Исследование процесса кредитования предприятий машиностроительной отрасли через создание совместных предприятий



Скачати 420.84 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації07.05.2016
Розмір420.84 Kb.
  1   2   3
ДОНЕЦКИЙ НАЦИОНАЛЬНЫЙ ТЕХНИЧЕСКИЙ УНИВЕРСИТЕТ

ТЕМА: " Исследование процесса кредитования предприятий машиностроительной отрасли через создание совместных предприятий "


Специальность: 7 050 103 «Международная экономика»

Группа ЭМ 97а

АВТОРЕФЕРАТ МАГИСТЕРСКОЙ РАБОТЫ

Федоренко Александр Александрович

РУКОВОДИТЕЛЬ: Доценко Георгий Васильевич

АДРЕС ДЛЯ ПЕРЕПИСКИ: lex@en.dn.ua

ДОНЕЦК - 2002
Актуальність роботи:

Протягом усіх років існування незалежної України машинобудівельна галузь визначалась як одна з приоритетних галузей України. Уряд уже приймав декілька спроб по підвищенню рівня випуску машинобудівельної продукції. Деякі з них насправді сприяли зростанню у машинобудівельному комплексі, але все ж таки ситуація залишається не дуже втішною. Таким чином, ми спробуємо прослідкувати найбільш поширені типи фінансування підприємств взагалі і машинобудівельної галузі зокрема, а також спробуємо вказати на їхні недоліки у порівнянні з абсолютно новою схемою кредитування підприємств машинобудівельної галузі.


Інвестування як одна з найпоширеніших форм фінансування підприємств.


Після здобуття Україною незалежності надзвичайно зросла актуальність вивчення проблем, пов’язаних з інвестуванням розвитку економіки нової держави. І це не дивно. Адже, якщо є інвестиції (а вони є тоді, коли в країні має місце сприятливий інвестиційний клімат), то тоді легко сформувати висхідні тенденції соціально-економічного розвитку національного господарського комплексу, які є запорукою не тільки економічної, але і політичної незалежності.

Насамперед необхідно визначити, що жтаке інвестиції, як вони працюють і якій вони мають вплив на економіку держави в цілому.


Поняття інвестиції


Терміни "інвестиції", "інвестування", "інвестиційний процес", "інвестиційна діяльність", "інвестиційна політика" стали вживатися в нашій країні порівняно нещодавно. Тому поняття та сутність цих термінів в нашій економіці трактується по-різному. Так, наприклад, поняття "інвестиції" ототожнюють з капітальними вкладеннями, "інвестиційна діяльність” - з інвестуванням . Хоча ці поняття за своєю суттю є неоднозначні .

Термін "інвестиції" походить від латинського слова "invest", що означає вкладення коштів. У більш широкій трактовці інвестиції являють собою вкладення капіталу з метою подальшого збільшення. Інвестиції мають фінансове та економічне визначення

За фінансовим визначенням, інвестиції - це всі види активів (коштів), що вкладаються в господарчу діяльність з метою отримання доходу. Економічне визначення інвестицій можна сформулювати таким чином: інестиції це видатки на створення, розширення, реконструкцію, та технічне переозброєння основного капіталу, а також на пов`язані з цим зміни оборотного капіталу, оскільки зміни у товарно-матеріальних запасах здебільшого залежать від руху видатків на основний капітал.

Інвестиції в об`єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних формах, з метою обліку, аналізу та планування інвестиції класифікуються за різними ознаками.

1. За об`єктами вкладень виділяються реальні та фінансові інвестиції.

Під реальними інвестиціями розуміють вкладення коштів у реальні активи- як матеріальні, так нематеріальні (іноваційні інвестиції). Під фінансовими інвестиціями розуміють вкладення коштів у різні фінансові активи, серед яких найбільш значну частку посідають вкладення у цінні папери.

2. За характером участі в інвестуванні виділяються прямі і непрямі інвестиції. Під прямими інвестиціями розуміється безпосереднє вкладення коштів інвестором в об`єкти інвестування. Під непрямими інвестиціями розуміється інвестування, опосередковане іншими особами (інвестиційними або фінансовими посередниками).

3. За періодом інвестування розрізняють короткострокові та довгострокові інвестиції. Під короткостроковими інвестиціями розуміють звичайно вкладення капіталу на період, не більше одного року (наприклад, короткострокові депозитні внески, купівля короткострокових ощадних сертифікатів тощо). Під довгостроковими інвестиціями розуміють вкладення капіталу на період більше одного року.

4. За формами власності інвесторів розрізняють інвестиції приватні (акціонерні), державні, іноземні та спільні.

5. За регіональною ознакою інвестиції виділяють в середині країни та за кордоном. Під внутрішніми інвестиціями розуміють вкладення коштів у об`єкти інвестування, розміщені в межах даної країни. Під інвестиціями за кордоном (іноземні інвестиції) розуміють вкладення коштів у об`єкти інвестування, розміщені за межами даної країни.


Динаміка інвестиційної діяльності в Україні в роки незалежності


Незважаючи на появу, після семирічного спаду обсягів інвестицій, перших позитивних зрушень до їх зростання у 1998 р., це зовсім не ті обсяги і не той рівень інвестиційної ді­яльності, які могли б стати базою економічного відновлення.

Поставлені завдання висувають набагато серйозніші вимоги до ін­вестиційної політики щодо її координованості з іншими складовими еконо­мічної політики, гнучкості і дієвості важелів регулювання, орієнтації на до­вгострокові чинники та цілі, системи гарантій і відповідальності.

Стратегія інвестиційної діяльності в умовах перехідного періоду розпо­чала формуватися з перших років розбудови економіки незалежної української держави і включала серед інших завдань формування законодав­чої бази і адекватних ринковим умовам інвестиційного механізму та ін­вестиційної інфраструктури.

Запровадження моделі “шокової терапії без терапії” у перші роки неза­лежності в умовах монополізму виробників і відсутності підвалин для дії ринкових механізмів призвело до глибокої економічної кризи, яка поглинула майже всі ресурси виживання підприємств та населення і навіть змістила на задній план інституційні реформи та структурну перебудову. Багато часу було витрачено на досягнення макроекономічної та фінансової стабілізації. Роз­почалися негативні структурні зрушення в економіці.

Інвестиційна політика, що проводилася протягом перших років незалеж­ності, знаходилася під впливом курсу на прискорену лібералізацію. Прийняті у 1991—1992 рр. закони України “Про інвестиційну діяльність”, “Про підприємства в Україні”, “Про власність”, “Про підприємництво”, “Про бюд­жетну систему України”, “Про оподаткування доходів підприємств і органі­зацій”, “Про банки і банківську діяльність”, “Про цінні папери і фондову біржу” передбачали зміни в інвестиційному механізмі у напрямі його децен­тралізації та збільшення ролі підприємств і нових ринкових структур,

Аналіз змісту цих законодавчих актів та наслідків їх дії у виробничій та інвестиційній сферах протягом 1993—1996 рр. свідчить про недостатнє вра­хування особливостей перших років трансформації економіки, неузгодже­ність низки їх положень, які негативно вплинули на результати інвестиційної діяльності.

Так, передчасне згортання ролі держави у мобілізації фінансових ін­вестиційних ресурсів, надання повної самостійності підприємствам та покла­дання на дію ринкових механізмів в умовах високої інфляції та кризи виробництва призвели до інвестиційної кризи, наслідки якої ще досі не вдається подолати.

Для консолідації капіталів у країні та відпрацювання нових ін­вестиційних механізмів потрібен був час, проте в умовах високої інфляції та неврегульованості правового поля мотивація для інвестування була практично відсутньою.

Головним наслідком інфляції 1992—1993 рр. стало згортання економіч­ної діяльності, розрахованої на довгостроковий ефект та створення реального продукту, переорієнтація на швидкоокупні посередницькі операції. Лібералі­зація взаємовідносин між державою та підприємствами з прийняттям у 1992 р. Закону України “Про підприємства в Україні” сприяла послабленню фінансової дисципліни, скороченню легальної економічної діяльності.

Відновлення адміністративних методів управління і блокування реформ з вересня 1993 р. посилило тенденції переміщення економічних операцій з легальної сфери до тіньової. Закономірним результатом цих процесів стало катастрофічне скорочення джерел фінансування капітальних вкладень: і дер­жавних, і коштів підприємств.

Продовжуючи дотувати збиткові підприємства та виконувати свої зобов'язання щодо соціального захисту населення в умовах інфляції та обвального падіння виробництва, держава значно скоротила обсяги ін­вестиційних програм. З 1991 до 1996 рр. бюджетні інвестиції скоротилися у 7 разів при загальному скороченні внутрішніх інвестицій у 4 раза.

Таблиця 1. Структура інвестицій за джерелами фінансування (у порівняних цінах 1996 р.)




Показник

1991

1992

1993

1994

1995

1996

1997

1998

Загальний обсяг внутрішніх інвестицій, млн грн

51439

32448

29075

22521

16097

12557

11449

12151

з них:

























кошти державного бюджету млн грн

13580

9446

6426

5224

3526

1907

967

1011

у % до загального обсягу

26,4

29,1

22,1

23,2

21,9

15,2

8,4

8,3

власні кошти підприємств,

організацій та інші джерела фінансування, млн грн



37859

23002

22649

17297

12571

10650

10516

11140

у % до загального обсягу

73,6

70,9

77,9

76,8

78,1

84,8

91,6

91,7

Основним джерелом внутрішніх інвестицій сьогодні, як і в минулі роки, залишаються власні кошти підприємств (прибуток та амортизаційні вкладен­ня), на які припадає понад три четвертих загального обсягу інвестицій. Але їх обсяги зменшилися за 1991—1995 рр. у 3 рази і в подальшому відновити цей процес не вдалося [87].

Упродовж перших років становлення економіки незалежної держави прискорена лібералізація економічних відносин спричинила скорочення власних коштів підприємств не тільки внаслідок знецінення їх через інфля­цію, але й завдяки перетоку національного капіталу з виробничої сфери у сфери швидкого обігу. Підприємства не мали можливості накопичити необ­хідні для довгострокових проектів інвестиційні ресурси, а в умовах значної інфляції та невизначеності відносин власності і не мали бажання вкладати кошти у нове будівництво. Споживацькі настрої переважали. Лібералізація валютного курсу українського карбованця восени 1993 р. в умовах постійних інфляційних очікувань сприяла відтоку українських капіталів за кордон, внаслідок чого Україна позбулася значного джерела інвестиційних ресурсів.

Згодом посилилася дія додаткових чинників скорочення прибутку і його інвестиційної складової — падіння виробництва та його масова збитковість (частка збиткових підприємств у промисловості зросла з 83% їх загальної кількості у 1993 р. до 53% у 1998 р.), неефективна система оподаткування, платіжна криза, незавершеність реформування власності, а відтак і пасивність підприємців щодо легального розвитку їх бізнесу [87].

Неплатежі практично зупинили процес інвестування, проблематичним стало не тільки розширене, а й просте відтворення. У структурі пасивів бух­галтерських балансів підприємств практично всіх галузей економіки сумарні кошти амортизаційного фонду, фінансування капітальних вкладень та до­вгострокових кредитів менші, ніж частка кредиторської заборгованості: у бу­дівництві у 2,5 раза, промисловості та сільському господарстві у б разів, житлово-комунальному господарстві у 37 разів.

Суттєвим упущенням перших років становлення української економіки в умовах незалежності було фактичне руйнування амортизації. Амортизаційні відрахування, на відміну від прибутку, є в усіх підприємствах, включаючи й збиткові. Вони можуть бути стабільною базою фінансової самостійності підприємств у відтворенні основних фондів.

Унаслідок несвоєчасної та часткової індексації основних фондів протя­гом 1992—1993 рр. і непроведення її у 1994 р. амортизаційні відрахування скоротилися до мізерної величини, перехід до нової системи амортизації та значно вищих її норм гальмувався до 1997 р. У результаті цього загальмува­лося, а в подальшому фактично припинилося оновлення основних фондів, збільшилася частка фондів з перевищенням нормативних строків служби.

Надана підприємствам з 1990 р. самостійність у використанні амортиза­ційних відрахувань, відсутність належного контролю з боку держави за їх цільовим використанням призвели до ситуації, коли з джерела фінансування капітальних вкладень вони стали джерелом поповнення обігових коштів. Це також сприяло переважанню споживацьких, сьогоденних інтересів, проїданню основного капіталу майже в усіх суб'єктів господарювання.

У ринковій економіці роль головного механізму мобілізації інвестиційних ресурсів з різних джерел виконують банківська система та фон­довий ринок.

На початку 90-х років становлення банківської системи, концентрація її капіталу знаходилися на початковій стадії. Внаслідок низької ліквідності, з одного боку, та економічної і політичної нестабільності, з іншого, вона була здатна обслуговувати тільки посередницьку діяльність, а не довгострокові потреби.

Для існування фондового ринку на той час не було підвалин. Розвиток українського фондового ринку в Україні знаходиться у прямій залежності від динаміки та характеру приватизаційних процесів, які гальмувалися до 1995 р. Прийняття того ж року указів Президента України, спрямованих на приско­рення приватизації, стимулювало розгортання масової малої приватизації, метою якої було не залучення капіталів до реформованих підприємств, а виконання соціальних гарантій населенню.

Усе це в 1991—1994 рр., в умовах посилення кризових явищ в економіці та високого рівня інфляції, негативно позначилося на інвестиційній діяль­ності.

Обсяги внутрішніх інвестицій протягом 1991—1994 рр. скоротилися на 56%, знизились показники введення в дію виробничих потужностей та об'єктів соціальної сфери, зросли обсяги незавершеного будівництва [87].

Таблиця 2. Обсяги інвестицій в економіку України у 1990—1998 рр.



Рік

У фактичних цінах

Темп зростання, %%

ВВП, млрд. крб.*

млрд.крб.*

%% до ВВП

річний

до 1991 р.

до 1994 р.

1990

31,1

18,6

101,9







167,1

1991

49,7

14,4

92,9

100,0




299,4

1992

865,99

17,2

63,1

63,1




5032,7

1993

29310

19,8

89,6

56,5




148273

1994

228000

18,9

77,5

43,8

100,0

1203769

1995

937820

17,2

71,5

31,3

71,5

5451642

1996*

12557,3

15,4

78,0

24,4

55,8

81519

1997*

12400,6

13,3

91,2

22,3

50,8

93365

1998*

13958,2

13,4

106,1

23,6

54,0

103869

Починаючи з 1996 р. — млн грн.

Отже, прискорена лібералізація економічних відносин на першому етапі становлення перехідної економіки незалежної України мала своїм наслідком втрату керованості інвестиційним процесом.

Протягом цих трьох років відбулося катастрофічне поглиблення струк­турних диспропорцій, які мали місце ще з часів колишнього СРСР.

До розпаду СРСР 70% промислової продукції припадало на високотехнологічні галузі оборонного призначення, ресурсо- та енергоємні, які тепер втратили свої ринки. Конверсія не дала очікуваних результатів, а реструктуризація досі гальмується. Разом з тим звиклий до опіки з боку держави менеджмент цих великих підприємств здебільшого виявився нездатним до роботи в умовах конкуренції, до реальної перебудови виробництва.

За оцінками спеціалістів, у промисловості сьогодні близько 34% робочих місць і 27% основних виробничих фондів є надлишковими. Кошти на їх утримання досягають 15—25% усіх затрат на виробництво.

У той же час по товарах народного споживання постійно існував дефіцит, зі здобуттям незалежності українські виробники отримали широкий внутрішній ринок, однак не скористалися цими перевагами. Внаслідок повільної перебудови легкої промисловості частка вітчизняних товарів цієї галузі на внутрішньому ринку зменшилася до 15—20%. Потужності галузі використовуються не більше ніж на 15% [87].

Протягом 1991—1994 рр. диспропорції у промисловому виробництві посилилися: питома вага продукції соціальне орієнтованих галузей (легка, харчова промисловість) зменшилась з 36,7% у 1991 р. до 17,9% у 1994 р., машинобудування — з 26,4% до 16,1%, а паливно-сировинних галузей, на­впаки, зросла — з 17,3% до 42,6%. Поряд із ціновим чинником (шокове зрос­тання цін на енергоносії) не останню роль зіграла низька конкурентоспро­можність продукції середніх українських підприємств на відкритому для за­хідних фірм ринку.

Зменшення регулюючої ролі держави у визначенні пріоритетів інвесту­вання та контролі за ефективністю використання інвестицій, у тому числі і позичок, що надавалися державою та під державні гарантії, зумовило негативні зрушення у галузевій динаміці капітальних вкладень (табл. 3).

Таблиця 3. Індекси капітальних вкладень по галузях економіки і промисловості



Галузь

1994 р. у % до 1991 р.

1998 р. у % до 1994 р.

Україна

43,8

54

Промисловість

65,0

44,5

у тому числі:





електроенергетика

65,9

101,6

вугільна

44,9

60,8

чорна металургія

76,1

54,2

хімічна і нафтохімічна

168,2

11,4

машинобудування

20,6

37,3

деревообробна

24,9

55,7

промисловість будматеріалів

20,9

33,4

легка промисловість

76,5

21,6

харчосмакова

125,1

36,7

м'ясна і молочна

96,5

16,4

Сільське господарство

18,6

28,2

Будівництво

23,4

53,3

Транспорт

42,8

135,1

Починаючи з 1996 р. — млн грн.


Протягом 1991—1994 рр. скоротилися обсяги інвестування, найбільше, у п'ять разів, у сільському господарстві, машинобудуванні, промисловості бу­дівельних матеріалів, у чотири рази — у будівництві, торгівлі та деревооброб­ній промисловості.

Найбільшого удару інвестиційна сфера зазнала в 1992 р., коли загальний обсяг капітальних вкладень скоротився на 36,9%, а по об'єктах виробничого призначення — на 38,9%. Того ж року суттєво скоротилися власні ресурси більшості підприємств, основне джерело фінансування капітальних вкладень, а держава почала скорочувати видатки на народне господарство і, особливо, на капітальне будівництво, для перерозподілу їх на соціальний захист насе­лення та фінансування дефіциту бюджету. У 1993 р. (найбільший рівень ін­фляції) у машинобудуванні та вугільній промисловості спостерігалося найзначніше скорочення фізичного обсягу капітальних вкладень за весь період економічної кризи (на 51% та 49%). У будівництві роком найбільшого ско­рочення став 1994 р. (на 45,9%).

За 1991—1994 рр. питома вага інвестицій в об'єкти виробничого призна­чення скоротилася з 68,3% до 54,1%, машинобудування, сільського господар­ства і будівництва — утроє, промисловості будівельних матеріалів та легкої промисловості — удвоє. Скорочення інвестицій у фондоутворюючі галузі — машинобудування, будівництво, промисловість будівельних матеріалів викликає особливу тривогу, оскільки скорочує виробничу базу для оновлення машин і технологій, розгортання інвестиційної діяльності у перспективі.

Разом з тим збільшення частки інвестицій у паливно-енергетичний ком­плекс закріплює тенденцію до сировинного спрямування виробництва. Питома вага електроенергетики та вугільної промисловості в загальному обсязі капітальних вкладень зросла за 1991—1997 рр. майже вдвоє: з 8% у 199) р. до 15% у 1998 р.


Стан тнвестиційного клімату України


Такі результати ще раз доводять, що усунення держави від регулювання інвестиційної діяльності призвело до поглиблення інвестиційної кризи навіть у найбільш благополучних самоокупних галузях. Це пов'язано не тільки із скороченням бюджетних інвестицій, а й небажанням чи невмінням держави ефективно управляти своєю власністю.

Після проголошення Україною курсу на радикальні економічні реформи у жовтні 1994 р. головні зусилля Президента України були спрямовані на до­сягнення макроекономічної, у першу чергу монетарної стабілізації — голов­ної складової інвестиційного клімату.

У 1996—1998 рр. дія дестабілізуючих чинників, які в попередні роки призвели до втрати керованості інвестиційними процесами, суттєво зменшилася.

Макроекономічна стабілізація, гальмування інфляції, стабілізація валют­ного курсу та введення нової грошової одиниці, розгортання процесів приватизації заклали підґрунтя для підйому інвестиційної активності.

Починаючи з 1995 р. суттєво уповільнилися інфляційні процеси. Се­редньомісячний приріст споживчих цін за 1995—1998 рр. був у 8 разів нижчим, ніж його приріст протягом 1991—1994 рр., а цін виробників у промисловості — майже в 11 разів. Темпи спаду ВВП у 1998 р. були меншими порівняно з 1994 р. у 13 разів. За 1995—1997 рр. було практично завершено масову “малу” приватизацію і значно прискорено приватизацію великих і середніх підприємств. З початку процесу приватизації в Україні роздержавлено 61,8 тис. об'єктів, з них майже 81% — за 1995—1998 рр. За ці роки проведення реформ здійснено ґоловне — вихід з практично некерованого економічного штопору. Українська економіка стала переважно рин­ковою.

Починаючи з 1995 р. увага Президента України та Уряду до інвестицій­ної сфери посилилася. Було прийнято низку законодавчих та нормативних актів, спрямованих на поліпшення інвестиційного клімату в Україні.

У червні 1995 р. затверджено “Концепцію регулювання інвестиційної ді­яльності в умовах ринкової трансформації економіки”, з середини 1997 р, змінами до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” вве­дено нову систему амортизації, яка дозволила відновити роль цього важливого джерела відтворення основних фондів, у 1998 р. прийнято постанову Кабінету Міністрів України “Про стимулювання інвестиційної ді­яльності”.

Зроблено кроки до відновлення важелів державного регулювання ін­вестиційного процесу, підвищення вимог до ефективності використання дер­жавних інвестицій. Мобілізовано кошти амортизаційних відрахувань суб'єктів господарювання за рахунок знижувального коефіцієнта амортизації. Здійснюється децентралізація управління державними інвестиціями шляхом розмежування повноважень між центром і регіонами.

Це дало певні результати. Обсяг капітальних вкладень у 1998 р. перевищив рівень 1997 р. на 6,1%, а будівельно-монтажних робіт — майже на 3%. Але при цьому 29% будівельно-монтажних робіт не було оплачено за­мовником. Введено в дію основних фондів на 10% менше рівня 1997 р., а житла — на 9%.

У галузевій структурі капітальних вкладень триває тенденція зменшення частки промисловості, а серед промислових інвестицій домінують інвестиції в паливно-сировинні галузі: вугільну, газову промисловість, чорну металургію та електроенергетику.

За оцінками Світового банку країни із середнім рівнем доходу майже 20% державних витрат спрямовують на інвестування, прагнучи створити базу для майбутнього зростання. Україна — менше ніж 2%. Порівняно з іншими країнами колишнього Радянського Союзу, які пройшли через ті ж проблеми перехідного періоду, Україна інвестує в 5 раз менше.

Це свідчить, що інвестиційна політика у державі все ще є недостньо дієвою. Є гостра необхідність системної реалізації заходів на макро- і мікро-рівнях, які істотно змінять мотивацію до інвестування та весь інвестиційний механізм, забезпечать необхідну консолідацію ресурсів для проведення струк­турної перебудови.


  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка