Інститут світової економіки І міжнародних відносин полтораков олексій Юрійович



Скачати 280.77 Kb.
Дата конвертації27.05.2016
Розмір280.77 Kb.
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ І МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

ПОЛТОРАКОВ Олексій Юрійович

УДК 327.39(4)




Європейська політична інтеграція
в сучасній цивілізаційній системі

23.00.04 – політичні проблеми міжнародних
систем та глобального розвитку

АВТОРЕФЕРАТ


дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук



Київ – 2004

Дисертацією є рукопис


Робота виконана в Інституті світової економіки і міжнародних відносин
НАН України


Науковий керівник:

доктор філософських наук, доцент



Павленко Юрій Віталійович,

Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, головний науковий співробітник

відділу глобальних систем сучасної цивілізації


Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, доцент



Бодрук Олег Сергійович,

Національний інститут проблем міжнародної безпеки РНБО України, завідувач відділу воєнної політики та безпеки


кандидат історичних наук, доцент

Толстов Сергій Валеріанович,

Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, провідний науковий співробітник

відділу трансатлантичних досліджень


Провідна установа:

Національний інститут стратегічних досліджень, м.Київ



Захист відбудеться " 5 " жовтня 2004 р. о 14:00 годині

на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.176.02

в Інституті світової економіки і міжнародних відносин НАН України

за адресою: 01030, м. Київ, вул. Леонтовича, 5.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці


Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України

за адресою: 01030, м. Київ, вул. Леонтовича, 5.

Автореферат розісланий " 1 " вересня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Сушко О.В.

.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ


Актуальність теми дослідження пояснюється тим, що зараз Європа перетворюється на потужну конфедеративну політичну структуру, підґрунтям якої, поруч з іншими обставинами, виступає європейська цивілізаційна ідентичність, витоки якої простежуються майже на два тисячоліття вглиб історії. Впродовж останніх років країни Європи в межах ЄС переходять від переважно економічних до врівноважено-системних, багатобічних відносин, серед яких все виразнішим стає принципово новий рівень - воєнно-політична інтеграція, співробітництво в питаннях безпеки та боротьби з тероризмом.

Процеси, які тривають в Європі, пов’язані з посиленням міждержавної взаємодії країн-членів ЄС та країн-кандидатів в члени ЄС. З другої половини ХХ ст. практично всі регіони світу орієнтуються у своєму інтеграційному розвитку на країни ЄС, не завжди успішно намагаючись повторити шлях національних держав Європи до створення ефективного наддержавного утворення, яке зачіпає одночасно як політичну та економічну, так і воєнну сфери. При аналізі ролі, яку продовжує відігравати національна держава, що залишається провідним актором міжнародних відносин, постають принципові питання. Необхідне врахування національних інтересів держави, особливо щодо делегування її повноважень на наддержавний рівень. Ця тенденція завжди зазнавала опору з боку політичної еліти, особливо носіїв державної влади. З іншого боку, реальні успіхи інтеграційних процесів ідуть на користь широким верствам населення, тому зовнішньополітичні питання переходять вже в соціально-політичну площину.

Не завжди повна відповідність нинішній ситуації традиційних методів досліджень міжнародних відносин, особливо в їх політичній і воєнно-політичній площині, вилилася у т.зв. "третій спір" щодо самого змісту теорії міжнародних відносин. Теоретичною базою для побудови нових моделей в сфері міжнародних відносин можуть стати досягнення сучасної філософії та культурології і, в першу чергу, цивілізаційного підходу. Цивілізаційна методологія все частіше використовується в сучасних перспективних напрямках досліджень міжнародних відносин і, зокрема, в сфері міждержавної інтеграції та воєнно-політичного співробітництва. Вона створює можливість для більш адекватного вивчення ролі суспільних явищ у формуванні нової системи міжнародних відносин взагалі і в Європі зокрема, та розробки моделей їхнього ефективного функціонування і подальшого розвитку.

Ступінь наукового дослідження теми. Успішний досвід західноєвропейської та євроатлантичної інтеграції стимулює інтерес до політичної і воєнної сфер інтеграційних відносин в Європі. Найпоширенішим є реалістичний підхід (розглядання переважно держави як основного елемента міжнародної політичної системи). Однак період після закінчення "холодної війни" та блокового протистояння вивів на міжнародну арену таких акторів як наддержавні, міждержавні та недержавні об’єднання.

Водночас "етнічний ренесанс" та трагічні події 11 вересня 2001 р. в США актуалізували проблему досліджень соціально-культурних складових міжнародних політичних процесів. Так, ґрунтовно і багатоаспектно в сучасних соціально-філософських та міжнародно-політичних дослідженнях розглядається місце та роль таких категорій як "ідентичність" та "цінності", які завжди використовувалися в практичній міжнародній діяльності з політичними цілями.

З розвитком та залученням до політології цивілізаційного підходу (розглядання переважно соціально-культурних та етнонаціональних об’єднань в якості акторів системи міжнародних відносин) було досліджено багато аспектів внутрішньодержавних і міждержавних відносин. Важлива роль таким дослідженням відводиться і в сучасній політології міжнародних відносин.

Найширше проблематика представлена в роботах С.Хантінгтона, М.Говарда, Х.Булла, Дж.Маккорміка. Ними детально досліджено соціально-політичні фактори міжнародних відносин, питання воєнно-політичної інтеграції, а також їх взаємозв’язок. У вітчизняній науковій думці також досліджуються питання соціально-політичних та воєнно-політичних аспектів міжнародних відносин і проблеми їх взаємодії та взаємовпливу. Застосування сучасних методологій, в тому числі й до аналізу культури та політики сучасної доби впроваджено авторами книг "Шляхи і роздоріжжя сучасної цивілізації" (Ю.Пахомов, С.Кримський, Ю.Павленко), "Цивілізаційні моделі сучасності" (Ю.Пахомов, С.Кримський, Ю.Павленко, О.Шморгун, В.Сєднєв, Н.Татаренко, С.Сіденко), "Україна та Росія у системі міжнародних відносин: стратегічна перспектива" (С.Пирожков, Б.Парахонський, О.Бодрук, Р.Жангожа та інші). Досить повно сучасні процеси політичної інтеграції та воєнно-політичного співробітництва представлені в роботах Ю.Пахомова, Є.Камінського, монографіях О.Бодрука, Н.Яковенко, статтях О.Зернецької, Б.Канцелярука, С.Кононенка, Г.Перепелиці, О.Сушка, С.Толстова, І.Хижняка, О.Шморгуна.

Отже, в сучасних політологічних дослідженнях є необхідні теоретичні передумови для використання наробок філософських та гуманітарних дисциплін щодо міжнародних відносин. Але дослідниками сфери міжнародних відносин не завжди достатньо системно використовуються концепції, які застосовують досягнення сучасної соціально-політичної думки. Тому існує потреба в наукових дослідженнях з цієї проблематики.

Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано в межах планової тематики Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, зокрема у руслі програм "Цивілізаційні основи світових трансформаційних процесів" (№ держреєстрації 0101U005101) та "Європейські інтеграційні процеси: концептуальні засади, проекти, регіональна специфіка" (№ держреєстрації 0102U002306).

Мета і завдання дослідження - розкрити можливості, засоби і межі використання цивілізаційного підходу до дослідження процесів політичної інтеграції в Європі та визначення їх перспектив.

Її реалізація передбачає вирішення таких наукових завдань:

- розкрити значення цивілізаційного підґрунтя сучасних європейських інтеграційних процесів, які виходять в воєнно-політичну площину;

- обґрунтувати висновок про наявність "європейської ідентичності" як політичної категорії, яка має цивілізаційне підґрунтя;

- довести, що оцінити перспективи політичної та воєнної інтеграції в Європі без урахування цивілізаційного фактору і зокрема "європейської ідентичності" неможливо;

- визначити, як фактори "європейських цінностей" та "європейської ідентичності", які постійно присутні в теоретичних та практичних дискурсах щодо процесів європейської інтеграції, використовуються при вирішенні конкретних політичних питань;

- виявити можливості та засоби використання цивілізаційної теорії для прогнозування перспектив розвитку інтеграційних процесів у політичній (в т.ч. воєнно-політичній) сфері.

Об’єктом дослідження є процеси міжнародної політичної інтеграції, які тривають зараз в Євроатлантичному регіоні та мають цивілізаційний контекст.

Предметом дослідження є внутрішні та зовнішні чинники, фактори впливу на політичну та зокрема воєнно-політичну інтеграцію країн Європи.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є загальнонаукові методи досліджень суспільних процесів, зокрема емпіричний, аналітичний, компаративістський та дескриптивний. Вони базуються на принципах системності та історичності, що дозволяє вивчати сучасні інтеграційні процеси та явища у динаміці та у зв’язку з історичними умовами їх розвитку. Базовою є цивілізаційна методологія, основні положення якої були розроблені Л.Мечніковим, М.Данілевським та А.Тойнбі.

Джерельну базу дисертації склали твори сучасних філософів та політологів, в першу чергу цивілізаційні теорії (насамперед С.Хантінгтона, Ф.Фукуями і т.п.), а також суміжні дослідження в галузі міжнародних відносин (М.Говарда, Д.Сіджанськи і т.п.). В роботі використовувались дослідження цивілізаційних та політичних інтеграційних процесів, здійснені вітчизняними авторами, насамперед Ю.Пахомовим, С.Кримським, Ю.Павленком, Є.Камінським, Б.Канцеляруком, О.Сушком, І.Хижняком та О.Шморгуном. Окрему частину складають переклади зарубіжних досліджень в галузі міжнародних відносин.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в розкритті можливостей і меж застосування цивілізаційної теорії щодо процесів політичної інтеграції в Європі та розробки на її основі засад аналізу інтеграційних процесів в політичній сфері.

Вперше у вітчизняній політичній думці досліджено роль і місце цивілізаційних факторів в європейських інтеграційних процесах починаючи з 1990-х рр. та вплив парадигм "європейської ідентичності" та "європейських цінностей" на політику країн-членів Євросоюзу з огляду на унікальність цих феноменів; використовується сучасний цивілізаційний підхід до пояснення соціально-політичних і воєнно-політичних процесів.



Автор дослідження обґрунтував положення, що містять наукову новизну:

  • вперше у вітчизняній науці на основі узагальнення та систематизації основних концепцій, що визначають місце і роль інтеграційних процесів в Європі, розкрито зміст положення про необхідність врахування цивілізаційного фактору при аналізі сучасних інтеграційних процесів, які торкаються політичних і зокрема воєнно-політичних питань.

  • отримала подальший розвиток цивілізаційна методологія (конкретизовано можливості та межі її застосування) через деталізацію змісту понять "європейської ідентичності" та, в окремих випадках, "європейських цінностей". Вони можуть бути необхідними елементами практичної реалізації інтеграційних проектів в міжнародних відносинах, виступати в якості орієнтиру для зовнішньополітичних дискурсів, для аналізу воєнно-політичних відносин та для підвищення результативності їх застосування у сучасній політології в дослідженнях сфери інтеграційних процесів.

  • аргументовано, що категорії "європейська ідентичність" та "європейські цінності", які мають цивілізаційне підґрунтя, використовуються в практичній політиці Заходу і враховуються при вирішенні конкретних питань політичного і зокрема воєнно-політичного співробітництва.

  • аргументовано існування практичного співвідношення цивілізаційної ідентичності з діяльністю міжнародних регіональних організацій (НАТО і ЄС). Це проявляється в зовнішньополітичних відносинах країн Європи як в рамках міжнародних організацій ЄС та НАТО, так і у відносинах з країнами, які не є членами чи кандидатами в члени цих організацій (зокрема з США та Туреччиною, а також з Росією та Україною).

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що проведене дослідження підводить до висновку, що цивілізаційна методологія в сучасних умовах є оптимальним інструментом для дослідження інтеграційних процесів і опрацювання прогностичних сценаріїв розвитку регіональної політичної і воєнної інтеграції. Результати можуть застосовуватися для подальшого дослідження інтеграційних процесів в Європі, ролі "європейської ідентичності" та "європейських цінностей" у функціонуванні європейських регіональних організації, для пошуків нових та більш ефективного застосування існуючих засобів аналізу інтеграційних процесів, які мають цивілізаційні основи. Положення дисертації, здійснене дослідження місця цивілізаційного фактору в сфері політичних і воєнних інтеграційних процесів розширюють методологічні засади та можуть слугувати концептуальним підґрунтям для подальших оригінальних політологічних досліджень. Матеріали і висновки дисертації можуть використовуватись як база для розробки прогностичних сценаріїв розвитку політичної і воєнної інтеграції, для використання результатів в системі політологічної освіти, при підготовці підручників та викладанні курсів з міжнародних відносин, філософії політики, новітньої історії, світової економіки тощо.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки доповідались на засіданнях відділу глобальних систем сучасної цивілізації Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАН України, а також на наукових конференціях, серед яких:

2-а міжнародна конференція молодих вчених і студентів "Актуальні проблеми сучасної науки", секцiя "Гуманітарні науки" (м.Самара, Росія) 11-13 вересня 2001 р.;

ІІІ-я міжнародна наукова конференція "Україна в системі міжнародних відносин: очима молодих дослідників", Донецький національний університет, 19-20 жовтня 2001 р.;

VIІI-а та ІХ-а міжнародні студентські конференції "Economics for Еcology" ("Економіка для екології") м.Суми, 3-8 травня 2001 р. та 9-14 травня 2002 р.;

Міжнародна конференція "Росія та ЄС у Великій Європі: нові можливості та старі бар'єри", Санкт-Петербурзький державний університет, 20-21 вересня 2002 року.

Основні положення, результати та висновки дисертаційної роботи оприлюднено у 9 публікаціях, в т.ч. у 5 статтях у фахових виданнях з політичної науки.

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел (375 найменувань). Її загальний обсяг становить 199 сторінок, з яких 30 сторінок займає список використаної літератури.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовані вибір теми та її актуальність, визначені об’єкт та предмет дослідження, його мета і завдання, розкрито методи дослідження, наукову новизну, теоретичне і практичне значення, висвітлено апробацію матеріалів дисертації.

Перший розділ "Теоретико-методологічні основи інтеграційних процесів в Європі". В ньому аналізуються дослідження європейської інтеграції, проведені представниками різних наукових шкіл та течій.

Основні підходи до осмислення європейської інтеграції зіграли помітну роль для інтеграційної теоретичної думки взагалі. З іншого боку, реалії тих часів, коли ці теорії розроблялися, наклали суттєвий відбиток на зміст самих теорій. Тому теоретичні розвідки, які осмислюють процеси європейської інтеграції, розглядаються без відриву від самих процесів, які тривали в Європі в часи появи цих теорій. Європейське об'єднання вугілля і стали (1952 р.), Європейське економічне співтовариство і Європейське об'єднання з атомної енергії (1958 р.) стали об'єднанням західноєвропейських держав, що прагнули до політичної й економічної єдності при частковому відмовленні від своїх національних суверенітетів. Цей підхід, який майже не мав аналогів, привернув увагу дослідників і підштовхнув їх до аналітичного осмислення інтеграційних процесів в Європі.

Майже одночасно з процесом вироблення основ об'єднання зазначених Європейських співтовариств у єдиний організм (1967 р.) оформився новий напрямок інтеграційних теорій. Він знайшов своє відображення в теорії над-національності, що пояснює характер відносин в інтеграційних об'єднаннях держав тим, що вони не лише випливають з відносин, властивих членам міжнародних організацій, але розвиваються по шляху подолання чи обмеження можливостей появи протиріч між ними.

Політичний аналіз підходів, через призму яких осмислювалися інтеграційні процеси в Європі, дозволяє визначити ключові чинники, необхідні для успіху політичної інтеграції:

- її передумови: близькість рівнів розвитку і “ступінь зрілості” країн, що інтегруються, наявність історичних та культурних зв'язків (П.Рікьор), а також спільні проблеми (С.Хантінгтон), що стоять перед країнами в контексті розвитку співробітництва. Фактором сприяння її успіху є географічна близькість держав чи регіонів.

- визначення мети інтеграції (Ф.Фукуяма), зокрема перспектив створення інтеграційного об’єднання, яке б сприяло вирішенню стратегічних для учасників інтеграції завдань. Ними можуть бути використання переваг ефективної системи безпеки, що базується як на об’єктивних (воєнних та воєнно-технічних), так і суб’єктивних (політико-ідеологічних) засадах. Політико-ідеологічні засади проявляють наявність спільного для більшості країн Європи соціально-культурного (цивілізаційного) підґрунтя.

- політична воля національних еліт країн, що інтегруються. Поштовхом для створення Євросоюзу стали ініціативи політичних лідерів зацікавлених країн. Однак функціоналісти недооцінювали структурне політичне співробітництво, вважаючи, що достатньо економічного і технічного співробітництва для успіху інтеграції. Тим самим вони залишили поза увагою суверенітет і вплив зовнішнього середовища. Роль еліт полягає в тому, щоб з самого початку визначити і проголосити цілі, яких можна досягти за допомоги інтеграції; чітко спрогнозувати наслідки інтеграції, прорахувати початкові витрати, з’ясувати, коли вони окупляться і країна використає результати інтеграції. Еліта має об’єктивно оцінювати, чи є країна готовою до створення наднаціональних структур.

- створення на початкових етапах інтеграції структур, яким країни поступово передають чи делегують повноваження для здійснення інтеграції. Інтеграція ставить учасників перед необхідністю колективних дій всіх країн з усього спектру питань. Виникає питання створення механізмів співробітництва для узгодження підходів і вироблення взаємоприйнятих рішень. Наробки неофункціоналістів (Дж.Нейман, Е.Хаас, А.Етзоні) показали, що економічна інтеграція створює політичну динаміку, яка стимулює інтеграцію. Досвід політичних перетворень свідчить, що система прийняття децентралізованих рішень не завжди дає належні результати, а вибір колективного рішення залежить від того, яким чином ці рішення утверджуються. К.Дойчем, Л.Ліндбергом, С.Шейнгольдом та іншими доведено, що для створення оптимального режиму прийняття рішень потрібні спільні правила, норми та регламенти, а також створення інститутів управління процесом. Необхідне делегування державою своїх повноважень відповідному інституту і спостереження, як ці рішення імплементуються за умови обов'язкового виконання країнами.

Зб.Бжезинський, Д.Сиджанськи та інші дослідники поставили проблему ініціюючого центру політичної інтеграції з однієї-двох держав, на які припадає тягар інтеграції. Формування колективного вибору залежить від розподілу комплексної економічної та політичної могутності серед країн-партнерів. Слід врахувати і різницю політико-економічного рівня розвитку країн-учасниць процесів інтеграції. Необхідним є створення таких інституцій і норм, щоб не виникало випадків (чи потреб їх мінімізувати) завдання шкоди національним інтересам і врахування національних особливостей. Європейська інтеграція зародилася в складних умовах після закінчення Другої світової війни, слабкості політичних і економічних інститутів, спроб США знайти та закріпити важелі впливу на країни Західної Європи. Європейська інтеграція стала можливою за умови подолання ворожнечі між західноєвропейськими країнами - в першу чергу Францією і Німеччиною. Саме вони знаходилися під впливом США, які допомогли нівелювати амбіції цих країн. Завдяки цьому такі країни як Франція та ФРН створили основу інтеграції, до якої приєднувалися інші країни Європи.

Незважаючи на суттєву різницю між методологічними підходами до міжнародних інтеграційних процесів в Європі, між ними є і багато спільного. Майже всі вони містять гіпотезу про шляхи розвитку європейського інтеграційного процесу та прораховують його кінцевий результат: створення наднаціонального утворення, збереження міждержавної структури або інший розподіл повноважень між національним і європейським рівнями. Політика Євросоюзу, який сьогодні об’єднує п’ятнадцять країн Європи і невдовзі розшириться ще за рахунок десяти країн, буде політикою компромісів. Тобто політична інтеграція неминуче буде обмежуватися політичною реальністю і власними інтересами держав-учасниць.

Другий розділ "Етнополітичний та цивілізаційний виміри європейської інтеграції". Історико-культурний аналіз формування та розвитку Новоєвропейської цивілізації показує, що в цьому процесі була постійно присутньою ідея європейської інтеграції, яка має цивілізаційне підґрунтя. Майже кожен проект об’єднання Європи виходив з апріорно присутньої єдності, яка базувалася на цивілізаційних компонентах (зокрема релігійних - на засадах західного християнства). Навіть розширення Новоєвропейської цивілізації та включення до неї Американської складової має певний релігійний вимір.

В свою чергу, Новоєвропейсько-Північноамериканську цивілізацію можна розділити на субцивілізаційні компоненти - на європейську та північноамериканську складові.

Створення сучасного єдиного європейського простору пов'язано з його цивілізаційною складовою, котра є базисом об'єднання різних національно-культурних одиниць. Європа являє собою динамічну модель взаємодії націй-держав і структур загальноєвропейського громадянського суспільства. Ця модель, незважаючи на її унікальність і неповторність, включає також дуже важливі універсальні елементи загальноцивілізаційного значення. Європа довго і важко йшла до інтеграції. Лише після Другої світової війни національні держави Європи остаточно виробили принципово нові механізми взаємодії. Специфіка таких механізмів, вироблених цією цивілізацією в ході її багатовікового розвитку, полягає в функціонуванні таких соціальних інститутів як право, ринок, розподіл влади і т.п. Ці інститути найбільше сприяють політичній комунікації в рамках Європи. Однак нації-держави в рамках Європейського союзу зовсім не зникають і не "розчиняються" - міняються і коректуються їхні функції, але самі вони продовжують існувати і розвиватися. В умовах закінчення блокового протистояння і перенесення загроз безпеці і стабільності з глобального на регіональні рівні, ці проблеми в Європі суттєво загострилися. Разом з тим Євросоюз, незважаючи на універсальність моделі, продовжує залишатися регіональним проектом, створеним на цивілізаційному підґрунті. Перед Європою стоїть питання: чи є модель Євросоюзу здатною сполучити універсальність і цивілізаційну особливість, чи вона являє собою одну з регіональних моделей, побудованих майже без урахування цивілізаційних особливостей національних держав. Недостатнє врахування цивілізаційного фактору може призвести до небезпечного розколу, що може торкнутися воєнно-політичної сфери. Перспективи розвитку багатообіцяючої і динамічної моделі поєднання універсалізму і цивілізаційної специфіки в даний час залишають простір для подальших перспективних досліджень.

Третій розділ "Значення європейської ідентичності в процесі інтеграції Європи". Поняття ідентичності означає основні стійкі риси, що складають своєрідність чи особливості групи, а також почуття приналежності до групи, засноване на соціальній спільності. Тому в сучасних процесах європейської політичної інтеграції фактор європейської культурної ідентичності грає величезну роль. Однак в Європі з політологічної точки зору співіснує кілька рівнів та вимірів ідентичності (національна, регіональна, європейська, лінгвістична, конфесійна), і існує реальна небезпека, що європейська ідентичність може вступити в конфлікт зокрема з національною ідентичністю. Політика ЄС спрямована на сумісність різнорівневих ідентичностей, щоб політична інтеграція не загрожувала розчиненням національних ідентичностей. В політиці ЄС справа йде про Європу з усією її розмаїтістю (культурною, релігійною, мовною, економічною і політичною). В цивілізаційному сенсі - про Європу, здатну сприймати інші культури і вступати в діалог із усіма й у той же час здатну зберегти свої власні культурно-філософські традиції ("європейську ідентичність"), спираючись на "європейські цінності". В воєнно-політичному сенсі мова йде про Європу, яка налагоджує воєнно-політичне співробітництво, спираючись на відповідні інтеграційні ідеї та цінності, які проходять скрізь всю історію європейської цивілізації.

Четвертий розділ "Воєнно-політичні аспекти європейської інтеграції". На даний час в Європі є організація, відповідальна за колективну оборону її членів - НАТО. Однак абсолютна більшість дослідників визнає, що в ній провідну роль грає неєвропейська держава - США, для яких НАТО є основним інструментом впливу на Європу, забезпечення їх присутності в Європі та їх статусу європейської держави. Тому США досить болісно сприймають прагнення країн Євросоюзу створити незалежну воєнну одиницю. ЄС переважно декларативно запевняє, що НАТО і надалі буде відігравати провідну роль, а Європейські сили швидкого реагування ЄС будуть використовуватися лише в окремих випадках. Одночасно активним членом НАТО і вагомим фактором впливу на вирішення питань безпеки та воєнно-політичного співробітництва є Туреччина. Невизначеність щодо конкретних перспектив членства Туреччини в Євросоюзі стає фактором, який ускладнює відносини воєнно-політичного співробітництва в Європі. Становлення в Європі специфічної воєнно-політичної структури створює принципову альтернативу НАТО. Навіть урядові кола Великобританії відчувають певну незручність від "нав'язливості" США. Країни Європи хотіли б вирішувати європейські проблеми суто європейськими силами. Нейтральні Австрія і Швеція, а також позаблокова Фінляндія готові брати участь у спільній воєнно-політичній програмі ЄС, але не вважають у цьому зв'язку необхідним свій вступ у НАТО. Воєнні структури ЄС можуть стати механізмом тиску на проамериканське керівництво НАТО. Також європейська інтеграція пов’язана з прагненням Європи створити механізм фінансування власної високотехнологічної промисловості, орієнтованої на продукцію воєнного призначення, в котрій Європа відстає від США. Посилення європейської воєнної складової не стало автоматично адекватним послабленням американської і НАТОвської. Поки що це є результатом досягнутого компромісу та балансу інтересів. США на даний час вдається втримати європейську активність в руслі атлантизму й знизити конкуруючий потенціал, зберегти лідируючі позиції, а також набути нового важеля тиску, щоб збільшувати внесок європейців в НАТО. Європа отримала можливість усунути американський "бар’єр" щодо розвитку співпраці в побудові "власної" системи безпеки і оборони.

Зараз Європа розбудовує принципово нову систему безпеки. В першій половині 1990-х рр. формування цієї системи йшло на основі євроатлантичних інституцій періоду “холодної війни” - без докорінних змін в їхній структурі. Їх еволюція не передбачала скасування пріоритетних функцій, проте відбувалася шляхом раціоналізації засобів досягнення цілей за нових умов формулювання додаткових, здебільшого політичних та миротворчих, функцій і нових структур взаємодії з новими демократіями, які прагнули не тільки партнерської співпраці з ЄС та НАТО. В другій половині 1990-х рр. відбувалося поступове розмежування функцій та уточнення форм і методів взаємодії між провідними організаціями з питань безпеки та воєнно-політичної співпраці на багатьох рівнях.

Події останніх років виявили зростання активності Європи щодо створення спільної Європейської політики безпеки й оборони (ЄПБО). Інтенсифікувалися також зусилля зовнішніх сил (в першу чергу США) по адекватному реагуванню на європейське політичне будівництво. Рішення ЄС та ЗЄС одержали позитивну оцінку з боку НАТО, і європейські країни приступили до практичного формування ЄПБО.

У Євросоюзі послідовно відбуваються процеси передачі структур ЗЄС до ЄС, створюються і оформлюються основні опори ЄПБО ЄС. Остання не буде включати в найближчій перспективі функцій широкомасштабної колективної оборони, яка залишається прерогативою НАТО. Це є перспективним проектом, який не завдає шкоди стратегічному характеру євроатлантичного партнерства, однією з опор яких є т.зв. "американські гарантії" для Європи. Головною метою ЄС при цьому є власне утвердження в якості самостійної політичної сили, посиленої воєнно-політичним компонентом. Ставлення США до процесу нарощування самостійності Європи в питаннях безпеки й оборони до цих пір носить подвійний характер. З одного боку, США підтримували зусилля Європи стати більш єдиною, сильною і впливовою. З іншого боку, США побоюються, що це може привести до небажаних наслідків - посилення воєнно-політичної складової ЄС разом з її відокремленням від НАТО (автономність "силової" компоненти ЄС щодо НАТО) може розколоти НАТО чи політично відвернути ресурси від основних задач і послабити "європейську присутність" США. Зміцнення воєнно-політичної ролі ЄС може доповнити ту роль, що ЄС грає в інших сферах, зокрема в галузі економіки, фінансів, технологій тощо. Сам інститут ЄПБО, який формується, означає що Євросоюз вже володіє як мінімум трьома важливими інструментами проведення цієї політики. Перший - спільна чи загальна позиція, що формулюється в рамках керівних органів ЄС. Другий - спільна стратегія, проявлена зокрема щодо Росії та України. І третє - спільні акції, які покликані здійснювати практичну політику, оформлену спільною позицією і спрямовану спільною стратегією.
ВИСНОВКИ
1. Попри те, що в сучасному світі можна нарахувати десятки інтеграційних об'єднань з різним ступенем інтенсивності взаємодії, тільки Європейський Союз є унікальним прикладом втілення глибоких процесів інтеграції, які призвели до перерозподілу владних повноважень на різних ступенях політичної відповідальності. ЄС, який пройшов усі логічні етапи інтеграції, є моделлю глибокого взаємопроникнення політичних і економічних систем держав-членів. Сучасний етап європейського будівництва створює організаційні рамки для зародження і становлення нового етапу розвитку Новоєвропейської цивілізації, що знаходить втілення в формуванні "нової редакції" "європейської ідеї".

2. У різні часи ідею об'єднання Європи прагнули практично реалізувати імператори і диктатори, однак її успішне втілення стало можливим лише за умов використання демократичних методів та підходів. Паралельно ідея європейської єдності теоретично розроблялася і відстоювалася в працях філософів, знайшла втілення в художній літературі і духовній спадщині. Вона ґрунтується на принципах безсумнівної культурної та цивілізаційної спорідненості та єдності європейців і проходить скрізь всю історію європейських народів. В їхній суспільній свідомості простежується почуття "європейської ідентичності", яке базується на основі глибоко вкорінених спільних "європейських цінностей".

3. Використання в політичному дискурсі категорій "європейської ідентичності" і "європейських цінностей" показує, що цивілізаційний елемент є перманентно присутнім у відносинах європейських та низки інших країн як з ЄС, так і з НАТО. Останні фази розширення ЄС та НАТО на Центральну і Східну Європу з точки зору цивілізаційного підходу варто розцінювати як закономірний етап повернення народів цих країн у єдину європейську "родину". Проте варто зазначити, що останнім часом спостерігається значне посилення уваги до цілеспрямованої пропаганди "спільних європейських цілей та цінностей". Це знаходить втілення в освіті, офіційній пропаганді, відзначенні спільних свят, спрямуванні наукових досліджень, тощо. Таким чином, "європейська ідея", яка активно пропагується й поза межами ЄС, зокрема в країнах-кандидатах, має ширші просторові межі поширення в порівнянні з економіко-бюрократичними механізмами Європейського Союзу. Водночас воєнно-політичні структури та механізми ЄС, а також участь держав-членів у спільних воєнно-політичних та воєнних програмах є і досі елементом, який визначається згодою держав-членів, сформульованою на національно-державному рівні. Ця сфера має найвужче поширення порівняно з гуманітарно-цивілізаційною ("європейська ідея") та сферою економічної та політичної інтеграції (на рівні Європейських Співтовариств), яка визнається як базовий елемент взаємодії країн-членів інтеграційного угруповання. Таким чином, головна тенденція на рівні "чистого експерименту" полягає в співпадінні членства в НАТО і ЄС, яке означало б рівномірність поширення цивілізаційної спільноти з чинними інституційними механізмами. Однак на практиці спостерігається відмінність позицій низки середніх та малих держав, які поділяють спільні європейські цінності, проте беруть обмежену участь або повністю уникають участі у воєнно-політичних і воєнних програмах. Проте ця автономність поведінки окремих держав-членів західноєвропейських інституцій істотно не впливає на загальний перебіг інтеграційних процесів.

4. Цивілізаційний підхід дозволяє глибше зрозуміти загальні особливості європейської та трансатлантичної політики держав Західної Європи. Виходячи з методології цивілізаційної теорії С.Хантінгтона, а також цивілізаційної концепції Ю.Пахомова, Ю.Павленка та С.Кримського, активна зовнішня політика Німеччини та Франції зумовлена "серцевим" становищем цих держав у Західній Європі (зокрема спорідненість підходів цих країн до європейських та глобальних проблем в 2003 р. призвела навіть до появи ініціативи об’єднання Франції та ФРН у єдину державу). Така провідна роль Франції та Німеччини пояснює їх активну європейську політику та статус "держав-локомотивів" європейської інтеграції. Саме ці країни разом з багатьма пізнішими членами ЄС із числа малих та середніх держав є найбільшими протагоністами "європейської ідеї". Відтак можна прогнозувати, що саме Франція та ФРН здійснюватимуть найбільш активний інституціональний вплив на посилення цивілізаційної однорідності в рамках Європейського Союзу. Обережну політику Великої Британії та її особливі відносини з США значною мірою можна пояснити тим, що вона завжди відносилася до периферії Новоєвропейської цивілізації (причому не тільки географічно), а з іншого - слугувала провідною ланкою трансатлантичних зв’язків у загальноцивілізаційному вимірі.

5. В сфері воєнно-політичного співробітництва, НАТО як міжнародну воєнно-політичну організацію можна вважати структурним уособленням системи, на яку покладено функції воєнно-політичного співробітництва в загальному вимірі Новоєвропейсько-Північноамериканської цивілізації, тоді як ЄС виконує функції ключового органу воєнно-політичного співробітництва в рамках європейської складової Новоєвропейсько-Північноамериканської цивілізації.

6. Невідповідність "цивілізаційної ідентичності" та членства в міжнародній організації, яка відповідає за воєнно-політичне співробітництво на просторі певної цивілізації, ілюструє досвід Туреччини - члена НАТО і кандидата в члени ЄС. Саме невідповідність "європейській ідентичності" є чинником, який ускладнює відносини Туреччини з ЄС та, частково, з НАТО. Подібна ситуація частково спостерігається і у відносинах Росії та України з країнами та міжнародними політичними організаціями євроатлантичного простору.


Публікації
1. Мингазутдінов І.О., Полтораков О.Ю. Феномен "етнічної мобілізації" та його наслідки для Західної Європи // Вісник Київського університету ім. Тараса Шевченка. Сер.: Міжнародні відносини. - 1998. - № 10. - С. 4-8. (Авт.внесок - 0,3 д.а.)

2. Полтораков О.Ю. Україна і європейська безпека: проблема національно-державної самоідентифікації // Історичні і політологічні дослідження. - Донецьк: Видання Донецького національного ун-ту, історичний факультет, 2001. - № 3 (7). - С. 194-196.

3. Полтораков О.Ю. Військово-політична складова західноєвропейської інтеграції: досвід та уроки 1990-х років // Дослідження світової політики. Зб. наук. пр. - К.: Ін-т світової економіки і міжнародних відносин НАН України. - 2002. - Вип. 20. - С. 147-154.

4. Полтораков О.Ю. Європейська інтеграція як чинник формування системи європейської безпеки // Дослідження світової політики. Зб. наук. пр. - К.: Ін-т світової економіки і міжнародних відносин НАН України. - 2003. - Вип. 25. - С. 167-179.

5. Donaj L., Poltorakow O. Perspektiwy aktiwaizaciji "punktow zapalnych" na Ukrainie // Rocznik wschodni. - Rzeszow-Krakow, 2003. - № 9. - C. 103-112. (Авт.внесок - 0,4 д.а.)

6. Полтораков А.Ю. Проблема стратегического партнерства государств // Тезисы докладов 2-ой международной конференции молодых ученых и студентов "Актуальные проблемы современной науки". Гуманитарные науки. Часть 7. - Самара: СамГТУ, 2001. - С.73.

7. Полтораков А. Ю. Украина - Россия - ЕС: военно-политические аспекты европейской интеграции // Россия и Европейский союз в большой Европе: новые возможности и старые барьеры. Материалы международной научной конференции, 20-21 сентября 2002 г. / Под ред. В. Е. Морозова. - СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2003. - С. 179-182. (Библиотека европейских исследований. Вып.13).

8. Poltorakov О. NATO: the new dimension of security // Materials of 8th International Student Conference "Economics for Ecology". Sumy, Ukraine, May 3-8, 2001 - Суми: Вид-во СумДУ, 2001. - P. 52-53.

9. Poltorakov O. Ecological Terrorism and Its Threats to European Security // Materials of 9th International Student Conference "Economics for Ecology". Sumy, Ukraine, May 9-13, 2002 - Суми: Вид-во СумДУ, 2002. - P. 102-104.
АНОТАЦІЇ
Полтораков О.Ю. Європейська політична інтеграція в сучасній цивілізаційній системі. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.04 - політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку. Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України. - Київ, 2004.

В дисертаційній роботі використовується цивілізаційний підхід в аналізі політичних питань європейської інтеграції. Ці питання не можна розглядати у відриві від процесу розвитку Новоєвропейсько-Північноамериканської цивілізації і "європейської ідеї". Ця ідея ґрунтується на цивілізаційній єдності та проходить скрізь історію Європи. Національні держави поєднуються європейською ідентичністю та спільними цінностями. Останнє розширення ЄС та НАТО з точки зору цивілізаційного підходу є закономірністю.

НАТО можна вважати елементом системи з функціями воєнно-політичного співробітництва в загальноцивілізаційному вимірі, а ЄС - в рамках європейської складової цивілізації.

Невідповідність цивілізаційної ідентичності бажанню стати членом міжнародної організації, яка відповідає за політичне співробітництво на просторі певної цивілізації спостерігається у відносинах ЄС з Туреччиною та, частково, з Росією та Україною.

Ключові слова: ЄС, НАТО, цивілізація, політична інтеграція, європейська ідентичність, спільні цінності.


Полтораков А.Ю. Европейская политическая интеграция в современной цивилизационной системе. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.04 - политические проблемы международных систем и глобального развития. Институт мировой экономики и международных отношений НАН Украины. - Киев, 2004.

В данной диссертационной работе исследуются политические аспекты международной интеграции стран Европы. Для этого используется цивилизационный подход.

Проанализированы основные подходы в исследованиях интеграционных процессов в Европе. Особое внимание уделено исследованиям, которые велись в 1990-х годах. Отдельное место занимают вопросы социально-политического и военно-политического характера. Особое место занимает проблема присутствия США в Европе и активного влияния США на процессы европейской интеграции, что имеет как положительные, так и отрицательные последствия.

Современный этап европейского политического строительства, в особенности в его военно-политическом измерении, нельзя рассматривать в отрыве от зарождения и становления Новоевропейской цивилизации и развития "европейской идеи". Эта идея базируется на несомненном культурном и цивилизационном единстве европейцев, она проходит сквозь всю историю Европы, так как несмотря на все расхождения, их объединяет глубоко укорененное чувство "европейской идентичности" которое базируется на общих историко-культурных и социально-политических ценностях. Именно поэтому последнее расширение ЕС и НАТО на Центральную и Восточную Европу с точки зрения цивилизационного подхода следует расценивать как историко-политическую закономерность.

НАТО как международную военно-политическую организацию можно считать структурным олицетворением системы, на которую возложены функции военно-политического сотрудничества в общецивилизационном измерении Новоевропейско-Североамериканской цивилизации, тогда как ЕС выполняет функции ключевого органа военно-политического сотрудничества в рамках европейской составной данной цивилизации.

Несоответствие цивилизационной идентичности и членства в международной организации, которая отвечает за военно-политическое сотрудничество на пространстве определенной цивилизации (в данном случае Новоевропейско-Североамериканской) ярко иллюстрирует опыт Турции - члена НАТО и кандидата в члены ЕС. Несомненно, именно несоответствие "европейской идентичности" является одним из наиболее существенных факторов, которые усложняют отношения Турции с ЕС и, частично, с НАТО (ведь принятие Турции в НАТО было обусловлено исключительно реалиями "холодной войны" и блокового противостояния).

Подобная ситуация наблюдается и в отношениях России и Украины со странами и организациями евроатлантического региона. Использование в политических дискурсах категорий "европейской идентичности" и "европейских ценностей" показывает, что цивилизационный элемент присутствует перманентно в их отношениях как с НАТО, так и с ЕС.

Ключевые слова: ЕС, НАТО, цивилизация, политическая интеграция, европейская идентичность, общие ценности.
Poltorakov O.Yu. European Political Integration in Modern Civilization System. - Manuscript.

Dissertation for Candidate of Political Sciences Degree, speciality 23.00.04 - Political problems of international systems and global development. Institute of World Economy and International Relations under the National Academy of Sciences of Ukraine, - Kyiv, 2004.

In the dissertation it is made use of civilization approach in political analysis of European integration. It is impossible to examine those issues in isolation from the processes of New-European-Northern-American civilization and “European Idea” development. The idea is based on civilization unity and passes through all European history. Nation-states are united with European identity and common values. The last expansion of EU and NATO from the civilization point of view is objective.

NATO can be thought as an element of system with military-political co-operation functions in all-civilization dimension, while EU - within the framework of European element of the civilization.



Discrepancy between civilization identity and willingness to become a member of international organization responsible for political co-operation in the field of the civilization is observed in EU relations with Turkey and particularly with Russia and Ukraine.

Key words: EU, NATO, civilization, political integration, European identity, common values.


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка