Iv суспільство Чому людина помирає?



Сторінка3/9
Дата конвертації05.05.2016
Розмір1.57 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9
- Чи можна покращити “якість” людей штучною селекцією?

В період панування фашизму в Германії проводились подібні експерименти. Багато дівчат і жінок, що мали гарні фізичні і інтелектуальні показники, бажали мати дітей від “справжніх героїв”, “досконалих арійців фізичної краси та арійського інтелекту”. В результаті експерименту народились десятки тисяч дітей. За даними германських вчених ці діти не тільки не були кращими, вони в багатьох відношеннях поступались своїм одноліткам. Звичайно, на результат експерименту могло вплинути те, що ці діти зростали без батьків, в неповноцінних сім’ях. Тим не менше отримані результати говорять, що не все так просто в людському суспільстві, як в тваринному чи рослинному світі.

Панує ще одна доволі розповсюджена думка про покращення того чи іншого виду представників біосфери за рахунок „схрещення” осіб з різними наборами природних ознак. Але й це думка суперечна, бо, як показує історичний досвід, змішання рас і народів якості не дає, а дає різноманіття, з якого на протязі десятків поколінь відбирається життєво-стійке (імперії геніїв не народжують). Так само може бути невірною думка про генетичне виродження при схрещуванні осіб з майже однаковим хромосомним набором, прикладом чого можуть бути євреї, в яких дуже розповсюдженні родинні браки. Звичайно, діти від таких браків досить часто бувають ущербні, але в цілому на якість цієї нації, в цілому, родинні браки майже не вплинули. Можливо тому, що серед євреїв в усі часи був культ “розуму” і вони завжди охоче одружувались з кращими представниками інших народів, і це було компенсацією за вище назване явище.

Той же історичний досвід показує, що якість накопичується у відносно стабільних умовах на протязі десятків поколінь. Відносно стабільними слід назвати умови, що, з одного боку, невпинно заставляють популяцію пристосуватись до все нових і нових обставин, а з іншого - сприяють її поширенню і розмноженню. Іншими словами існує оптимальний відсоток змішування людей (відсоток різноманітності спадкових ознак) і оптимальний відсоток змін зовнішніх умов природного і соціального середовищ, що дає найкращі результати “якості” людей. І якщо говорити про штучну селекцію, то перш за все завдяки стабільності саме цих відсотків.
- Як ви відноситесь до фемінізації суспільства?

Дуже негативно явище фемінізації суспільство пов’язане з індустріальною структурою будови самого суспільства. Індустріальному суспільству необхідна не особистість, а взаємозамінні елементи - гвинтики, подібні один до одного. Кожна істота в такому суспільстві має при необхідності повноцінно замінити іншу, не зважаючи на природні відмінності, в тому числі і статеві. Нівелювання чоловічих і жіночих якостей в суспільстві приводить, як наслідок, до нівелювання відносин чоловіків і жінок, що в свою чергу, веде до виродження суспільства (де зникають, вирівнюються потенціали, там зникає і життєва енергія, і рушійна сила еволюції).

Природа не просто так розділила функції за статевими ознаками, отож жінка ніколи не замінить повноцінно чоловіка, як і чоловік жінку. Та це й безглуздо. Навпаки, кожен має цінувати дане Богом (природою, еволюцією), користуватись ним і розвивати його. Жінка має розуміти, що їй Бог віддав найважливіше - продовження роду, продовження життя, його становлення і виховання. І в цьому відношенні все інше носить лише допоміжні функції.
- Чому китайці користуються не буквами, а ієрогліфами?

Китай - це країна, що об’єднує багато різних, хоч і близьких етнічно, народностей, а тому китайці, що живуть в Тибеті, майже не розуміють тих, що на Тайвані, а ті, що на півдні - тих, що в північних районах. Китайців в єдине ціле об’єднує “ієрогліф”. Сам по собі ієрогліф є символом предмета, явища, процесу, а тому його зміст зрозумілий всім китайцям, так само як, наприклад, для нас хрест, зірка, знак суми та тому подібне. З одного боку подібний символ дуже “економічний” для процесу мислення, бо це уже готовий блок стандартної інформації для передачі якої в європейських умовах іноді потрібне навіть не речення, а цілі сторінки тексту. З іншого боку цей блок (ієрогліф) не можна змінювати, бо тоді його перестануть розуміти інші, а це впливає на процес мислення і на творчість. Як результат китайці швидко засвоюють інформацію (гарні учні і “научені” інженери, технологи, економісти та тому подібне), але втрачають можливість пошуку нового, винахідливості, творчості, варіативності. Як свого часу японцям, ієрогліф допоможе китайцям наздогнати і навіть дещо випередити технологічно розвинуті країни, але він же буде гальмом у їх подальшому прогресі; Китайці будуть змушені перейти на звукове письмо, але воно роз’єднає китайців на окремі народності. Китай, як держава, розпадеться.

Найкращим варіантом для творчого розвитку є змішане письмо: ієрогліфічно-звукове (на зразок фізики чи математики, де символи-ієрогліфи і звуки-букви поєднані в єдине ціле. Ось тільки вивчити і користуватись таким письмом буде непросто, хоча в цьому відношенні уже маємо великі зрушення, особливо в комп’ютерній техніці.
- Що зробити, щоб людство зрозуміло помилки і не повторювало їх?

Перш ніж відповісти на це питання, необхідно відповісти на інше: що ми відносимо до помилок людства? Очевидно до переліку таких помилок слід віднести:

- війни етнічні і релігійні конфлікти;

- негативний вплив на навколишнє середовище;

- втрати на шляху глобалізації комунального, інтелектуального і духовного середовища людства.

Як бачимо, тим чи іншим чином всі помилки людства зводяться до незворотних втрат; до таких, що негативно впливають на перспективи позитивного розвитку людства. Чому ж, незважаючи на постійне повторення пройденого, людство раз по раз наступає на "одні і ті ж граблі"?

Зважаючи на те, що людство розумне і має вчитись на помилках, але знов і знов робить їх, приходимо до висновку, що є причини більш могутні ніж розум людини і християнські заповіді добра і любові. І найвагомішою причиною є боротьба за обмежені ресурси речовини, енергії, території. Позбутися помилок першого класу можна лише входженням всіх народів і всіх країн в єдине суспільство, що говоритиме на єдиній мові, сповідуватиме єдину релігію і житиме за єдиними моральними принципами. Але і в цьому разі людству не позбутись конфліктності в наслідок нерівноцінності людей і в фізичному, і в соціальному відношеннях. З тої ж причини обмеженості ресурсів при зростаючому населенні Землі конфліктність не лише не зменшиться, а, швидше, к наслідок, збільшиться. З площини конфліктності між народами, етнічними групами і релігійними конфесіями вона перейде в середину планетарного суспільства, в площину тероризму, що набуде з часом небувалих розмірів, бо в багатьох випадках це буде єдиним шляхом боротьби з тими, хто при владі. Так само важко очікувати позитивних наслідків перебудови суспільної свідомості відносно збереження довколишнього середовища, бо для цього необхідно на всій планеті відмовитись від споживацького підходу до природи. Це майже те ж саме, що шкідникам відмовитись від любимого, а іноді і єдиного корму. А тому найбільше ймовірна природна регуляція цього процесу; або залишки людства перебудують свою свідомість і своє відношення до природи, або людство має загинути, як тля, що знищивши рослину гине й сама.

Не менш сумні наслідки і третього класу помилок - глобалізації. Успіх еволюції залежить від наявності достатньо широкого різноманіття культур, мов, морально-етичних підвалин етнічних груп і тому подібного. Глобалізація, звужуючи всі варіанти до єдиного, планетарного, знищує саму можливість змін і пошуку оптимального варіанту розвитку, а це, в свою чергу, веде до виродження, до нестійкості, до вразливості суспільства. Причиною глобалізації є основний механізм розвитку сучасного суспільства - капітал, що потребує об’єднання всіх ресурсів і всіх ринків в єдину цілісну систему. Щоб позбутися негативних наслідків глобалізації, необхідно замінити цінності і дієвість капіталу на інші. На жаль людство поки що не винайшло нічого відмінного від капіталу і ринкового механізму зворотного зв’язку, що б регулювало і стимулювало розвиток суспільства. Не змінивши свідомості суспільства, не слід очікувати на позитивні зміни і в цьому напрямку.

Що ж робити, як не повторити помилок минулого? Єдине, що можна запропонувати, це спробувати змінити стан суспільної свідомості; від природної регуляції чисельності людства перейти до суспільної в народжуваності і в відносинах з оточуючим Всесвітом, а також спробувати знайти некапіталістичний механізм устрою суспільства, побудований на інших цінностях.
- Чи треба думати про сенс життя і чому?

Особливостями, що відрізняють людину від тварини, є наявність мети та думок про сенс життя. То ж якщо ви людина, то рано чи пізно, хочете ви чи ні, прийдуть думки про сенс і сутність буття. Звичайно, можна від таких думок спробувати відмахнутись, але вони мають властивість повертатись знов і знов. Чому ж ми думаємо про сенс життя? Мабуть тому, що думаючи про це, ми визначаємо мету в житті, розставляємо пріоритети цінностей, а само життя стає осмисленим. Думаючи про сенс життя, ми повертаємось до людської сутності і людських цінностей.
- Чому людина насторожено відноситься до того, чого вона не знає?

Кожна людина, навіть не підозрюючи того, кожної миті прогнозує майбутнє. Прогноз на майбутнє може бути на мить, на хвилини, години, дні, рідше на місяці і роки і розрахований від наступного руху руки в заданому напрямку і до вирішення суттєвих задач визначних подій. І в кожному випадку інструментами прогнозування є екстраполяція досвіду на нову життєву комбінацію чи за межі власного досвіду. З віком людина своїм досвідом охоплює все більше число можливих варіацій життєвих ситуацій, все рідше зустрічається з несподіваними комбінаціями, звичайно, при умові незмінності плину життя. Та коли щось чи хтось вторгається в наше життя, або ми самі змінюємо течію подій - з’являються комбінації, прогнозувати наслідки яких ми не можемо із-за відсутності досвіду. З іншого боку той же людський досвід (найчастіше чужий) говорить: не знаючи броду - не лізь в воду, з своїм уставом в чужий монастир не ходять і т.п. Кожна нова ситуація - це багато різних продовжень, більшість з яких нічого приємного не обіцяє, а тому настороженість людини в подібних ситуаціях є природною реакцією на невідоме і несподіване.
- Чому людина легко вірить в надприродне і часто не довіряє тому, що має?

Відповідь на першу частину питання слід шукати в незнанні людини, бо віра - це компенсація за незнання законів, за якими живе і розвивається Всесвіт. Водночас віра - це упевненість в стабільності набутого досвіду, а досвід весь час демонструє таку невимірну складність і різноманітність оточуючого, що наша свідомість часто відмовляється його осягнути. Набагато простіше зарахувати незрозуміле до надприродного і просто вірити в те, що так воно і має бути. І ніяких проблем. Зовсім інша справа довіра. З власного досвіду людина знає, що не всім і не всьому можна довіряти, навіть тому "що бачать очі". Іноді не достає життєвого досвіду, а іноді вас очікує просто пастка... Тож, довіряй, але перевіряй.
- Чи буде людина жити на інших планетах?

У своїй експансії людство прагне і прагнутиме до розширення сфери своїх можливостей і сфери свого існування. І рано чи пізно воно заснує колонії на планетах, де зможе створити прийнятні для існування умови. Перш за все, це буде Місяць, а вже потім Марс, Венера, супутники Юпітера. Та найбільше шансів у створенні штучних поселень на орбіті Землі, бо сфера орбіти Землі ідеальна для існування людини, особливо якщо використати для цього астероїди.

На заваді людській експансії можуть стати: неможливість існування людини поза межами сфери дії Землі, бо людина лише клітинка того "організму", живого і розумного, який називаємо Земля. Якщо ми не зачепимо в своїй експансії інтереси іншого розуму і інших форм життя у Всесвіті (не зайнятих кимсь територій у Всесвіті не існує так само, як і на Землі); і, нарешті, якщо вплив фізичних (і Бог знає ще яких) властивостей інших планет не буде руйнувати земне життя, або не трансформує його до невпізнанності.
- Чи існує некорислива дружба і як її знайти?

Дружбу можна віднести до різновиду стосунків між людьми, іноді між людьми і братами нашими “меншими”, тваринами, птахами, рослинами. Дружба - це перш за все розширення своїх можливостей за рахунок іншого. Найчастіше дружба це різновид бартеру: даю тобі, щоб і ти мені дав. Порушення рівноваги, еквівалентності обміну часто ставить крапку і на дружбі. Бартер в дружбі може бути дуже і дуже різноманітним: я тобі допомагаю розумом - ти мені силою, я тобі досвідом - ти мені енергією (дідусі-бабусі і онуки). Об’єднавши спільні можливості можна зробити те, що поодинці не вдається(як кажуть, гуртом і батька легко бити). Я можу з тобою поділитись, але якщо воно мені заважає; або ти отримуєш те, завдяки чому збільшуються і мої можливості. Я дружу с тобою, щоб на твоєму фоні виділитись контрастніше розумом, вродою, рухливістю, реакцією, а ти зі мною - щоб і на тебе звернули увагу. Іноді мені не достає емоційного навантаження, почуття вдячності, ласки, любові і тоді я дружу з твариною, бо від людей бажаної дружби годі чекати. Я можу тобі дати зараз, щоб отримати в майбутньому; або щоб покращити комунальне чи соціальне середовище, змінити свій стан і стосунки в ньому. Найчастіше ж людей об’єднує праця над спільною задачею, спільні сподівання і спільні надії, іноді просто добре слово і моральна підтримка. Який би різновид дружби ми не взяли - завжди можна знайти безпосередню чи незриму зацікавленість обох сторін і дай Бог, щоб вона була позитивна, позначена добром і гуманністю. Некорисливою і жертовною може бути лише любов, але то вже інше питання і інший різновид стосунків.
- Навіщо не Землі багато народів, мов, культур?

Різноманіття того чи іншого біологічного виду визначається умовами існування: геофізичними, біологічними, соціальними (для істот існування яких залежить від життя популяції). Так знайома всім свиня має багато різновидів - від камишової свинки до слона. Так само розрізняються різні раси і народи. І не лише за біологічними ознаками і засобами існування, а й за організацією суспільства. Така різноманітність народів народжує різноманітність мов і культур, що, в свою чергу, дозволяє вчасно пристосовуватись до зміни місцевих і планетарних кліматичних умов, до соціальних і комунальних змін в процесі еволюції людства. З іншого боку, за сучасної тенденції глобалізації мови і культури та змішання народів, на людство може чатувати небезпека виродження, пов’язана з відсутністю варіантів розвитку при несподіваних поворотах в розвитку планетарного і соціального середовищ.
- Чому до красивих більше уваги?

Кожна людина свідомо чи несвідомо пов‘язує стійке, життєздатне і відповідно красиве, гармонійне в єдине ціле. Дружба з красивим, володіння красивим робить власне буття більш надійним і перспективним. Тож увага до красивих це, перш за все, прояв принципів боротьби за існування; це природний відбір більш життєздатного. В той же час наявність якоїсь переваги призводить до зменшення уваги, а відповідно і вагомості інших важливих компонентів стійкості. Як кажуть: сила є - ума не треба. А тому часто красиві зовні люди (фізично) мало приділяють уваги розвитку свого інтелекту і духовності (принцип компенсації дії). В результаті залишається форма без змісту: явище, що спостерігаємо на топ, фото, і інших моделях, культуристах та т.п. Зустрічаючись з такою особою розумна людина спочатку реагує на зовнішність, та потім зіткнувшись з сутністю такої людини - старається якомога швидше позбутись такого супутника, якщо не використовує його як власність, чи товар.

Але якщо красиве ще й добре та розумне - то що може бути бажанішим?!
- Чому змінюється відношення до товаришів і знайомих з часом?

Людей зближують і пов‘язують між собою спільні задачі і спільні справи. Коли ж сфери життєвих інтересів перетинаються все менше, то зникає необхідність в спілкуванні, у взаємозв‘язках. Як кажуть - зникає дружба і любов. В житті часто простежуються і інші варіанти. Наприклад, сфери взаємних інтересів можуть доповнювати одна одну (дружба посилюється), або виключати одна одну - тоді вони стають антагоністами, а люди - ворогами.
- Чому у людини так мало друзів?

А взагалі: скільки може бути у людини друзів? Найчастіше друзями ми звемо тих, з ким хоча б періодично можемо спілкуватись. Якщо це буде хоча б півгодини на тиждень, то і тоді друзів буде не більше кількох десятків. Але для конкретної людини і це обтяжливо. А тому друзів можна поділити на дві множини: активну, з ким співпрацюємо і спілкуємось постійно, але таких мало, і пасивну, хто нам подобається і з ким могли б потенційно знайти спільні інтереси, звичайно таких набагато більше. Особливо багато друзів у людей першопроходців, ватажків від природи, щедрих духовно і інтелектуально. Але в більшості вони так і залишаються потенційними кандидатами в друзі.
- Чому держави озброюються в той час, коли люди хочуть жити мирно?

В обмеженій, замкнутій у просторі системі, з обмеженими запасами речовини, енергії, інформації, в середовищі живого завжди спостерігається боротьба за „місце під сонцем”, в якій може перемогти лише та сторона, яка має перевагу: на фізичному рівні, на інформаційному (перш за все в технологіях), на духовному (в волі, в бажанні вижити). На фізичному рівні це нові види зброї, володіння більшими запасами речовини і енергії, спеціалізованими людськими ресурсами.

Про яку б дружбу і співробітництво не говорили держави - завжди є взаємна експансія і завжди є ймовірність війни. А тому, незважаючи ні на які домовленості, кожна держава озброюється. Інша справа - люди. Кожна людина живе далеко від подібної з іншої держави; і та і інша не хочуть воювати - вони одна одній не мішають; в той же час всі розуміють, що з війною пов’язані великі людські жертви.

На початку третього тисячоліття сутність війни в фізичному аспекті зникає і є не стільки війною, скільки „покаранням” за „непослух”. В той же час загострюються незримі війни в інформаційній і духовній сферах. В цій області необхідна зовсім інша зброя, тут ведеться війна за свідомість і душі людей. Навіщо когось вбивати, коли достатньо змінити людині свідомість і мову, нав’язати власні принципи організації суспільства і замість ворога отримуєш вагоме доповнення в боротьбі за „місце під сонцем”.
- Хто такі арії? Що це за народ?

Близько 10 000 років тому всі народи білої раси були одним народом і мовою цього народу був санскрит, або сенсарі (мова богів - чому її так називали невідомо; швидше за все тому, що на цій мові написані Рігведи, або Риквіди - священні гімни аріїв, гімни богів). Прабатьківщина білої раси, ймовірно, знаходилась в районах наближених до Гренландії, звідки після зміни місця знаходження полюсів і наступу льодовиків в південно-східному напрямку наші пращури відійшли до Руського (Чорного) і Хвалинського (Каспійського) морів, де за Велесовою Книгою вони стали огнищанами. Пізніше, частина цього народу пішла ще дальше, до Середньої Азії, Західного Китаю і через Іранське нагір’я до Індії. В протистоянні з місцевим населенням прибульці відвойовували собі місце під Сонцем, але з часом витиснювались більш пристосованими місцевими племенами. За Велесовою Книгою було кілька повернень наших пращурів на останню відому нам Прабатьківщину (до Руського моря). Серед племен, що залишались біля Руського моря, були арійці, точніше - орійці. В перекладі з санскриту орій (арій) - це людина великих знань, учитель; це людина, яка володіла секретами землеробства, писемності, будівельної справи. Вождь, що ставав на чолі племені отримував назву народу, племені, його тотема. А тому в історії відомі кілька Русів, Київ, Оріїв. Саме через свою назву, точніше через назву одного із племен, і відомі орійці - арійці в історії білих народів.
- Чи правда, що всі мови пішли з санскриту?

Звичайно, ні. Санскрит був мовою наших пращурів, білої раси, яку ще називають орійською. В 10-6 тис. до н.е. вони мешкали біля Чорного (Руського) моря. Назви всіх річок, що впадали в нього походять від імені богині води, життя, еволюції Дани: Данай - нині Дунай, Дністер - від Дана - стра (зірка Дани), Дніпро - від Дана - прісно, Дон - був Дан, а Донець - називався Данець. Назва ще однієї великої ріки, Кубані що впадає через Азовське в Чорне море походить від санскритського слова Кубена - Звивиста. Починаючи з 6-7 тис років до нашої ери біла раса розділилась на 5 гілок: слов’янську, ірано-кавказьку, тюркську, угро-фінську і романо - германську. Звичайно чіткого поділу між цими гілками не існує, бо на межах етносів завжди була, є і буде велика дифузія населення, мов і культур. Переміщення народів, війни, процеси об’єднання і розділення призводило до того, що деякі народи втрачали свою мову, деякі мови відмирали внаслідок того, що були малопридатними для нових умов еволюції. Окрім того кожна мова з часом змінює свою структуру, іноді до невпізнанності. Та при всьому тому практично не змінюються корені слів і топонімічні назви місцевості. Так більше всього коренів слів санскриту збереглось в українській і литовській мовах - більше тисячі. Та це й не дивно, бо литовці - слов’яни - пішли з Подніпров`я до Балтійського моря ще в першому тисячолітті до н.е., а з 13-го до середини 17-го сторіччя (майже 400 років) українці і литовці мешкали в одній державі - Великому князівстві Литовському, яке говорило на руській (нині українській ) мові. Ареалом розселення наших пращурів були басейни річок Причорномор’я, та після танення льодовика слідом за ним рухались і слов’яни, розселяючись по Західній Двіні, Нєману, Віслі і Лабі (нині Ельба), частково заселивши скандинавський півострів (Роусі - шведи і норвежці), датський півострів - дани і скоти (шкоти- шотландці) Англії. На південний захід від цієї дуже умовної території мешкають романські народи, на північний схід - угро-фінські, що займають нині територію від Балтики (фіни і естонці) до Уралу і від ріки Оки до Льодовитого океану. Середнє і нижнє Поволжя, територію Середньої Азії займає тюркська група народів, а Кавказ, Іран - кавказько-іранська група народів і мов. Біла раса в змішаному вигляді присутня по лінії дифузії з чорною расою, від Індії через арабські народи і через північ Африки до Іспанії. Великого впливу від жовтої раси зазнала тюркська група народів і мов. Найпізніше розділились слов’янська і романо - германська групи. Так, ще в 4-ому столітті нашої ери пращури германців - готи мешкали в Причорномор’ї, а їх столиця за грецькими літописами і літописом Йордана знаходилась на першому порозі на Дніпрі. Самі ж готи говорили на мові, що мало відрізнялась від мови слов’янських племен, що мешкали поруч.

І останнє зауваження відносно орійців - арійців. Швидше за все, цю назву носили племена землеробів, а не всі народи білої раси взагалі. Бо корінь слова орій несе в собі дію „орати землю”.
1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка