Гуманітарний Форум «Відродження, оновлення і розвиток людини»



Сторінка4/5
Дата конвертації05.05.2016
Розмір0.68 Mb.
1   2   3   4   5

Ангеліна Нягу:

Шановні колеги, в нас мало часу, тому я просила б вас притримуватися регламенту, і на певні питання прошу наших доповідачів відповідати. Наступний наш доповідач – професор Геннадій Миколайович Сушкевич, експерт Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я, співголова «Міжнародного Фонду допомоги дітям при війнах і катастрофах». Будь ласка, Геннадій Миколайович.


Геннадій Сушкевич:

– Дякую Вам, Ангеліно Іванівно, шановна президія, шановні колеги, друзі й товариші! Я помітив таку особливість, що щоразу, коли мені треба виступати, мені нагадують про регламент, тому я намагатимуся не виходити з нього. На сьогоднішній день я представляю «Міжнародний Фонд допомоги дітям при війнах і катастрофах». Той досвід, який має наш Фонд, як і мобільні бригади цього Фонду, що працюють в багатьох місцях, що потерпали в Пакистані, Алжирі, Японії, Росії, Арсенії, Терції, Узбекистані... наші мобільні бригади працювали і за воєнних конфліктів, у Карабасі, наприклад, в Югославії. Це той досвід, який ми набули протягом останніх 15 років, і цей досвід нам показує, що те, що надавати медичну допомогу дітям повинні спеціалізовані бригади лікарів, які мають у своєму складі спеціалістів, що мають великий досвід роботи саме з дітьми. Наші мобільні бригади мають хірургів з дитячих хірургічних клінік, анестезіологів, реаніматологів, а також спеціалістів з лікування опікових хвороб. І досвід показав, що в тих випадках, коли в місцях катастроф, де не тільки є психологічні певні фактори і емоційні, а й деструктивними факторами є фізичні фактори, які призводять до розкладення тканин, до виникнення найважчих проблем. Це ті випадки, в яких допомогу мають надавати саме спеціалісти дитячої хірургії та травматології, наприклад такі як краш-синдром, це синдром роздавлювання м’яких тканин, що закінчуються ампутацією лише в п’яти випадках з усіх. І в такому випадку, якщо таку допомогу надають «дорослі» хірурги, тобто, які лікують дорослих, то вони десь у 40 випадках ампутують, проводять ампутацію у тих пацієнтів, в яких є краш-синдром. І це свідчить про те, що потрібно бути краще підготовленими до будь-яких видів великих катастроф, радіаційних катастроф. На щастя, Чорнобильська катастрофа не призвела до комбінованих радіаційних уражень, але лише у ліквідаторів були комбіновані ураження радіаційні, наприклад, радіація плюс опік, але у дітей комбінованих уражень таких не було. Так як це, ви знаєте, в основному, ураження щитовидної залози, як наслідок радіації, але радіаційній медицині відомо, що великі аварії, наприклад, Хіросіма і Нагасакі, супроводжуються у більшості комбінованими ураженнями, наприклад радіація плюс травма, радіація плюс опік, або і те, і те. В будь-якому випадку для того, щоб бути більш підготовленими для такого кшталту аварій або терористичних актів з використанням ряду активних речовин, треба передбачати надання спеціалізованої допомоги дітям саме спеціалізованими бригадами, тому що не кожний «дорослий» хірург, що має справу лише з дорослими людьми, може надати дитині правильну допомогу. Багато з лікарів, пацієнтами яких є дорослі люди, бояться працювати іноді з дітьми, тому що є якісь певні психологічні упередження, тому що іноді діти не можуть правильно відповісти на питання, які ставлять лікарі, а деякі взагалі не можуть відповісти на певні запитання, лише за допомогою батьків, якщо такі є поряд. І дитячий лікар через свою спеціалізовану освіту використовує для діагностики певні доробки. Чорнобильський досвід дав певний поштовх для того, щоб підходити до дітей у випадку таких аварій по іншому, що буде відрізнятися від тієї допомоги, яка надається дорослим. Якщо, наприклад, той рівень профілактики, йодної профілактики, який передбачений в радіаційному захисті, становить 100 мілігрейд на щитовидну залозу, то серед рекомендацій на основі досвіду Чорнобильської аварії доза була знижена в 10 разів, то йодна профілактика потрібна уже при дозі у 10 разів менше. Вони взяли цей принцип за основу, хоча не завжди від досліджується і підтримується у багатьох країнах. Багато країн знизили цей рівень десь до 50. Але щодо можливих травматичних наслідків, як наслідок радіаційної аварій, тоді цей підхід щодо дітей не розглядається. В жодній міжнародній організації, наприклад, в 2004 році, був створений загальний план декількох організацій ООН, включаючи МАГАТЕ, ПРООН, Всесвітню Організацію Охорони Здоров’я, ЮНІСЕФ, і, нажаль, там не було спеціалізованого підходу щодо запровадження допомоги. Тому я хотів би звернути увагу цей аспект допомоги дітям, це має бути ще одним уроком як Чорнобильської аварії, так і стати запорукою нашої більшої готовності у майбутньому у випадку виникнення подібних катастроф. Я вважаю. що ми витрачаємо додаткові емоції і витрачаємо дуже багато надлишкового часу для того, щоб показати, який фактор є привалюючим, як той, що спричиняє найбільш трагізм і найбільше пошкодження, тобто це – радіаційний фактор, ментафактор, хімічний, будь-який. Звичайно, будь-які аварії – це комплекс факторів, що містять в собі усі дані фактори. І в даній ситуації, я думаю, що ті сторони, саме вчені, суспільства, які відстоюють лише один якийсь фактор, вони мають розглядати певні доводи і аргументацію тільки як додаток до нашої загальної картини, що стало в кінці причиною виникнення таких трагічних наслідків, як були в Чорнобильській аварії. Вчені повинні чітко розуміти, що є причиною, і що становить основу того чи іншого біологічного ефекту, тому що, якщо ми знаємо якусь конкретну причину, тому можливо на 80 або 90 % лікар, озброєний певною інформацією, він знає як лікувати таку патологію. Нам треба підходити з тих позицій, що комплексні аварії несуть в собі як специфічні компоненти в рамках враження, так і неспецифічні. Тому ми можемо говорити як про радіаційні аспекти даної сторони, а краще я зараз буду казати про уражаючи фактори, ті комплексні показники і комплексні фактори, які притаманні усій аварії. Для уникнення усіх спорів між суспільством і вченими, які розглядають ті або інші фактори, в даній ситуації я бачу, що такий підхід буде найбільш вірним. І на закінчення усього я хотів би подякувати організаторам Форуму за надану можливість виступити. Як я уже сказав, я представляю, в основному, «Фонд допомоги дітям при катастрофах і війнах», який очолює відомий доктор Рошаль, і він є як ентузіастом, так і гуманістом у тому, що будь-яка велика аварія, яка супроводжується масовим ураженням дітей, не проходить без участі мобільних бригад нашого Фонду. Дякую за увагу.
Ангеліна Нягу:

– Отже, зараз ми маємо генерала Паська, Заступника міністра оборони України, професора та учасника ліквідації Чорнобильської аварії. Він розповість нам про свої міркування щодо подолання наслідків катастрофи.


Володимир Пасько:

– Я не був ліквідатором аварії на ЧАЕС, я в той час був в дещо інших гарячих місцях. Пані та панове, я з великим задоволенням слухав попередніх доповідачів. Глибина проникнення в проблему і масштабність узагальнень справляє велике враження. Але я хотів би в своєму короткому виступі зупинитися на зовні нібито відомчому, але насправді, як мені здається, дуже суттєвому для всіх нас питанні. Це – Чорнобиль і армія, в тому числі Чорнобиль і військова медицина. Загально відомо, що перший удар Чорнобиля на себе взяли пожежники та працівники атомної електростанції. Але вже в перші години катастрофи до ліквідації наслідків були залучені численні відомчі воєнізовані формування, в тому числі сили цивільної оборони, які були спеціально підготовлені для цієї роботи і спеціально на цій станції. Однак, вже в перші дні, а потім місяці і роки близько 90% тих, хто брав участь в ліквідації аварії на Чорнобильській Атомній електростанції складали військовослужбовці, як дійсної військової служби, так і призвані для цього із запасу. Чому так сталося? Відповідь, як на мене, однозначна. Тому що саме армія виявилася єдиною у величезній країні структурою, спроможною оперативно мобілізувати значні людські резерви і локалізувати катастрофу, а потім і ліквідувати її наслідки в силу науково-технічних можливостей того часу. Як же це все було в ті трагічні дні? Уже 27 квітня в район Чорнобиля були введені перші частини Київського військового округу насамперед інженерних і хімічних військ, а також військово-медичної служби. Військові медики, радіологи і гігієністи разом з хіміками відразу ж приступили до оцінки радіологічної обстановки. І протягом 27-28 квітня вони провели перші кваліфіковані обстеження території атомної станції, міста Прип’яті і прилеглих сіл. Взяли проби повітря, ґрунту, води. Для надання медичної допомоги постраждалим, в зону катастрофи були направлені чотири військово-лікарських бригади, санітарні автомобілі та медичне майно, в тому числі 25 тисяч індивідуальних аптечок військовослужбовця, сто комплектів для надання першої лікарської допомоги ураженим іонізуючим випромінюванням і 25 тисяч респіраторів. Був розгорнутий медичний пункт з лазаретом на 20 ліжок і клінічною лабораторією. І того ж дня, 27 квітня, військово-транспортною авіацією з Приволзького військового округу в район Чорнобиля були перекинуті підрозділі окремого механізованого полку і батальйону спеціального захисту цивільної оборони. З ними прибула також оперативна група мобільного загону хімічних військ, спеціально призначеного для ліквідації наслідків радіаційних аварій. Просив би вас звернути увагу на останній підрозділ. Цей загін був створений після масштабної аварії на об’єкті атомної промисловості, яка сталася на Південному Уралі в 1957 році. І також там був значний викид радіоактивних речовин і також значне забруднення території. Нажаль, той досвід тридцятирічної давнини на час Чорнобильської катастрофи був практично втрачений. Окремо хотів би зупинитися на деяких аспектах медичного забезпечення населення в районі аварії і прибулих військ. Ця робота практично повністю лягла на плечі військових медиків, оскільки робота цивільних медичних закладів в районі катастрофи була практично паралізована. Частинами і закладами військової служби здійснювалися наступні заходи. По-перше, участь в радіаційній розвідці і спостереження території, експертиза води і продуктів харчування. По-друге, виявлення випадків радіаційного ураження серед населення і військовослужбовців та надання першої лікарської допомоги, надання медичної допомоги всім іншим, хто її потребував, евакуація хворих і постраждалих до лікувальних закладів за межі зони ураження, і, що не менш важливо, забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя в зоні аварії і дій військ. До виконання цієї роботи протягом всього одного тижня було мобілізовано дві тисячі військових медиків. Було сформовано і розгорнуто п’ять медичних батальйонів, це фактично дивізійні госпіталі і понад два десятки медичних пунктів бригад і полків. І в наступному ці угрупування ще більше посилювалися. Слід зазначити, що сама присутність військових медиків з перших днів аварії і їх активна професійна діяльність справляли значний вплив на психологічний стан військовослужбовців. Люди не почували себе кинутими на призволяще, знаючи, що кваліфікована медична допомога їм гарантована. Щодо власне медичної допомоги, то на якість її надання впливала атмосфера суворої секретності, яка панувала на всіх без винятку ядерних об’єктах. Діагнози – первинна променева реакція або гостра променева хвороба – ставилися постраждалим лише в тих випадках, коли факт радіаційної аварії і опромінення людей приховати від громадськості, принаймні військової, було просто неможливо. В усіх інших випадках опромінення ставився діагноз: вегетативно-судинна дистонія або астеновегетативний синдром. І першопричина цієї дистонії або синдрому ретельно приховувалась. Саме так, напівофіційно, вимагали чинити від медиків і в Чорнобилі, в тому числі і військових. Перші уражені, хто постраждав, буквально в перші години аварії були відправлені літаком до Москви до спеціалізованого науково-дослідного інституту. Але наступна хвиля постраждалих с проявом первинної променевої реакції з 28 квітня, тобто через день після аварії спрямовувалася до Київського окружного військового госпіталю. І станом на 25 травня, тобто за місяць, фактично в госпіталю уже перебувало 275 військовослужбовців з радіаційним ураженням. Слід зазначити, що під час проведення робіт по ліквідації наслідків аварії, особливо в початковий період, медична служба зіткнулася з певними труднощами. По-перше, через відсутність практичного досвіду ліквідації наслідків такого роду аварій. Від цього у представників різних відомств та вчених не було єдиної думки ні про ступінь небезпеки тих чи інших радіаційних факторів, ні про способи захисту від їх дії. По-друге, були відсутні чіткі установки про граничну дозу опромінювання військовослужбовців, які залучалися до ліквідації наслідків аварії, а також граничний рівень забруднення радіоактивними речовинами води, продуктів харчування, навколишнього середовища. У зв’язку з тим були ситуативно розроблені пропозиції, в яких регламентувалися допустимі дози опромінювання військовослужбовців. Це – 25 бер. А також граничні величини забруднення одягу, води, продуктів та інших об’єктів зовнішнього середовища. З метою максимального зниження променевих навантажень на особовий склад, медична служба надавала особливу увагу санітарному нагляду за радіаційною безпекою, насамперед шляхом організації надійного контролю під час роботи у забрудненій місцевості. І слід зазначити, що ця праця командирів і штабів хімічної і медичної служби дозволила максимально знизити ризик переопромінювання особового складу. Однак, радіаційна небезпека для людей безперечно була. Тому урядова комісія за місяць після аварії прийняла рішення не залучати солдатів строкової служби, тобто віком 18-20 років до ліквідаційних заходів. За винятком підрозділів зв’язку та охорони. Зважаючи на негативний вплив радіації, перевагу було надано призову військовозобов’язаних віком понад 30 років, тих, хто вже мав дітей. Про роль армії і військово-медичної служби в локалізації ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи красномовно свідчать фактичні дані. Якщо станом на 2 травня було залучено всього 20 військових частин та підрозділів загальної чисельністю понад 6 тисяч чоловік, то вже в середині травня угруповання військ нараховувало 30 тисяч чоловік, а 25 серпня до його складу вже сходило 111 військових частин загальною чисельністю до 40 тисяч чоловік і до 10 тисяч одиниць техніки. Це, фактично, ціла армія. І в наступні два роки чисельність військ підтримувалась на рівні до 20 тисяч чоловік. Загалом же, за весь період участі збройних сил у ліквідації наслідків катастрофи, через Чорнобиль пройшло понад 300 військових частин, загальною чисельністю понад 600 тисяч військовослужбовців. Це практично стільки, скільки в нас пройшло за 10 років війни в Афганістані. І до 10 тисяч серед них складали власне військові медики. На закінчення, я хотів би сказати наступне. Армія – це фактично єдина інституція в державі, головним обов’язком якої є готовність захистити націю в часи найтяжчого для неї випробування, в часи війни. Тому вона є найбільш спроможною захистити націю і в надзвичайних ситуаціях мирного часу. Історія ліквідації Чорнобильської катастрофи – найяскравіше тому свідчення. Тому абсолютно очевидною є необхідність більш широкого залучення і ретельної підготовки як збройних сил, в цілому, так і насамперед військових медиків до дій у великомасштабних екстремальних ситуаціях мирного часу. Дякую вам за увагу.
Олександр Кузьма:

– Дуже Вам дякую, пане генерал. Я хотів би запросити Елму Колман, що представляє Міжнародну церкву Христа з Маршальських островів. Вони проїхали велику відстань для того, щоб дати людям України почути те, що вони думають. Дуже вам дякую.


Елма Колман:

– Ми прибули сюди з Маршальських островів. Мені дуже приємно бути тут і брати участь у цьому засіданні, яке є дуже визначним. Я стою тут перед вами, як людина, яка має досвід атомних досліджень. Мені дуже приємно стояти тут перед вами на цій зустрічі і зустріти вас, тих, хто знає, що таке Чорнобиль і знає багато біди, яка сталася. І це залишиться назавжди у нашій пам’яті. Не зважаючи на те, що Маршальські острови невеликі, насправді, але США вибрали саме це місце для проведення випробування атомної бомби з 1946 до 1958 років. У 1946 році одна з офіційних персон з США запитала, чи можна використовувати цю територію для випробувань ядерної зброї. Вони сказали, що люди, які будуть на цій території, зроблять дуже багато корисного для всього людства, і що люди, в принципі, не постраждають від цього. Тобто людей просто обманули. І вже пройшло 60 років з того часу, коли люди покинули свою землю, 52 роки з того часу, коли люди втратили можливість повертатися додому, тому що США не надавали достатньої кількості матеріальних засобів для очистки території від наслідків випробувань. В 1954 році 1 березня американці випробували там гідрогенну бомбу або водородну бомбу, яка набагато перевищувала потужність тієї бомби, яка була скинута на Хіросіму. Те, що сталося в Чорнобилі 20 років тому, ми сприймаємо дуже серйозно. Що стосується інформації про те, що сталося з реактором, звичайно трималося в секреті від людей Чорнобилю. І це те саме, що сталося з нами. Ми не знали, що сталося з нами і не знали, що робити. Після того, як було таке ядерне ураження, ніхто нічого не знав, люди просто виходили на вулиці, діти гралися, а через деякий час почали хворіти. І збройні сили Америки знали, що за 72 години вітер змінили. Але вони не зробили нічого і просто залишили нас наодинці з цією трагедією. Нас просто використали і залишили наодинці з тими наслідками радіації. Молоді жінки народжували таких дітей, яких зараз показують на малюнку. Звичайно, люди піддались ураженню ядерними елементами. Ми так і говоримо, що ми самі просто вийшли з радіації. Ми говоримо про те, що будь ласка, вилікуйте наших дітей і надайте їм необхідну допомогу до того часу, коли буде доведено, що саме ці хвороби стали результатом радіації. Тому що ми вже піддані тому впливу, і не можемо дбати достатнім чином про наших дітей та онуків. Ми взагалі вражені тим, що США відвернулися абсолютно від допомоги у вирішенні цієї проблеми. Ми не хочемо, щоб нам просто пояснювали якісь причини, чому відсутні кошти на розв’язання цієї проблеми. Ми просто кажемо про те, що будь ласка, припиніть війну в Іраку і залиште таку діяльність, якою ви займаєтеся. Я стою тут перед вами для того, щоб попросити вашої підтримки і зробити спробу змінити позицію США для того, щоб допомогти очистити нашу землю, щоб ми могли повернутися туди і компенсувати ті втрати, яких було нам заподіяно. Я стою тут перед вами, щоб попросити вас допомогти мені і пояснити це США, що саме вони відповідальні за це, і ця трагедія не завершиться до тих пір, поки будуть існувати наші проблеми зі здоров’ям. Від імені дітей Чорнобилю та дітей Хіросіми і Нагасакі, а також всіх дітей звідти, де мали місце такі атаки з точки зору військових дій та тестування, я хотіла б сказати, що давайте встанемо всі для того, щоб об’єднатися у суспільному зусиллі і працювати разом для того, щоб зберегти світ для наших майбутніх поколінь. Дякую вам за увагу.
Олександр Кузьма:

– Дуже вам дякую. Запрошуємо до слова нашу колегу з Великобританії Ірину Лабунську.


Ірина Лабунська:

– Шановні пані та панове! Перш за все я хочу подякувати всім організаторам за скликання цього Форуму, а також подякувати всім небайдужим людям, які сюди приїхали. Дякую вам. Сьогодні я звертаюся до вас, як людина, яка зазнала наслідків Чорнобильського лиха особисто. На час цієї катастрофи я була вагітна і жила в Києві. Знаючи про руйнівні наслідки радіації особливо для дітей, я вжахнулася і не могла навіть думати про те, що може статися з моєю дитиною. На превеликий подив і радість, вона належала до переважної меншості дітей, що не постраждали від цього лиха. Хочу звернутися до вас не лише від імені власного, але від імені тих матерів, чиї діти не виявилися такими щасливими, я хочу говорити від імені тих, хто постраждав, потерпів від цього лиха. Ми пригадуємо, що мали Чорнобильську трагедію і дістали певну науку, що веде нас у майбутнє. Зараз настала пора для того, щоб переглянути мандати міжнародних та національних інститутів, що опікуються ядерною енергетикою. Ми маємо надзвичайну кількість людей, що постраждали; мільйони, сотні тисяч тих, хто був вражений, вже померли. Виробництво атомної енергії, як кажуть, стало безпечнішим, але ж ми знаємо, що навіть фахівці поділяють впевненість, що катастрофа такого ж плану може статися наступного тижня, наступного року або ж сьогодні. Якщо це станеться, то мільйони людей, такі оце, як ми з вами, потерпатимуть від тяжких наслідків такого лиха. Якщо ядерна енергія вживатиметься в майбутнє, це питання не того, чи буде така катастрофа, лише питання того, коли вона станеться. Я не хочу зараз говорити навіть про ту міру, якою ми загрожуємо майбутній цивілізації, складаючи радіоактивні покидьки. Ми бачимо, що МАГАТЕ говорить нам про 4 тисячі смертей після Чорнобильської катастрофи. Важко змиритися з тим, що маємо набагато більшу кількість смертей та випадків захворювання. Багато фахівців працювало над тим, щоб зареєструвати ці випадки, і ви бачите страждальців на власні очі. Треба звернутися до МАГАТЕ, хай вони пояснять розбіжності і виправдають те, що ті прості речі, як 4 тисячі… як їм вдалося не підрахувати такі прості цифри і кількість померлих від наслідків Чорнобильської катастрофи? Я хочу зараз наголосити не на психологічних наслідках, а на радіації, як на головному наслідкові Чорнобиля. І я хочу звернутися до тих, хто постраждав і далі страждає. Для них це, безперечно, річ абсолютно неможлива. Хто має відповідати за цю діяльність? Наш народ, наша планета чи ядерна галузь? Мало людей померло безпосередньо відразу ж після аварії. Але руйнівні наслідки ми бачимо в імунній системі, і це призводить до захворювань і ускладнень, навіть після того, як минає довгий час після опромінення. Нажаль, не завжди можна прив’язати безпосередньо опромінення до хвороби. Однак, це також через ганебні обсяги фальсифікацій, пов’язаних із наслідками Чорнобильської катастрофи. Але через те, що велике опромінення дістало так багато людей, і ми маємо дедалі більше матеріалів, що збирається навіть у наступному поколінні, я хочу вас запитати, чи існування такого зв’язку треба зараз встановлювати і чи потрібно для тих, хто вже помер, робити такі речі? Потрібно, однак, конче потрібно зробити так, щоб це більше ніколи не повторилося. З цієї причини ми маємо зупинити розвиток ядерної енергетики. Національні та міжнародні агенції, що відповідають за ядерну безпеку, мусять припинити підтримку розвитку ядерної енергетики. Зараз така підтримка викликає найбільшу стурбованість. Чи ви колись думали про те, чому наші гроші і далі вкладають в розвиток найнебезпечнішої галузі енергетики. Тоді, коли йдеться про лише 2,1% усього того, що виробляється енергетикою планети. Чи це справді доцільна інвестиція? Отже, що ж нам далі чинити? Наші сусіди і далі живуть на території з такими рівнями забруднення. І там, взагалі-то, не має бути людей. Три країни, що постраждали, жодна з них не змогла оздоровитися остаточно. Обмежений досвід офіційної охорони здоров’я. Бракує обладнання, бракує устаткування для проведення наукових дослідів, бракує медикаментів. Чи ви колись дивилися в вічі тих дітей, як ось Аня Пасенко, що провели місяці й місяці по лікарнях, через наслідки радіоактивного опромінення? Що можна порівняти з жалем матері, яка дізнається, що такий самий вирок для її дитини? Хто відповість за десятки тисяч ліквідаторів, що дочасно втратили свої життя. Неможливо виробляти енергію коштом людського життя. Неможливо залишати майбутнім поколінням звалища радіоактивного сміття замість чистої планети. Люди, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, потребують нашої допомоги. Негуманно і неможливо інвестувати у розвиток ядерної енергетики, також надавати кошти національним і міжнародним агенціям, навіть такі речі, коли десятки-сотні тисяч спраглих не отримують того, що належить їм. Треба співчувати стражданням ближнього свого, це має стати невід’ємною частиною. Треба надати жертвам Чорнобилю все, що потрібно їм для реабілітації. Водночас ми бачимо, що ядерна енергетика і далі існує. Треба зробити все потрібне і можливе для того, щоб убезпечити прийдешні покоління від такої небезпеки. Не забуваймо науку Чорнобиля! Треба дбати про безпечну енергетику. Вона існує. Якщо б вони подали ті самі кошти, що в ядерну енергетику, ядерну галузь, ми б уже давно позбулися і ядерної енергетики. І ядерної енергетики і викопних видів палива. Отже, я не можу, зараз наприклад, дивитися в вічі тим, хто постраждав у Чорнобилі. А ви можете?
1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка