Імені юрія федьковича моцок віталій Іванович



Скачати 318.16 Kb.
Дата конвертації06.05.2016
Розмір318.16 Kb.
ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА




МОЦОК Віталій Іванович

УДК 327 (477+438)



СУЧАСНІ УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ

МІЖДЕРЖАВНІ ВІДНОСИНИ:

ПОЛІТИЧНИЙ АСПЕКТ

Спеціальність 23.00.02 – політичні інститути та процеси


АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Чернівці – 2002

Дисертацією є рукопис.


Робота виконана на кафедрі міжнародних відносин історичного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.
Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Макар Юрій Іванович, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, декан історичного факультету, завідувач кафедри міжнародних відносин
Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор

Ярош Богдан Олексійович, Волинський державний університет імені Лесі Українки, завідувач кафедри теорії та історії політичної науки
доктор політичних наук

Картунов Олексій Васильович, Інститут економіки та права “КРОК”, м.Київ, завідувач кафедри гуманітарних дисциплін
Провідна установа: Київський національний університет будівництва і архітектури

Захист відбудеться 31.05.2002 р. о 14 годині на засіданні cпеціалізованої вченої ради Д 76.051.03 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича за адресою: 58012, м.Чернівці, вул.Кафедральна, 2 (корпус 14, аудиторія 18).


З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича за адресою: 58000, м.Чернівці, вул.Лесі Українки, 23.
Автореферат розіслано 30.04.2002 р.
Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.Л.Карпо



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Впродовж 1990-х рр., реалізуючи зовнішньополітичну програму, схвалену Верховною Радою України і затверджену Президентом, українське дипломатичне відомство визначило основні напрямки та пріоритети, сформулювало цілі і завдання своєї діяльності, намітило коротко- та довгострокові перспективи. Попри те, що Україна проводить політику на розбудову відносин з численними країнами Європи і світу, розвиток багатоаспектних взаємин з Польщею носить пріоритетний характер. Актуальність теми зумовлена важливим місцем Республіки Польщі у зовнішній політиці України, її значною роллю у підтримці регіональної безпеки та суттєвим впливом на розвиток вітчизняної міжнародної діяльності.

Останнє десятиліття стало етапом кардинальних змін загальносвітового та загальноєвропейського масштабів, які суттєво вплинули і на українсько-польський діалог. У результаті розпаду СРСР, зникнення світової соціалістичної системи і постання української державності стосунки між українцями та поляками отримали новий позитивний поштовх у своєму подальшому розвитку, виходячи з національних інтересів двох незалежних держав. З достатньою впевненістю зазначимо, що сучасні українсько-польські міждержавні відносини розвиваються за сценарієм, в якому негативний потенціал історичного протистояння двох націй не відіграє визначальної ролі.

Українсько-польські взаємини потребують свіжого наукового осмислення в умовах нової геополітичної ситуації, яка склалася в Європі і світі, що змушує Україну та Польщу у багатьох випадках спільно підходити до формування і реалізації своєї зовнішньополітичної діяльності. Нещодавнє проголошення українсько-польського стратегічного партнерства підтвердило необхідність відкоригованих і прогнозованих дій обох країн для забезпечення власних національних інтересів. Стратегічні відносини між Україною і Польщею можуть виступити засобом, за допомогою якого обидві держави більшою мірою здатні вирішувати власні політичні та економічні завдання в умовах нових геополітичних реалій. Каталізатором двосторонньої активності виступають також процеси розширення Організації Північноатлантичного договору та Європейського Союзу.

Актуальність дослідження обумовлена й тим, що в 1990-х рр. зовнішня політика Польщі значним чином позначилася на процесах формування і розвитку української міжнародної діяльності. Нагадаємо, що Польща першою серед країн світу визнала незалежність України: факт, який об'єктивно доводить переосмислення ролі української державності для польської безпеки. Дотримання тісних українсько-польських взаємин збалансовує зовнішньополітичну і зовнішньоекономічну діяльність двох країн, сприяє трансформаційним процесам всередині обох суспільств, дозволяє проводити спільний міжнародний стратегічний курс на вступ до загальноєвропейських та трансатлантичних інтеграційних структур. Від рівня інтенсивності і динаміки двосторонніх стосунків значною мірою залежить швидкість, з якою як Польща, так і Україна зможуть стати повноправними учасниками європейської та євроатлантичної спільноти, а разом з тим і подолати економічні й політичні труднощі у своєму внутрішньому житті. Стабільність двосторонніх відносин суттєво впливає й на загальноєвропейську і регіональну безпеку, оскільки обидві країни виступають інтегральними складовими нової системи безпеки, що формується у Європі та світі після розпаду СРСР і зникнення біполярної системи.

Об'єктивне і ґрунтовне вивчення політичної складової сучасних українсько-польських міждержавних взаємин надає можливість, по-перше, виокремити пріоритетні напрямки і орієнтири у зовнішній політиці двох держав; по-друге, розкрити вплив Польщі на зовнішньополітичну діяльність України; по-третє, з'ясувати природу і тенденції розвитку проблем, які негативно позначаються на двосторонніх стосунках; по-четверте, окреслити значення і роль провідних держав Заходу, Російської Федерації та інших країн Центрально-Східної Європи в українсько-польських відносинах; нарешті, спрогнозувати розвиток діалогу між Україною і Польщею на перспективу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обране дослідження пов'язане з розробкою затвердженої наукової теми кафедри історії нового та новітнього часу (сучасна кафедра міжнародних відносин) Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича “Питання соціально-економічної і політичної історії країн Європи і Північної Америки в новий та новітній час” (номер державної реєстрації – 0199U001875).

Мета і завдання дослідження. Автором поставлено за мету всебічно дослідити основні фактори і чинники, які впливали на становлення політичних взаємин між Україною і Польщею та визначали динаміку їх розвитку в 1990-х рр.

Досягнення мети дослідження потребує вирішення таких завдань:

– показати динаміку розвитку українсько-польських міждержавних стосунків упродовж 90-х рр. ХХ ст. і визначити роль їх політичної складової;

– визначити основні проблеми у двосторонніх відносинах у 1990-х рр.;

– сформулювати роль Польщі у зовнішньополітичній діяльності України;

– проаналізувати вплив процесів розширення НАТО і ЄС на динаміку та перспективи діалогу між Україною і Польщею;

– з'ясувати значення українсько-польських взаємин для підтримки регіональної та загальноєвропейської безпеки;

– дослідити вплив провідних держав Заходу і Росії на розвиток українсько-польських стосунків упродовж 90-х рр. ХХ ст. та визначити їх роль і значення;

– спрогнозувати тенденції подальшого розвитку і перспективи відносин між офіційними Києвом та Варшавою.

Об'єктом дослідження є зовнішньополітична діяльність України і Польщі впродовж 1990-х рр. Предметом дослідження виступають процеси формування і розвитку українсько-польських міждержавних відносин у політичній сфері.

Характерні особливості, специфіка і складність запропонованого дисертаційного дослідження визначили методологічні підходи та принципи щодо його проведення. Дисертант вважає за доцільне подати українсько-польські політичні взаємини у динаміці розвитку, наголошуючи на виявлених особливостях у процесі їх становлення. В основу роботи покладено проблемно-хронологічний підхід, який надав можливість показати розвиток і еволюцію політичних стосунків між Україною і Польщею поетапно, зосереджуючись на поглибленому аналізі найбільш показових проблемних питань. Дисертантом було виокремлено і запропоновано до розгляду три проблемні періоди, які погоджуються із хронологічною послідовністю та співпадають із розділами дисертаційної праці. Застосування проблемно-хронологічного підходу дозволило автору повніше висвітлити вплив чинників і факторів, котрі вагомим або кардинальним чином позначилися на українсько-польських політичних взаєминах упродовж 1990-х рр.

У дисертаційній праці використано також загальні принципи вивчення та аналізу явищ міжнародних відносин. В основу теоретико-методологічної бази дослідження покладено принципи історизму, конкретності, об'єктивності, інтуїтивно-логічний принцип, принцип хронологічної послідовності. Автором використано також метод системного аналізу документів і літератури.



Наукова новизна дослідження полягає у тому, що в дисертації всебічно проаналізовано розвиток сучасних українсько-польських міждержавних відносин у політичній сфері. Запропоноване дослідження є однією з перших спроб аналізу, систематизації та узагальнення значного фактологічного матеріалу із українсько-польських політичних взаємин, що мали місце в 90-х рр. ХХ ст. Виокремлено декілька проблемних періодів у їх розвитку, а саме: становлення двосторонніх міждержавних стосунків; збереження регіональної безпеки; розширення НАТО та ЄС; перехід двосторонніх відносин на рівень стратегічного партнерства. Надано оцінку складним явищам двосторонніх стосунків та запропоновано моделі їх розвитку на перспективу.

На основі проведеного дослідження з'ясовано, що у другій половині 1990-х рр. політичні відносини між Україною і Польщею характеризувалися тенденцією розвитку в напрямку стратегічного партнерства, що було свідомим намаганням двох країн зберегти і забезпечити власні національні інтереси. Аналізуючи в цілому українсько-польські міждержавні стосунки, доцільно говорити про фрагментарне застосування елементів стратегічного партнерства.



Практичне застосування отриманих результатів визначається науковою новизною і полягає у можливості їх використання в наукових, навчальних та прикладних цілях.

Матеріали, аналіз і висновки дисертаційного дослідження можуть стати теоретичним та фактологічним фундаментом для написання узагальнюючих праць із проблематики міжнародних відносин і зовнішньополітичної діяльності України, а також для подальшої наукової розробки теми українсько-польських політичних взаємин.

Окремі аспекти, вибрані положення і фактологічний матеріал дослідження можуть бути використані у навчальному процесі у вищій школі при розробці програм, нормативних лекційних та спеціальних курсів із міжнародних відносин, зовнішньої політики України, українсько-польських стосунків. Крім того, одержані результати можуть бути застосовані при підготовці навчально-методичних посібників.

Автор дійшов висновків, які при бажанні можуть бути також використані Міністерством закордонних справ та іншими державними установами і відомствами, діяльність яких пов'язана із зовнішньою політикою України у практичній площині.



Апробація дослідження проведена під час обговорення на засіданнях кафедри міжнародних відносин історичного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Основні ідеї та окремі положення дисертації пройшли апробацію у виступах і дискусіях на міжнародних конференціях та семінарах: “Поляки і українці під час Другої світової війни” (м.Жешув, Польща, вересень 1999 р.); “Україна і розширене НАТО. Проблеми національної і регіональної безпеки” (м.Плонськ, Польща, грудень 1999 р.); “Етнічні та національні меншини в Центральній та Східній Європі” (м.Краків, Польща, травень 2000 р.); “Українська історична наука на порозі ХХІ століття” (м.Чернівці, травень 2000 р.); “Події Польщі і України у шкільних підручниках” (м.Жешув, Польща, вересень 2000 р.); “IV Буковинській Міжнародній історико-краєзнавчій конференції, присвяченої 125-річчю заснування Чернівецького національного університету” (м. Чернівці, жовтень 2000 р.); “Проблеми прикордонних регіонів у контексті розширення НАТО” (м.Чернівці, листопад 2000 р.).

Результати дослідження опубліковані в тринадцяти авторських публікаціях.

Структурно дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків (179 c.), списку використаних джерел (317 найменувань на 27 сторінках), додатків (4 с.). Загальний обсяг дисертації складає 210 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертаційної роботи, її актуальність, встановлено зв'язок з науковими програмами, визначено мету, завдання, об'єкт і предмет, розкрито методологічні підходи і принципи, показано наукову новизну та практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі “Стан розробки тематики та джерельна база дослідження” проаналізовано і систематизовано існуючі наукові розробки та здобутки з досліджуваної проблеми, а також представлена характеристика джерельної бази дослідження.

Аналізуючи стан розробки проблематики політичних взаємин між Україною і Польщею, потрібно наголосити, що цьому питанню присвячено відносно мало наукової уваги як з боку вітчизняних, так і зарубіжних дослідників. Українська і зарубіжна політологія міжнародних відносин ще не представила узагальненого монографічного дослідження із розвитку політичної складової сучасних українсько-польських міждержавних стосунків. В основному ця тема розглядалася здебільшого фрагментарно в контексті інших проблем. Щоправда, науковий інтерес до цієї тематики зростає і подекуди вже починають з'являтися перші цілком ґрунтовні розробки.

Серед наявного доробку вітчизняних дослідників перш за все варто відзначити ґрунтовну колективну працю фахівців Національного інституту стратегічних досліджень та Національного інституту українсько-російських відносин “Україна 2000 і далі: геополітичні пріоритети та сценарії розвитку”. У дослідженні аналізуються актуальні проблеми вітчизняної зовнішньої політики, даються обґрунтовані оцінки основних її напрямків, а також прогнозуються ймовірні сценарії розвитку на перспективу. Автори ретельно аналізують і високо оцінюють роль центральноєвропейського регіону, і зокрема Польщі, у зовнішньополітичній діяльності України.

Окремі аспекти досліджуваного періоду міжнародної діяльності України в цілому та українсько-польських взаємин зокрема знайшли свою різнобічну інтерпретацію у працях відомих українських науковців С.Власова, Л.Гайдукова, О.Дергачова, О.Івченка, О.Маначинського, О.Павлюка, С.Пирожкова та багатьох інших.

У своїх розробках вітчизняні дослідники торкаються різноманітних аспектів українсько-польських стосунків, здебільшого підтримуючи і захищаючи їх важливість та перспективність. Надзвичайно характерним є, однак, те, що спади і піднесення в українсько-польському діалозі впродовж 1990-х рр. у свою чергу значною мірою позначалися й на визначенні місця та ролі Польщі у міжнародних відносинах України в оцінках дослідників. Значну увагу приділяли висвітленню окремих аспектів українсько-польських взаємин у своїх розвідках Д.Базів, О.Палій, В.Полохало, О.Соскін, С.Толстов, на сторінках яких можна знайти аналіз і ретроспективу основних чинників, котрі впливали на розвиток політичного діалогу між Києвом та Варшавою впродовж 1990-х рр.

До аналізу українсько-польських відносин активно долучилися також посадовці, дипломати і працівники українського зовнішньополітичного відомства, а саме: В.Горбулін, А.Зленко, В.Литвин, В.Огризко, Б.Тарасюк, Ю.Щербак, які у цілому наголошують на пріоритетності стосунків між Україною і Польщею.

Потрібно зауважити, що в поглядах вітчизняних фахівців-міжнародників майже відсутні принципові розбіжності щодо українсько-польських взаємин, сучасний стан і перспективність яких оцінюється надзвичайно високо.

Основні наявні дослідження з проблематики зовнішньополітичної діяльності України і Польщі здійснювали зарубіжні, а особливо західні фахівці. Розробки західних вчених проводилися в основному під егідою державних аналітичних інституцій. Це значною мірою підвищувало їх професійність і також свідчило про неабияку зацікавленість США та інших впливових країн Заходу в аналізі процесів і явищ, що відбувалися в українсько-польських міждержавних відносинах упродовж 90-х рр. ХХ ст.

Найбільш цінним, на думку дисертанта, є науковий доробок З.Бжезінського, С.Буранта, І.Пріцеля, Ш.Гарнетта. Аналізуючи спрямованість досліджень, які проводилися західними науковцями, потрібно зазначити, що найбільший їх інтерес привернули до себе окремі аспекти українсько-польських стосунків у контексті вивчення питань європейської та регіональної безпеки. Дослідники із Заходу в значній мірі пов'язували збереження загальноєвропейської безпеки з процесом становлення справді партнерських відносин між Україною і Польщею.

Більшість представників європейської і північноамериканської політології підтримують думку про існування взаємозалежності між безпекою України та безпекою всього регіону Центрально-Східної Європи, наголошуючи при цьому на необхідності “українського зовнішньополітичного вибору” для її збереження. До таких науковців перш за все потрібно віднести М.Бальмацеду, Т.Буккволла, С.Ларрабі, Д.Шерра.

Значний та різнобічний науковий внесок у дослідження питань українсько-польських взаємин зробили представники польської політичної думки. У своєму доробку В.Гілл, Н.Гілл, А.Камінський, А.Магдзіак-Мішевська, Т.Ольшанський, Я.Пристром, К.Скубішевський, З.Шмид, А.Хойновська та багато інших піддають всебічному аналізу напрямки зовнішньополітичної діяльності України і Польщі та фактори міжнародного характеру, які стимулювали або гальмували розвиток двосторонніх стосунків.

Польські дослідники здебільшого погоджуються із тезою, що зовнішньополітична роль і позиція незалежної Української держави відіграє надзвичайно важливе значення як для пост-біполярної системи загальноєвропейської і регіональної безпеки у цілому, так і для польської національної безпеки зокрема. Науковці зазначають, що процес розширення НАТО на Схід та проблема ймовірного розміщення ядерної зброї на території країн Центрально-Східної Європи суттєво вплинули на динаміку політичних відносин між Україною і Польщею. На думку польських фахівців, стабільність стратегічних двосторонніх взаємин є важливою основою для збереження політичних, економічних та інших інтересів двох країн.

Перелік польських аналітиків, які у своїй професійній і науковій діяльності розробляли різні площини польсько-українського співробітництва, був би далеко не повним без згадки про публікації, в яких відображені позиції та думки відомих дипломатів Є.Бара, В.Бартошевського, Б.Геремека, Є.Козакевича.

Велику роль у вивченні політичного аспекту сучасних українсько-польських відносин відіграли фахові видання з політології. Спеціальні видання з міжнародної діяльності Польщі, як, наприклад, “Rocznik Polskiej Polityki Zagranicznej” (Щорічник польської зовнішньої політики), “Polityka Wschodnia” (Східна політика) вміщають десятки публікацій з цієї тематики. Авторами виступили провідні польські фахівці-практики, співробітники політологічних інституцій, серед яких варто згадати М.Новаковського, Я.Стахуру, М.Цалку, М.Чієшліка.

На відміну від західних, вітчизняних і польських дослідників, російські фахівці у переважній більшості доволі скептично оцінюють перспективи взаємин між Україною та Польщею. Значною мірою інтегрований погляд російських науковців щодо української міжнародної діяльності та проблематики українсько-польських стосунків, представлений у розвідках І.Кобринської, А.Мошеса, Ю.Пушкарьова, сходиться у багатьох визначеннях.

Аналізуючи джерельну базу дисертаційного дослідження, насамперед зауважимо, що, зважаючи на специфіку проблематики, вона значною мірою обмежена. З огляду на недоступність, а подекуди й відсутність повноцінної документальної бази, джерельна основа роботи представлена здебільшого опублікованими офіційними матеріалами українського та польського зовнішньополітичних відомств, опублікованими документами офіційних установ, нормативними документами, концептуальними розробками із розвитку міжнародної діяльності представників відповідних державних інституцій. Джерельна база крім того заснована на матеріалах виступів, заяв, доповідей, програмних документів політичних партій, комюніке, лекцій, урядових програм, протоколів, офіційних тостів, соціологічно-інформативних видань тощо.

Серед нормативних документів, які склали основу як для формування українсько-польських політичних взаємин, так і для їх всебічного аналізу, слід відзначити “Декларацію про принципи та основні напрями розвитку українсько-польських відносин”, “Договір між Україною та Республікою Польща про добросусідство, дружні відносини і співробітництво”, “Спільну декларацію Президента України і Президента Республіки Польща”, “Спільну заяву Президентів України і Республіки Польща “До порозуміння і єднання”, “Декларацію Міністрів закордонних справ Республіки Польща і України про основи формування польсько-українського партнерства”.

Важливими джерелами із зовнішньополітичної діяльності України і Польщі виступають промови перших офіційних осіб держав. Офіційні виступи українських Президентів Л.Кравчука, Л.Кучми та польського лідера А.Кваснєвського дають змогу скласти цілісне уявлення про напрямки, цілі і пріоритети української та польської зовнішньої політики, а також їх взаємодію.

У другому розділі “Становлення українсько-польських міждержавних відносин та питання регіональної безпеки”, який складається з двох підрозділів, висвітлюється процес формування взаємин між Україною і Польщею та розглядається питання безпеки в Центрально-Східній Європі у першій половині 90-х рр. ХХ ст.

Розпад соціалістичної системи, СРСР і утворення незалежної Української держави створили необхідні умови для формування міждержавних українсько-польських стосунків. Слід, однак, зауважити, що особливості в їх подальшому розвитку були значною мірою обумовлені попереднім історичним досвідом міжнаціонального спілкування, співробітництвом опозиційних до комуністичного режиму сил та міжурядовими контактами ПНР і УРСР.

Формування українсько-польських міждержавних відносин було тісно пов'язане з політикою “двох шляхів”, яку проводило польське дипломатичне відомство на межі 1980-1990-х рр. Сутність концепції “двох шляхів” або “рівної дистанції” зводилася як до налагодження Польщею паралельних взаємин з Україною, так і з їх подальшим розвитком із центральним радянським керівництвом. Дисертант дійшов висновку, що проведення цієї зовнішньополітичної практики значною мірою відобразилося як на подальшому українсько-польському міждержавному діалозі, так і в цілому на міжнародній діяльності України.

Становлення українсько-польських стосунків міждержавного рівня та формування зовнішньої політики України відбувалося надзвичайно важко в умовах нестабільної геополітичної ситуації, що склалася на межі 1980-1990-х рр. у Європі та світі. Процес формування українсько-польських міждержавних відносин знаходився під впливом багатьох факторів, до яких, перш за все, потрібно віднести: ставлення провідних держав Заходу, особливо США, щодо розпаду СРСР і утворення незалежної Української держави; вирішення Україною питання власного ядерного роззброєння; позицію СРСР, а пізніше Росії стосовно інтенсифікації українсько-польських взаємин. На думку автора, на початку 90-х рр. XX ст. геополітичні реалії, помітний тиск впливових західних держав і російська опозиція стояли на заваді розвитку українсько-польських міждержавних стосунків.

Питання регіональної безпеки у Центрально-Східній Європі, що актуалізувалося на початок 1990-х рр., виявилося надзвичайно важливим у процесі налагодження відносин між Україною і Польщею. Регіональна інтеграція у сфері безпеки значною мірою виявила пріоритети, цілі і завдання двох країн виходячи з коротко- та середньострокової перспективи.

Аналізуючи проблематику регіональної інтеграції варто розрізняти інтеграційні плани країн з метою створення життєздатної системи колективної безпеки в Центрально-Східній Європі та намагання окремих держав регіону прискорити свій вступ до Північноатлантичного об'єднання та Європейського Союзу, використовуючи переваги регіональних об'єднань. Відзначається, що в питанні регіональної інтеграції українські та польські інтереси увійшли в суперечку, зважаючи на те, що офіційна Варшава виступала за інтеграцію до НАТО та ЄС, в той час як Україна намагалася об'єднати зусилля країн Центрально-Східної Європи для вирішення питань регіональної безпеки.

Проекти регіональної інтеграції, що мали місце в першій половині 1990-х рр., можна впевнено класифікувати на реалізовані та нереалізовані. Встановлено, що до реалізованих спроб регіональної інтеграції потрібно віднести об'єднання окремих країн Центрально-Східної Європи з метою наближення до структур Північноатлантичного альянсу та Євросоюзу. Автор дійшов висновку, що відсутність необхідного зацікавлення з боку більшості центральноєвропейських держав щодо регіональної інтеграції у сфері безпеки пояснюється багатьма мотивами. По-перше, наявністю стабільного інтересу з-поміж країн регіону в розвитку тісніших взаємин з НАТО та ЄС, організаціями, котрі довели свою дієздатність і перспективність. По-друге, негативним ставленням більшості центральноєвропейських держав до участі колишніх радянських республік у будь-яких інтеграційних системах у регіоні. По-третє, присутністю сильної геополітичної опозиції у вигляді Російської Федерації та провідних країн Заходу. По-четверте, відсутністю необхідного порозуміння і партнерства між Україною та Польщею у цьому питанні. Нарешті, недостатньою визначеністю зовнішньополітичного та зовнішньоекономічного курсів України на той час.

Третій розділ – “Вплив розширення НАТО на українсько-польські відносини в середині 1990-х рр.” – присвячений дослідженню взаємозалежності між просуванням Північноатлантичного альянсу на Схід та розвитком українсько-польських відносин, що мали місце в середині 1990-х рр. Зокрема зазначається, що розширення НАТО виявилося надзвичайно важливим питанням у зовнішньополітичній діяльності як України, так і Польщі, що значною мірою вплинуло на розвиток і динаміку українсько-польського діалогу. Розділ складається з трьох підрозділів.

Важливість питання просування Північноатлантичного союзу на Схід в українсько-польських стосунках полягало в тому, що на початку та в середині 90-х рр. ХХ ст. політичне керівництво України та Польщі дотримувалося різних підходів і використовувало різні оцінки щодо впорядкування регіональної та загальноєвропейської безпеки. На відміну від Польщі, яка визначила своїм однозначним пріоритетом інтеграцію до НАТО та ЄС, ставлення українського керівництва до розширення Альянсу зазнало суттєвих змін упродовж 1990-х рр. Дисертант дійшов висновку, що рівень, інтенсивність і динаміка українсько-польських взаємин значною мірою знаходилися в залежності від позиції України щодо питання розширення НАТО.

Видається можливим виокремити два характерних періоди у ставленні українського керівництва до цього питання. Так, у першій половині 1990-х рр. Україна дотримувалася обережної позиції щодо просування НАТО на Схід, натомість починаючи з середини 90-х рр. ХХ ст., в результаті змін у геополітичній рівновазі в європейській та регіональній політиці, офіційний Київ розпочав виступати за еволюційне розширення Північноатлантичного союзу.

Факторами, які позначилися на українсько-польських відносинах і які, водночас, були пов'язані з процесом розширення НАТО, стали позиція провідних країн Заходу та Російської Федерації. Автор дійшов висновку, що курс Польщі на вступ до Північноатлантичного альянсу надзвичайно узалежнював політику офіційної Варшави від позицій впливових західних держав. Польське керівництво побоювалося, що домовленості і договори з Україною можуть негативно позначитися на інтеграції Польщі до НАТО та ЄС. Водночас інтенсифікація українсько-польських стосунків могла викликати й негативну реакцію з боку російського керівництва, що так чи інакше могло стати на заваді просуванню Польщі євроатлантичним курсом. Координуючи свої дії з Росією, польська дипломатія сподівалася швидше отримати місце в системі північноатлантичної безпеки, оскільки реальною перешкодою на шляху до НАТО була лише російська опозиція. Важливе значення у цьому питанні відіграли й економічні взаємини, оскільки обсяги польсько-російської торгівлі та потенціал спільних економічних проектів набагато перевищували можливості економічних відносин між Україною та Польщею.

Дисертант відстоює точку зору, що зовнішньополітичний курс Польщі на вступ до Північноатлантичного альянсу і політика на налагодження польсько-російських стосунків призвели до стагнації в українсько-польських взаєминах.

На середину 1990-х рр. намітився новий баланс сил у загальноєвропейській та регіональній політиці, що позитивно позначилося й на розвитку українсько-польських міждержавних відносин. На нашу думку, ці зміни можна пов'язати з низкою причин. По-перше, відбувся кардинальний перегляд позиції США та інших держав Заходу щодо включення колишніх країн-учасниць Організації Варшавського Договору до складу НАТО. По-друге, незважаючи на негативне ставлення Російської Федерації до розширення Альянсу, її роль і вплив у регіональній та загальноєвропейській політиці суттєво послабилися. По-третє, відбувається корекція позиції українського керівництва щодо просування НАТО на Схід. Нарешті, можна також згадати про вихід України із стану міжнародної ізоляції після вирішення питання ядерної зброї, яка знаходилась на українській території, та спільну участь обох держав у програмі “Партнерство заради миру”, що також сприяло покращенню українсько-польського діалогу.

Автор робить висновок, що остаточне позитивне ставлення України щодо питання включення Польщі до структур Північноатлантичного об'єднання виявилося однією з головних причин подальшої інтенсифікації українсько-польського партнерства у другій половині 1990-х рр.

У четвертому розділі “Україна і Польща: від двосторонніх відносин до стратегічного партнерства”, який складається з трьох підрозділів, досліджується трансформація українсько-польських політичних стосунків на рівень стратегічних відносин. Значна увага приділяється розвитку двосторонніх стосунків у рамках програми НАТО “Партнерство заради миру”, розширенню ЄС, а також взаєминам в економічній площині.

Стабілізаційні тенденції в двосторонніх стосунках та їх поступовий перехід на рівень стратегічних відносин у другій половині 1990-х рр. були зумовлені багатьма чинниками. По-перше, запровадження курсу на стратегічне партнерство між Україною і Польщею було спричинене позитивними змінами у політиці провідних країн Заходу щодо України. По-друге, українське керівництво, зі свого боку, вирішило питання ядерного роззброєння, схвально поставилося до розширення Північноатлантичного альянсу, а також розпочало економічні та політичні перетворення в країні. Слід також нагадати, що зміна політичного керівництва в Україні після президентських виборів у 1994 р. не потягнула за собою кардинальної зовнішньополітичної переорієнтації держави. По-третє, роль і вплив Російської Федерації в європейській та регіональній політиці помітно послабилися на середину 90-х рр. ХХ ст., що дозволило Україні і Польщі активніше включитися у двосторонні та багатосторонні відносини у регіоні Центрально-Східної Європи. У цьому контексті слід згадати й про прискорення російсько-білоруської інтеграції, що у свою чергу також позначилося на активізації діалогу між Україною та Польщею. По-четверте, зміни у польському політичному керівництві, які припали на середину 1990-х рр. позитивно відбилися на подальшому поглибленні українсько-польських стосунків. Нарешті, потрібно нагадати про помітне піднесення двосторонніх економічних взаємин, починаючи з середини 1990-х рр.

Досліджуючи процес розвитку українсько-польських міждержавних відносин, що мали місце у другій половині 90-х рр. ХХ ст., однак зауважимо, що лише стосунки у політичній сфері мали достатній потенціал для трансформації на рівень стратегічних відносин. Автор вважає, що й сам термін “стратегічне партнерство” у даному випадку потрібно трактувати більш вузько, маючи на увазі лише взаємини у політичній сфері.

Розглядаючи стратегічне партнерство між Україною і Польщею, варто зазначити який саме зміст вкладався у це визначення. На думку автора, основні його характерні риси можна звести до таких положень: країни – стратегічні партнери проводять спільну політику на забезпечення своїх національних інтересів; ставлять перед собою стратегічну мету, досягнення якої залежить від використання спільних підходів і зобов'язань; розглядають свої стосунки, виходячи з коротко-, середньо- та довгострокової перспективи. Окрім того визначено, що відносини стратегічного характеру мають вирішальний вплив на внутрішній розвиток, зовнішньополітичний та військово-політичний курси держав, які його проводять.

При аналізі українсько-польських стратегічних взаємин дисертант дійшов висновку, що вони здебільшого зводилися до дотримання спільної позиції в регіональній та європейській політиці. Значною мірою тотожна позиція в питаннях загальноєвропейської інтеграції дозволяла суттєво прискорити просування Північноатлантичного альянсу та Європейського Союзу на Схід. Важливим підсилюючим фактором у процесі українсько-польського зближення був також значний часовий відрізок, необхідний для успішної європейської та євроатлантичної інтеграції двох країн.

Досліджуючи питання загальноєвропейської інтеграції, автор наголошує, що українське керівництво розглядало активне співробітництво з Польщею в політико-економічній площині як засіб прискорення наближення України до структур європейської спільноти. Встановлено, що польська інтеграція до ЄС виявилася одним з основних питань-тестів, які визначали долю задекларованого стратегічного партнерства між двома країнами.

З'ясовано, що військово-політичне українсько-польське співробітництво суттєво позначилося на процесі формування поглиблених двосторонніх відносин з огляду на розширення НАТО та активізацію програми “Партнерство заради миру”. У цьому контексті видається потрібним нагадати про факт підписання Хартії про особливе партнерство між Україною і НАТО, що стало й важливим етапом у формуванні поглиблених українсько-польських взаємин.

Дисертант робить висновок, що, зважаючи на сприятливу внутрішню та зовнішньополітичну ситуацію, починаючи з середини 1990-х рр., українсько-польські політичні відносини поступово переходять до фази стратегічного партнерства, оскільки двостороннє співробітництво такого рівня обмежує вплив інших зовнішніх і внутрішніх факторів на політику обох країн.

У висновках дисертації узагальнено основні результати дослідження, які відображають дію основних факторів і чинників, що впливали на формування політичних взаємин між Україною і Польщею та визначали динаміку їх розвитку в 90-х рр. ХХ ст. Вони зводяться до таких положень:

1) Починаючи з другої половини 1990-х рр., українсько-польські стосунки у політичній сфері починають трансформуватися у відносини стратегічного партнерства. Державне керівництво України і Польщі прийшло до переконання, що забезпечення національних інтересів обома країнами, збереження необхідного рівня регіональної і загальноєвропейської безпеки є можливим за умови дотримання тісних взаємин між двома державами та проведення спільного зовнішньополітичного курсу на стратегічне партнерство. У другій половині 90-х рр. ХХ ст. стратегічні відносини між Україною і Польщею здебільшого зводилися до дотримання спільної позиції у регіональній та загальноєвропейській політиці.

2) Проведення скоординованих взаємин на міжнародній арені і розвиток тісних двосторонніх стосунків збалансовують зовнішньополітичну та зовнішньоекономічну діяльність двох країн; сприяють трансформаційним процесам всередині обох суспільств; прискорюють інтеграцію як України, так і Польщі до загальноєвропейських і трансатлантичних економічних та військово-політичних структур; допомагають закріплювати європейські та євроатлантичні пріоритети у вітчизняній міжнародній діяльності.

3) Розвиток українсько-польських взаємин у політичній площині надає можливість для всебічного двостороннього і багатостороннього економічного співробітництва на коротко-, середньо- та довгострокову перспективу; дозволяє використати існуючі можливості економічних проектів; сприяє інтенсифікації співробітництва у рамках ініціативи ГУУАМ.

4) На процес формування українсько-польських міждержавних відносин вплинули фактори спільного історичного досвіду обох народів; міжурядового співробітництва ПНР і УРСР у післявоєнний період; співпраці між опозиційними до комуністичних режимів силами у 1960-1980-х рр. Діалог української і польської опозиційної еліти позитивно позначився на подальшому розвитку двосторонніх стосунків міждержавного рівня.

5) Позиція провідних держав Заходу, Росії та процеси розширення НАТО і ЄС інтегровано і самостійно вплинули на інтенсивність та динаміку двосторонніх контактів між Україною і Польщею впродовж 1990-х рр.:

а) Українсько-польські взаємини значною мірою перебували у залежності від політики впливових західних країн, особливо США. Фактор Заходу істотно позначився на процесах становлення і розвитку українсько-польських політичних відносин, що було викликано, у першу чергу, долею ядерної зброї колишнього СРСР, яка частково знаходилася й на українській території. У результаті вирішення питання ядерного роззброєння України і стабільності українського зовнішнього та внутрішньополітичного курсів після президентських виборів 1994 р. стосунки на рівні Захід – Україна, а як наслідок – взаємини між Варшавою і Києвом, були інтенсифіковані.

б) Упродовж 90-х рр. ХХ ст. присутність Російської Федерації у міжнародних відносинах у Центрально-Східній Європі та в цілому на європейському континенті суттєво позначалася на розвитку українсько-польських стосунків. На початковому етапі, у першій половині 1990-х рр., цей вплив носив негативне навантаження для взаємин між Україною і Польщею, оскільки польське керівництво не наважувалося на поглиблення своїх контактів з Україною у зв'язку з російською опозицією. Зважаючи на зміну внутрішніх і зовнішніх орієнтирів та пріоритетів основних гравців на європейській політичній арені, з середини 1990-х рр. дія “російського фактора” починає сприяти потеплінню в українсько-польських відносинах.

в) Просування Північноатлантичного альянсу та Європейського Союзу на Схід виявилися чинниками, які суттєво позначилися на українсько-польських стосунках упродовж 90-х рр. ХХ ст. З одного боку, процеси розширення НАТО і ЄС визначали зовнішньополітичну поведінку Україні і Польщі, однак з іншого – від рівня взаєморозуміння між двома державами щодо питань євроатлантичної та загальноєвропейської інтеграції залежала швидкість розширення Північноатлантичного об'єднання і перспективи просування Європейського Союзу на Схід.

Прогнозується, що увесь спектр українсько-польських взаємин на коротко- та середньострокову перспективу буде розвиватися під впливом двох основних явищ – подальшого розширення НАТО та ЄС.


СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ

ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Моцок В. Вплив політики західних країн на розвиток українсько-польських взаємовідносин у 90-х рр. ХХ ст. // Людина і політика. – 2001. – №5.(17). – С.26-34.

2. Моцок В.І. Польська політика “двох шляхів” у контексті формування українсько-польських міждержавних відносин // Історико-політичні проблеми сучасного світу: Збірник наукових статей. – Чернівці: Рута, 2001. – Т.8. – С.268-276.

3. Моцок В. Розширення НАТО та українсько-польські відносини: еволюція взаємодії // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип.123-124. Історія. Політичні науки. Міжнародні відносини. – Чернівці: Рута, 2002. – С.252-261.

4. Мельничук І., Моцок В. Стратегічне партнерство України: Росія і Польща // Політологічні та соціологічні студії. Збірник наукових праць. – Т.1. – Чернівці: Місто, 2000. – С.124-138.(третій розділ)

5. Моцок В.І. Історія вчить: тільки шлях до порозуміння і єднання (декілька аспектів сучасної українсько-польської співпраці) // Питання історії України: Збірник наукових статей. – Чернівці: Золоті литаври, 1999. – Т.3. – С.218-226.

6. Моцок В. Україна і Польща в системі центрально-східноєвропейських відносин // Питання історії нового та новітнього часу. Збірник наукових статей. - Т.7. – Чернівці: Рута, 1999. – С.197-205.

7. Моцок В.І. Проекти створення систем безпеки в Центральній та Східній Європі в 1992-1994 рр. і Україна // Питання історії України: Збірник наукових статей. – Чернівці: Золоті литаври, 2000. – Т.4. – С.208-212.

8. Моцок В. Польський вектор зовнішньої політики України (деякі аспекти стратегічного партнерства) // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип.73-74. Історія. – Чернівці: Рута, 2000. – С.218-227.

9. Моцок В. Становлення українсько-польських міждержавних відносин (1991-1996 рр.) // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного педагогічного університету. Історичні науки. – Кам'янець-Подільський: ОІЮМ, 2001. – Т.5.(Т.7.) – С.295-302.

10. Моцок В. Польська меншина в Україні в 1990-х рр.: досвід національного життя // Міжнародний Науковий Конгрес “Українська історична наука на порозі ХХІ століття”. Чернівці, 16-18 травня 2000 р. Доповіді та повідомлення. – Чернівці: Рута, 2001. – Т.2. – С.329-333.

11. Моцок В. Вплив Другої світової війни на сучасні українсько-польські стосунки // Матеріали міжнародної конференції “Polacy i Ukraincy podczas II wojny światowej”. Rzeszуw, 1999. – Rzeszуw: Wydawnictwo Wyїszej Szkoіy Pedagogicznej, 2000. – S.133-140.

12. Моцок В. Українсько-польський діалог у контексті розширення НАТО // Проблеми прикордонних регіонів у контексті розширення НАТО. Матеріали наукового семінару, Чернівці, 9 листопада 2000 р. – Чернівці: Букрек, 2001. – С.86-90.

13. Моцок В.І. “Стратегічне партнерство” України та Польщі: приклад взаємокорисного співробітництва // Матеріали ІV Буковинської Міжнародної історико-краєзнавчої конференції, присвяченої 125-річчю заснування Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, 5 жовтня 2000 р., Чернівці. – Чернівці: Золоті литаври, 2001. – С.249-253.


АНОТАЦІЯ

Моцок В.І. Сучасні українсько-польські міждержавні відносини: політичний аспект. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 – політичні інститути та процеси. – Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. – Чернівці, 2002.

У дисертаційній роботі досліджується розвиток українсько-польських міждержавних взаємин у політичній сфері в 1990-х рр. На основі всебічного аналізу наявних опублікованих джерел, вітчизняної та зарубіжної літератури дисертантом розкрито найголовніші проблемні питання у розвитку політичних стосунків між Україною і Польщею: становлення міждержавних відносин, збереження регіональної безпеки, вплив процесів розширення НАТО та ЄС, трансформація двосторонніх взаємин у політичній площині на рівень стратегічного партнерства. Встановлено, що українські і польські національні інтереси можуть бути забезпечені через дотримання тісних стосунків між двома країнами та проведення спільного курсу на стратегічне партнерство. Сформульовано основні ймовірні напрямки, тенденції подальшого розвитку і перспективи діалогу між Україною та Польщею.

Ключові слова: Україна, Польща, міждержавні відносини, регіональна безпека і регіональне співробітництво, загальноєвропейська та євроатлантична інтеграція, стратегічне партнерство.
АННОТАЦИЯ

Моцок В.И. Современные украинско-польские межгосударственные отношения: политический аспект. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 – политические институты и процессы. – Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича. – Черновцы, 2002.

В диссертационной работе исследуется развитие украинско-польских межгосударственных отношений в политической сфере в период 1990-х гг. На основе всестороннего анализа существующих опубликованных источников, отечественной и зарубежной литературы диссертантом раскрыты наиболее важные проблемные вопросы развития политических отношений между Украиной и Польшей. Они могут быть сведены к следующим: становление межгосударственных отношений, сохранение региональной безопасности, влияние процессов расширения Организации Североатлантического договора и Европейского Союза, трансформация двусторонних отношений в политической плоскости на уровень стратегического партнерства.

Несмотря на актуальность данной проблемы, необходимо отметить, что ее разработке посвящено относительно мало научного внимания со стороны украинских и зарубежных исследователей. Украинская и зарубежная политология международных отношений еще не представила обобщенного монографического исследования проблемы развития политической составляющей современных украинско-польских межгосударственных отношений. В основном эта тема рассматривалась в большей мере фрагментарно в контексте других проблем.

Формирование украинско-польских межгосударственных отношений проходило достаточно сложно в условиях нестабильной геополитической обстановки, что сложилась на стыке 1980-1990-х гг. в Европе и мире. Установлено, что процесс становления двусторонних отношений находился под влиянием многочисленных факторов, к числу которых в первую очередь нужно отнести: позицию влиятельных государств Запада, особенно США, относительно распада СССР и создания независимого украинского государства; решение вопроса ядерного разоружения Украины; позицию СССР, а позже Российской Федерации относительно интенсификации украинско-польских отношений. По мнению автора, в начале 90-х гг. ХХ в. геополитические реалии, заметное давление ведущих западных государств и российская оппозиция блокировали развитие украинско-польских межгосударственных отношений.

Автор пришел к выводу о существовании взаимосвязи между процессом расширения НАТО и развитием украинско-польских межгосударственных отношений. Определено, что продвижение Североатлантического союза на Восток оказалось чрезвычайно важным вопросом во внешней политике как Украины, так и Республики Польша, что значительным образом отразилось на развитии и динамике украинско-польских политических отношений в 1990-х гг. Значительное внимание в работе посвящено исследованию развития двусторонних отношений в рамках программы НАТО “Партнерство во имя мира”, а также отношениям в экономической плоскости.

Диссертантом изучен процесс перехода украинско-польских политических отношений на уровень стратегических. Определено, что, начиная со второй половины 90-х гг. ХХ в., украинско-польские отношения в политической сфере начинают трансформироваться во взаимоотношения стратегического партнерства. Установлено, что стратегическое партнерство между Украиной и Польшей в большей мере сводилось к согласованию совместной позиции в региональной и европейской политике. Автор пришел к выводу, что в значительной мере согласованная позиция двух государств относительно вопросов евро-атлантической и общеевропейской интеграции содействовала ускорению продвижения Североатлантического альянса и перспективам расширения Европейского Союза на Восток.

Определено, что обеспечение национальных интересов обоими странами, сохранение необходимого уровня региональной и общеевропейской безопасности возможно при условии существования тесных отношений между двумя государствами и проведения совместного внешнеполитического курса на стратегическое партнерство. Сформулированы вероятные основные направления, тенденции дальнейшего развития и перспективы диалога между Украиной и Польшей на прогнозируемое будущее. По мнению автора перспективы украинско-польских отношений в большей мере будут зависеть от процессов дальнейшего расширения евро-атлантических и общеевропейских структур.

Ключевые слова: Украина, Польша, межгосударственные отношения, региональная безопасность и региональное сотрудничество, общеевропейская и евро-атлантическая интеграция, стратегическое партнерство.
ANNOTATION

Motsok V.I. Contemporary Ukrainian-Polish relations: political aspect. – Manuscript.

The Thesis for “Kandydat nauk” degree in Political Science on specialty 23.00.02 – the Political Institutions and Processes. – Yu.Fedkovych Chernivtsi National University. – Chernivsti, 2002.

The Thesis deals with the development of Ukrainian-Polish relations in the political sphere in the 1990-s. The following basic problems of the development of Ukrainian-Polish political relations are explored and discussed after a complex analysis of Ukrainian and foreign literature: the formation of bilateral relations, the sustaining of the regional security, the influence of processes of NATO and EU enlargement, the transformation of the bilateral relations in the political sphere on the level of strategic partnership. The main conclusion is made that Ukrainian and Polish national interests can be guaranteed through sustaining close relations between two countries and conducting the joint policy on strategic partnership. The feasible fundamental directions as well as the tendencies of further development and perspectives of dialogue between Ukraine and Poland are formulated.

Key words: Ukraine, Poland, international relations, regional security and regional cooperation, European and Euro-Atlantic integration, strategic partnership.

Реєстраційне свідоцтво ДК №891 від 08.04.2002 р.


Підписано до друку 12.04.2002. Формат 60х84/16.

Папір офсетний. Друк офсетний. Умов. друк. арк. 1,09.

Обл.-вид. арк. 1,17. Зам. 196. Тираж 100.

Друкарня видавництва “Рута” Чернівецького національного університету



58012, Чернівці, вул. Коцюбинського, 2.


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка