Історія нашого краю



Скачати 122.62 Kb.
Дата конвертації26.05.2016
Розмір122.62 Kb.
ІСТОРІЯ НАШОГО КРАЮ,

Заселення території області почалося ще в епоху пізнього палеоліту, тобто більш як 15тис. років тому. Залишки поселень того часу відомі по берегам Південного Бугу та Інгулу в північно-західній і північн¬ій частині області (Вознесенському, Доманівському, Новобузькому ті Первомайському районах).

Південні райони почали заселяти переселенщ з Греції. Перше відоме грецьке поселення на північно-західному березі Чорного моря засноване в VII ст. до нашої ери, на острові Березань. В VI ст. до нашої ери на правому березі Бугського лиману з'явилося грецьке місто-держава Ольвія, яке стало одним з найбільших економічним, торгівельним, культурним центром Північного Причорномор'я. В причорноморських степах, в тому числі на території Миколаївської області, в Істолітті н.е. з'являється велика група поселень зі змішаним скіфсько-сарматським, греко-скіфосарматським населенням.

Окремі групи раньослов'янських племен аптів просувались в степи в південному напрямку і досягай чорноморського берегу. Новее заселення території краю, його господарський розвиток пов7я-заний з заснуванням Запорізької Січі. Після погрому Січі під юрисдикцію російського уряду фактично перейшли і землі запорі-зьких козаків, в т.ч. і північно-східні райони сучасної Миколаївшини. Коли сталося кінцеве розмежування володінь Турції і Росії, тоді виникла необхідність заселення і швидкого освоєння Північного Причорномор'я, обумовлена стратегічними планами, а також еконо¬мічними інтересами на півдні країни.

Після революції 1917р. була створена Миколаївська губернія, а в жовтні 1922р. Миколаївська і Одеська губернії були об'єднані в Одеську. В березні 1923р. утворена Миколаївська область, в яку входило 9 районів. Б такому вигляді адміністративне ділення про¬існувало до вересня 1937 р.

Така була історія Миколаївшини до 22 вересня 1937року. Цей рік ознаменувався і страшним сталінським терором і репресіями проти свого народу. Не обійшла гірка доля і жителів Бознесенщини. Б 1932-1933 роках на наш край впав голодомор, який був штучно створений тодішнім керівництвом країни. Багато людей померло, голодувало від страшного голоду. Свідчення очевидців тих подій є в цій історичній довідці.

Разом з ТРІМ 22 вересня 1937 року Всесоюзний староста Михайло Каліцін підписав, а на наступний день газети надрукували Постано- ву ЦБК СРСР про наступний розділ областей. З цього дня і ведеться відлік біографії Миколаєва як обласного центру. І розташована зараз наша область на півдні України, в басейні нижньої течії Південного Бугу. На півночі межує з Кіровоградською, на сході і північному сході - з Дніпропетровською, на заході - з Оде¬ською, на південному сході - Херсонською областями, з півдня омивається Чорним морем.

Територія області - 24,6 тис. кв. км. (4,1% території республіки). По території Миколаївщини протікають біля 30-ти річок. Основні водні артерії - Південний Буг, Інгул, Інгулець, Вісунь. Північну частину області перетинають кручі, балки, долини. Узбережжя Чорного моря порізано лиманами. Цікавий той факт, що з корисних копалин є граніт, глей, кварцит, польовий шпат, каолін, графіт, буре вугілля і торф. Переважають багаті чорноземи.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦЯ ПОДШ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 Р.Р МАКСИМЮК НАТАЛІЯ ЯКІВНА 10.08.1928 Р.Н.

Так, Наталія Яківна пам*ятає голод 1932-1933р.р. Причин голоду було багато,але найголовнішою була влада, яка забирала врожаї,а також вирощене на городах у людей.

Ті хто відбирали у людей продукти і зерно не мали ніяких документів якщо людина не віддавала те, що намагалися забрати, застосовувалися покарання,побиття суди. Ті хто забирав хліб не мали зброї,вони погрожув* побиттям. Люди боялися і не чинили ніякого опору.

Частику продуктів можна було заховати у глечики, які заривали у землю, у вузликах,які ховали під підлогою,або в пічі,на горищі. Людей які приходили до хат, щоб шукати заховане називали наїзники. Вони приходи: групами \3-4чоловіки\. Тим хто пішов до колгоспу видавали пайок. Наїзни забирали харчі, зерно. В Наталії Яківни навіть забрали останню корову.Збирати у полі колоски, залишки городини було заборонено. За це дуже суворо карали. Поля, колгоспні комори охороняли спеціальні люди в влади,які сторожували поля цілодобово.

Людей змушували йти до колгоспів, але вони не погоджувались. З часом відчуття голоду все-таки приводило їх туди, тому що в колгоспі давали пайок. Забирати в людей хліб ходили і вдень і вночі, але частіше вночі. До хат приходили по декілька разів, щоб перевірити не приховано щось. Люди почали помирати 1932-1933роках. Більшістю сиріт держава н опікувалася, але деякі потрапляли до дитячих будинків. У селі не голодув голови села, заможні селяни, які заплатили за свою недоторканість. Люди мали харчів, щоб ними ділитися, все забирала влада, але деяким мізером, який вдалося заховати, родичі ділилися.

З рослин споживали; щир, калачики, варили суп з кропиви; з лобод робили пампушки; також їли ягоди: шипшину, пасльон. З акації їли листя: цвіт, стручки. Перетирали на муку жолуді та робили коржики.

Також їли диких тварин, яких виловлювали в лісі. Ловили птдхів-голубів, горобців та ін., котів, собак. В місті не можна було нічого купити не було грошей. Виміняти на їжу можна було якийсь одяг. В містах голод було. В селах люди вмирали від голоду. Були також випадки людоїдства. с.Ракове Жінка з*їла свою дитину. Як було її звати не пам*ятаю. Гіомерл від голоду ховали родичі на кладовищах, в погребах, ямах. Померлих від голоду 1932-1933р.р. поминають в День скорботи, на « Проводи». Винни в масовій загибелі людей в селах 1932-1933р.р. Наталія Яківна вважає вл; та тодішній режим.

СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦЯ

ПОДШ ГОЛОДОМОРУ. 1932-1933 Р.Р.

БУЛАТ МАРІЯ ІВАНІВНА 14.12.1978 рік народження

Під час голодомору Марії Іванівні було 5 років, пам*ятає дуже мало. Голод , який назавжди ввійшов в історію, як.найстрашніший злочин влади Сталіна. Штучно створений голод- як каральна акція або акція умиротворення , простіше упокорення українського народу.

Люди ховали їжу під землю, та її все одно знаходили. Приходили відбирали зі зброєю. Добре пам*ятає те. як у них на печі сушилися колоски і за це забрали батька до в*язниці.

Примусова колективізація, як і хлібозаготівлі за сталінським методом протиставлення різних за майновим станом верств селянства. Щоб селянин, власник «добровільно» написав заяву про вступ до колгоспу, його треба було залякати прикладом розкуркулення селянства.

Колгоспи перетворились у сировинний придаток держави, а колгоспники у найманих робітників. Продукція колгоспників оголошувалася власністю держави., яка охороняла її досить пильно. За розкрадання колгоспного майна застосовувалась навіть найвища міра покарання - розстріл, а як виключення 10 років ув*язнення з конфіскацією майна. Хлібозаготівельний план виконували. Основний тягар випав на південні області. Одноосібники мали здавати хліб твердими подвірними завданнями, які встановлювала сільська рада.

Весною 1933 року було надано насіннєву допомогу колгоспам.

Зерно завозили вночі, щоб його не бачили голодуючі колгоспники. Зимові заготівлі 1932-1933 р.р. вирвали кусок хліба уже з рота голодного. Смертність від виснаження стала масовою з початку березня 1933 року . Але -й до того часу селяни, у яких вилучали продовольчі запаси у рахунок заборгованості по хлібозаготівлі, гинули голодною смертю. Люди тікали в ; міста в надії влаштуватися на роботу, що давало можливість одержати продовольчу картку. Та це вдавалось не багатьом.

Марію найбільше вразив випадок коли Клавдія Богушас мала двох дітей- хлопчика і дівчинку і ,щоб вижити з дівчинкою з*їли хлопчика.

Одне з безпосередніх свідчень голоду - смертні книги, та статистичні картки про природний рух,що велися тоді у сільських радах

Про трагічне становище в Україні знали керівники партії та держави.,, але ніде не вживалося слово «голод».

Приховати факт страшного голодомору 1932-1933 р.р. та його трагічні наслідки не вдалося. Голодне лихоліття та його трагічні наслідки залишилися в пам*яті очевидців, їхніх спогадах. Правда про голодомор хоча із великим запізненням, але все-таки дійшла наших днів.


1. ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

На лівому березі річки Південний Буг розкинулось мальовниче село Новогригорівка, в 10 кілометрах на південний схід від районного центру та 11 кілометрах від залізничної станції Вознесенськ

У села цікава і давня історія. Після першої Російсько - Турецької війни, що закінчилася Кючук-Катнаржійським мирним договором у липні 1774 року до Росії відійшли землі - між Дніпром і Бугом, тобто лівобережжя Південного Бугу, теперішня територія Миколаївщини. В 1775 році для зміцнення кордонів по Бугу між Туреччиною і Росією на лівому березі створюються козацькі прикордонні станції: Ольвіополь, Мигія, Лиса Гора, Костянтинівна, Олександрівка, Соколи (Вознесенськ з 10.05.1895р.), Раково, Новогригорівка (тоді Ново-Георгіївка), Арнаутівка, Білоусівка, Михайлівна, Федорівна (Нова Одеса). Ця прикордонна лінія по Бугу до цього часу збереглася в побуті жителів окремих сіл. В селі Новогригорівка північна околиця села називається «Кордон», так як існування прикордонної лцгії продовжувався до 1787 року, тобто до початку другої російсько-турецької війни.

Село засноване на місці поштової станції Лисогорська в кінці XIX століття. По повір'ю при князі Потьомкіні село Новогригорівка було назначене місто і тодіж була збудована кам'яна церква в честь Потьомкіна, освячена в честь святого Григорія, священомученика Великої Арсенії. Звідси і пішла назва села Новогригорівка.

В часи Великої Вітчизняної війни церкву було розбито і розібрано фашистами.

Церква була розташована на місці теперішнього мотодрому Новогригорівської загальноосвітньої школи. З каміння цієї церкви після війни збудовано господарчі будівлі школи (майстерня та інше).

Радянська влада була встановлена в січні 1918 року, перші органи влади в селі були створені після закінчення громадянської війни, називалися вони тоді робітничо-селянська інспекція чи комітети бідноти. В селі Новогригорівка 4 липня 1920 року на сході громадян була створена робітничо-селянська інспекція в складі: Григорій Зеленчук - голова, Григорій Галицький та Григорій Гордієнко - члени інспекції. В 1921 році організована перша артіль «Вільний хлібороб», в 1926 році машинно - тракторне товариство «Новий шлях».

На території села Новогригорівка за часи радянської влади розміщалися міжколгоспний комбікормовий завод, цех Кашпировського заводу будівельних матеріалів та центральна садиба колгоспу імені Карла Маркса, за яким закріплено було 5678 гектар сільгоспугідь. Основний напрямок колгоспу -виробництво зерна і молока. Розвивалось овочівництво та садівництво із технічних культур вирощувався соняшник.

Населення села Новогригорівка станом на 25 жовтня 1920 року 2075 чоловік.(Дані Миколаївського обласного архіву №157 папка 41 стор. 55-101)

Походження назв вулиць с. Ново-Григорівка.

Село Ново-Григорівка налічує шість вулиць. Кожна вулиця має свою Істрію. Так центральна і найдовша вулиця носить прізви¬ще братів Самосенків. В роки Великої Вітчизняної війни п'ятеро братів Самосенків пішли на фронт і не повернулися, всі загинули в боях. На їх честь односельці й назвали головну вулицю села. На північному сході села протягнулась звивиста вулиця Кринична з провулками А. Б. В. Назву цій вулиці дала криниця, яка розміщена на самому початку цієї вулиці. Вода в криниці завжди була добра і влітку дуже холодна, аж зуби ціпило, а взимку тепла, аж парувала.

На сході села розташувалась вулиця Садова. Свою назву отримала через те, що вона потопає в садах, квітниках.

На південному сході села розмістилась вулиця Шкільна. Ця вулиця відносно нова, вона була побу¬дована за часів радянської влади біля школи і, в ос¬новному для вчителів.

На півночі пролягла вулиця Комбайнерів. Вона так названа тому, що за радянських часів на початку вулиці була розташована тракторна бригада №2 колгоспу ім. Карла Маркса. На честь механізаторів, комбайнерів й назвали цю вулицю.

Наймальовничіша вулиця пролягла понад річкою Південний Буг. Розташована вона на півдні села і має назву Набережна. За протяжністю вулиця посідає друге місце після головної - Самосенків, вона має багато розгалужень, звивин, місцями нависає над кручами, з неї відкривається вигляд на річку та на село через річку •- Яструбинове. В центрі села розмістилася спортивна площадка, яку місцеві жителі називають «Стадіон», тут часто проводяться спортивні змагання з футболу, волейболу, баскетболу, і не лише місцевого, а й районного рівня.

Через село проходить дорога республіканського значення «Ульянівка-Миколаїв». Загальна протяжність села - 2,5 кілометри.

2. СЬОГОДЕННЯ СЕЛА

Сьогодні в селі Новогригорівка працює широкий соціально-культурний комплекс: це і дитячий садок «Оленка» начолі з завідуючою Кузьменко Г.К., Загальноосвітня школа І-ІП ступенів директором якої є Куценко М.І..будинок культури, "бібліотека ціла низка магазинів, кафе, ветеринарна аптека. Успішно працює і надає допомогу об'єктам соцкультпобуту ПСП «Новогригорівське» начолі з директором Булат М.В. Велику роботу проводить центр дозвілля молоді, яким керує Смикодуб Л.В. В 2004 році було повністю газифіковано житлові будинки сельчан села Новогригорівка для чого держава виділила кошти в сумі 100 тисяч гривен і залучено кошти створених п'яти кооперативів по газифікації. Ведеться робота по газифікації дитячого садка «Оленка», кошти на це виділені облдержадміністрацією. На державні кошти відремонтовано міст між селом Новогригорівка та селом Раково, що дасть змогу уникнути багатьох аварій на цьому складному відділку траси «Ульянівка - Миколаїв». На базі колишнього колгоспу імені Карла Маркса в 1996 році створено ПСП «Новогригорівське». Це господарство займається в основному вирощуванням зернових культур: пшениці, ячменю, рапсу, кукурудзи. Працює олійня.

Також створено 21 фермерське селянське господарства, які обробляють 327 га, і 21 одноосібне господарство. з обробітком 132 га. на цих землях вирощуються зернові культури: пшениця, соняшник, ячмінь. Так спільними зусиллями сельчани покращують своє рідне село, свою землю, не забувають минулого, дбають про майбутнє.

ОРГАНИ ВЛАДИ с НОВОГРИГОРІВКА. На території Новогригорівської сільської ради діє виконком сільради, адміністрація, центр соціального захисту населення служба у справах сім'ї, молоді та спорту, землевпорядник* Державні та громадські організації: -Новогригорівська ЗОШІ-Ш ступенів; -Дитячий садок «Оленка»; -Фельдшерсько-акушерський пункт (ФАП); -Новогригорівський сільський будинок культури (СБК); -Новогригорівська сільська бібліотека; -ПСП «Новогригорівське»; -Рада ветеранів.

3. ВИДАТНІ ЛЮДИ СЕЛА

Хочеться назвати видатних людей села, які ьнесли свій вклад в розвиток і розбудову своєї рідної землі:

• Барладян Микола Миколайович трудову

діяльність почав у 1973 році в колгоспі імені

Карла Маркса, з 1978 по 1980 р.р. працював

інженером з техніки безпеки в цьому ж

господарстві, потім два роки був головою

профспілкового комітету, заступником голови

колгоспу. З січня 1985 року по вересень 1990

року був секретарем парткому колгоспу, два роки

виконував обов'язки заступника голови колгоспу

по тваринництву, а з 1992 року по 1998 рік був

завідуючим майстернями колгоспу. З 1998 року і

до нині обраний головою Новогригорівської

сільської ради.

• Пернатій Євген Макарович з 1968 року по 2002

рік працював у колгоспі імені Карла Маркса

головним інженером, нині - інженер ПСП

«Новогригорівське». Нагороджений медаллю «За

трудову доблесть». В 1983 році отримав звання

відмінника ВОіР (винахідників і

раціоналізаторів).

• Міщенко Микола Михайлович з 1974 року по

сьогодні працює в колгоспі імені Карла

Маркса,згодом неорганізованому в ПСП

«Новогригорівське» на різних роботах: інженером - гідротехніком, головним агрономом, головою колгоспу, керуючим відділком, головним агрономом цього ж господарства.. Мешканці села виявили йому високу довіру, обравши депутатом районної ради 24 скликання. Мерлянов Микола Терентійович в 1960 році вступив до Одеського кредитно -економічного інституту, який закінчив у 1965 році. Працював головним бухгалтером колгоспу імені Карла Маркса, а з 1972 року по 1981 рік - заступник голови колгоспу. З 1981 року по 1998 рік, аж до виходу на пенсію, працював головою Новогригорівської сільської ради. Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора і медаллю «За трудову доблесть».

Кузьменко Олександр Васильович в 1962 році закінчив курси механізаторів у Вознесенську й пішов працювати механізатором в колгосп імені Карла Маркса. В 1977 році за сумлінну працю і високі показники в роботі нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. Тепер на заслуженому відпочинку.

4. МЕДИЦИНА

Першим фельдшером села Новогригорівка була Яковенко Галина Федорівна,!920 року народження. В 1939 році в селі відкривається фельдшерський пункт і її, як молодого спеціаліста, направили працювати після закінчення Одеського медичного училища. Пропрацювала до 1942 року, потім з чоловіком переїхала в Знаменку Кіровоградської області. Після війни завідуючим ФАПом став фронтовик Тістол Микола Карпович, 1916 року народження уродженець села Новогригорівка, кавалер орденів Червоної Зірки та Великої Вітчизняної війни І та II ступеня. Його дружина Тістол Марія Миронівна була медичною сестрою. Після раптової смерті Миколи Карповичав 1964 році стає завідуючою ФАПом і працює до виходу на пенсію у 1985році. Цуркан Станіслав Григорович - завідуючий ФАПом з 1985 року по 1995 рік. Сич Тетяна Володимирівна - з 1995 року по 2000рік. З березня 2000 року в селі Новогригорівка на базі ФАПу відкривається лікарняна амбулаторія. Головним лікарем назначається Циганенко Тамара Юріївна, яка й досі працює.

5. КУЛЬТУРА



В 1970 році відкривається новий будинок культури. Першим його директором стає житель села Новогригорівка, випускник Миколаївського культпросвітучилища, Домущей Борис Юхимович, а художнім керівником - Негулєвський Михайло Петрович - здібний музикант - самоучка. При будинку культури працюють гуртки: танцювальний, вокально - інструментальний, духовий, драматичний, художнього слова. Повний штат працівників культури утримував місцевий колгосп імені Карла Маркса. З 1988 року по 2006 рік директором будинку культури стає Цоня Людмила Степанівна. Також в приміщенні будинку культури працює сільська бібліотека на чолі з завідуючою Дарєвою Світланою Миколаївною. Фонд бібліотеки налічує більше десяти тисяч примірників. Бібліотека разом з будинком культури приймають активну участь в житті села - це святкування знаменних і пам'ятних дат в житті країни і села, робота з молоддю, учнями 1 -9 класів, участь у громадському житті села.


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка