу, але мила, я думаю, вистачає, Дякую, Будь обережний, не посковзнися, якщо хочеш, я покличу чоловіка, щоб він тобі допоміг, Не треба, я волію помитися сам, Як хочеш, а ось тут, дай-но мені твою руку, маєш машинку для гоління й помазок, якщо захочеш трохи підкоротити свою бороду, Дякую. Дружина лікаря вийшла. Старий із чорною пов'язкою на оці скинув піжаму, яка дісталася йому при розподілі одягу, потім із великою обережністю ступив у ванну. Вода була холодна, та й тієї мало, не більше як на долоню, яка різниця між тими потоками з неба, під які з веселим сміхом підставляли свої спини жінки, й цим убогим плюскотінням. Він опустився навколішки на дні ванної, глибоко вдихнув повітря, склавши долоні ківшиком, вилив собі на груди першу пригорщу води, яка майже перехопила йому дух. Швидко розтер собі все тіло, що
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка