Iv суспільство Чому людина помирає?



Сторінка6/9
Дата конвертації05.05.2016
Розмір1.57 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9
- Чому люди, що об’єднались в групу, замість допомоги один одному вимагають виконувати якісь обов’язки? Чому чоловіки більше допомагають один одному?

Об’єднуючись в групу люди складають свої можливості в єдине ціле заради досягнення загального для всіх успіху. Якщо ж можливості у всіх приблизно однакові, то для вирішення задачі необхідно перерозподілити функції, спеціалізувати кожного. І тут кожному достається найчастіше те, на що він заслуговує. Розподіл функцій і обов’язків відбувається спочатку і перерозподіляється лише в випадку, коли хтось не справляється з покладеними на нього задачами. При цьому на того, хто тягне (добре справляється) навантажують ще більше.

Якщо в групу приходить новенький, то він ще має завоювати “місце під сонцем”, бо добровільно свого місця ніхто не віддасть, окрім самого нижчого. Тож “новенькому” і приходиться починати з самого низу; звичайно за умови, якщо він себе не проявить якимось чином відразу. Причому так, щоб вся група погодилась з відповідним місцем цієї особи в ієрархії.

Суспільство побудовано з клітинок - “сімей”, а в сім’ї відповідальним за її добробут і виживання є чоловік. Чоловік може краще виконати поставлену задачу об’єднавшись в групу з іншими (гуртом і батька легше бити), а тому серед чоловіків більше розвинута спеціалізація і спеціалізована взаємодопомога.
- Чому у талановитих дітей немає грошей на навчання і навпаки?

Справа не в талановитості, а в стимулі досягнення мети. При рівних природних даних у одної дитини уже багато чого є і навчання окрім додаткового навантаження мало чого їй додає до того, що вона вже має. А друга - нічого не має, і якщо не буде вчитись, то нічого і не буде мати. Талант природній - це лише фундамент, на якому будується особистість. А сама будова - це зовнішні можливості і власна праця. Звичайно можна довго тягати цеглу на п’ятий поверх власноруч, а можна зробити це миттєво краном за наявності крану і грошей, щоб за нього заплатити. А тому у дітей, що не мають грошей можливості досягнення мети набагато менші. Зате у них є великий стимул, на відміну від тих, у кого гроші. І перше не лише компенсує друге, але в більшості випадків допомагає досягнути кращого результату. Як кажуть: ”Ще невідомо, що краще в навчанні: мати гроші чи велике бажання.”
- Чому дітям важко знаходити спільну мову з батьками?

Спільна мова - це спільні інтереси і спільні можливості. Діти тільки-но вступають в доросле життя, а батьки цей етап уже пройшли. І чим старші батьки, тим дальше вони від проблем своїх дітей. Можливості дітей обмежені, а батьки не поспішають їм надати свої, бо у них інші інтереси. А тому спільну мову батьки і діти знаходять лише тоді, коли їх щось об’єднує, якась спільна задача, причому не нав’язана силою, бо останнє, навпаки, може лише поглибити прірву нерозуміння. Для дитини дуже важливим є пошук дієвих моделей забезпечення своєї життєздатності в суспільстві. І такі моделі вона бере де тільки може: на вулиці, в класі, по телебаченню, з книг. А найбільше від тих, хто тільки що користувався подібними технологіями, від трохи старших за себе. І не завжди ці моделі відповідають моральним заповідям, бо поділитись готові, перш за все, ті, хто уже об’єднався в вуличні зграї. Зрозуміло, що такі “моделі і технології” рідко подобаються батькам. Для порозуміння між дітьми і дорослими першим необхідно завжди пам’ятати, що батьки завжди бажають своїй дитині лише добра і першими готові прийти на допомогу і на порятунок; а батькам не забувати про дитячі проблеми і шукати цікаві для себе і дітей загальні справи, що об’єднували б сім’ю в єдине ціле.
- Чому діти часто схожі на дідусів та бабусь більше, ніж на батьків?

Для покращення можливості пристосування до змін в навколишньому середовищі і виживання в ньому природа живого подбала про те, щоб щось “новеньке” переходило від жіночої статі до чоловічої і навпаки. А тому в сім'ї найчастіше сини більше схожі на матусь, а доньки на батьків. Зате в наступному поколінні рівновага відновлюється: у доньок народжуються онуки схожі на дідусів, а в синів онучки схожі на бабусь. Звичайно, в цьому процесі велику роль відіграють і інші фактори, а тому однозначно говорити про це явище, як загальну закономірність, не можна. Тим не менше така тенденція дійсно існує і люди її давно помітили.
- Чому так грязно в парках і ніхто не наглядає за рослинами?

Ще відомий письменник і гуманіст Короленко сказав: що в душі людини, те і навколо неї. Грязь і сміття в парках - це грязь і сміття в суспільній свідомості, що складається із свідомості тих, хто гуляє в цих парках і ходить через них. Це результат виховання і результат приказки “яблуко від яблуні далеко не відкотиться”, “які батьки, такі і діти”.

Після Вітчизняної Війни в різних бараках одного й того ж концтабору (а їх було безліч) мешкали полонені німці і засуджені справедливо і несправедливо громадяни Радянського Союзу. У перших навколо були клумби, чистота і порядок, у других - грязь, сміття і “туалет”.

Тож доти, поки ми не виховаємо молоде покоління в прагненні до чистоти, краси, порядку, не буде в парках нічого окрім того, що бачать наші очі.
- Чи у всіх випадках необхідно доводити свою правоту, висловлювати власні думки?

Розуміння і сприйняття однієї і тієї ж події в учасників цієї події завжди буде відрізнятись. Кожен із нас сприймає оточуючий Всесвіт через власну свідомість, а вона у всіх різна. Зрозуміло, що двоє людей будуть говорити про одне і теж, але під різними кутами зору, сперечатись, доводити свою правоту і відстоювати її, хоча достатньо лише висловити свою думку. Все інше практично нічого не додасть ні опоненту, ні тобі. Якщо щось і має вагу, так це слухачі-судді, що можуть винести з суперечки своє судження.

Інша справа, коли тебе у чомусь звинувачують. В цьому випадку необхідно обов’язково довести до зацікавлених осіб аргументи на свою користь з тим, щоб зняти звинувачення.

Відносно висловлювання власних думок, то тут має діяти правило доцільності. Якщо твоя думка нікого не цікавить, то висловлюючи її можна добитись лише двох ефектів: фізичного трясіння повітря і підозрілої уваги “а хто тебе просить сунути ніс не в свої справи?”. Тож доцільно висловлювати власні думки з того чи іншого приводу лише в разі, коли вони цікавлять співрозмовника, чи слухачів.
- Чому люди до одних відносяться добре, до інших погано, а третіх взагалі не помічають?

Відносини між людьми визначаються з одного боку фізичним існуванням, з іншого, рівнем їх інтелекту і духовності. Фізичне існування протікає під гаслами “знищ, або хоча б нейтралізуй конкурента”, що викликає протистояння між окремими особами, групами людей і народами. На цьому шляху “протистояння” ефективніше при об’єднанні в групи заради досягнення спільного інтересу. Так з’являються тимчасові друзі по роботі і дозвіллю. Якщо мета досягнута - де і дружба поділась. Розглянуті відносини - це рівень біологічного життя суспільства.

При високому розвитку духовності людей починають об’єднувати різні аспекти духовного життя: творчості, співучасті, жертовності, спільних справ не заради користі, а заради миру, добра, любові, краси і гармонії. Але і тут духовність буває двохполюсною, і тому наслідки духовного життя теж можуть бути різні (згадайте вогнища інквізиції і духовно-релігійні протистояння народів). А тому і в духовному житті з’являються друзі і вороги.

Особлива роль і в фізичному існуванні, і в духовному житті належить інтелекту. Сам по собі інтелект нейтральний і є лише інструментом. Інтелект без духовності стає страшним інструментом в протистоянні фізичному. В духовній сфері він є могутнім засобом сходження в Дусі, але може стати жахливим, якщо слугує духовності розтління і руйнації. Досить глянути на наслідки “духовної творчості” еліти західної культури. А про що співає Росія? Про життя і почуття карного світу, про дружбу і вірність злочинців, про ейфорію наркоманів. До якого життя закликає кіно і телесвіт Заходу? Супергерої, що вбивають, вбивають і вбивають під гаслами добра, любові, справедливості. Але результат - жорстокість і безмежне насилля, теж саме розтління, проституція душі і тіла, руйнація всього святого. Тож згадаємо слова І.Христа: “не по словах (і не по намірах), а по справах їх пізнаєте їх”.

Окрім друзів і ворогів маємо ще і третю множину - людей ніяких, тих, з якими ніколи не перетинаються наші шляхи, або не перетинаються інтереси. Серед останніх є ті, що випадають з життя суспільства взагалі. Про таких людей говорять: ні риба, ні м’ясо. Третю множину на відміну від друзів і ворогів ми рідко помічаємо і відносимось до них так, немов би вони і є, і немає їх…
- Що важливіше: навчання, чи відношення до тебе твоїх друзів?

Навчання це те, що принесе свої плоди через якийсь час, іноді через роки і десятиліття. А людина живе тут і зараз, і кожної миті має вирішувати безліч задач і проблем нинішнього дня. В суспільному житті одному вирішити їх дуже важко, набагато простіше і легше зробити це маючи друзів, і спільників у вирішенні загальних для даної групи задач. Але у “групи” є і інші задачі, що найчастіше не є задачами навчання, і є неформально розподілені ролі, а тому маєш або виконувати призначену тобі роль, або тебе викинуть з групи, та ще можуть і познущатись… Що ж робити? Життєвих ситуацій дуже багато і загальних правил їх вирішення не існує. Та все ж спробуйте знайти таких друзів, яким було б цікаво навчатись, і об’єднайте їх. Не чекайте, що це зробить інший, бо він теж зайнятий уроками, гуртками, домашніми турботами…
- Як повернути найкращого друга?

Якщо друг пішов від вас, значить у нього з’явились інші задачі і інші інтереси, що відрізняються від ваших, але спільні з кимсь другим. Коли друг кидав вас, то вже тоді віддав перевагу новому і не варто сподіватись, що він передумає. І якщо ви хочете повернути його, то необхідно або йти за ним, або запропонувати цікаву перспективу, нову спільну мету. Найкращий друг може покинути вас і в іншому випадку: коли ви, самі того не помічаючи, змінили свої пріоритети, а друг залишився де був і не бажає змінювати свої. В цьому випадку або ви повернетесь назад, або повернути друга вам не вдасться.

Є ще одна ситуація, коли друг є коханою людиною. І якщо такий друг пішов від вас, то ситуацію практично вже змінити неможливо. Справа в тому, що кожна молода людина шукає “принца” чи “принцесу”, але нічого не бажає робити, щоб самій хоча б в якійсь мірі стати ідеалом: “принцом” чи “принцесою”. А в тому стані, в якому тебе покинули, практично немає ніяких шансів знову зацікавити кохану людину своєю особою. Для цього необхідно змінитись самому, стати іншим, але це так важко і так не хочеться. Краще попереживати, посумувати та й знайти потому більш співзвучний варіант.
- Чи необхідні людині кумири? Яким має бути кумир?

Кумир - це людина, яку наслідують, на яку рівняються, яка є прикладом в житті. В своєму житті ми рідко створюємо власні стереотипи поведінки, бо суспільство має жити за загальними для всіх, інакше воно стане нестійким і може зруйнуватись (всім знайома ситуація: хто в ліс, а хто по дрова). З іншого боку суспільство весь час розвивається і весь час необхідно корегувати уже існуючі стереотипи і моделі стосунків між людьми в різних життєвих ситуаціях. При цьому зміни теж мають бути спільними для всіх. Саме для налаштування суспільства “на одну ноту” і служать “камертони-кумири” (як ведучий інструмент в оркестрі). Зрозуміло, що кумири необхідні, і якщо їх немає, то суспільство створює їх штучно, збільшуючи те що потрібно “з мухи до слона” і замовчуючи, або зменшуючи те, що “негативне”, іноді від “слона до мухи”. Так створюються суперобрази богатирів, героїв, пророків, учених, інших успішних особистостей. А щоб люди знали, що є що, і хто є хто, паралельно аналогічним чином створюються і “антигерої”, хоча праобразами і тих і інших слугують найчастіше звичайні люди, наділені якоюсь привабливою рисою чи особливістю. Кумира вибирає і створює суспільство, і риси кумира-це, перш за все, те, що хоче бачити в ньому переважна більшість. При відсутності гострої потреби в “конкретних героях”, кумирів можна створювати штучно і “програмувати” - “зомбіювати” ними суспільство, заробляючи на цьому гроші, політичні та інші козирі.

Зауваження: Сказане не відноситься до знакових особистостей, призначення яких в зміні напрямків розвитку народів і людства і яких людство рідко сприймало в якості кумирів за життя, бо їх слова і дії спрямовані на зміни, а кому хочеться щось міняти чи перебудовувати?
- Яка версія походження української символіки найвірогідніша?

Скільки існує фізичних об’єктів і процесів - стільки ж існує відповідаючих їм інформаційних символів: від букв (символів звуків) і ієрогліфів (символів об’єктів, ситуацій, подій) до символів загальнолюдської свідомості (наприклад, хреста, півмісяця, зірки та тому подібне). Серед множини символів взагалі існує підмножина символів, що характеризують ті чи інші особливості даного народу (чи країни), його фізичну, ментальну і духовну сутності. На сьогодні в Україні використовується два символи: трисил (офіційно тризуб), або, що теж саме, триглав, трислав; і жовто-блакитний стяг. Кількість тлумачень цих символів майже дорівнює кількості дослідників цього питання. Щоб зрозуміти дійсну суть цих символів, необхідно повернутись до часу їх походження. Найдавніші зображення “трисила” можна віднести, за версією Платона (давньогрецького філософа), до часів легендарної Атлантиди, в якій бог Посейдон зображався з трисилом в руках, а також до знайдених на Подніпров¢ї (на кістці і на ґудзику) часів Трипільської культури (5 - 4 тис. д. н. е.). Сутність “трисила” витікає з Відичної віри наших пращурів, де він означав триєдину сутність Бога, Всесвіту і людини, а саме: матеріальну, ментальну і духовну. Це символ Троїці - найбільшого і найдавнішого свята на Русі, а нині - в Україні. Жовто-блакитний стяг - це символ двох стихій, що народжують життя у Всесвіті: сонячного проміння і води. За Платоном ці кольори були переважаючими в тій же загиблій за 11542 р. д. н. е. Атлантиди. Більш детально про походження і зміст національної символіки можна прочитати в книзі “Русь” (в версії автора за Відичною традицією).
- Що таке “вічні книги” і які книги до них відносяться?

Будова Всесвіту ієрархічна. На початку творіння Всесвіту Творець вибирає, задає і використовує принципи і закони , які не може порушити ніхто. Він же створює, народжує, добудовує (все це синоніми розростання Вічного Дерева життя) богів нижчої ступені, які в свою чергу, в межах уже своїх можливостей і своєї “території” задають додаткові закони і створюють богів ще нижчого рангу для втілення цих законів в життя. І так аж до тих, кого називаємо людьми. Жоден з богів не може порушити жодного з законів, що задані вище стоячими богами, але може дещо змінювати з власних.

В житті суспільства діють ті ж самі закономірності. Життя людини триває кілька десятиріч. На цей вік мають бути розраховані і закони її життя,, бо іншим поколінням знадобляться інші закони. Життя етносу визначається довшим періодом: від кількох сотень років до кількох тисяч. На цей період даються і закони буття етносу. Відповідне зведення законів суспільного життя етносу дається пророками (Рамою, Буддою, Конфуцієм, Мойсеєм, Гермесом, Муххамедом, та іншими батьками етносу) і зберігається воно у вигляді священних, або вічних книг (Авести, Біблії, Корану, Махабхарати, Риквід та їм подібним). Всі етноси поєднуються в людство, над яким панують свої боги і свої закони. До найбільш відомих Духотворців Людства відносяться (із відомих) Одін (бог-лицар орійських народів), Орій (Арій - бог слов’янських народів), Крішна і Христос. Цей поділ умовний, бо кожна з цих Величних Постатей будучи Творцем в окремому етносі впливала на розвиток людства взагалі. До вічних книг людства необхідно віднести Риквіди, Махабхарату, Авесту, Коран, Біблію, “Дзіан”, Велесову книгу, “Ура-Лінда-Бук”, “Книгу Перемін”, “Книгу Мертвих”, Бхаватгіту і деякі інші.
- В пресі і по телебаченню коментарі різних людей про стан суспільства часто не тільки не співпадають, але й бувають повністю протилежними. Як розібратись де правда?

Для того щоб розібратися де правда, необхідно відповісти на інше питання: кому це вигідно? Більш-менш наближену до істини відповідь можна отримати, якщо маємо хоча б найпростіші уявлення про будову суспільства, в якому мешкаємо.

Сучасне суспільство побудоване за „державним” принципом, згідно з яким держава є системним утворенням, що допомагає одному чи кільком народам виживати в конкурентній боротьбі за місце під Сонцем, а з іншого боку є органом насилля меншості над більшістю, або влади над народом. Свого часу давньогрецький мислитель Платон підкреслював, що, незалежно від назви устрою держави, влада створює одні й ті ж державні інститути (армію, суди, поліцію, розвідку, фінансові інститути й тому подібне) для свого захисту від більшості (від народу) та для його експлуатації. Щоб отримати хоча б деякі уявлення про владу і владні структури варто розглянути невеличкий політичний словник.

Влада - це здатність і можливість впливати на життєдіяльність людей за допомогою різних чинників: і військових, політичних, релігійних, економічних, карно-правових, етичних, моральних і тому подібних. Одним із особливо дієвих чинників є прививка суспільству страху перед зовнішніми загрозами: ворогами, епідеміями, природними катастрофами, божою карою.

Знаряддям влади є політична система, що включає в себе всі державні та суспільні інститути. В боротьбі за владу переможцем практично завжди є влада, а переможеним - народ. Влада через державні інститути здійснює диктат правлячої верхівки над суспільством, а тому державні інститути ніде і ніколи не служили народу і не захищали його від владних структур. За словами того ж Платона: „... жодна армія в світі ще не захистила свій народ від зовнішнього ворога доки сам народ не підіймався на свій захист. Бо функція армії, як і судів, і поліції спрямована не на захист народу, а на захист влади від власного народу”. А тому дуже влучно говорить в Біблії Еклізіаст: „я бачив місце суду, а там неправда”. Суд виносить справедливе рішення лише в випадку, коли воно не має відношення до владних структур, або коли несправедливий вирок може вплинути на існування самого суду (інстинкт самозбереження).

Представництво у владі народу - це обман. Коли говорять, що народ здійснює владні функції через парламенти - це теж саме, що говорити на чорне - біле. Парламенти ніколи не були владою народу, бо туди влада „пропускає” лише своїх. Вибори до парламенту є технологіями обдурювання народу з єдиною метою збереження влади владними структурами.

Одною з найважливіших складових політичної системи є партії. Партія - це група людей, об’єднаних спільними інтересами або спільною метою. Жодна партія не є демократичним знаряддям, бо це групове кастове утворення для здійснення програм захоплення влади (або для продовження терміну її існування). В задачі партії входить збереження існуючої системи розподілу суспільного продукту (багатства), або зміна систем перерозподілу цього продукту на свою користь. Кінцевий результат дії правлячої партії - диктатура.

В міжпартійній боротьбі всі засоби і технології дозволені, а тому немає мови взагалі про народ. Коли мова йде про партії виробників (робочих і селян), то це знову лише прикриття для організованої групи хижаків, що під „одягом” народності рвуться до влади. Кожна така партія має владне ядро і рядових служителів, що повірили гаслу щастя для всього народу”.

Міжпартійна боротьба така ж брудна і негативна, як і міжкланова. Кожна партія в боротьбі за владу використовує інтереси якогось прошарку населення, або класу. Клас - це прошарок населення, що відрізняється від інших місцем і роллю в ієрархії суспільства, також відношенням до засобів виробництва (за часткою отримуваного суспільного продукту).

Являючись виразником інтересів класу партії здійснюють диктатуру меншості над більшістю. Вид диктатури залежить від форм власності над матеріальним базисом суспільства, до якого відносяться природні ресурси (предмет праці), засоби виробництва та продукт виробництва. Керувати суспільством та паразитувати на ньому можна привласнюючи як весь його матеріальний базис, так і окремі його складові.

Зміна влади призводить лише до матеріального перерозподілу і заміни одного “дракона” іншим. При цьому всі учасники цієї дії завжди є виразниками філософії трамваю: ті хто чекає черги, щоб їхати, кричать : „чого не проходять, всім їхати треба”, а ті що тільки но поставили хоча б одну ногу в трамвай, уже кричать: „куди вони лізуть, тут і так дихати немає чим”. Бо тільки но людина „наїлась”, як вона відразу забуває, що годину назад була „голодна”. Президент, який учора був роздягнутий і голодний, сівши в „мерседес” миттєво забуває про бідних і голодних. Віднині він виразник класу „мерседесів”.

Для збереження влади правляча верхівка створює закони, які є законами політичних систем ( на відміну від законів суспільства, що по своїй суті є етнічним, морально-етичним етнічним кодексом, до якого входять звичаї, правила поведінки, стосунки в сім’ї і товаристві, культові і релігійні обмеження тощо).

Основним законом політичної влади є конституція (закон, що не змінюється доти, доки існує дана політична система). Конституція юридично закріплює місце людини в ієрархії суспільства, її права і обов’язки, відношення до матеріального базису (права власності) та розподіл національного продукту між складовими суспільства.

Конституція - це механізм керування суспільством. Вона є політичним законом і, як всі політичні закони, тимчасова, на відміну від суспільних законів, що існують впродовж існування етносу (від кількох століть до кількох тисяч років).

Політичні закони практично завжди обмежують і карають, і дуже рідко заохочують. Вони спрямовані не на розбудову суспільства, а на збереження існуючої політичної (владної) системи. Найстрашніший злочинець (і ворог) існуючої політичної системи не вбивця і не злодій, а той, хто бажає змінити існуючу систему - політичний супротивник, а тому боротьба з ним смертельна і безжалісна. Добровільно від владного “корита” ніхто не йде. Зміна влади здійснюється не суспільством, а організованими групами, які беруть на себе ініціативу і сміливість через насилля і революцію виразити волю суспільства, використовуючи народ у власних інтересах. При цьому одне знаряддя влади замінюється іншим, влада ж залишається.

Суспільні закони об’єднують людей в етноси і народи. Етнос - це генетично, мовно і релігійно поєднана сукупність людей, що проживає на одній території, користуються одними і тими ж моральними і етичними нормами і має єдине постійне джерело існування. Поняття народу є дещо ширшим і включає в себе сукупність всіх людей, що мешкають на території даної держави. Держава - це тимчасове, штучне, політичне, економічне, воєнне утворення і є знаряддям задоволення запитів владної частини суспільства. Держава може бути національною та багатонаціональною і, відповідно, більш стійкою чи менше стійкою (імперією, що існує доти доки існує загальна мета чи загальний інтерес). Державу формують внутрішні і зовнішні чинники, до яких в першу чергу належать економічні, релігійні, політичні, воєнні.

Поряд з поняттям етносу часто використовується поняття нації. Під нацією розуміють сукупність людей на даній території з однією мовою, релігією, мораллю, етикою, історією, генетикою, культурною спадщиною і єдиною долею. Якщо племя - це велика сім’я, то нація - це велике плем’я. Плем’я будується на міжсімейних зв’язках, нація - на міжплемінних і міцність цих зв’язків зменшується від сім’ї до людства в цілому. Відповідно людина веде себе по різному в сім’ї, в товаристві, в суспільстві, користуючись власним, сімейним, племінним (або клановим), національним і загальнолюдським кодексами. Кожна структура суспільства є виразником інтересів конкретних спільнот і одночасно соціальною школою і соціальним захистом її членів.

Загальні потреби зв’язують людей в товариства, громади, партії, класи, народи. Загальні засади існування утворюють націю. Основою збереження і стійкості нації є національна самосвідомість. Без національної самосвідомості нації приречені на загибель. Домінуюча нація в державі втративши національну самосвідомість перетворюється на рідній ж землі в нацменшину, приречену на виродження. Національна самосвідомість може підсилюватись релігійно (якщо це власна віра) і руйнуватись, якщо релігія нав’язана ззовні і є частиною самосвідомості іншої нації. А тому історично кожна нація повинна мати свою релігію. Невідповідність національної самосвідомості і релігії є причиною і джерелом постійних конфліктів всіх народів у всі часи. На одній і тій же території нерідко мешкають різні нації. По відношенню до корінної нації вони можуть бути домінуючими і націями-меншинами. Владні функції в державі не обов’язково належать корінній чи найбільшій нації. Часто владні функції здійснює одна з національних меншин, користуючись своїм положенням в структурі і в ієрархії суспільства. Найчастіше це ті, хто тримає в своїх руках фінансові потоки та засоби масової інформації.

Фінансові (економічні) важелі знаходяться в руках тих груп людей (партій, кланів, мафіозних груп, нацменшин), що захопили право власної над матеріальним базисом і політично їх узаконили. При цьому завжди використовуються одні й ті ж стандартні прийоми поневолення народу:

-необхідно знищити інтелектуально-духовну еліту суспільства і замінити її своїми представниками. За відсутності власної правлячої еліти народ перетворюється в табун “овець”, що йде за “вожаком-козлом”;

- розділяй і володарюй. Натрави брата на брата, частину суспільства на іншу, схід на захід і, поки народ „чубиться” можеш робити з ним, що хочеш;

- використовуй незадоволені низи нації проти її влади, але так, щоб сам народ разом з владою знищив і свою інтелектуально-духовну еліту і тоді цей народ перетвориться на додаток до нацменшини, що захопила владу;

- руйнуй національну самосвідомість і тоді ті, хто складав дану націю, стають „сміттям історії” (за висловом Е.Канта) або „придатком” правлячої нацменшини. Важливими елементами руйнації національної самосвідомості є руйнація мови, руйнація національних вірувань, знищення національного міфу (історії, билин, легенд, героїв, святих, пророків тощо);

- зроби все можливе для того, щоб не допустити народ до сучасних соціальних технологій з тим, щоб знову не виросла його нова еліта;

- використовуючи власні засоби інформації (і знищуючи супротивні національні) нав’язуй свої стереотипи і свій світогляд, зомбіюючи всі верстви корінного населення.

Надзвичайно важлива роль в „зомбуванні” суспільства належить засобам інформації. Так само, як компанії, що виробляють алкогольні напої і цигарки дбають не про здоров’я нації, а про прибутки, так і засоби масової інформації несуть не правду народу, а корисливу інформацію від тих „хто замовляє музику”, хто володіє засобами інформації.

Влучно з цього приводу сказав К.Маркс: ”не існує злочину, на який би не пішов капіталіст заради прибутку”.

Рушієм функціонування суспільства є потреби людини. Задоволення потреб людини - головна задача виробництва. Житло, засоби існування, транспортні засоби, засоби життєзабезпечення, засоби досягнення життєвого рівня відповідного суспільному середовищу, продовження роду і відтворення суспільства даного рівня, підтримка зовнішнього середовища в належному стані, суспільний захист -все це складові попиту людства. Для задоволення попиту людина має або працювати сама, або експлуатувати інших. Ті, хто привласнив право на ресурси, на засоби виробництва і на продукт виробництва, експлуатує найманих працівників. Наймані працівники - різновид рабів, кріпосних, наймитів, що існують при всіх формах власності і в усіх формах політичних систем. Найманий працівник - це той, хто продає частину свого часу, частину своїх здібностей, талану, своє тіло і його можливості іншим за частку суспільного продукту. В той же час, кожен член суспільства є „наймитом”, складовою клітинкою суспільного організму, і питання лише в тому наскільки та, чи інша людина отримує те, на що заслуговує. Якщо одна людина отримує більше ніж їй потрібно, то інша не доотримує. Накопичення багатства одною людиною призводить до зубожіння іншої і є посяганням на запити цієї людини.

Експлуатація людини людиною характерна для всіх часів і легше розглядається під різними кутами перерозподілу суспільного продукту та права власності.

Примітка: Все сказане відноситься до рівня матеріальної організації суспільства, до рівня біологічного існування. Але у Всесвіті не існує нічого наперед поганого і нічого гарного, нічого доброго і нічого злого. Все існуюче сприймається через людську свідомість і набуває позитивного і негативного відтінків по відношенню до людини. А тому в залежності від конкретних обставин все в організації суспільства може відігравати як позитивну, так і негативну роль. Єдиним критерієм, що надає можливість оцінки того чи іншого суспільного явища, є правило: живи так, щоб не нашкодити розумному живому Всесвіту; щоб життя продовжувалось, набуваючи все більше рис добра, любові, інтелектуальності і духовності. І тоді те, що сприймається негативно, може стати в великій нагоді в позитивнову сенсі при вирішенні планетарних і космічних задач майбутнього людства.

? Добро і зло можуть сприйматись через успіх і невдачу. Та знову таки, як сказав мудрець: Не заздри успіху і не жалкуй про невдачу, бо ти не знаєш, що є успіх чи невдача в масштабі душі. Ніщо не називай ні бідою, ні радістю, доки не станеш свідком наслідків цього. Чи є бідою смерть, що врятувала тисячі життів і чи є радістю життя, що породжує горе?
1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка