Гуманітарний Форум «Відродження, оновлення і розвиток людини»



Сторінка1/5
Дата конвертації05.05.2016
Розмір0.68 Mb.
  1   2   3   4   5
Гуманітарний Форум

«Відродження, оновлення і розвиток людини»

25 квітня 2006 року

Київ, Україна

Стенограма засідання секції А

Олександр Кузьма:

– Я хотів би вас всіх привітати на сьогоднішній Секції А, де ми будемо оглядати і дискутувати проблему медичних наслідків, наслідків в сфері охорони здоров’я, наслідків Чорнобиля. Мене звати Олександр Кузьма. Я виконавчий директор Фонду Допомоги та Розвитку Дітям Чорнобиля. Мені припала велика честь вас привітати на сьогоднішньому зібранні. У нас дуже прекрасні науковці, експерти з багатьох субстрат науки з приводу Чорнобилю. І я в першій мірі хочу привітати нашу дуже високу достойну колегу пані Ангеліну Нягу, яка буде співпрацювати зі мною, як ведуча. Сьогодні зранку ми тримали досить ліберальний режим з приводу довжини доповідей. Нажаль сьогодні, тому що у нас дуже багато доповідачів, ми змусимо тримати досить строгий регламент. І ми просимо всіх доповідачів притримуватися до регламенту 10 хвилин, не більше, задля того, щоб дати тим, хто буде наприкінці виступати дати таку ж саму нагоду.



Я радий привітати всіх на цьому Форумі. Я називаюся Олександр Кузьма, я виконавчий директор Фонду «Діти Чорнобиля». Сьогодні ми маємо надзвичайний склад науковців, дослідників, активістів, що говоритимуть про ті проблеми, що нас цікавлять сьогодні. Зранку ми мали досить ліберальний режим. Зараз ми хочемо дещо «закрутити гайки», вибачте, що я дещо суворіше заходжуся коло виконання своїх обов’язків ведучого цієї сесії. Далі, не зволікаючи, я хотів би передати слово, до речі вимкніть свої мобільні або перемкніть їх хоча б на режим вібрації, отже, я хотів би запросити пані доктора Нягу до виступу.
Ангеліна Нягу:

– Ми сьогодні зібралися для того, щоб говорити з вами про тему людську, гуманітарну. Тут присутні фахівці, що ми запросили. Це видатні фахівці своєї галузі, а також люди, що мислять широко, що виносили ухвали, стосовно до подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, що мають надзвичайно великий досвід у подоланні наслідків. Вони сьогодні допоможуть нам, світовій громаді глибше зрозуміти те, що сталося тоді. Щодо моє теми, мого дуже стислого виступу, я хотіла би зупинитися на однім питанні, що, на мою думку, є дуже принциповим. Як ви знаєте, маємо дві позиції, два погляди - погляд МАГАТЕ, погляд фахівців, а також і фахівців в галузі науки. Що далі вони працюють, то мають більше питань щодо впливу цієї катастрофи на усе живе довкола. Отже, в зв’язку з цим маємо питання. Ми шануємо наших опонентів, то видатні фахівці, експерти МАГАТЕ, знані, видані працівники на своєму полі. У чому ж річ? Річ, я думаю, у позиції. А позиція ж ось яка. Круті фахівці вважають, що це була комунальна аварія, що мала початок, що мала період радіаційного захисту та відповідних контрзаходів. Якщо підходити з цього боку, то все правильно. А насправді маємо іншу системну концепцію, що демонструє цілковито інакший підхід, що нікого не ображає, зокрема тих осіб, що постраждали. Ми знаємо, що постраждало 9-11 мільйонів лише на Україні, не кажучи вже за європейську частину світу, що також дістала 40% цієї радіоактивності. Ми знаємо також про тяжкі наслідки, ми знаємо про переміщення понад 400 тисяч осіб в наших трьох країнах. Ми матимемо сьогодні виступи від інших країн, які покажуть, що постраждалі люди опинилися також за кордонами наших держав. І ми маємо позицію ООН, гуманітарну позицію. На мою думку, цей системний підхід к катастрофам сприймається, таким чином, не як комунальна аварія, а як катастрофа саме з великою кількістю компонентів, складників не лише радіаційними. Коли ми говоримо про ядерну катастрофу, радіаційний компонент на першому місці. Але далі маємо цілу низку, цілу шеренгу психологічних, соціальних, культурологічних, морально-етичних компонентів, складників. Всі вони вимагають не лише вивчення, але й серйозного глибокого обліку. Відповідно до цього погляду, сьогодні ми маємо обговорення цих питань на нашому Гуманітарному Форумі. Тому саме він так і називається. Це не спеціалізована конференція з приводу того, що робити з радіоактивними відходами. Ми сьогодні, бувши в демократичному суспільстві, мусимо думати про те, як вжити цей найгіркіший досвід подолання наслідків Чорнобильської катастрофи не лише для себе особисто, але й для всього світового товариства. Якщо світове товариство в особі ООН приймає цей погляд, то зрозуміло, що наслідки цієї тяжкої катастрофи потребують допомоги всього світового товариства. Сьогодні наша Перша леді казала, що сама лише наша країна, або три наші країни не в змозі упоратися з цією тяжкою довготривалою обставиною. На сьогодні ми маємо ґрунтовні знання, що свідчать про те, що, нажаль, ця проблема належить не лише минулому, проблема і далі існує. Усі наукові матеріали свідчать про те, що ця проблема скерована в майбутнє. І ми мусимо піклуватися про наші майбутні покоління, про наших нащадків. Отже, в рамках цієї позиції, я гадаю, що ми сьогодні розгортатимемо нашу дискусію. Для того, щоб не зловживати вашим часом, я передаю слово моєму наступникові. Дякую за увагу.
Олександр Кузьма:

– Наш наступний промовець видатний науковець з Університету Майамі, доктор Стівен Ліпшульц. Він має дві педіатричних спеціальності – онкологія і кардіохірургія. Ми маємо багато лікарів з Києва та Львова, які були зусиллями Кубинсько-американської спільноти направлені, щоби відвідати майстер-класи цього видатного фахівця. Прошу, пане докторе.


Стівен Ліпшульц:

– Щиро дякую, для мене велика честь перебувати серед вас, поділитися досвідом і також повчитися. Я виступатиму з приводу кардіо-судинних захворювань, що мають діти Чорнобиля, а також дорослі. Того тижня на телебаченні ми бачили документальну стрічку про Чорнобиль, про здоров’я дітей. І там було показано, що діти зазнають кардіо-хирургічного втручання, це називається Чорнобильським центром, і їхні лікарі, їхні родини покликаються на цей певний комплекс вроджених відхилень у серцево-судинної діяльності, через те, що батьки зазнали впливу радіаційного опромінення. І справжнє дослідження субклінічне розглядало відхилення, вроджені вади розвитку серця. Двадцять років по цій події ми бачимо серцево-судинні відхилення, які не до кінця можна зрозуміти буз чиннику Чорнобиля. Зараз я хотів би поділитися з вами деякою наукою, що ми її дістали не лише через випадки випромінення, але також і через можливість справді розглянути те, у що ми не вірили чи не хотіли бачити. Йдеться про дуже цікавий приклад того, що ми мали певну інформацію із США про дитячі захворювання на рак. Ми мали відхилення у серцево-судинній діяльності через токсичні впливи. Я хотів би зараз пояснити чому від раку я переходжу до опромінення і його далекі наслідки. Ми говорили про те що лейкемія має 10% виживання. Багатоагентна хіміотерапія на 2006 рік має десь 88% навіть з високо ризикованою лейкемією. От така різниця. Було сказано раніше, що був ризик, пов’язаний з хіміотерапією, що буде відхилення, вади у роботі серця, але це справді так в момент власне вжитку цієї терапії. Потім все стає на свої місця. Фактично на початку 90-х років, 10 років потому мої колеги та я почали говорити про те, що ми бачимо віддалені проблеми із серцевою діяльністю у дітей. І я хотів би сказати, що ми справді можемо створити «кардіокалік», якщо ми не привернемо до цього увагу і дамо цим людям, так би мовити, вижити. Виживання все ж таки засадна річ. Ми почали говорити про ці факти, тому що ми були стурбовані. І тоді ми почали говорити, що дитина зазнає цього опромінення хіміотерапії. Часто-густо проміжок перед появою клінічно істотних хвороб складає декілька місяців чи декілька років, може десятиліть, залежно від того, якої мірою піддавалися цій дії пацієнти. Клінічний валив кардіо-токсичності двадцять років по власне лікуванню... Я хотів би зараз саме про це говорити. Смертність та виживання... Ми маємо 50 тисяч таких дітей в світі, що мають діагноз, який ставиться у чотирирічному віці. Якщо вони вижили, то зараз їм 20 з гакам років. Отже, ризик серцевої смерті високий, але раптової смерті від аритмії в чотири рази більше ніж передбачалося. І ми з’ясували, що кардіо-токсичність належить до певних циклів хіміотерапії, реакції на них або терапії, що включає певні елементи. І взагалі, субклінічні наслідки під час лікування або, може, через кілька років виявляється після того, як було застосоване таке лікування. Отже ми визначали чинники ризику, що призводять до відхилень у роботі серця. Якщо ми з’ясовуємо, що маємо якісь проблеми, то нам зараз ліпше зрозуміти, хто вразливіший цього разу, і хто отримав більше дози опромінення. Дівчатка проти хлопчиків вдвічі більше. Малий вік в момент опромінення підвищує ризики, пов’язані із відхиленням в роботі серцево-судинної системи. Тут ми бачимо, що ми опублікували працю з кардіо-токсичності через 8 років після того як ми почали лікувати лейкемію у таких пацієнтів. Дівчатка вразливіші за хлопчиків з тими самими дозами. Ваш серцевий м’яз починає зменшуватися через роки, і ваша функція серця вже не така потужна. Подивіться, ми бачимо через різні механізми, що раніше встановлено діагноз. Чим більше років минуло по лікуванню, то менше ми маємо товщину серцевого м’язу і не таку потужну функцію серця. І ми могли це зрозуміти лише коли розглянули ці факти, побачили їх, отримали їх до рук. Якщо не бачиш, то і не знаєш. Ось ми бачимо, як поводиться серцевий м’яз. Тут ми бачимо червону лінію. Нормальне здоров’я серцевого м’язу. Зліва направо ми бачимо як минає 15 років від першого діагнозу лейкемії, і сотні дітей тут позначено, пересічно 8 років їм було. Щорічно ми впродовж 15 років проводили ультразвукове тестування, робили кардіограму. І ми з’ясували, що те, що вважалося з першого погляду правдою, виявилося істиною. Ми бачимо унизу чорну лінію, грубу лінію. Це досить таки нездоровий стан м’яза наприкінці хіміотерапії, ми бачимо, що тут є токсична дія цієї терапії. Її позначено чорною лінією. Чорна лінія далі сягає нормальної ділянки, тобто повернення до нормальної функції. Але якщо ми починаємо вивчати дітей на цьому етапі, ми кажемо, що це проблема невеличка, дуже невеличка. Є агент, що вбиває клітини лейкемії, також і серцеві клітини, але потім люди одужують. Лише , коли ми спостерігаємо ще 15-20 років таких дітей, то ми бачимо, що ті ранні наслідки залишаються наявними у клітинах серця цих дітей. Вони дорослішають, вони дихають, і ви бачите, що крива дедалі більше схиляється до нездоров’я. І я хотів би показати, що ж саме на кінці цієї лінії. Коли 15-20 років минає, вони мають в 8 разів більшу смертність, ніж ті люди, яких ніколи не труїли таким агентом. І зараз ми бачимо ще один приклад. Бачте – стінка серця. Що більше стрес, то гірше. Бачте – самі діти, сотні дітей з лейкемією, щорічно ми бачимо кількість стресу у цих серцях. Двадцять років минає, і ми бачимо, що з них в 8 разів більше помирає проти того, чого ми сподівалися. Отже, я хотів показати вам ті приклади, ті історії хвороб, що ми маємо в США. Тут діють певні отрути. Ми простежували два десятиліття. Це рідкісний приклад. Я хотів би вам показати, що ми зробили з дією радіації опромінення на серце. Тут ми розробили сценарій променевої хвороби у білих кролів, і ми подивилися через мікроскоп на ураження серцевого м’язу через опромінення цих кролів. Я хочу вам показати, що на ранньому етапі маємо гостре опромінення, запалення, бачимо, як відмирають серцеві м’язи, їхні клітини, а далі починається латентний період одужання. Оце нормальний м’яз, ми бачимо, що на дальших етапах знову ж таки виявляється шкода , заподіяна цьому м’язові. Уже багато минуло років після опромінення, Але смерть наступає дуже завчасно. Ми уже 15 років вивчаємо людей, які дістали діагноз підлітками. Це певний тип раку. Ми бачимо, що в центральній частині грудної клітини виникла ця хвороба, і радіація опромінення зосереджується на цій ділянці. Жовтим позначені ділянки блокування радіації, червоним позначено коронарні артерії серця. Наступний слайд... І ми з’ясували, що радіація, вплив радіації на цих підлітків пов’язаний з пізніми виявами кардіовідхилень. Зараз це 31-річні молоді люди, яких лікували 16 років тому від раку. І вони безперечно здорові. У цілому ми розглядаємо ці дані і бачимо ненормальності, хоча пацієнти почувають себе цілком здоровими, на рівні тканини, фіброзу. Бачимо відхилення в роботі серця і серцеві напади. Я хотів би швидше розглянути деякі матеріали. Я хочу показати, як це пов’язується з атомною бомбою, з тими, хто пережив її вибух свого часу. Ми гортаємо слайди, далі, далі, наступний слайд... Що стосується підготовки і відповіді на ці жахливі випадки. Звичайно, Чорнобиль був класичним випадком, але великі катастрофи, які ставалися, були дуже страшними фактами, що стосувалися не тільки однієї нації, а багатьох, і тому вимагають ширшого і, напевно, міжнародного розгляду. Я хотів би звернути увагу на той досвід, який ми маємо і мали за останні 10 років, вивчаючи Балканську проблему. І, звичайно, ці землетруси, які мали місце в Пакистані, можливо, навіть звернутися до тієї проблеми ураганів, яку ми маємо зараз. Я, звичайно, розумію, що дана аудиторія в принципі погодиться зі мною щодо тих військових операцій та різних речей, що були з цим пов’язані і провокували певні проблеми. Звичайно, і НАТО вивчає і аналізує певний досвід, що був отриманий за останні 10 років, і це, звичайно, допоможе запобігати таким проблемам. Саме НАТО має стати тією організацією, яка буде давати відповідь на ті проблеми і ті негоди, що стаються у світі. Звичайно, це є й цивільна відповідальність і справа урядів країн. Зрештою на ранніх стадіях великих катастроф, можливо, воєнні сили і воєнний потенціал може допомогти відразу, запровадити певну допомогу. Я хотів би звернутися саме до того, що сказав пан Ющенко, про ту інформацію, яка повинна бути доступна для того, щоб запобігати багатьом катастрофам, тобто згадаємо ситуацію з цунамі, всіма землетрусами, що сталися в Пакистані. Звичайно, влаштована система комунікацій, яка просто дала б нормально діяти в таких ситуаціях. Якщо не можна зібрати необхідну інформацію, звичайно, не можна донести до людей, що саме потрібно в даній ситуації, і яких заходів потрібно вживати. Звичайно, у військових є свої системи, і чому б не взяти ці системи і перенести їх в ту площину, де потрібна швидка допомога. Ще одна ситуація, яку я хотів би описати, це те, що наприклад, руйнація мостів, доріг. Застосування звичайних засобів і поширення інформації, наприклад, про дороги. І це ще те, що ми можемо використовувати за допомогою гелікоптерів та всього іншого. І ми можемо дуже ефективно передбачити все, що трапляється в нашому житті. І це, звичайно, можна зробити в нормальних рамках і в нормальний час. І, звичайно, ще й те, що військові зазвичай готові до великих неприємностей, які трапляються зі здоров’ям чи з якимись загрозами. Наприклад, вони мають цю інформацію більш поширену, ніж то мають різні суспільні організації. Корпорація НАТО працює над тим, щоб уможливити застосування інформації, тому ми, особливо після Боснійського конфлікту, і пізніше у Косово, криза яка сталася у 1999 році, коли, наприклад, на цих стадіях сотні тисяч людей, сімей і взагалі хворих людей були взагалі вигнані з Косово в Македонію та Албанію і, звичайно, ніяких умов достойних, запроваджених урядами не було. Звичайно, уряд Албанії не міг справитися з тією великою кількістю біженців. І інші організації, такі як, наприклад, Організація Біженців ООН, не змогли тоді допомогти. НАТО розмістило свої військові частини, надало засоби комунікації, медичний персонал і відразу організували 10 таких містечок на прикордонних зонах спеціально для біженців. І це була тоді не заслуга урядів, а лише завдяки швидкий відповіді та допомозі цієї організації. А в Пакистані, наприклад, НАТО розмістило комунікаційні заходи, за допомогою гелікоптерів, вони поставляли медичні препарати за допомогою уряду Афганістану. І ще одна площина, в який би я хотів розглянути, і, я думаю, вона могла б дуже допомогти, це, звичайно у нас буде ще багато усіляких неприємностей великих і великих катастроф, які пов’язані, по-перше, з природою. І, звичайно, тут ми розглядаємо уже проблему планування і, якщо дивитися на великі загрози, які трапляються у світі, ми бачимо відразу, що, наприклад, щодо цунамі, у нас є дуже багато людей, організацій, неурядових організацій, які можуть допомагати, і це, звичайно, дуже позитивно. Але ще одне, що дуже добре, у нас є невелика структура координації у таких випадках, яку ми намагаємось використовувати найкращим чином, для того, щоб надати більшу кількість їжі, провіанту, медичних препаратів, засобів транспортування та іншої підтримки, яка необхідна біженцям. Я хотів би порадити, щоб саме військові звернули більше уваги на цю проблему, тому що вони мають більше можливості використовувати свої структури та інфраструктуру для координації таких неприємних випадків. І, звичайно, як у розрізі комунікації, так і стосовно інших позицій, це повинна бути координація. Ще одне, що я хотів би розглянути тут, це в Брюсселі, в центрі, де розташовано НАТО, є координаційний центр з реагування на такі випадки. І ви, напевно, вже знаєте, тому що ця організація створена не лише для того, щоб допомагати 26 націям, які входять до складу НАТО, але і для всіх інших. Ця організація залучає багато волонтерських угрупувань, які допомагають у таких надзвичайних ситуаціях. Це є добрим прикладом для того, як потрібно орієнтуватися і на що потрібно орієнтуватися, по-перше, урядам держав в різних частинах світу. І, звичайно, вони всі могли б брати участь, кооперуватися з іншими і думати про те, як ми можемо подолати ті тяжкі наслідки, особливо, що стосується тих віддалених місцин, де це трапляється, як туди потрапити, які засоби транспортування там потрібні, які медичний досвід і які медичні препарати там потрібні. І я ще раз повторю про те, що це не просто порада від НАТО, як це може бути і звучати від інших організацій. Це, звичайно, базується на тому досвіді, який має НАТО. Це призвело до нагальної кооперації у майбутньому. Я впевнений у довгостроковій перспективі. Це, наприклад, проблема Чорнобиля, це як раз не та проблема, до якої підійшла б така позиція НАТО. Просто тут потрібно було б вжити жорстких таких заходів для того, щоб подолати цю проблему і всі наслідки цієї проблеми. Я дякую вам за те, що ви тут, і дуже вам співчуваю з приводу того, що сталося 20 років тому. Бажаю вам всього найкращого.

Ангеліна Нягу:

– Зараз ми хотіли би надати слово професору Пазукіну. Професор Пазукін – ліквідатор аварії не тільки на Чорнобильській АЕС, але й на підприємстві «Маяк». Зараз він працює на об’єкті «Укриття». Він є дослідником усіх тих процесів космічних, некосмічних, про які ми знаємо дуже мало. Він може з вами поділитися своїм досвідом. Будь ласка, Едуарде Михайловичу.


Едуард Пазукін:

– Вельмишановні колеги, шановні пані та панове! Сьогодні вранці Паоло Коельо сказав, що на щастя група людей ніколи не залишається на рівні цієї групи, а поширюється натомість по всьому світі. Іншими словами кажучи, ми питаємо: «По кому подзвін? Подзвін по тобі». Отже, я хотів би поділитися з вами своїми враженнями того крутого чи суворого фахівця. Я від 4 травня 1986 року на Чорнобильській аварії, і відтоді залишаюся там. Сьогодні я щойно прибув з Чорнобиля і сьогодні ж відряджаюся назад. Що ж за наука, яку ми дістали з процесу ліквідації аварії? Бачите, я не збираюся ... просто не того рангу та конференція, щоб, як то кажуть, сім мішків гречаної бавовни, давати тут якісь таблиці, нескінченні дані. Мені здається, що на поверхні лежить наука Чорнобиля, і ми забиваємо за цю науку. Отже, подивімося... я не скажу вам за те, що було зроблено, скажу натомість про те, що було зроблено не так як слід. Ви розумієте, як то наш був колишній блок «Не Так!». А що ж було не так? З мого погляду, по-перше, абсолютно неприпустимо було скеровувати на ліквідацію такої аварії хлопчаків, вісімнадцятирічних солдатів строкової служби. Вони мали дозиметри, що не показували безпосередньо дозу. По-друге, то були люди, що абсолютно не пройшли школи для такої праці. То було літо 1986 року, дуже спекотне, вони все хотіли скинути свої респіратори, заховатися десь за рогом, викурити цигарку. Ви ж розумієте, що це таке було - курити на той момент у певних місцях. Найбільше вражає те, що ті люди, які мали за них відповідати, робили те саме. Це були командири чи старшини. Я хотів би вам сказати, що висловлюю свою власну особисту думку та лише її. Отже, хтось там змінив конструкцію пелюстки, замість поворозки, що зав’язувалася тут на потилиці, придумав щось інше, і воно все відвалювалося на кожному русі. Не було запасних пелюсток, та і недосвідчена людина потім роками не могла його замінити. А вони скидали пальне з даху, скидали графітові блоки, тощо. Поза тим дивує стратегія. За Чорнобильської аварії ми не були готові, не було настанови для ліквідації викиду ядерного палива ядерного реактору. Були певні речі зони дії ядерного вибуху, а то абсолютно інші речі – ядерний вибух та викид пального з реактора. Ще один момент, що хотілося б відзначити, може мене битимуть за це, однак мені здається, що засипка реактору була помилкою, взагалі кажучи. Це ніби електрична плитка, яку ми вмикаємо до мережі, засипається піском. Це щонайменш не має сенсу, а може бути визнане за шкідливе і небезпечне. На щастя, більшість з вас там не бували, але коли летить бабка чи вертоліт, чи гелікоптер, вона падає на дах, ламає конструкцію. З того, що ми там маємо піднімаються стовпи радіоактивного пилу, тим більше, що ця засипка містила бор, елемент бор, боромісткі домішки та свинець. Ми тут пригадуємо, як ліквідатори чхали й кашляли без кінця. Коли ми мали фільтри, то свинець і бор були присутні там. Ще було створення славнозвісної підреакторної плити із рідким азотом для запобігання китайському синдрому. Пригадуєте той американський фільм, коли диверсія на АЕС призводить до того, що починає плавитися пальне, підпалювати землю і виходити десь з іншого боку планети у Китаї. Як з’ясувалося, це можна було б прорахувати чи вирахувати, що не стане енергії, щоб навіть дістатися фундаменту. Так і сталося. Пальне не дісталося фундаменту і лежить просто в середині четвертого блоку. Отже, насамкінець, я маю обмаль часу, але ж хочу дотримуватися регламенту, треба відзначити кумедний факт. Багато хто з вас чув про те, що було встановлено прапор на трубі. Товариство, я хочу, щоб ви замислилися над таким питанням. Кому потрібен був той прапор, якщо харківські пожежники забігали туди майданчиком, закиданим пальним, і вони всі дістали високі дози опромінення. Кому це було потрібно? Маю фото, де сфотографовано транспарант, де написано «Дружба народів СРСР сильніша за атом». Я маю це фото і можу вам показати. Ми всі знаємо, що сталося з дружбою народів СРСР, а от не так все ясно із атомом. Берегами річки Прип’ять робили вали, нагортали, і це було абсолютно безглуздим заходом. Та каналізація теж коштувала великих грошей. Насамкінець треба відзначити той факт, як, скажімо, створення поперек річки Прип’ять дамби, греблі із поглинача, із сорбентів, які завозили та викладали поперек річки Прип’ять. Можна було б подумати про те, що сорбент у стабільному стані сорбує, але коли тече річка, динамічної ємності бракує для того, щоб зробити це. А це коштувало величезних коштів, і це далося взнаки через матеріальні високі втрати. Це було початком розпаду Радянського Союзу, як держави. Отже, які можемо тут зробити висновки. Мені здається, що найперший, найгрунтовніший висновок полягає в тому, що людство дійшло вже таких високостей розвитку науки і техніки, що будь-яка катастрофа, чи то Чорнобиль, чи то підводний човен «Курск», чи ще якась проява, але ми маємо говорити правду, яка б важка вона не була. Бо без тої правди виходить ще найгірше. Людина заради власної свободи мусить знати правду про те, що оточує її. Атомна енергетика справді завойовує собі позицію у житті людському. Це безперечно дуже чутлива тема, але газ та нафта дорожчають, зникають ресурси, майбутнє належить атомній енергетиці. Інша річ, що концепція цієї енергетики, з мого погляду, має стати предметом перегляду. Наприклад, це запропонував покійний Андрій Дмитрович Сахаров. Він знав цю проблему, він наполягав на підземному розташуванні реакторів. Багато хто з вас про це знає. І насамкінець хотів би сказати, що вчора в Інтернеті я прочитав, що Президент України Віктор Ющенко запропонував усі знання про Чорнобиль, усе, що нагромаджено за 20 років, зробити окремою дисципліною. Якщо там усе було написано правильно, то це - Чорнобилезнавство. Отож, я гадаю, що це річ корисна. Обмін, контакти з іншими дисциплінами дають можливість людству дійти того стану, коли подзвін буде дуже рідко, або взагалі ніколи не буде подзвонів. Дякую за увагу. До речі, я готовий дати відповіді на питання, якщо ви їх маєте.
  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка