І. Актуальність дослідження



Сторінка1/3
Дата конвертації05.05.2016
Розмір0.61 Mb.
  1   2   3
І. Актуальність дослідження

На сучасному етапі розвитку освіти початкова школа перейшла на нові структуру і зміст. Зросли вимоги до якості початкової освіти, створено сприятливі умови для посилення практичної спрямованості навчання та творчого розвитку дитини. Особливу роль у навчальному процесі відведено рідній мові з огляду на її значущість для опанування знань з інших предметів та становлення і розвитку духовно багатої особистості.

З середини 90-х років XX століття відбувається переорієнтація мовної освіти на забезпечення комунікативної компетенції учнів, що знаходить вияв у нових концепціях (1994, 1996, 2002,2010), Державних стандартах (1997, 2001,1010), програмах (1997, 2001-2003,2010), в яких окреслено мету і зміст навчання, визначено вимоги, вибудовано нові підходи до навчання рідної мови.

Упровадження зазначених освітніх документів у практику зумовлює перегляд усталених стратегій навчання рідної мови, зокрема передбачається посилення практичної спрямованості процесу опанування рідної мови, підпорядкування роботи над мовною теорією інтересам мовленнєвого розвитку учнів.

У методиці навчання рідної мови проблема мовленнєвого розвитку молодших школярів розроблялася ще з дореволюційних часів (роботи М.Ф. Бунакова, Ф.І. Буслаєва, А.П. Свидницького, 1.1. Срезневського, К.Д. Ушинського та ін.). У 20-30 роках XX століття зазначена проблема була предметом особливої уваги І. Огієнка та С.Ф. Русової. 40-60-ті роки означені утвердженням граматичного підходу до навчання мови (С.Х. Чавдаров), за якого вивчення граматики (мовні знання) розглядалися як основний засіб розвитку мовлення.

Протягом XX століття посилена увага науковців до вивчення граматики поперемінно змінювалася інтересом до розвитку мовлення, що відображено в програмах і підручниках з рідної мови. 80-90-ті роки означені сплеском інтересу методистів до проблем практичної спрямованості навчання рідної й другої мов (В.І. Капінос, О.Ю. Купалова, Т.О. Ладиженська, Н.А. Пашківська та ін.), комунікативного методу навчання мови (О.А. Бистрова, К. Дімчев, М.Р. Львов, Ю.І. Пассов та ін.), навчання на основі тексту (М.С. Вашуленко, Л.О. Варзацька та ін.), розробки комунікативних завдань у процесі оволодіння мовним матеріалом (В.Я. Мельничайко, Л.В. Скуратівський, М.Г. Стельмахович), мовленнєвого розвитку дошкільників (А.М. Богуш, О.І. Тихєєва), молодших школярів (В.І. Бадер, О.Н. Хорошковська), учнів основної та старшої школи (О.М. Біляєв, Т.К. Донченко, М.І. Пентилюк, Г.Т. Шелехова та ін.).

Зацікавленість проблемою розробки ефективних підходів до навчання мови та розвитку мовлення учнів зростає. Підставою для такого твердження є активні наукові пошуки розв’язання проблеми комунікативної спрямованості навчання рідної мови (дослідження Н.М. Веніг, Л.В. Давидюк, Г.С. Демидчик, М.С. Казанджиєвої, А.І. Ляшкевич, С.Д. Пенькової та ін.). Останнім часом в українській лінгводидактиці з’явилися наукові праці, в яких обґрунтовано окремі аспекти функціонального напряму в навчанні рідної мови (С.Г. Дубовик, В.А. Каліш, Л.М. Паламар,О.С. Паламарчук).

У новому тисячолітті всі відчули - прийшов новий час. І в житті людей, зокрема, у педагогічній сфері діяльності, відбулися і відбуваються кардинальні зміни. Мова і мовлення є продуктом культури, її невід'ємною складовою. Саме мова сформувала людину як особистість і творця культурних цінностей. Із розвитком мовлення тісно і органічно пов'язане насамперед питання інтелектуального розвитку особистості. Володіння мовою, запасом слів і граматичними формами створює умови для розвитку мислення. А тому уроки мови в початкових класах займають найважливіше місце. Саме вони, на думку С.Вашуленка, одного з найавторитетніших методистів Україні, допомагають вчителям сформувати у молодших школярів уміння висловлюватися в усіх доступних їм формах, типах і стилях мовлення». Щоб досягти цієї мети, я постійно працюю над вдосконаленням методики проведення уроків мови і над розвитком мовлення своїх вихованців.

Переконана, що набуті на уроках мови особистісні якості, зокрема, пов'язані з промовою, не тільки забезпечують основу подальшого навчання, виховання та розвитку підлітків та молоді, але й значною мірою зумовлюють практичну, громадську та професійну діяльність людини. У своїй роботі я спиралася на праці К. Д. Ушинського, В. О. Сухомлинського, які були не тільки видатними педагогами, а й учителями рідної мови, методистами, авторами навчальних і художніх книг з мови для молодших школярів. У Державному стандарті початкової загальної освіти (освітня галузь «Мови і література») зазначено, що «основною змістовною лінією мовної освіти в початковій ланці загальноосвітньої школи є комунікативна, яка передбачає формування та розвиток умінь слухати, говорити, читати і писати. Відповідно в «Програмах середньої загальноосвітньої школи (1-4 кл.) визначено напрямки роботи з розвитку мовлення.

Основна мета вивчення курсу української мови полягає у формуванні ключової компетентності - комунікативної, яка виявляється у здатності спішно користуватися мовою у процесі спілкування, пізнання навколишнього світу, вирішенню життєво важливих завдань. Також у Програмі зазначено, що діяльнісна змістова лінія, яка є невід’ємною частиною сучасного навчального процесу, спрямована на формування в молодших школярів уміння вчитися, яке дає їм змогу організовувати і контролювати свою навчальну діяльність і забезпечується послідовною мотивацією навчання, здатністю докладати власних зусиль для досягнення результату, виконувати мисленнєві операції і практичні дії, володіти уміннями і навичками самоконтролю . II. Теоретичне обґрунтування досвіду

Мовлення - важливий засіб спілкування, обміну думками і почуттями між людьми, передачі і засвоєння інформації. Розвиток мовлення є одним з основних завдань сучасного уроку. Найголовніше в роботі над розвитком мовлення - навчити дітей докладно і вибірково викладати тексти різних стилів і типів мовлення, а також створювати в усній і писемній формі зв’язні висловлювання, різні за стилем, композицією.

Щоб удосконалити мовленнєву діяльність учнів, ми повинні, насамперед, вмотивувати її і спонукати дітей до неї. Це означає, що ми не просто нав’язуємо виконати якусь мовленнєву вправу, а, включивши учня у відповідну діяльність, гарантувати мотив.

Щоб сформувати мовну особистість необхідно враховувати дані психології. Сучасному вчителю без подібних знань неможливо обійтися на уроках. Практика ж показує, що досить часто вчителі нехтують саме цим компонентом. Але ж спілкування - не проста передача інформації однієї особи іншій. Спілкування - це необхідна умова розвитку людини в суспільстві.

Сучасна шкільна методика навчання учнів мовлення виходить з теорії мовленнєвої діяльності, концептуальні положення якої розроблені видатними вченими Л.С.Виготським, О.М.Лєонтьєвим, О.Р.Лурією, М.І.Жинкіним та ін. Ці ідеї практично були реалізовані в працях Т.А.Ладиженської, М.Р.Львова, В.І. Капинос, Н.А.Іпполітової.

Л.С.Виготський висунув такі ідеї: мовленнєва діяльність - це знакова діяльність; мовний розвиток - процес, пов’язаний із психічним розвитком, розвитком практичної діяльності, соціальних форм поводження; розвиток знакового позначення в мовленнєвій діяльності є розвитком узагальнення за допомогою мовного знаках.

Послідовник Л.С.Виготського О.М.Лєонтьєв, розглядаючи структуру спілкування як діяльність, виділяє такі його риси: інтернаціональність (наявність специфічної мети, специфічного мотиву); результативність, тобто ступінь збігу досягнутого результату з накресленою метою, обов’язковий соціальний контроль за процесом спілкування і його результатами [55; 95].

На основі теорії діяльності О.М.Лєонтьєва розвивається теорія поетапного формування розумових дій П.Я.Гальперина. Вона дозволяє зробити висновок про те , що навчання мови має розглядатися як навчання різних видів мовленнєвої діяльності.

У формуванні комунікативно - мовленнєвих умінь учнів можна виділити кілька етапів:


  • попереднє ознайомлення з метою дй‘, створення необхідної мотивації;

  • складання схеми передбачуваних дій;

  • виконання дій у матеріальному чи матеріалізованому вигляді;

  • формування дії як зовнішньо-мовленнєвої;

  • виконання дій подумки.

Ученими (Л.С.Виготським, О.М.Лєонтьєвим, С.Л.Рубінштейном, І.А.Зимньою) розроблені основні положення особистісно - діяльнісного

підходу до навчання. „Згідно з особистісно-діяльнісним підходом у центрі навчання перебуває сам школяр, його мотиви, цілі, його неповторна психологічна індивідуальність, тобто учень як особистість. Вчитель в контексті такого підходу визначає навчальну мету уроку й організовує, спрямовує і корегує весь навчальний процес, виходячи з інтересів учня, рівня його знань і умінь”.

Розглядаючи спілкування як організацію і керування навчальною діяльністю учнів, прихильники особистісно-діяльнісного підходу орієнтують процес навчання на вирішення школярами дослідницьких, комунікативних, пізнавальних завдань, а це вимагає визначення таких видів мовних робіт, що спрямовані на розвиток творчих здібностей учнів.

Щоб створити методику, яка б сприяла розвитку культури мовлення учнів, необхідно спиратися на моделі формування мовлення (О.Р.Лурія, О.М.Леонтьєв, І.А.Зимня), що мають деякі загальні риси: допускають наявність проміжної фази розгортання створеної раніше програми висловлення; розглядають ступені, відбивають механізми породження висловлення.

Мовлення може бути успішним, якщо воно спрямоване на досягнення визначених цілей. Основна умова породження мовлення - мотив, "потреба виразити в мовному висловленні який-небудь зміст”.

Таким чином, розвиток мовлення, формування комунікативної компетенції необхідні для вміння контролювати правильність і доцільність своїх висловлювань, а також для вільного володіння мовою. А це в свою чергу, допомагає особистісному розвитку учня.

Психологічну основу комунікативно-мовленнєвих умінь складає теорія діяльності, тобто мовлення організоване з точки зору психології подібно до інших видів діяльності. Мовленнєва діяльність характеризується мотивованістю,цілеспрямованістю, ситуативністю і складається з чотирьох фаз: орієнтування в ситуації спілкування, планування, реалізації задуму за допомогою експресивних засобів мови, контролю.

Ефективність мовленнєвого розвитку дітей значною мірою залежить від урахування даних сучасної психології і психолінгвістики, які повинен знати сьогодні вчителі. Отже, формування вчителем культури мовлення учнів неможливе без певних знань з психології і вміння їх застосовувати на практиці. Бо формування культури мовлення нерозривно пов’язане з формуванням в учнів уміння мислити.

Мовленнєва майстерність талановитого мовця може почати виявлятися уже на рівні граматичної правильності, тобто на першому етапі опанування мови. Засвоюючи норми учень вчаться правильності мовлення, опановує елементи його стилістичної виразності, бо неграмотне мовлення не може бути стилістично виразним. Високий рівень культури мовлення досягається учнями при засвоєнні основних норм (орфоепічних, лексичних, граматичних) літературної мови. ^

Процес створення будь-якого висловлювання проходить такі етапи: мотив, відчуття мовленнєвого завдання, внутрішня програма мовленнєвої дії і 'її реалізація, планування висловлювання в конкретній формі і створення його в словесній. Для забезпечення успішного розвитку мовленнєвої діяльності важливо ставити перед учнями точно визначену мету виконання вправ. Будь- яке висловлювання у звичайному житті ми будуємо, прилаштовуючись до особливостей ситуації спілкування, до завдання мовлення. Про одне і те ж у різних випадках життя ми говоримо по - різному. В умінні швидко перебудовуватись, враховуючи зміну умов спілкування, і полягає творчий характер мовленнєвої діяльності. Вільне володіння мовленням передбачає таку рису творчої діяльності, як самостійний перенос умінь і навичок на нову ситуацію.

Розвиток комунікаційних навичок забезпечують вправи й завдання на формування вмінь уважно і вдумливо слухати, відтворювати й аналізувати почуте, говорити доречно, чітко, переконливо; комунікативно виправдано користуватися мовними засобами, характерними для різних типів, жанрів мовлення під час створення усних і письмових висловлювань.

Розвиток зв’язного мовлення - провідний принцип навчання рідної мови в початкових класах. Свого часу проблемі розвитку зв’язного мовлення велику увагу приділяв К.Д.Ушинський, який справедливо стверджував, що «...бідність словника школяра породжує одноманітність мовлення і робить його незрозумілим для слухачів...».

Ця тема не залишилась поза увагою психологів. Саме завдяки працям вчених - психологів П.П.Богонського, Д.Б.Ельконіна, Л.С.Виготського, Л.Ф.Войтко - утворилося психологічне підґрунтя навчання молодших школярів зв’язному мовленню. В.О. Сухомлинський залишив нам спадщину щодо розвитку комунікативної здатності та зв’язного мовлення учнів початкової школи. Його творчий доробок вражає своєю багатоіранністю. Без практичних умінь і навичок важко уявити процес навчання. До таких умінь Василь Олександрович відносить уміння спостерігати явища навколишнього світу, мислити, висловлювати думку про те, що бачиш, думаєш, спостерігаєш, читаєш, пишеш. Ці вміння і навички є основою у розвитку комунікативних навичок молодших школярів, їхнього зв’язного мовлення, загалом вагомою складовою комунікативної компетентності особистості.

Учений вважав, що вміння вправно користуватися мовою, відчуття краси слова потрібні кожній людині. Хто серцем відчуває красу слова і може словом передати найтонші відтінки людських думок і переживань, той підніметься на сходинку справжньої людської культури. І навпаки, низька культура мовлення збіднює духовний світ людини. «Убогість слова - це убогість думки, а убогість думки веде до моральної, інтелектуальної, емоційної, естетичної «товстошкірості».

Учителеві слід домогтися, щоб його учні добре володіли теоретичним і практичним матеріалом: знали основні лінгвістичні положення і іраматичні правила, та вміли належно застосовувати їх на практиці, виявляючи при цьому високий рівень орфоепічної, орфографічної, стилістичної, інтонаційної та пунктуаційної грамотності. Робота з розвитку мовлення має ґрунтуватися на системі знань, умінь і навичок учнів з мови взагалі. На думку вченого, розвиток мовлення особистості зумовлюється багатьма чинниками. Серед них слід враховувати такий важливий принцип навчання, як наступність і перспективність у ланці сім’я - дошкільний виховний заклад - початкова школа основна школа. Василь Олександрович прагнув, щоб багатство рідної мови відкривалося дітям з раннього дитинства, а тому працював у цьому напрямку з дошкільнятами й учнями молодших класів. Педагог був переконаний, що роль рідного слова в початковій школі, коли у дітей пробуджується почуття захоплення кожним явищем, важко переоцінити. Він водив дітей до лісу, у поле, на берег річки, де вони побачивши надзвичайну красу природи, сприймали найтонші відтінки слова, через які ця краса залишалася в їхніх душах. У них з’являлося бажання передати свої почуття в маленьких творах про природу. Саме ці твори - мініатюри, на переконання В. О. Сухомлинського, є найважливішою формою роботи з розвитку зв’язного мовлення і комунікативної здатності молодших школярів.

В.О.Сухомлинський перший на сторінках педагогічної преси підняв питання про розвиток творчих комунікативних здібностей учнів на засадах ідей гуманістичної педагогіки, розкрив зв’язок між творчими здібностями особистості та іншими складовими її психологічної структури. III. Технологія досвіду

Мова - одне з див, за допомогою якого люди передають найтонші відтінки думок і почуттів. Вона віддзеркалює душу народу, його історію. Збагнути таємницю мови, прочитати історію слова може тільки той, хто знає рідну мову, уміє правильно користуватися словом. Найінтенсивніший період панування рідної мови, слова - два-три передшкільних та два-три перших роки шкільного навчання. У цей час перед дитиною немовби відчиняється вікно у навколишній світ, вона вперше бачить безліч речей, предметів, явищ, відносин. І саме від того наскільки міцно учень побачене у неї пов’яже з мовою, наскільки тонким і багатомірним є цей зв’язок, здебільшого залежить її подальший мовний розвиток, успішність у навчанні, її духовне життя.

Основна мета мовленнєвого розвитку молодших школярів - формування вмінь висловлюватися в усіх доступних для них формах, типах і стилях мовлення. Важливе місце в цьому процесі займає робота над розвитком монологічного мовлення учнів. Основне її завдання полягає у збагаченні лексичного запасу школярів, формуванні вмінь будувати словосполучення, речення, невеликі усні розповіді за малюнком, серією малюнків, на основі спостережень.

Дитина, навчаючись висловлювати свої думки логічно, виразно, проходить початковий курс ораторського мистецтва. Прилучається вона і до філологічних наук - набуває вміння не лише емоційно сприймати твори художньої літератури, а й відчувати і розуміти найпростіші засоби художньої виразності.

Дитина стає і мовознавцем, тому що навчається не лише правильно вимовляти слова і будувати речення, а й осмислювати, з яких звуків складається слово, з яких слів - речення. Все це необхідно для навчання в школі. Але на якому рівні дитина все це засвоїть - значною мірою залежить від батьків та вчителів. Науковцями доведено, що в тій сім’ї, де дорослі говорять гарно, на рівні української літературної мови - діти засвоюють мову швидше і краще, оскільки мова дошкільника та школяра формується на основі копіювання дорослого. Цю проблему тривалий час вирішують як зарубіжні, так і українські науковці. Я починаю із звукової складової, яка охоплює багато інших завдань:



  • формувати вимову всіх звуків не лише ізольовано, а й у мовленні;

- вчити умінню говорити, використовуючи всі види виразності;

  • розвивати навички вимовляння слів і речень у різному темпі, з різною силою голосу;

  • вчити культури спілкування (дивіДгися в очі співрозмовнику, не перебивати інших, використовувати в мові «чарівні слова»). Наступне дуже важливе завдання - поповнення словника дітей. У шестирічному віці пасивний словник значною мірою перевищує активний. Одна з існуючих проблем - перенести якнайбільше пасивних слів в актив. З цією метою проводжу такі мовні ігри та вправи:

-Добери дії до предметів.

-Добери предмети до дії.

-Добери синоніми.

- Знайди пропущені слова.

-Склади речення з виділеними словами.

-Добери слова за змістом.

-Склади словосполучення.

Для збагачення словникового запасу учнів допомагають різноманітні форми малого фольклору: потішки, загадки, обрядовий фольклор, лічилки, прозивалки, переплутанки тощо. Поряд з ними будуть корисними літературні вірші. Важливо тільки залежно від тексту придумати запитання мовного пошукового характеру. У цих обставинах дуже активно розвиваються творчі навички, мислення та уява дітей. У системі початкової мовної освіти школярів важливою є лінгвістична змістова лінія, спрямована на засвоєння учнями знань про мову, формування мовних умінь (орфоепічних, лексичних, граматичних, правописних).

Опанування знань із граматики, засвоєння граматичних норм рідної мови, формування відповідних практичних умінь на початковому етапі шкільної мовної освіти дають можливість досягти найважливішої мети - сформувати в молодших школярів уміння правильно оформлювати власні висловлювання і підвищити рівень їхньої загальної культури усного і писемного мовлення.

Оволодіти граматичною будовою мови - означає навчитися правильно вживати відмінкові закінчення іменників і прикметників, дієслівні форми та їх видозміни, суфікси, префікси, узгоджувати іменники з іншими частинами мови в роді та числі, правильно будувати речення, дотримуючись відповідного порядку слів у ньому, вживати прийменники, сполучники, будувати різні види і типии речень.

Отже, відповідно до мети вивчення курсу рідної мови і одного з його розділів - граматики, важливою для мене є робота з формування граматичних понять, спрямована на розвиток у молодших школярів умінь правильно користуватися граматичними формами іменників під час спілкування, на вдосконалення грамматичного ладу їхнього мовлення.

Успішне розв’язання завдання мовно-граматичного і мовленнєвого розвитку учнів значною мірою залежить від рівня володіння початковими практичними вміннями користуватися граматичними формами. Тому важливою ланкою у структурі мовної освіти є вміння, пов’язані з функціонуванням словоформ у висловлюваннях.

Усвідомленням особливостей функціонування граматичних форм є важливою та необхідною умовою для того, щоб навчити школярів свідомо і правильно користуватися словоформами під час спілкування. Виконання її можна забезпечити лише у процесі мовленнєвої діяльності.

Сучасний зміст мовної освіти, визначений Державним стандартом, виокремлює провідною, з чотирьох окреслених, мовленнєву лінію. Такий підхід аргументує актуальність навчального спілкування з акцентом на

формуванні мовленнєвих, зокрема комунікативних, умінь учнів, сприяє формуванню україномовної мовленнєвої особистості школяра.

Особистісна цінність, за концепцією Н.І.Непомнящої - це сфера дійсності, через ставлення до якої дитина на певних етапах усвідомлює себе як особистість. Тип особистісної цінності впливає на процеси навчання і виховання, віддзеркалюється в характеристиках мислення та показниках мовленнєвого розвитку, спричиняє суб’єктивні орієнтири мовців.

Вважаю, що доцільність такого підходу полягає в тому, щоб надати кожній дитині індивідуально істотну підтримку та допомогу. Діагностика особистісно ціннісної сфери дозволить:


  • з’ясувати причини комунікативних ускладнень як результат індивідуальної своєрідності, зумовленою життєвою компетентністю дитини;

  • спрямувати діяльність з формування і корекції комунікативних умінь для самовдосконалення.

Умовно дітей можна поділити на групи: «Діяч», «Пізнайко», «Чарівник», «Співрозмовник».

І. «Діяч».

Цінність реального функціонування практичного певною мірою обмежує комунікативну активність дітей, мовленнєві прояви відзначені шаблоном синтаксичних конструкцій, схематизмом висловлювань, словник бідний, мовлення монотонне й невиразне, конкретність мислення зумовлює перевагу зовнішніх ознак у порівнянні, умовність і переносне значення слів діти розуміють з ускладненням. В такому випадку япропоную групі дітей цього типу:


  • пояснити призначення предметів вчителю, однокласнику;

  • скласти інструкцію по користуванню певними предметами;

  • «озвучити» предмет;

  • розповісти про власний досвід діяльності у певній сфері;

  • створити рекламу певного предмета або діяльності;

  • скласти усний твір практичної спрямованості;

  • взяти участь в діалозі з обговорення конкретної проблеми;

  • дати поради щодо застосування певного предмета;

  • запропонувати узагальнену розповідь про предмет з метою його відгадування;

  • знайти відомості з різних джерел інформації й довести їх до відома однокласників;

  • дібрати аргументи на користь певного предмета чи діяльності й обґрунтувати думку;

  • дібрати контраргументи для засудл«ення певного факту, явища, поведінки суб’єкта та довести свою думку;

  • дібрати до поданого іменника найбільш влучні дієслова або прикметники;

  • придумати загадку про даний предмет;

  • виявити риси схожості та відмінності у предметах;

- здогадатися про ймовірне призначення предметів та пояснити іншим - припустити ситуацію можливого використання предмета в незвичних ситуаціях;

  • назвати головні функціональні ознаки предмета.

Моє завдання як вчителя при роботі з дітьми цієї категорії сприяти підвищенню їхнього рівня розуміння умовності мови, переносного значення слів, навчання встановлювати зв’язки не тільки зовнішнього, а й внутрішнього характеру. Тому до конкретної навчальної діяльності слід залучити аналіз образних висловлювань, доступних розумінню молодшого школяра. З цією метою пропонується скористатися методикою «Прислів’я» та «Метафора». Як мовний матеріал можна використати набори карток із трьома висловлюваннями.

Завдання: «Викреслити «зайве» і пояснити свій вибір».

Наприклад:


  1. Багато диму - мало тепла.

Нема диму без вогню.

Як вітер не дме, то й листя не шелестить.



  1. Не вилітала ворона змолоду у вирій, то й не полетить на старість.

Ворона хоч мала, рот великий.

У всякої пташки свої замашки.



  1. Кожен вітер по-своєму дме.

Усяка пташка свої пісні співає.

  1. Тільки рака горе красить.

Чи сяк, чи так, а не буде з риби рак.

Не буде з хама пана.



  1. Ніхто не чув, як комар чхнув.

У гурті і комар - сила.

Малий гвинтик велику машину спинить.



Методика «Метафора».

Характер виконання завдання є ідентичним попередньому, але замість прислів’їв використовують метафоричні словосполучення. Аналізуючи мовний матеріал звертаю увагу на те, за якими зв’язками дитина співвідносить значення висловлювань: за зовнішніми ознаками, виділяючи лише однакові слова, чи за внутрішніми, аналізуючи зміст, усвідомлюючи переносність значення окремих слів.



  1. Ведмежа послуга. - Незграбний крок.

  2. Рожева мрія. - Заповітне бажання.

  3. Слизька людина. - Мокра людина. Нещира людина.

  4. Кам’яне серце. - Жорстоке серце. Сувенір із каменю.

Використання цих методик дає | можливість мені здобути достовірну відповідь на питання, чи є для дитини зрозумілою умовність мови. І водночас провести роботу зі збагачення й уточнення словника.

II. «Пізнайко».



Для представників цієї групи властиві багатий словниковий запас, обізнаність з термінологією різних галузей знань, розуміння умовності мови, встановлення внутрішніх і зовнішніх між предметних зв’язків. Піз сфера, вплетена в процес комунікації, сприяє формуванню і практичному застосуванню комунікативних умінь. У цьому випадку даю такі завдання:

  • замінити вчителя на уроці;

  • пояснити однокласникові незрозумілий матеріал;

  • знайти цікаву інформацію у науково - популярній літературі або Інтернеті та донести її до однокласників;

  • розказати, де можна застосувати набуті знання;

  • розкрити пізнавальне значення художнього твору;

  • скласти запитання за певною темою;

  • пояснити значення слова, користуючись тлумачним словником;

  • дослідити причинно - наслідкові зв’язки в певних явищах.

  1. «Співрозмовник».

Ця група дітей має у навчальних умовах мінімальні можливості для комунікації на особистісно значущому матеріалі. Тому в межах уроку пропоную такі завдання:

  • виконати роботу в парі (в групі);

  • здійснити взаємоперевірку завдання;

  • взяти інтерв’ю одне в одного (у бібліотекаря, директора, тощо);

  • порадитися з товаришем і викласти спільну думку;

  • підготувати інсценізацію;

  • переказати розповідь від імені певної дійової особи;

  • зробити аналіз почутого, побаченого, пережитого;

  • з’ясувати протилежні точки зору в суперечці та спробувати вирішити конфлікт;

  • організувати спільні справи, які потребують спілкування, обговорення;

  • виконати доручення бути «дипломатом», «адвокатом», «суддею».

  1. «Чарівник».

У дітей, що належать до цієї групи спостерігається високий рівень розуміння умовності мови, її лексичне розмаїття. Водночас відзначається у них практична непристосованість до реального світу, яка проявляється в дивних фантазіях, використанні вигаданих або казкових сюжетів у розповідях з власного життя. Серед дітей є поетично обдаровані, романтики, мрійники, художники, музиканти. Заохочення дитини до виявів творчості, зацікавлене ставлення та позитивна оцінка його світу вчителем мають стимулювати до спілкування під час виконання таких завдань:

  • продовжіть історію, думку, речення;

  • спробуйте передбачити різні варіанти перебігу подій у запропонованих ситуаціях;

  • відтворіть сюжет за його закінченням;

  • зробіть уявну екранізацію певного сюжету;

  • складіть казку, вірш, оповідання;

  • проілюструйте усно певний епізод твору, музичний фрагмент, малюнок;

складіть твір фантастичного змісту («Лист із майбутнього», «Якби дерева говорили», «Невідома планета»). Для забезпечення зв’язку потенційно комунікативних тем із навчанням, практичною діяльністю та налагодженням взаємин організовую роботу з втілення конкретного мовленнєвого задуму за такими етапами:

  • визначення мети мовленнєвої діяльності на підставі врахування вимог до кінцевого результату;

  • підготовка вербального матеріалу, необхідного для отримання бажаного мовленнєвого ефекту;

  • планування послідовності використання мовного матеріалу;

  • здійснення комунікативного наміру;

  • підсумкове оцінювання результативності виконання завдань.

Запропоновані завдання для різних груп дітей дають змогу подолати

недолік вивчення мови в «чистому вигляді», відокремленої від реальної мовленнєвої діяльності учнів, залучити до педагогічного процесу різноманітні життєві враження дітей, втілені в мовному матеріалі як наслідок освоєння ними навколишньої дійсності. За такого підходу комунікативна ініціатива учнів спирається на єдність мовного і життєвого матеріалу, що є запорукою успішного виконання завдань, спрямованих на продукування учнями зв’язних висловлювань. Щоб забезпечити їх змістовність, необхідно пропонувати учням говорити про те, що вони добре знають. Зміст для бесід, розповідей, описів дають книги, картини, екскурсії, спостереження. Саме тому належне місце в процесі формування умінь будувати зв’язне висловлювання повинна займати підготовча робота. II завдання збагатити учнів інформацією про те, з приводу чого їм доведеться висловлюватись.

Якщо учні складатимуть розповідь за картиною, то під час підготовчої роботи я пропоную її для розгляду, проводжу бесіду за змістом. Діти, що відносяться умовно до групи «Пізнайки» готують інформацію про автора картини та події, які спонукали до її створення. «Чарівникам» пропонується уявно домалювати її. Велика увага при організації процесу навчальної комунікації приділяється мною роботі над виражальними засобами, до яких належать епітети, метафори, уособлення. Першим кроком є спостереження за їх вживанням у авторських текстах. Щоб показати, яку роль вони відіграють в тексті, пробуємо вилучати їх. Або подаю текст без художніх засобів і пропоную учням доповнити його ними.

Наприклад:

Весна


Настала весна. Подув південний вітер.

Навесні у стовбурі багато соку, і він тече навіть по корі.



Текст після вдосконалення:

Весна уже співала навкруги, бриніла південним вітерцем. Усе в лісі радіє, а береза плаче. Під гарячим промінням сонця сік швидко тече по її білому тілу. Через кору він проступає назовні. Таке враження, що це сльози берези.

Розглядаючи подані тексти пропоную порівняти і уявити те, про що писав автор. Умовна група «Чарівники», як правило, уявляє березу живою істотою, чарівною дівчиною з білим тілом, довгими косами і рясними сльозами на обличчі. На цьому етапі застосовую методику «Метафори». При цьому розумію, лексичне багатство мови значною мірою забезпечується її синонімікою. Дійсно, уявлення про предмет, дію, ознаку має багато варіантів і відтінків. Проте, намагаюсь не тільки збагачувати мовлення школярів, а й учити їх розрізняти значеннєві відтінки цих лексичних одиниць і активно використовувати в усних і писемних висловлюваннях. З цією метою використовую такі вправи:


  • Вибір з тексту синонімів і групування їх у синонімічні ряди.

  • Розташування синонімів за зростанням чи зменшенням міри якості.

Сучасний підхід до вивчення мови дає можливість поєднати діяльнісний і особистісний компоненти і створює умови для виявлення активної мовленнєвої позиції. З урахуванням обох підходів створюються умови для активізації думки, розвиткові чуття мови. Важливо, щоб в організації мовленнєвої діяльності учнів на уроці складалися такі ситуації, які спонукали б їх до говоріння.

Для цього я застосовую такі вправи:



  1. Розминка (може замінювати організаційні моменти): «Закінчи речення одним словом»;

«Чарівна скринька»; «Кросворд».

  1. Асоціативний кущ - спонукає до вільного і відкритого мислення.

  2. Сенкан - це білий вірш, в якому синтезована інформація в стислому вислові з 5 рядків. Схема сенкану: тема (один іменник); опис (два прикметники); дія (три дієслова); відношення (фраза з чотирьох

слів); перефразування змісту (одне слово).

  1. Дискусія - розвиває комунікативні навички, навички толерантної поведінки.

  2. Розумний куб (на кожній грані куба своє питання ).Учень кидає куб і відповідає на питання, яке йому випало на певній грані. Така робота надає можливість створювати на уроках ігрові моменти і дуже позитивно сприймається учнями.

  3. Метод прес - допомагає навчитися знаходити вагомі аргументи і формулювати свою думку.

  4. Самооцінка - діти починають розуміти труднощі оцінювання і вчаться дивитися іншими очима на свою роботу.

  5. Ключові слова. Цей метод допомагає розвинути вміння:

а) створювати цілісну картину, спираючись на мінімум інформації;

б) передбачати, прогнозувати;

в) виділяти головне, суттєве.

Сприяють розвиткові мовлення і вїїрави, що проводяться в ігровій формі. Наприклад:

Гра “ Добери риму” .

М’ячик ... (скаче), дощик ...(плаче),

А курочка ...(кудкудахче).

А ми віршики .. .(складаємо),

Дружно рими ...(добираємо). В парах ми іще пограємо,

Рими ще попідбираємо:

Маленька...(рідненька, ненька, серденько...). Країна.. .(Україна, Батьківщина).

Піч...(ніч, річ...).

Небеса.. .(краса, голоса, коса...).

Діти.. .(квіти, радіти, гріти....).

Складання віршика - буріме.

В ньому треба дібрати підходящі за змістом рими (співзвучні слова - закінчення рядків)



і

Вірш.


Сонце світить та не.. .(гріє).

Листячко в садах...(жовтіє).

В полях зібрали.. ..(урожай).

Летять шпаки у теплий .. .(край).

Чистомовка.

Са - са - са - поряд бігає.. .(лиса).

Су — су — су -упіймаю я (лису).

Си - си - си - оглянувсь - нема.. .(лиси).

Загадка.

У неї сіра.. .(шубка),

Маленькі гострі....(зубки),

Втікає геть від.. .(кішки),

Хитра, сіра....(мишка).

Віршовані загадки - описи.

Зайчик


Має довгі.. .(вуха),

У важно ними... (слуха),

Куций хвостик.. .(має),

Від лиси.. .(втікає),

Сіру шубку.. .(одягає),

Задні ноги довгі...(має).



І

Лисичка


Шубка у хазяйки.. .(рудая),

Слід довгим хвостом.. .(замітає),

Полювати до курника.. ..(ходить),

На курей та зайців страх.. .(наводить

Листочок

На дереві зеленим ...(родився),

А жовтим на землю ...(опустився),

У осінній падолист Падає на землю.. .(лист).

На дерева та .. .(кущі)

Восени ідуть...(дощі).

Скрекотала... (сорока):

Від дощів цих.. .(морока),

Вже й листочків.. .(нема),

Скоро - скоро йде... (зима)!



Складання частівок.

Рано - вранці мама Колю розбудить не.. .(може). Треба визвать вертоліт. Хай він...(допоможе).

Наш Сашко поїв сметани І забув .. ..(умиться).

І брудне Сашкове личко Вилизала ...(кицька).

То не грім в степу.. .(гуркоче) - То Іван цукерку ...(хоче)

І реве до хрипоти

На всю вулицю: “....!” (купи)

Стирчить чубчик у .. .(Іллі)

Наче тая стріха,

Горобці гніздечко ...(звили),

Ото було.. .(сміху)!

Складання віршиків - буріме

Тихо - тихо, біло - біло Снігом землю всю....(покрило).

І блискуча ковдра ця Дуже полю до ....(лиця).

І

Тихенько подув.. .(вітерець),



Сніжок розбудив,.. ..(пустунець)!

Почули сердиті вітри І віхолою ....(загули).

З вітерцем над землею шуга

Сердита - сердита .. .(пурга).

На конях баских їде пан - Заліплений снігом..„(буран)....

Проїхав.. .пройшов.. „і кінець!

І тихо подув.. „(вітерець)...

Легенькі, як... (пушинки),

Білесенькі ...(сніжинки)!

Летіли, танцювали,

На ялинку.. .(впали).

На ялинку впали,

Зірочками.. .(стали)

Висять, дзвенять, срібляться,

Впасти не.. .(бояться).

Сама Бабуся Віхола В гості до нас...(приїхала)!

Разом з нею слуха Вірші ..„(завірюха)!

Ми їм створимо нові Наші вірші.. .(зимові).

Наче чистий сніжок,

Лежить білий...(листок)- Слів зимових ціла зграя У вірш потрапити...(бажає).



Складання акровіршів

Спробуємо ж, любі діти,

З вами акровірш створити.

Ми їх чимало знаємо - Хоч зараз прочитаємо.

Раз - два.. .і готово!

З перших літер вийшло слово.

Розповість те слово,

Про що у вірші йдеться мова!

Школа

  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка